Розділ VIII Земельний обіг в Україні 1. Тенденції розвитку земельного обігу


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 

Загрузка...

Рух землі в аграрній сфері країни – невідворотний процес. Практично він уже розпочався в умовах самоврядування, у ході проведення земельної реформи.

У власності громадян і юридичних осіб, які самостійно господарюють на землі, станом на 01.07.2000 р. знаходилося 29,4 млн га сільськогосподарських угідь, із них використо-вуються в товарному сільськогосподарському виробництві 26,3 млн га. Власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай) було 6,3 млн громадян. Їхнє право вимоги поши-рюється на 25,2 млн га сільськогосподарських угідь. Крім того, у резервному фонді поки що залишалося 3,14 млн га сільсько-господарських угідь, а в запасі – 3,88 млн га, з яких 1,04 млн га взагалі не мають землекористувача.

Майже 10,94 млн громадян приватизували свої ділянки на площі 3,27 млн га. Ці землі використовуються переважно для ведення особистого підсобного господарства (57,8%), індивіду-ального житлового будівництва (38,6%) та садівництва (3,5%)1 .

У країні зареєстровано 37,6 тис. фермерських господарств, се-редній розмір сільськогосподарських угідь яких становить 54,8 га2 .

Сучасний стан сільськогосподарського землеволодіння не зможе довго зберігатися незмінним. Очевидно, що 6,4 млн влас-ників невеликих (у середньому в країні по 4,05 га) часток землі не одержуватимуть із них прибуток, який забезпечить їм про-житковий мінімум, не кожен із цих громадян може і бажає пра-цювати на землі.

Станом на 01.07.2000 р. зафіксовано 206,2 тис. нотаріально посвідчених переходів прав на земельну частку, з них 6,9 тис. – на підставі договорів купівлі-продажу. Укладено 5,5 млн дого-

1          Оперативна інформація Держкомзему України станом на 01.07.2000 р.

2          Експрес-інформація Держкомстату від 11.10.2000 р. №323.

Земельне право України

ворів оренди земельних часток. Крім того, орендується 7,5 млн га земель різних форм власності, у тому числі 23,9 тис. га зе-мель несільськогосподарського призначення. Має місце оренда земельних ділянок іноземними громадянами (Київська і Хер-сонська області, Автономна Республіка Крим, Севастополь).

Постійно відбуваються купівля-продаж земельних ділянок, переданих громадянам у власність для будівництва та обслуго-вування житлових будинків і ведення особистого підсобного господарства.

Які ж тенденції розвитку земельного обороту в країні?

Конституція України гарантує громадянам право розпоряд-жатися власністю на свій розсуд відповідно до Закону. В най-ближчий період украй необхідно, щоб держава і територіальні громади прискорено розвивали цивілізований ринок земель як систему юридичних, економічних та соціальних відносин, за якою права на володіння, користування і розпорядження зе-мельними ділянками вільно обмінюються за цивільно-правови-ми угодами між громадянами та юридичними особами без втру-чання в процеси обміну держави чи органів місцевого самоврядування.

У суспільстві поширені побоювання щодо імовірного сплес-ку спекуляції землею і створення латифундій. Як показує істо-ричний досвід, таким явищам повністю запобігти неможливо, але зменшити їхні обсяги і негативний вплив можна.

На нашу думку, в першу чергу необхідно здійснити заходи щодо регулювання попиту на землю, особливо у населених пунктах, шляхом:

а)         належного територіального планування і функціонально-

го зонування за напрямами дозволеного використання

земельних ділянок, що пропонуються на продаж;

б)         створення державою та територіальними громадами фон-

ду земель запасу і резервного фонду й узгоджене розмі-

щення їхніх земельних ділянок, здійснення заходів щодо

поліпшення землі, у тому числі підготовка земельних діля-

нок до продажу в інженерному відношенні;

Розділ VIII. Земельний обіг України

в) регулювання розмірів земельного податку, а також орен-дної плати.

Як свідчить світова практика, економічні фактори невідво-ротно спричинятимуть перехід земельної власності у руки ве-ликих промислових підприємств, окремих підприємців, банків.

Промислові підприємства, окремі підприємці імовірно нама-гатимуться скуповувати сільськогосподарські угіддя для різних цілей: організації меліоративних робіт, закладання садів, виног-радників, а також спекуляції. Але основною метою при цьому буде наступна передача в оренду земель сільськогосподарським товаровиробникам.

Вкладення вільних грошей у землю в ряді випадків забез-печить у майбутньому значно більший прибуток у вигляді орен-дної плати, ніж відсотки по банківських вкладах. Крім того, в умовах нестабільності економічної ситуації діяльність банків не завжди передбачувана, і ризик втрати розміщеного в них капі-талу дуже великий.

Придбання у власність земельних ділянок буде особливо вигідним для підприємств харчової та переробної промисло-вості, які зможуть мати стійку сировинну базу створенням вер-тикально інтегрованої системи виробництва за участю фер-мерів-орендарів.

Промислові підприємства, деякі великі підприємства змо-жуть, скупивши значні масиви земель сільськогосподарського призначення, створити великі сучасні сільськогосподарські підприємства, засновані на найманій праці та високому рівні її механізації й сучасних технологіях. Законодавчі гарантії цього, безумовно, позитивного процесу закладені у проекті Земельного кодексу України.

Тенденції розвитку сільськогосподарського землеволодіння і землекористування в Європі та у Північній Америці пов’язані не лише з проникненням у цю сферу промислового капіталу, а й з інтенсивним витісненням дрібних сільськогосподарських товаровиробників. Як відомо, від розміру господарств залежать ефективність використання технічних засобів виробництва, собівартість продукції та її конкурентоспроможність.

Земельне право України

Сучасні фермерські госодарства в Україні за розмірами не-раціональні. При забезпеченні їх необхідною технікою тільки амортизаційні відрахування будуть більшими, ніж вартість ва-лової продукції. Тому значна кількість цих господарств не мо-жуть впроваджувати сучасні технології і поки що існують за рахунок широкого застосування дешевої ручної праці.

Вчені Інституту аграрної економіки УААН довели, що найе-фективніше конкурентоспроможне господарство, наприклад, зернового, зернового із вирощуванням соняшнику і цукрових буряків та тваринницького напрямів спеціалізації, можливе лише при розмірі площ орних земель у них понад 400 га.

Таким чином, існують об’єктивні економічні передумови концентрації земельної власності в сільськогосподарському виробництві. Основним механізмом забезпечення цього проце-су, звичайно, має стати укладення договорів купівлі-продажу. Слід зазначити, що розвиток ринку землі, інтерес до нього про-мислового і банківського капіталу поряд із невідворотною спе-куляцією земельною власністю сприятимуть зростанню цін на землю в більшій мірі, ніж регулятивні заходи держави.

Це не виключає необхідності активізації держави у на-ступному:

а)         розвитку земельного законодавства;

б)         удосконаленні системи справляння плати за землю;

в)         контролі за меліорацією земель;

г)         контролі за виконанням заходів щодо охорони земель;

д)         розвитку інфраструктури, планування та забудови насе-

лених пунктів;

е)         сприянні розвитку інфраструктури ринку землі.

Посилення державного регулювання земельних відносин і

землекористування через систему урядових органів не виклю-чає можливості створення недержавних органів земельного ринку. До складу цих органів, які частково можуть фінансува-тися державою, мають входити представники власників землі та землекористувачів, посередницьких структур, професійних установ, органів місцевого самоврядування, місцевих держав-Розділ VIII. Земельний обіг України

них адміністрацій. Недержавні органи земельного ринку, на наш погляд, можуть виконувати такі функції:

а)         здійснювати аналіз кон’юнктури цін на землю;

б)         своєчасно оповіщати про вартість землі потенційних по-

купців і продавців, органи місцевого самоврядування та

місцеві органи виконавчої влади, посередницькі органі-

зації, пресу;

в)         придбавати земельні ділянки в основному з метою впо-

рядкування землекористування проведенням культуро-

технічних робіт, укрупненням дрібних ділянок, ліквіда-

цією черезсмужжя, вклинювання, дальноземелля тощо;

г)         продавати консолідовані земельні ділянки;

д)         регулювати обсяги освоєння земель;

е)         надавати пільгові умови інвесторам, які погоджуються на

освоєння земельних ділянок із складними грунтовими та

інженерними умовами;

є) встановлювати обсяги відшкодування втрат сільськогос-подарських і лісових угідь з урахуванням втрат на повтор-не освоєння земельних ділянок.

На перехідний період однією з найактуальніших проблем є законодавче врегулювання обороту сільськогосподарських угідь, які використовуються у товарному сільськогосподарському виробництві.

Доцільно на найближчі десять років обмежити право гро-мадян придбавати у власність сільськогосподарські угіддя пло-щею до 600 га у степовій, 500 – в лісостеповій і до 400 га – у поліській зонах.

На нашу думку, треба не допустити створення загальнодер-жавного ринку сертифікатів на право на земельну частку (пай). Їх купувати повинні лише громадяни, що постійно проживають в адміністративному районі, де видані ці сертифікати.

Право на відчуження сертифікатів на право на земельну частку (пай) на найближчі п’ять років повинні мати тільки їхні власники-пенсіонери (колишні члени недержавних сільськогос-подарських підприємств), а також громадяни у працездатному віці, які переїздять на постійне місце проживання в іншу

Земельне право України

місцевість або мають намір вкласти одержані від продажу сер-тифікатів кошти в інше виробництво на території місцевої ради. Інші власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) мають відчужувати свої земельні частки лише при виділенні їх у натурі. Потрібно взагалі заборонити юридичним особам прид-бавати у власність сертифікати на право на земельні частки (пай) шляхом купівлі-продажу, дарування, міни. Ця заборона не повинна стосуватися придбання у власність земельних діля-нок у натурі при реалізації продавцями права вимоги земель-ної ділянки, посвідченого сертифікатом.