Розділ V Право власності на землю 1. Поняття права власності на землю


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 

Загрузка...

За своєю природою право власності на землю є одним із основних майнових прав. Виступаючи в якості об’єкта права власності, земля отримує особливі правові ознаки: вона стає “майном”, тобто тим предметом цивільного, а тепер і земельно-го права, який відрізняють особливі юридичні ознаки.

Сучасне суспільно-правове становище в Україні характери-зується тим, що земельні проблеми, і особливо проблеми права власності на землю, викликають підвищений інтерес.

Право власності на землю, дорогу якому проклала Постано-ва Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. і яке було закріплено Конституцією України, виявилось однією з найск-ладніших конструкцій для впровадження в українську право-ву дійсність.

Одним із важливих і відчутних результатів сучасних земель-них перетворень є затвердження крім державної також кому-нальної і приватної власності на землю. З цими змінами украї-нське суспільство опинилось перед необхідністю перегляду змісту правових інститутів, відносин і навіть світогляду. Тепер, в нових економічних і політичних умовах, виявляється, не зав-жди легко подолати стару однобокість як у розвитку права, так і в правосвідомості. Для права власності на землю, як і для інших інститутів земельного права, сучасний період слід вва-жати перехідним періодом, коли встановлені основні положен-ня, але багато норм, що роблять застосування цього інституту повноцінним і адекватним, перебувають у стадії формування.

Затвердження державної, комунальної і приватної форм власності на землю засвідчило факт про те, що ці форми влас-ності є інститутами не лише земельного, але й цивільного пра-ва. І це є закономірним і природним для конструювання права власності взагалі. Наслідком “проникнення” цивільного права

Земельне право України

в регулювання відносин земельної власності виявляється в тому числі ускладнення ролі державних і комунальних органів в управлінні земельними ресурсами.

Якщо ж подивитись на проблему з точки зору правосвідо-мості, то можна виявити наступне. Незважаючи на те, що по-вернення землі в цивільно-правовий обіг породжує значну кількість проблем, сучасна ситуація не сприяє тому, щоб відмов-лятися від погляду на землю як майно. Світовий правовий і суспільний розвиток сформував даний інститут і відшліфував відношення до нього багатовіковою історією права. Практично в усіх державах право приватної власності на землю складає органічну частину майнових прав та всіх існуючих суспільних і економічних відносин. Свідомість світової спільноти сформо-вано таким чином, що присутність у праві права власності на землю – показник звичайного цивілізованого правового сусп-ільства. Так само як показником цього є не лише констатація даного права, а й уміння регулювати його так, щоб воно не наносило шкоди самому суспільству, природі і державі.

Особливістю права власності на землю в Україні є те, що форми прав на землю визначені законодавством “за суб’єктом.” Конституцією України установлено, що земля може перебува-ти в державній, комунальній і приватній власності. Таким чи-ном, визначено коло суб’єктів, що володіють правом власності на майно, а також встановлено, що в залежності від суб’єкта, який володіє правами на землю, визначається обсяг прав і обо-в’язків, що складають зміст того чи іншого виду права власності на землю.

Суб’єкт права власності на землю – це особа, що здійснює володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою на підставі закону. Права всіх суб’єктів права власності на зем-лю рівні і захищаються способами, встановленими законом. До суб’єктів правових відносин, пов’язаних з виникненням права власності на землю, відносяться також особи, що вступають у відносини з приводу отримання даного права. Громадяни і юридичні особи як суб’єкти об’єднані змістом права приватної власності на землю, яке їм надано законодавством.

Розділ V. Право власності на землю

Суб’єктами права державної і комунальної власності є дер-жавні та комунальні територіальні утворення. Участь даних суб’єктів у відносинах щодо власності на землю слід відрізня-ти від їх ролі в управлінні земельними ресурсами. У першому випадку (через відповідні державні органи) вони виступають в якості сторін у договорах купівлі-продажу чи оренди земельної ділянки, які регулюються цивільним законодавством. У друго-му випадку суб’єкти виконують встановлені законодавством функції щодо контролю за використанням земельних ресурсів, організації землеустрою тощо. Органи державної влади та уп-равління і органи місцевого самоврядування здійснюють управ-ління і розпорядження землями, що перебувають у державній і комунальній власності.

Право приватної власності служить для задоволення інте-ресів власників – громадян і юридичних осіб. Державна і ко-мунальна власність на землю забезпечує інтереси великих груп людей: народу України взагалі; населення, що мешкає на тери-торії комунальних утворень.

Особливості набуття та припинення права власності на зем-лю залежать від того, чи знаходиться земля у власності грома-дянина, юридичної особи або державного чи комунального те-риторіального утворення. Дані особливості можуть установлюватися лише законом.

Об’єктом права власності на землю виступає земельна ділян-ка, яка згідно з цивільним правом має такі ознаки, як:

а)         обігоспроможності, тобто земельна ділянка може вільно

відчужуватися або переходити від одної особи до іншої

(внаслідок наслідування, реорганізації юридичної особи)

чи іншим способом, якщо вона не вилучена із обігу чи не

обмежена в обігу;

б)         земельна ділянка як об’єкт цивільного права є нерухомим

майном. На підставі цього положення право власності на

земельну ділянку підлягає державній реєстрації. Для зе-

мельних ділянок установлена також і спеціальна реєстра-

ція – в органах Державного комітету по земельних ресур-

сах України;

Земельне право України

в)         земельна ділянка в залежності від того, чи можливий

її переділ без шкоди для її господарського призначен-

ня чи ні, може бути визнана ділимим чи неділимим

майном. Ця ознака має суттєве значення у тому ви-

падку, коли земельна ділянка перебуває у спільній

власності і виникає питання про виділення частки

(паю) земельної ділянки одному із власників, а також

у випадку необхідності відчуження частки земельної

ділянки. У випадку, коли земельна ділянка визнаєть-

ся неподільною, власнику не може бути виділена ча-

стка ділянки в натурі, а видається грошова компен-

сація. Рішення про неподільність земельної ділянки,

якщо про це не вказується в законодавстві, приймає

суд;

г)         наступною ознакою земельної ділянки як об’єкта цив-

ільного чи земельного права є те, що продукція і до-

ходи, отримані внаслідок використання земельної

ділянки, належать особі, що використовує цю ділянку

на законних підставах.

Ще однією ознакою можна вважати те, що об’єктом права власності земля виступає в якості обмеженої в просторі земель-ної ділянки. Для неї характерно те, що межі ділянки і її місцез-находження встановлюються в порядку, закріпленому законо-давством про землеустрій.

Однак для землі характерні і ті ознаки, які відрізняють її від іншого майна. Це, перш за все, ті з них, які визначають землю як об’єкт земельного права як такий. Дані ознаки виявляють важливе державне, економічне і екологічне значення землі. Оскільки кожна земельна ділянка невіддільна від усього земель-ного простору, то на неї розповсюджується певна частина сус-пільних і державних інтересів, які існують відносно землі як такої. Це не може не впливати на регулювання земельних відно-син всіма правовими галузями.

Право власності на землю відрізняється також за своїм змістом.

Розділ V. Право власності на землю

Відповідно до Цивільного кодексу України власнику нале-жить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Таким чином, володіння, користування і розпоряджен-ня – це невід’ємні складові одного права – права власності.

Основна суть кожного із цих правомочностей являється спільною для всіх видів майна, а отже, і для майна земельного.

Земельне законодавство ввело норми, що визначають спе-цифіку реалізації цих правомочностей в земельних відносинах.

Правомочності володіння дають можливість володіти зем-лею на основі закону, тобто рахувати її на балансі, визначати земельну ділянку як частину свого господарства. Крім того, власник на підставі цього права може вимагати повернення землі із будь-якого незаконного володіння.

Користування дає можливість вилучати із землі корисні властивості. Власник може використовувати землю так, як буде вважати за потрібне, але в межах цільового призначення земель-ної ділянки. Самовільно власник землі змінити цільове призна-чення використання не має права.

Правомочність розпорядження проявляється в тому, що власник на свій вибір може продати, подарувати, обміняти, успадкувати, здати в оренду, закласти земельну ділянку, тобто на основі і в порядку, передбачених законом, визначити її долю.

Крім того, власники земельних ділянок можуть створювати спільну дольову (пайову) власність шляхом добровільного об’єднан-ня належних їм земельних ділянок, земельних паїв.

Право власності на землю гарантується Конституцією Ук-раїни і захищається способами, встановленими законодавством. Захист порушених прав власності на землю здійснює суд – арбітражний або третейський.

Цивільним кодексом України встановлюються, наприклад, такі способи захисту права власності: визнання права; понов-лення порушеного права та присікання діянь, що порушують дане право; визнання угоди недійсною; визнання недійсним акта державного органу чи органу місцевого самоврядування; відшкодування збитків; відшкодування моральної шкоди тощо.

            Земельне право України