7. Юридичні та технічні правила встановлення меж земельних ділянок спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб в існуючій забудові 7.1. Поняття та зміст юридичних і технічних правил


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 

Загрузка...

Юридичні та технічні правила встановлення меж земельних ділянок спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб в існуючій забудові застосовуються згідно з вимогами Техніч-них вказівок з цього питання, затверджених Держкомземом України від 18 травня 1998 р.

В основу юридичних та технічних правил встановлення меж покладені:

♦          Земельний кодекс України;

♦          Закон України “Про основи містобудування”;

496

Земельне право України

♦          Постанова Кабінету Міністрів України від 1 січня 1993 р. №15 “Про порядок ведення державного зе-мельного кадастру”;

♦          Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. №532 “Про містобудівний кадастр”;

♦          Державні будівельні норми України ДБН 360-92 “Місто-будування. Планування і забудова міських і сільських поселень”;

♦          Державні будівельні норми України ДБН Б. 1-1-93 “По-рядок створення і ведення містобудівних кадастрів насе-лених пунктів”;

♦          Порядок складання плану земельно-господарського уст-рою населеного пункту, затверджений наказом Держком-будархітектури та Держкомзему України від 24 вересня 1993 р. №158/61;

♦          Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фон-ду та надання у спільне користування або у спільну сум-існу власність земельних ділянок для спорудження жит-лових будинків, затверджене наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування України, Держкомжит-локомунгоспу України та Фонду державного майна Ук-раїни від 5 квітня 1996 р. №31/30/53/396;

♦          Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію зе-мель населених пунктів, затверджене наказом Держком-зему від 26.08.97 №85;

♦          Вказівка Держкомзему від 16.02.98 №9 “Про створення єдиної системи нумерації земельних ділянок для веден-ня державного земельного кадастру”;

♦          Порядок грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення і населених пунктів, затверджений наказом Держкомзему, Держкоммістобудування, Мінсільгосппро-ду України та Української академії аграрних наук від 27.11.95 №76/230/325/150;

Розділ XVII. Правовий режим земель житлової і громадської забудови

♦          Державні санітарні правила планування та забудови на-селених пунктів;

♦          інші чинні в Україні нормативні документи щодо відве-дення земельних ділянок.

Юридичні та технічні правила визначають порядок форму-вання об’єктів земельної власності - земельних ділянок та їх складових і регламентують:

♦          механізм визначення розмірів земельних ділянок різного функціонального призначення;

♦          правила встановлення реальної та ідеальної земельної частки у спільній частковій власності, об’єктів сервітутів та обмежень;

♦          систему землевпорядних заходів щодо встановлення та впорядкування меж земельних ділянок в існуючій забудові;

♦          організацію робіт з встановлення меж земельних ділянок спільної часткової власності.

Юридичні та технічні правила встановлюють також основні поняття і визначення, зокрема:

Власність на землю - належність державі, територіальним громадам, юридичним особам і громадянам земельної ділянки з правом володіння, користування та розпорядження нею.

Власник земельної ділянки - юридична особа, громадянин, які володіють сукупністю трьох правомочностей на власність: володіння, користування, розпорядження.

Право на земельну ділянку - вся сукупність прав на землю відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України та інших законів і законодавчих актів, включаючи обтяження.

Державна власність на землю - власність на земельні ділян-ки, якими згідно закону розпоряджаються органи державної влади. Відповідно до ст. 116 Конституції України об’єктами державної власності управляє Кабінет Міністрів України згідно з законом.

Комунальна власність на землю власність на землю тери-торіальних громад сіл, селищ, районів у містах, земельні ділян-ки спільної власності, що перебувають в управління районних і обласних рад.

Земельне право України

Власність на землю юридичних осіб – власність на земель-ну ділянку, право на яку набувається і реалізується юридични-ми особами (ст. 14 Конституції України).

Земельна ділянка – ділянка землі, на яку розповсюджують-ся гомогенні права власності і яка являє собою єдину власність, має фіксовані межі та характеризується певним місцем розта-шування, природними властивостями, фізичними параметрами, правовим і господарським статусом та іншими характеристика-ми, які є суттєвими складовими.

Формування земельної ділянки об’єкта земельної власності – встановлення технічних і економічних характеристик, правово-го статусу, опис та індивідуалізація об’єкта земельної власності, внаслідок чого вона отримує характеристики, які дають змогу виділити її серед інших земельних ділянок. Формування земель-ної ділянки як об’єкта земельної власності завершується при-своєнням їм кадастрового номера.

Відчуження земельної ділянки – передача земельної ділян-ки у власність іншій фізичній чи юридичній особі. Відчуження є платне (купівля-продаж) і безплатне (дарування, спадщина). Відчуження може здійснюватись і в примусовому порядку за вироком суду.

Кадастровий землеустрій – заходи по збору, узаконенню, реєстрації і розповсюдження інформації про власність, вартість землекористування в населених пунктах, які є необхідними при здійсненні та реалізації політики в галузі раціонального вико-ристання земельних ресурсів.

Аналітична площа земельної ділянки – площа проекції межі ділянки на площину проекції, в якій встановлена геодезична система координат. Аналітична площа визначається за коорди-натами кутів поворотів межі земельної ділянки.

Фізична площа земельної ділянки – площа земельної по-верхні в межах ділянки з урахуванням нерівностей фізичної поверхні землі: схилів, ярів, пагорбів, западин тощо.

Межа – наземні матеріальні рубежі, які позначають межі земельної ділянки, або умовна лінія на поверхні, яка розділяє дві проінвентаризовані ділянки.

Розділ XVII. Правовий режим земель житлової і громадської забудови

Спільна межа – межа, за якої точна лінія, що розмежовує ділянки, не встановлюється.

Встановлення меж – процес закріплення в правовому до-кументі меж власності із узгодженою і зареєстрованою точною лінією розмежування.

Правоустановлюючий документ – документ, що підтверд-жує право власності фізичних чи юридичних осіб на земельні ділянки (державний акт).

Землеволодіння – форма здійснення прав на землю.

Землекористування – вид використання землі з врахуван-ням покриву її поверхні.

Сервітут – право обмеженого користування чужою земель-ною ділянкою або її частиною, яке полягає у здійсненні проїзду чи проходу по чужій землі, прокладанні лінійних споруд, ліній передач тощо. Термін “сервітут” походить від латинського сло-ва “servire”, що означає “обслуговувати”. Земельний сервітут обмежує право власності на земельну ділянку і є безстроковим.

Спільна часткова власність – власність, право на яку мають дві і більше фізичні та (або) юридичні особи з визначенням у правоустановлюючих документах розміру часток власності кож-ного співвласника.

Якщо суб’єктами власності виступають лише фізичні особи, то в цьому разі об’єкт власності перебуває у спільній частковій приватній власності, якщо суб’єктами власності виступають фізичні та юридичні особи, то об’єкт власності перебуває у спільній частковій власності.

Розмір частки у спільній частковій приватній власності виз-начається відповідно до Земельного кодексу України в поряд-ку землеустрою, за згодою її учасників або за рішенням суду, якщо такої згоди не досягнуто.

Спільна сумісна власність на земельну ділянку – власність на землю, право на яку мають двоє або більше фізичних та юридичних осіб, без визначення розміру частки кожного суб-’єкта власності (співвласників). Спільна сумісна власність пе-редбачає рівність часток власності кожного суб’єкта власності земельної ділянки. Розмір частки може бути визначено лише

Земельне право України

тоді, коли спільна сумісна власність ліквідується і замість нею створюється спільна часткова власність або особиста.

Право на спільну сумісну власність на землю підтверджуєть-ся правоустановлюючим документом (державним актом), де вказується прізвище, ім’я та по батькові всіх співвласників, не-залежно від їх віку, і прізвище та ініціали уповноваженого влас-ника земельної ділянки.

Суб’єкти спільної сумісної власності на земельну ділянку володіють, користуються і розпоряджаються нею на рівних пра-вах і умовах за взаємною згодою.