Розділ ХVІ Правовий режим земель фізичних і юридичних осіб 1. Правовий режим земель фізичних осіб


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 

Загрузка...

Правовий режим земель фізичних осіб – це сукупність пра-вових норм земельного та іншого законодавства. Суб’єктами даного правового режиму є громадяни, які складають основну масу власників і користувачів землі в державі.

Громадяни і організації (юридичні особи) відносяться до різних видів суб’єктів земельного права. Лише декілька загаль-них ознак у правовому регулюванні використання земель гро-мадянами і організаціями дає змогу в навчальних цілях визна-чити їх місце в одному розділі даного видання.

До прикладу, згадаємо, що колишній прийнятий поділ форм землекористування на індивідуальне та громадське практично зник. Так само невизначеними виявилися і межі цілей викори-стання землі громадянами й організаціями. Розвиток інститу-ту приватної власності на землю і підприємницької діяльності призвів до того, що як на громадян, так і на організації розпов-сюджується цілий ряд загальних правових норм, що регулюють відносини стосовно землі як майна. Це є регулювання угод щодо землі, прав і обов’язків власників та користувачів землі тощо. Раніше такої кількості законодавства не існувало.

Проте в даному випадку є і відмінність. Юридичні особи (організації) використовують землю у відповідності з вимогами не лише законодавства, але й установчих документів (уставу чи установчого договору). Це обумовлює земельну правосуб’єктність юридичних осіб. Громадяни ж використовують землю на основі земельної правоздатності, встановленої для них тільки законо-давством. Законодавством зафіксовані відмінності і в справлянні платежів за землю та з метою використання землі.

Земельна правоздатність громадян – це здатність мати пра-ва і нести певні обов’язки відповідно до земельного законодав          Земельне право України     

ства. Отже, правоздатність - це сукупність прав і обов’язків суб’єкта, закріплених правовими нормами.

Відповідно до норм Земельного кодексу України право-здатність громадян складають такі права:

♦          мати землю у власності чи користуванні;

♦          успадковувати і заповідати землю;

♦          реалізовувати права на землю, передбачені законодав-ством;

♦          вчиняти у відповідності з законом угоди щодо земельних ділянок і самостійно приймати участь у зобов’язаннях.

Порушені права власника земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

До обов’язків власників і користувачів земельних ділянок відносяться:

♦          забезпечення ефективного використання землі у відпов-ідності з цільовим призначенням, підвищення її родю-чості, застосування природоохоронної технології, недопу-щення погіршення екологічної обстановки на території внаслідок своєї господарської діяльності;

♦          додержання вимог законодавства щодо сплачування зе-мельного податку;

♦          додержання під час здійснення на земельній ділянці буд-івництва державних стандартів, норм і правил забудови;

♦          своєчасно надавати відповідним органам виконавчої вла-ди дані про стан і використання земель та інших природ-них ресурсів у порядку, встановленому законом, тощо.

Права і обов’язки, що складають земельну правоздатність, виникають у громадянина з народження і зникають після його смерті. Однак реалізувати їх у повному обсязі громадянин може, лише володіючи певною дієздатністю.

Дієздатність - це здібність особи своїми діями створювати для себе права і обов’язки відповідно до законодавства. Дієздатність громадянина у повному обсязі настає під час по-вноліття, тобто у разі досягнення ним вісімнадцятирічного віку.

Розділ XVI. Правовий режим земель фізичних і юридичних осіб

Громадяни, що володіють повною дієздатністю, реалізують свої земельні права і обов’язки самостійно чи через посередниц-тво довірених осіб згідно з законодавством.

Дієздатність громадян у віці від чотирнадцяти до вісімнад-цяти років у випадках складання угод стосовно землі підлягає загальним вимогам Цивільного кодексу України, відповідно до яких дані угоди можуть бути вчинені з письмової згоди їх за-конних представників – батьків чи піклувальників.

Недієздатними визнаються громадяни, які внаслідок психі-чного розладу не можуть розуміти значення своїх дій чи керу-вати ними. Недієздатним визнає громадянина суд у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством. Над таким громадянином встановлюється опіка.

Таким чином, якщо громадянин не володіє повною дієздат-ністю, необхідною для розпорядження земельною ділянкою, від його імені і на підставі законодавства керівництво земельною ділянкою здійснюють його законні представники – батьки, уси-новителі, опікуни (для малолітніх і недієздатних), піклувальни-ки (для неповнолітніх від чотирнадцяти до шістнадцяти років та осіб, обмежених у дієздатності). Опікун і піклувальник при-значаються органом опіки та піклування за місцем мешкання підопічного.

Закон суворо регламентує дії законних представників підо-пічного щодо розпорядження його майном. У відповідності з нормами Цивільного кодексу України доходи підопічного гро-мадянина від управління його майном витрачаються опікуном або піклувальником в інтересах підопічного і з попереднього дозволу органу опіки і піклування. Крім того, опікун не має права без попереднього дозволу органу опіки і піклування вчи-няти, а піклувальник давати дозвіл на укладання угод стосов-но відчуження, в тому числі і обміну чи дарування майна підо-пічного, здавання його в оренду, заставу, угод, що тягнуть за собою відмову від належних підопічному прав, поділ його май-на, а також вчинення інших угод, що призводять до зменшен-ня майна підопічного. Опікун, піклувальник, їх подружжя та близькі родичі не мають права укладати угоди з підопічним, за

Земельне право України

винятком передавання майна підопічному в якості подарунка чи в безоплатне користування, а також представляти підопіч-ного під час укладення угод чи ведення судових справ між підо-пічним і дружиною опікуна або піклувальника і його близьки-ми родичами.

Все це однаково відноситься і до управління земельною ділянкою, що знаходиться у власності недієздатної особи. На-гляд за діяльністю опікунів і піклувальників здійснюється орга-нами опіки і піклування.

Земельне право виділяє декілька видів використання землі громадянами, зокрема:

♦          для ведення приватного підсобного господарства;

♦          для ведення садівництва, городництва, тваринництва, сінокосіння і випасання худоби;

♦          житлового, дачного і гаражного будівництва;

♦          для ведення іншої, крім приватного підсобного господар-ства, підприємницької діяльності.

До різновидності використання земель громадянами відно-ситься і використання службових земельних наділів, хоча в загальний перелік це використання традиційно не включаєть-ся, а розглядається в межах правового режиму земель промис-ловості і транспорту.

Згідно з нормами Земельного кодексу України громадяни можуть одержувати земельні ділянки у власність для ведення приватного підсобного господарства без створення юридичної особи. Земельні ділянки надаються громадянам із земель, що знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади. Це мо-жуть бути землі населених пунктів або землі запасу, придатні для сільськогосподарського використання.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; приватизації зе-мельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; одержання у спадщину; виділення в натурі належної їм земель-ної частки (паю) внаслідок паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств. Громадяни набувають таРозділ XVI. Правовий режим земель фізичних і юридичних осіб

кож право приватної власності на земельні частки (паї) внасл-ідок паювання земель сільськогосподарських підприємств, ус-танов та організацій.

Відзначальною ознакою земельних ділянок, що надаються для ведення приватного підсобного господарства, є їх розташу-вання, як правило, біля будинку. Але законодавством допус-кається можливість надання частини земельної ділянки за ме-жами житлової зони населеного пункту. Це можливо у разі компактної забудови населених пунктів відповідно до їх гене-ральних планів та проектів планування і забудови. Землі для ведення приватного підсобного господарства надаються грома-дянам тими органами місцевої адміністрації, у віданні яких зна-ходяться дані земельні ділянки.

Органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції можуть надавати в оренду земельні ділянки для випасання худоби і заготівлі сіна жите-лям сіл, селищ і міст за рахунок земель права державної і кому-нальної власності.

Громадянам із земель права державної і комунальної влас-ності передаються у власність або надаються в оренду земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садів-ництва. Громадяни використовують земельні ділянки, надані їм для садівництва, для закладання насаджень дерев і кущів, винограду, хмелю, спорудження необхідних будинків, будівель і споруд тощо.

Окремим громадянам за їх бажанням можуть надаватись в оренду земельні ділянки для городництва із земель держав-ної і комунальної власності. Закладання багаторічних плодо-вих насаджень на земельних ділянках, наданих для город-ництва, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається. У разі необхідності на даних земельних ділянках можуть будуватися тимчасові споруди для зберіган-ня інвентаря та захисту від негоди. Після закінчення строку оренди земельної ділянки, наданої для городництва, побудо-вані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок.

Земельне право України

1.1. Земельні правовідносини у приватному підсобному господарстві

Земельна правосуб’єктність приватних підсобних госпо-дарств громадян (ППГГ) має грунтовну правову базу, чітко окреслений суб’єктивний склад із відповідним розмежуванням легальних форм одержання земельних ділянок і правовим офор-мленням цієї правосуб’єктності, і знаходить свій вияв через реалізацію цими суб’єктами земельних та інших, пов’язаних із земельними, прав та обов’язків.

Безпосереднім носієм земельних прав у ППГГ є фізичні особи, яким надано земельні ділянки для ведення господарства, а не ППГГ. Згідно з Конституцією і Земельним кодексом Ук-раїни носієм земельних і пов’язаних з ними прав та обов’язків у ППГГ є громадяни України. Ними можуть бути також іно-земці та особи без громадянства. Залежно від громадянства особи законодавство України розмежовує легальні форми ви-никнення земельної правосуб’єктності у цих фізичних осіб і форми закріплення їхніх прав на земельні ділянки.

Так, відповідно до норм Земельного кодексу тільки грома-дяни України мають право на одержання у власність земель-них ділянок, зокрема для ведення свого приватного підсобно-го господарства, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) тощо. Громадяни України мають право отримувати земельні ділянки для ведення підсобного господарства з правом власності, кори-стування (безстрокового, строкового, в тому числі й на умовах оренди). Виходячи з вимог Земельного кодексу, іноземні гро-мадяни і, відповідно, особи без громадянства та біпатриди ма-ють право отримати земельні ділянки для ведення ППГГ тільки на умовах права користування (постійного чи строкового, в тому числі й на умовах оренди).

Земельна правосуб’єктність ППГГ залежно від громадян-ства, а вже потім від бажання фізичних осіб, виникає: для гро-мадян України за наявності у них Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку; для громадян Украї-Розділ XVI. Правовий режим земель фізичних і юридичних осіб

ни, що мають оформлені ділянки у користування – за наявності Державного акта на право постійного користування нею чи договору оренди. Форми цих Державних актів затверджені постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 р., а форма договору – постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р.

Для ведення ППГГ, індивідуального житлового будівницт-ва громадяни можуть одержати земельні ділянки в розмірах, визначених Земельним кодексом України. Так, для ведення підсобного господарства за рішенням сільської, селищної, міської ради земельні ділянки передаються безоплатно у власність в межах населених пунктів у розмірах, визначених у земельно-облікових документах.

За бажанням громадян їм додатково можуть надаватись у користування земельні ділянки, загальна площа яких не повинна перевищувати 1 га. Збільшення розмірів земельних ділянок до 2 га може мати місце за умови погодження з об-ласною радою народних депутатів. Водночас Указом Прези-дента України від 10 листопада 1994 р. “Про невідкладні за-ходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” при приватизації землі граничний розмір загальної площі земельної ділянки, що може бути у приватній власності громадянина, не повинен перевищувати норм, встановлених Земельним кодексом для селянських (фермерських) господарств.

Дещо в іншому розмірі земельні ділянки надаються для інди-відуального житлового будівництва. Так, за рішенням сільської, селищної, міської ради громадянам передаються у власність або надаються в користування земельні ділянки, зокрема для спо-рудження індивідуальних житлових будинків і господарських приміщень. Розмір ділянок для зведення та обслуговування житлового будинку, господарських приміщень і споруд (приса-дибна ділянка) має бути не більше: у сільських населених пун-ктах – 0,25 га, селищах міського типу – 0,15 га, для членів ко-лективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів – не більше 0,25 га, а в містах – 0,1 га.

Земельне право України

У разі здійснення компактної забудови сільських населених пунктів сільська рада надає громадянам біля їх житлових бу-динків (квартир) присадибні земельні ділянки у меншому розмірі, а решту – за межами житлової зони населеного пунк-ту. Так, Правилами забудови сільських населених пунктів (п.43) за компактної їх забудови, а також для зменшення виплат на благоустрій та інженерні комунікації рекомендовано відводити біля будинку приквартирні земельні ділянки в таких розмірах: для одноквартирних будинків – 0,08–0,12 га (на поливних зем-лях – 0,06–0,08 га); для двоквартирних одно- та двоповерхових будинків – 0,06–0,08 га (на поливних землях вони не надають-ся); для блокових багатоквартирних будинків (3 квартири та більше) – 0,03–0,06 га (на поливних землях не надаються). Реш-та присадибної ділянки відводиться в межах житлової зони. При цьому важливо, щоб ця решта надавалася або як на найт-риваліший строк (що оформлюється відповідним письмовим договором), або в порядку ст.56 Земельного кодексу у власність чи в безстрокове користування (що також слід оформляти відповідними державними актами).

Земельний кодекс передбачає можливість продажу держав-них земельних ділянок громадянам. Так, їм за плату передають-ся у власність для ведення селянського (фермерського) госпо-дарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку. Можливість продажу державою земельних ділянок для ведення підсобного господарства земельним зако-нодавством прямо не передбачена. Проте це не позбавляє гро-мадян України права купувати в інших громадян України зе-мельні ділянки, на які є установчі документи про передачу їх у приватну власність громадян.

Законодавством установлено єдині за змістом права для всіх власників земельних ділянок і землекористувачів. Так, згідно з Земельним кодексом вони мають право самостійно господарювати на землі; наділені правом власності на виробле-ну сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації, можуть використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені

Розділ XVI. Правовий режим земель фізичних і юридичних осіб

корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об’єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі: зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі й споруди за погодженням із сільською, селищною, міською радою. Зведен-ня на орендованій земельній ділянці приміщень виробничого та невиробничого призначення, у тому числі житла, орендарі погоджують із сільською, селищною, міською, районною радою або іншим орендодавцем. Їхньою власністю є посіви й посадки сільськогосподарських культур і насаджень. Вони мають право одержати від нового власника землі, землекористувача або місцевої ради компенсацію за підвищення родючості грунтів у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділян-ки. Громадянин України, якому земельна ділянка належить за правом приватної власності, може укладати договір застави з кредитною установою.

Усі власники (в тому числі співвласники) земельних діля-нок і землекористувачі зобов’язані забезпечувати використан-ня землі відповідно до цільового призначення та умов її надан-ня; ефективно використовувати землю згідно з проектом внутрішньогосподарського землеустрою, підвищувати її ро-дючість, застосовувати природоохоронні технології виробниц-тва, не допускати погіршення екологічної обстановки на тери-торії внаслідок своєї господарської діяльності; здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель; своєчасно вносити зе-мельний податок або орендну плату за землю; не порушувати прав власників інших земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі орендарів; зберігати геодезичні знаки, протие-розійні споруди, мережі зрошувальних систем тощо.

Земельним законодавством врегульовано питання про по-новлення земельних прав громадян, що ведуть ППГГ, як прав власників земельних ділянок, так і землекористувачів. Пору-шені їхні права підлягають поновленню, що здійснюється рада-ми відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом.

Однією з важливих умов нормального ведення ППГГ є вста-новлені законодавством гарантії прав власників земельних діля-Земельне право України

нок і землекористувачів. Так, вилучення (викуп) земельних ділянок у громадян для державних або громадських потреб – будівництва на них підприємствами, установами і організація-ми житлових, виробничих та інших споруд – провадиться після виділення власникам вилучених ділянок нових, в іншому місці з повним відшкодуванням інших збитків.

Громадянам, які не мають у власності або в користуванні земельних ділянок для ППГГ, а також громадянам, які мають земельні ділянки інших розмірів, ніж це встановлено Земель-ним кодексом, можуть надаватися в користування земельні ділянки для індивідуального городництва. Громадянам, які ма-ють у власності худобу, надаються земельні ділянки для сіно-косіння і випасання худоби. Розміри земельних ділянок, що надаються їм у користування, не повинні перевищувати: для городництва – 0,15 га, для сінокосіння й випасання – 1 га.