7.2. Особливості систем землеробства в різних ґрунтово-кліматичних зонах України 7.2.1. Ведення землеробства на Поліссі


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Агрокліматична характеристика

Українське Полісся в складі країни є окремою ґрунтово-кліматична зона, яка роз-міщена в межах Волинської, Львівської, Рівненської, Житомирської, Тернопільської, Хмельницької, Київської, Чернігівської і Сумської областей.

Зона займає 11 млн 768 тис. га, або близько 19,5% території України.

Ґрунтовий покрив Полісся. Ґрунтотворний процес тут пов’язаний з особливостя-ми географічного положення, а саме: м’який і вологий клімат, легкі породи і бідність їх на основи, близькість до поверхні ґрунтових вод, розповсюдження в минулому змі-шаних і широколистяних лісів з розвиненим трав’яним покривом обумовили тут три основні процеси ґрунтотворення: дерновий, підзолистий і болотний.

Різні прояви цих процесів привели до формування різноманітного надзвичайно строкатого і мозаїчного ґрунтового покриву. На підвищених вододільних територіях сформувались дерново-підзолисті ґрунти. На відносно зниженому з близьким рівнем ґрунтових вод — дерново-підзолисті різного ступеня оглеєння, дернові і лучні. В річ-кових заплавах і широких зниженнях сформувалися болотні, торфові і лучні ґрунти.

Домінуюче місце в зоні Полісся займають дерново-підзолисті ґрунти, що сфор-мувались під мішаними і сосновими лісами в умовах промивного типу водного режи-му на водно-льодовикових, алювіальних та моренних відкладах.

Основною діагностичною ознакою цих ґрунтів є виражена диференціація профі-лю на генетичні горизонти. Ґрунти мають слабку гумусованість (від 0,3–0,5 до 1,5– 2,5% гумусу). Гумус грубий з великою кількістю слабомінералізованих органічних решток. Ґрунтово-вбирний комплекс не насичений основами (20–70%), має високий вміст обмінного водню та дуже кислу реакцію ґрунтового розчину.

У гранулометричному складі орного шару найбільшу частку має фракція фізич-ного піску (89,0%), а на фізичну глину припадає лише 9,9%, мулистих часток усього 1,9%.

Такий гранулометричний склад зумовлює незадовільні водно-фізичні власти-вості ґрунту. Об’ємна маса в орному шарі дерново-підзолистих ґрунтів перевищує оптимальні значення на 0,3–0,5 г/см3. При цьому є й дуже низька щілинність цих ґрунтів, як і рівня граничної вологоємності і водопідіймальної здатності при високій водопроникності. Внаслідок таких значень водно-фізичних властивостей ці ґрунти

7. Системи землеробства

швидко прогріваються і підсихають, що дає змогу на 10–15 днів раніше розпочати тут весняні польові роботи.

Дерново-підзолисті глинисто-піщані ґрунти малопотужні — гумусовий горизонт їх становить усього 15–18 см, вміст гумусу в ньому не перевищує 1% і різко зменшу-ється з глибини 20–22 см, а вже з глибини 20–30 см практично відсутній. Реакція ґрунтового розчину у верхній частині профілю коливається від слабо- до середньо-кислої, гідролітична кислотність відносно висока. Сума увібраних основ низька, сту-пінь насичення основами становить лише 52–53%. Дуже слабо забезпечені ці ґрунти рухомими формами фосфору і калію.

Фізичні та фізико-хімічні властивості дерново-слабо- і середньо-підзолистих глинисто-піщаних ґрунтів дещо кращі, через що використовують їх для вирощуван-ня маловимогливих культур у сидеральних сівозмінах, а саме: жита, гречки, картоплі, люпину. Ці ґрунти непридатні під сади.

Природна родючість дерново-підзолистих супіщаних ґрунтів вища, ніж піща-них та глинисто-піщаних. Вони придатні для вирощування всіх районованих у зоні культур. У гранулометричному складі переважають піщані фракції. У зв’язку з біль-шим вмістом мулу супіщані ґрунти порівняно з глинисто-піщаними мають вищу зв’язність, вологоємність, кращу водопідіймальну і водоутримувальну здатність. Такі ґрунти можуть нагромаджувати в метровому шарі до 180 мм вологи. Наявність щільного ілювіального горизонту з глибини 50–60 см стримує фільтрацію вологи в глибину і створює сприятливі умови зволоження для розвитку рослин.

Фізико-хімічні та фізичні властивості дерново-підзолистих супіщаних ґрунтів також мало сприятливі для одержання високих урожаїв. Ці ґрунти бідні на гумус, сильно-кислі, насичені основами, мають підвищену гідролітичну кислотність та малу суму увібраних основ. Забезпеченість рослин рухомим азотом, калієм (5 мг/100 г ґрунту) і фосфором (4–5 мг/100 г ґрунту) низька.

Особливо несприятливим для рослин є повітряний режим супіщаних ґрунтів, що пов’язано з дуже високою щільністю як орного, так і підорного шарів (1,51–1,53 г/см3), а також надмірно низькою загальною щілинністю, яка, за класифікацією Н. А. Ка-чинського, для орного шару незадовільна. В цьому зв’язку постає необхідність пошу-ку засобів та шляхів оптимізації фізичних властивостей дерново-підзолистих ґрунтів при їх сільськогосподарському використанні.

Середньозмиті ґрунти порівняно з незмитими містять значно менше гумусу, уві-браних основ і мають ступінь насичення основами на рівні ілювіального горизонту незмитих відмін. Отже, орний шар середньозмитих ґрунтів частково включає ілю-віальний горизонт, який відзначається меншою родючістю порівняно з гумусовим горизонтом і, як наслідок, ці ґрунти менш родючі і потребують поліпшення.

Серед найрізноманітніших природних багатств вагоме місце посідають кліматич-ні ресурси. Від того, як вони використовуються, значною мірою залежать результа-ти господарської діяльності людини. Одержувати високі врожаї, як свідчить досвід, можливо лише при використанні сільськогосподарських культур на належному агро-технічному рівні з урахуванням особливостей погоди та клімату.

Комплексне вивчення закономірностей формування врожаю рослин у системі ґрунт–рослина–атмосфера, його прогнозування та програмування можливі на осно-ві кількісної оцінки кліматичних факторів.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Сонячна радіація серед кліматичних показників — найважливіший екологічний фактор. Вона є джерелом енергії майже всіх природних процесів і явищ, що відбува-ються на земній поверхні, в атмосфері, гідросфері та верхніх шарах літосфери.

Завдяки сонячній радіації в усьому світі, за підрахунками А. А. Ничипоровича, утворюється понад 100 млрд т органічної речовини і водночас атмосфера збагачуєть-ся на кисень та звільняється від надмірної кількості вуглекислого газу.

Сонячній радіації належить виключно важливе значення в природі та життєдіяль-ності рослин. За її участю відбувається процес фотосинтезу, транспірації, переміщен-ня речовин у рослинах, якісні біохімічні перетворення. Енергія сонячного проміння витрачається на здійснення морфологічних процесів: проростання насіння, закладан-ня й розвиток вузла кущення у злакових рослин, ріст проростків, формування між-вузлів, розвиток квіток, суцвіть, визрівання плодів тощо. Сонячна радіація повною мірою використовується на нагрівання ґрунту, рослин, випарування та інші процеси.

У сільськогосподарському виробництві важливими характеристиками радіацій-ного режиму є тривалість сонячного сяяння та сумарна радіація. Вони мають значен-ня в період росту й розвитку рослин, впливають і визначають величину врожайності та якості рослинної продукції.

У технології вирощування продукції рослинництва найбільше екологічне зна-чення має тривалість дня і ночі протягом року, яка змінюється відповідно до зміни географічної широти. Тривалість дня називають фотоперіодом, а реакцію розвитку рослин на неї — фотоперіодизмом. Фотоперіодизм суттєво впливає на фізіологічні, біохімічні процеси, розвиток, морфологію, анатомічну будову рослин. За реакцією на світло рослини умовно поділяють на чотири групи: 1) які потребують тривалого денного освітлення (рослини довгого дня, фотоперіодизм яких триває понад 12 год); 2) що вимагають нетривалого денного освітлення (рослини довгого дня, фотопері-одизм яких триває менше 12 год); 3) які вимагають середнього денного освітлення (10–12 год.); 4) нейтральні (цвітуть незалежно від тривалості фотоперіодизму).

До першої групи рослин відносять пшеницю, жито, овес, ячмінь, льон, горох, сочевицю, мак, гірчицю, вику, конюшину, тимофіївку, буряки, моркву; до другої — просо, кукурудзу, сорго, коноплі, бавовну, сою, квасолю. Решту рослин відносять до останніх двох груп.

Рослини першої групи в міру переміщення на північ прискорюють свій розвиток, а при просуванні на південь їхній розвиток сповільнюється.

Рослини короткого дня розвиваються швидше, якщо коротший день і довша ніч. Переміщення наведених рослин на північ спричинює збільшення періоду їхнього розвитку. Завдяки цьому рослини короткого дня у більш північних районах будуть цвісти із запізненням, а то й зовсім не цвітуть, нарощуючи значну масу.

У житті сільськогосподарських культур важливу роль відіграє сумарна радіація. Вона потрібна рослинам насамперед для проходження фотосинтезу. У річному ході місячні суми сумарної радіації змінюються відповідно до річного ходу висоти сонця і тривалості дня з мінімумом у грудні і максимумом у червні-липні. Сумарна радіація в зоні Полісся досягає 90–95 ккал/см2. Місячні суми радіації протягом теплих час-тин року перевищують 10 ккал/см2, іноді 16–17 ккал/см2; взимку вони становлять не більше як 3 ккал/см2, знижуються в окремі роки до 1,2–1,3 ккал/см2.

Частина потоку сонячної радіації, яка використовується рослинами у процесі фо-тосинтезу, називається фотосинтетичною активною радіацією (ФАР). Фізіологічно

7. Системи землеробства

активна радіація, крім процесу фотосинтезу, забезпечує дихання, ріст, розвиток, на-громадження органічної речовини, які є основою життєдіяльності рослин.

Більшу частину ФАР зелена поверхня зони одержує у весняно-літній період. Така кількість сонячної радіації забезпечує вирощування багатьох основних сіль-ськогосподарських культур.

У сільському господарстві використовують ряд науково обґрунтованих агро-технічних заходів для регулювання збільшення або зменшення сонячної радіації, одержуваної окремою рослиною. Серед них: проріджування посівів, зменшення або збільшення норм висіву, спосіб сівби, насадження куліс із високостеблових рослин, сумісні посіви, додаткове штучне освітлення, зміна напрямку сівби відносно сторін горизонту тощо.

Посів сільськогосподарських культур — це складна оптична система, яка пере-розподіляє потік сонячної енергії. Основним фактором, від якого залежить погли-нання і пропускання ФАР, є відношення площі листкової поверхні до площі поля. Встановлено, що найбільше ФАР поглинається тоді, коли площа листкової поверхні перевищує площу поля в 4 рази і більше, тобто коли вона становить не менше ніж 40 тис/м2 на 1 га. Поглинання ФАР залежить від густоти стояння рослин у ценозі. Для кожної культури вона різна. Оптимальна густота стояння для озимої пшениці — 3,0–3,5 млн шт./га, ярих зернових — 3,5–4,0, кукурудзи на зерно — 50–60 тис. шт./га, цукрових буряків — 80–100, картоплі — не менше 50–60 тис. шт./га.

У використанні сонячної радіації важливе значення має напрямок сівби. При на-прямку сівби з півночі на південь урожайність озимої пшениці найбільша. Це також відноситься до більшості польових культур.

Напрямок сівби впливає на якість і кількість врожаю льону та конопель. Льон, посіяний у напрямку із сходу на захід, вищий і відзначається більшим виходом якіс-ного волокна.

У збільшенні поглинання сонячної радіації важливе значення має спосіб сівби. Для рівномірного використання світла застосовують сучасні способи сівби, а саме — пунктирні, точні, смугові, перехресні.

Зернові культури не можна висівати дуже густо, щоб рослини не затінювали одна одну і внаслідок цього не вилягали. Льон навпаки, висівають густіше, щоб стебла були тонкіші і з кращою якістю волокон.

При вирощуванні просапних культур важливе значення має вчасне прорідження культур. Якщо з ним запізнюються, то рослини від нестачі світла «стікають». Для поліпшення світлового режиму необхідно вчасно знищувати бур’яни, оскільки вони забирають у рослин, крім поживних речовин і води, багато світла.

У кормовиробництві для ефективного використання сонячної радіації висівають травосумішки, в результаті чого створюються різноярусні травостої, здатні повніше поглинати енергію сонця.

Підвищенню рівня використання сонячної енергії сприяють і інші агротехнічні заходи, спрямовані на краще забезпечення рослин вологою, поживними речовинами та іншими факторами з метою прискорення росту рослин і утворення оптимальної листкової поверхні.

Температурні умови. Тепло — необхідна умова життєдіяльності рослин. За його участю здійснюються метаболізм, морфогенез, ріст і розвиток останніх. Поглинання води і мінеральних солей відбувається за певних температурних умов середовища.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Ферментативна активність, фотосинтез, дихання, проростання насіння, ріст і розви-ток рослин відбуваються лише при певному температурному режимові.

Для вирощування сільськогосподарських рослин важливе значення має не абсо-лютна кількість тепла і його розподіл у просторі, а тепловий режим.

У зоні Полісся зима характеризується частими відлигами з підвищенням тем-ператури в окремі роки до 10-13°С тепла. Стійке промерзання ґрунту в східних і північно-східних районах Полісся триває в окремі роки до 145 днів, у західних — близько 110, у південно-західних — до 120 днів.

Найбільше промерзає ґрунт під озимими в крайніх східних районах у першій де-каді, в центральних — у другій декаді листопада, а в західних — на початку грудня. У напрямку з південного заходу на схід і північний схід ґрунти промерзають на більшу глибину.

Зимовий характер розподілу температури повітря зберігається ще й у березні. Проте з цього місяця починається її швидше зростання і вона стає на 3-5°С вищою, ніж у лютому. В квітні середня температура повітря на 5-9°С вища від березневої і повсюди позитивна. Середня місячна температура повітря у квітні становить 6-7°С.

У травні переважає погода літнього типу. Середня температура повітря на 5-7°С вища, ніж у квітні. Від травня до червня середня температура підвищується на 3-4°С. Влітку зростання температури від місяця до місяця відбувається повільніше.

Температурний режим літнього періоду майже однаковий на всій території По-лісся. Найтеплішим місяцем є липень. Середня температура липня коливається в межах 18-19°С, максимальна — 33-40°С. У 90% років на всій території в липні мож-лива максимальна температура близько 30°С.

У період з вересня до грудня температура щомісяця зменшується на 4-6°С.

Вегетаційний період більшості сільськогосподарських культур обмежується пе-реходами навесні і восени середньої добової температури повітря через плюс 5°С. У зоні Полісся період з температурою вище 5°С триває 195-238, а період з середніми плюсовими температурами — 240-288 днів.

Середня тривалість безморозного періоду становить 156-170 днів.

Період вегетації теплолюбних культур обмежується переходами середньої добо-вої температури повітря через плюс 10°С, а період найбільшої активності вегетації — переходами температури через плюс 15°С. На території Полісся кількість днів з тем-пературою понад 10°С досягає 157-186, а з температурою вище плюс 15°С — 90-130 днів.

Для загальної характеристики теплозабезпеченість сільськогосподарських куль-тур найпоширенішим показником є сума активних температур (температура вище 10°С). Цей показник дає можливість визначити північну межу можливого вирощу-вання тієї чи іншої культури.

Середні багаторічні суми активних температур на території зони становлять 2310-3065°С.

В Українському Поліссі у весняний та осінній періоди спостерігаються замороз-ки. На поверхні ґрунту навесні вони закінчуються пізніше, а восени починаються ра-ніше на 10-20 днів.

Режим опадів. На Поліссі середня кількість опадів протягом року коливається в межах 550-650 мм. В холодні та теплі місяці випадає різна їх кількість.

7. Системи землеробства

У холодний період року (грудень-березень) випадає лише 20–25% річної суми опадів, що становить близько 150–170 мм.

У теплий період року (квітень-листопад) на Поліссі випадає 400–500 мм опадів. Максимум їх майже на всій території припадає на червень. За вегетаційний період (квітень-жовтень) кількість днів з такими опадами становить: у першу половину ве-гетаційного періоду (квітень-липень) 30–35, у другу (серпень-жовтень) 20–25 днів. Кількість днів з опадами більше або 5 мм за добу становить відповідно 13–15 і 8–10.

Найбільша добова сума опадів на Поліссі коливається від 60 до 120 мм. Для сільського господарства особливо шкідливі зливи. На території Полісся такі зливи спостерігаються дуже рідко — 1–5 разів за 100 років. Значної шкоди сільському гос-подарству завдає град, який часто супроводжується сильними зливами та грозами. Найчастіше град випадає в травні-червні і триває від кількох хвилин до чверті го-дини. Посушливі явища, що дуже шкідливі для сільського господарства, на Поліссі спостерігається рідко. Звичайно вони зумовлені бездощів’ям, яке триває протягом 10 днів і більше. В цій зоні спостерігається в середньому 2–3 бездощових періоди про-тягом квітня-жовтня.

Сільськогосподарські рослини для нормального перебігу біологічних процесів у період свого розвитку потребують певної кількості доступної вологи. Іноді кількість вологи в ґрунті буває більша і порушує повітряний режим останнього, внаслідок чого рослини перебувають у пригніченому стані. Коли ж запаси вологи недостатні і ґрун-тові пори надмірно заповнені повітрям, рослини пригнічуються надмірним висушен-ням і за різкої нестачі води гинуть. Таким чином, забезпеченість сільськогосподар-ських культур водою визначається співвідношенням фактичної кількості її в ґрунті до кількості, яка потрібна для нормального розвитку рослин.

Доведено, що для нормального розвитку зернових культур, запаси вологи в посів-ному шарі ґрунту в початковий період росту повинні становити не менше як 10 мм. У період інтенсивного утворення і розвитку основної кореневої системи в орному шарі має бути не менше ніж 20–40 мм продуктивної вологи. У період найбільшого при-росту вегетативної маси та формування колоса і квіток (вихід у трубку — колосіння) запаси вологи в метровому шарі потрібно щоб становили не менше 65% найменшої польової вологоємності.

У період розвитку зерна (від цвітіння до воскової стиглості) для задовільного стану рослин запаси продуктивної вологи в метровому шарі мають бути не нижче 50–60 мм. Запаси вологи 125–175 мм у цей період забезпечують максимальні врожаї. Разом з тим такі запаси її в цей період можуть негативно впливати на врожай внаслі-док вилягання хлібів та інтенсивного розвитку хвороб і шкідників.

Для комплексної оцінки умов зволоження користуються гідротермічним коефі-цієнтом (ГТК). В Українському Поліссі значення ГТК неоднакове.

Доведено, що найкращі умови для одержання високих врожаїв зернових та інших культур створюють тоді, коли ГТК дорівнює 1,1–1,4. За теплий період у Поліссі ГТК становить 1,4–1,9. Вологозабезпеченість достатня для одержання високих врожаїв сільськогосподарських культур.

Система сівозмін

Підвищення культури землеробства передбачає впровадження у виробництво заходів, що становлять науково обґрунтовану його систему. Серед них важливе знаВ. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

чення мають правильні сівозміни, які є головною і незамінною її ланкою та посіда-ють особливе місце за різноманітним сприятливим впливом на родючість ґрунту і врожайність сільськогосподарських культур. На основі сівозмін створюють системи удобрення, механічного обробітку ґрунту і захисту посівів від бур’янів, шкідників та збудників хвороб. Безсистемне проведення цих заходів, без врахування того, що ви-рощували на полі в попередні і що буде висіяне в наступні роки, призводить до низь-кої ефективності й запущеності полів. У правильних сівозмінах краще виявляються об’єктивні закони землеробства, а їх дотримання дає змогу регулювати кругообіг еле-ментів живлення рослин у сільському господарстві.

Сільське господарство Полісся має напрям зерно-льоно-картопле-тваринницький. На Полісся припадає 92–93% валового виробництва льону, 82–83% люпину, 55–56% жита, 46–47% картоплі, 21–22% ячменю. Серед зернових культур значне місце по-сідають жито і гречка, серед кормових — люпин. У південних районах польове госпо-дарство спеціалізується на вирощуванні цукрових буряків, пшениці, ячменю і зерно-бобових культур.

У господарствах з промисловим виробництвом картоплі частка її в структурі може становити до 20–25% при зменшенні посівів зернових і частково кормових культур.

Господарства, що спеціалізуються на виробництві яловичини, молока і вирощу-ванні нетелей, у структурі посівних площ під зернові виділяють 43–48%, картоплю — 8–12, льон-довгунець — 5–10 і під кормові — 34–40%.

У господарствах з виробництва молока і овочів, що розміщені, як правило, до-вкола великих міст, у структурі посівних площ зернові займають 28–32%, овочеві — 18–22 і кормові 45–50%. Вихід зерна з 1 га ріллі тут невеликий, але різко зростає вихід кормів і овочів.

На Поліссі порівняно краще, ніж у господарствах інших зон, забезпечені природ-ними кормовими угіддями, тому структура посівних площ тут може істотно відрізня-тися навіть за однакової спеціалізації (табл. 45) і в кожному конкретному випадку їх треба уточнювати, виходячи з природних умов.

Враховуючи господарські та природні умови, розмір полів у сівозмінах Полісся можна мати 50–150 га, на окремих ґрунтових відмінах навіть менше.

Наведені нижче схеми польових сівозмін доцільно використовувати як орієнтов-ні, конкретизуючи їх до особливостей господарств.

За тваринницько-картопле-льонарської спеціалізації господарств чергування куль-тур у сівозмінах може бути таким:

I.          1 — багаторічні трави; 2 — озима пшениця; 3 — льон; 4 — озимі, післяжнивні по-

сіви; 5 — картопля; 6 — ярі зернові; 7 — кукурудза на силос; 8 — коренеплоди кормові;

9 — ярі та жито + багаторічні трави.

II.        1 — багаторічні трави; 2 — льон; 3 — озима пшениця; 4 — картопля; 5 — ярі;

6 — кукурудза на силос і зелений корм; 7 — жито; 8 — люпин, коренеплоди, однорічні

трави, післяукісні посіви; 9 — ярі + багаторічні трави.

III.       1 — конюшина; 2 — озима пшениця; 3 — льон; 4 — картопля; 5 — кукурудза на силос; 6 — люпин; 7 — ярі зернові + багаторічні трави.

IV.       1 — однорічні трави, люпин; 2 — озиме жито, післяжнивні посіви; 3 — льон-довгунець + пожнивні посіви; 4 — картопля; 5 — озимі та ярі зернові.

Орієнтовна структура посівних площ і продуктивність сівозмін для основних типів

(за даними В. Ф. Сайка, П. I. Бойка)

Таблиця 45 господарств Полісся

£

 

Спеціалізація господарств   Сівозміна       Структура посівних площ, %          Середній

урожай

зернових,

ц/га     Вихід з 1 га ріллі, ц

 

           

            Зер-нові         Кар-

топля і

овочі   Льон-довгунець        Кор-мові        У т.ч. ба-

гаторічні

трави 

            Зерна  Кор-

мових

одиниць         Перетравно-го протеїну

Зернокартопле-льоно-тваринницькі         Зерно-льоно-картопляна     50-52  10-15  9-12    25-28  10-15  26-30            14-16  46-50  4,0-4,5

Картопле-зерно тваринницькі        Зерно-картоплярська           45-55  20-25  -          20-25  6-12    30-32  13-17            46-52  3,8-4,5

Виробництво: яловичини   Зерно-кормова          46-50  10-14  7-10    30-34  10-18  28-31  13-15  50-58  4,5-5,4

молока            Те саме           44-50  9-13    4-8      33-40  9-22    29-32  13-15  50-60  4,8-5,7

молока і овочів          Овоче-кормова         25-42  14-22  -          46-60  20-32  30-32  10-11  60-65  6,0-6,5

нетелей          Зерно-кормова          39-48  8-13    3-8      38-45  16-24  30-32  11-13  52-62  5,0-6,0

to

1

О

о

CD

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

У господарствах картопле-зерно-тваринницького напряму:

I.          1 — конюшина; 2 — озима пшениця, пожнивні посіви; 3 — картопля; 4 — кукуру-

дза на силос і зелений корм; 5 — озимі; 6 — картопля; 7 — ярі + багаторічні трави.

II.        1 — конюшина; 2 — озима пшениця; 3 — картопля; 4 — озиме жито; 5 — кукуру-

дза на силос і зелений корм; 6 — озимі, пожнивні; 7– картопля; 8 — ярі + багаторічні

трави.

У господарствах, спеціалізованих на виробництві м’яса ВРХ, молока та вирощу-ванні племінного молодняку:

I.          1 — багаторічні трави; 2 — багаторічні трави; 3 — багаторічні трави; 4 — озима

пшениця; 5 — льон, кукурудза на силос; 6 — озимі, післяжнивні посіви; 7 — картопля,

коренеплоди; 8 — ячмінь; 9 — кукурудза й однорічні трави на зелений корм, після-

укісні посіви; 10 — ярі зернові + багаторічні трави.

II.        1 — багаторічні трави; 2 — льон і кукурудза на силос; 3 — озима пшениця; 4 —

ячмінь, озиме жито; 5 — кукурудза на силос; 6 — однорічні трави на зелений корм;

7          — озимі, післяжнивні; 8 — картопля, коренеплоди; 9 — ярі + багаторічні трави.

III.       1 — багаторічні трави; 2 — багаторічні трави; 3 — озима пшениця; 4 — льон,

кукурудза на силос; 5 — озимі, післяжнивні посіви; 6 — картопля, коренеплоди; 7 —

ярі зернові + багаторічні трави.

Для господарств овоче-молочного напряму:

І. 1 — багаторічні трави; 2 — багаторічні трави; 3 — овочеві; 4 — ячмінь; 5 — одно-річні трави, кукурудза; 5 — озима пшениця, післяжнивні; 7 — овочеві, коренеплоди;

8          — ярі зернові + багаторічні трави.

На легких ґрунтах доцільні сівозміни з короткою ротацією:

I.          1 — люпин на зелений корм; 2 — озиме жито; 3 — озиме жито, овес; 4 –картопля;

5 — озиме жито.

II.        1 — люпин на зелений корм; 2 — озиме жито; 3 — картопля; 4 –кукурудза на

силос; 5 — озиме жито; 6 — картопля; 7 — овес.

Враховуючи спеціалізацію господарств, ґрунтово-кліматичні умови Полісся і розміщення культур після різних попередників та вплив їх на родючість ґрунту, ре-комендуються такі кормові сівозміни.

Господарства скотарсько-м’ясо-молочного напряму. Дерново-підзолисті піщані ґрунти:

I.          1 — люпин багаторічний на сидерат; 2 — озиме жито, післяжнивні посіви; 3 —

картопля; 4 — овес, пожнивні посіви; 5 — озимі на зелений корм, зерно-бобова суміш-

ка на зелений корм; 6 — озима пшениця + люпин багаторічний.

II.        1 — люпин на зерно (солома на добриво); 2 — картопля; 3 — овес, післяжнивні

посіви на зелений корм; 4 — озимі на зелений корм, зерно-бобові суміші на зелений

корм; 6 — озиме жито.

Дерново-підзолисті ґрунти:

I.          1 — люпин на зерно (солома на добриво); 2 — картопля; 3 — кукурудза і судан-

ська трава на зелений корм; 4 — овес, пожнивні посіви; 5 — озимі на зелений корм,

бобово-злакові суміші на зелений корм; 6 — озиме жито.

II.        1 — люпин на зерно (солома на добриво); 2 — кукурудза + соняшник + горох

на зелений корм; 3 — озима пшениця + люпин багаторічний; 4 — люпин на сидерат,

картопля; 5 — кукурудза + соняшник на зелений корм; 6 — озиме жито; 7 — овес, од-

норічні трави.

7. Системи землеробства

ІІІ. 1 — люпин на зелений корм і силос; 2 — озима пшениця, післяжнивні посіви; 3 — картопля; 4 — льон; 5 — озиме жито, пожнивні посіви; 6 — озимі на зелений корм, кукурудза на силос; 7 — овес, однорічні трави.

Світло-сірі лісові ґрунти:

І. 1 — багаторічні трави; 2 — багаторічні трави; 3 — озима пшениця, пожнивні посіви; 4 — картопля, коренеплоди; 5 — ячмінь + багаторічні трави; 6 — багаторічні трави; 7 — озима пшениця, проміжні культури; 8 — озимі на зелений корм, кукурудза на силос; 9 — овес + багаторічні трави.

Сірі лісові ґрунти:

І. 1 — багаторічні трави; 2 — озима пшениця, післяжнивні посіви; 3 — картопля, коренеплоди; 4 — ячмінь + багаторічні трави; 5 — багаторічні трави; 6 — озима пше-ниця, пожнивні культури; 7 — озимі на зелений корм, кукурудза на силос; 8 — горох; 9 — озима пшениця, пожнивні посіви; 10 — ярі зернові + багаторічні трави.

Темно-сірі лісові ґрунти:

І. 1 — багаторічні трави; 2 — багаторічні трави; 3 — озима пшениця; 4 –корене-плоди; 5 — ячмінь, пожнивні посіви; 6 — озимі на зелений корм, кукурудза на силос; 7 — горох; 8 — озима пшениця + багаторічні трави.

Господарства свинарського напряму:

І. 1 — багаторічні трави; 2 — картопля, коренеплоди; 3 — ячмінь; 4 — люпин на зелений корм; 5 — озимі, пожнивні посіви; 6 — кукурудза, горох, люпин на зерно; 7 — ячмінь + багаторічні трави.

Обробіток ґрунту в сівозміні. Обробіток ґрунту в цій зоні спрямовується на підвищення ефективної родючості та збагачення ґрунту на органічні речовини, по-ліпшення його водно-фізичних і біологічних властивостей, усунення зайвої кислот-ності, захист від ерозії, знищення бур’янів, шкідників і збудників хвороб. Особливу увагу при цьому приділяють правильному поєднанню прийомів і способів обробітку з іншими агротехнічними і меліоративними заходами, домагаючись створити опти-мальні ґрунтові умови, за яких вирощувані культури задовольняють свої потреби у воді, поживних речовинах, теплі та інших необхідних елементах.

Продуктивність сівозміни із системою диференційного обробітку ґрунту, що по-єднує оранку, поверхневий і плоскорізний обробіток на 1,5–3 ц/га кормових одиниць вища від сівозмін з постійною щорічною оранкою.

Головні особливості системи обробітку ґрунту в сівозмінах Полісся такі:

—        під озимі колосові — поверхневий (до 8 см) або мілкий (10–12 см) обробіток після пізніх попередників (льон, кукурудза на силос); оранка на глибину орно-го шару після культур, що звільнюють поля більше ніж за місяць до настання оптимальних строків сівби (люпин, багаторічні трави);

—        під ярі зернові колосові культури після просапних попередників на добре окультурених і чистих від бур’янів полях зяблевий обробіток здійснюється дисковими або плоскорізними знаряддями на глибину 10–12 см, а за наявності багаторічних бур’янів — плугами на 20–22 см;

—        під картоплю в полях, де органічні добрива вносяться восени, проводиться культурна оранка плугами з передплужниками на глибину 23–25 см, або на всю глибину орного шару;

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

—        під кукурудзу на силос проводиться безполицевий обробіток, який включає післяжнивне лущення, повторне лущення важкою дисковою бороною із зароб-кою гною та розпущення плоскорізами на 23–25 см;

—        під льон обробіток ґрунту включає післязбиральне лущення і культивацію злущеного поля в міру появи бур’янів, а в першій половині жовтня розпущен-ня ґрунту плоскорізами (табл. 46–48).

Таблиця 46

Система обробітку дерново-підзолистого супіщаного ґрунту в зерно-льоно-картопляній сівозміні центрального Полісся

 

Культура сівозміни   Рекомендована система обробітку ґрунту Знаряддя обробітку, марки агрегатів

Люпин на зелену масу         Лущення на глибину 5–6 і 8–10 см, оранка на глибину 18–20 см, боронування, передпосівна культивація на глибину 4–5 см       ЛДГ-10; БДТ-7,0;

ПЛН-4-35; БЗСС-1,0;

РВК-3,6

Озиме жито   Лущення на глибину 5–6 см, оранка на гли-бину 18–20 см, боронування, передпосівна культивація на глибину 4–5 см. За відсут-ності бур’янів — дискування на 10–12 см або плоскорізний обробіток на глибину 18–20 см      ЛДГ-10; ПЛН-4-35;

БЗСС-1,0; РВК-3,6;

БДТ-7,0; КПШ-5;

ОПТ-3,5

Картопля       Лущення на глибину 6–8 см, повторне лу-щення на глибину 10–12 см; оранка на гли-бину 23–25 см, боронування, дві передпосівні культивації            ЛДГ-10А; БДТ-3,0;

ПЛН-4-35; БЗСС-1,0;

КПС-4

Овес із підсівом конюшини Поверхневий обробіток на глибину 10–12 см дисковими боронами або плоско-різами, бо-ронування, передпосівна культивація на гли-бину 6–8 см  БДТ-7,0; КПШ-5;

ОПТ-3-5; КПЗ-9,7;

КПС-4

Конюшина     Боронування БЗТС-1,0

Озима пшениця        Лущення на глибину 6–8 см, оранка на глиби-ну 20–22см, боронування, передпосівна куль-тивація на глибину 5–6 см     ЛДГ-10А; БДТ-7,0;

ПЛН-5-35; БЗСС-1,0;

РВК-3,6

Льон-довгунець        Лущення на глибину 8–10 см, напівпаровий обробіток, обробіток плоскорізом на глибину 18–20 см, боронування, передпосівна культи-вація     ЛДГ-10А; КПС-4;

ОПТ-3-5; БЗСС-1,0;

РВК-3,6

Кукурудза       Лущення на глибину 10–12 см із заробкою гною, обробіток плоскорізом на глибину 23–25 см, боронування, одна-дві культивації на глибину від 10–12 до 6–8 см, передпосівна культивація на глибину 4–5 см        БДТ-7,0; КПГ-250; БЗСС-1,0; КПС-4

7. Системи землеробства

Таблиця 47

Система обробітку дерново-підзолистого супіщаного ґрунту в зерно-просапній сівозміні правобережного Полісся

 

Культура сівозміни   Рекомендована система обробітку ґрунту Знаряддя обробітку, марки агрегатів

Багаторічні трави      Боронування БЗСС-1,0

Озима пшениця        Лущення на глибину 8–10 см в два сліди, оранка на глибину 18–20 см, культивація з боронуванням на глибину 8–10 см в міру по-яви бур’янів, передпосівна культивація з бо-ронуванням на глибину 6–8 см або обробіток РВК-3,6     БДТ-7,0; ПЛН-5-35; КПС-4; РВК-3,6

Льон-довгунець        Лущення на глибину 8–10 см, поверхневий об-робіток на глибину 8–10 см, 2–3 культивації з боронуванням. На дуже засмічених ділянках напівпаровий обробіток: лущення на глибину 6–8 см оранка на глибину 18–20 см у першій половині серпня, глибину 2–3 культивації з боронуванням у міру появи бур’янів          ЛДГ-10А; БДТ-7; КПС-4 або КПЭ-3,8А;

РВК-3,6; ЛДГ-10А; ПЛН-3-35;

КПС-4; РВК-3,6

Кукурудза силос        Лущення на глибину 6–8 см, оранка на глиби-ну 23–25см, культивація на глибину 10–12 см, передпосівна культивація на глибину 6–8 см ЛДГ-10А; ПЛН-3-35; КПС-4

Озима пшениця        Лущення на глибину 6–8 см, плоскорізний обробіток на глибину 18–20 см, культивація на глибину 6–8 см; або ж поверхневий об-робіток, що включає лущення в два сліди, на глибину 8–10 см, культивацію на глибину 6–8 см, коткування або обробіток комбінованим агрегатом            ЛДГ-10А; КПГ-250;

КПЗ-3,8А або БДТ-7;

КПС-4; РВК-3,6

Люпин на зелений корм      Лущення на глибину 6–8 і 8–10 см; культива-ція на глибину 8–10 см, передпосівна культи-вація на глибину 6–8 см або обробіток комбі-нованим агрегатом        ЛДГ-10А; БДТ-7; КПС-4; РВК-3,6

Озима пшениця        Лущення на глибину 6–8 см, оранка на гли-бину 16–18 см з одночасним боронуванням і коткуванням, передпосівна культивація на глибину 4–5 см з коткуванням     ЗДТ-3; ПЛН-4-35;

БЗСС-1,0; КПС-4;

ЗККШ-6

 

            У посушливі роки — лущення на глибину 10– 12 см з одночасним обробітком гольчастими боронами і кільчасто-шкоровими котками        БДТ-7; БИГ-3А; ЗККШ-6

Картопля       Лущення на глибину 6–8 см, оранка на гли-бину 23–25 см, передпосадкова культивація з боронуванням на глибину 12–14 см          ЛДГ-10А; ПЛН-5-35; КПС-4

Овес із підсівом бага-торічних трав           Поверхневий обробіток на глибину 8–10 см, передпосівна культивація з боронуванням на глибину 6–8 см  ЛДГ-10А; БДТ-7; КПС-4

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Таблиця 48

Система обробітку дерново-середньопідзолистого супіщаного ґрунту в плодозмінній сівозміні південної частини правобережного Полісся

 

Культура сівозміни   Рекомендована система обробітку ґрунту Знаряддя обробітку, марки агрегатів

Кормовий люпин на зелену масу   Плоскорізний обробіток на глибину 20–22 см, передпосівний обробіток на глибину 4–5 см         БДТ-7; КПГ-250; БИГ-3А; УСМК-5,4Б

Озима пшениця        Оранка на глибину 20–22 см, а в роки з недо-статнім зволоженням — поверхневий обробі-ток на глибину 10–12 см у системі напівпаро-вого обробітку   ПЛН-4-35; БДГ-7;

БИГ-3А; КФГ-3;

БЗСС-1,0

Картопля       Оранка на глибину 23–26 см у системі поліп-шеного зяблевого обробітку. Передпосівний обробіток на 8–10 см            ЛДГ-10А; БДТ-7;

ПЛН-4-35; БЗСС-1,0;

КФГ-3

Ячмінь з підсівом конюшини          Оранка на глибину 20–22 см або поверхне-вий обробіток на 10–12 см. Передпосівний обробіток на 4–5 см          ПЛН-4-35; БДТ-7; КРГ-3 або УСМК-5,4

Конюшина на два укоси      Боронування навесні і після першого укосу          БЗСС-1,0

Озима пшениця, жито         Оранка на глибину 23–25 см з попереднім дискуванням. Проміжний і передпосівний обробіток на глибину 8–10 і 4–5 см         БДТ-7; ПЛН-4-35;

БЗСС-1,0; КФГ-3;

УСМК-5,4Б; РВК-3,6

Льон-довгунець        Оранка на глибину 20–22 см в системі поліп-шеного чи напівпарового зяблевого обробіт-ку. Передпосівний обробіток на глибину 4–5 см           ЛДГ-10А; БДТ-7; ПЛН-4-35; БЗСС-1,0; УСМК-5,4Б РВК-3,6

Озиме жито   Поверхневий обробіток на глибину 10–12 см або плоскорізний обробіток на глибину 20–22 см з попереднім дискуванням. Перед-посівний обробіток на глибину 4–5 см        БДТ-7; КПГ-250; БИГ-3А; КФГ-3

Система удобрення культур

Дози внесення гною під окремі культури залежать від виду цього органічного добрива. Підстилковий гній перш за все необхідно вносити під просапні культури, насамперед коренеплоди. Оптимальними дозами для кормових буряків 60–80 т/га, цукрових буряків 30–50 т/га, овочів, кукурудзи 30–40 т/га, картоплі 30–60 т/га за умови сумісного застосування з мінеральними добривами. Коли ж вносять тільки гній, то його дозу підвищують на 30–40%, а при переході на біологічне землероб-ство — не більше ніж удвічі.

Безпідстилковий гній в екологічному плані спричинює загрозу забруднення на-вколишнього середовища частіше, ніж при використанні підстилкового гною. Опти-мальні дози безпідстилкового гною і продуктів його переробки становлять для про-сапних культур 200–300 кг/га загального азоту, для озимої пшениці і ярих зернових культур 100–150 кг/га. У разі використання мінеральних добрив норму безпідстил-кового гною зменшують на 30–50%. Під високоврожайні кормові культури (кормові

7. Системи землеробства

буряки, кукурудзу на силос, редьку олійну) і при підживленні злакових трав можна підвищувати дози безпідстилкового гною до 400 кг/га загального азоту з повною за-міною ним мінеральних добрив. При використанні таких високих доз добрив повтор-не їх внесення в цьому полі доцільне не раніше, ніж через 2–3 роки.

Пташиний послід — найбільш концентроване органічне добриво, тому при його використанні слід ретельно дотримуватися встановлених доз та рівномірності вне-сення. Оптимальні дози термічно висушеного пташиного посліду для просапних культур 5–40 т/га, напіврідкого — 10–20, рідкого 50–70, компостів 30–60 т/га, а під зернові культури відповідно вдвічі нижчі.

Сечу та гноївку використовують як основне добриво і для підживлення. Щоб запо-бігти втратам аміаку, їх необхідно негайно заробляти в ґрунт після внесення. В серед-ньому ці добрива вносять у дозі 10–15 т/га, під овочеві 10–20, для підживлення лук і пасовищ 10–20, технічних культур при першому підживленні з боку рядків 5–7, друго-му — всередину міжрядь у нормі 8–10, озимої пшениці перед боронуванням 3–4 т/га.

Якщо використовують солому на добриво, то тимчасові втрати азоту з ґрунту компенсують додатковим внесенням 10–15 кг мінерального азоту або 6–8 т безпід-стилкового гною на кожну тонну внесеної соломи. Мінеральний азот вносять у формі сульфату амонію або аміачної селітри. Подрібнену солому заробляють спочатку на глибину 8–10 см дисковими знаряддями, а потім заорюють на потрібну глибину.

Зважаючи на постійне скорочення запасів торфу, цей природний резерв слід ви-користовувати дуже раціонально. Торф — добрий адсорбент і консервант, тому при виготовленні з нього компостів підвищується рухомість речовин торфу, а також він запобігає втратам рідкої фази органічних добрив. Співвідношення між торфом і гно-єм при виготовленні компостів повинно становити взимку 1:1, а у весняно-літній пе-ріод — не більше ніж 2:1. До торфу під час компостування з гноєм додають попіл, фосфоритне борошно, до дуже кислих торфів — 2–2,5% вапна. Норми внесення тор-фокомпостів під різні культури встановлюють приблизно такі самі, як і для підстил-кового гною або на 10–15% вищі.

Оптимальними нормами провітреного сапропелю для просапних культур є 50– 60, для зернових — 30 т/га. Кращий ефект забезпечує сумісне застосування сапро-пелів із середніми дозами мінеральних добрив, а також сапропеле-гнойові компости при співвідношенні 1:1. Провітрений (але не пересушений) мул ставків вносять пе-реважно на прилеглі до водойми площі в дозах 100–150 т/га під просапні та овочеві культури.

Джерелом поновлення органічної речовини в сучасному землеробстві можуть бути осади стічних вод очисних споруд комунального господарства і промисловос-ті. Проте сучасна технологія їх одержання допускає високий вміст важких металів, фенолів, ціанідів, мийних засобів, які можуть стати джерелом інфекційних і гельмін-тозних хвороб. Для запобігання цьому осади стічних вод необхідно провітрювати в польових буртах не менше 1–2 років, а за можливості їх слід компостувати з різними наповнювачами природного походження. Провітрені осади вносять лише з дозволу санітарно-епідеміологічної служби в дозах, що обмежуються вмістом загального азо-ту для просапних культур (крім овочевих) не більше 300, зернових — 150 кг/га. За наявності в осаді важких металів, що перевищують гранично-допустимі концентра-ції, дозу його обмежують згідно з існуючими розрахунковими методами. На очисних спорудах країни осади стічних вод щороку становлять близько 20 млн т.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Оптимізувати поживний режим дерново-підзолистих ґрунтів та поліпшити їхні агрофізичні властивості можна, застосовуючи органічні добрива водночас із міне-ральними, причому для досягнення бездефіцитного балансу гумусу на цих ґрунтах доза органічних добрив повинна бути 12-15 т/га.

Зелені добрива — це агротехнічний засіб підвищення родючості ґрунту і уро-жайності сільськогосподарських культур шляхом приорювання чи іншого викорис-тання цілих рослин (або їх частин), що вирощуються з цією метою. Вважається, що культури-сидерати, які дають 200-300 ц/га зеленої маси, утворюють кількість пере-гною, еквівалентну 8-12 т/га гною, тобто майже 4% від зеленої маси.

Сидерація має дві основні форми: самостійну і проміжну. При самостійному ви-рощуванні зеленого добрива поле протягом усієї вегетації зайняте сидератом і в цей рік не дає продукції, що призводить, як правило, до зниження продуктивності сівоз-міни. Така форма сидерації застосовується на дуже бідних ґрунтах. При проміжному вирощуванні зеленого добрива сидерат використовує лише частину вегетаційного періоду і вирощується в проміжку, вільному від основної культури, тобто вегетує до сівби або після збирання основної культури. Остання форма сидерації характерна для інтенсивного землеробства.

Основна теоретична передумова успішного вирощування проміжних культур на зелене добриво — це наявність теплого періоду після збирання озимих та ярих куль-тур протягом 60-80 днів із сумою температур 700-800°С і кількістю опадів понад 100 мм. На Поліссі після збирання зернових залишається 80-95 днів з температурою повітря вище 5°С, сумою активних температур 800-1100°С і кількістю опадів 170-230 мм. До 20 жовтня (дата настання стійкого похолодання) проміжні культури на Поліссі здатні наростити досить високу біомасу: 250-350 ц/га, або 40-50 ц/га сухої речовини.

У разі переходу на органічну систему землеробства, при відмові від внесення мінеральних добрив, повторюваність внесення органічних добрив у сівозміні може зберігатися, а дози збільшитись у 1,5-2 рази, але не вище. Краще збільшити кількість полів із вторинною продукцією або сидератами, при цьому економічний ефект перед-бачається на 10-15% нижчий, ніж у звичайних. У виграші — навколишнє природне середовище і якість продукції. Перехід на біологічну систему землеробства слід здій-снювати в тих господарствах, де досягнуто окультурення ґрунтів до оптимальних по-казників на переважній площі.

Виходячи з розробленої вченими Інституту землеробства УААН математичної моделі потенційної родючості мінеральних ґрунтів, регулюванню і відтворенню під-лягають насамперед три складові частини родючості ґрунту: вміст кальцію і ступінь насиченості основами як регулятора реакції ґрунту, вміст або запаси гумусу та рухо-мих елементів живлення, зокрема доступних для рослин сполук фосфору і калію.

Для підвищення вмісту рухомих форм фосфору на 1 мг на 100 г ґрунту потрібне додаткове внесення на типових ґрунтах Полісся, Лісостепу 200-220 кг/га діючої ре-човини фосфорних добрив. Для підвищення вмісту обмінного калію на 1 мг на 100 г ґрунту необхідно внести 80-100 кг/га діючої речовини калійних добрив. У випадку невисокої забезпеченості ґрунту фосфором і калієм можна пропонувати збалансоване сумісне застосування фосфорно-калійних добрив у «запас» у дозі по 200-220 кг/га кожного виду. Таке внесення фосфорно-калійних добрив найбільш ефективне під ози-му пшеницю, цукрові і кормові буряки. Під наступні дві-три культури ланки сівозміни

7. Системи землеробства

слід застосувати повну дозу азотних добрив, а дози фосфору і калію вносити у рядкове удобрення.

Для піщаних і супіщаних ґрунтів Полісся дозування для проведення планового вапнування визначають за величиною рН сольової витяжки. Цей метод також при-датний для сірих лісових ґрунтів із вмістом гумусу менше 3%.

Для нейтралізації в ґрунтах кислотності, еквівалентній підвищенню рН (КСl) на 0,1, необхідно вносити таку кількість СаСО3, т/га: на піщаних та глиносто-піщаних відмінах — 0,125; супіщаних — 0,371; суглинкових — 0,632.

За реакцією на вапнування основні сільськогосподарські культури умовно ділять на чотири групи:

1)         оптимальне рН водної витяжки 6,8–7,5 (реагують найкраще) — буряки, коню-шина, люцерна, еспарцет, коноплі, ріпак, капуста;

2)         оптимальне рН водної витяжки 5–7,5 (реагують добре) — кукурудза, ячмінь, озима пшениця, горох, вика, соя, соняшник, огірки, цибуля, квасоля, часник, перець;

3)         оптимальне рН водної витяжки 5–7 (реагують позитивно) — жито, овес, греч-ка, льон, тимофіївка;

4)         оптимальне рН водної витяжки 4,5–6 (не реагують, за винятком картоплі та люпину на дуже кислих ґрунтах) — картопля, люпин, серадела, щавель.

Виходячи з відношення культур до реакції ґрунтового розчину, потрібну норму вапна слід вносити з таким розрахунком, щоб його максимальна дія проявилась на культурах першої і другої груп і значно менше на культурах третьої і четвертої. Для цього в льоно-картопляних сівозмінах вапняні добрива в неповних нормах на дуже кислих ґрунтах необхідно вносити безпосередньо під картоплю або люпин навесні під культивацію. Під льон вапно вносять восени під зяблеву оранку.

Для підвищення ефективності застосування мінеральних добрив треба науково обґрунтовано підбирати потрібні форми відповідно до типу ґрунту та біологічних особливостей вирощуваних у сівозміні культур.

Нітратні і нітритно-аміачні форми азотних добрив на ґрунтах легкого грануломе-тричного складу краще вносити не під зяблеву оранку, а навесні — під передпосівний обробіток ґрунту, в рядки та в підживлення. Аміачні добрива (сірчанокислий амоній, хлористий амоній, аміачну воду, безводний аміак) та сечовину необхідно застосову-вати під зяблеву оранку.

З фосфорних добрив на кислих і мало насичених увібраними основами ґрунтах Полісся під оранку, крім суперфосфату, необхідно застосовувати фосфоритне бо-рошно й фосфатшлак.

Під озиме жито фосфорні і калійні добрива вносять під основний обробіток або передпосівну культивацію. Ефективність азотних добрив підвищується при застосу-ванні їх у кілька прийомів. На бідних дерново-підзолистих ґрунтах 40–60 кг/га азоту слід вносити в основне удобрення, 30–40 кг/га — рано навесні. За умов достатнього зволоження ефективні також пізні азотні підживлення в період виходу в трубку — колосіння, які підвищують урожай і вміст білка в зерні жита. Інтенсивна технологія передбачає вносити азот до сівби озимих лише на бідних ґрунтах з вмістом мінераль-них форм азоту менше ніж 3–4 мг/100 г ґрунту. Внесення добрив у рядки під час сів-би не більше як N10P10K10 ефективне, якщо не застосувати основне мінеральне добри-во. Озиме жито — індиферентна культура щодо реакції на різні форми мінеральних добрив: будь-які з них практично однаково ефективні.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

На дерново-підзолистих та сірих лісових ґрунтах застосовують роздільне дворазове (восени до сівби та навесні в підживленні) удобрення азотом озимої пшениці, яке ефек-тивніше, ніж одноразове допосівне. Триразове внесення азоту (до сівби, навесні та в пе-ріод виходу в трубку — колосіння) має деяку перевагу за дією на формування врожаю перед одноразовим і навіть дворазовим внесенням у роки з підвищеною кількістю опа-дів та при застосуванні підвищених норм азотних добрив. Роздрібне застосування азоту істотно поліпшує якісні показники зерна: скловидність, вміст білка та клейковини.

Створення оптимального рівня забезпечення рослин поживними речовинами пе-редбачає внесення до сівби Р90–120К90–120 та підвищених (близько N150) норм азотних добрив багаторазово у підживлення в певні фази органогенезу.

Внесення азоту восени в дозі 30–40 кг/га планують лише після гірших попере-дників, а після конюшини і гороху восени азот не вносять.

Перше підживлення навесні проводять прикореневим способом після відновлен-ня вегетації з використанням 30–40% загальної норми азоту, друге — під час виходу рослин у трубку, використовуючи 40–50% загальної норми азоту. Під час третього підживлення вносять азот з розрахунку 1 кг на 1 ц запланованого врожаю. Добрива вносять наземними способами по технологічній колії, а у фазу колосіння — за допо-могою авіації. Норми внесення азоту уточнюють для кожного поля за даними ґрунто-вої та листкової діагностики.

Під ячмінь і овес рекомендується вносити N60–80Р40–60К40–60. У разі внесення біль-ших доз азотних добрив для запобігання виляганню посівів доцільно обприскувати їх ретардантами у фазі початку виходу рослин у трубку. Цей захід ефективний при вирощуванні ячменю і вівса за інтенсивною технологією.

Безпосередньо під гречку органічних добрив не вносять. Орієнтовні норми по-вного мінерального добрива під гречку становлять N30–60Р30–60К30–45.

Ця культура здатна засвоювати фосфор з важкорозчинних сполук. Отже, під неї восени рекомендовано вносити фосфоритне борошно. Гречка негативно реагує на хлор, отже, хлоровмісні калійні та азотні добрива вносити не слід.

За відсутності основного добрива гречка добре реагує на внесення добрив у рядки при сівбі з розрахунку 10–15 кг/га NPK або при підживленні рослин N10–15P10–15.

Органічні добрива під льон-довгунець майже не застосовують. Місцеві добрива доцільно вносити під цю культуру восени під зяблеву оранку або навесні під перед-посівну культивацію: попелу 5–7 ц/га, пташиного посліду 8–10 і гноївки 10–20 ц/га.

На дерново-підзолистих ґрунтах оптимальною нормою азотних добрив під льон, що вирощують під зернові культури, слід вважати 20–30 кг/га. Після добре угноєних просапних льон не реагує на азотні добрива.

Після зернових і просапних під льон на дерново-підзолистих та сірих лісових ґрунтах вносять Р60. Збільшення дози фосфору до 90 кг/га не завжди сприяє подаль-шому підвищенню врожаю. На дерново-підзолистих ґрунтах оптимальна норма ка-лійних добрив становить 60 кг/га з можливим збільшенням її на сірих лісових ґрун-тах до 90 кг/га. Не слід вносити під льон калійних добрив з високим вмістом хлору.

При вирощуванні льону на карбонатних ґрунтах рослини часто відчувають неста-чу бору і уражуються бактеріозом. За цих умов вносять борні добрива з розрахунку 0,5–1,1 кг/га бору.

На всіх мінеральних ґрунтах першочергове значення в удобренні картоплі мають органічні добрива. Середній приріст урожаю бульб від внесення 40 т/га гною становить

7. Системи землеробства

100 ц/га і більше. Близькі за ефективністю до гною високоякісні торфові компости, ви-готовлені влітку, а також зелені добрива.

При використанні гною найвищі прирости врожаю на дерново-підзолистих та сі-рих лісових ґрунтах забезпечує застосування повного мінерального добрива, нижчі від азотно-фосфорних та азотно-калійних. Фосфорно-калійні добрива за цих умов малоефективні.

Під продовольчу картоплю найбільш доцільно вносити такі норми мінеральних добрив при сумісному застосуванні їх з органічними: на дерново-підзолистих, світло-сірих і сірих лісових ґрунтах із середнім ступенем забезпеченості їх фосфором та ка-лієм, на фоні 40 т/га гною під сорти високої продуктивності — N60–90P60–90K60–90.

На ґрунтах з високим вмістом фосфору і калію норми фосфорних і калійних до-брив доцільно зменшити на 20–25 кг/га, а на ґрунтах з низьким їх вмістом відповідно збільшувати.

Під картоплю, що вирощується на насіння, норми гною залишаються такими, як і під продовольчу картоплю, а мінеральні добрива (N60–90P60–90K60–120) вносять лише на фоні гною.

При вирощуванні картоплі на осушених торфовищах під високопродуктивні сор-ти вносять P90K120–150, а під сорти середньої продуктивності — P90K90.

Хлоровмісні форми калійних добрив краще вносити восени, щоб значна частина хлору за осінньо-зимовий період вимивалася за межі проникнення кореневої систе-ми. Всі форми азотних добрив за ефективністю дії на врожай картоплі рівноцінні. Аміачну воду на супіщаних та піщаних ґрунтах краще вносити навесні, а на решті ґрунтів — восени. З фосфорних добрив на кислих ґрунтах можна вносити фосфо-ритне борошно і фосфатшлак, а на решті ґрунтів — лише суперфосфат. З калійних добрив кращими є каліймагнезія та сірчанокислий калій.

Під картоплю доцільно вносити всю норму поживних речовин за один прийом — до садіння. Підживлюють картоплю лише на легких за гранулометричним складом ґрунтах, у надмірно вологі роки або коли матеріальні добрива не вносили під осно-вний обробіток ґрунту.

Оптимальна норма органічних добрив під кукурудзу становить 30–40 т/га. Орі-єнтовно оптимальними нормами мінеральних добрив при вирощуванні кукурудзи на зерно є: на дерново-підзолистих ґрунтах N90–120Р60–90К60–90, дерново-підзолистих по-верхнево оглеєних — N90–120Р60К60–90, на сірих лісових (на фоні гною) — N90Р90К60–90. При вирощуванні кукурудзи на зерно за інтенсивною технологією на дерново-підзолистих ґрунтах норму азотних добрив збільшують до N150. Фосфорно-калійні добрива доцільно вносити під зяб, а азотні — переважно під культивацію. Піджив-лення найдоцільніше проводити аміачною водою або рідким аміаком одночасно з об-робітком міжрядь кукурудзи.

За інтенсивної технології вирощування кукурудзи всю норму мінеральних добрив необхідно вносити під зяблеву оранку, за винятком ґрунтів легкого гранулометрич-ного складу, де азотні добрива слід застосовувати під передпосівну культивацію.

Орієнтовна норма органічних добрив під кормові коренеплоди — 40–80 т/га. Ор-ганічні добрива, внесені під моркву, негативно впливають на її збереження, тому їх слід застосовувати під попередника.

При застосуванні органічних добрив безпосередньо під коренеплоди рекоменду-ються такі норми мінеральних добрив: N40–80Р60–80К80–120. Якщо гній вносили лише під

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

попередник, норми азоту і калію збільшують до 100–150 кг/га, а фосфору до 90–100 кг/га. Під кормові коренеплоди, що вирощуються повторно, вносять N60–90Р60–90К60–90. На дерново-підзолистих ґрунтах для одержання 500 ц/га кормових буряків треба вносити N Р К .

175–185 113–120 209–280

Кращий строк застосування органічних добрив — під зяблеву оранку. Із заданої кількості мінеральних добрив 2/3 фосфорних і калійних доцільно застосовувати під зяб, 2/3 азотних — під весняну культивацію, 10–15 кг/га фосфору чи NPK по 10–15 кг/га в рядки, решту — в підживлення після проріджування рослин.

Ефективне застосування мікроелементів на торфоболотних та кислих підзолис-тих ґрунтах, де вносять за потреби з розрахунку 1–2,5 кг/га бору, 20–25 мідного ку-поросу, 15–20 кг/га марганцю.

Під люпин вносять Р30–45, а К — у 1,5–2 рази більше. На легких за гранулометрич-ним складом дерново-підзолистих ґрунтах доцільно вносити і 15–20 кг/га азоту. У разі вапнування кислих ґрунтів під люпин можна вносити лише 0,5 норми вапна за гідролітичної кислотністю.

При сівбі багаторічних бобових трав під покрив ярих колосових культур, під них вносять N60–80Р40–60К40–60. Крім основного удобрення, посіви багаторічних трав навесні і восени підживлюють мінеральними добривами. Якщо багаторічні трави використо-вують на 2 укоси, то після кожного з них, а також рано навесні їх підживлюють азот-ними добривами з розрахунку 40–80 кг/га підживлювальної речовини.

Підживлення фосфорними і калійними добривами (Р40–60 К40–60) дає кращі ре-зультати, якщо його проводять восени.

Органічні добрива доцільно вносити на 1–3 роки до сівби в оптимальних нормах, рекомендованих для культур, які передують розміщенню багаторічних трав у сівоз-міні.

З мікроелементів на бобові багаторічні трави позитивно впливає молібден, який вносять у ґрунт у складі суперфосфату, а також з насінням, яке обробляють розчином молібденокислого амонію або натрію (з розрахунку 50 г молібдену на гектарну норму насіння).