5.8. Контурно-меліоративна організація землекористування


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Площа зернових у структурі посівів в Україні становить понад 50%, приблизно половину її відведено під озиму пшеницю. Ця культура та інші колосові вважалися ґрунтозахисними, оскільки під ними ерозійні процеси розвивалися порівняно в не-великих розмірах. Однак застосування інтенсивних технологій, технологічних колій на посівах наближає ці культури за ерозійною небезпечністю до просапних.

Дослідженнями доведено, що найповніше і найефективніше можна запобігти еро зії в системі ґрунтозахисного обробітку з контурно-меліоративною організацією землекористування.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Суть цієї системи насамперед полягає в диференційному підході до використання орних земель, які поділяють на три технологічні групи. Перша група: рівнинні землі, а також схили крутістю до 3°. Сюди належать усі орні землі, технологічно придатні для вирощування просапних культур (у тому числі буряків) упоперек схилу. Тут впро-ваджують інтенсивні польові сівозміни з максимальним насиченням просапними культурами: цукрові буряки — 25-30%. Кукурудза на зерно — до 20, горох — 15-20%. Таким чином, на рівнинній частині землекористування, згідно з рекомендаціями Ін-ституту землеробства УААН, концентрують усі просапні культури та посіви озимої пшениці, вирощуваної за інтенсивною технологією з обов’язковими технологічними коліями впоперек схилів або контурно. Розміщення колії навіть на незначних схилах уздовж призведе до різкого посилення розмиву ґрунту, втрат елементів живлення, замулювання водойм.

Висока концентрація в першій технологічній групі земель просапних культур потребує коригування системи застосування органічних добрив. Для компенсації втрат органічної речовини внаслідок високих темпів її мінералізації в зерно-паро-просапних сівозмінах варто рекомендовані нині зональні норми органічних добрив збільшувати на 40-50%, при потребі — за рахунок зменшення їх у ґрунтозахисних сівозмінах, де баланс органічної речовини регулюється наявністю двох-трьох полів багаторічних трав.

До другої технологічної групи належать оброблювані землі на схилах крутістю від 3 до 7°. Тут розміщують інтенсивні зерно-трав’яні сівозміни:

I.          1-2 — багаторічні трави; 3 — озима пшениця; 4 — озиме жито; 5 — ячмінь з під-

сівом багаторічних трав.

II.        1-3 — багаторічні трави; 4 — озима пшениця; 5 — озиме жито, післяжнивні;

6 — ячмінь з підсівом багаторічних трав.

III.       1-2 — багаторічні трави; 3 — озима пшениця; 4 — озиме жито на зелений корм,

післяукісні звичайної рядкової сівби; 5 — ячмінь з підсівом багаторічних трав. Частка

багаторічних трав тут, залежно від структури посівних площ, може досягати 40-50%

загальної площі групи.

Третя технологічна група — це землі на схилах крутістю понад 7°, на яких важко проводити навіть найпростіші технологічні операції упоперек. Тут проводять постій-не залуження з коротким польовим періодом:

I.          1-4 — багаторічні трави; 5 — озимі з підсівом трав.

II.        1-3 — багаторічні трави; 4 — озимі з підсівом буркуну; 5 — буркун; 6 — озимі з

підсівом багаторічних трав.

Завдяки диференціації земельного фонду частину посівів культур, які здатні за-побігати ерозії, з рівнинної частини землекористування переносять на схили, що дає змогу виключити розміщення просапних на схилах, оскільки для них звільняється площа на землях першої технологічної групи. Але для цього тут потрібні сівозміни, в яких частку просапних можна довести до 50-60%. Зрозуміло, що для забезпечення їх високої продуктивності треба піднести на відповідний рівень усі фактори росту й розвитку рослин. Зокрема, щоб підтримати додатній баланс гумусу, високу біо-логічну активність ґрунту, оптимізувати його агрофізичні показники, тут потрібно вносити не менш як 18-20 т/га органічних добрив. Необхідно забезпечити також без-дефіцитний баланс основних поживних речовин і оптимальну реакцію ґрунтового розчину.

5. Захист ґрунтів від ерозії і дефляції

Сильноеродовані розмиті ґрунти на крутих схилах балок треба використовувати під постійне залуження бобово-злаковими сумішками з періодичною їх зміною че-резсмуговим перезалуженням.

Схили крутістю понад 20° після терасування використовують під плодові та лі-карські деревні насадження — горіх, обліпиху, чорноплідну горобину, калину, липу.

Організація території при цьому ґрунтується на контурних межах між техноло-гічними групами земель, за якими проектуються водорегулювальні лісосмуги, поси-лені найпростішими гідротехнічними спорудами (канави в нижньому міжрядді і вал або вал-дорога внизу узлісся — рубежі першого порядку).

Найважливішою складовою частиною контурно-меліоративної організації те-риторії є створення нового елемента — польової гідрографічної мережі, яку роз-міщують по межах технологічних груп земель. Таким чином, створюють контурну організацію території, яку на місцевості фіксують так званими заходами постійної дії: водорегулювальними оброблюваними валами, валами-дорогами, лісосмугами. У разі потреби їх суміщують і обов’язково доповнюють залуженими водотоками. При цьому передбачено загортання й виположення ярів, що вклинюються в орні землі, будівництво протиерозійних ставків, відновлення природних і створення штучних водотоків.

Зв’язок у системі еколого-технологічних груп земель здійснюється на основі до-бре зафіксованих контурних рубежів між групами земель, найчастіше за допомогою водорегулюючих валів і лісосмуг. Виконуючи свою основну функцію безпечного від-ведення незатриманої у середині полів агротехнічними заходами частини стікаючої води в залужені водотоки, вони є спрямовуючими лініями для контурного виконання окремих технологічних організацій і насамперед основного обробітку та сівби сіль-ськогосподарських культур.

По межах між першою і другою, а в окремих випадках — між другою і третьою технологічними групами земель установлюють лінійні рубежі у вигляді вала-дороги, водорегулювального валу, валу-тераси, лісосмуги, валу-канави в поєднанні з лісо-смугою.

Лінійні рубежі розміщують з максимальним наближенням до напрямку горизон-талей. На багатоскатних і сильно хвилястих схилах, а також при пересіченні улого-вин і мікрознижень лінійні рубежі доцільно розміщувати так, щоб радіуси повороту на землях першої технологічної групи не перевищували 60 м, другої — 30 і третьої — 15 м.

Протяжність ліній рубежу вздовж схилу залежить від його крутості, типу ґрунтів і господарського використання ділянки (табл. 42). У зв’язку з тим, що при чергуванні культур у сівозміні в полях періодично розміщують культури з різною ґрунтозахис-ною здатністю, допустиму довжину ліній току визначають за найбільш небезпечною в ерозійному відношенні. У польових сівозмінах це чистий пар і цукрові буряки, в ґрунтозахисних — зернові.

Лінійні рубежі першого порядку доповнюють рубежами другого і третього поряд-ків, які розміщують при влаштуванні сівозміни і природних кормових угідь по меж-ах полів і робочих ділянок, сіножате- і пасовище-оборотних ділянок і всередині них. Види, розміри і кількість лінійних рубежів, їх розміщення по території встановлюють під час проектування на основі гідрологічних розрахунків, поверхневого стоку води й змиву ґрунту.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Таблиця 42

Допустима довжина лінії току по робочому напрямку, м (М. І. Лопирьов)

 

Агрофон         Уклон, град.   Довжина лінії току, м

 

           

            Групи ґрунтів

 

           

            І           ІІ         ІІІ

Чистий пар    0,5       101      204      263

Цукрові буряки          1          63        125      175

Кукурудза на зерно   2 3       43 36   83

74        120 102

Озимі та ярі зернові, зайнятий пар 0,5 1 2 3

5

7          207 127 83 75 64 60  416 256 176 150 129 119      577 355 244 208 178 165

Для найпродуктивнішого використання сучасної й перспективної широкозах-ватної сільськогосподарської техніки і знарядь найраціональніші прямокутні поля та робочі ділянки. Тому на рівних ділянках і схилах крутістю не більше 1° нарізують прямокутні поля, розміщені довгими сторонами впоперек переважаючих ерозійно за-грозливих вітрів. По їх межах проектують вузькі 2-3 рядні полезахисні лісові смуги ажурної та продуваючої конструкції.

На ділянках з пересічним рельєфом і схилами крутістю понад 1° поля нарізують довгими сторонами впоперек схилу по лініях, наближених до горизонталей. Допус-кається відхилення від горизонталей тільки на коротких відрізках (50-100 м) з укло-ном не більше 1,5-2° по лінії межі поля. В цьому випадку по межах полів проектують дворядні водорегулювальні лісові смуги, посилені в міжрядді валом-канавою із зем-ляними перемичками (рубежі другого порядку).

Внутрішньопольова організація включає виділення робочих ділянок, які за мож-ливістю мають бути однорідними, компактними, зручними для роботи техніки. Най-доцільніше паралельно-контурне розміщення елементів, які проектуються так, щоб довгі сторони полів і робочих ділянок наближалися до горизонталей, випрямляю-чись в улоговинах. Ширина робочих ділянок по всій довжині повинна бути кратною ширині захвату ґрунтообробних і посівних агрегатів.

Якщо вздовж схилу в межах першої та другої технологічних груп земель швид-кість стікання води на полях сівозмін перевищує допустимі межі, проектують рубежі третього порядку. При цьому перевагу віддають наорюваним валам, які обробляють-ся. На землях другої технологічної групи в разі необхідності проектують складніші земляні споруди.

Таким чином, протиерозійну організацію території здійснюють у такій послідов-ності: виділення земельних фондів (технологічних груп земель) за інтенсивністю використання, розміщення водорегулювальних смуг, посилених канавою і валом-дорогою, по межах переходу одного фонду в інший (рубежі першого порядку). Роз-міщення сівозмін на виділених фондах, полів сівозмін, лісосмуг з валом-канавою між полями (рубежі другого порядку) і всередині їх, робочих ділянок всередині полів з рубежами наступних порядків, мережі польових доріг і польових станів.

5. Захист ґрунтів від ерозії і дефляції

Польові дороги розміщують по лініях вододілів, по нижніх узліссях лісосмуг. По коротких сторонах полів дороги, як і лісосмуги, нарізують суворо перпендикулярно горизонталям з влаштуванням розпилювачів стоку.

Розміщення лінійних рубежів оцінюють по відхиленню їх від ліній току або від горизонталей. Горизонтальними вважають рубежі, в яких відхилення від ліній току не менше ніж 80° або від горизонталей не більше ніж на 10°. Найбільш небажане від-хилення від лінії току і горизонталей на 45°, оскільки в цьому випадку той чи інший рубіж концентрує найбільшу кількість води.

Яри, які уклинюються в ріллю й утруднюють контурну організацію території, ви-положують, вимоїни засипають. Це роблять після спорудження водозатримувальних або водовідвідних валів вище від ярів або вимоїн, які засипаються. Це запобігає над-ходженню потоків води з вододільних площ на виположені ділянки. Невеликі ви-моїни глибиною до 30 см зарівнюють під час оранки кількома проходами звичайного плуга, а потім ґрунт обробляють упоперек схилу. Великі вимоїни та яри виположу-ють бульдозерами, знявши перед цим гумусовий шар ґрунту вздовж їх. Після виполо-жування відкосів знятий гумусовий шар ґрунту розподіляють по поверхні виположу-ваного яру. Там, де товщина наносного шару менше ніж 15 см, проводять землювання привезеним ґрунто-підґрунтям. В ярах, які не можна виположити, насаджують ліс, влаштовують зони відпочинку тощо.

Полезахисні лісосмуги. Їх створюють у першій групі земель для поліпшення мі-кроклімату полів, захисту їх від пилових бур, посух і суховіїв. В умовах поширення вітрової ерозії захисна дія їх виражається в зміні структури вітрового потоку і змен-шенні його швидкості, затриманні часток ґрунту, що рухаються, і відповідно в по-слабленні руйнівної дії вітру на ґрунт. Ефективність лісосмуг при цьому значною мі-рою залежить від їх вітропроникності. Як показують дослідження і практика, в цьому плані найдоцільніші смуги ажурно-продувної конструкції з просвітами по профілю між стволами 60-70 і в кронах дерев 15-30%. Вони не тільки запобігають видуванню ґрунту, а й сприяють нагромадженню снігу на полях.

Масовими обстеженнями, проведеними в різних природно-кліматичних зонах, встановлено, що під впливом лісових смуг урожайність зернових культур може бути на 2-8 ц/га вищою, ніж на відкритих полях. Найбільше реагують на вплив лісових смуг люцерна, цукрові буряки, соняшник, озима пшениця, кукурудза на силос, кар-топля.

Стокорегулювальні лісові смуги закладають по межах технологічних груп зе-мель. В окремих випадках на довгих схилах і при високій небезпеці водної ерозії їх проектують всередині полів уже на схилах крутістю 0,5°. Вплив стокорегулюваль-них лісосмуг на водну ерозію виражається в кольматації змитого ґрунту, зменшенні швидкості поверхневого стоку, його водопоглинанні.

Лісові насадження фільтрують як поверхневий, так і внутрішньоґрунтовий стік, утримуючи більшу частину біогенних речовин і нітратів. Все це знижує забруднення поверхневих і підґрунтових вод, небезпеку появи евтрофікації водойм.

Найповніше водорегулювальна і протиерозійна ефективність лісосмуг проявля-ється, коли вони розміщені перпендикулярно до ліній стоку (по контуру) і стікаюча вода надходить до них розсіяно. Тому на схилах з однобічним падінням їх створюють упоперек схилу прямолінійно, а на розсіювальних і збираючих — по контуру. У де-яких випадках лісосмугу переривають на плані, зміщують її наступний відрізок на

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

другу горизонталь, нижче чи вище по схилу, щоб уникнути перетину нею горизон-талей.

При такому розміщенні лісосмуг поліпшуються умови сніговідкладання і зволо-ження ґрунту, бо зменшується здування снігу в гідрографічну мережу і створюються умови більш розсіяного надходження талих вод від снігових шлейфів униз по схилу і зволоження полів.

Максимальну протиероійну здатність мають густі чагарникові смуги, в яких осно-вна маса наносів ґрунту відкладається на відстані 1,5–2,5 м від верхнього узлісся.

Стокорегулювальні смуги в перші 2–3 роки життя після садіння не мають про-тиерозійного значення і самі потребують доповнення іншими заходами. Різкого зменшення стоку і ерозії можна досягти суміщенням водорегулювальних і в деяких випадках прибалкових лісових смуг з найпростішими гідротехнічними спорудами: переривчастою канавою в нижньому міжрядді з валом на узліссі й водозатримуваль-ним валом по нижньому краю лісосмуги, а також приузлісними валами на угловинах.

Головне призначення цих споруд таке: створити підпір і умови для тимчасового затоплення за можливістю усієї площі насадження і тим самим забезпечити інтенсив-не вбирання в ньому води протягом сніготанення або під час зливи; затримати макси-мально можливий обсяг води в насадженні й зменшити стік; у деяких випадках част-ково відвести воду на ділянки, що не розмиваються; створити умови для затримання і кольматажу продуктів змиву з вищерозміщеної площі. Все це значно зменшує або частково відводить стік і забезпечує захист ерозійно-небезпечних земель, які лежать нижче, від змиву, розмиву і замулення, сприяє поповненню підґрунтових вод, а в ряді випадків — формуванню їх нового верхового горизонту або стійкої верховодки і до-датковому зволоженню ґрунту.

Враховуючи необхідність часто мати лісосмуги одночасно високої полезахис-ної й водорегулювальної дії, поряд з посиленою гідротехнікою їх роблять ажурної конструкції в нижній частині схилу і продувної або ажурно-продувної — в середній. Ширину смуг установлюють у межах 12–16 м (4–5 рядків), а відстань між ними ви-значають на основі ерозійно-гідрологічних розрахунків — 220–140 м на сірих лісо-вих ґрунтах; 320–190 на чорноземах лучних і звичайних та 180–120 м на каштанових ґрунтах.

Земляні та інші протиерозійні споруди в середині полів. У разі великих водозбо-рів і наявності протяжних схилів для усунення небезпеки ерозії ріллі стокорегулю-вальних лісових смуг і валів по межі технологічних груп земель часто буває недостат-ньо, і тоді в середині полів сівозмін для безпечного скидання зайвих вод паводків чи злив рекомендується обладнувати водостоки, виположувати улоговини або влашто-вувати протиерозійні рубежі другого порядку у вигляді земельних валів різної кон-струкції. Особливо сильно знижує ефективність землеробства на основі контурної організації території розчленованості полів улоговинами. У зв’язку зі збільшенням бокових ухилів (до улоговин) у цьому разі обробляти ґрунт по контуру на значній частині поля доводиться вздовж мікросхилів і улоговин.

По дну розораних вибалків водяні потоки снігових і зливових вод роблять ве-ликі вимоїни, які досягають в окремих випадках 0,7–1 м глибини і 1,5–2 м ширини. Подальше поглиблення їх робить непрохідними для сільськогосподарських машин і знарядь, розчленовує поля на невеликі ділянки, обмежені двома улоговинами і ви-тягнуті вздовж схилу.

5. Захист ґрунтів від ерозії і дефляції

Дослідження Інституту зерна УААН свідчать, що ліквідувати улоговини на ріллі, запобігти їх розмиву і поглибленню досить швидко можна шляхом армування рос-линними рештками грубостеблових культур (соняшник, кукурудза, сорго), а ще кра-ще стержнями обмолочених качанів кукурудзи. Укладені у вимоїну шаром 20 см і більше, вони добре фільтрують воду і забезпечують кольматаж змитого ґрунту та без-печний скид залишків у гідрографічну мережу. Зимою ґрунт під ними практично не промерзає, тому добре вбирає вологу. Близько 85% дрібнозему, що транспортується водою, осідає в зоні водотоку, зумовлюючи чітко виражений виположуючий ефект.

Порівняно із залуженням улоговин прийом забезпечує високу стокорегулюваль-ну і кольматувальну ефективність зразу ж після здійснення, і, на відміну від влашту-вання на улоговині оброблюваних валів із широкою основою, не руйнується при пе-реповненні водою навіть при інтенсивних зливах.

Дослідження показують, що з точки зору досягнення найбільш меліоративного ефекту армування улоговин рослинними рештками краще проводити восени до осно-вного обробітку. Витрати матеріалів при цьому залежать від параметрів улоговин. При ширині останньої, наприклад, 5 м і глибині 0,5 м їх на один лінійний метр улого-вини потрібно від 1,2 до 1,5 м3.

Щоб запобігти виносу мульчувального матеріалу водою і забезпечити високу кольматувальну здатність прийому, армування улоговин важливо здійснювати від вододілу вниз по схилу і щоб товщина мульчувального шару в найглибшому міс-ці була не менша 20 см, але й не більша, ніж глибина улоговини. Прийом особливо ефективний, коли глибина вимоїн дорівнює глибині основного обробітку (20–30 см). В цьому випадку мульча більше змішується з ґрунтом, що запобігає змиву її талими і зливовими водами й прискорює розклад мікроорганізмів улітку.

При армуванні глибоких (глибше 0,5 м) і вузьких (до 5 м) улоговин для запобі-гання змиву мульчі по краях улоговини її закріплюють приорюванням в 1–2 проходи агрегату вздовж. Наступний основний обробіток поля в цьому разі, незалежно від типових особливостей знарядь, проводять по контуру з обов’язковим виключенням агрегату на замульчованих улоговинах.

На допосівних і післяпосівних обробітках навесні на такому полі в перший рік здійснення прийому використовують тільки гідрофіковані агрегати, які дають змогу переводити знаряддя в неробоче положення в місцях армування улоговин, а також регулювати їх заглиблення залежно від ущільнення ґрунту і наявності на поверхні рослинних решток при безполицевому обробітку поля. Культури сіють звичайними агрегатами і в прийнятому режимі.

Із земляних споруд у практиці контурно-меліоративної організації землекорис-тування найбільше поширені різної конструкції відповідні борозни — розпилювачі стоку й оброблювані стокорегулювальні вали-тераси. Перші досить прості і найбільш ефективні щодо запобігання подальшому розвитку лінійної ерозії на полях. Вони призначені для розпилення великих потоків води на мілкі у випадках, коли вони формуються в раніше створених вимоїнах, вздовж різних меж, доріг тощо.

Розпилювач стоку являє собою валик висотою 40–60 см, що перекриває водотік, і вивідну борозну, що є продовженням валика і перерізує місцевий вододіл. Якщо немає виражених улоговин, то розпилювачі роблять у вигляді борозни або виїмки з валиком залежно від місцевих умов і знаряддя, яким створюються. Вони можуть про-ходити прямолінійно або криволінійно, але обов’язково з таким розрахунком, щоб

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

борозна чи виїмка в усіх випадках була вища від валика по схилу і стояла першою на шляху стоку. На улоговинах їх спрямовують під кутом 45° до осі улоговини. Тут вони можуть розміщуватися на відстані 40-80 м один від одного. Концентровані струмені води виводяться розпилювачами в різних пунктах із своїх водотоків на підвищені ді-лянки, де вода розсіюється і частково поглинається, втрачає еродуючу енергію і над-ходить на інші ділянки уже ослабленими струменями.

Відповідні борозни-валики й різні розпилювачі стоку споруджують за допомо-гою малозахватного плантажного плуга ППН-40 в агрегаті з гусеничним трактором або звичайним начіпним плугом ПН-4-40, у якого залишають два середніх корпуси, а на другому встановлюють подовжену полицю КВ-1. Звичайно валик-розпилювач нагортають у два проходи агрегату, причому після першого наорювання його ущіль-нюють гусеницею трактора, використовуючи для цього зворотний прохід агрегату. На ріллі таку роботу проводять щорічно, на перелозі та посівах багаторічних трав — один раз за 3-4 роки.

Оброблювані вали-тераси на ріллі споруджують для регулювання стоку, незатри-маного агротенічними контурними заходами в середині полів. Вони являють собою горизонтальні (водозатримувальні) або похилі (стокорегулювальні) насипні чи на-орні вали висотою 40-60 см з шириною біля основи 10-12 м із закладанням відкосів 1 : 10 — 1 : 12.

Розчленовуючи схил на невеликі відрізки (33-43 м), вали-тераси рівномірно роз-поділяють тверді й рідкі опади по поверхні ґрунту, запобігають видуванню снігу і затримують воду в ставочках.

У дослідах Інституту зерна УААН, коли вали-тераси розміщували на ріллі чорно-го пару, вони виявлялися в регулюванні стоку неефективними. Тут внаслідок низької протиерозійної стійкості фону, слабкої водопроникності ґрунту, високої каламутнос-ті стікаючої води поглиблення перед валом швидко виположувалися і на улоговинах спостерігався посилений лінійний розмив ґрунту уже при зливах 40 мм та інтенсив-ністю 1,5-1,8 мм/хв. У Степу малодоцільне в протиерозійному відношенні й спору-дження на ріллі валів-канав.

До недоліків валів-терас на ріллі слід віднести й те, що їх спорудження в усіх ви-падках зумовлює строкатість потенційної та ефективної родючості. У виямках валів на 25 — 35% зменшується вміст гумусу, легкогідролізованого азоту, рухомого фосфо-ру і обмінного калію.

У зв’язку з гострою посушливістю клімату в системі валів-терас у Степу не спо-стерігається й очікуваного поліпшення водного режиму ґрунту. Особливо несприят-ливі умови вологозабезпечення створюються на південно-східних і західних схилах на гребеневих елементах валів, де більший приплив тепла і сухого повітря зумовлює розтріскування ґрунту і його висушування.

На валах-терасах у межах еколого-технологічних груп земель при наявній систе-мі машин практично неможливо дотримуватися заданої глибини допосівних культи-вацій по гребеню валів і у виямковій частині. При заданій, наприклад 6-8 см, вона тут варіює від 0 до 18 см. В результаті насіння вирощуваних культур загортається не на однакову глибину, сходи за відсутності дощу зріджені й часто заростають бур’янами. Навесні на полі з валами-терасами нерівномірно поспіває ґрунт і можливі вимокання та загибель від притертої льодової кірки озимої пшениці й багаторічних трав у став-ковій зоні, де вода після сніготанення взимку не вбирається зовсім, а навесні стоїть

5. Захист ґрунтів від ерозії і дефляції

6–8, іноді й більше діб. Урожайність озимих і ярих колосових зернових у виямках валів може знижуватися на одну третину, а іноді й наполовину.

Обов’язковим елементом протиерозійної організації території, що забезпечує функціонування системи в саморегулювальному режимі, є обладнані в середині по-лів або по їх краю водотоки для безпечного скидання незатриманої агротехнічними заходами і водорегулювальними рубежами води сильних паводків і злив.

Споруджують водотоки на основі гідрологічних розрахунків і на пропускній здатності стоку не менше як 10%-ої забезпеченості, використовуючи як природні ви-долинки, так і штучно створені. Перевага перших у тому, що в них на дні русла часто зберігається природна рослинність і вони можуть надійно спрацьовувати зразу ж піс-ля впровадження системи, другі — кращі після залуження.

Для запобігання розмиву русла водотоків їх залужують злаковими багаторічни-ми травами, які не бояться тимчасового затоплення, часткового замулення і добре скріплюють ґрунт коренями у верхньому шарі. Із низових злаків — це райграс, тонко-ніг, костриця, лисохвіст, стоколос.

В Інституті землеробства УААН добрі результати одержали при залуженні водо-токів мітлицею паростковою. Ця багаторічна морозостійка культура формує стійку протирозмивну дернину при вегетаційному і насіннєвому розмноженні, добре роз-вивається в місцях з різко змінними умовами зволоження, переносить замулення і витоптування тощо.

6. ПІДГОТОВКА НАСІННЯ І СІВБА