4.6.2. Обробіток осушених мінеральних ґрунтів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

На осушених мінеральних, особливо оглеєних ґрунтах найбільш розповсюджені заходи механічного обробітку такі: оранка, дискування, боронування. У районах над-мірного зволоження вони посилюють водопроникність, послаблюють поверхневий стік води та водну ерозію, зменшують вміст вологи в орному шарі, поліпшують його

4. Механічний обробіток ґрунту

водний, повітряний, тепловий та поживний режими. На таких ґрунтах правильно проведений механічний обробіток у перезволожені роки забезпечує більший приріст урожаю, ніж добрива. У районах помірного та недостатнього зволоження безполице-вий обробіток сприяє нагромадженню вологи в ґрунті, поліпшенню його поживного режиму. Залишена на поверхні стерня та післяжнивні рештки послаблюють вітрову ерозію.

Обробіток осушених мінеральних земель у сівозміні повинен бути спрямований на збільшення глибини орного шару, нагромадження вологи і поживних речовин, знищення бур’янів, шкідників і збудників хвороб сільськогосподарських культур. Цього досягають різноглибинною оранкою ґрунту під культури сівозміни в поєднан-ні з поверхневим і безполицевим обробітком та меліоративними заходами.

Основний обробіток. У системі зяблевого (основного) обробітку ґрунту на осу-шених мінеральних ґрунтах особливого значення набуває поглиблення орного шару. Глибокий структурний орний шар має вирішальне значення для створення оптималь-ного водного режиму і регулювання родючості цих ґрунтів. Теоретичними розрахун-ками і експериментальними даними встановлено, що орний шар глибиною 30–40 см, створений на дерново-підзолистому ґрунту, може акумулювати без перезволоження 30–50% талих вод або повний об’єм води літньої зливи в 50–60 мм, тим часом як орний шар глибиною 18–20 см за таких умов стає надмірно перезволоженим.

На недостатньо окультурених ґрунтах з незначним орним шаром необхідно від-давати перевагу способам поглиблення орного шару, за яких виключається можли-вість інтенсивного змішування родючого шару з низькородючими. Це досягається проведенням глибокої меліоративної оранки плугами з вирізними полицями, при якій верхній шар орють на глибину 18–20 см, а нижній розпушують на 15–18 см, або орють плугами без полиць на 40–45 см.

Узагальнені дані про допустиму величину приорювання ґрунту (поглиблення орного шару) залежно від його природної родючості та рекомендованої норми орга-нічних добрив наведені в табл. 34.

Періодичність поглиблення орного шару залежить від окультурення ґрунту і кіль кості полів у сівозміні. У сівозмінах з короткою ротацією орний шар рекоменду-ється поглиблювати один раз за ротацію. На ґрунтах з низькою природною родючіс-тю, слабо окультурених, а також у сівозмінах з тривалою ротацією поглиблення або глибоке розпушування необхідно проводити не менше двох разів за ротацію. Най-краще поглиблювати орний шар у полі просапних культур під кукурудзу на силос або картоплю чи цукрові буряки. Дворазове поглиблення слід проводити під озимі з підсівом багаторічних трав і під кукурудзу або картоплю.

Під усі культури сівозміни необхідно орати на зяб. Після зернових попередників обов’язковим є лущення стерні. Його проводять у стислі строки. На сильно засміче-них полях, особливо кореневищними або коренепаростковими бур’янами, лущення слід повторити після масової появи сходів. Глибина першого лущення — 5–6, а пов-торного 8–10 см.

На зяб орють у кінці серпня-вересні, а при повторних лущеннях — у жовтні. Піс-ля просапних культур орють відразу після збирання врожаю. На лучних і дерново-глейових, сірих і темно-сірих ґрунтах з глибоким гумусовим горизонтом під зернові, зернобобові й льон орють на глибину 20–22, під картоплю, кукурудзу, коренепло-ди — на 25–27 см.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

На дерново-підзолистих оглеєних і дерново-глейових ґрунтах, де товщина гу-мусового горизонту 20–22 см, під зернові орють на глибину цього шару, а під про-сапні — до 25 см з обов’язковим внесенням органічних і мінеральних добрив і за по-треби — вапна. Ефективним заходом, який дає можливість підвищити врожайність коренеплодів, картоплі й кукурудзи на силос на 10–20%, є поглиблення орного шару на 8–10 см ґрунтопоглиблювачами або проведення глибокого обробітку на 30–32 см плугами з вирізними полицями. При цьому нижній шар ґрунту розпушується, але не вивертається на поверхню. Під льон-довгунець застосовують напівпаровий обробі-ток ґрунту, який складається з лущення стерні після збирання попередника, оранки і пошарової культивації зябу в міру з’явлення сходів бур’янів.

Таблиця 34

Глибина приорювання підорного шару і норми внесення органічних добрив (Алексєєвський В. Є. та ін., 1988)

 

Родючість      Товщина

гумусового

горизонту, см            Гранулометричний склад ґрунту    Допустима величина при-орювання за один прийом, см        Норма органічних добрив, т/га

Висока            Понад 22        Глинистий, важкосуглинковий

Середньосуглинковий

Легкосуглинковий    3-4 4-5 4-5     15-20 15-20 10-15

Середня         17-22  Глинистий, важкосуглинковий Середньосуглинковий Легкосуглинковий Супіщаний            2-3 3-4 3-4 3-4          15-25 20-25 15-20 10-15

Низька            Менше 17       Важкосуглинковий Середньосуглинковий Легкосуглинковий Піщаний          2-3 3-4 2-4 3-4         30-45 30-40 20-40 25-30

Щорічна різноглибинна оранка плугами з полицями потрібна насамперед для об-робітку важких за гранулометричним складом оглеєних і перезволожених дерново-підзолистих, дерново-буроземних, сірих лісових, лучно-болотних та інших ґрунтів Закарпаття, Карпат і Прикарпаття. Необхідність оранки зумовлюється тим, що на глибині 40-50 см у цих ґрунтах залягає щільний водонепроникний шар, який затри-мує воду опадів, призводить до вимокання посівів, нагромадження в орному шарі ве-ликої кількості шкідливих для розвитку рослин сполук, особливо солей алюмінію та закисного заліза. Ці сполуки підвищують кислотність, яка на окремих мало окульту-рених ґрунтах перешкоджає розвитку культур, особливо таких, як озима пшениця, бобові трави, коренеплоди, капуста та ін. Тому на рівних ділянках, осушених гончар-ним дренажем, оранку поєднують із ґрунтопоглибленням, глибоким розпушуванням, борознуванням, грядкуванням (під овочеві), а на великих схилах (2-7°) — з гребеню-ванням, щілюванням, профілюванням або застосовують вузькозагінну оранку (ши-рина загінки — 12-20 м). Крім оранки плугами з полицями з цією метою застосову-ють оранку плугами з вирізними полицями, яка залишає на поверхні родючіший шар ґрунту та прискорює відведення води до дрен.

4. Механічний обробіток ґрунту

У районах помірного зволоження Лісостепу та на Поліссі оранку плугами з по-лицями застосовують для обробітку більшості відмін мінеральних ґрунтів, у яких орний шар перевищує 16–18 см. Збільшення товщини орного шару таких ґрунтів до-сягають періодичним поглибленням оранки на 3–5 см при обробітку скиби багато-річних трав, загортанні гною під просапні культури або сидеральних добрив. Глибшої (25–30 см) оранки у цих зонах потребують засолені содою лучні ґрунти. Проте для загортання гною їх орють на глибину 16–18 см, тому що на більшій глибині (25–30 см) гній потрапляє в умови анаеробіозу, що посилює нагромадження соди та бікарбо-нату натрію у верхньому шарі ґрунту і призводить до затримання розвитку сільсько-господарських культур.

Безполицевий обробіток на глибину 25–27 см застосовують на лучних солонча-ках, поширених у лівобережному Лісостепу, на знижених слабодренованих рівнин-них терасах річок Дніпра, Ворскли, Пселу та ін. Ці ґрунти мають підвищену гідро-морфність з помітними ознаками оглеєння, високим засоленням, а солонцюватий шар знаходиться близько від поверхні, на глибині 3–20 см. Внаслідок цього водопро-никність ґрунту дуже слабка. Тому зазначений обробіток є надійним у поліпшенні водно-фізичних властивостей ґрунту, при якому верхній надлишково солонцюватий шар не перемішується з нижнім солонцевим, збагаченим на бікарбонатом натрію. Цей обробіток сприяє зниженню засолення в орному шарі та підвищенню врожай-ності культур.

На ґрунтах важкого гранулометричного складу, які схильні до запливання, іно-ді під ярі культури восени проводять одну-дві культивації, а навесні — оранку. На важких ґрунтах під картоплю й коренеплоди, а іноді й під інші культури навесні зяб переорюють плугами з предплужниками на дві третини глибини зяблевої оранки або плугами без полиць на повну глибину.

Під озимі, які висівають у сівозміні після гороху, однорічних трав або кукуру-дзи на силос, до обробітку ґрунту слід підходити диференційовано, з урахуванням забур’яненості поля, запасів вологи в ґрунті, погодних умов. Підготовка ґрунту скла-дається із оранки на глибину 18–22 см відразу після збирання попередника, але не раніше, ніж за 25–30 днів до сівби озимих з одночасним коткуванням і наступною культивацією в міру появи сходів бур’янів. Після стерньових попередників поле за-вчасно лущать на глибину 6–8 см.

У посушливі роки після гороху, однорічних трав і кукурудзи на зелений корм і силос оранку рекомендується замінювати поверхневим обробітком ґрунту на глиби-ну 8–12 см дисковими, лемішними, чизельними або плоскорізними знаряддями.

Після багаторічних трав висівають озимі або ярі зернові культури. При сівбі озимих скибу орють на глибину 25–27 см за 30–45 днів до сівби. Система обробітку включає такі операції: дискування після укосу на глибину 6–8 см, оранку плугами з передплужниками з одночасним коткуванням, розробку скиби важкими дисковими боронами. Через 7–8 днів після обробітку поля важкими дисковими боронами про-водять дві культивації: першу — на глибину 10–12 см, другу — на глибину загортання насіння.

Після збирання попередника парозаймаючих культур поле дискують і через 8–10 днів один-два рази культивують і сіють озимі.

Якщо попередник непаровий, тоді відразу орють плугами з передплужниками. За умов посушливого літа (після ранньої картоплі, кукурудзи на силос, люпину на

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

зелений корм) застосовують поверхневий обробіток дисковими знаряддями на 8–10 см у два-три сліди і після передпосівного обробітку ґрунту агрегатом РВК-3 сіють озимі. Поверхневий обробіток ґрунту має переваги і тоді, коли від строку збирання попередника до сівби озимих залишається дуже мало часу.

На мінеральних осушених землях після оранки і першої культивації під озимі проводять глибоке розпушування на 60–80 см. Важливим у системі основного об-робітку є вирівнювання поверхні, яке здійснюють після оранки і дискування або культивації, застосовуючи шлейфи, борони, рейкові волокуші, бруси-вирівнювачі, а в окремих випадках довгобазисні планувальники.

Під ярі скибу трав орють восени, як правило, у вересні з наступною розробкою її дисковими знаряддями.

Під картоплю, кормові буряки після стерньових попередників площу обробля-ють дисковими знаряддями на глибину 7–8 см двічі з інтервалом 10–12 днів. У суху погоду після другого дискування поле коткують для кращого проростання бур’янів; через 15–20 днів після останнього дискування орють на глибину 22–25 см.

На важких ґрунтах для посилення дренажного стоку і відведення зайвих вод по підорному шару застосовують додаткові заходи — кротування, глибоке меліоративне розпушування, борознування, грядкування, профілювання і вузьзагінкову оранку.

Кротування та щілювання дренованих мінеральних ґрунтів за рядом показників значно поступаються перед глибоким розпушуванням і насамперед через обмежену зону його застосування. Проводити ці роботи доцільно тільки на глинистих, важко- і середньосуглинкових ґрунтах, де на глибині кротування (30–40 см) вміст мулуватих часток перевищує 30–35%.

Глибоке меліоративне розпушування дренованих земель значно поліпшує їх фі-зичні властивості, сприяє створенню глибокого і структурного водопроникненого шару та зменшенню надмірної кількості вологи у верхньому шарі, збереженню воло-ги в критичні періоди вегетації, особливо під час літніх посух, економному викорис-танню її рослинами.

Способи глибокого розпушування, строки його виконання та періодичність за-стосування залежать від типу ґрунту та його водно-фізичних і агрохімічних власти-востей, а також стану меліоративної системи найсприятливішим строком проведення глибокого розпушування є літньо-осінній період. У цей час ґрунт має оптимальну вологість (60–80% ПВ), за якої досягається найвища якість виконання робіт, а поля сівозміни звільняються від озимих та ярих зернових культур.

При розпушуванні необхідно досягати якнайбільшої глибини обробітку. На зем-лях, осушених дренажем, глибина розпушування обмежується глибиною закладання дренажних труб, яка коливається в межах 80–100 см, але слід враховувати, що части-на труб, прокладених у верхів’ях дрен або у видолинках, може залягати ближче до по-верхні ґрунту, тому розпушування на глибину понад 60–70 см небезпечне, оскільки можна пошкодити дрени.

Найефективніше розпушування впоперек дрен. При цьому забезпечуються най-коротші шляхи відтоку з ґрунту надмірної вологи. Якщо немає можливості дотриму-ватись поперечного напрямку розпушування, його проводять під кутом до них.

Залежно від типу ґрунту розпушування повинне бути суцільним з відстанню 0,6 м на важких та 1–1,2 м на легких ґрунтах. На новоосвоєних слабоокультурених ґрунтах цей вид обробітку необхідно повторювати через 2–3 роки. В міру окульту-рення дренованих ґрунтів його проводять через 4–5 років.

4. Механічний обробіток ґрунту

Слід застерегти проти глибокого розпушення на інтенсивно перезволожених площах без закритого дренажу зі слабким уклоном поверхні, тому що воно посилює весняне перезволоження.

Агромеліоративні заходи окультурення осушених земель. Водний режим ґрунту — вирішальний фактор у системі заходів з окультурення ґрунтів і при формуванні вро-жаю сільськогосподарських культур. Закритий дренаж, яким осушуються переваж-но мінеральні перезволожені землі, не завжди забезпечує необхідні умови вологості орного шару. Перезволоження спостерігається особливо в ранній весняний період і влітку при випаданні великої кількості опадів.

Особливо важлива роль агромеліоративних заходів на важких суглинкових і гли-нистих ґрунтах, а також на ґрунтах із щільним підорним шаром.

Агромеліоративні заходи сприяють підвищенню температури ґрунту, швидко-му підсиханню його навесні, поліпшенню діяльності мікроорганізмів, перетворенню поживних речовин у більш засвоювані рослинами форми. В результаті урожайність сільськогосподарських культур під впливом агромеліоративних заходів підвищуєть-ся в середньому на 20–35%.

Залежно від того, як відводять зайву вологу з ґрунту, агромеліоративні заходи поділяють на три групи.

1.         Заходи, спрямовані на відведення зайвої води по поверхні ґрунту і частково по орному шару. До них належать вузькозагінна оранка, профілювання поверхні поля і вибіркове борознування. Ці заходи не можуть достатньою мірою регулювати водно-повітряний режим, але сприяють швидкому підсиханню орного шару в ранньо-весняний період і після дощів.

2.         Заходи, спрямовані на прискорення внутрішньо ґрунтового стоку води. Це такі спеціальні заходи, як гребенева і грядкова оранка. Вони створюють відповідний мі-крорельєф поля, внаслідок чого посилюється стік води по орному шару.

3.         Найефективніші заходи, які сприяють відведенню зайвої води по підорному шару. До них належать кротування, глибока оранка і безполицеве розпушення. За до-помогою їх можна повністю регулювати водно-повітряний, тепловий режими ґрунтів, осушених закритим дренажем. Вони сприяють перерозподілу вологи між орним і під-орним шарами, підвищують вологоємкість ґрунтового профілю. Вузькозагінну оран-ку застосовують переважно на глинистих і суглинкових ґрунтах з рівною поверхнею або з невеликим уклоном. Ширина загінок кратна ширині захвату плуга і становить на ґрунтах важкого гранулометричного складу 10–12, а на легких ґрунтах — 16–20 м.

В результаті вузькозагінної оранки на полі створюється густа мережа борозен. На масивах з уклоном до 0,01 орють у напрямку природного уклону. При уклоні поверх-ні більше ніж 0,01, щоб не допустити розмивання ґрунту, оранку проводять під дея-ким кутом до напрямку природного зниження. На недостатньо вирівняних ділянках, де є замкнуті зниження, після оранки в зниженнях рельєфу прокладають відповідні борозни глибиною 30–50 см. Орють звичайними плугами. Глибина оранки залежить від товщини гумусового шару та агротехнічних вимог.

Профілювання поверхні поля полягає у створенні на ділянках без уклону ви-пуклого профілю поверхні поля шляхом багаторазового проведення вузькозагінної оранки при незмінному положенні складок і борозен під час основного обробітку. Його застосовують на щільних, здатних до запливання, ґрунтах з поганою водопро-никністю і малою водовіддачею, при слабо вираженому уклоні поверхні. Слід мати

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

на увазі, що профілювати загінки потрібно поступово, тобто кожну наступну оранку виконують при чергових строках обробітку. При цьому не можна орати по одному й тому самому сліду кілька разів. Профілювання можна проводити при товщині гуму-сового шару не менше ніж 20 см. Цей агромеліоративний захід застосовують пере-важно під ярі культури, багаторічні трави, а також під луки і пасовища.

Вибіркове боронування застосовують на недостатньо вирівняних полях, де є без-стічні зниження. Його проводять восени після сівби озимих зернових і після зябле-вого обробітку. Борозни глибиною 25–30 см нарізують начіпними борозноутворю-вачами (КБН-0,35, БН-300, БН-500) і відводять їх у канали відкритої осушувальної мережі. Якщо спеціальних знарядь для цього немає, тоді борозни роблять однокор-пусними плугами або підгортальниками. Найефективніше осіннє борознування, яке сприяє швидкому стіканню води в період сніготанення. Але боронування можна про-водити і навесні під ярі культури.

Гребеневу оранку і грядкування також застосовують на рівних, без схилу, площах з важкосуглинковими слабоводопроникними ґрунтами для регулювання водного ре-жиму орного шару під просапні культури (коренеплоди, картоплю, овочі). Грядки і гребені нарізують восени при зяблевій оранці або навесні при передпосівному обро-бітку ґрунту. Для цього застосовують спеціальні знаряддя-грядкувачі типу УГН-УК, ГС-1,4, ГСД-1,4 і культиватори-підгортачі типу КОН-2, 8ПМ, КРН-4,2Г, КРН-3,6. Нарізувати гребені можна також начіпними плугом ПН-4-35, відповідно переоблад-навши його. Відстань між борознами при гребенюванні становить 0,7, при грядкуван-ні — 1,4 м. Висота гребенів залежить від товщини орного шару та знарядь і становить 15–25 см. При кожному черговому міжрядному обробітку просапних культур між-гребневі борозни поглиблюють і розчищають. Осіннє гребенювання значно приско-рює відтавання і поспівання ґрунту навесні.

Кротування — агромеліоративний захід, який застосовують на перезволожених важкосуглинкових і глинистих ґрунтах для відведення зайвої води до підорного шару й акумуляції її в цьому шарі.

Дослідженнями встановлено, що швидке відведення зайвої води з орного шару внутрішньоґрунтовим стоком посилює аерацію і активізує всі ґрунтові процеси. Осо-бливо сприятливі умови водно-повітряного режиму орного та підорного шарів ґрун-ту кротування створює для росту і розвитку просапних культур.

Кротування підорного шару рекомендується насамперед на щільних суглинкових ґрунтах. На легких ґрунтах воно менш ефективне, тому що стінки кротовин швидко руйнуються.

Глибоке розпушування застосовують на фоні закритого дренажу переважно на середньосуглинкових і глинистих ґрунтах, у профілі яких добре виражені ущільнен-ня й водонепроникні горизонти. На таких ґрунтах спостерігається поверхневе пере-зволоження навесні й часто в літньо-осінній період, що призводить до зниження вро-жайності сільськогосподарських культур і утруднює проведення польових робіт. У посушливі періоди вегетації внаслідок низької водоакмулюючої здатності оглеєних ґрунтів рослини можуть відчувати нестачу вологи.

Розпушування — найефективніший захід посилення внутрішньоґрунтового сто-ку і нагромадження доступної вологи в підорному шарі. За його допомогою досяга-ється поліпшення водно-фізичних властивостей ґрунту, краще перерозподіляється волога по ґрунтовому профілю і підвищується ефективність дренажу.

4. Механічний обробіток ґрунту

Розрізняють два види глибокого розпушення ґрунтів: будівельне, яке виконують при будівництві осушувальної системи, та експлуатаційне, яке проводять під час ви-користання осушених земель періодично через кожні 3–4 роки.

Залежно від ґрунтових умов і рельєфу застосовують суцільне розпушування ґрунту, смугами та смугами з кротуванням. На ґрунтах важкого гранулометричного складу при уклонах поверхні ґрунту до 0,01–0,03 проводять суцільне розпушування підорного шару, а на ділянках з уклоном понад 0,03 — розпушування смугами з від-станню між ними 1,2–5 м. Глибина розпушування залежить від глибини залягання щільного ілювіального горизонту, його товщини і глибини закладання дрен; прак-тично вона повинна бути не менша ніж 60 см. Суцільне розпушування (відстань між робочими органами розпушувача 0,6 м) з одночасним кротуванням застосовують за наявності на глибині 60–80 см кротостійкість ґрунтів.

Особливу увагу потрібно звернути на те, що в зоні надмірного зволоження глибо-ке розпушування на перезволожених землях слід проводити тільки на фоні закритого дренажу. Застосування глибокого розпушування без осушувальної мережі в цих умо-вах недопустиме, тому що воно може викликати надмірну акумуляцію зайвої вологи.

Глибоке розпушування у поєднанні з вибірковим дренажем залежно від ступе-ня перезволоження ґрунту потрібне: при неглибокому заляганні щільних слабово-допроникних прошарків обмеженої товщини, які можуть бути повністю розпушені до підстилаючих водопроникних горизонтів; на схилах при неглибокому заляганні ущільнених слабоводопроникних шарів.

Взагалі глибокого розпушування потребують усі поверхнево-перезволожені ґрунти суглинкового й глинистого гранулометричного складу з коефіцієнтом фільтрації під-ґрунтових горизонтів, меншим ніж 0,1 м на добу при осушенні закритим дренажем. Сюди також належать середньоводопроникні суглинкові ґрунти з коефіцієнтом фільтрації під-орних шарів 0,1–0,3 м на добу при їх недостатньо високій опідзоленості й оглеєнні.

Напрямок розпушування повинен бути перпендикулярним до закладених дрен або під невеликим кутом до них. Найвища якість роботи забезпечується при вологос-ті ґрунту в зоні розпушування 60–80% ПВ. Глибоке розпушування можна проводити перед первинною оранкою по цілині або після оранки і розроблення скиби. Строки виконання цього агромеліоративного заходу визначаються ґрунтово-кліматичними умовами і наміченим сільськогосподарським використанням осушених земель у кож-ному окремому випадку. На дерново-підзолистих ґрунтах на Поліссі кращим стро-ком є осінній, а на заплавних лучних ґрунтах Лісостепу — весняний.

Для глибокого розпушування використовують в основному розпушувачі пасив-ної дії РНТ-0,8, РН-80Б, РУ-65/25, РГ-0,8. Останнім часом починають застосовува-ти розпушувачі активної дії ЕР-80 і конструкції Інституту гідротехніки і меліорації УААН РВШ-80 та ін.

При відсутності в господарстві спеціальних знарядь для глибокого обробітку під-орного шару можна застосовувати чагарниково-болотні плуги без полиць.

Одночасно з глибоким розпушуванням доцільно застосовувати хімічні меліоран-ти у вигляді комплексних рідких органічних і мінеральних добрив. Цим досягається підвищення ефективності розпушування і подовжується строк його дії.

Глибоке осіннє розпушування підвищує водопроникність ґрунту і прискорює розмерзання в ранньовесняний період, завдяки чому раніше починається дренажний стік навесні, що позитивно впливає на роботу дренажу.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Зменшення щільності, збільшення водомісткості й водопроникності ґрунту при глибокому розпушуванні створюють передумови для поліпшення водно-повітряного режиму, підвищення вологості підорного шару і поліпшення роботи дренажу. Таким чином, завдяки глибокому розпушуванню тимчасове перезволоження спостерігаєть-ся не в орному, а в підорному шарі. Крім того, інтенсивність перезволоження взагалі зменшується, тому що волога, яка надходить після розпушування, розподіляється в шарі подвійної товщини.

Глибоке розпушування не рекомендується проводити: на землях ґрунтового і ґрунтово-напірного живлення; на заплавних дернових зернистих ґрунтах з коефіці-єнтом фільтрації понад 0,1–0,3 м на добу; на світло-бурих, дерновопідзолистих су-піщаних або піщаних ґрунтах, які підстилаються суглинковими або глинистими го-ризонтами на глибині більше ніж 0,8 м; за наявності в зоні розпушування каміння діаметром понад 30–40 см або карбонатних чи рудякових шарів.

Дані досліджень свідчать, що глибоке розпушування забезпечує оптимальні умо-ви повітряного режиму осушених ґрунтів мінімум на 2–3 роки.

Під час глибокого розпушування створюються умови для механічного перемі-щення вниз по вертикалі деякої частини гумусового горизонту. Слідом за проходом лап розпушувача верхній шар розпушеного ґрунту, маючи більшу сипучість, прони-кає вглиб щілини. Під дією талих вод завдяки більшій макропористості створюються порівняно великі вертикальні токи у верхній частині щілини, які забирають ґрунтові частки і переносять у нижні шари. Хоча частка цього переміщення незначна, але в цілому збільшення гумусового шару досягає 8 см. Проникнення верхнього, більш гу-мусового ґрунту в щілину сприяє збільшенню вологоємності нижніх шарів і взагалі поліпшує водно-фізичні властивості на всю глибину щілини.

Під час сильних дощів і танення снігу щілини, маючи більшу шпаруватість ґрун-ту, поглинають зайву вологу. Вода, заповнюючи щілини, поступово просочується че-рез бокові стінки в ґрунт, завдяки чому збільшується загальна поверхня вбирання, яка сприяє швидкому розтіканню нагромадженої вологи.

Значно менший тиск води в порах щілини, ніж у капілярах ґрунту, розміщеного під щілиною, а також по боках щілини, сприяє збереженню в ній вологи.

Цим явищем, а також наявністю замкнутих макропор можна певною мірою по-яснити збільшення водоутримувальної здатності із зменшенням щільності ґрунту в зоні щілини.

При високому рівні підґрунтових вод у зоні щілини також зберігаються сприят-ливі умови аерації завдяки великій макропористості і наявності великої порожнини на дні щілини (утвореної лапою розпушувача).

Випаровуватися волога з поверхні щілини і між щілинами може тільки восени і навесні до передпосівного обробітку, коли щілина дещо відкрита. Але пізніше, за-вдяки поверхневому обробітку ґрунту, щільність верхнього шару на щілині і між нею збільшується і згладжується. Ущільнений гумусовий горизонт є ніби захисним ша-ром від інтенсивного випаровування вологи з щілини влітку. Це свідчить про те, що щілини виконують дві основні функції: по-перше, як провідник і перерозподілювач зайвої вологи у вологий період і джерело повітря; по-друге, як додаткове джерело вологи в посушливий період.

Глибоке розпушування виконує роль регулятора кількості вологи в орному шарі ґрунту — при надлишку дренує її, а при нестачі акумулює. Акумулювальна дія глибо-кого розпушування особливо помітна в умовах сухого вегетаційного періоду.

4. Механічний обробіток ґрунту

Щодо строків проведення глибокого розпушування, то на Поліссі на дерново-підзолистих ґрунтах перевагу слід віддати осінньому. Весняне розпушування можна проводити тільки після того, як ґрунт просохне. Якщо в цей період стоїть суха погода, то виникає небезпека пересихання верхнього шару ґрунту через наявність відкритих щілин і значного збільшення площі випаровування. Крім того, дія весняного розпу-шування виявляється тільки протягом літа і восени, а осіннього — відразу після його проведення до замерзання ґрунту і особливо рано навесні, коли необхідно оператив-но звільнити орний шар від зайвої вологи.

Кращі умови водно-повітряного режиму, які складаються під впливом глибокого розпушування, не можуть не вплинути на поживний режим ґрунту. Тут інтенсивніше відбуваються процеси нітрифікації протягом вегетації, збільшується вміст рухомих форм фосфору і калію в ґрунті.

Післядія глибокого розпушування зберігається в орному і особливо в підорному шарах на другий і третій роки.

Але слід зазначити, що все вищеописане стосується лише осушених ґрунтових відмін (дерново-підзолисті поверхнево оглеєні, глейові, глинисті й суглинкові) По-лісся і Прикарпаття. Щодо Лісостепу, де землі освоюють переважно в заплавах рік, на лучних опідзолених оглеєних і глеюватих пилувато-суглинкових ґрунтах заплав, дія глибокого розпушування значно слабша. Цей агромеліоративний захід тут про-водять одночасно з внесенням хімічних меліорантів і оструктурювачів.

Досліди, проведені в заплаві річки Ромен Сумської області, показали, що вже на другий рік після проведення глибокого розпушування верхній шар ґрунту до 30 см ущільнюється майже до початкового стану, хоч у нижній частині зберігаються кротовини. Глибоке розпушування тут потрібно проводити навесні, а не восени, з обов’язковим внесенням оструктурювачів у верхній шар ґрунту.

Такі агромеліоративні заходи, як борознування на фоні оранки на глибину 20–22 см і вузькозагінна оранка, помітно не впливали на водно-фізичні властивості та по-живний режим ґрунту.

Отже, глибоке розпушування — досить ефективний захід окультурення осуше-них мінеральних земель. Воно сприяє підвищенню шпаруватості, вологоємкості, по-ліпшенню процесів нітрифікації, посиленню біологічної активності ґрунту, а також поліпшенню всіх умов природної родючості, прискореному окультуренню ґрунту.

Слід зазначити, що меліоровані землі в основному сформовані на плоских рів-нинах, однак на їхній поверхні є значна кількість мікро- та макрознижень, у яких у перезволожені роки акумулюється вода, що призводить до нерівномірного розподілу її на площі, через що затримується проведення польових робіт, знижується продук-тивність меліорованих земель.

Вирівнюють ґрунт щорічно, а планують поверхню періодично (через 4–6 років) для усунення нерівностей, які утворюються внаслідок проведення меліоративних ро-біт, вузькозагінної оранки та інших заходів.

Поверхню планують довгобазовими вирівнювачами П-2,8, П-4, Д-719, шлейф-волокушами, які агрегатують з тракторами Т-75, Т-100, Т-130. До початку вирівню-вання поверхні поля орють і обробляють дисковими знаряддями в 2–3 сліди.

Для щорічного вирівнювання поверхні полів використовують важкі дискові бо-рони, рейкові вирівнювачі. Під озимі культури поверхню вирівнюють після оранки, а під ярі культури — навесні, в системі передпосівного обробітку ґрунту.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

На всіх відмінах осушених мінеральних ґрунтів оранку під післяукісні й після-жнивні посіви змінюють поверхневим обробітком дисковими знаряддями. Це змен-шує висушування ґрунту влітку та запобігає перезволоженню восени, що полегшує використання потужної сільськогосподарської техніки для збирання врожаю.

Передпосівний обробіток на осушених мінеральних ґрунтах під культури ранньо-го строку сівби складається з раннього боронування зябу в один-два сліди, проведе-ного за один-два робочих дні. Після цього відразу висівають ранні культури: редь-ку олійну, ріпак, люпин, горох, овес тощо. Скорочення періоду між передпосівним обробітком і сівбою ранніх культур — надійний захід боротьби з вітровою ерозією, оскільки рослини швидко утворюють кореневі проростки, які скріплюють поверхню ґрунту. Для передпосівного боронування ущільненого ґрунту використовують боро-ни БП-8.

На важких перезволожених ґрунтах для першого весняного обробітку застосову-ють дискові борони і лущильники без полиць в агрегаті із зубовими боронами. Агре-гат при закритті вологи повинен рухатися під кутом до напрямку оранки. Кількість проходів агрегату встановлюють залежно від стану ґрунту. На полях, забур’янених пирієм, слід уникати весняного обробітку дисковими знаряддями.

На легких за гранулометричним складом ґрунтах після закриття вологи під ранні зернові та зернобобові культури проводять одну-дві культивації на 5–6 см з одночас-ним боронуванням або шлейфуванням, а на важких — на 10–12 см.

На легких чистих від бур’янів ґрунтах при достатньому розпушуванні ґрунту во-сени під ранні зернові, зернобобові й особливо під льон-довгунець замість культивації застосовують боронування агрегатом з двох рядів важких зубових борін. Це сприяє, порівняно з культивацією, рівномірнішому розміщенню насіння в ґрунті, одержанню дружних сходів.

Під пізні культури (кукурудзу, гречку, просо) проводять дві-три культивації (з інтервалом 10–15 днів): першу на 10–12 см із зменшенням глибини передпосівної до глибини загортання насіння. Такий пошаровий обробіток сприяє значному знищен-ню сходів бур’янів.

Коткувати ґрунт на фоні культивації треба напередодні сівби лише під культури, які потребують мілкого загортання насіння (багаторічні трави, льон, морква, турнепс, просо, цукрові та кормові буряки), що також є надійним заходом у боротьбі з вітро-вою ерозією ґрунту. Післяпосівне коткування за цих умов виключається, бо воно посилює дію вітрової ерозії. Якщо для передпосівного коткування використовують котки з гладенькою поверхнею, тоді за ними пускають легкі борони, щоб розпушити верхній шар і зменшити випаровування.

На осушених ґрунтах, які в перші роки освоєння здебільшого слабоструктурні, швидко ущільнюються і запливають, під цукрові та кормові буряки перед шлей-фуванням ріллі ґрунт розпушують культиваторами на глибину 12 см з одночасним боронуванням. При цьому використовують культиватори КРН-2,8М, УСМК-5,4А, обладнані плоскорізальними лапами в агрегаті з борінками 3-ОР-07, 3-БП-0,6А, а та-кож борони ВНІЦ-Р, БЗТС-1,0 в агрегаті з райборінками; для коткування ґрунту до сівби і після неї — котки ККН-2,8 і СКГ-2. Картопля потребує глибокого передпо-сівного обробітку, особливо на важких ґрунтах. Якщо органічні добрива внесли восе-ни, весняний передпосівний обробіток проводять протиерозійними культиваторами КПЭ-3,8, КПЭ-6М або лемішними лущильниками без полиць. На осушених землях

4. Механічний обробіток ґрунту

основний спосіб садіння картоплі — гребеневий або напівгребеневий. Гребені нарізу-ють за 10–12 днів до садіння з одночасним внесенням мінеральних добрив, при цьому значно прискорюється фізична стиглість ґрунту, що в подальшому прирості картоплі дає позитивні результати.

На безструктурних глинистих і важкосуглинкових ґрунтах, які після зяблевої оранки протягом зими сильно ущільнюються і запливають, проводять безполицевий обробіток. Іноді зяб переорюють, що пов’язано з необхідністю загортання органічних добрив на глибину 16–18 см. Після переорювання або глибокого розпушування зябу поле боронують, а якщо до сівби залишається мало часу (менше трьох тижнів), то й коткують.

Передпосівну культивацію під озимі проводять напередодні сівби лише в роки з нормальним та надмірним зволоженням ґрунту. Насіння озимих за цих умов загор-тають на глибину 3–4 см. При нестачі вологи в орному шарі культивацію замінюють боронуванням (яке подрібнює сухі грудки), перед- та післяпосівним коткуванням ґрунту, а насіння загортають на глибину 5–6 см.

Післяпосівний обробіток ґрунту. На посівах цукрових і кормових буряків через 4–5 днів після сівби для розпушування верхнього шару ґрунту і знищення бур’янів упоперек або під кутом до напрямку сівби проводять 2-разове досходове борону-вання середніми боронами або райборінками. Після появи сходів буряків, коли по-значаться рядки, розпушують ґрунт у міжряддях на глибину 4–5 см культиватором, обладнаним лапами-бритвами, а рядки рослин обробляють ротаційними робочими органами. Під час утворення першої пари листків формують густосту рослин шляхом проріджування по довжині рядків за допомогою проріджувача.

У період вегетації буряків міжряддя 3–4 рази розпушують на глибину 6–8 або 8–10 см залежно від типу ґрунту та забезпечення його вологою. При внесенні добрив одночасно з розпушуванням міжрядь глибину його збільшують до 10–12 см.

На посадках картоплі перший «сліпий» обробіток міжрядь на глибину 16–18 см здійснюють культиватором КОН-2,8 в агрегаті із сітчастими ротаційними боронами. Після появи сходів глибину розпушування зменшують до 10–12 см, пізніше підгор-тають рослини, повторюючи підгортання перед змиканням рослин у період цвітіння.

На посівах льону після зливових дощів утворюється ґрунтова кірка. Її руйнують ротаційними мотиками, легкими боронами або ребристими котками. Поле обробля-ють упоперек рядків.

Після появи сходів моркви міжряддя обробляють фрезерними культиваторами (ФПУ-4,2). Пізніше, коли починає червоніти коренеплід, міжряддя розпушують до-лотоподібними лапами (3–4 рази за вегетацію), перший раз на глибину 8–10, а на-ступні — на 14–16 см. При сівбі моркви з міжряддям 45 см обмежуються двома роз-пушуваннями, щоб не пошкодити гички.

Обробіток заплавних земель. Для заплавних земель характерні затоплення по-веневими водами, краща забезпеченість водою, сильна засміченість і пізніші строки проведення польових робіт. У разі тривалих повеней можливий змив ґрунту. Тому в таких випадках оранку проводять навесні. Проте зяблева оранка ефективніша за вес-няну. При весняній оранці не забезпечується рівномірне загортання насіння. Вста-новлено, що найдоцільніше поєднувати оранку на глибину 32–35 см під першу куль-туру з наступним (2–3 роки ) дискуванням на глибину 15–17 см. Наприклад, у ланці сівозміни цукрові буряки — кукурудза–картопля–кукурудза глибоку оранку можна

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

проводити під буряки, а під решту культур — глибоке дискування. Під картоплю кра-ще проводити веснооранку. Ерозійно небезпечні ділянки заплави використовують під багаторічні трави, виконуючи на них літнє залуження.

Обробіток торфоболотних ґрунтів. Велику виробничу групу осушених угідь становлять торфоболотні ґрунти. В природному стані, тобто до осушення, вони ма-лородючі. Після осушення посилюється їх мінералізація, що певний час підвищує, а згодом знижує родючість. Властивості торфоболотних ґрунтів різні. За товщиною торфового шару вони поділяються на торф’янисто-болотні (0–20), торфо-болотні (20–40), торфові неглибокі (40–100), торфові середньоглибокі (100–120), торфо-ві глибокі (120–200), торфовища (понад 200 см); за ступенем розкладу торфу — на слаборозкладені (до 20%), середньорозкладені (20–35%), сильнорозкладені (понад 40%). Крім того, ці ґрунти мають невелику об’ємну масу — 0,12–0,40 г/см3) та високу вологоємність. З підвищенням ступеня мінералізації об’ємна маса їх зростає, а воло-гоємність знижується. Інтенсивне зв’язування води торфоболотним ґрунтом є при-чиною того, що недоступний її запас для рослин буває дуже високий (понад 35–50% ПВ), а оптимальне живлення рослини відбувається при 56–75% ПВ ґрунту. Без рос-линного покриву ці ґрунти піддаються вітровій та водній ерозії.

Переважна більшість площ торфоболотних ґрунтів має малий шар торфу (0,1–0,5 м). У такому осушеному ґрунті без додаткового наземного зволоження важко створи-ти стійкий водний режим. У посушливі періоди орний шар швидко пересихає, а під час тривалих дощів перезволожується, особливо тоді коли торф підстилається глеєм. Тому умови розвитку рослин на ґрунтах із малим шаром торфу несприятливі, а їх об-робіток необхідно спрямувати на збереження органічних речовин.

Первинний обробіток ґрунту проводять після виконання комплексу підготовчих робіт: осушення, очистки від дерев, чагарників, пеньків, купин, каміння тощо. За-вдання первинного обробітку полягає в тому, щоб по-новому організувати й спряму-вати ґрунтотворні процеси, мікробіологічний і поживний режими, поліпшити водно-фізичні властивості.

Основними факторами, які визначають спосіб первинного обробітку, є ступінь осушення площі, товщина торфового або гумусового шару, ступінь розкладання тор-фу, товщина і щільність дернини, наявність трав’яної рослинності, залишків дерни-ни, час проведення первинного обробітку і культура, під яку готують ґрунт. Первин-ний обробіток збільшує доступ повітря в ґрунт, що сприяє перетворенню шкідливих для рослин закисних сполук заліза або алюмінію в нешкідливі окисні. При цьому за-гортаються рослинні рештки і дернина, поліпшуються водний, поживний, тепловий і мікробіологічний режими ґрунту.

На основі багаторічних дослідів і узагальнення передової практики розроблені диференційовані способи первинного обробітку, що найбільше відповідають вимо-гам сільськогосподарських культур, які вирощують у перший рік освоєння. Під усі просапні культури (картоплю, кормові буряки, моркву, кукурудзу та ін.) на торфових ґрунтах проводять оранку. На слабоосушених ділянках, коли за вегетацію ґрунтові води не опускаються нижче ніж на 70–80 см, також проводять оранку на глибину до 35 см незалежно від сільськогосподарських культур. Вона розриває капілярний зв’язок орного шару з підорним, що значною мірою перешкоджає доступу вологи по капілярах від підґрунтових вод. На нормально та інтенсивно осушених торфовищах під зернові, зернобобові й багаторічні трави можна проводити первинний обробіток

4. Механічний обробіток ґрунту

фрезерними або дисковими знаряддями. Якщо верхній шар торфу добре розкладе-ний і слабка нещільна дернина, а також після корчування густого чагарнику, коли знищений увесь верхній шар, а також на площах, засмічених похованою деревиною, для первинного обробітку застосовують важкі дискові борони. Це сприяє інтенсив-нішому доступу вологи по капілярах у верхній шар ґрунту і помірній мінералізації торфу.

Отже, глибока оранка з перевертанням скиби сприяє деякому підсушуванню орного шару, а поверхневий обробіток, навпаки, — підвищенню вологості. Крім того, чим слабше осушена ділянка, тим сильніше виявляється вплив поверхневого обро-бітку порівняно з оранкою на збільшення вологості й зниження аерації.

За винятком повного знищення дернини при корчуванні лісочагарникової рос-линності, перед оранкою цілину дискують або фрезерують. Попереднє фрезеруван-ня проводять на площах із щільною дерниною і товщиною її понад 12 см, а в інших випадках — дискування. Такий обробіток дернини і верхнього шару ґрунту перед оранкою сприяє подрібненню скиби, кращому її укладанню і контакту орного шару з підорним. Дискують або фрезерують цілину за 10–15 днів перед оранкою з тим, щоб подрібнена дернина просохла.

Глибина первинної оранки цілинних торфових ґрунтів повинна становити 30– 35 см. Зменшення її не забезпечує достатньо глибокого орного шару, особливо для просапних культур, а поглиблення більше як на 35 см також не сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур, тому що на поверхню виноситься сла-борозкладений малоактивний шар торфу, а верхній, найбільш родючий, заорюється. Крім того, глибока оранка потребує більших енерговитрат.

Для зернових культур (озимого жита, вівсу), коренева система яких зосереджена переважно у верхньому шарі ґрунту (0–20 см), на добре осушених ґрунтах кращі умо-ви росту й розвитку створюються після фрезерування без оранки. Оранка в цьому випадку знижує урожайність зерна, що пов’язано насамперед з азотним режимом у ґрунті. Підвищена кількість нітратного азоту в орному шарі після оранки призводить до вилягання зернових. При поверхневому обробітку більш інтенсивний доступ во-логи по капілярах у верхній шар ґрунту сприяє помірній мінералізації торфу.

Просапні культури, які вибагливіші до повітряного режиму ґрунту і мають гли-боку кореневу систему (буряки, кукурудза та ін.), дають найвищий урожай після гли-бокої оранки. Досить помітно на врожайність цих культур впливає попереднє (перед оранкою) подрібнення дернини.

Поверхневий обробіток торфових ґрунтів під просапні культури непридатний. Це пов’язано з недостатньою кількістю доступних елементів живлення рослин і гір-шими водно-фізичними властивостями таких ґрунтів для розвитку кореневих систем цих культур. При поверхневому обробітку погіршується якість бульб картоплі (ба-гато деформованих і позеленілих), коренеплоди мають неправильну форму і сильне розгалуження.

Слід зазначити, що поверхневий обробіток сприяє появі значної кількості бур’янів з першого року освоєння. Оранка з обертанням скиби знижує засміченість посівів бур’янами тому, що в цьому випадку насіння бур’янів потрапляє на дно борозни, звід-ки не може прорости. На площах, де проведений первинний обробіток дисковими чи фрезерними знаряддями, іноді відростають кореневищні рослини — очерет, осока, лепеха та ін.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Для освоєння осушених земель, а також докорінного поліпшення сіножатей і па-совищ, вкритих чагарниками діаметром до 12 см, купинами, моховим очосом товщи-ною до 15 см, а також після зрізування чагарникової рослинності кущорізами можна застосовувати машини для глибокого фрезерування типу МПГ-1,7. За один прохід вони подрібнюють чагарник на місці суцільного фрезерування верхнього шару ґрун-ту разом з надземними і похованими пеньками, кореневищами, трав’яною і моховою рослинністю з одночасним перемішуванням і коткуванням розфрезерованої маси. Вона заміняє ряд таких працемістких і дорогих операцій, як зрізування чи корчуван-ня, згрібання чагарника, вивезення його з площі, первинний обробіток і коткування. Така технологія відповідає одній з основних вимог сучасної агротехніки — це повне збереження природної родючості ґрунту. Освоєння земель, вкритих чагарником, за допомогою цієї машини зводиться лише до однієї операції замість 8-12-ти при кор-чуванні.

Машина МПГ-1,7 була призначена в основному для освоєння торфових боліт. На цей час її замінено більш продуктивнішою машиною МТП-42А, яка може працю-вати і на мінеральних ґрунтах. Тепер серійно випускають машини типу МТП-44А, і ФКН-1,7. Зовні вони подібні між собою, за винятком розміру фрези, форми і кіль-кості ножів та швидкості обертання фрези.

Машину МТП-44А агрегатують з трактором Т-130 БГ-1, обладнаним ходозмен-шувачем. Робочим органом є фрезерний барабан з установленими на ньому в спе-ціальних гніздах тарілчастими ножами. Довжина фрезерного барабана (ширина за-хвату), як і в усіх машин такого типу, 1,7 м, а діаметр 1190 мм. Фрезер ФКН-1,7 — це начіпна машина для фрезерування земель з чагарником при діаметрі не більше 6 см. Агрегатуються з тракторами Т-100 МБГС, Т-130, БГ-1. Фрез-барабан — це циліндр діаметром 712 мм, на поверхні якого кріпляться 32 дискові ножі. У міру затуплення ножі можна повертати навколо осі на 120°. Глибина фрезерування на торфовищах до 50 см і на мінеральних ґрунтах — до 25 см. Продуктивність — до 0,19 га/год.

Принцип освоєння земель з чагарниками таким способом полягає в тому, що трактор, рухаючись по зарослі й чагарником площі, гусеницями і переднім буфером згинає чагарник, відбійна плита щільно притискує його до землі, а фреза подрібнює на стружку розміром 1-6 см з одночасним фрезеруванням торфового ґрунту на глибину 40 см і мінерального на глибину 25 см та коткуванням подрібненої маси. Машина працює за круговою схемою, зміщуючись після кожного проходу на ширину захвату. Гусениці трактора завжди рухаються по необробленій поверхні, що забезпечує добру прохідність агрегату навіть на недостатньо осушеній площі. Не слід застосовувати фрезерної машини на масивах, засмічених камінням і за наявності великої кількості похованої деревини, а також великих пеньків щойно зрубаних дерев.

Подрібнена деревина розміщується переважно по всьому обробленому профілю ґрунту, за винятком тих місць, де були пеньки або похована деревина. Від ступеня подрібнення деревини та її розподілу в обробленому шарі залежить не тільки якість проведення польових робіт, догляд і збирання сільськогосподарських культур, а й водно-фізичні та агрохімічні властивості орного шару ґрунту.

При подальшому удосконаленні процесів освоєння земель, вкритих лісочагар-никовою рослинністю, запропонована нова технологія, яка поєднує фрезерування з оранкою. На відміну від суцільного фрезерування чагарників і ґрунту на повну гли-бину, проводять тільки подрібнення чагарників і їхньої кореневої системи на гли4. Механічний обробіток ґрунту

бину 10–15 см. Після цього орють чагарниково-болотним плугом з наступною роз-робкою скиби дисковими боронами. За рахунок зменшення глибини фрезерування і відповідно об’єму подрібненої маси значно підвищується продуктивність машини, знижуються затрати праці й вартість освоєння. Подрібнені дернина й верхній шар ґрунту при фрезеруванні сприяють кращому ускладненню скиби, зменшенню опору при оранці, а всі залишки деревини заорюють під скибу. У результаті за такої тех-нології найбільш якісно готується площа під перші сільськогосподарські культури, створюються сприятливі умови водно-повітряного і поживного режимів порівняно з іншими способами первинного обробітку ґрунту.

Щодо обробітку ґрунту на другий і третій роки освоєння у спеціальній літературі дуже мало даних, а для умов нашої країни їх взагалі майже немає. Проте це досить сер-йозна проблема, яка виникла при освоєнні торфових боліт у заплаві річки Прип’ять. Спостереження показали, що трав’яниста рослинність, мох і дернина на торфових ґрунтах їх заорювання за один рік не встигають розкладатися і є серйозною перешко-дою для проведення підготовки ґрунту під наступні культури за допомогою оранки. В таких випадках для обробітку застосовують важкі дискові борони. Але це вимуше-ний захід і його слід обґрунтовувати з агротехнічної і економічної точок зору.

Болотні фрези ФБН-1,5 для подрібнення мохового шару і дернини доцільно за-стосовувати, коли товщина шару моху не перевищує 25 см. Якщо після фрезерування поверхня дуже розпушена, тоді перед оранкою її коткують важкими болотними кот-ками (3-КВБ-1,5). Шар моху над торфом товщиною понад 25 см згрібають, вивозять його, а вже після цього проводять первинний обробіток.

У заплавах річок іноді трапляються торфовища, поховані під шаром мулу. Для їх обробітку застосовують двоярусні плуги або плантажні плуги з передплужниками (ППН-50, ППЧ-50А, ППН-40 та ін.).

Важливе значення мають строки первинного обробітку. Рання оранка (травень-червень) особливо необхідна на недостатньо осушених площах із слаборозкладеним торфом. Ранні строки обробітку цілини особливо потрібні в північних районах з тим, щоб вивернутий на поверхню шар торфу встиг до сівби добре провітритися, звіль-нитися від шкідливих сполук. Дуже обережно освоюють неглибокі торфовища, осо-бливо з шаром торфу до 0,5 м. Освоєння і систему землеробства на таких осушених землях спрямовують насамперед на збереження торфового шару — джерела органіч-ної речовини й акумулятора вологи.

Характерною особливістю неглибоких торфовищ є дуже нестійкий їхній вод-ний режим. У сухий період вегетації глейовий горизонт, який підстилає торф, пере-шкоджає підняттю підґрунтових вод по капілярах, що призводить до швидкого пе-ресихання торфу, а у вологий, навпаки, він перезволожується, майже до утворення верховодки, тому що глейовий горизонт, не пропускає вологи в нижні шари. Крім того, щільний оглеєний з отруйними для рослин закисними сполуками горизонт під торфом перешкоджає проникненню кореневої системи рослин. Усе це потребує за-стосування спеціальних меліоративних і агромеліоративних заходів, спрямованих на збереження і підвищення родючості неглибоких торфовищ.

Кращий спосіб обробітку таких торфо-глейових ґрунтів — оранка на глибину 50–55 см з приорюванням торфового шару та глибоке розпушування на 55–60 см на фоні поверхневого обробітку за допомогою дискових борін. Способи і строки розроб-ки скиби залежать від товщини і щільності дернини та ступеня розкладання торфу.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Це досить важливий захід, завдання якого — створити розпушений шар на глибину до 18-22 см, необхідний для нормального росту і розвитку сільськогосподарських культур. Для розробки скиби застосовують переважно важкі болотні дискові борони, але товсту й щільну дернину, а також слабкорозкладений торф краще обробляти бо-лотними фрезами.

Виходячи з організаційно-господарських міркувань, скибу розробляють зразу після оранки в літньо-осінній період. При осінній розробці скиби в деяких випад-ках поліпшуються умови розкладання дернини і торфу, рівномірніше розмерзається і просихає ґрунт навесні. Але при цьому ґрунт більше ущільнюється, що сприяє поси-ленню капілярного підтоку вологи в орний шар, послабленню процесів нітрифікації. Тому на недостатньо осушених площах скибу бажано розробляти навесні. Промерзла за зиму скиба навіть із щільною дерниною краще подрібнюється, завдяки чому змен-шується вологість орного шару, поліпшуються умови аерації.

Перший слід дискових борін треба спрямувати вздовж пластів, щоб не допусти-ти перевертання скиби і вигортання на поверхню дернини. Потім можна дискувати під деяким кутом до оранки, а часом навіть і впоперек пласта. Добре подрібнюється пласт і вирівнюється поверхня при діагональному русі дискових борін. Торфові ґрун-ти дискують під невеликим кутом атаки 8-10°.

Крім дискових борін і фрез, для розпушування і вирівнювання поверхні ґрунту в деяких випадках, особливо на добре розкладених торфовищах, після оранки застосо-вують зубові борони (БЗТУ-1,0, БЗСС-1,0).

Після розробки пласта і вирівнювання поверхні обов’язковим заходом на осуше-них торфових ґрунтах є коткування. Інтенсивність ущільнення залежить від ступеня розкладу торфу, його вологості й способів обробітку. На слабоосушених ділянках з добре розкладеним торфом ґрунт коткують легкими котками. Питомий тиск на ґрунт може становити 0,2-0,25 кг/см2 (коток без води). На перехідних і верхових болотах із слабо розкладеним торфом і на інтенсивно осушених масивах коткують при тиску 0,3-0,4 кг/см2 (коток наполовину заповнений водою). Ділянки з великою кількістю рослинних решток потребують більшого ущільнення, коток має бути повністю запо-внений водою. Коткування проводять до і після сівби.