4.5.3. Обробіток ґрунту під озимі культури


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Обробіток ґрунту в чистому пару

Головна мета обробітку ґрунту в чистому пару — збільшення запасу вологи та її збереження, а також очищення орного шару від насіння та вегетативних органів роз-множення бур’янів.

Великий сталий запас води тут потрібний не тільки для гарантованого одержан-ня сходів і нормального росту та розвитку озимих, а й для забезпечення високих уро-жаїв наступної дуже вимогливої культури — цукрових буряків.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Ефективність обробітку в пару залежить від типу й окультуреності ґрунту, рівня його родючості, ступеня розвитку ерозії тощо. Проте за будь-яких умов слід дотри-муватися таких правил: пар обробляти не глибше і не частіше, ніж потрібно. І тільки за сприятливого зволоження на ґрунтах, схильних до ерозії, здійснювати обробіток із збереженням на поверхні післяжнивних решток, змінювати глибину розпушення влітку; запобігати ущільненню ґрунту, наскільки це можливо.

Пар — найбільш ерозійно небезпечний попередник озимої пшениці. У разі не-дотримання на ньому протиерозійної агротехніки інтенсивність вітрової ерозії може досягти 2,5-3,5, а іноді 15 т/га за 1 год. На схилах пологістю понад 1° з поверхні чи-стого пару за рік стікає до 350 м3/га талих і дощових вод на півдні і до 700 м3/га на півночі Степу. Залежно від стану ґрунту, крутості схилу, умов сніготанення, інтен-сивності злив тощо з водним стоком зноситься від 1,6-12,5 до 40-120 т/га ґрунту і марно втрачається до 15% внесених добрив. Головним показником, який визначає ерозійну стійкість ґрунтів, є грудочкуватість або вміст у загальній масі верхнього (0-5 см) шару агрегатів розміром понад 1 мм. Якщо їх менше 55-60%, то така поверх-ня ґрунту ерозійно нестійка.

Після основного обробітку грудочкуватість верхнього шару чорноземів і кашта-нових ґрунтів становить 60-80%. У кінці зими й рано навесні під впливом змін по-годи (промерзання, відтавання, зволоження, висушування) агрегати ґрунту швидко руйнуються до ерозійно небезпечних розмірів. Грудочкуватість знижується до 30-40%. За таких умов для запобігання видуванню ґрунту на його поверхні має бути не менше як 200 шт./м2 стерні колосових завдовжки 18-20 см або 12-15 шт./м2 відрізків стебел соняшнику чи кукурудзи.

Стійкість ґрунту проти водної ерозії в пару визначається більш складним комп-лексом ознак і залежить насамперед від його гранулометричного складу й структур-ного стану. Найстійкіші проти водної ерозії чорноземи високогумусні з нещільною будовою, з водотривкою грудочкувато-зернистою структурою, високим вмістом у вбирному комплексі катіонів кальцію. Такі ґрунти під час злив не набухають і не роз-пливаються, а після них не утворюють кірки, зберігають високу водопроникність і не піддаються ерозії на схилах навіть при зливах інтенсивністю 2-2,5 мм/хв.

До легкоеродованих належать піщані й супіщані чорноземи і каштанові ґрунти, більшість із яких слабооструктурені, з неглибоким гумусовим горизонтом. Малі дощі вони добре вбирають, тому поверхневий стік і змив відсутні або незначні і, навпаки, при сильних зливах легкі ґрунти не встигають вбирати воду, насичуються нею і через незначну зв’язність зносяться з водою по схилу.

Догляд за паром має забезпечувати високий протиерозійний фон -втрати гумусу від ерозії не повинні перевищувати на чорноземі звичайному 5-6 т/га, чорноземі пів-денному — 4-5, каштанових ґрунтах — 3-4 т/га; мінімальна вологість ґрунту перед сівбою на глибині згортання насіння на легких суглинках повинна становити 13%, се-редніх — 15, важких — 18, легких — 21, важких — 23%. Цього досягають шляхом збе-реження рослинних решток у вигляді мульчі (проективне вкриття ґрунту 50-80%), створення вирівняної поверхні (гребенястість ґрунту не більше ± 2 см), оптимізаці-єю будови і структурного стану посівного шару. Об’ємна маса чорноземів звичайних повинна становити 1,05-1,10 г/см3, вміст водотривких агрегатів розміром 0,25-10 мм понад 60%, чорноземів південних відповідно 1,10-1,15 г/см3 і 55-60%; каштанових ґрунтів — 1,10-1,20 г/см3 і 50-55%.

4. Механічний обробіток ґрунту

Основний обробіток має забезпечити нагромадження запасів доступної вологи в метровому шарі ґрунту: на чорноземі звичайному — 150–170 мм, чорноземі південно-му — 140–150, каштанових ґрунтах — 125–135 мм запобігти видуванню й змиву орно-го шару. Цього досягають підвищенням вологоємкості й водопроникності важких та дегуміфікованих ґрунтів (розущільнювальний обробіток і щілювання); створення протиерозійних мульчівних екранів, які забезпечують проективне вкриття поверх-ні на важких ґрунтах не менше 60%, середніх — 80, легких — 100%; оструктуренням верхнього шару ґрунту (вміст водотривких агрегатів на чорноземах звичайних 45– 50%, південних — 35–45, каштанових ґрунтах — 30–35%).

Слід зазначити, що формування ерозійностійких грудочок розміром 1–10 мм за допомогою обробітку краще досягається на глинистих і суглинкових ґрунтах. Не здатні створювати стійких зв’язків грудочок, які запобігають негативній дії ерозії, чорноземи, каштанові ґрунти легкого гранулометричного складу, тому їх можна за-хистити тільки за допомогою післяжнивних решток і мульчування поверхні. За стро-ками основного обробітку ґрунту чисті пари поділяють на чорні та ранні. Чорний пар — це чистий пар, обробіток якого починають восени слідом за збиранням попе-редника. Ранній пар — це чистий пар основний обробіток якого починають навесні наступного року. З агрономічної точки зору основним повинен бути чорний пар як більш ефективний ніж ранній.

Основний обробіток чорного пару. Чистий пар найчастіше розміщують після со-няшнику, а в Степу — ще й після стерньових попередників сорго і суданської трави.

Після збирання соняшнику проводиться дискування лущильниками ЛДГ-15, ЛДГ-20 або важкими дисковими боронами ДМТ-6, ТДБ-5Х, БДВ-6,5, БДВ-6, БДТ-7, БД-10 в одному або двох напрямках на глибину 8–12 см. Після внесення органічних і мінеральних добрив проводять оранку на 25–27 см. Найкраще для цього застосовува-ти оборотні плуги вітчизняного або іноземного виробництва (ПОН-5-40, ППО-4-40, ППО-5-40, ППО-7-40, «Варі-Діамант-160» ті ін.), які не утворюють звальних гребенів і розвальних борозен і найбільш якісно заробляють добрива й післязбиральні рештки. Якщо гній у чорний пар не вноситься, то, за даними кафедри землеробства ХНАУ ім. В. В. Докучаєва, замість оранки доцільно застосовувати глибокий (на 25–27 см) безпо-лицевий обробіток чизелями (ПЧ-2,5; АПЧ-4,5; АПЧ-2,5) або плоскорізами (КПГ-250А, КПГ-2-150, КПГ-2,2). Дослідженнями останніх років доведена висока ефективність за-стосування мілкого (до 12–14 см) безполицевого обробітку комбінованими агрегатами (Агро-3; КПЧ-4,3; КР-4,5; ЛКШ-5,6; АКП-5; «Резидент;» «Європак-6000») або культи-ваторами (КПЭ-3,8; КРГ-5; КПЭ-6М; КР-4,5; «Horsch» та ін.). На схилах ефективним ґрунтозахисним та вологонакопичувальним заходом є глибоке щілювання щілювача-ми ЩРП-3-70; ЩП-000, ЩН-2-140 на глибину 40–50 см з відстанню через 6–8 м, яка проводиться перед замерзанням ґрунту. Цей захід забезпечує підвищення швидкості водопроникнення ґрунту в 2,5–3,0 рази та зниження в 2–3 рази поверхневого стікан-ня талих вод навесні. При цьому за зимово-весняний період у півтораметровому шарі ґрунту накопичується додатково до 300 м3 вологи на 1 га поля, за рахунок чого на 3–4 ц/га підвищується врожайність озимої пшениці.

Після стерньових попередників проводиться лущення стерні дисковими лущиль-никами або важкими дисковими боронами. Проведене впоперек схилу, воно створює такий мікрорельєф поверхні ґрунту, який сприяє вбиранню води під час злив. За умов недостатнього зволоження агротехнічні вимоги до лущення повніше задовольняють

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

протиерозійні культиватори і плоскорізи. Порівняно з дисковими боронами і лущиль-никами вони забезпечують більший діапазон глибини обробітку, повніше підрізують багаторічні бур’яни, менше розпорошують ґрунт і сприяють кращому зберіганню во-логи. Протиерозійні культиватори і плоскорізи зберігають на поверхні поля до 70% стерні, яка, прикриваючи ґрунт, у 3–5 разів знижує руйнівну силу дощу, запобігає утворенню ґрунтової кірки після злив.

На полях, засмічених коренепаростковими бур’янами, після рано зібраних стер-ньових культур перший раз лущать на глибину 8–10 см, вдруге — після відростання розеток бур’янів на 2–3 см глибше. За результативністю боротьби з багаторічними бур’янами протиерозійні знаряддя КПШ-5, КПШ-9, ОПТ-3-5, КТС-10-1 тощо не по-ступаються лемішним лущильникам ППЛ-10-25 і разом з тим переважають їх у 1,5–2 рази за продуктивністю.

Плоскорізний обробіток під чорний пар ефективний за посушливих умов на ґрун-тах легкого і середнього гранулометричного складу та на полях, які зазнають пере важно вітрової ерозії. Здійснюють його широкозахватними культиваторами-плоскорізами КПШ-5, ОПТ-3-5, КПШ-9 на глибину 12–18 см і плоскорізами-глибоко розпушувачами КПГ-250А, ГУН-4, КПГ-2,2, ПГ-3-5, ПГ-3-100 та іншими на глибину 20–30 см.

Плоскорізний обробіток неефективний на важких запливаючих і солонцюватих ґрунтах, де незадовільно кришиться скиба, слабо сепарується ґрунт і на поверхні за-лишаються розпорошені агрегати, що утворюють шар диспергованої грязі товщиною до 3 мм. Останній у 5 і більше разів зменшує водопроникність ґрунту. Посилення стоку навесні часто зумовлюється і негативним впливом «глянцевого дна борозни», яке нерідко утворюється під дією лап плоскоріза в перезволоженому ґрунті.

Слід зазначити, що якщо основний обробіток плоскорізом на ту саму глибину, що й оранка, продуктивніший на 30–35%, то подальший догляд за таким паром більш трудоємкий. Голчасті борони й важкі протиерозійні культиватори, які використову-ють навесні, менш продуктивні, ніж звичайні зубові борони і парові культиватори. Тому система ґрунтозахисного обробітку пару на основі використання плоскорізів за енергомісткістю в більшості випадків не має переваг перед оранкою.

Для обробітку полів, засмічених камінням, та на мергелі доцільно використову-вати чизельні плуги ПЧК-2,5 і ПЧК-4,5. Робочі органи цих знарядь обладнують запо-біжними пристроями, які виключають їх пошкодження при зустрічі з перешкодами.

Завдяки «рваному дну» борозни, ускладненню нанорельєфу (внутрішньоґрун-това і поверхнева гребенистість) і збереженню близько 60% стерні чизелювання — найбільш надійний спосіб затримання води на пару і запобігання вітровій та водній ерозії.

Чизелі для консервуючого обробітку можна використовувати на більш зволоже-ному ґрунті. Завдяки високій протиерозійній ефективності та фронтальному розмі-щенню робочих органів чизель незамінний у системі смугового і контурного земле-робства.

Недоліком консервуючого обробітку є недостатня його ефективність у боротьбі з коренепаростковими бур’янами, особливо у вологі роки.

Весняно-літній обробіток. Своєчасний і якісний весняно-літній догляд за паром більше впливає на урожай, ніж глибина і спосіб основного обробітку ґрунту. До-свід свідчить, що порушення технології догляду за паром може вдвічі знизити вро-жайність озимої пшениці. Несвоєчасно і неякісно оброблений пар швидко заростає

4. Механічний обробіток ґрунту

бур’янами, внаслідок чого втрачається волога й поживні речовини, а за продуктивніс-тю такі пари бувають гіршими, ніж зайняті.

Досвід показує, що в пару більшого ефекту досягають в разі, якщо мульчуючий шар ґрунту складається з грудочок розміром 1–10 мм. При цьому втрати вологи змен-шуються на 20–25%.

Після сходу снігу і відтавання верхнього шару навесні ґрунт у пару в перші теплі дні підсихає з поверхні. Витрати вологи відбуваються з усього розпушеного шару за рахунок дифузних втрат її. Завдяки цьому орний шар зволожується внаслідок ка-пілярного руху води знизу. Інтенсивність випаровування різко зменшується лише після підсихання верхньої, розпушеної частини ґрунту до майже повітряно-сухого стану, а ущільненого нижнього шару — до 70% ПВ.

Навесні при фізичній стиглості ґрунту проводять боронування важкими (БЗТУ-1,0) або середніми (БЗСС-1,0) зубовими боронами. На полях, дуже засмічених ко-ренепаростковими бур’янами, перший обробіток проводиться на глибину 12–14 см плоскорізами типу КПШ-5, КПШ-9, КПП-2,2, КШН-6 або КПЭ-3,8, КПЭ-6М в агре-гаті з котками ЗККШ-6А. У подальшому в міру появи проростків бур’янів та ущіль-нення ґрунту здійснюють різноглибокі культивації паровими культиваторами КПС-4 зі стрільчастими лапами: першу на 6–8, другу — на 10–12 см. Щоб зберегти вологу в ґрунті, особливо в його верхньому шарі, глибину наступних культивацій необхідно зменшити: третю проводять на 8–10 см, четверту — на 5–7 см.

Улітку після рясних дощів на відносно чистих полях ефективним є розпушування ґрунту важкими зубовими боронами БЗТС-1,0 з наведеними сегментами з різальних апаратів жниварок (борони Радченка) або лапчастими боронами ВНІЦ-Р на глибину 3–4 см.

З метою повнішого збереження вологи слід більшість заходів обробітку ґрунту здійснювати в першій половині літа, коли бур’яни проростають інтенсивніше, а запа-си вологи можуть поповнитися за рахунок опадів. У другій, як правило, посушливій половині літа, кількість обробітків потрібно обмежувати, виключаючи глибокі куль-тивації та обробіток на одну й ту саму глибину.

Передпосівна культивація проводиться паровими культиваторами КПС-4 у день сівби озимої пшениці на глибину заробки насіння (5–7 см).

Обробіток буферних і кулісних парів

Буферні пари — це система чергування смуг із сільськогосподарських культур і міжсмугового простору в стані чорного пару. При цьому 75–85% площі знаходиться під чорним паром і 15–25% під зайнятим.

Основне призначення буферних смуг — розсіювати воду, що збігає, зменшувати її швидкість, осаджувати змулений у воді дрібнозем. Захисна дія смуг з парозайма-ючими культурами залежить від багатьох факторів, насамперед від особливостей ви-рощуваних культур, густоти, зімкнутості стеблестою, агротехнічних заходів.

Вимогам вологозберігаючої технології вирощування озимої пшениці на повно-профільних чорноземах після збирання культури в буферних смугах найбільше від-повідає безполицевий обробіток на глибину 10–12см комбінованими агрегатами або важким гірським культиватором КРГ-3,6 в агрегаті з голчастими боронами БИГ-3А.

На середньоеродованих і сильно розпорошених ґрунтах ефективніше збільшен-ня глибини основного обробітку до 20–22 см плугами (ПЛН-6-35), обладнаними

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

одноярусними безполицевими корпусами КБ-35, або вузькосмуговий (через 40 см) обробіток з утворенням гофрованого дна борозни діагональними розпушувачами ПРН-31000.

При використанні цих знарядь ґрунт рівномірно і добре кришиться, розпилений верхній шар не залишається на поверхні, як за мілкого обробітку дисковими і плос-корізними знаряддями, а просіюється вглиб. Післяжнивні рештки завдяки вузьким стоякам робочих органів рівномірно розподіляються по поверхні, ґрунт стає струк-турнішим у посівному шарі і стійкішим проти ерозії під час злив, не запливає і краще вбирає воду.

Якщо для вузькосмугового обробітку ґрунту під пшеницю в зайнятому пару ви-користовують чизельні плуги ПЧ-2,5, АПЧ-4,5, тоді для якісного розпушення верх-нього шару, вирівнювання поверхні поля і часткового подрібнення довгостеблових рослинних решток на них слід начіплювати ПСТ-2,5 і ПСТ-4,5.

Щілювання під озиму пшеницю в буферних парах здійснюють одночасно з по-верхневим на 10-12 см обробітком ґрунту. Це важливо для регулювання вологоза-безпеченості ґрунту як у верхніх, так і в нижніх шарах у боротьбі з водною ерозією.

При застосуванні буферних парів Інститут зернового господарства УААН реко-мендує врахувати такі вимоги:

—        ширину буферних смуг і відстань між ними треба встановлювати залежно від гранулометричного складу, фільтрувальної здатності й ерозійної стійкості ґрунту, довжини і форми схилу, ґрунтозахисної здатності вирощуваних куль-тур у смугах;

—        відстань між смугами в усіх випадках має бути меншою від критичної довжини схилу, небезпечної в ерозійному відношенні за відсутності захисного покриву. Вона обов’язково має бути однаковою по всій ширині й забезпечувати ефек-тивне використання машин і знарядь при догляді за паром;

—        ефективні буферні смуги з бобово-злакових сумішок на зелений корм. У чи-стому вигляді можна висівати горох на зерно;

—        для забезпечення достатньо високої ґрунтозахисної ефективності культур у смугах норму висіву їх на слабозмитих ґрунтах необхідно збільшувати на 10%, на середньозмитих — на 15%. Якщо вирощують кукурудзу на зелений корм, тоді сіють тільки звичайним рядковим способом стерньовими сівалками СЗС-2,1М, СТС-2,1, МЗС-2,1ЛА.

Основний обробіток після збирання вирощуваних культур у буферних смугах повинен бути обов’язково ґрунтозахисним, і проводиться він не пізніше як за 1,5 мі-сяця до сівби озимих.

Для захисту ґрунту від водної ерозії ефективне таке розміщення смуг, за якого поздовжній нахил їхніх меж не перевищує 1°. Для цього межі смуг розміщують у ви-гляді паралельних прямих або кривих ліній, максимально наближених до напрямку горизонталей. У разі створення криволінійних буферних смуг необхідно, щоб радіус кривизни був зручним для роботи агрегатів, тобто не менше 60 м.

Виходячи із специфіки рельєфу Степу, протиерозійної стійкості ґрунтів і ха-рактеристики ерозійних процесів, буферний пар можна запроваджувати на схилах крутизною понад 1°. При крутизні схилів 1-2° буферні смуги на ґрунтах, важких за гранулометричним складом, мають чергуватися в пару через 70 м, середніх — 60 і легких — через 50 м. Ширину їх установлюють відповідно одному агрегату із трьох

4. Механічний обробіток ґрунту

зернових сівалок СЗП-3,6 (10,8 м). При крутизні схилу 2-3° — відповідно через 50, 40 і 30 м і ширині, яка дорівнює двом проходам агрегату. Ділянки парового поля кру-тизною понад 3° слід відводити під зайнятий пар.

На ґрунтах, які зазнають сильної вітрової ерозії, для більшого снігозатримання впроваджують кулісні пари. У літньо-осінній період, навесні й на початку літа поле обробляють за типом чорного пару. Кулісні культури (коноплі, гірчицю, соняшник, сорго, кукурудзу та ін.) сіють за 1,5-2 місяці до сівби озимих культур, щоб висота рослин у кулісах становила не менше ніж 10-12 см. Найефективніші посіви куліс із південних конопель і гірчиці.

Найбільш поширені одно- і дворядні куліси, які розміщують перпендикулярно або під невеликим кутом до напрямку панівних вітрів, а на нерівних площах — упо-перек схилів. Відстань між кулісами повинна бути кратною ширині захвату куль-тиватора і не перевищувати 10-15-кратну висоту куліс. Як правило, між кулісами з кукурудзи, південних конопель і соняшнику залишають відстань 12-18, а гірчиці — 8-10 м. Обробіток ґрунту перед сівбою і сівбу кулісних рослин здійснюють агрега-том, що складається з трьох культиваторів і дворядної сівалки. Пізніше кулісний пар обробляють агрегатом з цих самих культиваторів, а щоб запобігти вирізуванню рос-лин, у кулісах з обох сторін агрегата знімають по 1-2 лапи. Озимі висівають упоперек куліс, хоч при цьому кулісні рослини частково пошкоджуються.

Обробіток ґрунту в зайнятих і сидеральних парах

У зв’язку з різними ґрунтово-кліматичними умовами системи обробітку ґрунту під парозаймаючі культури неоднакові. Ґрунт після збирання парозаймаючої культу-ри слід обробляти так, щоб на період сівби озимих культур забезпечити оптимальну будову посівного й орного шару, необхідний запас доступної вологи (не менше ніж 20 мм в орному шарі) і достатній вміст доступних для рослин поживних речовин.

До парозаймаючих культур належать: непросапні — однорічні бобові трави, бо-бово-злакові сумішки озимих і ярих культур, конюшина однорічного використання на один укіс, озимі культури на зелену масу, а також просапні — кукурудза на зеле-ний корм, рання картопля, кормові боби, сорго та інші культури на зелений корм.

Система обробітку ґрунту під парозаймаючі культури така сама, як і під відповід-ні ярі та озимі культури після того чи іншого попередника.

При визначенні системи заходів основного обробітку ґрунту після збирання па-розаймаючих культур необхідно враховувати строки їх збирання, гранулометричний склад і вологість верхнього шару ґрунту, тип і ступінь забур’яненості. Чим раніше збирають парозаймаючу культуру, чим вологіший ґрунт і чим більше він засмічений багаторічними бур’янами, тим глибшим має бути основний обробіток. Після непро-сапних парозаймаючих культур за наявності багаторічних бур’янів і недостатнього зволоження орного шару відразу ж після скошування ґрунт обробляють дисковим лущильником, а через 8-10 днів орють на глибину 20-22 см плугом з передплужни-ками в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками і боронами. При випаданні опадів після оранки доцільне боронування, особливо на важкосуглинкових ґрунтах, щоб за-побігти утворенню ґрунтової кірки. За посушливих років замість оранки проводять поверхневий обробіток культиватором КПЭ-3,8 на глибину 10-12 см, що зменшує витрати вологи і забезпечує краще кришіння ґрунту. Оскільки при мілкому безполи-цевому обробітку раніше і більше відростає пагонів коренепаросткових бур’янів, то

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

ґрунт необхідно обробляти через кожні 8–10 днів. На період сівби озимих посівний шар повинен бути дрібногрудочкуватим і ущільненим. Перед сівбою ґрунт культиву-ють на глибину висіву насіння з одночасним коткуванням.

Дуже важливо створювати оптимальну щільність будови орного шару, яка на чорноземах звичайних і каштанових солонцюватих ґрунтах має становити 1,15–1,30 г/см3, на дерново-підзолитих супіщаних і суглинкових — відповідно 1,20–1,35 і 1,10– 1,30 г/см3. Якщо щільність ґрунту вища від оптимальної, то це негативно впливає на його поживний режим, на ріст кореневої системи. На надто розпушеному ґрунті, осо-бливо в посушливі роки, необхідна кількість вологи до висіяного насіння озимих не надходить, а при осінньому осіданні посівного шару вузол кущіння рослин міститься біля самої поверхні і взимку озимі швидко вимерзають.

Щоб створити оптимальну щільність орного шару, орати слід не пізніше ніж за 20–30 днів до сівби озимих культур; в такому разі під впливом наступних обробіт-ків і природного осідання оброблюваний шар встигне ущільнитися. Якщо період між збиранням парозаймаючих культур і сівбою озимих нетривалий, то замість оранки проводять поверхневий обробіток. Такий обробіток також доцільний у посушливих районах (Степу, південному Лісостепу), де в період між обробітком і сівбою озимих ґрунт зволожений недостатньо.

За поверхневого обробітку вологість посівного шару на 1,7–3,5% вища, ніж після оранки або глибокого плоскорізного розпушування. Поверхневий обробіток, поліп-шуючи структурний стан і будову посівного шару, позитивно впливає і на поживний режим ґрунту (І. А. Пабат, 1992).

Просапні парозаймаючі культури (рання картопля, кукурудза, соняшник) потре-бують глибшого основного обробітку, а після сівби — ретельного механізованого до-гляду посівів (боронування, обробіток міжрядь). Після їх збирання за умов недостат-нього зволоження ґрунту ефективним є поверхневий обробіток під озимі культури.

На посівах, сильно засмічених коренепаростковими бур’янами, а також на запли-ваючих, перезволожених ґрунтах після збирання просапних парозаймаючих культур ефективніша рання оранка плугами з передплужниками в агрегаті з дисковою боро-ною і котками в посушливі або із зубовими боронами — в зволожені роки.

У випадку, коли після ретельного обробітку ґрунту посівний шар (0–10 см) силь-но висушений, а оптимальні строки сівби озимих культур уже пройшли, за цих умов краще провести додатковий обробіток ґрунту і залишити це поле під ранні ярі куль-тури.

Технологічні вимоги до підготовки ґрунту під озимі культури передбачають дове-дення його до стану, придатного для сівби безпосередньо після основного обробітку. При обробітку поля через 1–2 дні після оранки досягти необхідної якості розробки посівного шару неможливо. У зв’язку з цим слідом за оранкою з мінімальним інтерва-лом поле обробляють агрегатами типу РВК-3, а за їхньої відсутності — культиваторами КПС-4, КПС-4М в агрегаті з кільчасто-зубчастими котками. Для безполицевого обро-бітку найдоцільніше агрегатувати важкі дискові борони, протиерозійні культиватори з голчастими боронами і кільчасто-шпоровими котками або використовувати комбіно-вані агрегати типу АКП-5, АПК-5,4, ККП-6, Агро-3, КПЧ-4,3, КР-4,5, АКШ-5,6, «Ре-зидент».

На схилах і рівних площах посіви озимих і зяб доцільно щілювати для додатко-вого нагромадження вологи і зменшення ерозії. На рівних ділянках, особливо при

4. Механічний обробіток ґрунту

сівбі озимих по поверхневому обробітку, щілювання знижує небезпеку загибелі їх у мікрознижених. Його здійснюють у двох напрямках, які перетинаються, з відстанню між проходами агрегату 10–12 м. Схили щілюють у напрямку горизонталей місце-вості на глибину 40–45 см з відстанню між проходами 6–12 м щілинорізами ЩП-3-70, ЩП-000, ЩН-2-140. Оптимальний строк щілювання на полях озимих — до передпо-сівного обробітку ґрунту.

Слід зауважити, що чітке виконання рекомендованих заходів основного обробіт-ку ґрунту під озимі, в тому числі й поверхневого, в посушливих районах не є гаранті-єю одержання дружніх сходів.

Необхідна певна передбачливість у проведенні наступних обробітків, щоб не пе-ресушити верхнього шару ґрунту на строк сівби озимих. За таких умов культивацію слід поєднувати з коткуванням. Для передпосівного обробітку замість культиваторів КПС-4, які погано регулюються по глибині, доцільно використовувати культиватори УСМК-5,4, комбіновані агрегати типу РВК-3, лапчасті борони або зчіпки послідов-но з’єднаних зубових борін. Необхідність передпосівного обробітку культиваторами часто зумовлюється не агротехнічними вимогами, а низькою якістю і несвоєчасністю основного обробітку, коли поле заростає бур’янами, і застосування борін неефективне.

Крім широкого застосовуваних на передпосівному обробітку культиваторів і бо-рін, можуть бути використані голчасті борони БИГ-3 в агрегаті з зубовими боронами або котками. При підготовці під озимі розпушених ґрунтів голчасті диски встановлю-ють для роботи в пасивному режимі. Особливо доцільна заміна культивації борону-ванням на ґрунтах легкого гранулометричного складу, де надмірно глибоке загортан-ня насіння є найбільш частим технологічним порушенням.

Глибину сівби, температуру і вологість посівного шару ґрунту регулюють допо-сівним і післяпосівним коткуванням. Ущільнення поверхневого шару помітно змен-шує розмах вертикальної вібрації сошників сівалок, дає можливість оптимізувати глибину і рівномірність загортання насіння по вертикальному профілю і таким чи-ном сприяє формуванню рівномірнішого стеблестою зернових колосових культур. Коткування дещо нівелює помилки і порушення в передпосівному обробітку, які часто зумовлені конструктивними недоліками культиваторів.

Середній приріст урожаю зерна озимих і ярих колосових завдяки коткуванню становить 3–6 ц/га. При цьому передпосівне коткування дещо ефективніше від піс-ляпосівного.

Сидеральні пари застосовують для підвищення родючості піщаних ґрунтів, осо-бливо в господарствах, які відчувають гостру нестачу органічних добрив. До паро-займаючих сидеральних культур належать люпин, буркун, серадела, ріпак, гірчиця та ін.

Зелену масу цих культур за 15–20 днів до оптимальних строків сівби озимих за-орюють. При використанні безалкалоїдного люпину надземну масу його скошують на корм, а післяукісно-кореневі рештки загортають у ґрунт, як і після звичайної па-розаймаючої культури. За наявності великої маси післязбиральних решток або при використанні всієї зеленої маси на добриво плуг погано їх загортає. Тому перед за-орюванням зелену масу скошують або прикочують, а перед кожним корпусом плуга встановлюють дисковий ніж. Для покращення заорювання всієї зеленої маси сиде-рату спереду плуга паралельно його корпусам прироблюють залізний брусок, який валить рослини і утримує біля ґрунту при заорюванні. Після оранки ґрунт коткують.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Якщо період від заорювання зеленої маси до сівби озимих тривалий, тоді перед сів-бою ґрунт обробляють дисковими знаряддями на 5–7 см, а не культиваторами, щоб не вивернути нерозкладену масу сидерату на поверхню, і одночасно коткують. Потім сіють озимі культури.

Основні агротехнічні вимоги до протиерозійного обробітку ґрунту після зайня-тих парів — це розпушення без обертання скиби на глибину від 8 до 25 см; кришіння з утворенням грудочок розміром до 5 см — не менше 70% у шарі до 25 см і не мен-ше 80% — у шарі на глибині загортання насіння 0–8 см; ущільнення оброблюваного шару — до 1,0–1,2 г/см3; повне підрізування бур’янів; подрібнення грубостеблових рослинних решток з переважанням (не менше 80%) часток довжиною 5–15 см; збе-реження на поверхні ґрунту і у верхньому шарі (0–5 см) до 60% рослинних решток; гребенистість поверхні — не більше 4 см; після проходу агрегату в шарі 0–5 см не по-винен збільшуватися вміст ерозійно небезпечних часток розміром менше 1 мм.

На ґрунтах з неглибоким гумусовим шаром легкого і середнього гранулометрич-ного складу наведеним вимогам краще відповідають чизельні плуги типу ПЧ-2,5, АПЧ-4,5 з вузькорозпушувальними робочими органами, на важких ущільнених і пересушених — діагональні розпушувачі ПРН-31000, ПРПВ-5-50 типу «Параплау». Показники якості обробітку ґрунту одноопераційними машинами при цьому в усіх випадках поліпшуються при агрегатуванні чизелів з приставкою ПСТ-2,5, а плугів-розпушувачів — з пристроями ПВР-2,3.

Встановлено, що використання пристрою ПВР-2,3 за рахунок більш якісного кришіння скиби з поверхні й ущільнення її в оптимальних розмірах у середині орно-го шару знижує втрати залишкових запасів вологи після рясних опадів у перші 20 днів на одну третину, а іноді й більше порівняно з використанням в агрегаті БИГ-3А, або одноопераційних машин.

У зволожених районах Лісостепу і на Поліссі по зайнятих парах після попере-днього дискування важкими дисковими боронами ґрунт орють на глибину від 16–18 до 20–22 см. Для покращення якості обробітку плуги обладнують пристроями ПРВ-2,3; ПВР-3,5. У подальшому до сівби озимих ґрунт обробляється паровими культива-торами за типом чистого пару.

Обробіток ґрунту після багаторічних трав

Багаторічні трави, як правило, — добрий попередник озимих культур.

Коренева система більшості багаторічних бобових трав проникає глибоко в ґрунт (до 3–7 м), а багаторічні злакові трави мають мичкувату кореневу систему. Цю осо-бливість кореневої системи багаторічних трав беруть до уваги під час підготовки ґрунту під озимі культури, особливо в посушливі роки. Способи, заходи і глибина обробітку на таких полях залежать від складу компонентів травосумішки, строків скошування трав, гранулометричного складу, зволоження ґрунту і тривалості після-укісного періоду до настання оптимальних строків сівби озимих культур. Основний обробіток ґрунту проводять після першого укосу багаторічних трав, у південних ра-йонах — після першого або другого, а в разі зрошення — й після третього укосу.

Якщо озимі розміщують після еспарцету в посушливих районах, тоді його ско-шують тільки один раз за літо. Вирощування люцерни або конюшини на одному полі декілька років підряд збільшує його забур’яненість через зрідженість травостою. При цьому навіть у південних районах напівпаровий обробіток ґрунту під озимі культури

4. Механічний обробіток ґрунту

краще провести після першого укосу. Обробіток після другого укосу навіть за його ретельного виконання за відсутності дощів призводить до різкого зниження врожаю зерна озимих культур.

Після збирання багаторічних трав поле дискують у двох напрямках важкими дис-ковими боронами ТДБ-5Х, ДМТ-6, БДВ-6, БДВ-7,2, БДВ-6,5, БДТ-7, БД-10Д або лущильниками ЛДГ-15, ЛДГ-20 на 6–8 см. Слідом вносять фосфорно-калійні добри-ва і орють плугами з передплужниками в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками. Одночасно з оранкою посівний шар ґрунту розробляється до дрібногрудочкуватого стану за допомогою культиваторів, дискових або голчастих борін, мотик. Запізнення з оранкою навіть при якісному лущенні призводить до зниження врожайності.

На ґрунтах з неглибоким гумусовим горизонтом орють на глибину орного шару і за можливості його поглиблюють. Глибока оранка скиби багаторічних трав недо-цільна на дерново-підзолистих ґрунтах, бо на поверхню може вноситись малородю-чий прошарок підзолистого ґрунту. Доведено, що в посушливі роки глибока оранка трав’янистої скиби недоцільна і на Поліссі, оскільки тут ґрунт може пересушитися, що негативно впливає на продуктивність пшениці, особливо при запізненні з оран-кою.

У період від оранки до сівби озимих ґрунт обробляють пошарово паровими куль-тиваторами за типом чистого пару.

Обробіток ґрунту після непарових попередників

Обробіток ґрунту після зернобобових культур залежить від строку їхнього зби-рання, засмічення та вологості ґрунту. На окультурених полях, при ранньому зби-ранні, відсутності багаторічних бур’янів і недостатньому зволоженні орного шару (в основному в Степу і лівобережному Лісостепу) найбільш ефективний поверхневий на 6–8 см або мілкий (до 12 см) безполицевий обробіток ґрунту. Після збирання го-роху одразу ж вносять фосфорно-калійні добрива і проводять обробіток ґрунту важ-кими дисковими боронами (ДМТ-6, ТДБ-5Х, БДВ-6,5, БДТ-7, БД-10Д), лущильни-ками ЛДГ-15, ЛДГ-20, комбінованими агрегатами (АКП-2,5, АКП-5, АРП-3, АКР-3,6, «Агро-3», «Резидент»), чизель-культиваторами (КЧП-5,4, КЧП-7,2) або плоскоріза-ми (КПШ-9, КПШ-5, КПГ-2,2, КПГ-250) в агрегаті з БИГ-3 і ЗККШ-6А. Обробіток дисковими знаряддями проводиться в двох напрямках до повного розроблення по-сівного шару. В подальшому для підтримання поля в чистому від бур’янів стані до сівби озимих воно обробляється пошарово на 8–10 і 6–8 см.

У зволожені роки за наявності багаторічних бур’янів відразу після збирання вро-жаю ґрунт обробляють дисковими знаряддями, а потім орють плугами в агрегаті з боронами на глибину 20–22 см.

На Поліссі за достатнього зволоження після збирання зерна гороху і люпину поле обробляють дисковими знаряддями і не пізніше ніж через 7–8 днів орють плугами з передплужниками на глибину 20–22 см з одночасним коткуванням і боронуванням.

Обробіток ґрунту після кукурудзи на силос. Збирання врожаю кукурудзи на силос у фазі молочно-воскової стиглості зерна в більшості випадків збігається з оптималь-ними строками сівби озимих. Тому висівати їх після цих попередників можна в тих господарствах, де широко використовують гібриди з коротким вегетаційним періодом.

Короткий післязбиральний період до сівби озимих зумовлює напруженість в об-робітку ґрунту. За цих умов особливо відчутні недоліки оранки. Ґрунт після неї, як

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

правило, буває брилистим і швидко втрачає вологу. У зв’язку з великою енергоємніс-тю оранки з підготовки ґрунту до сівби озимих нерідко запізнюються. В результаті сходи озимих зріджуються, погіршується їх перезимівля. Тому при підготовці ґрунту під озимі після збирання кукурудзи на силос в усіх зонах широко застосовують по-верхневий і безполицевий обробітки ґрунту.

У Степу та Лісостепу після збирання кукурудзи на силос ґрунт, як правило, буває пересушеним, а часу на його обробіток залишається мало, тому потрібно насамперед для підготовки ґрунту під посів озимих застосовувати комбіновані агрегати (АКП-2,5; АКП-5; АГРО-3; АРП-3; КР-4,5, КМО-7,2, «Резидент» та ін.), які за один прохід забез-печують високу якість обробітку ґрунту. Широке застосування комбінованих агрега-тів дає змогу краще підготувати ґрунт, зберегти ґрунтову вологу, значно зменшити витрати пального та коштів, скоротити строки проведення робіт.

Якщо в господарстві немає або не вистачає комбінованих агрегатів то після зби-рання кукурудзи на силос слід застосовувати поверхневий обробіток важкими дис-ковими боронами ТДБ-5Х; БДВ-6,5; БДТ-7; БД-10Д; ДМТ-6 та ін. Поле обробляють у двох напрямках на глибину від 6 до 10 см.

Дослідження відділу рільництва Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва свід-чать, що застосування поверхневого обробітку забезпечує, порівняно з оранкою та плоскорізним обробітком, краще зволоження посівного шару ґрунту і вищий вміст агрономічно цінних часток ґрунту, завдяки чому рівномірніше загортається насіння й одержуються більш повні сходи. Так, у середньому за шість років (1976–1981) кіль-кість рослин озимої пшениці при поверхневому обробітку після кукурудзи на силос була на 24,6% більшою, ніж у посіві по оранці, що в кінцевому підсумку забезпечило значно вищий урожай зерна.

Перед сівбою озимої пшениці проводять передпосівну культивацію на глибину загортання насіння.

На Поліссі збирання кукурудзи на силос збігається з настанням кращих строків сівби озимих або незадовго до цього. Надто короткий період між збиранням кукуру-дзи і сівбою озимих потребує особливої уваги до правильної організації робіт по до-гляду за посівами попередника. Кукурудзу на силос у полі, призначеному під озимі, рекомендується збирати з таким розрахунком, щоб до настання кращих строків сівби вся площа була високоякісно оброблена. Боротьбу за створення оптимальних ґрунто-вих умов під озимі починають ще на посівах кукурудзи, здійснюючи найретельніший догляд за ними. На час збирання попередника у молочно-восковій стиглості в нижній частині орного шару часто спостерігається наявність залишкових запасів доступної вологи. У верхній частині орного шару, що найчастіше збігається з глибиною остан-нього розпушування міжрядь, такої вологи за тривалої відсутності опадів звичайно не буває. За цих умов оранка з вивертанням на поверхню нижнього вологого шару не-доцільна. Для збереження залишкових запасів вологи, кращого вбирання її, особли-во малих опадів, раціонально застосовувати обробіток на глибину від 6–8 до 10 см. Його здійснюють в основному комбінованими агрегатами, дисковими, лемішними або плоскорізними знаряддями без обертання скиби в агрегаті з котками і боронами.

Але в нормальні за зволоженням роки після збирання кукурудзи на силос на по-чатку молочно-воскової стиглості або інших просапних культур поле орють на гли-бину 18–20 см з одночасним коткуванням і боронуванням. Ефективність оранки під-вищується, якщо їй передує ретельний обробіток дисковими знаряддями.

4. Механічний обробіток ґрунту

Слід зазначити, що при розміщенні озимої пшениці після кукурудзи на силос у районах стійкого зволоження обидві культури слід розглядати як єдину ланку, що за-безпечує найвищу продуктивність при максимальному зближенні строків збирання попередника і підготовки ґрунту з оптимальними строками сівби озимих. За таких умов проявляється незаперечна перевага поверхневого обробітку як найбільш про-дуктивного заходу. Перевага стає ще очевиднішою, якщо враховувати зміну якості силосної маси кукурудзи внаслідок збільшення в ній зернової частини.

Обробіток ґрунту після стерньових попередників. Озимі культури на певній пло-щі висіваються по стерньових попередниках. Для одержання високого врожаю ози-мих зернових після цих попередників треба вносити достатню кількість добрив, гер-біциди й старанно доглядати за посівами.

Технологія обробітку після озимих та ярих стерньових попередників має сут-тєві особливості, що зумовлено насамперед різною щільністю будови ґрунту і забур’яненістю на період їх збирання. Так, після озимої пшениці об’ємна маса ґрунту менша, ніж після ячменю. Це пояснюється тим, що від сівби до збирання пшениці навіть на дуже ущільнених восени полях внаслідок дії природних факторів (зволо-ження й висихання, замерзання та розмерзання ґрунту, впливу кореневої системи) зменшується щільність будови і наближається до її рівноважного значення. Під яч-менем внаслідок ущільнення перезволоженого ґрунту колесами і робочими органами машин і знарядь рано навесні та наступного висихання щільність будови його на час збирання дуже зростає. Крім того, посіви ячменю, порівняно з посівами озимої пше-ниці, як правило, бувають більше засмічені бур’янами, особливо однорічними.

У посушливі роки поля після ячменю спочатку обробляють на глибину 6–8 см дисковими лущильниками або голчастими боронами БИГ-3, а потім – важкими дис-ковими боронами на 8–10 см. При застосуванні одних дискових борін утворюється значна кількість брил і великих грудок. Ґрунт після дискування коткують та вирівню-ють зубовими боронами. Якщо поле після ячменю дуже засмічене коренепаросткови-ми бур’янами, тоді ґрунт спочатку обробляють на 6–8 см дисковими знаряддями або культиваторами КПЭ-3,8, а після відростання розеток осоту — культивують. Основний обробіток при цьому здійснюють плугами або плоскорізами-глибокорозпушувачами на глибину 22–25 см.

У Степу за посушливих умов доцільно після стерньових попередників застосову-вати поверхневий обробіток, а при сприятливому зволоженні, особливо на забур’я-нених ґрунтах, неглибоку оранку з наступним обробітком за типом чорного пару.

При вирощуванні озимої пшениці повторно на одному й тому самому полі врахо-вують зональні особливості і реакцію її на способи обробітку ґрунту. В Степу оранка і безполицевий обробіток забезпечують близькі врожаї, а в Лісостепу і на Поліссі по безполицевому обробітку урожай зерна знижується на 4–6 ц/га. В Степу поверхне-вий обробіток після озимих зернових виправданий там, де їх розміщували по чорно-му та зайнятому парах. На озимому полі, на відміну від ярого, збереження на поверх-ні стерні не має принципового значення, оскільки захищає ґрунт від ерозії травостій озимих.

На Поліссі серед стерньових попередників найбільше поширена озима пшениця, яку висівають по зайнятих парах. Період між збиранням стерньових попередників і сівбою озимих тут становить майже півтора місяця, що дає можливість високоякіс-но підготовити ґрунт і створити оптимальні ґрунтові умови для одержання високих

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

урожаїв озимих. У нормальні за зволоженням роки зернові культури, після яких ви-сівають озиму пшеницю або жито, на час їхнього збирання не завжди повністю ви-користовують запаси доступної вологи. Обробіток поля після цих попередників слід починати з лущення стерні услід за збиранням попередника на глибину 6–8 см. Не злущений ґрунт швидко пересихає і ущільнюється, внаслідок чого не можна добро-якісно зорати поле.

За достатнього зволоження орного шару на Поліссі можна здійснити високоякісну оранку слідом за збиранням стерньового попередника, не допускаючи тривалого роз-риву між збиранням його і оранкою. На злущених полях не можна також запізнювати-ся з оранкою. Її провести слід не пізніше як через 8–10 днів після лущення. Перенесен-ня оранки на пізніші строки набагато знижує урожай озимої пшениці. Узагальнення дослідних даних показує, що оранка, яка проведена слідом за збиранням стерньового попередника, за ефективністю не відрізняється від двофазного способу, згідно з яким негайно за збиранням стерньового попередника проводять лущення і не пізніше як через 15 днів — оранку. Ефективний захід підвищення стійкості рослин пшениці про-ти кореневої гнилі — оранка слідом за збиранням стерньового попередника плугами з передплужниками на глибину 20–22 см. Для досягнення оптимальної будови ґрунту в посівному й орному шарах необхідно одночасно з оранкою ріллю обробити кільчасто-шпоровими котками, що підвищує урожайність пшениці на 2–3 ц/га.