4.2.3. Поверхневий обробіток ґрунту


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Як би не досконало і високоякісно не була проведена оранка чи безполицевий обробіток на глибину, не меншу ніж на 18–20 см, усіх завдань, які стоять перед об-робітком ґрунту взагалі, вони не в змозі вирішити. За значного ущільнення ґрунту, забур’яненості поля, необхідності загорнути добрива у верхній шар або зруйнувати ґрунтову кірку, а інколи ущільнити ґрунт, доводиться застосувати заходи поверхне-вого обробітку. Таких заходів багато, але найбільш поширеними є лущення, культи-вація, боронування, шлейфування, коткування, підгортання, малування.

Лущення (дискування) — поверхневий обробіток ґрунту на глибину від 6–8 до 12 см, яким здійснюється розпушування, кришіння і часткове перевертання, перемішу-вання ґрунту та підрізання бур’янів. Цим заходом вирішуються дуже важливі завдан-ня: боротьба з бур’янами, шкідниками і збудниками хвороб культурних рослин; збе-реження і нагромадження ґрунтової вологи, активізація мікробіологічних процесів; загортання у верхню частину ґрунту післяжнивних решток і добрив; високоякісне виконання наступного заходу основного обробітку.

У сучасних системах обробітку ґрунту лущення часто відіграє роль заходу осно-вного обробітку, тобто замінює, наприклад, оранку, що має місце при підготовці ґрун-ту під озимі культури.

Лущення проводять лемішними або дисковими лущильниками та дисковими боронами. Робочими органами дискових лущильників і борін є плоскосферичні або плоскі диски із загостреною різальною кромкою. Під час роботи диск розміщується під кутом до напрямку руху агрегату. Завдяки зчепленню з ґрунтом він обертається і вирізує з ґрунту скибу перерізом у вигляді сегмента, яка розпушується, кришиться та частково перевертається і переміщується. Залежно від величини кута атаки глибина лущення дисковими лущильниками досягає 10 см, важкими дисковими боронами — до 12–14 см. Диски борін встановлені під меншим кутом атаки, ніж у лущильників, а тому й менш інтенсивно розпушують ґрунт.

Робочим органом лемішних лущильників є корпус, подібний до корпуса леміш-ного плуга. Найбільш поширені плуги-лущильники ППЛ-10-25 забезпечують лу-щення стерні на глибину до 16 см.

Дискові лущильники менше перевертають ґрунт, слабше підрізують бур’яни по-рівняно з лемішними, але добре розрізують горизонтально розміщені кореневища і паростки коріння. Здебільшого вони працюють на глибині 6–8 см, а з додатковим навантаженням — до 10–12 см.

Останнім часом для лущення широко використовують культиватори-плоскорізи, які розпушують ґрунт і підрізують бур’яни, залишаючи на поверхні поля післяжнив-ні рештки.

Культивація — це захід поверхневого обробітку, який забезпечує підрізування бур’янів, кришіння, розпушування, вирівнювання і часткове перемішування ґрунту без перевертання оброблюваного шару. Виконують її культиваторами.

За призначенням розрізняють культиватори парові (для суцільного обробітку ґрунту), просапні (для міжрядного обробітку просапних) та універсальні (для су-цільного обробітку ґрунту і міжрядного обробітку просапних культур). Культивато-ри обладнують різноманітними робочими органами:

— однобічні плоскорізальні лапи призначені для перших міжрядних обробітків з метою підрізування бур’янів і розпушування ґрунту на глибину до 6 см;

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

—        стрілчасті плоскорізальні лапи — для обробітку ґрунту на глибину до 6 см, які підрізують бур’яни і частково розпушують ґрунт;

—        стрілчасті лапи-плоскорізи — для обробітку ґрунтів, які піддаються ерозії, на глибину до 16 см;

—        стрілчасті універсальні лапи поєднують у собі роботу полільних і розпушуваль-них лап, які одночасно з підрізуванням бур’янів добре розпушують ґрунт на глибину до 12 см;

—        розпушувальні долотоподібні лапи — для розпушування ґрунту на глибину до 16 см без вивертання на його поверхню нижнього шару;

—        розпушувальні оборотні лапи з жорсткими стояками застосовуються для пе-редпосівного або міжрядного обробітку, а з пружинними стояками — для ви-чісування кореневищних бур’янів при суцільному обробітку на глибину до 12 см;

—        списоподібні лапи призначені для розпушування ґрунту на глибину до 16 см та знищення кореневищних бур’янів;

—        голчасті диски призначені для руйнування кірки і знищення бур’янів у рядках культурних рослин;

—        штанговий робочий орган — це сталева квадратного перерізу штанга, яка за-глиблюється в ґрунт на глибину 8–10 см і під час роботи обертається, розрива-ючи корені бур’янів, виносячи їх на поверхню та одночасно розпушуючи верх-ній шар ґрунту без перевертання його;

—        полільні зуби — для одночасного обробітку захисних зон і міжрядь.

За конструкцією робочих органів культиватори поділяють на чизельні, обладнані лапами, дискові, штангові та плоскорізи.

У культиваторів, обладнаних лапами, основним робочим органом є лапи розпу-шувального і підрізувального типу. Розпушувальні лапи — це вузькі, іноді долотопо-дібні знаряддя. Використовують їх для розпушування ущільнених ґрунтів, чистих від бур’янів (рис. 18).

Підрізувальні лапи мають стрілчасту або ножеподібну форму. Вони призначе-ні для неглибокого підрізування і розпушування ґрунту без перевертання, а також для знищення бур’янів. Під час обробітку підрізувальними лапами забезпечується найкраще зберігання вологи в ґрунті (у шарах, які залягають нижче від верхньо-го, який розпушується підрізувальною лапою). Підрізувальні, або плоскорізаль-ні лапи залежно від форми поділяють на однобічні плоскорізальні стрілчасто-плоскорізальні та стрілчасто-універсальні. Підрізувальні лапи встановлюють так, щоб усі їхні сліди перекривалися один одним і щоб леза переміщувалися паралель-но поверхні ґрунту.

Під час передпосівного обробітку такі лапи дещо ущільнюють ґрунт (під слідами лап), утворюючи щільне ложе для насіння та добре розпушуючи верхній шар без пе-ревертання.

Культиватори з підрізувальними робочими органами використовують і для об-робітку міжрядь просапних культур та для обробітку парів. Культиватори, обладнані підрізувальними лапами, недоцільно використовувати на полях, засмічених корене-вищними бур’янами.

Лапи культиваторів кріпляться на жорстких або пружинних стояках. На останніх здебільшого кріплять лапи розпушувального типу.

4. Механічний обробіток ґрунту

 

1          2

Рис. 18. Лапи культиваторів:

1 — розпушувальні: а — долотоподібна; б — з наральником; в — пружинна з наральником.

2 — підрізу вальні: а, б — однобічно-плоскорізальні; в — стрільчаста плоскорізальна;

г — стрільчаста універсальна

Культиватори з пружинними лапами мають значні недоліки: вони не зрізують усіх бур’янів, особливо коренепаростковими; більше розпилюють і частково пере-вертають ґрунт, що призводить до його висушування. Такі лапи виносять наверх на-сіння бур’янів з глибших шарів ґрунту. Саме тому для передпосівного обробітку слід використовувати культиватори з жорсткими стояками. Однак пружинні лапи краще розпушують та перемішують ущільнений ґрунт, не забиваються під час роботи, тому нерідко замінювати їх іншими знаряддями недоцільно.

Культиватори, які використовують для передпосівного обробітку і обробітку па рів, мають два типи робочих органів — стрілчасті універсальні та розпушувальні лапи. Робочими органами просапних культиваторів є однобічні та стрілчасті плоско-різальні і розпушувальні долотоподібні лапи. За необхідності просапні культиватори обладнують додатковими робочими органами — підгортачами (для підгортання кар-топлі та інших культур, а також для нарізування поливних борозен) і підживлюваль-ними лапами. Універсальні культиватори мають робочі органи парових і просапних культиваторів.

Чизель-культиватор — це знаряддя з розпушувальними вузькими долотоподіб-ними лапами, які монтують на міцній рамі на відстані 15-20 см одна від одної. Чизелі використовують тоді, коли потрібно глибоко розпушити ґрунт без перевертання: під час весняного обробітку зябу, особливо в районах надмірного зволоження і на зрошу-ваних землях. Легкими чизелями можна розпушувати ґрунт на глибину до 25-30, а важкими — на 40-45 см.

У штангових культиваторів робочим органом є металевий квадратний (22 х 22 мм) стержень-штанга. При роботі культиватора вона приводиться в обертальний рух, ви-риває і викидає бур’яни на поверхню ґрунту. Штанга працює на глибині 8-10 см від поверхні, обертаючись у напрямку, зворотному обертанню коліс. Для додаткового роз-пушування ґрунту застосовують культиватор, обладнаний лапами. Штанговий куль-тиватор менше, ніж обладнаний лапами, забивається бур’янами.

Для обробітку запирієних полів і передпосівного обробітку важких та ущільне-них ґрунтів придатний протиерозійний культиватор КПЭ-3,8А з плоскими лапами і штанговим пристроєм.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Культиватори-плоскорізи (КПП-2,2, КПШ-5, КПШ-9) використовують для роз-пушування ґрунту із залишенням на його поверхні стерні. Робочим органом їх є плос-корізальні лапи з шириною захвату 0,97 м.

Вибір типу культиваторів і робочих органів залежить від особливостей ґрунту, біології рослин і погодних умов. У посушливих південних районах, особливо в другій половині літа, для розпушування чистих парів використовують культиватори, якими можна обробляти ґрунт на невелику глибину, найменше висушуючи його і залишаю-чи вирівняну поверхню. Це культиватори з ножеподібними робочими органами (но-жові) і дротяні (для обробітку чистого пару) тощо.

У дротяних культиваторів робочим органом є сталева дротина, натягнута на крайні зуби залізної борони. Вона підрізує коріння бур’янів і розпушує верхній шар ґрунту на глибину 2–3 см, залишаючи після себе рівну поверхню ріллі. Їх доцільно застосовувати в посушливій зоні перед сівбою дрібнонасінних культур.

Боронування — поверхневий обробіток, який забезпечує кришіння, розпушуван-ня, часткове перемішування і вирівнювання поверхні ґрунту. Виконують його зубо-вими, сітчастими, пружинними, голчастими боронами, ротаційними мотиками та шлейф-боронами. Робочими органами борін є зуби квадратного, круглого, ромбопо-дібного перерізу, а також ножеподібні й лапчасті.

Прямокутні зуби застосовують у важких, а круглі — в легких борін. Ножеподібні зуби легко заглиблюються в ґрунт і менше його розпилюють, але недостатньо розпу-шують і майже не перемішують.

Зуби, які мають квадратну форму перерізу, заточують несиметрично — одне ребро пряме, а решта скошені. На рамі їх закріплюють прямим ребром в одному напрямку, а борона може працювати в двох протилежних напрямках. Якщо борону встановлюють так, щоб працювали прямі ребра, то вона розпушує ґрунт на всю глибину ходу зуба; якщо ж працюють скошені ребра, то ґрунт розпушується тільки верхньою частиною зуба до скошеної частини, а шар, який лежить нижче від скосу, ущільнюється скосом зубів на глибину 3–4 см.

 

Рис. 19. Схема роботи зубової борони:

1 — зуби поставлені правильно; 2 — зуби поставлені занадто далеко;

3 — зуби поставлені занадто близько

240

Робочим органом звичайної зубової борони є нерухомий короткий сталевий зуб, який заглиблюється в ґрунт і розпушує його. Дія зуба визначається глибиною, на яку він проникає в ґрунт, а також щільністю ґрунту. Кожний зуб розпушує поблизу від себе таку площу, яка в розрізі являє собою рівнобедрений трикутник. Зуби повинні бути розставлені так, щоб трикутники лише сходилися, щоб між ними не залишилося вільного місця і щоб вони один другого не перекривали (рис. 19). На рамах зуби крі-плять так, щоб кожний із них робив слід і між ними була однакова відстань.

4. Механічний обробіток ґрунту

Якість боронування залежить від маси борін, форми зубів, кута їхнього проник-нення в ґрунт, вологості ґрунту, довжини тяг та швидкості руху агрегата.

Залежно від маси, яка припадає на один зуб, борони поділяють на важкі, серед-ні й легкі. Важкі борони (тиск на один зуб 1,5–2 кгс) більше й глибше (на 5–8 см) розпушують ґрунт. Середні борони (тиск на один зуб 1–1,5 кгс) розпушують ґрунт на глибину 4–6 см. Для останнього вирівнювання ґрунту перед сівбою і після сівби, а також для знищення кірки на посівах використовують легкі посівні борони (тиск на один зуб 0,5–1,0 кгс), які розпушують ґрунт на глибину 2–3 см. Тиск на зуби бо-рін можна збільшувати додатковим вантажем. Велике значення має довжина зубів і кут, під яким вони входять у ґрунт. Якщо вони занадто довгі, глибина боронування буде надмірною, а поверхня ґрунту недостатньо вирівняною. Прямо поставлені зуби краще розбивають грудки, а нахилені вперед більше заглиблюються в ґрунт і добре вичісують кореневища пирію. Нахил зубів уперед потрібний тоді, коли боронами об-робляють важкі задернілі ґрунти. Якщо нахил зубів спрямований назад, то глибина обробітку ґрунту зменшується. У звичайних борін кут нахилу зубів постійний, але є й спеціальні важільні борони, в яких кут входження зубів у ґрунт можна змінювати.

Ґрунт слід боронувати в спілому стані, коли його вологість становить 40–60% по-вної вологоємкості. При більшій вологості можна боронувати тільки піщані ґрунти. Якщо боронують сухий ґрунт, особливо важкий за гранулометричним складом, то грудки його не подрібнюються, а лише переміщуються по поверхні поля. Якщо такий пересохлий ґрунт боронувати в кілька слідів, то на поверхні будуть нагромаджувати-ся більші частки, а на певній глибині — менші, що маже стати причиною утворення шкідливої глибокої (внутрішньоґрунтової) кірки. Не можна боронувати дуже воло-гий ґрунт, бо він не розпушується, а мажеться і ущільнюється; при настанні сухої погоди твердіє і пересихає.

Боронування дає найкращі результати, коли його проводять під кутом до напрям-ку оранки. При боронуванні вздовж оранки ґрунт розпушується гірше, недостатньо розрівнюється, борони горнуть його вперед. Якщо боронують упоперек оранки, то внаслідок нерівного і неспокійного руху борін ґрунт розпилюється більше.

Важливе значення має й техніка причеплення борін до трактора (довжина при-чіпних ланцюгів для зубових борін). Не можна боронувати при коротких тягах (або коротких посторонках при кінній тязі), бо при цьому зуби менше заглиблюються в ґрунт і якість обробітку значно погіршується. Довжина тяг повинна бути такою, щоб зуби заглиблювалися на однакову глибину і борони рухалися плавно по поверхні поля.

Якість боронування також залежить від швидкості руху агрегату. При швидкому русі грудки розбиваються краще, але глибина обробітку при цьому менша, ніж під час повільного руху. При надмірно великій швидкості рух борін (особливо легких) буде нерівномірним, що негативно впливатиме на якість боронування. Більшим буде й розпилення ґрунту. У спеціальних дослідах при підвищенні швидкості боронування до 6–7 км/год краще подрібнювалися брили, а при наступному збільшенні швидкості зростали коливання борін по глибині ходу та ширині захвату.

Відомо три способи боронування — загінкове, фігурне і поперечно-діагональне.

При загінковому боронуванні агрегати кожного разу виходять на край поля. Коли боронують у два сліди, то перший раз площу обробляють уздовж, а другий — упопе-рек оранки. Загінки при цьому способі боронування повинні мати форму видовжених

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

прямокутників. Такий обробіток застосовують насамперед на забур’янених площах, коли бур’яни повинні бути виволочені на край поля.

При фігурному боронуванні загінка за своєю формою наближається до квадра-та. Поле при цьому боронують укругову, без холостих проходів. При боронуванні в два сліди вдруге його проводять по діагоналі до першого обробітку. Фігурний спосіб можна застосовувати на площах, чистих від бур’янів.

Недоліком цих обох способів (загінкового і фігурного) є те, що при боронуванні в два сліди один слід збігається з напрямком оранки, внаслідок чого ґрунт нерівно-мірно розпушується і гірше вирівнюється. Крім того, при загінковому боронуванні мають місце і холості проходи.

Кращим у цьому відношенні є поперечно-діагональне боронування. За такого способу напрямок руху зубів борони не збігається з напрямком оранки, що поліпшує якість розпушування ґрунту і забезпечує краще вирівнювання поверхні поля.

Борони використовують для весняного розпушування і вирівнювання зябу, для підготовки ґрунту перед сівбою і вирівнювання після сівби, після коткування котка-ми з гладенькою поверхнею, для знищення кірки і сходів бур’янів після сівби (до і після з’явлення сходів культурних рослин), для боронування озимих зернових і бага-торічних трав навесні, під час обробітку чистих і зайнятих парів тощо.

Для знищення кірки на посівах борони слід замінювати ротаційними мотиками, робочими органами яких є диски з голчастими зубами.

Диски, вільно накладені на вал, під час руху мотики заглиблюються голками в ґрунт і знищують кірку без значного розпилення ґрунту. Глибину обробітку рота-ційною мотикою можна регулювати спеціальними важелями. На 1 м2 мотика робить 150 уколів. При цьому кірка знищується без переміщення часток ґрунту, що є цінним у роботі мотики, яка значно менше, ніж зубові борони, пошкоджує сходи культур-них рослин. Проте недоліком ротаційної мотики є те, що вона слабо знищує сходи бур’янів.

На окультурених ґрунтах для післяпосівного боронування картоплі, кукурудзи та інших просапних культур застосовують сітчасті борони БСП-4,0, які виготовля-ють із сталевого дроту діаметром 7–10 мм. У них кожний зуб може рухатися неза-лежно від інших, тому вони краще копіюють поверхню поля. Сітчастими боронами знищують сходи бур’янів і розпушують ґрунт, не пошкоджуючи сходів культурних рослин. Маса цих борін значно менша від маси звичайних, тому вони обробляють ґрунт неглибоко, що зменшує ступінь пошкодження сходів культури. Крім цього, для суцільного післясходового розпушування ґрунту і знищення сходів бур’янів, застосо-вують легкі посівні борони ЗБП-0,6, або райборонки З-ОР-0,7.

Борона голчаста БИГ-3А призначена для весняного й осіннього розпушування ґрунту на глибину 4–11 см, покритого стернею чи іншими рослинними рештками, з метою збереження вологи в ґрунті, загортання насіння бур’янів і знищення падалиці культурних рослин без руйнування стерні, а також для вирівнювання мікрорельєфу, створеного попереднім обробітком. Борона може працювати з активним розміщен-ням робочих органів на ущільнених ґрунтах і пасивним — на легких та середніх.

Для розпушування ґрунту, покритого стернею та іншими рослинними рештками, з метою збереження вологи в ґрунті, загортання насіння бур’янів і частинок куль-турних рослин, вирівнювання нерівностей від попереднього обробітку, для весняно-го боронування озимих та просапних культур, передпосівного обробітку ґрунту на

4. Механічний обробіток ґрунту

зораних полях і догляду за багаторічними травами використовують борону-мотику голчасту БМШ-15. Робочими органами її є 157 голчастих дисків, скомплектованих у батареї секцій. Глибина обробітку ґрунту — до 10 см. Ефективність цієї борони дуже висока в районах прояву вітрової ерозії.

Пружинні борони застосовують для обробітку запирієних і кам’янистих ґрунтів та ділянок після вирубування лісу. Робочим органом цього типу борін є зігнута пру-жиною сталева пластинка. За своєю конструкцією пружинні борони нагадують пру-жинні культиватори, від яких вони відрізняються лише тим, що не мають коліс. Ці борони мають такі самі недоліки, як і пружинні культиватори, тому використовують їх лише в разі необхідності.

Шлейфування — захід, яким вирівнюють поверхню ґрунту і подрібнюють великі грудки і брили. Його застосовують в основному навесні для зменшення випаровуван-ня вологи, вирівнювання гребенів на полях, виораних восени. Шлейфування прово-дять шлейфами, які складаються з ножа (струга), зубового бруса та кількох рядів ста-левих кутників або дерев’яних брусків. Найбільш поширені металеві шлейф-борни ШБ-2,5.

Збільшення вологості ґрунту від застосування шлейфування та рівномірніше, по-рівняно з боронуванням, загортання насіння створюють сприятливі умови для появи дружних сходів культурних рослин, для проростання насіння бур’янів у верхньому шарі ґрунту, сходи яких знищують наступним обробітком ґрунту. Дуже важливо й те, що на вирівняному після шлейфування полі підвищується якість сівби, полегшуєть-ся догляд за посівами і збирання врожаю.

Ефективність роботи шлейфів при ранньовесняному боронуванні залежить від гранулометричного складу і структурного стану, гребенястості, вологості та засміче-ності ґрунту.

Шлейфи краще працюють на легких і структурних ґрунтах і гірше — на важких і розпилених. Ефективність шлейфування підвищується при достатній гребенястості ріллі з висотою гребенів 2–4 см; якщо ґрунт протягом зими заплив і гребенястість майже не збереглася, тоді шлейфування буде малоефективним. Поліпшити умови використання шлейфів у таких випадках можна попереднім боронуванням. Не мож-на шлейфувати на дуже вологих і сухих ґрунтах. Для успішної роботи шлейфів поле повинно бути чистим від бур’янів. Під час переміщення шлейф-борони по полю, під кутом 45° до напрямку оранки, ніж зрізує гребені на ріллі. Зуби бруса розпушують ґрунт, а шлейфи вирівнюють, зсуваючи ґрунт з гребенів у борозни. Ступінь зрізуван-ня гребенів регулюють зміною кута нахилу ножа.

Для вирівнювання мікрорельєфу поля перед сівбою або перед нарізуванням ґрунтових валиків для проведення промивних або запасних поливів використовують вирівнювач ВП-8. При навішуванні середніх або важких борін його застосовують для одночасного з вирівнюванням розпушування ґрунту. Робочими органами вирівнюва-ча є відвали, прикріплені до рам секцій.

Коткування — обробіток ґрунту котками, які забезпечують подрібнення брил і великих грудок, ущільнення та деяке вирівнювання поверхні ґрунту. Застосовують його для того, щоб вирівняти поверхню ґрунту, забезпечити рівномірне загортання і кращий контакт насіння з твердою фазою ґрунту для швидкого його набухання, проростання і дружного з’явлення сходів рослин, поліпшити теплові умови ґрунту і зменшити втрати води конвекційно-дифузним механізмом.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Головне завдання коткування полягає не в тому щоб ущільненням підтягнути во-логу ближче до поверхні, а в тому, щоб у посушливих умовах якомога повніше зберег-ти її від фізичного випаровування ґрунтом.

Дослідження показали, що при вологості ґрунту, нижчому ніж 60–70% ПВ (по-льові вологоємкості), пересування по капілярах вологи в рідкій формі практично відсутнє і за цих умов відбувається плівчасто-менісковий рух води. Втрата вологи при такому інтервалі зволоження ґрунту відбувається головним чином внаслідок конвекційно-дифузного току — в пароподібному стані, інтенсивність якого визна-чається ступенем розпушування ґрунту. Із збільшенням розпушеності конвекційно-дифузний тік вологи значно більший, ніж за умов ущільнення. Тому ущільнений прошарок, створений коткуванням, необхідно розглядати як фільтр, який знижує тік пароподібної вологи і дещо затримує її у цьому прошарку.

Коткування після першої весняної культивації і перед сівбою можна здійснювати в одному агрегаті з культиватором. Різниця може бути в тому, що після першої куль-тивації бажано коткувати кільчастим котком, а перед сівбою — котками з гладенькою поверхнею.

Робочими органами котка є гладенька чи ребриста циліндрична поверхня або диски із шпорами чи зубцями, складені в батареї. Найкраще зарекомендували себе котки з дисками, що мають шпори і зубці. Такі робочі органи забезпечують підпо-верхневе ущільнення і поверхневе розпушування.

За масою котки бувають легкі (0,05–0,2 кг/см2), середні (0,3–0,4 кг/см2) і важкі (понад 0,5 кг/см2). Кращі результати в більшості випадків досягаються при роботі середніми котками.

Котки з гладенькою циліндричною поверхнею ущільнюють в основному верхній шар ґрунту і слабко діють на глибші шари. Кращими вважають трисекційні котки — вони більш придатні для роботи на полях з нерівною поверхнею. Ширина захвату секцій таких котків має становити 1,25–1,5 м, а діаметр — 40–50 см. Маса котка по-винна бути 300–400 кг на 1 м його ширини захвату при коткуванні сухого ґрунту і 100–150 кг, якщо верхні шари ґрунту достатньо зволожені. У виробництві поширені трисекційні водоналивні котки ЗКВГ-1,4, СКГ-2-2 і СКГ-2-3 з діаметром циліндрів 50–70 см. Залежно від кількості води тиск водоналивного котка на ґрунт можна змі-нювати від 2,3 до 6 кг на 1 см ширини захвату.

Кільчасті котки складаються з металевих кілець, насаджених на одну вісь. По-верхня їхня ребриста. Вони мають три секції. Ширина захвату кожної у великого тракторного котка становить 3, а у малого — 1,25 м. Тиск на 1 см ширини захвату ко-ливається в межах 2,4–4,2 кг. При однаковій масі кільчасті котки ущільнюють ґрунт на більшу глибину, ніж котки з гладенькою поверхнею. Масу котка регулюють змі-ною кількості баласту у ящиках на батареях.

Кільчасто-шпорові котки ЗККШ-6А краще ущільнюють ґрунт і подрібнюють бри ли, ніж звичайні кільчасті, одночасно розпушуючи поверхневий шар ґрунту. Ро-бочими органами їх є відлиті сталеві диски, по колу обода яких з обох боків рівномір-но розміщені клиноподібні шпори. Тиск робочих органів котка на ґрунт регулюють зміною маси баласту в ящиках.

Щоб надати орному шару оптимальної щільності і будови (1,1–1,3 г/см3), необ-хідно після передпосівного розпушування ґрунт ущільнювати. Якщо верхній шар має вологість 25% від маси абсолютно сухого ґрунту, коткування слід проводити котками з тиском 0,4–0,5 кг/см2, а при більшій вологості — 0,2 кг/см2.

4. Механічний обробіток ґрунту

Щоб визначити тиск котка на 1 см захвату, слід його масу в кілограмах розділити на ширину захвату котка в сантиметрах. Після ущільнення поверхні поля котками з гладенькою поверхнею треба застосовувати посівні борони. Це зумовлено тим, що після таких котків поверхня ґрунту буває сильно ущільненою, а після кільчастих — дещо гребенястою.

Коткування пересохлого ґрунту призводить до його розпилення внаслідок роз-давлювання брил і грудок. При цьому деяка кількість неподрібнених брил буде вдав-лена в ґрунт.

Коткування перезволоженого ґрунту сильно ущільнює його, призводить до утво-рення кірки. Тільки коткування при оптимальній вологості ґрунту забезпечує високу ефективність цього заходу.

У виробничій практиці котки застосовують у таких випадках:

—        для знищення кірки, яка іноді утворюється на посівах до з’явлення сходів (руб часті або кільчасті котки);

—        за недоброякісного обробітку ґрунту, коли коткування застосовують для по-дрібнення брил;

—        після сівби буряків, кукурудзи гороху, проса, гречки, багаторічних трав, рід-ше — ранніх ярих зернових;

—        перед сівбою при висіві дрібного насіння багаторічних трав і льону, а також буряків;

—        перед сівбою з метою ущільнення ґрунту, коли оранка проведена незадовго до сівби, що має велике значення при сівбі озимих по зайнятих парах і після не-парових попередників;

—        при весняному догляді за озимими при їхньому випиранні (рубчасті котки);

—        для руйнування висячої льодової кірки на посівах озимих чи багаторічних трав (кільчасті котки).

Підгортання — захід, за якого здійснюється розпушування і двобічне розсуван-ня ґрунту без перевертання верхнього шару культиваторами з підгортачами. Останні забезпечують привалювання ґрунту до основи стебел картоплі, капусти, кукурудзи та інших культур, а також нарізування поливних борозен і формування гребенів ви-сотою до 25 см. Для підгортання картоплі та інших культур використовують також культиватори, робочими органами яких є лапи-полиці.

При підгортанні таких культур, як картопля, кукурудза, збільшується об’єм роз-пушеного ґрунту, поліпшується його аерація, нагромаджуються поживні речовини. У картоплі утворюються додаткові бульби, а в кукурудзи — додатковий ярус кореневої системи. Гребені в рядках сприяють кращому прогріванню ґрунту, швидкій втраті зайвої вологи.

Великий агротехнічний ефект від підгортання одержують при поливах і в райо-нах достатнього зволоження. За умов недостатнього зволоження, в суху погоду цей захід не рекомендується. Підгортання, як і культивація, припиняється при змиканні рослин просапних культур у міжряддях.

Малування — обробіток ґрунту малою, який забезпечує вирівнювання його з од-ночасним ущільненням. Мала являє собою оббиту залізом дошку або брус шириною близько 20 см і товщиною майже 10 см, який кріплять двома тягами до трактора. Під час руху мала зсуває гребені й великі грудки, розминає їх, зміщує в зниження, а також втискує в ґрунт. Цей захід застосовують для підготовки поля до сівби і наступних поливів рису.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»