Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
4.1.2. Розвиток та сучасний стан наукових основ обробітку ґрунту : Землеробство. Підручник : Бібліотека для студентів

4.1.2. Розвиток та сучасний стан наукових основ обробітку ґрунту


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Землеробство зародилося багато тисяч років тому і почалося з того часу, коли первісна людина усвідомила необхідність готувати ґрунт для посіву насіння культур-них рослин. Протягом багатьох поколінь обробіток ґрунту здійснювався виключно за допомогою важкої ручної праці найпростішими дерев’яними знаряддями. У про-цесі еволюції, зміни суспільно-економічних формацій, розвитку агрономічних наук і виробничих сил поступово вдосконалювалася система обробітку ґрунту. Людство поступово почало застосовувати мотику, соху, плуг. Ще за 3500 років до нашої ери в стародавньому Римі обробіток ґрунту виконувався дерев’яними знаряддями, анало-ги яких у країнах Європи проіснували аж до другої половини XVIII ст.

На Україні, за свідченням стародавнього грецького історика Геродота (485– 445 рр. до н.е.), скіфи, які жили у степовій зоні, вирощували багато пшениці, яку про-давали грецьким колоніям. У відомому історичному документі «Русская правда», складеному за часів Ярослава Мудрого, зазначено, що в той час (XI ст.) у Київській Русі вирощували жито, пшеницю, овес, просо, ячмінь, горох, льон, коноплі, сочеви-цю, використовуючи для обробітку ґрунту соху, плуг, борону.

Усвідомлюючи, що обробіток забезпечує найповніше використання природної родючості ґрунту, хлібороби протягом багатьох століть вели пошук шляхів інтен-4. Механічний обробіток ґрунту

сифікації системи обробітку з метою максимальної реалізації потенційної родючос-ті ґрунту. Досвід багатьох поколінь показав, що краще всього досягти цього мож-на було за допомогою полицевої оранки. Тому на початку XX ст. її почали досить широко застосовувати майже на всій площі ріллі усі розвинуті країни світу, в тому числі й в Україні. Але повсюдне інтенсивне застосування оранки швидко призвело до грубого порушення природної рівноваги, різкого зниження родючості і деградації ґрунтів.

Ці обставини спонукали до пошуку нових способів і систем з метою мінімалізації обробітку ґрунту.

На сьогодні в Україні ідея широкого впровадження мінімалізації обробітку ґрун-ту зумовлена ще й глибокою економічною і енергетичною кризою. В сучасних умо-вах обробіток ґрунту із застосуванням оранки є найенергомістким і найдорожчим заходом у землеробстві, на який припадає близько 40% енергетичних і 25% трудо-вих затрат від загального їх обсягу на вирощування польових культур (А. М. Лыков, И. П. Макаров, А. Я. Рассадин, 1982). Тому скорочення енерговитрат на обробіток ґрунту нині має велике значення для всіх сільськогосподарських виробників.

Перші кроки наукового обґрунтування мілкого обробітку ґрунту зробив у 1828 р. Бітсон в Англії. У кінці минулого століття на Україні широко пропагував поверхне-вий обробіток І. Є Овсінський (1909), узагальнивши результати власних досліджень, проведених на Чернігівщині, Поділлі і Бессарабії, він дійшов висновку, що обробля-ти ґрунт потрібно не більше як на 5–7,5 см. На його думку, за поверхневого обробітку краще зберігаються добрі природні фізико-хімічні властивості ґрунту, які сприяють накопиченню вологи і поживних речовин, необхідних для одержання високих уро-жаїв. Про доцільність зменшення глибини обробітку ґрунту під озимі культури з ме-тою збереження вологи висловлювались такі відомі вчені, як П. А. Костичев (1886), О. О. Ізмаїльський (1949), І. О. Стебут (1957), М. М. Тулайков (1932).

Але перевірка ідей і рекомендацій І. Є. Овсінського, яка була проведена в той час протягом більше ніж 10 років на Полтавській, Одеській та Херсонській дослідних станціях, не дала позитивних наслідків, оскільки в більшості випадків внаслідок міл-кого обробітку ґрунту значно підвищувалася забур’яненість посівів і знижувалась урожайність вирощуваних культур. Згодом ідеї І. Є. Освінського були широко вті-лені за кордоном. Особливо велику увагу проблемі мінімалізації обробітку ґрунту приділялось у таких розвинутих країнах як США, Франції, Канаді та ін. Такі відомі вчені, як Ф. Ахенбах (1921), Е. Ф. Фолкнер (1943), внесли вагомий внесок у розро-блення та практичне втілення теоретичних основ мінімалізації обробітку ґрунту.

У 20–40 роках XX ст. на території колишнього Радянського Союзу домінува-ли теоретичні обґрунтування В. Р. Вільямса (1938) про доцільність щорічної оран-ки з метою поліпшення структурного стану ґрунту, а також Л. М. Барсукова (1937) і В. А. Францессона (1957), про необхідність усунення диференціації за родючістю різних частин орного шару ґрунту за допомогою оранки. Але незважаючи на це по-шуки шляхів удосконалення способів обробітку ґрунту продовжувались.

Дослідами Б. М. Рожественського (1924), проведеними в 1913–1919 рр. на Хар-ківській дослідній станції, було встановлено, що під озимину достатньо орати на глибину 12–14 см. У 30-х роках М. М. Тулайков (1932) запропонував для південно-східних районів замість оранки застосовувати поверхневий обробіток дисковими зна-ряддями, що, на його думку, дозволяє в посушливих умовах зберегти ґрунтову вологу.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

У 1954 р. Т. С. Мальцев теоретично обґрунтував доцільність безполицевого об-робітку ґрунту в умовах Зауралля. Запропонована ним система безполицевого об-робітку пройшла широку науково-виробничу перевірку в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України, але механічне перенесення мальцевської системи в умовах України не дало бажаного результату (Будьонний Ю. В., 1999).

У 50–60-х роках XX ст. в Україні численні дослідження (В. М. Гармашов — Пів-денний Степ, А. І. Задонцев, В. М. Круть — центральна та північна частина Степу, О. Ф. Глянцев, Н. А. Федорова, Ф. А. Попов — Лісостеп і Полісся, Я. Є. Ломниць-кий — західні райони) довели доцільність заміни оранки на поверхневий або мілкий обробіток дисковими знаряддями чи плоскорізами під посів озимих культур після гороху і кукурудзи на силос. Особливо гостро проблема обробітку ґрунту настала під час освоєння цілинних та перелогових земель північного Казахстану. Колек-тив учених під керівництвом академіка О. І. Бараєва (1981, 1982) розробив для цих умов плоскорізну (безполицеву) систему обробітку ґрунту, за якої на поверхні поля залишається до 65–85% стерні, яка ефективно захищає ґрунт від вітрової ерозії. В 1960–1975 рр. ця ґрунтозахисна система землеробства проходила широку виробничу перевірку в усіх зонах України, але не скрізь показала добрі результати.

Розвиток систем механічного обробітку ґрунту в 70–80 роках XX ст. в Україні відбувався в умовах різкого підвищення інтенсифікації сільського господарства шля-хом широкого застосування важких тракторів та агрегатів, розорювання сільськогос-подарських угідь, що спричинило швидкий розвиток ерозії, зменшення родючості ґрунтів, зростання загальних і питомих витрат ресурсів і насамперед пального. Усе це викликало необхідність перегляду теоретичних основ механічного обробітку ґрун-ту і подальшого удосконалення уже відомих та вивчення нових способів мінімаліза-ції його спрямованих на підвищення протиерозійної стійкості і родючості ґрунтів та зменшення енерговитрат.

Численні комплексні дослідження по вивченню різних систем безполицевого об-робітку ґрунту проводилися в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України практично всіма науково-дослідними та навчальними установами.

З 1973 р. під керівництвом М. К. Шикули і Ф. Т. Моргуна (1983, 1998) почав-ся широкомасштабний «Полтавський експеримент» з розроблення та впроваджен-ню ґрунтозахисної системи землеробства на основі безполицевого плоскорізного обробітку ґрунту. З другої половини 80-х років XX ст. почалося широке вивчення ефективності безполицевого обробітку ґрунту в різних зонах за допомогою комбіно-ваних агрегатів, стояків СІБІМЕ, ПРН-31000, чизелів, протиерозійних культивато-рів тощо. До цього часу в Україні здобуло визнання два напрями. Одна група вчених наполягала на повсюдному застосуванні безполицевого обробітку ґрунту, а друга ре-комендувала запровадити в польових сівозмінах комбінований різноглибинний об-робіток з певним поєднанням оранки, поверхневого, мілкого та безполицевого обро-бітку ґрунту. Численні дослідження свідчать, що вибір системи обробітку ґрунту під кожну культуру повинен здійснюватися з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов і залежить від попередника, біологічних особливостей вирощуваної культури, ступеня та характеру засміченості полів, рельєфу місцевості тощо.

4. Механічний обробіток ґрунту