3.3.9. Проектування, впровадження і освоєння сівозмін


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Проектування і впровадження сівозмін

Як уже зазначалося, правильна сівозміна є основою системи землеробства кож-ного господарства. Роль її, особливо як біологічного фактора поліпшення фітосані-тарного стану ґрунту і посівів, у забезпеченні високих і сталих урожаїв вирощуваних культур, а також у гармонійному розвитку господарства винятково велика і, незважа-ючи на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, вона не втратила свого значення.

Прикро, але факт, що в деяких господарствах спеціалісти не надають належної уваги розробленню, впровадженню і освоєнню сівозмін, покладаючись при цьому на зарубіжний досвід.

Ще в позаминулому сторіччі І. О. Стебут (1879), писав, «що ефективною може бути лише та сівозміна, яка служить відображенням правильно складеного для місце-вих умов плану польового господарства як частини даного господарства».

Для впровадження сівозмін у господарствах треба провести землевпорядку-вання, визначити кількість сівозмін, розміщення в них посівних площ, установити чергування культур, розміщення в натурі сівозмінних масивів і полів. При цьому в кожному господарстві необхідно мати точний план землекористування з нанесенням угідь, шляхів, населених пунктів, основних елементів рельєфу, меліоративних споруд тощо.

Розробку сівозмін слід починати з визначення основного напряму господарства, його спеціалізації. Потім складають організаційно-господарський план, складовою частиною якого є план організації території, продуктивного використання земель, впровадження сівозмін. Цей план здійснюється у вигляді проекту внутрішньогоспо-дарського землевпорядкування.

Внутрішньогосподарське землевпорядкування проводять з метою створення спри ятливих організаційно-територіальних і виробничих умов для раціональної ор-ганізації виробництва в цілому, високопродуктивного використання земель і сіль-ськогосподарської техніки, впровадження науково обґрунтованих сівозмін, створен-ня сталої кормової бази тваринництва і, зрештою, для одержання високих урожаїв при одночасному підвищенні родючості ґрунту й рентабельності господарства.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Якщо внутрішньогосподарське землевпорядкування проводять не одночасно з розробкою організаційно господарського плану, для його складання потрібно розро-бити завдання, в якому мають бути висвітлені: підстава для проектування; показники щодо спеціалізації на перспективу; міжгосподарські взаємовідносини; організаційна структура виробництва і управління; перелік населених пунктів на запланований строк; розміщення тваринницьких об’єктів у населених пунктах; площі сільськогос-подарських угідь з виділенням ріллі й багаторічних насаджень; площі, що трансфор-муються в ріллю та інші види сільськогосподарських угідь; площі, які відводяться для зрошення і осушення, а також для докорінного поліпшення (вапнування, гіпсу-вання та ін.); структура посівних площ за культурами; середня врожайність сільсько-господарських культур і кормових угідь; поголів’я кожного виду тварин і середня їх продуктивність; об’єм валової продукції рослинництва і тваринництва на кінець за-планованого строку; замовлення продажу сільськогосподарської продукції; заходи з охорони земель (захист від ерозії, рекультивація тощо) і боротьби з забрудненням водних джерел та повітря.

Проектні організації несуть відповідальність за якість робіт із землевпорядкуван-ня і видачу проекту в установлені строки. Замовники (КСП, фермери та інші земле-користувачі) відповідають за об’єктивність і повноту вихідних матеріалів, необхідних для проектування, за своєчасне узгодження завдання на проектування і затверджен-ня його та проекту.

Для складання проекту проводять такі роботи: обстежують всі землі господар-ства, збирають і розробляють пропозиції щодо їх подальшого використання, зокрема виявляють сільськогосподарські угіддя, які потребують докорінного й поверхневого поліпшення і придатні до переведення в ріллю, та інші сільськогосподарські угіддя; виявляють земельні ділянки, порушені гірничими виробками, будівельними та інши-ми роботами з метою їх рекультивації, ділянки для закладання садів, виноградників і ягідників; визначають ділянки з еродованими ґрунтами, встановлюють динаміку еро-зійних процесів, ступінь еродованості ґрунту і виявляють вогнища діючої лінійної ерозії; обстежують гідротехнічні ґрунтозахисні споруди, захисні лісові насадження; обстежують внутрішньогосподарську дорожну мережу, центри господарства, польові стани, літні табори для худоби і визначають доцільність їх подальшого функціону-вання; виявляють джерела водопостачання та їхній стан; складають рисунки (плани) розміщення сільськогосподарських культур у полях господарства за останні два роки.

За результатами обстеження уточнюють експлікацію земельних угідь. Результа-ти обстеження заносять у польові журнали, акти та креслення і розглядають у госпо-дарстві. Акт та креслення обстеження з пропозиціями щодо поліпшення використан-ня земель і організації території підписують представники проектної організації та землекористувачі.

Для розроблення сівозмін особливе значення має вивчення орних земель. Корис-туючись ґрунтовою картою і агрономічними картограмами, знаннями історії земель-них ділянок, їх розміщенням за рельєфом і віддаленістю від господарських центрів, доріг, даними урожайності сільськогосподарських культур за останні три роки, всі орні землі поділяють на декілька категорій за їхньою родючістю, стійкістю проти ерозії та за іншими показниками. Таке групування орних земель дає можливість пра-вильно розмістити різні сівозміни на території господарства. Одночасно обстежують і оцінюють інші угіддя.

3. Сівозміни в землеробстві україни

Складання проекту. Проект — це сукупність документів (розрахунків, креслень) про створення нових форм упорядкування землі, їх економічне, технічне, юридичне обґрунтування, що забезпечує організацію раціонального й ефективного викорис-тання землі в народному господарстві і особливо в сільськогосподарському вироб-ництві, де земля є головним засобом виробництва. Проект створює територіальні й організаційно-господарські передумови щодо забезпечення більш якісного і ефек-тивного використання земель на території землевпорядкування.

Проект складається із графічної і текстової частин. У першу входять проектний план на фотопланшетах, креслення проекту землевпорядкування та інші графічні ма-теріали.

Текстова частина складається із пояснювальної записки з аналізом сучасного ста-ну сільського господарства і використання земель, обґрунтуванням проекту, агроеко-логічних, економічних та інших розрахунків.

У проекті господарства повинні знайти своє втілення заходи з поліпшення вико-ристання земель і розвитку сільськогосподарського виробництва, розміщення вироб-ничих підрозділів, господарських центрів і магістральних доріг, організації сівозмін і кормових угідь, охорони земель, водойм і повітря. Складовою частиною проекту господарства є план його реалізації.

Серед заходів з поліпшення використання земель намічають об’єми робіт з доко-рінного і поверхневого поліпшення кормових угідь, освоєння нових земель, осушен-ня і зрошення, захисту ґрунтів від водної і вітрової ерозії та прогноз використання земель. Це можна зробити тіль ки тоді, коли запропоновані для нового використання землі будуть детально вивчені та з’явиться впевненість у їхній придатності для про-дуктивнішого використання. У практиці траплялися випадки, коли в ріллю перево-дилися малопридатні землі (сильно засолені, заболочені, ерозійно небезпечні тощо), на яких неможливо було одержати достатньо високих урожаїв польових культур.

Можливі й такі випадки, коли частину орних земель доведеться відвести для ін-шої мети, наприклад, під забудову, плодові та лісові насадження, під дороги. Землі на крутих схилах, що зазнають змиву, краще засівати багаторічними травами і вико-ристовувати як сінокісні угіддя або впроваджувати на них спеціальні ґрунтозахисні сівозміни. Деякі малі ділянки ріллі, що вклинюються в лучні землі, можна перевес-ти разом з прилеглими природними луками в штучні луки і пасовища. Проте вибу-ла площа ріллі повинна бути поповнена і розширена за рахунок інших угідь. Потім можна почати розроблювати структуру посівних площ. Її розробляють безпосеред-ньо в господарстві з участю всіх спеціалістів і працівників з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов і матеріально-технічної бази господарства.

Головним критерієм наукової обґрунтованості структури посівних площ є вира-жена в порівняльних показниках (наприклад, у грошовій або енергетичній оцінці) кількість продукції, виробленої на 1 га орних угідь при найменших затратах праці та засобів на одиницю продукції.

Найвища продуктивність кожної сільськогосподарської культури може бути досягнута тоді, коли ґрунтові й кліматичні умови, а також агротехніка найповніше відповідають її біологічним особливостям (вимогам). Серед сільськогосподарських рослин є такі, для яких від проростання до достигання потрібно 60–70 днів, для ін-ших 85–90, 100 і більше днів. Природно, що в північних районах можна успішно ви-рощувати культури з коротким періодом вегетації, а на півдні віддавати перевагу

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

культурам з тривалим вегетаційним періодом, які краще використовують сонячну енергію.

Неоднаково рослини реагують на довжину світлового дня. Рослини довгого дня, наприклад, жито, ячмінь, овес при переміщенні на північ прискорюють свій розвиток і швидше достигають. Достигання ж багатьох південних культур (кукурудза, просо, соя та ін.), навпаки, в цих умовах затримується, оскільки для них потрібна підвищена температура. Для росту і розвитку соняшнику, проса, кукурудзи на зерно вона стано-вить 20-25°С. Ще більше тепла необхідно при вирощуванні рису, рицини та інших культур. Озиме жито має вищу стійкість проти морозів, ніж озима пшениця, тому його вирощують у північних районах. Тут воно в багатьох випадках продуктивніше від озимої пшениці.

По-різному рослини реагують на вміст вологи в ґрунті. Деякі з них можна вирощу-вати в умовах недостатнього зволоження, наприклад, сорго, суданську траву, просо, нут та ін. Велику кількість вологи потребують горох, кормові боби, льон-довгунець, соя, люпин, гречка, конюшина, рис та інші культури. Помірне й рівномірне зволожен-ня необхідне для багатьох зернових культур, картоплі.

По-різному реагують сільськогосподарські культури і на ґрунти. Так, картопля, озиме жито, кукурудза, люпин потребують супіщаних і легкосуглинкових ґрунтів, які добре аеровані і прогріті, а пшениця, коню шина, цукрові буряки, льон-довгунець більш високу продуктивність забезпечують на зв’язних і вологих ґрунтах. Більшість рослин краще розвиваються при реакції ґрунтового розчину, близькій до нейтраль-ної, але деякі (люпин, жито, картопля) добре ростуть і на ґрунтах з невисокою кис-лотністю.

Крім величини врожаю, слід враховувати якість продукції та її призначення. Можна порівнювати між собою зернові або кормові культури.

Таким чином, при розробці посівних площ насамперед слід установити співвід-ношення між різними групами культур (товарні зернові, технічні, кормові, овочеві та ін.). Це співвідношення залежить від системи господарства, його спеціалізації.

У межах кожної групи підбирають найбільш продуктивні і вигідні культури. При цьому враховують також якість продукції, наприклад, вміст у кормових рослинах протеїну, амінокислот, вітамінів, а для зелених кормів — час їх надходження.

У земельні масиви сівозмін включають лише землі, які будуть освоєні визначено-го терміну. Розробляють декілька варіантів ор ганізації сівозмін для науково обґрун-тованої і всебічної їх оцінки.

Для економічної оцінки сівозмін недостатньо порівнювати між собою окремі культури, потрібно давати оцінку різним структурам посівних площ, щоб вибрати краще поєднання культур. Для господарства зернового напряму важливо визначити найкраще співвідношення між зерновими культурами, з одного боку, та незерновими і чистими парами — з іншого. При спеціалізації на виробництві технічних культур необхідно встановити пропорції між цими культурами, з одного боку, і зерновими та кормовими — з іншого. У господарствах, які спеціалізуються на виробництві про-дукції тваринництва, насамперед слід установити загаль ну площу посіву кормових культур, їх склад і можливу спеціалізацію сівозмін. Важлива економічна вимога до сівозміни — таке розміщення сільськогосподарських культур на території, яке забез-печувало б краще використання землі, техніки і робочої сили. Культури треба роз-міщувати достатньо крупними масивами, на яких можна продуктивно використову3. Сівозміни в землеробстві україни

вати трактори і сільськогосподарські машини. Спеціалізація землеробства зменшує витрати на техніку і знижує собівартість продукції.

Особливості організації угідь і сівозмін в умовах розвитку ерозії ґрунтів. При організації угідь і сівозмін в умовах розвитку ерозії ґрунтів вирішуються такі додатко-ві питання: розміщення змитих зе мель і встановлення закономірностей розвитку еро-зійних процесів; визначення заходів щодо поліпшення земельних угідь, припинення процесів змиву, підвищення родючості змитих земель з урахуванням затрат на ці за-ходи; встановлення складу культур на змитих ґрунтах; визначення кіль кості ґрунтоза-хисних сівозмін на території господарства, їх розміщення і економічне обґрунтування.

Після ретельного вивчення якості земельних угідь по матеріалах ґрунтового, гео-ботанічного, землевпорядного та інших видів обстеження, а також огляду в натурі розроблюють заходи щодо трансформації і поліпшення угідь, залуження і заліснення сильно еродованих ділянок, пісків, ярів та інших земель, не придатних для викорис-тання в сільському господарстві; вирішується питання про подальше використання балкових схилових земель під сади, виноградники, поліпшені пасовища. Під сади, ягідники і виноградники рекомендується використовувати схили балок різної екс-позиції і крутості методом терасування.

При організації угідь і сівозмін в умовах розчленованого рельєфу і розвинутої ерозії під суцільне заліснення необхідно виділяти землі, зруйновані ерозією і не зручні для сільськогосподарського використання (яри, вимоїни, піски, круті схили, порізані вимоїнами, кам’янисті місця, де можна вирощувати деревну рослинність). На таких ділянках ліс не тільки виконує роль фітомеліоративного заходу боротьби з ерозією, а й є джерелом одержання додаткової сільськогосподарської продукції, буді-вельного матеріалу та палива для господарства.

На землях, що зазнають ерозії, треба передбачити комплекс протиерозійних за-ходів, спрямованих на припинення або зменшення процесів змиву ґрунту і підвищен-ня родючості еродованих земель. Це пов’язано з додатковими капіталовкладеннями і трудовими затратами. Тому додаткова продукція, одержана з тієї частини території, на якій були про ведені протиерозійні заходи, повинна бути для господарства джере-лом компенсації затрат у можливо короткий строк, а в подальшому давати додатко-вий прибуток. Ці кошти бажано використовувати для підвищення родючості ґрунту.

Встановлення складу земельних угідь, їх розміщення з урахуванням ступеня зми-тості ґрунтів, а також розрахований комплекс заходів щодо поліпшення угідь дасть можливість визначити кількість ґрунтозахисних сівозмінних масивів згідно з плано-вим завданням щодо виробництва сільськогосподарської продукції і коректованою структурою посівних площ. При цьому можна використовувати декілька принципо-вих варіантів:

—        усі наявні на території сільськогосподарського підприємства (колективного господарства) змиті ґрунти включають у спільну польову сівозміну, де перед-бачають смугове розміщення сільськогосподарських культур, додаткові агро-технічні та інші заходи, спрямовані на запобігання ерозії ґрунтів і підвищення родючості змитих земель;

—        усі середньо- і сильнозмиті ґрунти, а також незмиті та слабозмиті з активними процесами ерозії включають у спеціальні ґрунтозахисні сівозміни, які потре-бують комплексу агротехнічних, лісомеліоративних, гідротехнічних та інших заходів боротьби з ерозією земель;

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

— за наявності невеликих змитих ділянок, які не можуть бути включені ні в один із вказаних типів сівозмін, еродовані землі використовують у запільній ділян-ці або в окремих вивідних полях із спеціальним чергуванням сільськогоспо-дарських культур.

Варіанти слід вибирати залежно від умов розміщення змитих земель на території господарства, від рельєфу місцевості, спеціалізації господарства та інших соціально-економічних і природних умов. Якщо в господарстві є достатньо компактний масив змитих земель, то доцільно впроваджувати самостійну сівозміну з правильним розмі-щенням полів, лісосмуг та інших елементів території, передбачаючи, як обов’язковий, комплекс заходів щодо захисту ґрунтів від вітрової і водної ерозії.

Аналіз варіантів при виборі проектного рішення проводять за такими показни-ками: вихід валової продукції, коефіцієнт ерозійної небезпеки, величина затрат на проведення додаткових заходів боротьби з ерозією ґрунтів, собівартість одержуваної продукції.

Результати аналізу варіантів проектних рішень необхідно зводити в спеціальні таблиці й складати програму (модель) для проведення подальших розрахунків на комп’ютері, враховуючи ряд факторів, які впливають на розвиток ерозійних проце-сів, кількість і собівартість продукції на ділянках, що землевпорядковуються. Вели-чина валової продукції, одержаної на землях, що зазнають ерозії, залежить від виро-щуваних культур: просапні (цукрові буряки, кукурудза, соняшник та ін.) на змитих ґрунтах різко знижують урожайність; культури звичайної рядкової сівби (озимі та ярі зернові колосові, вика, горох, однорічні й багаторічні трави) краще захищають ґрунт від ерозії і менше знижують урожайність від її дії.

Вирішуючи проблему диференційованого розміщення сільськогосподарських культур з урахуванням змитості ґрунтів, потрібно дотримуватися вимоги проекту-вання сівозмінних масивів: ділянки повинні бути компактні за формою, однорідни-ми за ґрунтовим покривом, однаково захищені лісовими смугами, мати добрий тран-спортний зв’язок тощо.

В умовах складного ерозійного рельєфу, коли схилові землі, порушені ерозією, займають понад 20–25% площі всіх сільськогосподарських угідь, часто важко вико-нати вказані вимоги. Тому на окремих ділянках змитих земель у різних частинах зем-лекористування на певній відстані одна від одної можна проектувати спарені сівозмі-ни, в яких однорідні культури рівномірно розподіляються між парними і непарними полями:

1. Багаторічні трави  2. Багаторічні трави

3. Багаторічні трави  4. Багаторічні трави

5. Кукурудза   6. Кукурудза

7. Озимі на зелений корм    8. Озимі на зелений корм з підсівом трав

Спарені сівозміни забезпечують продуктивніше використання ділянок змитих земель, вони можуть закріплюватися за однією або декількома бригадами, дають можливість зменшити кількість сівозмін, укрупнити поля і поліпшити умови роботи машинно-тракторних агрегатів.

Для аналізу варіантів диференційованого розміщення сівозмінних масивів мож-на використовувати також результати бонітування ґрунтів та економічної оцінки зе-мель (багаторічна врожайність, валовий продукт, чистий прибуток).

3. Сівозміни в землеробстві україни

При розміщенні ґрунтозахисних сівозмін необов’язково суворо узгоджувати їх межі з контурами ділянок змитих ґрунтів. Необхідно враховувати, що точність нанесення ґрунтових контурів на план невисока і що на місцевості немає різкої межі, наприклад, між слабо- і середньозмитими ґрунтами. Крім того, остаточні межі між сівозмінами встановлюють лише після надання полям по можливості правильної форми і прямолінійності меж для забезпечення зручності механічного обробітку.

Особливості організації угідь і сівозмін на зрошуваних та осушених землях.

Основою для визначення особливостей організації угідь і сівозмін є районна або ре-гіональна меліоративна система, розроблена на перспективу в кожному сільськогос-подарському підприємстві. На основі додаткових меліоративних пошуків у районах зрошення встановлюють: площу, склад сільськогосподарських угідь і кількість води, потрібної для їх зрошення; джерело забору води і його зв’язок з сівозмінними масива-ми, багаторічними насадженнями і природними кормовими угіддями; спосіб, норма і режим зрошення із врахуванням якості ґрунтів, рельєфу місцевості, підстильних порід і рівня підґрунтових вод; склад сільськогосподарських культур у сівозмінах, порід плодових дерев, виноградників на території багаторічних насаджень, видів трав на пасовищах і сіножатях; склад сільськогосподарських угідь, придатних для зро-шення і поетапне їх освоєння; об’єм культуртехнічних робіт на засолених, перезво-ложених та інших ділянках, що потребують поліпшення або проведення комплексу меліоративно-профілактичних робіт (пониження рівня підґрунтових вод, розсолен-ня ґрунтів, застосування диференційованих систем удобрення, планування на зро-шуваній площі); розмір капіталовкладень на проведення меліоративних робіт і його включення в зміст проекту.

В умовах зрошення проектування сівозмін тісно пов’язане з організацією праці водокористування, умовами розміщення іригаційної мережі.

Розмір, види сівозмін залежать від сільськогосподарських культур, способу по-ливу, рельєфу, тривалості вегетаційного періоду, поливної техніки та інших умов. Як правило, у зрошуваних сівозмінах прагнуть розмістити багаторічні бобові й злакові трави для поліпшення меліоративного стану ґрунтів і створення умов для одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур.

Зрошувані сівозміни розміщують відокремлено в узгодженні із зрошувальною мережею, способом і режимом зрошення. Велику увагу при цьому приділяють питан-ню захисту ґрунтів від іригаційної ерозії, яка проявляється, як правило, на ділянках з крутістю схилу понад 1-2° за неправильного режиму зрошення і порушення відпо-відної агротехніки.

У районах осушення встановлюють: земельну площу, склад угідь, що потребують осушення; наявність і стан осушувальної мережі, гідро технічних споруд, необхідність їх розширення і ремонту; якісний стан осушених земель, умови їх використання під сільськогосподарські культури, для організації сіножатей і пасовищ; об’єми капітало-вкладень, спрямованих на розширення площ осушених земель, утримання і ремонт осушувальної мережі, використання осушених земель, поліпшення меліоративного стану згідно з проектами осушення.

Розробку проекту, будівництво осушувальної мережі проводять узгоджено.

Таким чином, організація земельних угідь, їх поліпшення, проектування сівозмін мають зональний характер.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

На основі розробленої структури посівних площ і детального вивчення ґрунту орних угідь визначають кількість сівозмін, їх площу, склад, пропорцію і чергування культур у кожній із них.

Для вирішення питання про кількість, типи і види сівозмін порівнюють різні ва-ріанти їх з оцінкою за такими показниками: об’єм виробництва продукції рослинни-цтва на гектар ріллі; об’єм виробництва кормів у цілому й окремо по кожному виду; продуктивність тракторів і сільськогосподарських машин; обсяг внутрішньогоспо-дарських перевезень. Щоб установити кількість полів, необхідно детально вивчити конфігурацію земельного масиву з однорідними ґрунтами.

Поля сівозмін за можливістю нарізують у вигляді прямокутників або близьких до них форм. У рівнинних степових і лісостепових районах їх розміщують довшими сто-ронами перпендикулярно напрямку пануючих вітрів, а на схилах — уздовж горизон-талей; у районах надмірного зволоження — вздовж схилу або під невеликим кутом.

Поля й окремо оброблювані ділянки на території сівозміни формують з ураху-ванням складу ґрунтів, експозиції схилу, умов рельєфу, інтенсивності ерозії, засолен-ня та інших негативних природних факторів. Під час проектування полів треба вра-ховувати також форму, конфігурацію поля, спосіб його розміщення на схилі тощо. Довжина поля або окремо оброблюваної ділянки в остаточному підсумку визначає довжину робочої загінки для машинно-тракторних агрегатів і впливає на витрату палива при великій кількості холостих заїздів і поворотів. Найкраща довжина гону становить — 1500–2500 м, вона може змінюватися залежно від зони, в якій проводять обробіток полів. Ширину поля встановлюють залежно від його площі, бажане спів-відношення ширини до довжини поля 1 : 2, 1 : 3 при площі поля 150–200 га і більше, та 1 : 4 при площі не менше 50 га. За умов складного ерозійного рельєфу і великої строкатості ґрунтового покриву ці вимоги порушуються через необхідність прове-дення комплексу протиерозійних заходів, особливо під час впровадження контурно-меліоративної організації території. При цьому зростають витрати на механізовані роботи з обробітку сільськогосподарських культур, але підвищується ефективність заходів захисту ґрунтів від ерозії.

Рівнозначність полів сівозмін є одним з основних показників, що використову-ються при розміщенні на сівозмінному масиві планової структури посівних площ. Рівнозначністю полів забезпечується постійність площ посівів кожної сільськогоспо-дарської культури за роками, рівномірність валового збору врожаю, чіткість плану-вання механізмів і витрат на проведення робіт. Вона особливо необхідна в овочевих і спеціальних сівозмінах. Проте в умовах відособленості ділянок, розчленування тери-торії балками і ярами, в умовах розвитку ерозії ґрунтів відхилення в рівнозначності допускають до 20% в бік збільшення їх на гірших і зменшення — на кращих за якістю ґрунтах.

Розміщення полів з урахуванням рельєфу і ґрунтів має виключно важливе зна-чення, особливо в районах складного, пересіченого рельєфу і розвитку водної ерозії ґрунтів.

В умовах складного ерозійного рельєфу і строкатого ґрунтового покриву не за-вжди можна нарізати поля з достатньо довгими гонами і доброю конфігурацією. Це пояснюється складністю умов розміщення полів, необхідністю проведення в полях додаткових заходів щодо затримання і використання стоку дощових та зливових вод для нагромадження вологи й запобігання змиву.

3. Сівозміни в землеробстві україни

На територіях складного рельєфу або при великій строкатості ґрунтів спочатку виділяють однорідні ділянки, з яких потім складають поля, забезпечуючи при цьо-му захист ґрунтів від ерозії. У районах розвитку вітрової ерозії практикують смугове розміщення чистих парів і зернових культур, а також багаторічних трав.

Організація території зрошуваних земель повинна бути узгоджена із зрошуваль-ною мережею, а на заліснених землях — з полезахисними смугами. Межі полів вста-новлюють, як правило, по постійних каналах і лісосмугах.

Фермерам земля може виділятися у вигляді окремої ділянки. Вони самі або разом зі спеціалістом розробляють і впроваджують сівозміну з невеликою кількістю полів. Такий варіант більше підходить і орендним колективам з виробництва тваринниць-кої продукції на власних кормах, а також в разі вирощування невеликої кількості по-льових культур.

На особливу увагу заслуговує розміщення полів сівозмін на змитих ґрунтах. Нині у великих високомеханізованих господарствах за кожною виробничою польо-вою бригадою закріплюють одну-дві сівозміни із середнім розміром поля 100–200 га. За умов складного рельєфу і строкатого ґрунтового покриву іноді важко проектувати поля, однорідні за рельєфом і ґрунтами. Поля сівозмін у цих умовах часто розміщені на схилах різної експозиції і мають декілька ґрунтових відмін, що різняться за родю-чістю. Тому проектування полів треба починати з проектування однорідних ділянок, достатньо зручних для механічного обробітку, а потім із цих ділянок формувати поля сівозмін. У багатьох випадках запроектовані таким чином поля мають не зовсім пра-вильну, іноді химерну форму. Але це істотно не впливає на зниження продуктивності при виконанні польових робіт, оскільки обробіток таких полів і всі інші процеси бу-дуть проводитися на частинах — у межах агротехнічно однорідних ділянок. Межі аг-ротехнічно однорідних ділянок мають бути запроектовані так, щоб затримувати стік дощових і зливових вод із схилів.

Під час проектування таких ділянок слід забезпечити правильне розміщення лі-сових смуг і польових доріг, щоб уникнути концентрації стоку вздовж їхніх меж, що призводить до утворення ярів. Агротехнічно однорідні ділянки своїми довгими сто-ронами повинні розміщуватися поперек схилів, а їхній основний обробіток слід про-водити вздовж горизонталей.

В умовах пересіченої місцевості й строкатого ґрунтового покриву проектування полів не завжди можна починати з виявлення і формування агротехнічно однорідних ділянок, зручних для механічного обробітку. Якщо відокремлені ділянки повністю включені в площу одного поля, то потрібно вирішити питання внутрішньопольової організації території.

Найбільш повна і правильна протиерозійна організація території полів сівозмін можлива тільки при узгодженому розміщенні системи протиерозійних лісових смуг по межах полів, сівозмін і ділянках, що окремо обробляються.

Захисні лісові смуги проектуються по межах полів і ділянок, що окремо обробля-ються, для захисту полів від водної і вітрової ерозії ґрунтів та створення мікрокліма-ту для сільськогосподарських культур на земельній ділянці. Умови їх проектування визначаються комплексним лісомеліоративним проектом.

Польові дороги проектують для узгодженого забезпечення зв’язку сівозмінних ма-сивів, ділянок, які окремо обробляють, з магістральними і міжгосподарськими доро-гами. Вони призначаються для перевезення вантажів, людей, сільськогосподарських

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

машин тощо. За змістом, призначенням, шириною й умовами проектування польові дороги поділяються на основні і допоміжні; основні обслуговують більшу частину сі-возмінного масиву або всю сівозміну і проектуються по межах полів, допоміжні об-слуговують одне-два поля і проектуються по межах полів або ділянок, що окремо об-робляються. Ширина основних польових доріг — 5–6, допоміжних — 3–4 м.

Польові стани проектуються в сільськогосподарських підприємствах, де сівозмін-ні масиви знаходяться на значній відстані від населеного пункту. Польові стани є місцем відпочинку працюючих у полі, місцем зосередження техніки і тимчасового зберігання насінного та іншого матеріалу.

Джерела водопостачання є необхідною умовою забезпечення людей, які працю-ють у полі, питною, а машин — технічною водою. Вони розміщуються в місцях роз-ташування і концентрації основних сівозмінних масивів та їх складових частин.

При розміщенні в сівозмінних масивах зрошувальної і осушувальної мереж, бу-дівництві гідротехнічних споруд складають додаткові проекти впорядкування їх те-риторії в потрібному масштабі, який дає змогу виконувати роботи зі створення і екс-плуатації земельної площі меліоративної системи.

Під час вирішення питання кількості полів починають встановлювати чергуван-ня культур у кожній сівозміні, використовуючи рекомендації науково-дослідних установ і досвід самого господарства щодо оцінки попередників для кожної куль-тури. Найцінніші і вибагливі до них культури доцільно розміщувати після кращих попередників, керуючись основними принципами побудови сівозмін. Потім розро-бляють технологію вирощування сільськогосподарських культур по кожному полю. Вказують способи, заходи, глибину й строки обробітку ґрунту, способи і строки сівби та внесення добрив і пестицидів, їх види і норми, систему догляду за рослинами, за-ходи боротьби з бур’янами, хворобами і шкідниками рослин та ін.

Встановлені норми органічних добрив повинні забезпечувати позитивний або в крайньому разі бездефіцитний баланс гумусу, а загальний вміст поживних речовин у добривах — компенсувати їхнє винесення вирощуваними культурами і втрати, які неможливо усунути.

Заходи з охорони земель і навколишнього середовища. Одночасно з агрокомп-лексом розроблюють систему заходів з охорони земель, водних джерел і повітря, в яку включають заходи захисту ґрунтів від ерозії, рекультивацію порушених земель, заходи з охорони земель, водойм і повітря від забруднення. При цьому визначають агротехнічні заходи, щорічні обсяги робіт, потребу в насінні багаторічних трав, яке необхідне для залуження, потребу в мінеральних добривах і спеціальних машинах та знаряддях.

Агролісомеліоративні заходи планують із закінченою системою захисних лісо-вих насаджень, яка в поєднанні з іншими заходами забезпечує зниження швидкості вітрів, регулювання поверхневого стоку води і підвищення стійкості ґрунту проти ерозії. Для цього передбачають створення насаджень різного призначення — полеза-хисних, водорегулювальних та вітроломних лісових смуг біля виробничих центрів, польових станів, водних джерел, а також залісення ярів, балок, крутих еродованих схилів, пісків. Передбачають також заходи щодо реконструкції і ремонту існуючих лісових насаджень.

Для регулювання стоку, закріплення ярів, які розвиваються, проектують гідро-технічні споруди. Їх також, як і прибалкові та прияружні лісові насадження, розміщу3. Сівозміни в землеробстві україни

ють на неорних землях. Нові будівлі й споруди слід розміщувати на непридатних для сільськогосподарського використання землях або на гірших сільськогосподарських угіддях, при цьому верхній родючий шар знімають і використовують для поліпшення інших ділянок.

Під час проектування виділяють землі, що підлягають охороні, намічають заходи щодо запобігання забрудненню вод. На великих тваринницьких комплексах і фермах передбачають очисні споруди й поля зрошення. Перелік територій, що охороняють-ся, є в інструкціях з внутрішньогосподарського землевпорядкування.

План реалізації проекту. Це заключна стадія проектування. В ньому визначають строки і послідовність виконання запланованих заходів, обсяги і вартість робіт щодо всіх видів і строків проведення, дають рекомендації, як краще організувати їх вико-нання, визначають підрядні організації і участь у здійсненні проекту самого госпо-дарства.

Строки виконання запланованих заходів установлюють з урахуванням обсягів робіт, господарської значимості, можливості господарства тощо; виділяють першо-чергові заходи на найближчі два-три роки, заходи другої черги — до розрахункового строку і третьої — на перспективу.

План розроблюють спеціалісти проектної організації разом із землекористувача-ми і спеціалістами господарства.

Розгляд і затвердження проекту. Після одобрення технічною радою проектної організації його розглядають на розширеному засіданні пра вління колективного гос-подарства, на виробничій нараді об’єднання з участю голови або члена виконкому сільської (селищної) ради народних депутатів, а потім районним і обласним управ-лінням сільського господарства. Затверджується проект районним виконкомом ради народних депутатів.

Перенесення проекту в натуру (впровадження сівозміни). Після затвердження проект переноситься в натуру, тобто здійснюється землевпорядкування. Встановлю-ють або уточнюють межі виробничих центрів та інших господарських ділянок, сівоз-мін і полів, у кожному з них — ділянок, запланованих для освоєння в ріллю та інші сільськогосподарські угіддя, сіножатеоборотних і гуртових (отарних) ділянок, а та-кож дороги і прогони для худоби.

Можливі деякі відхилення від намічених розмірів площ сівозмін і полів, викли-кані особливостями землекористування і прагненням створити кращі умови для по-льових та транспортних робіт. Проте вони не повинні відбиватися на щорічному ви-конанні і продажу сільськогосподарської продукції.

На поворотах польових меж та інших господарських ділянок, які розрізують ма-сиви земель, установлюють межові знаки. Межі полів, які розділяють ріллю з іншими угіддями, а також межі освоюваних зе мель проорюють в одну борозну, дороги і про-гони оборюють з обох боків. На полях, зайнятих посівами, межі проорюють після збирання врожаю. Після землевпорядкування сівозміни вважаються впроваджени-ми, і робота здається за актом представникові господарства.

Освоєння сівозмін

Наступне завдання полягає в тому, щоб освоїти сівозміни в можливо короткий строк. Здійснення всього проекту землевпорядкування — першочергове завдання керівників і спеціалістів господарства. До їхнього обов’язку входить збереження

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

межових знаків і встановлених меж полів сівозмін та інших господарських ділянок. Вони повинні передбачати в щорічних і перспективних планах виконання заходів в установлені проектом строки щодо освоєння нових земель, поліпшення угідь, захисту ґрунтів від ерозії, розробити і виконувати план освоєння запроектованих сівозмін.

Запроектовану сівозміну відразу освоїти не можна, оскільки до цього поля зде-більшого зайняті не тими попередниками, яких потребує нова сівозміна, а замість однієї культури в полі часто виявляється три-чотири і більше. Ось чому між впрова-дженням нової сівозміни і фактичним її освоєнням повинен минути певний період.

Після того як буде визначено кількість сівозмін, площу кожної з них, розміщення їх на земельній території господарства, встановлено чергування культур і проведе-но землевпорядкування, складають план освоєння сівозмін, або так звані перехідні таблиці. План освоєння сівозмін не входить в організаційно-господарський план і прикладається у вигляді додатку. План освоєння (переходу) являє собою таблицю розміщення сільськогосподарських культур і парів по полях сівозміни і наміченої агротехніки на перехідний період. Тривалість цього періоду повинна становити для польових сівозмін один-три роки, а для кормових з трьома і більше полями багато-річних трав — чотири роки і більше.

План освоєння вважається правильним лише тоді, коли він забезпечує:

1.         Виробництво сільськогосподарської продукції в розмірах, достатніх для вико-нання плану продажу й задоволення внутрішньогосподарських потреб господарства. Посівні площі, особливо зернових, технічних і кормових культур у роки освоєння (пе-реходу) повинні повністю відповідати перспективному плану розвитку господарства.

2.         Сівбу провідних культур, насамперед продовольчих зернових і технічних після кращих попередників. Не можна висівати зернові там, де їх вирощували протягом двох років.

3.         Відведення найзабур’яненіших полів під зайняті, а в посушливих районах — під чорні пари.

4.         Розміщення в кожному полі по одній культурі, що має важливе організаційно-господарське значення, оскільки при цьому продуктивніше використовується техні-ка. Якщо ж виникає потреба висівати в одному полі дві-три культури, потрібно до-бирати такі, які були б рівноцінними попередниками для наступних культур. Це має важливе значення для прискорення переходу до запроектованої сівозміни.

5.         Підвищення врожайності та валових зборів усіх культур у перехідний період, що забезпечується правильним розміщенням їх і відповідною агротехнікою. Оскіль-ки в ці роки доводиться відхилятися від запроектованого чергування культур, то на цей період потрібно скласти спеціальну перехідну агротехніку, враховуючи конкрет-не розміщення культур після попередників.

У перехідній таблиці записують по порядку поля та їхню площу, усі культури, які висівали в кожному полі за попередні два роки із зазначенням їх площі посіву, а та-кож включені до складу поля неосвоєні землі, що підлягають переведенню в ріллю на розрахунковий строк. Щоб було видно, як розміщалися культури на кожному полі, бажано скласти карту попередників. Потім намічають розміщення посівів на най-ближчі два-три роки або більше, поки не буде освоєна сівозміна. У ці роки порядок зміни культур може відрізнятися від установленого чергування, так само як і розмі-щення по полях. Але те й інше з кожним роком усе більше й більше буде наближатися до передбаченого проектом.

3. Сівозміни в землеробстві україни

При складанні плану освоєння сівозміни рекомендується дотримуватися такого порядку: скласти план послідовно за роками, починаючи з першого року до повного освоєння; намітити план освоєння нових земель, якщо вони входять у поля сівозмі-ни; вписати культури, висіяні в минулі роки під урожай поточного року (багаторічні трави, озимі); розміщати ярі культури в порядку їх убуваючої цінності; визначити поля для підсіву багаторічних трав і для чистих парів, якщо вони передбачені схемою сівозміни, або тимчасово допущені в перехідний період на сильно засмічених полях.

Крім того, намічають основи технологій вирощування сільськогосподарських культур (обробіток ґрунту, система удобрення та ін.), в яких передбачають поступо-вий перехід від існуючої в господарстві технології до запланованої на рік освоєння сівозміни. Особливу увагу звертають на ті поля й ділянки, де плануються посіви по гірших попередниках.

З порядком складання плану освоєння і ротаційної таблиці сівозміни ознайоми-мося на прикладі сівозміни: 1 — вико-вівсяна сумішка; 2 — озимі; 3 — льон; 4 — кар-топ ля рання; 5 — озимі; 6 — картопля; 7 — ячмінь.

Роботу виконують у такій послідовності:

1) до плану освоєння сівозміни заносять фактичне розміщення культур у рік, що передував освоєнню, і в рік освоєння сівозміни з тим, щоб було видно, по яких попе-редниках розміщували культури за попередні не менше ніж два роки (табл. 29).

Таблиця 29

План освоєння польової 7-пільної сівозміни: 1 — вико-вівсяна сумішка; 2 — озимі; 3 — льон; 4 — картопля рання; 5 — озимі; 6 — картопля; 7 — ячмінь

 

Номер поля    Склад

полів за

угіддями і

площа,

га         Фактичне розміщення культур у році         План розміщення культур за роками освоєння сівозміни

 

           

            Попередньому           Поточному     Перший          Другий           Третій

 

           

            культу-ра        площа, га        культу-ра        площа, га        культу-ра        площа, га        культу-ра            площа, га        культу-ра        площа, га

1          Рілля, 58         Багато-річні трави 1-го року викорис-тання. Ячмінь      36 22   Багато-річні трави 2-го ро ку викорис-тання (озимі). Вико-вівсяна сумішка (озимі) 36 22   Озимі  58        Льон   58        Картоп-ля рання (озимі)            58

2          Рілля, 60         Льон Озиме жито Картоп-ля          20 10

30        Ячмінь з підсівом багато-річних трав Льон          20 40   Багато-річні трави 1-го року викорис-тання (озимі). Картоп-ля ран ня (озимі)   20 40   Озимі  60        Льон   60

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Продовження табл. 29

 

3          Рілля, 57         Озима пшениця Картоп-ля

Ячмінь з підсівом трав         40 10

7          Картоп-ля

Багато-річні трави 1-го року викорис-тання         50

7          Ячмінь Багато-річні трави 2-го року викорис-тання       50

7          Вико-вівсяна сумішка (озимі) Багато-річні трави 3-го року викорис-тання (озимі)     50

7          Озимі  57

4          Рілля, 59         Вико-вівсяна сумішка Овес 37 22   Озимі Вико-вівсяна сумішка (озимі)           37 22            Картоп-ля Озимі       37 22   Ячмінь            59        Вико-вівсяна сумішка (озимі)          59

5          Рілля, 46

Переліг, 13     Багато-річні трави 2-го року викорис-тання Переліг       46 13   Озимі Ячмінь з підсівом трав            46 13   Картоп-ля рання (озимі) Багато-річні трави 1-го року викорис-тання (озимі) 46 13   Озимі  59            Картоп-ля      59

6          Рілля, 60         Багато-річні трави 1-го року викорис-тання         60        Багато-річні трави 2-го року викорис-тання (озимі)         60        Озимі  60        Картоп-ля      60        Ячмінь            60

7          Рілля, 57         Ячмінь з підсівом трав         57        Багато-річні трави 1-го року викорис-тання         57            Льон   57        Картоп-ля ран ня (озимі)     57        Озимі  57

2)         намічають площі освоєння нових земель, якщо такі землі входять до сівозміни (в цьому прикладі на перший рік освоєння сівозміни таких площ немає);

3)         у відповідні графи плану переходу заносять ті культури, які посіяні в минулі роки, але збиратимуть їх у поточному році: багаторічні трави, озимі та деякі інші ба-гаторічні (перехідні) культури.

У нашому прикладі такі записи на перший рік освоєння сівозміни слід зробити в 1, 2, 4, 5, 6-му полях. Щоб запобігти плутанині з розміщенням озимих у в роки пере-ходу, доцільно посіви озимих поточного року (перехідна культура) вказувати в дуж-ках (озимі), а попередник озимих — без дужок. Наприклад, запис на поточний рік у 4-му полі означає, що 37 га тут були зайняті озимими культурами і в перший рік осво-єння ця площа може бути використана під яру культуру (картоплю). Решта частина поля (22 га) в поточному році була зайнята вико-вівсяною сумішкою, а восени на цій площі посіяли озимі, які збиратимуть у перший рік освоєння сівозміни.

3. Сівозміни в землеробстві україни

Зробивши відповідні записи, підрахуємо, що в перший рік освоєння під багато-річними травами 1-го року використання буде зайнято 33 га. Відповідно до нової структури посівних площ у запроектованій сівозміні не передбачається вирощування багаторічних трав. Отже, з площ, зайнятих багаторічними травами 1-го року вико-ристання, в перший рік освоєння урожай можна використати на сіно, сінаж, силос або зелений корм з тим, щоб на цій площі посіяти озимі, причому решту площі доцільно зайняти культурою, яка рано звільняє поле. У подальшому це поле можна буде вико-ристати під озимі. Наприклад, у 5-му полі 46 га можна зайняти картоплею ранньою, а в 2-му полі (40 га) — вико-вівсяною сумішкою або картоплею ранньою.

Згідно зі схемою сівозміни, під зернові культури повинно бути використано 176 га. У перший рік переходу озимі займають 140 га, отже, під ярі зернові залишається всього 36 га. Доцільно розмістити ячмінь у 3-му полі, зайнявши 50 га ріллі після кар-топлі. Сьоме поле можна повністю відвести під льон.

Підводячи підсумки першого року освоєння сівозміни, можна зробити висно-вок, що картоплею і особливо зерновими культурами зайнято більше ріллі, ніж це передбачалося запроектованою сівозміною. У той же час не виділено площі під вико-вівсяну сумішку. Отже, можливу нестачу в кормах слід поповнити за рахунок карто-плі, природних сіножатей і пасовищ, підвищення урожайності багаторічних трав, а також за рахунок концентрованих кормів власного виробництва.

План розміщення культур на другий рік освоєння складають в аналогічній по-слідовності:

1)         у відповідні графи записують перехідні культури (озимі в 2-му і 5-му полях);

2)         три поля (1, 6 і 7) зайняті культурами згідно із схемою нової сівозміни. Отже, для цих полів перехідний період можна вважати закінченим і чергування культур здійснювати за новою схемою сівозміни;

3)         4-е поле можна цілком зайняти ячменем, а 3-є — вико-вівсяною сумішкою і багаторічними травами 3-го року використання.

Таким чином, перехід до нової сівозміни завершується за три роки.

Після освоєння сівозміни розміщення культур на кожному полі здійснюється від повідно до встановленого чергування, причому рік освоєння вважається першим роком першої ротації сівозміни. Продовживши перехідний план ще на 6 років, одер-жимо ротаційну таблицю, яка відображає чергування культур у просторі (по полях) і в часі (за роками, табл. 30).

План освоєння сівозміни в таблиці 31 показано на прикладі агрофірми «Томи-лівська» Білоцерківського району Київської області. Проектом внутрішньогоспо-дарського землевпорядкування цього господарства передбачено впровадити десяти-пільну зернопросапну сівозміну з таким чергуванням культур: 1 — горох; 2 — озима пшениця; 3 — цукрові буряки; 4 — кукурудза на силос; 5 — озиме жито; 6 — однорічні трави; 7 — озима пшениця; 8 — цукрові буряки; 9 — гречка; 10 — ячмінь.

Освоєними називають такі сівозміни, в яких розміщення культур по полях відпо-відає затвердженій схемі, дотримуються межі полів, встановлене чергування культур і технологія їх вирощування.

Складання плану — лише початок роботи щодо освоєння сівозмін. Господарство повинне заздалегідь придбати потрібний насіннєвий матеріал, добрива, машини, зна-ряддя та ін. Дуже важливо потурбуватись про забезпечення господарства насінням ба-гаторічних та однорічних трав, ранніх сортів картоплі та інших парозаймаючих культур.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Таблиця 30

Ротаційна таблиця польової 7-пільної сівозміни

 

Номер поля                           Третій Рік ротації Четвертий           П’ятий                      

 

            Перший          Другий          

           

           

            Шостий          Сьомий

1          Картоп-ля рання (озимі)      Озимі  Картопля       Ячмінь            Вико-вівсяна сумішка (озимі)          Озимі            Льон

2          Льон   Картоп-ля рання (озимі)      Озимі  Картопля       Ячмінь            Вико-вівсяна сумішка (озимі)            Озимі

3          Озимі  Льон   Картоп-ля рання (озимі)      Озимі  Картопля       Ячмінь            Вико-вівсяна сумішка (озимі)

4          Вико-вівсяна сумішка (озимі)          Озимі  Льон   Картоп-ля рання (озимі)      Озимі  Картопля            Ячмінь

5          Картопля       Ячмінь            Вико-вівсяна сумішка (озимі)          Озимі  Льон   Картоп-ля рання (озимі)            Озимі

6          Ячмінь            Вико-вівсяна сумішка (озимі)          Озимі  Льон   Картоп-ля рання (озимі)      Озимі            Картопля

7          Озимі  Картопля       Ячмінь            Вико-вівсяна сумішка (озимі)          Озимі  Льон   Картоп-ля рання (озимі)

Таблиця 31

План переходу до прийнятої сівозміни в агрофірмі «Томилівська» Білоцерківського району Київської області

 

Номер поля    Площа, га       Фактичне розміщення культур у році         План розміщення культур за роками освоєння сівозміни

 

           

            попередньому (2001)           поточному (2002)     2003    2004    2005

 

           

            культура         площа, га        культура         площа, га        культура         площа, га        культура            площа, га        культура         площа, га

1          112,0   Ячмінь Озима шени-ця

Коню-шина   20,8 41,4

49,8     Куку-рудза на зерно Цукрові буряки Коню-шина Озиме жито  33,4

36,6 29,5 12,5 Гречка Цукро-ві бу-ряки      70,0 42,0         Куку-рудза на силос 112,0   Озиме жито   112,0

3. Сівозміни в землеробстві україни

Продовження табл. 31

2          110,5   Одно-річні трави Коню-шина Кукуру-дза на силос Ячмінь       9,3

30,0 14,0

57,2     Озима пшени-ця

Коню-шина Гречка Кукуру-дза на силос  9,3

30,0

14,0 57,2         Цукрові буряки Озима пшени-ця    39,3 71,2         Горох  110,5   Озима пшени-ця       110,5

3          116,0   Цукрові буряки Озима шениця       81,4 34,6         Одно-річні трави Цукрові буряки Горох    44,6

50,2 21,2         Озима пшени-ця Ячмінь     65,8 50,2         Одно-річні трави      116,0   Озима пшени-ця       116,0

4          115,0   Озима шениця Кормові буряки      108,9 6,1         Цукрові буряки Кукуру-дза на зерно          108,9 6,1       Гречка Куку-рудза на зерно 60,0 55,0         Ячмінь            115,0   Горох  115,0

5          120,6   Цукрові буряки Гречка Горох          30,0

70,0 20,6         Озима пшени-ця       120,6   Одно-річні трави      120,6   Озима пшени-ця       120,6   Цук-рові буряки            120,6

6          115,3   Цукрові буряки Одно-річні трави   98,4 16,9         Ячмінь

Кормові

буряки            78,4 36,9         Горох  115,3   Озима пшени-ця       115,3   Цук-рові буряки        115,3

7          117,8   Озима шениця Коню-шина 47,8 70,0         Цукрові буряки Озима пшени-ця    47,8 70,0         Куку-рудза на силос           117,8   Озиме жито   117,8   Одно-річні трави      117,8

8          117,7   Озима шениця Коню-шина Ячмінь           54,7

46,9 16,1         Горох Озима пшени-ця

Кукуру-дза на силос 48,7 12,9

56,1     Озима пшени-ця       117,7   Цукрові буряки          117,7   Куку-рудза на силос 117,7

9          119,8   Ячмінь Озима шениця Кукуру-дза на силос Цукрові буряки      28,2 23,6

38,0 30,0         Горох Озима пшени-ця       96,1 23,7         Озима пшени-ця

Озиме жито   96,1 23,7         Цукрові буряки          119,8   Гречка            119,8

10        118,8   Горох Озима шени-ця + коню-шина         71,0 47,8         Озима пшени-ця

Картоп-ля

Коню-шина   62,4

8,6 47,8           Цукрові буряки          118,8   Гречка            118,8   Ячмінь            118,8

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Виконання плану освоєння сівозмін необхідно систематично контролювати, пе-ревіряючи фактичне розміщення посівів на полях по закінченні сівби навесні, влітку і восени, з плановим розміщенням сільськогосподарських культур і парів.

Якщо розміщення посівів частково змінене, то в план потрібно внести поправки не тільки на цей рік, а й на наступні. Так само ж перевіряють виконання технології.

Розробивши план освоєння запроектованої сівозміни, складають план розмі-щення культур на полях протягом ротації. План розміщення сільськогосподарських культур та пару на полях і за роками на період ротації сівозміни записують у ротацій-ну таблицю.

У перший рік ротації культури розміщують на полях так само, як і в рік освоєння сівозміни (відповідно до таблиці переходу), а в наступні роки — згідно з їх чергуван-ням, передбаченим схемою.

Контроль за дотриманням сівозмін слід здійснювати після їхнього освоєння. По-рівнюють фактичне розміщення культур із запланованим згідно з ротаційною табли-цею. При щорічному вирощуванні культур в освоєній сівозміні можливі відхилення від установленого чергування культур. Поряд з невиправданими порушеннями про-екту можуть бути і необхідні зміни, внесення яких зумовлює практика. Найчастіше зміни в сівозмінах зумовлюються потребою пересівання озимих культур та багато-річних трав у несприятливі роки. Щоб запобігти цьому, слід правильно підбирати культури для пересівання, враховуючи особливості вирощуваних після них культур. Наприклад, якщо на полі, де озимі загинули, наступного року планується вирощу-вати цукрові буряки, то для пересівання підбирають зернову культуру, яка була б добрим попередником буряків (горох, ячмінь). Багаторічні трави, що випали, можна пере сівати вико-горохо-вівсяними сумішками, горохом, кукурудзою (чисті посіви чи в сумішці з іншими культурами) на зелену масу або ранній силос, тобто тими культу-рами, які вважаються добрими попередниками озимих.

Оскільки зміна в розміщенні культур на полях сівозміни в одному році впливає й на наступні роки, необхідно так само, як і в період освоєння, два рази за рік порів-нювати фактичне розміщення посівів з установленим згідно з проектом сівозмін. У випадку будь-яких розходжень потрібно вносити поправки.

Якщо цього не зробити, то допущені одного разу відхилення від плану розміщен-ня культур призведуть до значних змін і порушення сівозміни. Так само перевіряють виконання встановленої технології для кожної культури і вносять необхідні поправ-ки, викликані змінами в розміщенні культур або іншими причинами. Одночасно удо-сконалюють і сам план згідно з новими досягненнями науки і передового досвіду.

Документація. Складання проекту, впровадження, освоєння і дотримання сівоз-мін оформляють рядом документів. До них належать агроекономічне обґрунтування проекту, ілюміновані креслення виробничих і орендованих ділянок (при необхіднос-ті), ілюміноване оглядове креслення, протоколи про розгляд і затвердження проекту, акт про перенесення проекту в натуру.

Агроекономічне обґрунтування містить усі розрахунки, покладені в основу про-екту. У складанні цього документа, крім співробітників проектної організації, беруть участь усі спеціалісти господарства. До проекту внутрішньогосподарського землев-порядкування прикладають пояснювальну записку.

Впроваджені сівозміни заносять у книгу реєстрації сівозмін. До неї включають основні відомості із агроекономічного обґрунтування: кількість і площу сівозмін за

3. Сівозміни в землеробстві україни

типами, чергування сільськогосподарських культур у кожній з них, посівні площі кожної культури на рік освоєння сівозмін, плани організації або розширення садів, ви-ноградників, культурних пасовищ і сіножатей, меліоративні та ґрунтозахисні заходи.

Відповідальність за своєчасне і правильне ведення книги покладена на головно-го агронома районного управління сільського господарства. Він, а також головний інженер-землевпорядник зобов’язані періодично перевіряти стан сівозмін у госпо-дарствах району.

Освоєння сівозмін документується актами і журналами перевірки в книзі Історії полів. Із акту результати перевірки переносять у спеціальні журнали для звіту осво-єння сівозмін.

Книга Історії полів — основний документ, який висвітлює всі заходи щодо підви-щення родючості ґрунту та урожайності сільськогосподарських культур як у період освоєння сівозміни, так і в наступні роки. Її ведуть у кожному підрозділі господар-ства, яке має окрему сівоз міну. При невеликих розмірах землекористування обмеж-уються однією книгою на всі підрозділи господарства.

У книзі Історії полів має бути дві частини: загальна по всій сівозміні та по кож-ному полю.

У загальній частині записують схему прийнятої сівозміни і перехідну таблицю, запроектовану систему обробітку ґрунту й удобрення в сівозміні, систему меліора-тивних заходів. У цій частині слід також мати карту ґрунтів і карту забур’яненості полів (останню на основі щорічних обстежень потрібно систематично поновлюва-ти), і дані обліку поширення шкідників та збудників хвороб (також поновлюються щороку). На карті ґрунтів, на основі ґрунтових і агрохімічних досліджень, слід мати відомості про глибину орного шару, гранулометричний склад, кислотність і вміст по-живних речовин у доступних формах. Агрохімічні дослідження ґрунтів треба повто-рювати через кожні п’ять років.

У другій частині книги Історії полів на сторінках, відведених для кожного поля, щороку записують відомості про культури, які були висіяні на кожному полі, і їх уро-жайність та в хронологічному порядку відомості про всі проведені заходи обробітку ґрунту із зазначенням якості й часу проведення кожної роботи, поливи (в зрошува-ному господарстві), про наявність шкідників і збудників хвороб, про види, норми і строки внесення добрив, хімічних засобів захисту рослин.

Важливість книги Історії полів зумовлюється такими причинами. По-перше, вона вкрай необхідна для поточного і перспективного планування сільськогосподарсько-го виробництва: розміщення культур після попередників, правильного планування агрозаходів на окремих полях сівозміни і складання технологічних карт, оскільки при цьому треба враховувати фактичне розміщення культур, виконання агрозахо-дів, внесення добрив, пестицидів у попередні роки. Без точних записів установити це, особливо у великому господарстві, неможливо. По-друге, у книзі буде зібраний величезний виробничий досвід щодо ефективності окремих агрозаходів, які застосо-вуватимуться при уточненні системи агротехніки в даному господарстві. Матеріал з книги Історії полів може бути використаний для агротехнічного навчання працівни-ків господарства. Окремий журнал треба мати для обліку виробничого досвіду.

Книга Історії полів та інші матеріали щодо обліку земель і системи агротехніки в господарстві допоможе встановити порядок, без якого в сучасних умовах не можна вести висококультурного інтенсивного землеробства.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Об’єктивні й своєчасні записи дають можливість аналізувати прийняту техно-логію, оцінювати досягнутий прогрес у культурі землеробства, виявляти й усувати недоліки, повніше використовувати наявні резерви підвищення родючості ґрунту й продуктивності кожного поля. За ведення книги Історії полів відповідає головний (старший) агроном господарства.

Слід нагадати, що вперше не тільки в Росії, а й у світовому землеробстві книгу Історії полів запровадив батько російської агрономії А. Т. Болотов, якому належать крилаті слова: «Немає поганої землі, а є погані господарі». Це він у своїй праці «На-каз до управителя» (за неї в 1770 р. Вільне економічне товариство нагородило його першою золотою медаллю) пропонує в «Примірній формі польового економічного зошита» записувати місцезнаходження, характеристику і особливості кожного поля, а в спеціальну таблицю заносити за роками детально всі агротехнічні заходи щодо кожного поля, продуктивність сільськогосподарських культур, прізвища виконавців усіх робіт з догляду за культурами і збирання врожаю.