3.3.4. Сівозміни на зрошуваних землях


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

В Україні площа зрошуваних земель сягає 2,45 млн га, зокрема в Степу — 2,1 млн (або 80% від загальної їх площі), Лісостепу — 356 тис. і на Поліссі — 11 тис. га. Част-ка зрошуваних земель до загальної площі ріллі і сільськогосподарських угідь стано-вить відповідно 12,8 і 8,4%. В Автономній Республіці Крим зрошується 29,2% ріллі, в областях Херсонській — 25,6, Запорізькій — 13,4, Дніпропетровській — 11,4, Одесь-кій — 11,2, Миколаївській — 11,1, Донецькій — 9,4%.

Найбільше зрошуване поле в Херсонській області — 471,9 тис. га, зокрема 452,7 тис. га ріллі, та в Автономній Республіці Крим — 391,9 тис. га і 356 тис. га відпо відно.

Як відомо, зрошення змінює співвідношення вологи і тепла, а також інтенсив-ність використання рослинами променевої сонячної енергії, сприяючи перетворенню землеробства на високопродуктивне і стійке.

Однак поряд із цим постає й ускладнюється проблема збереження родючості зрошуваних ґрунтів. Найефективнішим заходом підвищення їхньої продуктивності, що не потребує капітальних вкладень, є вдосконалення структури посівних площ. При формуванні структури посівних площ на зрошуваних землях слід приділяти увагу витратам пального та поливної води на один гектар при вирощуванні тієї чи іншої культури, а також витратам коштів, які змінюються для різних культур у 2–2,5 разу.

З метою підвищення окупності зрошення в сучасних умовах необхідно поверну-тися до вирощування таких цінних високорентабельних культур, як соя, цукрові бу-ряки, соняшник, ріпак, гірчиця, льон олійний.

На більшу увагу заслуговує вирощування й таких посухостійких, але добре ре-агуючих на зрошення культур, як суданська трава, сорго, сорго-суданкові гібриди, а також баштанні культури.

Важливою умовою підвищення ефективності зрошення і продуктивності зрошу-ваних земель є освоєння раціональних та економічно обґрунтованих сівозмін. У них найбільш вдало поєднуються системи чергування культур, обробітку ґрунту, засто-сування добрив і зрошення.

На сучасному етапі розвитку зрошувальних меліорацій поливні землі потребують надто сумлінного ставлення, збереження їхньої родючості. Ґрунти, їхня родючість є неоціненним національним багатством України, яке треба зберегти і передати май-бутнім поколінням у найкращому стані. Особливо це стосується зрошуваних земель, на які в попередні роки держава зробила великі капіталовкладення.

З появою в Україні нових форм власності і господарювання, розукрупнення гос-подарств, розпаювання земель, розвитком ринкових відносин на селі зростає кількість господарств, що матимуть невеликі площі землекористування і вузьку спеціалізацію. У зв’язку з цим виникає потреба в розробленні оптимальних форм організації земле-користування і запровадження вузькоспеціалізованих сівозмін з короткою ротацією. Чергування культур у таких сівозмінах повинно проводитися за законом плодозміни, що сприятиме високій стабільній продуктивності землеробства.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Структура посівних площ зумовлена ґрунтово-кліматичними умовами, попитом на продукцію окремих сільськогосподарських культур або кон’юнктурою ринку, що визначає спеціалізацію господарства і насичення сівозміни окремими культурами; вимогами до зниження енергоємності технологій, а також збереження і підвищен-ня родючості ґрунту. Тому головними на поливних землях повинні стати технічні культури (соя, соняшник, ріпак, гірчиця, цукрові буряки), а також овочеві, баштанні, кормові культури (люцерна, еспарцет, буркун, кукурудза на зерно і силос, кормові сумішки, гарбузи). Озиму пшеницю та інші колосові культури слід вирощувати на зрошуваних землях в обсягах, необхідних для створення оптимальних попередників для технічних і овочевих культур (табл. 23).

Таблиця 23

Оцінка попередників основних культур на зрошуваних землях

 

            Попередник

Культура                                                                                                                             

Люцерна        Н         Х         Д         Х         Д         Н         Х         Х         Х         Х         Х

Озима пше-ниця       Х         Д         Н         Н         Н         Д         Х         Д         Х         Д         Н

Кукурудза на зерно   Д         Х         Д         Д         Д         Х         Х         Х         Х         Х         Х

Буряки цукрові          Н         Х         Д         Н         Н         Н         Х         Х         Х         Х         Х

Соняшник      Н         Х         Х         Х         Н         Д         Д         Н         Х         Х         Х

Соя     Н         Х         Х         Х         Н         Н         Д         Д         Х         Х         Х

Ріпак   Х         Х         Х         Х         Н         Д         Н         Д         Х         Х         Х

Томати,

перець,

картопля        Х         Х         Д         Д         Н         Х         Х         Х         Х         Х         Х

Огірки, кабачки         Х         Х         Д         Д         Н         Х         Х         Х         Д         Х         Х

Капуста          Х         Х         Д         Д         Н         Х         Х         Х         Х         Н         Д

Цибуля           Н         Х         Д         Д         Н         Х         Х         Х         Х         Х         Н

Умовні позначення: Х — хороший; Д — допустимий; Н — недопустимий

Враховуючи важливе значення бобових культур у зрошуваних сівозмінах, площі бобових, незалежно від спеціалізації господарств, повинні займати в структурі по-сівів не менше однієї третини.

Особливо важлива роль багаторічних трав у сівозмінах з високим насиченням вологолюбними культурами, де внаслідок інтенсивного зрошення швидко погіршу-ються водно-фізичні властивості ґрунту і створюються передумови вторинного засо-лення та підтоплення земель.

3. Сівозміни в землеробстві україни

Оптимальним насиченням польових, овочевих, рисових сівозмін люцерною є 25–30%, кормових — 30 і більше, прифермських — 35–50%. Оскільки люцерну мож-на повертати на попереднє місце вирощування не раніше ніж через 3 роки, то в при-фермських короткоротаційних сівозмінах її слід вирощувати у вивідному полі.

Культури, що вирощуються у сівозмінах, неоднакові за продуктивністю, вимо-гами до попередників, тривалістю вегетаційного періоду та рентабельністю. Найви-щу продуктивність забезпечує кукурудза на зерно та цукрові буряки — 110–145 ц/га кормових одиниць. Люцерна й озима пшениця забезпечують вихід 70–85 ц/га кор-мових одиниць.

Найрентабельнішим є вирощування на зрошуваних землях технічних культур (соняшник, соя, озимий ріпак, гірчиця), баштанних та овочевих. Рентабельним є та-кож вирощування високоякісного зерна озимої пшениці.

У господарствах з невеликою площею зрошуваних земель їх насамперед доцільно використовувати для вирощування кормових культур. Так, у багатогалузевих госпо-дарствах з площею зрошення до 15% загальної площі ріллі під кормові культури тре-ба відводити до 70% поливних земель, а в господарствах з розвинутим зрошенням — до 30–45%. У господарствах, спеціалізованих на виробництві товарного і фуражного зерна, площі під кормовими культурами на поливних землях можуть становити від 20–30 до 55–75%.

За наявності зрошуваних систем з гідромодулем до 0,34 л/с/га основними зерно-вими культурами повинні бути озима пшениця і ячмінь, полив яких закінчується до початку максимального водовикористання таких вологолюбних культур, як кукуру-дза, цукрові буряки, овочеві.

Структура посівів має сприяти повному і рівномірному використанню води про-тягом вегетаційного періоду. При цьому найбільша потреба у воді всієї сівозміни й окремих культур повинна повністю забезпечуватися пропускною здатністю каналів і сприяти раціональній експлуатації зрошувальної системи, не допускати холостих періодів у її роботі.

А відтак поливні землі доцільно використовувати під культури з довгим вегета-ційним періодом: цукрові буряки, соняшник, кукурудзу, сою, люцерну, овочеві куль-тури, а також зернобобові, озиму пшеницю, озимі на зелений корм з проміжними по-сівами кукурудзи, багатокомпонентні сумішки, зернові.

Вологолюбні культури з тривалим вегетаційним періодом слід поєднувати з ви-рощуванням культур, що володіють буферністю в режимах зрошення — люцерна, озимі зернові, озимі на зелений корм, ріпак, гірчиця.

Таке поєднання дає змогу зменшувати піки в режимах водокористування культур сівозміни і більш раціонально використовувати зрошувальні системи. За цих умов структура посівних площ справляє істотний вплив на розподіл поливної води про-тягом вегетаційного періоду в межах зрошувальної норми для кожного зрошуваного масиву. Так, дослідження Інституту зрошуваного землеробства УААН показали, що збільшення частки кукурудзи в сівозміні від 28,5 до 57,1–71,5% призводить до під-вищення нерівномірності використання поливної води від 49,0–53,4 до 55,8–92,2% відповідно.

Тому структуру посівних площ необхідно узгоджувати з водозабезпеченістю системи. За наявності зрошувальних систем з гідромодулем 0,3 л/с/га поливні землі можна насичувати вологолюбними культурами та культурами з близьким режимом

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

зрошення до 40-45%; з гідромодулем 0,4 л/с/га — 60-70% і з 0,5 л/с/га — 75-80%. Частку таких культур визначають за перетвореною формулою гідромодуля:

ях8640хГ

a =       ,

т

де a — частка культури або групи культур з близьким режимом зрошення,%; q — гідромодуль дільниці, л/с/га; Г— поливний період, дні; т — поливна норма, м3/га.

У південній частині Степу межею насичення зрошуваних земель культурами з однаковим або близьким періодом зрошення на системах з гідромодулем 0,3 л/с/га є 43%, гідромодулем 0,4-58%, 0,5-72% і 0,6 л/с/га — 86%.

Двадцятирічними (1968-1987) дослідженнями Інституту зрошуваного земле-робства УААН встановлено, що продуктивність сівозмін визна чається в основному (на 85%) набором культур. Погодні умови і випад кові фактори на продуктивність істотно не впливають (4 і 11% відповідно). Найпродуктивніші на зрошуваних зем-лях в основних посівах із зернових культур кукурудза й озима пшениця. Збільшення частки зернових культур у сівозміні від 50 до 75% не знижує урожайності та якості врожаю.

У польовій сівозміні зернові культури можуть займати до 60% сівозмінної площі, причому на зрошуваних системах з гідромодулем до 0,35 л/с/га озима пшениця в групі зернових повинна займати до 50%, кукурудза — 12-15%, а на зрошуваних пло-щах з більшою водозабезпеченістю посіви кукурудзи можна розширити до 40-45% (И. И. Андрусенко, А. М. Коваленко, Е. О. Жуйкова, 1989).

Господарствам з незначними площами зрошуваних земель останні доцільно ви-користовувати для вирощування овочевих та кормових культур — вони забезпечують найбільші прирости врожаю від зрошення. Значні площі зрошуваних земель можуть бути основою для гарантованого виробництва зерна і кормів.

Співвідношення культур у сівозмінах має забезпечувати також рівномірний роз-поділ праці протягом вегетаційного періоду.

Структуру посівних площ і сівозмін на зрошуваних землях складають також із врахуванням вимог водозбереження, коли найбільша увага приділяється добору куль-тур, які продуктивно використовують вологу. Зернові особливо чутливі до нестачі вологи у фазу викидання волоті і виколошування, цвітіння і наливу зерна. Водночас ці культури без зниження урожаю переносять нестачу вологи на початку вегетації, що створює передумови для використання невеликих поливних норм на початку ве-гетації і оптимальних у період формування зерна. Такий режим зрошення при ви-рощуванні кукурудзи забезпечує економію 35% поливної води порівняно з поливом в усі періоди росту. На особливу увагу заслуговує використання буферності люцерни в режимах зрошення культур сівозмін. Поняття буферності зводиться до такого, що люцерна є найвимогливішою до води культурою сівозміни, де вона займає 33-40%. Зрошувальна норма люцерни другого року життя, за даними дослідних установ, у се-редньому становить 5200-5800 м3/га з розподілом у два поливи під кожний укіс.

Аналіз продуктивності цієї культури за укосами показує, що завдяки першим двом укосам одержують до 70% загального врожаю при затратах 30% зрошувальної норми. Основна ж частина зрошувальної води (70%) витрачається на одержання

3. Сівозміни в землеробстві україни

лише 30% урожаю люцерни в третьому чи четвертому укосах, причому в період мак-симальної потреби в поливній воді інших культур сівозміни.

Проведені дослідження показали, що, використовуючи біологічну особливість лю-церни на полях з глибоким заляганням ґрунтових вод, можна без зниження продуктив-ності скоротити зрошувальну норму і кількість поливів шляхом проведення вологоза-рядкового поливу нормою 1000–1200 м3/га і трьох вегетаційних поливів по 650–700 м3/га під другий, третій і четвертий укоси, причому люцерна завдяки використанню вологи із глибоких шарів ґрунту забезпечує високу продуктивність (130 ц/га сіна) при значній економії води, яка вкрай необхідна для зрошення інших культур сівозміни.

Такими самими властивостями володіють і озима пшениця, ріпак та гірчиця, во-логозарядковий і вегетаційні поливи яких припадають на період, коли максимальна потреба в зрошенні інших культур ще не настала.

Із польових найчастіше в господарствах освоєні плодозмінні, трав’яно-просапні, зернотрав’яні й просапні сівозміни. В них розміщуються зернові культури, люцерна, кукурудза на силос, технічні.

На зрошуваних системах з гідромодулем близько 0,3 л/с/га, тобто з низькою водозабезпеченістю, основною зерновою культурою повинна бути озима пшениця. Зрошення її закінчують до початку максимального водоспоживання вологолюбних культур: кукурудзи, люцерни, буряків, овочевих, картоплі. На системах із середньою водозабезпеченістю при гідромодулі 0,45 л/с/га перевагу слід віддавати кукурудзі, врожайність якої на 30–40 ц/га вища, ніж у озимої пшениці.

Кормові культури, призначені на сіно і силос, розміщують у кормових сівозмінах, а вирощувані на зелений і соковитий корми — у прифермських і притабірних. Буду-ються вони за типом зеленого конвеєра. Частка кормових культур у них може стано-вити 80–100, зернофуражних — 20–30%. Основними з них є люцерна, кукурудза із соняшником або соєю, злаково-бобові сумішки в основних і проміжних посівах.

Для овочевих і кормових сівозмін характерний великий набір культур. Культу-ри з близькими біологічними властивостями та заходами агротехніки розміщують у збірних полях. Частка овочевих культур та картоплі в кормових сівозмінах може становити 30–45, в овочевих — до 60–70%.

Поля нарізують у межах постійних каналів зрошувальної системи. В окремих ви-падках вони можуть різнитися за площею, однак обов’язковою умовою є можливість рівномірного розподілу води на всьому полі.

Організаційним і агротехнічним вимогам розміщення культур найбільше відпо-відають п’яти- і семипільні сівозміни з площею польових 500–1000 га, кормових — 400–900, овочевих — 300–400, рисових 500–600 га.

Установлюючи набір і чергування культур у сівозмінах, треба дотримуватися го-ловної вимоги — кожну культуру розміщувати в оптимальних для неї умовах. Слід також враховувати економічні й господарські умови з тим, щоб кращими попередни-ками забезпечувати найцінніші культури.

Незамінною культурою у сівозмінах на зрошуваних землях є люцерна. Вона від-значається не тільки високою врожайністю і якістю корму, а й властивістю підвищу-вати родючість ґрунту, поліпшувати його меліоративний стан.

Люцерну в сівозмінах розміщують після озимої пшениці, кормових та цукрових буряків, кукурудзи на зелений корм і силос, овочевих культур, картоплі, що залиша-ють після себе чисте від бур’янів поле.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

У польових сівозмінах люцерну висівають навесні в основному під покрив ярого ячменю, у кормових — під кукурудзу або злаково-бобові сумішки на зелений корм, а в літніх посівах — у чистому вигляді.

Дослідження, проведені в Інституті зрошуваного землеробства УААН, показали, що в польових сівозмінах люцерну доцільніше висівати влітку, до 15 серпня, після озимої пшениці. Це дає змогу збільшити збір зерна і кормових одиниць.

Найбільший збір сіна люцерна забезпечує на другий і третій роки життя.

Вивчення впливу люцерни в окремих дослідах на врожайність наступних куль-тур показало, що чотирирічна скиба не має переваги порівняно з дво- трирічною.

Раціонально вирощувати люцерну в польовій сівозміні два-три роки, частка її посівів повинна становити 20–25%. У кормовій і овочевій сівозмінах, де внаслідок інтенсивного зрошення швидко погіршуються водно-фізичні властивості та інші по-казники родючості ґрунту, частку люцерни збільшують до 30–40%.

Для озимої пшениці корисно добирати попередники з раннім строком збирання, що дає змогу своєчасно підготувати ґрунт, провести вологозарядковий полив і сівбу. Добрими попередниками є скиба і оборот скиби люцерни, злаково-бобові сумішки, кукурудза на силос та зелений корм, ранні овочеві й картопля.

Пшеницю після пшениці в разі господарської необхідності при дотриманні всіх вимог щодо запобігання зниженню врожайності можна сіяти не більше двох років. Якщо довше вирощувати цю культуру на одному місці, то різко збільшується пошко-дження рослин шкідниками, ураження хворобами, зростає забур’яненість, кількість токсичних форм мікробів, знижуються врожай та якість зерна.

Кукурудза на зрошенні менше реагує на попередників, розміщення в сівозміні. Кукурудзу весняного строку сівби на зерно і силос краще розміщувати після озимої пшениці, овочевих, картоплі, кормових і цукрових буряків. Післяукісні посіви цієї культури передбачаються після озимих та однорічних культур на зелений корм, піс-ляжнивні — після озимої пшениці та ячменю на зерно. При цьому враховують час збирання попередника, надходження продукції.

Беззмінна сівба кукурудзи на одному полі до трьох років практично не знижує врожаю і якості продукції. Цю особливість треба враховувати при побудові спеціа-лізованих зернових сівозмін, а також коли використовуються триазинові гербіци-ди, післядія яких залежно від норми внесення проявляється протягом двох-трьох років.

Цукрові та кормові буряки розміщують переважно після озимої пшениці, попере-дниками якої були скиба люцерни, злаково-бобові сумішки або кукурудза на зелений корм, овочеві культури, крім столових буряків і картоплі. Повторно цукрові буряки можна сіяти не більше двох років.

Встановлюючи чергування культур, треба передбачити таке їх розміщення, при якому восени можна було б вирівняти поверхню ґрунту, провести інші агротехнічні заходи, щоб навесні звести їх до мінімуму.

Суттєвою особливістю сівозмін на зрошуваних землях є насичення їх проміж-ними посівами. Дослідами підтверджено, що більшість культур основних посівів ви-користовують 35–60% теплого періоду року. Завдяки забезпеченості водою це дає можливість вирощувати проміжні культури ранньовесняного, післяукісного, після-жнивного, осіннього строків сівби і додатково одержати до 17–25 ц кормових оди-ниць з 1 га сівозмінної площі.

3. Сівозміни в землеробстві україни

Серед проміжних культур ранньовесняного строку сівби заслуговують на увагу злаково-бобові сумішки, у складі яких можуть бути ячмінь, овес, горох, гірчиця біла, ріпак, редька олійна.

У післяукісних посівах висівають переважно кукурудзу в сумішках із соняшни-ком, соєю, кормовим горохом, суданською травою.

Залежно від строку збирання основної культури в післяжнивних посівах висіва-ють кукурудзу в чистому вигляді або із соняшником, злаково-бобові сумішки.

Восени в проміжних посівах після озимих та ярих колосових культур на зерно вирощують скоростиглі кормові культури, такі як гірчиця біла, редька олійна або рі-пак, суріпиця. Висівають їх з вівсом або в чистому вигляді.

З озимих культур у проміжних посівах переважають чисті посіви жита або в су-мішках з озимою викою. Слід зазначити, що проміжні посіви дещо знижують уро-жайність наступних культур, що зумовлено погіршенням поживного режиму ґрунту, зменшенням суми ефективних температур.

Проте, незважаючи на зниження врожайності культур в основних посівах після проміжних, загальний вихід продукції з поливного гектара зростає. Проміжні посіви можуть становити 12,5–35% сівозмінної площі. Науковою основою інтенсивних ко-роткоротаційних сівозмін є підбір культур і сортів інтенсивного типу, максимальне використання ріллі протягом вегетаційного періоду. Це досягається шляхом наси-чення сівозмін проміжними посівами, вирощування культур з тривалим вегетацій-ним періодом (цукрові буряки, кукурудза, соя, культури багатоукісного використан-ня — люцерна, суданська трава), що дає змогу максимально використовувати сонячну енергію, опади, поливну воду, накопичений бобовими культурами біологічний азот, застосовувати ґрунтозахисну і енергозберігаючу системи обробітку ґрунту, інтегро-ваний захист рослин.

При розміщенні основних та проміжних культур у сівозмінах їх оцінюють не тіль-ки за продуктивністю, а й за ґрунтозахисною здатністю. Одним із важливих чинників побудови сівозмін є підвищення ступеня насиченості їх основною культурою. За цих умов ставиться завдання одержати максимальний вихід продукції з одиниці площі при збереженні та підвищенні родючості ґрунту, підтриманні рівноваги і біоценозу, а також вирішенні завдань охорони довкілля від забруднення.

При організації сівозмін на зрошуваних землях необхідно поряд з продуктивніс-тю сівозмін на підставі технологічних поопераційних карт враховувати затрати пра-ці на вирощування культур і розподіл їх протягом вегетації. Так, при вирощуванні озимої пшениці на зерно 50–55% усіх затрат припадає на період збирання (липень), по люцерні затрати праці розподіляються рівномірно протягом чотирьох місяців — з першого укосу і початку поливів під другий укіс до вологозарядкового поливу. Пі-кове напруження щодо затрат праці створюється при вирощуванні кукурудзи, де 70–85% їх припадає на збирання (серпень-вересень). Тому культури сівозміни під-бирають із врахуванням їхньої потреби в затратах праці на вирощування протягом вегетаційного періду, що не збігаються за піками цих затрат, з тим щоб забезпечити рівномірний й ефективний розподіл праці та використання агротехнічних заходів в оптимальні строки.

На сучасному етапі розвитку зрошуваного землеробства, для якого характерне поглиблення спеціалізації та посилення ролі чинників інтенсисифікації, особливого значення набуває ведення на поливних землях короткоротаційних спеціалізованих сівозмін.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Спеціалізовані короткоротаційні кормові сівозміни поблизу тваринницьких ферм дають змогу до мінімуму скоротити витрати на транспортування кормів. Наси-чення їх проміжними посівами сприяє відновленню втрачених елементів плодозміни і найбільш повному використанню агрокліматичного потенціалу, зрошувальних сис-тем, сільськогосподарської техніки, трудових ресурсів.

Заслуговує на увагу і розміщення спеціалізованих короткоротаційних сівозмін при вирощуванні овочевих культур і цукрових буряків поблизу населених пунктів, переробних цехів з метою скорочення затрат на доставку робочої сили до місця робо-ти і продукції до пунктів перероблення. Водночас на віддалених ділянках слід розмі-щувати спеціалізовані сівозміни щодо вирощування зернових, багаторічних трав на насіння, які потребують менших витрат на транспортування продукції з урахуванням залишеної соломи та інших рослинних решток на полі. Таке розміщення спеціалізо-ваних сівозмін дає можливість значно скоротити витрати на виробництво одиниці продукції.

Для зменшення інтенсивності обробітку ґрунту слід довести до однієї третини в структурі посівних площ на зрошуваних землях багаторічні трави, зернобобові куль-тури. Такі заходи в землевпорядкуванні зрошуваних земель сприятимуть збережен-ню довкілля, економії енергозатрат.

Нижче наведені схеми сівозмін для основних напрямів спеціалізації.

Польові сівозміни короткої ротації. Для систем з гідромодулем 0,40 л/с/га:

I.          1, 2 — люцерна; 3 — озима пшениця + післяжнивні; 4 — соя; 5 — озимий ріпак +

післяжнивні на зелене добриво; 6 — ярий ячмінь з підсівом люцерни.

II.        1, 2 — люцерна; 3 — озима пшениця + післяжнивні; 4 — соя; 5 — озимий яч-

мінь + післяжнивні; 6 — соняшник; 7 — однорічні сумішки з підсівом люцерни.

Для систем з гідромодулем понад 0,40 л/с/га:

I.          1, 2 — люцерна; 3 — озима пшениця + післяжнивні; 4 — соя; 5 — озимий ріпак +

післяжнивні; 6 — соняшник; 7 — однорічні сумішки з підсівом люцерни.

II.        1, 2 — люцерна; 3 — озима пшениця + післяжнивні; 4 — соя; 5, 6 — кукурудза на

зерно; 7 –ярий ячмінь з підсівом люцерни.

III.       1 — соя; 2, 3 — кукурудза на зерно.

IV.       1 — соя; 2 — кукурудза на зерно.

У районах бурякосіяння можна рекомендувати сівозміну з таким чергуванням культур: 1 — ярий ячмінь з підсівом люцерни; 2, 3 — люцерна; 4 — цукрові буряки; 5 — соя; 6 — цукрові буряки.

Технічні культури сівозміни (соя, цукрові буряки) займають 50% площі, у тому числі цукрові буряки — 33,3, люцерна — 33,3%, бобові (люцерна, соя) — 50%. Ви-хід кормових одиниць становить 154,2 ц/га, перетравного протеїну — 17,2 ц/га сі-возмінної площі, забезпеченість кормової одиниці перетравним протеїном — 111 г (А. М. Коваленко та ін., 1999). Висока продуктивність сівозміни зумовлена наявніс-тю двох полів цукрових буряків. Як тривало вегетуюча культура, вона ефективно ви-користовує вегетаційний період. Ця сівозміна не потребує насичення проміжними культурами. Індекс використання землі у сівозміні дорівнює 1,0.

Проведені Інститутом зрошуваного землеробства УААН дослідження показали можливість впровадження сівозмін з цукровими буряками при ще коротшій ротації: 1 — ярий ячмінь з підсівом люцерни; 2 — люцерна; 3 — озима пшениця; 4 — цукрові буряки.

3. Сівозміни в землеробстві україни

Продуктивність цієї сівозміни після двох ротацій не знижується, а урожайність коренеплодів залишається на рівні 650–700 ц/га. Зернові культури займають 50% площі, зокрема озима пшениця — 25%, цукрові буряки — 25, кормові — 25%. При сівбі (після збирання озимої пшениці) на третьому полі редьки олійної з вівсом (після-жнивно) індекс використання ріллі в сівозміні становить 1,25.

Розглянуті сівозміни забезпечують виробництво цукрових буряків, зерна і кормів.

Для виробництва зерна пшениці Інститут зрошуваного землеробства УААН ре-комендує сівозміну з таким чергуванням культур: 1 — озима пшениця + літні посіви люцерни; 2, 3 — люцерна; 4 — люцерна на один укіс + післяукісна кукурудза на силос або зелений корм; 5, 6 — озима пшениця + кукурудза на зелений корм.

Ця сівозміна насичена проміжними культурами, індекс використання ріллі ста-новить 1,5. Озиму пшеницю висівають три роки підряд. А щоб зменшити небезпеку розвитку кореневих гнилей, у двох полях розміщують післяжнивні посіви кукурудзи на зелений корм.

Включення в сівозміну люцерни збільшує нагромадження азоту в ґрунті і сприяє зменшенню мінералізації гумусу в період вирощування люцерни.

У результаті вирощування культур за ротацію сівозміни одержано позитивний баланс гумусу при внесенні на шостому полі 60–120 т/га гною. Це збільшило нако-пичення гумусу і забезпечило стабільне зростання позитивного балансу органічної речовини, тобто постійне підвищення родючості ґрунту і поліпшення його водно-фізичних властивостей.

У такій сівозміні колосові (озима пшениця) займають 50% площі, решту відво-дять під кормові культури. На трьох полях вирощують проміжні посіви кукурудзи. Таким чином, у цій сівозміні передбачено найбільш інтенсивне використання землі і вирощування запланованих врожаїв озимої пшениці та кормових культур при збере-женні родючості ґрунту.

Недоліком цієї сівозміни є включення в неї післяжнивних посівів, які в окремі роки ускладнюють підготовку ґрунту під озиму пшеницю, особливо на полі, де вно-сять гній. Проте тут повинен чітко діяти графік робіт, що забезпечує збирання після-жнивної кукурудзи в першій половині вересня, внесення добрив і підготовку ґрунту під озиму пшеницю в оптимальні строки. За цих умов проявляється ефективність безполицевого обробітку, що дає змогу скоротити строки підготовки ґрунту під сівбу озимих.

На особливу увагу заслуговує шестипільна сівозміна з двома полями люцерни, насичена зерновими культурами в основних і проміжних посівах. По скибі й обороту скиби люцерни вирощують озиму пшеницю з післяжнивною сівбою проса або гречки на зерно: 1 — озима пшениця + просо післяжнивно з підсівом люцерни; 2, 3 — лю-церна; 4 — озима пшениця + просо післяжнивно; 5 — озима пшениця + гречка після-жнивно; 6 — озимий ячмінь + просо післяжнивно.

Зернові в посівах займають 66,7% площі сівозміни, люцерна — 33,3%. Післяжнив-ні посіви зернових круп’яних культур розміщені в чотирьох полях. Сівозміна цінна тим, що, забезпечуючи високий вихід зерна з одного гектара сівозмінної площі, вона сприяє підвищенню родючості ґрунту завдяки нагромадженню в ньому великої кіль-кості рослинних решток. Це підвищує врожай і якість продукції, хоч і створює деяке напруження при збиранні врожаю післяжнивних культур та підготовці ґрунту під озимі.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Кормові сівозміни. Із урахуванням спеціалізації і концентрації тваринництва при зрошенні можна освоювати шестипільні сівозміни з таким чергуванням культур: 1 — озимі пшениця з викою на зелений корм + кукурудза на зелений корм з підсівом еспарцету; 2 — еспарцет + кукурудза молочно-воскової стиглості (МВС) з соєю; 3 — озимі жито з викою на зелений корм + кукурудза МВС із соєю; 4 — багатокомпонент-ні сумішки + кукурудза на зелений корм з підсівом еспарцету; 5 — еспарцет на один укіс + кукурудза МВС із соєю; 6 — озимі жито з викою на зелений корм + кукурудза МВС із соєю.

Така сівозміна особливо ефективна при тваринницькому комплексі для забезпе-чення безперервного постачання тваринам зелених кормів. Тут проявляється цін-ність еспарцету як у формуванні високих урожаїв зеленої маси, так і підвищенні ро-дючості ґрунту.

Високий вихід кормів забезпечує й шестипільна сівозміна з таким чергуванням культур: 1 — тритикале з озимою викою на зелений корм + кукурудза на зелений корм з підсівом люцерни; 2, 3 — люцерна; 4 — люцерна на один укіс + кукурудза МВС із соєю; 5 — озимі пшениця з викою на зелений корм + кукурудза МВС із соєю; 6 — озимі жито з викою на зелений корм + кукурудза МВС із соєю.

Кормові культури займають у сівозміні 100% площі, у тому числі багаторічні тра-ви — 40%. Індекс використання ріллі в сівозміні — 1,67. Сівозміна забезпечує накопи-чення гумусу в ґрунті і може бути освоєна господарствами з досить високою енерго-озброєністю, доброю організацією праці та достатнім рівнем забезпеченості робочою силою.

Викликає інтерес кормова люцерно-кукурудзяна сівозміна, що має меншу трудо-місткість порівняно з розглянутою вище: 1 — кукурудза на зелений корм з підсівом люцерни; 2, 3 — люцерна; 4 — люцерна на один укіс + кукурудза МВС; 5, 6 — кукуру-дза МВС.

Використання високопродуктивних культур люцерни і кукурудзи забезпечує ви-соку продуктивність наведеної сівозміни.

Високопродуктивними є прифермські сівозміни з таким чергуванням культур:

I.          1, 2 — люцерна; 3 — кормові коренеплоди; 4 — кукурудза на силос; 5 — озимі

злаково-бобові сумішки + післяукісно кукурудза на силос; 6 — злаково-бобові суміш-

ки з підсівом люцерни.

II.        1, 2, 3 — люцерна; 4 — озима пшениця + післяжнивні; 5 — кормові коренеплоди;

6 — злаково-бобові сумішки з підсівом люцерни.

III.       1 — кукурудза на силос; 2 — озимі злаково-бобові сумішки + післяукісно ку-

курудза на силос; 3 — злаково-бобові сумішки + післяукісно кукурудза на силос; 4 —

люцерна (вивідне поле).

Рисові сівозміни. На рисових системах найпоширеніші восьмипільні сівозміни з таким чергуванням культур: 1, 2 — люцерна; 3, 4, 5 — рис; 6 — агромеліоративне поле; 7, 8 — рис. У цій сівозміні рис займає 62,5% площі. У ланці з люцерною його висіва-ють на одному місці протягом трьох, а після агромеліоративного поля — двох років. При цьому врожайність рису практично не знижується і досягає максимального ви-ходу з гектара площі сівозміни.

А. М. Коваленко, А. О. Лимар, М. П. Малярчук та ін. (1999), І. І. Андрусенко, А. М. Коваленко (2002) рекомендують рисові сівозміни з таким чергуванням куль-тур:

3. Сівозміни в землеробстві україни

I.          1, 2 — люцерна; 3, 4 — рис; 5 — агромеліоративне поле; 6 — рис.

II.        1, 2 — люцерна; 3, 4 — рис; 5 — агромеліоративне поле; 6, 7 — рис.

III.       1, 2 — люцерна; 3, 4 — рис; 5 — агромеліоративне поле; 6, 7 — рис; 8 — ярий

ячмінь з підсівом люцерни.

IV.       1, 2 — люцерна; 3, 4, 5 — рис; 6 — агромеліоративне поле; 7, 8 — рис.

У степовій зоні на великих зрошуваних масивах основні площі поливних земель

вчені рекомендують відводити під кормові та зернові культури, частка яких повинна становити відповідно 50–60 і 33–36%. У зерновій групі перевагу пропонується від-давати найбільш урожайній культурі — кукурудзі, яка має займати до 35–40% площ зернових. Озимі пшениця, ячмінь, інші зернові культури повинні займати до 50–55%. Таке співвідношення культур у зерновій групі дасть змогу збільшити частку після-жнивних зернових і кормових культур до 15–20% (П. І. Коваленко та ін., 2000).

У групі кормових культур пріоритет слід віддати люцерні. Частка цієї культури повинна становити 50–55% від загальної площі кормових рослин. Витримати цей по-казник можливо за умов, коли в структурі посівів на поливних землях люцерна зай-матиме 22 до 30% площ. Посіви люцерни стабілізують виробництво кормів.

Зрошувані землі в Донецькому регіоні та промисловому Придніпров’ї доцільно використовувати насамперед для виробництва кормів і овочів.

У кормовиробництві на поливних землях слід приділити особливу увагу орга-нізації культурних зрошуваних пасовищ, кормова продуктивність яких на 30–40% вища порівняно з польовим виробництвом кормів, на 30–50% знижується собівар-тість корму, поліпшується його якість і майже вдвічі підвищується продуктивність тварин (П. І. Коваленко та ін., 2000).

Інститути гідротехніки і меліорації, зрошуваного землеробства УААН, Херсон-ський ДАУ пропонують такі схеми окремих сівозмін різного призначення:

а)         польова сівозміна: 1, 2 поля — люцерна; 3 — озима пшениця + післяжнивні по-

сіви; 4 — кормові буряки; 5 — соя; 6, 7 — кукурудза на зерно; 8 — кукурудза на силос;

9 — озима пшениця + літній посів люцерни;

б)         кормова сівозміна: 1, 2, 3 поля — люцерна; 4 — озимі бобово-злакові сумішки +

післяукісна кукурудза на силос; 5 — кукурудза на силос; 6 — бобово-злакові трави з

підсівом люцерни.

Міністерство аграрної політики України і наукові установи УААН (Рижук С. М. та ін., 2002) рекомендують такі орієнтовні схеми сівозмін для основних напрямів ви-користання поливних земель.

Польові сівозміни (зернові і зернофуражні культури можуть займати 20–70%, кор-мові — 30–70% площі).

Сівозміни для систем з гідромодулем 0,4 л/с/га:

I.          1, 2 — люцерна; 3 — озима пшениця + післяжнивні посіви; 4 — соя; 5 — озима

пшениця + післяжнивні посіви; 6 — ярий ячмінь з підсівом люцерни.

II.        1, 2 — люцерна; 3 — озима пшениця + післяжнивні посіви; 4 — кукурудза на

зерно; 5 — соя; 6 — озима пшениця + післяжнивні посіви; 7 — ярий ячмінь з підсівом

люцерни.

III.       1 — соя; 2 — озима пшениця; 3 — озимий ячмінь + післяжнивні посіви; 4 —

люцерна (вивідне поле).

IV.       1 — соя; 2 — озима пшениця + післяжнивні посіви.

Сівозміни для систем з гідромодулем понад 0,4 л/с/га:

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

I.          1, 2 — люцерна; 3 — озима пшениця + післяжнивні посіви; 4 — соя або кукурудза

на силос; 5 — озима пшениця + післяжнивні посіви; 6 — кукурудза на зерно; 7 — ярий

ячмінь або злаково-бобові сумішки з підсівом люцерни.

II.        1, 2 — люцерна; 3 — озима пшениця + післяжнивні посіви; 4, 5, 6 — кукурудза

на зерно; 7 — ярий ячмінь або злаково-бобові сумішки з підсівом люцерни.

III.       1 — соя; 2 — озима пшениця; 3 — кукурудза на зерно; 4 — люцерна (вивідне поле).

IV.       1 — соя; 2 — кукурудза на зерно.

V.        1 — соя; 2, 3, 4 — кукурудза на зерно.

Кормові сівозміни (кормові культури можуть займати 60–80%, зернофуражні — 20–40% площі):

I.          1, 2 — люцерна; 3 — кормові коренеплоди; 4 — кукурудза на силос; 5 — озимі

злаково-бобові сумішки + післяукісна кукурудза на силос; 6 — злаково-бобові суміш-

ки з підсівом люцерни.

II.        1, 2, 3 — люцерна; 4 — озимі злаково-бобові сумішки + післяукісна кукурудза

на силос; 5 — кукурудза на силос; 6 — злаково-бобові сумішки з підсівом люцерни.

III.       1, 2, 3 — люцерна; 4 — озима пшениця + післяжнивні посіви; 5 — кормові коре-неплоди; 6 — соя; 7 — кукурудза на зерно; 8 — кукурудза на силос; 9 — злаково-бобові сумішки з підсівом люцерни.

IV.       1 — кукурудза на силос; 2 — озимі злаково-бобові сумішки + післяукісна ку-курудза на силос; 3 — злаково-бобові сумішки + післяукісна кукурудза на силос; 4 — люцерна (вивідне поле).

Прифермські сівозміни (вирощують кормові культури на зелений корм із конве-єрним отриманням кормів протягом 220–240 днів):

I.          1, 2, 3 — люцерна; 4 — озимі злаково-бобові сумішки + післяукісно кукурудза на

зелений корм; 5 — злаково-бобові сумішки + післяукісно кукурудза на зелений корм;

6 — кукурудза на зелений корм + післяукісно злаково-бобові сумішки на зелений

корм; 7 — злаково-бобові сумішки з підсівом люцерни.

II.        1, 2, 3 — люцерна; 4 — кукурудза на зелений корм; 5 — озимі злаково-бобові

сумішки на зелений корм + післяукісно кукурудза на зелений корм; 6 — кормові ко-

ренеплоди; 7 — злаково-бобові сумішки на зелений корм + післяукісно кукурудза на

зелений корм; 8 — кукурудза на зелений корм + післяукісно злаково-бобові сумішки;

9 — злаково-бобові сумішки з підсівом люцерни.

III.       1 — злаково-бобові сумішки на зелений корм + післяукісно кукурудза на зеле-

ний корм; 2 — кукурудза на зелений корм + післяукісно кукурудза на зелений корм;

3 — люцерна (вивідне поле).

Слід сказати, що при структурі посівних площ і сівозмін, які раніше використо-вувались, із насиченням водо- і ресурсоможливими культурами, зрошуване земле-робство стає збитковим (І. І. Андрусенко, А. М. Коваленко, 2002). Тому необхідно термінового переглянути ці елементи із систем землеробства: замінити такі культу-ри, як кукурудза на зерно, силос і зелений корм, соя, кормові коренеплоди, іншими, менш витратними. До них можна віднести (для умов Криму) суданську траву, сорго-суданкові гібриди на корм із отриманням двох-трьох укосів, озимий ріпак на насіння і корм, сорго, озимий ячмінь. Потрібно продовжувати розширювати площі під лю-церною. У найближчому майбутньому слід перейти від високовитратного силосно-концентратного типу годівлі, який ґрунтується на підвезенні кормів до ферм за

3. Сівозміни в землеробстві україни

схемою зеленого конвеєра, до водо- і ресурсозберігаючого сіно-сінажно-випасного утримання тварин.

Ці зміни в структурі посівних площ і сівозмінах дадуть можливість значно змен-шити водоспоживання, згладити пікові навантаження у водопостачанні в літні місяці, знизити гідромодуль зрошувальної системи в господарствах, що, на погляд І. І. Ан-друсенка і А. М. Коваленка (2002), допоможе уникнути кризових явищ у галузі.

Тому науковці Інституту зрошуваного землеробства УААН розробили декілька схем водо- і ресурсозберігаючих сівозмін, які рекомендуються для степових районів Криму:

I           (гідромодуль 0,37 л/с/га). 1, 2 — люцерна на сіно; 3 — люцерна на зелену масу;

4 — озима пшениця + гречка на зерно післяжнивно; 5 — кормові коренеплоди; 6 — су-

данська трава на три укоси (сіно); 7 — соя; 8 — сорго-суданковий гібрид на три укоси

(сіно); 9 — ярий ячмінь з підсівом люцерни.

II         (гідромодуль 0,39 л/с/га). 1, 2 — люцерна на сіно; 3 — люцерна на зелену масу;

4 — озима пшениця + горохо-вівсяна сумішка на зелений корм післяжнивно; 5 — кор-

мові коренеплоди; 6 — суданська трава на два укоси (сіно); 7 — озимий ячмінь + про-

со післяжнивно; 8 — горохо-вівсяна сумішка на сіно + кукурудза на зелений корм з

підсівом люцерни.

III        (гідромодуль 0,43 л/с/га). 1, 2 — люцерна на сіно; 3 — люцерна на зелену масу; 4 — озима пшениця + гречка післяжнивно; 5 — кормові коренеплоди; 6 — сорго-судан-ковий гібрид на два укоси (сіно); 7 — озимий ячмінь + просо післяжнивно; 8 — ярий ячмінь з підсівом люцерни.

IV        (гідромодуль 0,40 л/с/га). Зрошувані культурні пасовища.

V         (гідромодуль 0,37 л/с/га). 1 — люцерна на сіно; 2 — люцерна на зелену масу; 3 —

озима пшениця + гречка післяжнивно; 4 — соя; 5 — озимий ячмінь + горохо-вівсяна

сумішка на зелений корм післяжнивно; 6 — суданська трава на три укоси (сіно); 7 —

сорго на зерно; 8 — ярий ячмінь з підсівом люцерни.

VI        (гідромодуль 0,32 л/с/га). 1, 2 — люцерна на сіно; 3 — люцерна на зелену масу

і насіння; 4 — озима пшениця; 5 — озимі злаково-капустяні сумішки на корм + після-

укісно суданська трава на два укоси (сіно); 6 — озимий ячмінь + просо післяжнивно; 7 —

сорго-суданковий гібрид на два укоси (сіно); 8 — озимий ячмінь + літній посів люцерни.

VII       (гідромодуль 0,31 л/с/га, кормова ґрунтозахисна сівозміна). 1 — люцерна на

зелений корм; 2 — люцерна на сіно; 3 — озима пшениця + горохо-вівсяна сумішка на

зелений корм післяжнивно; 4 — суданська трава на два укоси (сіно); 5 — озимий яч-

мінь + суданська трава на один укіс (сіно) післяжнивно; 6 — горох у сумішці з вівсом

або редька олійна + сорго-суданковий гібрид на два укоси (сіно), 7 — озимий ячмінь;

8 — озиме жито в сумішці з ріпаком на один укіс + соя на зерно післяукісно; 9 — озима

пшениця + літній посів люцерни.