3.3.2. Кормові сівозміни


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Частка орних земель, сіножатей і пасовищ та кількість кормів, що надходять з них, характеризують структуру кормовиробництва. Відомо, що найбільше землі роз-орано в Лісостепу і Степу — відповідно 85 і 82%, на Поліссі — 70%. Разом з тим на Поліссі найвища частка природних кормових угідь — 28%, проти 14 і 12% у Степу та Лісостепу.

Від польового кормовиробництва в країні надходить понад 90% кормів, з природ-них кормових угідь — близько 10%, хоч їхня частка в сільськогосподарських угіддях становить 17%.

Найважливішим шляхом інтенсифікації польового кормовиробництва є впрова-дження і освоєння кормових сівозмін, які забезпечують одержання на неполивних землях 70–80, а на зрошуваних — 90–120 ц/га і більше кормових одиниць, збалансо-ваних за протеїном.

Слід зазначити, що тільки повне освоєння кормових сівозмін дає можливість створити міцну кормову базу, вирішити проблему кормового білка, повністю забез-печити потребу кожного господарства в зелених, соковитих, грубих і концентрованих кормах.

Завдяки освоєнню інтенсивних кормових сівозмін можна:

—        створити кормову площу безпосередньо біля місць утримання худоби (в ра-діусі не більше ніж 3–5 км), що різко зменшує транспортні витрати на пере-везення зелених і соковитих кормів, які в загальній їх собівартості нерідко до-сягають 60–70%;

—        збільшити виробництво зелених і соковитих кормів, у спецгоспах по тварин-ництву — також сіна і сінажу. При цьому створюється можливість збирати кукурудзу у фазах молочно-воскової та воскової стиглості, чого в польових сі-возмінах досягнути важко, оскільки вона там є попередником озимої пшениці;

—        вирощувати багаторічні трави, насамперед люцерну та її сумішки із злаковими й іншими бобовими, протягом трьох-чотирьох і більше років;

3. Сівозміни в землеробстві україни

—        створити за необхідності люцерники або ділянки багаторічних трав у вивідних полях сівозміни для інтенсивного пасовищного використання на основі висо-ких норм внесення органічних і мінеральних добрив, зрошення та інтенсивних технологій вирощування і використання (весняні й літні безпокривні посіви, щілювання, глибоке розпушування, багаторазове використання травостою);

—        застосовувати оптимальну структуру посівних площ кормових культур, за якої, зокрема в Степу, під багаторічні трави відводити 45–50% площі кормо-вих посівів, у Лісостепу — 50–55, на Поліссі — 57–60%;

—        одержувати два-три врожаї за рік багатокомпонентних сумішок однорічних кормових культур насиченням сівозмін проміжними посівами. Це дасть мож-ливість створити разом з посівами багаторічних трав раціональний зелений конвеєр протягом 190–220 днів залежно від зони і довести виробництво кор-мового протеїну до 900–1200 кг/га площі кормової сівозміни, що в 1,5–2 рази більше, ніж у польовій сівозміні;

—        організувати зрошення кормових культур, яке в більшості господарств можли-ве насамперед на площах малого зрошення — із ставків та водойм;

—        застосовувати інтенсивну органо-мінеральну систему удобрення кормових культур. Водночас у польових сівозмінах, де кормові по сіви використовують-ся як попередники зернових та інших культур, добрива безпосередньо під них не вносяться;

—        створити на основі зрошення та інтенсивної системи удобрення оптимальні умови для одержання програмованих урожаїв кормових культур з такою уро-жайністю: багаторічних трав — 600–800 ц/га, кукурудзи на силос — 500–700, кормових буряків — 1500–2000, багатокомпонентних сумішок кормових куль-тур — 350–500 ц/га;

—        одержати при інтенсивній системі удобрення, насиченні сівозмін багаторіч-ними травами і проміжними посівами, із застосуванням сучасних технологій вирощування й підбором високопродуктивних сортів та гібридів кормових культур у Степу на незрошуваних землях 50–60 ц/га і при зрошенні 100–120, Лісостепу — 70–90 і на Поліссі 60–70 ц/га кормових одиниць з вмістом 105– 110 г перетравного протеїну на одну кормову одиницю;

—        організувати в багатогалузевих господарствах, де група кормових культур у загальній структурі посівних площ становить до 25–27%, раціональне вироб-ництво кормів на основі поєднання кормових і польових сівозмін, за якого зернофураж, сіно, сінаж, силос, інколи й коренеплоди одержувати з польо-вих сівозмін, а зелені та соковиті корми з високим вмістом вологи (понад 75– 85%) — з прифермських сівозмін;

—        вирощувати в спеціалізованих господарствах з відгодівлі великої рогатої худо-би, виробництва молока і вирощування нетелей, де кормовиробництво є осно-вним завданням рільництва, кормові культури як у кормових, так і в польових сівозмінах.

Слід зазначити, що впровадження кормових сівозмін дає можливість для засто-сування інтенсивної технології вирощування люцерни, яка передбачає безпокривну весняну її сівбу, особливо за багаторічного використання травостою. Весняні безпо-кривні посіви люцерни за вихо дом кормових одиниць у перший рік дещо поступа-ються покривній культурі ячменю, але перевищують його за виходом протеїну більш

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

як у два рази. Проте в наступні роки використання вони значно продуктивніші від підпокривних.

У кормових сівозмінах з успіхом можна застосовувати також безпокривні літні післяукісні посіви люцерни після озимих та ранніх ярих на зелений корм. Вони та-кож продуктивніші від підпокривних і забезпечують зниження норм висіву люцерни на 4–6 кг/га.

Схеми чергування культур у кормових сівозмін по зонах України досить різняться.

Полісся. Враховуючи спеціалізацію господарств, ґрунтово-кліматичні умови По-лісся і розміщення культур після різних попередників та вплив їх на родючість ґрун-ту, рекомендуються такі сівозміни.

Господарства скотарсько-м’ясо-молочного напряму. Дерново-підзолисті піщані ґрунти:

I.          1 — багаторічний люпин на сидерат; 2 — озиме жито + післяжнивні посіви;

3 — картопля; 4 — овес на зерно + сівба проміжної озимини; 5 — проміжні озимі +

люпино-вівсяно-горохова сумішка на зелений корм; 6 — озима пшениця на зерно +

багаторічний люпин. У першому полі цієї сівозміни можна вирощувати на сидерат

також люпин жовтий або синій однорічний. На зв’язних піщаних ґрунтах доцільні-

ше використовувати підсівні проміжні посіви люпину — у сидеральному полі з осені

висівають озиме жито, у травостій якого рано навесні всівають дисковою сівалкою

люпин. Жито на початку колосіння збирають на зелений корм, а люпин через 2–3,5

міс. заорюють на добриво під урожай озимих на зерно в наступному році.

II.        1 — люпин на зерно (солома у вигляді високої стерні заорюється на добриво);

2          — картопля; 3 — овес на зерно + сівба проміжної озимини; 4 — озимі проміжні +

люпино-вівсяна сумішка на зелений корм; 5 — озиме жито. Перше поле цієї сівозмі-

ни по суті є сидеральним, оскільки люпинова солома, маючи співвідношення С : N

близько 25–30, легко мінералізується, не викликає іммобілізації азоту ґрунту і тим

самим забезпечує поживними речовинами культуру, під яку заорювали її. Для по-

рівняння зазначимо, що співвідношення С : N напівперепрілого гною становить 20, а

соломи злакових колосових — близько 80–100, що зумовлює слабку мінералізацію її і

зв’язування мікроорганізмами азоту ґрунту, внаслідок чого після заорювання соломи

злакових іноді спостерігається навіть зниження врожаю.

Дерново-підзолисті ґрунти:

I.          1 — люпин на зерно (солома заорюється); 2 — картопля; 3 — кукурудза і судан-

ська трава на зелений корм; 4 — овес на зерно + сівба озимих проміжних; 5 — озимі

проміжні + люпино-вівсяна сумішка на зелений корм; 6 — озиме жито на зерно.

II.        1 — люпин на зерно (солома заорюється); 2 — кукурудза + соняшник + горох

на зелений корм; 3 — озима пшениця + люпин багаторічний; 4 — люпин на сидерат +

картопля; 5 — кукурудзо-соняшникова сумішка на силос і зелений корм; 6 — озиме

жито на зерно; 7 — овес на зерно, однорічні трави.

III.       1 — люпин на зелений корм і силос; 2 — озима пшениця + післяжнивні посіви;

3          — картопля; 4 — льон; 5 — озиме жито на зерно + сівба проміжної озимини; 6 — ози-

мі проміжні + кукурудза на силос; 7 — овес на зерно, однорічні трави.

Дерново-підзолисті легкосуглинкові ґрунти:

I. 1 — конюшина; 2 — озима пшениця + післяжнивні посіви; 3 — картопля; 4 — ячмінь + конюшина; 5 — конюшина; 6 — озиме жито + сівба проміжної озимини; 7 — озимі проміжні + кукурудза на силос; 8 — овес на зерно + конюшина.

3. Сівозміни в землеробстві україни

II.        1 — конюшина; 2 — озима пшениця + післяжнивні посіви; 3 — картопля; 4 —

ячмінь + конюшина; 5 — конюшина; 6 — льон; 7 — озиме жито на зерно + сівба озимих

проміжних; 8 — озимі проміжні + кукурудза на силос; 9 — овес + конюшина.

III.       1, 2 — багаторічні трави (бобово-злакові); 3 — картопля; 4 — льон; 5 — озима

пшениця + сівба проміжної озимини; 6 — озимі проміжні + кукурудза на силос; 7 —

ячмінь; 8 — вико-овес на зелений корм + багаторічні трави.

У наведених схемах кормових сівозмін, крім сидеральних, співвідношення ба-гаторічних трав, зернових колосових і просапних культур становить 22 : 44 : 22– 25 : 50 : 25%, тобто є близьким до оптимального, що створює сприятливі умови для збереження та підвищення природної родючості ґрунту. Це дуже важливе значення має для дерново-підзолистих ґрунтів, оскільки вони мають підвищену кислотність, невеликий вміст гумусу (0,7–1,2%), тонкий орний шар і погані фізико-хімічні влас-тивості.

Світло-сірі лісові ґрунти: 1, 2 — багаторічні трави (бобово-злакові); 3 — озима пшениця + післяжнивні посіви; 4 — картопля, коренеплідні; 5 — ячмінь + конюшина; 6 — конюшина; 7 — озима пшениця + сівба проміжної озимини; 8 — озимі проміжні + кукурудза на силос; 9 — овес + багаторічні трави.

Сірі лісові ґрунти. 1 — конюшина; 2 — озима пшениця + післяжнивні посіви; 3 — картопля, коренеплідні; 4 — ячмінь + конюшина; 5 — конюшина; 6 — озима пшениця + сівба проміжної озимини; 7 — озимі проміжні + кукурудза на силос; 8 — горох; 9 — озима пшениця + післяжнивні посіви; 10 — однорічні трави + конюшина.

Темно-сірі лісові ґрунти: 1, 2 — люцерно-стоколосова сумішка; 3 — озима пше-ниця + післяжнивні посіви; 4 — коренеплідні; 5 — ячмінь і сівба проміжної озимини; 6 — озимі проміжні + кукурудза на силос; 7 — горох; 8 — озима пшениця, вико-овес на зелений корм + багаторічні трави.

Господарства свинарського напряму: 1 — конюшина; 2 — картопля, коренеплідні кормові; 3 — ячмінь; 4 — люпин на зелений корм; 5 — озимі на зерно + післяжнивні посіви; 6 — кукурудза на зерно, горох і люпин на зерно; 7 — ячмінь + конюшина.

Лісостеп. Кормові сівозміни для спеціалізованих господарств з виробництва моло-ка, м’яса і вирощування нетелей рекомендуються на основі практики передових гос-подарств і даних науково-дослідних установ. При цьому слід мати на увазі, що у ве-ликому господарстві таких сівозмін потрібно мати три-п’ять (а іноді й більше), які разом і становитимуть структуру посівних площ у цілому по господарству.

Супіщані ґрунти: 1, 2 — багаторічні трави (злаково-бобові); 3 — озимі пшениця або жито на зерно + сівба проміжної озимини; 4 — озимі проміжні + кукурудза на силос; 5 — овес на зелений корм або однорічні трави + багаторічні трави.

Світло-сірі лісові ґрунти: 1, 2 — конюшино-злакова сумішка; 3 — озима пшени-ця + післяжнивні проміжні; 4 — коренеплідні кормові; 5 — кукурудза на зелений корм + конюшина; 6 — конюшина; 7 — ячмінь на зерно або однорічні трави на зелений корм + багаторічні трави.

Темно-сірі лісові ґрунти: 1, 2 — люцерна; 3 — кукурудза на зерно; 4 — горох на зер-но; 5 — озима пшениця + сівба проміжної озимини; 6 — озимі проміжні + кукурудза з суданською травою на силос; 7 — ячмінь ярий на зерно; 8 — люцерна (безпокривний посів).

Чорноземні ґрунти: 1 — конюшина; 2 — озима пшениця + післяжнивні проміжні; 3 — кукурудза на зерно, коренеплідні; 4 — вико-овес + райграс однорічний; 5 — ячмінь

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

на зерно + сівба проміжної озимини; 6 — озимі проміжні + кукурудза на силос; 7 — ячмінь + конюшина. На цих ґрунтах може бути ще й така зерно-трав’яно-просапна кормова сівозміна: 1 — конюшина; 2 — озима пшениця + післяжнивні проміжні; 3 — кукурудза на зерно, коренеплідні; 4 — однорічні трави + конюшина; 5 — конюшина; 6 — озима пшениця + сівба проміжної озимини; 7 — озимі проміжні + кукурудза на силос; 8 — ячмінь на зерно + післяжнивні проміжні; 9 — кукурудза на зелений корм +конюшина.

Господарства свинарського напряму:

I.          1 — конюшина; 2 — озима пшениця; 3 — коренеплідні; 4 — кукурудза на зерно;

5 — горох; 6 — озима пшениця; 7 — кукурудза на зерно; 8 — горох + післяжнивні по-

сіви; 9 — кукурудза на зерно; 10 — ячмінь + конюшина.

II.        1 — конюшина; 2 — озима пшениця; 3 — коренеплідні; 4 — кукурудза на зерно;

5 — зернобобові; 6 — озима пшениця + післяжнивні посіви; 7 — кукурудза на зерно;

8 — ячмінь з підсівом конюшини.

III.       1 — горох; 2 — озима пшениця; 3 — коренеплідні; 4 — кукурудза на зерно;

5          — зернобобові; 6 — озима пшениця + післяжнивні посіви; 7 — кукурудза на зерно;

8          — ячмінь + післяжнивні посіви.

IV.       1 — конюшина; 2 — кукурудза на зерно; 3 — ячмінь + післяжнивні посіви;

4 — горох; 5 — озима пшениця; 6 — коренеплідні; 7 — кукурудза на зерно; 8 — горох +

післяжнивні посіви; 9 — кукурудза на зерно; 10 — ячмінь з підсівом конюшини.

Степ. Враховуючи практику передових господарств і наукові розробки дослідних установ, для спецгоспів з виробництва молока, м’яса і вирощування нетелей у Степу на різних ґрунтах можна рекомендувати такі орієнтовні схеми кормових сівозмін.

Солонцюваті ґрунти: 1 — буркун; 2 — озима пшениця + озимі проміжні; 3 — озимі проміжні на зелений корм + кукурудза на силос; 4, 5 — кукурудза на зерно; 6 — горох на зерно + післяжнивні посіви; 7 — кукурудза + буркун.

Каштанові ґрунти: 1 — чорний пар; 2 — озима пшениця + озимі проміжні; 3 — ози-мі проміжні на зелений корм + кукурудза на зерно; 4 — кукурудза на зелений корм з підсівом люцерни; 5, 6 — люцерна; 7 — озима пшениця + післяжнивні; 8 — кукурудз а + соя на силос; 9 — однорічні трави + післяукісні посіви; 10 — соняшник.

Темно-каштанові ґрунти: 1 — кукурудза + горох + овес на зелений корм; 2 — ози-ма пшениця; 3 — кукурудза на зерно; 4 — ячмінь з підсівом еспарцету; 5 — еспарцет;

6          — кукурудза на силос; 7 — кукурудза + сорго на силос і коренеплідні кормові; 8 —

однорічні трави + озимі проміжні; 9 — озимі проміжні на зелений корм + кукурудза

на силос і зелений корм; 10 — соняшник.

Чорноземи південні: 1, 2 — люцерна; 3 — кукурудза на силос + післяжнивні по-сіви; 4 — горох; 5 — озима пшениця; 6 — коренеплідні; 7 — ячмінь; 8 — соя на зерно;

9          — однорічні трави + літня сівба люцерни.

Господарства свинарського напряму.

I.          1 — чорний пар; 2 — озима пшениця; 3 — кукурудза на зерно; 4 — ячмінь; 5 —

горох; 6 — озима пшениця; 7 — соя на зерно; 8 — кукурудза на зерно; 9 — ячмінь; 10 —

соняшник.

II.        1 — чорний або зайнятий пари; 2 — озима пшениця; 3 — кукурудза на зерно;

4 — горох на зерно; 5 — озима пшениця; 6 — кукурудза на зелений корм з підсівом

люцерни; 8, 9 — люцерна.

3. Сівозміни в землеробстві україни

333. Ґрунтозахисні сівозміни

Земельні ресурси та сприятливі кліматичні умови України зумовлюють висо-кий потенціал виробництва продукції рослинництва, але традиційний екстенсивний підхід до використання землі призвів до нестійкого стану галузі. Розширення ріллі тривалий час було єдиним, хоч і згубним для майбутнього, засобом ведення галузі, оскільки супроводжувався скороченням природних кормових угідь, що призвело до занепаду тваринництва, погіршення якісного стану ґрунтів, зростання енергоспожи-вання, порушення екологічної рівноваги в навколишньому середовищі та загострен-ня соціальної напруги.

Нині розорано 82% сільськогосподарських угідь, у деяких областях (Вінницькій, Тернопільській, Кіровоградській) — понад 90%, а в багатьох районах цей показник сягає 96%. Такого рівня розораності угідь ніколи не знали розвинуті країни світу і жодна республіка колишнього СРСР. Наприклад, у Німеччині розорано 32%, Ан-глії — 18,5, в США — 20% сільськогосподарських угідь.

Ступінь освоєння земельного фонду в Україні — близько 60% порівняно з 10% в колишньому СРСР в цілому і 12% — у США.

Таким чином, високий рівень розораності угідь, укрупнення полів, а також роз-ширення посівів просапних культур за повоєнні роки більше ніж удвоє призвели до розвитку небувалих ерозійних процесів. Щорічні втрати ґрунту становлять близько 600 млн т, зокрема понад 20 млн т гумусу.

Знизилася біологічна активність ґрунту, забруднилися і зменшилися ресурси прісної води. Лише кожний п’ятий житель України споживає відповідної якості воду. До речі, на одного жителя в нас припадає в чотири рази менше прісної води, ніж у США.

Сумарні щорічні збитки від ерозії становлять близько 5 млрд, а втрати чистого прибутку — майже 3 млрд доларів США.

На якісний стан ґрунтів згубно впливає вилучення з обробітку орних земель на несільськогосподарські потреби. Лише на дні штучних морів і водойм України з урахуванням підтоплення та заболочення опинилося близько 2,4 млн га родючих зе-мель.

Площа орних земель, розташованих на схилах крутістю від 3° і більше, ста новить майже 4 млн га.

На цих землях відбуваються непоправні втрати енергії, змив ґрунту в окремі роки під просапними культурами становить 100-200 т/га.

Як відомо, водна ерозія відбувається при крутості схилу 0,5°. Із суглинкових і глинистих безструктурних ґрунтів з низькою водопроникністю стікає 70% дощової і 100% талої води.

Доцільно нагадати, що затримання на площі 1 т води і використання її для фор-мування врожаю коштує в 10 разів дешевше, ніж подача її для зрошення з будь-якого джерела. При цьому потенційна небезпека посух на формування врожаю значно по-слаблюється.

Найважливішим заходом боротьби з ерозією ґрунтів є впровадження ґрунтоза-хисних сівозмін.

Сівозміни, в яких набір, розміщення та чергування сільськогосподарських культур забезпечують захист ґрунтів від водної (на 65-70%) та вітрової ерозії, створюються

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

умови для підвищення родючості еродованих і ерозійно небезпечних земель, забезпе-чується підвищення врожаїв сільськогосподарських культур, називаються ґрунтоза-хисними. Впровадження їх поєднується з такими заходами, як контурно-меліоративна організація території, яка включає, зокрема, спорудження різних водорегулювальних систем, смугове розміщення посівів, залуження відповідно до змитості ґрунту, крутос-ті схилу та ґрунтозахисної ефективності культур.

Сільськогосподарські культури за їх реакцією на умови життя поділяють на три групи: дуже-, середньо-, та малочутливі. До першої групи належать буряки, баштанні культури, соняшник, коноплі, картопля, озима та яра пшениця, просо і кукурудза; до другої — ячмінь, гречка, зернобобові, однорічні трави; до третьої — овес, озиме жито, багаторічні трави. Урожай культур першої групи на мало-, середньо- та дуже змитих ґрунтах зменшується відповідно на 10–30, 30–70, 60– 90%; другої — на 5–15, 20–55, 40–70%, третьої — на 5–10, 15–40, 25–55% порівняно з продуктивністю цих культур на незмитих ґрунтах вододілу (І. П. Здоровцев, А. Е. Шевцов, 1982).

Залежно від покриву поверхні поля, сільськогосподарські культури забезпечують різну ґрунтозахисну ефективність. Так, багаторічні трави й озимі мають найбільший коефіцієнт ефективності — 0,95–0,82, однорічні трави та ранні ярі зернові й зернобо-бові — 0,50–0,42, просапні — 0,47–0,14, чорний пар зовсім не захищає ґрунт від ерозії (табл. 21).

Таблиця 21

Ґрунтозахисна ефективність сільськогосподарських культур залежно

від крутості схилу

 

Сільськогосподарська культура та агрофон           Ґрунтозахисна ефективність,% за різної крутості схилу, градусів

 

            3          6          9

Багаторічні трави      95        94        84

Озимі на зерно          82        77        68

Коноплі, ярий ячмінь на зерно       50        46        41

Однорічні трави, горох        47        42        37

Цукрові буряки          47        -          -

Просо, овес    42        36        32

Гречка            39        35        31

Соняшник      37        34        -

Кукурудза на зерно і силос  35        32        -

Картопля       32        28        -

Пар чорний   0          0          0

Стерня озимих культур        51        45        39

Стерня ярих звичайної рядкової сівби       25        23        21

Найтриваліший за часом і надійний захист ґрунтів забезпечують багаторічні тра-ви. Добре розвинуті озимі культури (з кущистістю не менше 3) захищають ґрунт від ерозії з середини осені до підняття зябу після збирання врожаю. Ярі зернові звичай-ної рядкової сівби захищають ґрунт з другої половини весни до обробітку зябу. Після культур звичайної рядкової сівби протиерозійний фон зберігається за плоскорізного обробітку, чим збільшується фітомеліоративна дія рослин.

3. Сівозміни в землеробстві україни

Просапні культури до змикання міжрядь мало захищають ґрунт від ерозії, а в дру-гій половині літа, коли в рослин добре розвинута листкова поверхня, ґрунтозахисний вплив їх посилюється.

У дослідах Хмельницької сільськогосподарської дослідної станції на схилі кру-тістю 6-8° змив ґрунту становив під покривом багаторічних трав першого року вико-ристання 1,1 т/га, озимої пшениці — 8,9, а кукурудзи — 53,2 т/га. Під багаторічними травами другого та третього років використання змиву ґрунту майже не було.

Ґрунтозахисна ефективність культур зменшується із збільшенням крутості схи-лів. Так, на схилі до 3°, на якому вирощують озиму пшеницю, імовірність захисту ґрунту від шкідливої дії водної ерозії становить 82, а де ростуть багаторічні трави — 95%. На схилах крутістю 6-9° ґрунтозахисна дія послаблюється — відповідно до 77-68 та 94-84%.

Ґрунтозахисну ефективність сівозміни визначають за допомогою формули:

Г = (Зк. х Пв.) + (Зк„ х ПвЛ +          + Зк х Пв /100,

зс         1          1          2          2'         n          w

де Г — ґрунтозахисна ефективність сівозміни,%;

Зк — ґрунтозахисна ефективність культури (1, 2,..., гі) у сівозміні, %; Пв — частка культури (1, 2, ..., n) у сівозміні, %.

Із збільшенням ступеня змитості ґрунту продуктивність сільськогос-подарських культур знижується. Це залежить і від реакції культур на ступінь еродованості ґрун-ту. Так, озимі, горох і ячмінь добре ростуть на малозмитнх ґрунтах, але різко зменшу-ють урожай на середньо- та дуже змитих і лише еспарцет та люцерна тут найменше знижують його.

Одним з найважливіших заходів підвищення ґрунтозахисної ролі сівозмін є сму-гове розміщення посівів, тобто поле займають не однією культурою чи паром, а де-кількома і розміщують їх не суцільними посівами, а точ но чергують окремі стрічки (смуги).

Ґрунтозахисні властивості смугового розміщення посівів сільськогосподарських культур полягають у тому, що при чергуванні на полях агрофонів надземні органи рослин (стебла та листки) захищають поверхню ґрунту від ударів дощових крапель та повітряних струменів, а коренева система міцно утримує частки. Надійність захис-ту поверхні ґрунту від дощових крапель та зменшення швидкості руху й концентрації поверхневого стоку залежать від фази розвитку рослин.

На прямих однобічних схилах розміщують прямолінійні смуги, а на багатобіч-них — межі смуг йдуть паралельно плавно вигнутими кривими лініями. На схилах з глибокими улоговинами, глибина яких перебільшує 2 м, смуги розміщують у комп-лексі із залуженням улоговин. Смугове розміщення посівів запобігає утворенню струменевих та борозенно-струминних вимоїн і водориїв, тобто зменшує або припи-няє змив ґрунту.

В осінньо-зимовий та весняний періоди захист ґрунту від ерозії забезпечують смуги, зайняті культурами звичайної рядкової сівби (багаторічні трави, озимі), або стерня озимих та ярих культур.

При розміщенні смуг сільськогосподарських культур необхідно, щоб частина кожного поля була вкрита рослинністю чи стернею культур звичайної рядкової сів-би. Тому при складанні схеми чергування культур у сівозміні насамперед визнача-ють чергування в смугах агрофонів за порами року, яке забезпечує захист ґрунтів

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

від ерозії смугами сільськогосподарських культур майже протягом року. На схилах максимального ефекту досягають за смугового розміщення посівів багаторічних трав та озимих (табл. 22). Дещо послаблюється ефект при поєднанні смуг інших культур і агрофонів.

Таблиця 22

Чергування культур агрофонів за смугового розміщення сільськогосподарських культур

 

Варіант           Пора   року

 

            Осінь-весна   Літо

1          Зяб

Багаторічні трави      Пар, просапні Багаторічні трави

2          Зяб Озимі       Просапні, пар Озимі

3          Зяб

Зяб із збереженням стерні    Просапні, ярі звичайної рядкової сівби Ярі звичайної рядкової сівби, пар

4          Озимі Багаторічні трави       Озимі Багаторічні трави

При підборі культур для ґрунтозахисних сівозмін особливу увагу треба звертати на те, як ця культура задовольняє потреби спеціалізації господарства, забезпечує за-хист ґрунтів від ерозії, сприяє підвищенню родючості еродованих ґрунтів, впливає на роботу машинно-тракторних агрегатів під час сівби, догляду за посівами та збирання врожаю.

Дослідження, проведені Інститутом охорони ґрунтів УААН, переконують, що нормальна робота машинно-тракторних агрегатів, а також сприятливі умови для рос-ту і розвитку рослин складаються, якщо цукрові буряки розміщують на схилах до крутістю 3°, кукурудзу на зерно до 7–8, кукурудзу на силос і соняшник — до 8, ярі та озимі культури звичайної рядкової сівби на зерно — до 9–10, озимі на зелений корм — до 11–12°. Крутіші схили доцільно засівати багаторічними травами. При цьо-му високу продуктивність та ґрунтозахисну ефективність забезпечують сівозміни, де багаторічні трави становлять близько 50–60% посівної площі, тобто вони є основою ґрунтозахисних сівозмін.

Існуюча структура посівних площ у господарствах з наявністю еродованих земель здебільшого не відповідає оптимальній. Посівні площі під окремими культурами не мають достатнього наукового обґрунтування через відсутність методики визначення допустимих розмірів у кожному господарстві залежно від спеціалізації і наявності еродованих земель. Невідповідність існуючої і оптимальної структур посівних площ сприяє збільшенню ерозійних процесів тим більше, чим більша ця невідповідність.

Заслуговують на увагу рекомендації вчених Інституту землеробства УААН щодо оптимізації структури посівних площ в агроландшафтах господарств з різною наяв-ністю еродованих земель (В. В. Кульбіда, 1991).

Згідно з цими рекомендаціями, оптимізацію посівних площ починають з групу-вання орних земель за крутістю схилу, обґрунтування доцільності вирощування на кожній з них певних культур.

У господарствах на кожній групі земель нарізаються окремі сівозміни. Трива-лість їх ротації визначають за періодом повернення основних культур. Оптимальну

3. Сівозміни в землеробстві україни

щорічну площу культур установлюють множенням середньої площі поля на коефі-цієнт придатності земель у сівозміні й на ціле число при діленні кількості полів сі-возміни на мінімальний період повернення на попереднє місце з урахуванням року її вирощування, а окремі площі за сівозмінами додають, наприклад:

де 71, — площа культур;

k — коефіцієнт придатності земель для культури;

р — середня площа поля;

п — кількість полів у сівозміні;

В — мінімальний період повернення культури на попереднє місце її вирощування;

Z — сума площ за сівозмінами.

Оптимальна площа озимих, що визначається, узгоджується з попередниками. Максимальну площу зернових для господарств з виробництва товарного зерна визначають за формулою

де 2 — два поля зернових. Площа бобових:

Л3 =

Ц2кр

2 + л6=Т\кР

2 + 1 де 1+2 — рік вирощування і два роки після вирощування бобової культури.

Насичення сівозмін просапними культурами необхідно пов’язувати з виробницт-вом органічних добрив згідно з рівнянням

П3 х 10 + Пш х 20 — Пбт х 10 = 0,

де Я -площа зернових, га;

3

П — площа просапних, га;

ш

П, — площа багаторічних бобових трав, га;

0 — об’єм виробництва органічних добрив, т (В. В. Кульбіда, 1991).

У ґрунтозахисних сівозмінах в районах з достатнім зволоженням треба висівати переважно конюшину, в районах з нестійким — доцільно сіяти еспарцет або люцер-ну. Проте найпродуктивніші й забезпечують великий ґрунтозахисний ефект сумішки багаторічних трав, які склада ються з двох бобових компонентів. Багаторічні трави, крім великої ґрунтозахисної ефективності, є добрим попередником озимих, особливо в роки з достатнім зволоженням.

Як зазначалося, у ґрунтозахисних сівозмінах добре розвинута озима пшениця за продуктивністю і ґрунтозахисною ефективністю посідає друге місце після трав. Тому для одержання високих її урожаїв розміщення після кращих попередників має першорядне значення. Озиму пшеницю, крім розміщення після багаторічних трав, треба сіяти і після однорічних трав, а також кукурудзи на силос ранніх строків зби-рання.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

У ґрунтозахисних сівозмінах кукурудзу доцільно висівати після озимої пшениці, а також після багаторічних трав дво-, трирічного використання. Введення в сівоз-міну, особливо з короткою ротацією, кукурудзи відіграє і фітосанітарну функцію, сприяє нормалізації умов розвитку та росту бобових трав при невеликому періоді повернення їх на попереднє місце вирощування.

Ярі ранні звичайної рядкової сівби (ячмінь, однорічні трави) використовують у ґрунтозахисній сівозміні як покривні культури багаторічних трав. Варто зазначити, що кращих результатів досягають при підсіві їх під однорічні трави. Ґрунтозахисні сівозміни в основному мають кормовий напрям. Тому в господарствах, які спеціалі-зуються на виробництві яловичини чи молока, впроваджують сівозміни, де кормова група становить не менше ніж 75–80% площі. Якщо ж господарства спеціалізуються на виробництві свинини чи продукції птахівництва, зернова група сівозміни без різ-кого зменшення ґрунтозахисної дії може бути доведена до 60% площі посіву.

Подальше збільшення її при скороченні площі багаторічних трав не забезпечує належного захисту ґрунту, росту продуктивності сівозміни та розширеного відтво-рення родючості ґрунту.

Побудова ґрунтозахисних сівозмін та їх орієнтовні схеми. Зони України відріз-няються ґрунтово-кліматичними умовами. У Степу через недостатню родючість зми-тих ґрунтів, часті посухи, а місцями — солонцюватість та засоленість ґрунтів ство-рюються несприятливі умови для вирощування сільськогосподарських культур. На схилах, де частина води втрачається із стоком, менш сприятливі умови, ніж в інших природних зонах України. Основою ґрунтозахисних сівозмін у Степу є багаторічні трави. На родючих ґрунтах тут можна вирощувати такі бобові трави, як люцерну, на інших — еспарцет звичайний і піщаний (останній урожайніший). Із злакових — сто-колос безостий, райграс високий, пирій безкореневищний, а в південних районах — житняк посухостійкий. На південних схилах схожість насіння багаторічних трав у 1,5–2 рази менша, ніж на північних.

У цій зоні рекомендуються приблизно такі орієнтовні схеми ґрунтозахисних сі-возмін:

I.          1, 2 — багаторічні трави; 3 — кукурудза у фазі викидання волотей; 4 — озима

пшениця; 5 — ярі зернові з підсівом багаторічних трав;

II.        1, 2 — багаторічні трави; 3 — озиме жито; 4 — кукурудза на зелений корм та

ранній силос; 5 — озима пшениця + післяжнивна сівба багаторічних трав. На дуже

еродованих ґрунтах вирощують культури звичайної рядкової сівби. Прикладом може

бути така схема: 1, 2 — багаторічні трави; 3 — озиме жито або однорічні трави на зеле-

ний корм; 4 — озимина; 5 — ярі з підсівом багаторічних трав.

Дослідження Інституту землеробства УААН і Миколаївської зональної дослідної станції по кормовиробництву переконують, що основою ґрунтозахисних сівозмін у Степу є багаторічні трави. На родючих ґрунтах тут можна вирощувати такі бобові трави, як люцерну, на інших — еспарцет, із злакових — стоколос безостий та ін. При порівнянні сівозмін кращою стосовно ґрунтозахисту виявилася сівозміна з трьома полями багаторічних трав, змив ґрунту в якій був найменший. Ці наукові установи рекомендують для господарств Степу такі схеми ґрунтозахисних сівозмін:

I. 1, 2, 3 — багаторічні трави; 4 — кукурудза у фазі викидання волотей; 5 — озима пшениця на зерно; 6 — ячмінно-горохова сумішка на зелений корм з підсівом багато-річних трав (люцерна + стоколос безостий).

3. Сівозміни в землеробстві україни

II.        1, 2, 3 — багаторічні трави; 4 — озима пшениця на зерно; 5 –однорічні сумішки

(вико-вівсяна) на зелений корм; 6 — ярі зернові з підсівом багаторічних трав.

III.       1, 2 — багаторічні трави; 3 — озима пшениця на зерно; 4 — кукурудза молочно-воскової стиглості (смугове розміщення); 5 — озиме жито на зелений корм або на зерно; 6 — ячмінь з підсівом багаторічних трав.

IV.       1, 2, 3 — багаторічні трави; 4 — озиме жито або однорічні трави на зелений корм; 5 — озима пшениця на зерно; 6 — ярі з підсівом багаторічних трав.

V.        1 — еспарцет на зелений корм; 2 — озима пшениця на зерно; 3 — кукурудза

молочно-воскової стиглості (смугове розміщення); 4 — озиме жито на зелений корм;

5 — озима пшениця на зерно; 6 — ячмінь на зерно з підсівом еспарцету (П. І. Бойко,

Б. М. Кім, Г. В. Омельченко, 1991).

У Лісостепу ґрунтозахисні сівозміни розміщують на середньо- та дуже змитих ґрунтах, які мають невелику родючість, на схилах, що перевищують 5°. Для них під-бирають культури, які сприяють продуктивнішому використанню цих земель та під-вищенню їхньої родючості.

За даними Інституту землеробства УААН, тут найпродуктивніша травосумішка, що складається з люцерни (30%), конюшини (10%) та стоколосу безостого (30%).

У сівозмінах, де передбачене дворічне використання трав, доцільніше висівати бобові (конюшина + люцерна), які забезпечують більші, ніж злакові сумішки, урожаї зеленої маси, а також зерна наступної озимої пшениці.

У цій зоні з однорічних культур найпродуктивнішими є озима пшениця, озиме жито, просо, однорічні трави (вико-вівсяні сумішки). З просапних — високоврожай-на кукурудза.

Для Лісостепу можна рекомендувати такі ґрунтозахисні сівозміни:

I.          1, 2 — багаторічні трави; 3 — озима пшениця; 4 — горох; 5 — озима пшениця; 6 —

ячмінь з підсівом багаторічних трав.

II.        1, 2, 3 — багаторічні трави; 4 — кукурудза на зерно; 5 — горох; 6 — озима пше-

ниця; 7 — овес або ячмінь з підсівом багаторічних трав.

На дуже змитих ґрунтах:

III.       1, 2, 3, 4 — багаторічні трави; 5 — кукурудза на зелений корм; 6 — озима пше-

ниця або жито; 7 — овес з підсівом багаторічних трав.

У районах достатнього зволоження багаторічні трави висівають у сумішці: коню-шина із злаковими травами і люцерна з еспарцетом, а в районах нестійкого й недо-статнього зволоження ефективні сумішки люцерни з еспарцетом та злаковими тра-вами.

У гірських районах Карпат на дерново-буроземних змитих ґрунтах сумішки ко-нюшини лучної (30%), лядвенцю рогатого (40) та райграсу високого (30), а також конюшини лучної (40), лядвенцю рогатого (30) та тимофіївки лучної (30%) мають найбільшу продуктивність та ґрунтозахисну ефективність. Після багаторічних трав дво-, трирічного використання однорічні культури в перші два-три роки дають задо-вільні врожаї. Серед культур звичайної рядкової сівби у практиці гірськокарпатсько-го землеробства найпоширеніші посіви озимих (зокрема жита), а серед ярих — вівса. Сумішки багаторічних трав підсівають під ці культури. Картоплю доцільно вводити в ґрунтозахисні сівозміни та використовувати як попередник озимих чи ярих культур звичайної рядкової сівби. Льон-довгунець, як попередник озимої пшениці, стоїть в одному ряду з конюшиною.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

У гірських районах Карпат можна впроваджувати такі польові ґрунтозахисні сі-возміни:

I.          1, 2 — багаторічні трави; 3 — картопля; 4 — бобові; 5 — озимина і овес з підсівом

багаторічних трав.

II.        1, 2 — багаторічні трави; 3 — озиме жито; 4 — картопля; 5 — ярі зерно ві з під-

сівом сумішки трав конюшини лучної, лядвенцю рогатого та райграсу високого або

тимофіївки лучної.

У лукопасовищних сівозмінах застосовують сумішки конюшини лучної і повзу-чої (білої) з тимофіївкою та кострицею.

На Поліссі водна ерозія найбільшої шкоди завдає на крупнопилуватих легкосу-глинкових сірих лісових ґрунтах, які розповсюджені на «лесових островах». Дерново-середньопідзолисті супіщані ґрунти також досить інтенсивно еродуються. Тому бо-ротьба з ерозією ґрунтів Полісся — дуже важлива справа. Але тут майже не виділяють спеціальних ґрунтозахисних сівозмін, оскільки схили на Поліссі, як правило, короткі й пологі.

На схилах південного Полісся та в перехідній його частині (до Лісостепу), де ре-льєф більше розчленований і дає змогу виділити окремі поля для ґрунтозахисної сі-возміни, їх насичують багаторічними травами до 40%, зокрема конюшиною та її су-мішками з кострицею лучною чи стоколосом безостим. Щоб забезпечити нормальну густоту травостою, доцільно широко впроваджувати післяукісні та післяжнивні посіви багаторічних трав та їх сумішок. На особливу увагу заслуговують рекомендації При-деснянської станції щодо використання люпину в боротьбі з ерозією на сірих лісових крупнопилуватих ґрунтах, на яких доцільно залишати посіви люпину або його стерню до весни для боротьби із змивом ґрунтів талими водами; ущільнювати зернові просапні культури люпином для боротьби зі зливою та вітровою ерозією; впроваджувати після-укісні посіви люпину для боротьби з ерозією в період між вегетацією основних культур.

На легкосуглинкових опідзолених змитих ґрунтах Полісся вводять сумішки ко-нюшини із злаковими травами, а також сіють люпин при такому чергуванні: 1, 2 — багаторічні трави; 3 — озимі + післяжнивні; 4 — картопля (смугами між люпином); 5 — озимі та ярі з підсівом сумішки багаторічних трав.

Ґрунтозахисні сівозміни Степу, Лісостепу, гірських районів Карпат та Полісся необхідно будувати тільки зі смуговим розміщенням культур у їхніх полях.

Ефективність розміщення сільськогосподарських культур смугами значною мі-рою залежить від ширини смуг, крутості схилу, гранулометричного складу ґрунту та інших факторів. Смуга має бути однаковою за всією довжиною й забезпечувати ефек-тивне використання сучасних машин і знарядь. Так, на парах буферні смуги створю-ються з одно- і багато річних трав, висіяних під покрив попередників чорного пару, з посівів озимої пшениці й озимого жита, ярого ячменю і гороху. На схилах крутістю 1-2° буферні смуги розміщуються через 50-70 м в один-два проходи сівалки, а при крутості 2-3°через 30-50 м у два-три проходи сівалки. Схили крутістю понад 3° не рекомендується відводити під чорний пар.

Смуги, зайняті культурами, які добре захищають ґрунт від ерозійних процесів, називають буферними. їх у полях просапних культур на схилах, що зазнають слабкої ерозії (до 3°), роблять шириною 4-6 м з відстанню між ними 50-60 м. На схилах 3-7°, де ерозія виявляється сильніше, ширину смуг збільшують до 8-10, а відстань між ними змен шують до 30-40 м.

3. Сівозміни в землеробстві україни

На полях, де поширена вітрова ерозія, ширина смуг на важких ґрунтах не пови-нна перевищувати 100–120 м, на середньосуглинкових ґрунтах і ґрунтах, які містять у верхньому шарі понад 4% карбонатів, — 75, а на легких ґрунтах — 50 м.