3.2.12. Капустяні культури в сівозмінах


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Світовий досвід переконує, що в Україні після соняшнику другою олійною куль-турою для північного Лісостепу і Полісся повинен стати ріпак.

Ріпак широко використовують на зелену масу для годівлі всіх видів худоби, він добрий медонос, а також попередник для багатьох сільськогосподарських культур.

Урожайність зернових культур після ріпаку вища, ніж після інших попередників. В ущільнених зерновими культурами сівозмінах він сприяє поліпшенню фітосані-тарного стану ґрунту.

Проте розширювати посіви ріпаку поки що немає змоги, оскільки для озимого лімітують попередники, а ярі форми менш урожайні. У сівозмінах, насичених цукро3. Сівозміни в землеробстві україни

вими буряками, особливо з короткою ротацією, не рекомендується його вирощувати через загрозу розвитку нематод, які пошкоджують буряки.

Крім того, ця культура недостатньо зимостійка, вірогідність вимерзання — майже один раз на три роки.

Для вирощування озимого ріпаку найпридатніші родючі, багаті на гумус і кальцій оструктурені ґрунти з нейтральною реакцією ґрунтового розчину. При внесенні висо-ких норм мінеральних добрив ріпак можна вирощувати і на менш родючих ґрунтах.

Ріпак озимий — культура вологолюбна, транспіраційний коефіцієнт його до-рівнює в середньому 750. Проте за зимостійкістю він поступається озимій пшениці і тому найкраще вирощувати його в районах із м’якими зимами і достатнім сніговим покривом. Цим пояснюється найбільше поширення посівів цієї культури у право-бережному Лісостепу (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Івано-Франківська, Львівська області). Кращими попередниками для нього С. М. Рижук та ін. (2002) вважають горох, конюшину, ранню картоплю, кукурудзу на силос, озиму пшеницю. Сам озимий ріпак є добрим попередником для озимих і ярих культур.

Ю. П. Буряков та ін. (1988) вказують на недоцільність повернення цієї культури раніше ніж через 4 роки на поля, де вирощували інші капустяні культури, буряки і соняшник через нагромадження спільних шкідників і збудників хвороб.

Озимий ріпак дуже вибагливий до родючості ґрунтів. Високі врожаї насіння за-безпечує на добре окультурених ґрунтах із високим вмістом елементів живлення. Найкращими для нього є чорноземи, темно-сірі та сірі опідзолені ґрунти. Особливо вимоглива культура до азотного і калійного живлення.

Кращими для озимих капустяних культур (ріпаку, суріпиці, перко) попередни-ками є багаторічні бобові трави, добрими — удобрена рання картопля, горох, зернові, що вирощували після удобрених гноєм попередників, вико-вівсяна і горохо-вівсяна сумішки, задовільними — озимі зернові. Серед останніх найпридатніший ячмінь, бо він першим звільняє поле.

На одному полі повторне розміщення озимих капустяних можливе тільки через п’ять-шість років. Не варто висівати їх після гірчиці, редьки, капусти, щоб уникнути нагромадження шкідників, збудників хвороб та їх насіння на насінних посівах. При сівбі ріпаку після конюшини (Б. П. Мартынов, И. С. Шатилов, А. С. Семин и др., 1988) рослини його можуть уражуватися склеротинією. Крім того, він є поганим по-передником соняшнику.

Розміщуючи озимі капустяні, слід враховувати й те, що вони перехреснозапильні й потребують певної просторової ізоляції від інших капустяних або їхніх сортів з висо-ким вмістом ерукової кислоти. Відстань між ними має становити не менше ніж 500 м.

Для озимого ріпаку та суріпиці при значному розширенні посівних площ доцільно створювати спеціалізовані сівозміни з максимальним насиченням їх зерновими культу-рами, що дасть можливість виключати капустяні із сівозмін, де вирощують цукрові чи кормові буряки, які мають спільного ворога — один і той самий штам нематоди. З іншо-го боку, такі сівозміни дали б можливість уникати негативної дії зернових після зерно-вих, тому що ріпак і суріпиця, маючи добрі фітосанітарні властивості, послаблюють її.

Якщо таких сівозмін для цих культур не створено, їх краще розміщувати в кор-мових. Коли ж останніх немає або неможливо розмістити тут капустяні через погані властивості ґрунту, їх треба висівати в польових сівозмінах. Там, де польові сівозміни насичені буряками, інтервал між капустяними культурами і буряками має становити

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

не менше ніж п’ять-шість років. В усіх інших господарствах, де не вирощують цукро-вих буряків, капустяні культури можна розміщувати в будь-якій польовій сівозміні, дотримуючись такого самого інтервалу. Максимальне насичення десятипільної сі-возміни капустяними — не більше ніж 20%.

Слід зазначити, що озимий ріпак і суріпиця розвивають потужну кореневу сис-тему, яка глибоко проникає в ґрунт (до 3 м). Завдяки цьому утворюються повітряні проходи і ґрунт розпушується. Ці культури поліпшують структуру ґрунту і фітосані-тарний стан поля, підвищують його родючість і очищають від бур’янів. Тому вони є добрими попередниками озимої пшениці, ярих пшениці та ячменю, кукурудзи на зер-но та інших культур. На 1 га озимий ріпак залишає близько 60 ц коре невих решток, тобто більше, ніж озима пшениця. Кореневі виділення ріпаку здатні перетворювати важкодоступні форми фосфору в доступні для рослин (Б. П. Мартынов и др., 1988).

Розрахунки показують, що під ріпак і суріпицю можна відводити до 10–20% ріллі, одне-два поля в десятипільній сівозміні, що дає можливість значно поліпшити струк-туру попередників, підвищити продуктивність ланок: ярий ячмінь — ріпак — озима пшениця, яра пшениця — ріпак — кукурудза, ярий ячмінь — ріпак — соя і сівозмінної площі в цілому.

Кращими попередниками ярого ріпаку й суріпиці вважаються озимі зернові та просапні культури по скибі і обороту скиби багаторічних трав. Не рекомендується розміщувати їх після капустяних (брукви, турнепсу, редьки, капусти тощо), бо вони пошкоджуються спільними шкідниками. При вирощуванні на зелену масу ріпак і су-ріпиця вибагливіші до родючості ґрунтів. Такі посіви слід розміщувати на легких і середніх родючих суглинкових ґрунтах.

Ярий ріпак вирощується для одержання насіння (яке містить у середньому 35% олії) і зеленої маси. Це медоносна культура. На насіння в Лісостепу його найкраще висівати після картоплі, махорки, бобових, коренеплодів, озимої пшениці (С. М. Ри-жук та ін., 2002).

Ярий ріпак високі врожаї насіння формує на чорноземах. Непридатні для його вирощування легкі піщані і солонцюваті ґрунти. Він дуже вибагливий до вологи, осо-бливо на початку росту. Тому кращими для його вирощування є райони з достатнім зволоженням. За даними Носівської дослідної станції, ярий ріпак є одним із кращих попередників вівса.

За даними Інституту хрестоцвітих культур (В. Д. Гайдаш, 1988), ярий ріпак у сте-пових районах розміщують по чистому пару або після зернових колосових у ланці з чистим паром, у Лісостепу — після чистих і зайнятих парів, на Поліссі — після озимої пшениці, ячменю і багаторічних трав.

Ярий ріпак (кольза) і суріпиця — перспективні культури, придатні для вирощу-вання в проміжних посівах, які в екстремальних погодних умовах дають цінний корм для худоби.

Як відомо, післяжнивний період відрізняється від весняного знач но меншими за-пасами вологи, меншою активністю сонячної радіації тощо. Погожі дні часто зміню-ються прохолодними, у нічні години бувають приморозки. За таких умов рослини вегетують лише 6–8 год на добу. Тому при визначенні попередників для ярого ріпаку і суріпиці необхідно враховувати такі умови: попередня культура має бути зібрана не пізніше другої декади липня; вона повинна залишати достатню кількість вологи — 100–120 мм у метровому шарі ґрунту і забезпечувати сприятливий фітосанітарний

3. Сівозміни в землеробстві україни

стан ґрунту. Такими попередниками можуть бути кукурудза на зелений корм або си-лос, озимі пшениця, жито та ячмінь на зерно, ярий ячмінь, гречка, рання картопля, однорічні трави. Насамперед ярий ріпак і суріпицю висівають у кормових сівозмінах.

Насінницькі посіви ярого ріпаку і суріпиці розміщують після кукурудзи на зерно, картоплі, озимих та ярих зернових. Просторова ізоляція від посівів інших капустя-них культур має становити 1–1,5 км.

Перко незадовільно розвивається на кислих і оглеєних ґрунтах; незважаючи на вибагливість до вологи, не витримує високого рівня підґрунтових вод. Щоб запобігти поширенню нематод, перко краще висівати в кормових (прифермських), ґрунтоза-хисних сівозмінах. Попередники перко — озимі пшениця й жито, ярий ячмінь на зер-но, гречка. У кормових, ґрунтозахисних сівозмінах часто є можливість вирощувати перко після кукурудзи на силос, однорічних і багаторічних трав. Просторова ізоляція насінних посівів перко від інших капустя них культур має становити 1–1,5 км.

Гірчиця біла досить вибаглива до родючості та реакції ґрунту. Для вирощуван-ня її не придатні заболочені, оглеєні та з високим рівнем підґрунтових вод ґрунти, малопридатні — піщані й супіщані, недос татньо забезпечені вологою. Низькі врожаї зеленої маси дає гірчиця на кислих ґрунтах. Отже, щоб збирати високі врожаї її, треба проводити хімічну меліорацію.

Попередниками гірчиці можуть бути озимі зернові (пшениця, жито, ячмінь), зер-нобобові, кукурудза на зерно, картопля. У сівозміні гір чиця біла виконує важливу фітосанітарну роль, очищаючи ґрунт від корене вих гнилей, на які хворіють зернові культури. Розміщення озимої пше ниці або ячменю після капустяних культур сприяє підвищенню врожаю зерна.

Редьку олійну в господарствах здебільшого висівають у три строки: навесні, піс-ляукісно і післяжнивно. Розміщують її так, щоб наситити сівозміни і якомога повніше використати землю протягом вегетаційного періоду. Але слід чітко ув’язувати строки сівби редьки та наступних основних культур, щоб не ускладнювати вирощування і не зменшити їх урожай.

Як правило, редьку олійну сіють у прифермських сівозмінах. У разі необхідності, якщо немає можливості розмістити її на прифермсь ких ділянках, висівають у польо-вих сівозмінах.

Навесні редьку доцільно висівати після однорічних і багаторічних трав, картоплі, кукурудзи на зелену масу, а в літньо-осінній період — після озимих на зелений корм, кукурудзи на силос та зернових культур.

Кормова капуста — вологолюбна культура, тому не рекомендується розміщувати її після культур, які сильно висушують ґрунт (соняшнику, коренеплідних, кукурудзи на зерно). Цю культуру висівають після картоплі, однорічних і багаторічних трав, люпину, кукурудзи на силос, гречки, зернових культур. Насамперед розміщують її в прифермських сівозмінах. За необхідності вирощування в польових сівозмінах кор-мову капусту висівають з таким розрахунком, щоб цукрові буряки на це поле повер-талися не раніше ніж через два-три роки.

Турнепс і бруква добре витримують надмірне зволоження ґрунту, а також тим-часову посуху. Бруква добре вдається на глибоких суглинкових ґрунтах з низьким заляганням підґрунтових вод, багатих на гумус і кальцій, турнепс — на суглинкових і супіщаних ґрунтах, багатих на перегній. Турнепс і брукву слід вирощувати в по-льовій сівозміні після озимих, буряків і бобових, не можна після капустяних культур.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»