3.2.2. Озимі зернові у сівозмінах


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Полісся. У цій зоні високі й сталі врожаї озимі жито та пшениця забезпечують при розміщенні їх після зайнятих парів, багаторічних трав та льону, причому в складі культур зайнятого пару, особливо на легких піщаних та супіщаних ґрунтах, перевага віддавалась люпину, вирощуваному на зелене добриво й насіння.

Озима пшениця у південному, центральному і західному Поліссі на сірих лісо-вих та дерново-підзолистих супіщаних ґрунтах забезпечує найбільш стабільні врожаї після люпину на силос, конюшини на один і два укоси, вико-вівсяних сумішок і ку-курудзи на зелений корм, льону-довгунця, картоплі ранньої та середньої стиглості. Після кукурудзи, зібраної в молочно-восковій стиглості, і стерньових попередників озиму пшеницю можна висівати тільки вологої осені; за посушливої осені замість неї потрібно сіяти озиме жито, яке в цих умовах дає вищі врожаї зерна. На легких піща-них ґрунтах північного Полісся озиме жито в усі роки після всіх попередників за вро-жайністю перевищує озиму пшеницю на 5–7 ц/га. Розміщувати озиме жито потрібно в центральному і південному Поліссі після стерньових попередників, кукурудзи на силос, середньостиглих сортів картоплі і люпину на зерно. У північному Поліссі піс-ля люпину на зерно замість озимого жита треба висівати овес або садити картоплю (Є. М. Лебідь, П. І. Бойко, 2000).

При врожаї зеленої маси люпину 200–300 ц/га сидеральний пар залишається на Поліссі одним з кращих попередників озимих і його доцільно мати для поліпшення родючості легких поліських ґрунтів, особливо віддалених масивів, на які органічні добрива возити часто не зовсім вигідно.

Люпин на зелений корм та силос є практично рівноцінними попередниками ози-мих культур. Цінність люпину на зерно як попередника озимих залежить від того, за-орюється його солома чи ні. У більшості випадків дослідники приходять до висновку, що солому можна використовувати як добриво, але заорювати її треба заздалегідь до сівби, щоб вона частково мінералізувалася, краще під зернобобові та просапні куль-тури і неглибоко, особливо на важких ґрунтах (10–12 см), збільшуючи при цьому норми внесення азотних добрив.

Одним з поширених попередників озимих на родючіших зв’язних ґрунтах По-лісся є багаторічні трави — конюшина та її сумішки із злаковими. Багаторічні спо-стереження показали, що водозабезпеченість озимих як під час сівби, так і протягом вегетації після багаторічних трав у цьому регіоні країни не гірша, ніж після інших по-передників, а режим живлення рослин, особливо забезпеченість їх азотом, навіть кра-щі, що нерідко має вирішальне значення не тільки для врожаю, а й для його якості.

Добрим попередником озимих на Поліссі є також льон-довгунець, де його сіють після багаторічних трав, особливо в Житомирській області, застосовують мінеральні добрива, ретельний догляд за посівами, що впливає на врожай наступних культур.

3. Сівозміни в землеробстві україни

Крім того, льон-довгунець порівняно рано достигає, що дає змогу своєчасно підготу-вати поле під озимі й посіяти їх у кращі строки. Але як попередник озимих культур льон останнім часом втрачає своє значення. Завдяки механізації виробничих проце-сів тепер солому його для вилежування залишають на місці вирощування і збирають, коли упущені кращі строки для сівби пшениці, а нерідко й жита.

Значні площі озимих культур на Поліссі розміщують після кукурудзи на силос молочно-воскової стиглості, причому цей попередник озимих культур набуває все біль-шої вагомості. Після кукурудзи на силос у поліських районах сіють 15–20% озимих.

Проте кукурудза на силос — не з кращих попередників для озимого жита, а тим більше для пшениці, яка вибагливіша до строків сівби. У лісостепових і степових ра-йонах це пояснюється головним чином недостатнім після кукурудзи запасом води в ґрунті, що негативно впливає на схожість озимих, а в районах достатнього зволожен-ня — погіршенням режиму живлення.

Недостатнє азотне живлення та пізні строки сівби після кукурудзи на силос не-гативно впливають на ріст і розвиток рослин, які слабко кущаться, входять у зиму недорозвинутими і в результаті погано перезимовують, а часто й гинуть, особливо озима пшениця. Тому врожай озимої пшениці після кукурудзи на силос, як правило, нижчий, ніж після багаторічних трав та бобових попередників. Погана і якість зерна в результаті ослабленого азотного живлення.

Отже, на Поліссі поле під озиму пшеницю від кукурудзи доцільно звільняти, коли вона досягає молочно-воскової, а в північних районах — навіть молочної стиг-лості. При запізненні із збиранням кукурудзи на силос після неї потрібно насамперед сіяти озиме жито.

Ефективним після кукурудзи на силос, особливо пізніх строків збирання, на чис-тих від бур’янів полях і в посушливих умовах є поверхневий обробіток ґрунту під озимі.

До добрих попередників озимих культур належить також картопля ранніх сор-тів, особливо коли під неї вносять органічні добрива та старанно доглядають посіви. Але ранні сорти її в господарствах займають обмежені площі й не відіграють істотної ролі як попередники пшениці та жита. На більшу увагу заслуговує використання під озимі полів з-під середньостиглих, а в посушливі роки і при передчасному достиганні пізньостиглих сортів картоплі за високоорганізованого своєчасного збирання її вро-жаю. Дослідження показують, що з урожаєм бульб картоплі з поля виноситься зна-чно менше азоту, ніж з урожаєм зернових культур чи кукурудзи. Тому внесені під картоплю добрива проявляють значну післядію, що позитивно впливає на врожай наступних культур. Крім того, після картоплі пшениця менше уражується кореневи-ми гнилями.

На родючіших ґрунтах і особливо після кращих попередників продуктивність озимої пшениці більша, ніж порівняно ще малопродуктивних сортів озимого жита. Але на ґрунтах, легких за гранулометричним складом і з невеликою потенційною ро-дючістю, після стерньових попередників та культур, що пізно звільняють поле, озиме жито за врожайністю часто не поступає ться пшениці.

За дослідними даними, у структурі зернових озимі — пшениця та жито мають становити 50–60%, причому на кращих ґрунтах та після добрих попередників, у пів-денному й центральному Поліссі перевагу доцільно віддавати озимій пшениці, а на легких ґрунтах і в північних районах — житу.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Поряд з озимою пшеницею та житом у західних районах, де порівняно тепліша зима, господарства на значних площах вирощують також озимий ячмінь, який за вро-жайністю не поступається ярому. У сівозмінах цю культуру доцільно розміщувати після удобрених картоплі і кукурудзи на силос та зерно.

Лісостеп. У районах достатнього зволоження можливий широкий вибір попере-дників для озимої пшениці, бо врожай її однаковий після багаторічних трав на один укіс, вико-вівсяної сумішки, гороху на зерно, а також кукурудзи на зелений корм і ранній силос.

Ризикованим попередником для озимої пшениці в підзоні достатнього зволожен-ня є соя, оскільки ця культура дуже чутлива до теплового і водного режимів ґрунту в період вегетації, і за значних відхилень від оптимальних параметрів цих режимів спостерігається навіть повна загибель посівів сої (С. М. Рижук та ін., 2002).

Для реалізації переваг кращих попередників потрібно вживати заходи, спрямова-ні проти вилягання: інтенсивні сорти, препарат тур, оптимальні норми і строки вне-сення азотних добрив тощо.

У районах достатнього зволоження з великою часткою цукрових буряків (20– 30%) оптимальна межа насичення 10-пільної зернопросапної сівозміни озимою пше-ницею досягає 30% при розміщенні її після багаторічних трав, однорічних культур на зелений корм і ранній силос, гороху на зерно.

Залежно від спеціалізації господарств щодо виробництва продукції тваринни-цтва можливе впровадження 10-пільних зернопросапних сівозмін з часткою зерно-вих 50–80%, цукрових буряків — 20–30% і кормових культур — до 30%.

Насичення 10-пільної сівозміни озимою пшеницею до 30% при двох-трьох полях цукрових буряків не супроводжується зниженням її урожаїв.

Збільшення частки озимої пшениці в 10-пільній сівозміні понад 30% часто зу-мовлює необхідність розміщення її після пшениці повторно, що, в свою чергу, при-зводить до зменшення врожаїв.

У 9-пільній сівозміні з двома полями цукрових буряків необхідність розміщення цієї культури в повторних посівах виникає вже при трьох полях її (33,3%), що також призводить до зниження врожайності.

За даними Хмельницької дослідної станції (1983–1991), при поверненні через рік на попереднє місце вирощування урожайність озимої пшениці знижується на 13–25%, при повторному вирощуванні — на 30%, а при вирощуванні три роки підряд на одному й тому самому полі — майже на 50% (більше половини рослин пошко-джується кореневими гнилями, посіви зріджуються, поширюються озимі бур’яни). Найменший період повернення, який не знижує врожайності цієї культури, 2 роки (С. М. Рижук та ін., 2002).

Щоб запобігти порушенню чергування культур у сівозмінах у роки з несприятли-вими погодними умовами в осінньо-весняний період, озимі, що загинули, Є. М. Ле-бідь і П. І. Бойко (2000) рекомендують пересівати ячменем або ярою пшеницею, а на полях, не визначених на наступний рік під сівбу цукрових буряків, — кукурудзою і просом; зріджені посіви пшениці — підсівати ячменем.

У районах нестійкого, на відміну від районів достатнього зволоження, високі та сталі врожаї озимої пшениці можна одержати лише після зайнятого однорічними культурами на зелений корм пару, багаторічних трав на один укіс, гороху.

Збільшення часу використання багаторічних трав від року на один укіс до двох років на два укоси незначною мірою впливає на врожай наступної озимої пшениці.

3. Сівозміни в землеробстві україни

У південних районах нестійкого зволоження розміщення озимої пшениці після зайнятих парів, гоpоxу і особливо кукурудзи на силос зумовлює істотніше зниження її врожаю порівняно з урожаєм при розміщенні по чорному пару. До значного зни-ження продуктивності озимої пшениці призводить розміщення її повторно після пшениці або інших стерньових попередників.

Негативний вплив насичення 10-пільної сівозміни озимою пшеницею понад 30% зумовлений, як і в районах достатнього зволоження, повторною сівбою пшениці в одному з чотирьох полів, де урожай її, як зазначалося вище, значно нижчий, ніж після інших попередників.

У районах недостатнього зволоження найбільші та сталі врожаї озимої пшениці збирають по чорних удобрених парах.

Насичення типової 10-пільної зернопросапної сівозміни озимою пшеницею по-над 30%, як і в інших підзонах Лісостепу, зумовлює зниження її врожайності.

Найсприятливіші умови водного й поживного режимів для озимої пшениці в Лісостепу створюються після чистих і зайнятих парів, гречки та ранньої картоплі. Перевага чистих парів перед зайнятими виявляється лише в південно-східній час-тині зони. Після кукурудзи на силос у молочно-восковій стиглості та інших непаро-вих попередників добрі врожаї озима пшениця дає лише в роки із сприятливим за зволоженням осіннім періодом. За посушливої осені після цих попередників замість озимої пшениці в центральному і східному Лісостепу потрібно висівати озиме жито і кукурудзу, а в західному — озимий і ярий ячмінь та кукурудзу. Урожайність зерна в такому разі підвищується на 4–10 ц/га, тому що зріджена озима пшениця дає нижчий урожай зерна, ніж посіяні навесні по зяблевій оранці кукурудза, ячмінь, овес, про-со, горох. При цьому найбільший збір кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву після пшениці і кукурудзи на силос забезпечує кукурудза, потім озима пшениця, горох і найменше — овес (Є. М. Лебідь, П. І. Бойко, 2000).

Отже можна зробити висновок, що в районах достатнього зволоження озиму пше-ницю треба розміщувати після багаторічних трав на один укіс, однорічних злаково-бобових сумішок, гороху на зерно, кукурудзи на зелений корм і ранній силос, а також після багаторічних трав на два укоси при застосуванні заходів, спрямованих проти вилягання.

У районах нестійкого зволоження склад попередників озимої пшениці треба об-межувати однорічними культурами на зелений корм, багаторічними травами на один укіс і горохом на зерно, а в південно-східних районах поряд із зайнятими парами по-трібно мати і чорний пар. Кукурудзу на силос можна включати до складу попередни-ків озимої пшениці тільки тоді, коли збирають її не пізніше першої декади серпня.

У районах недостатнього зволоження озиму пшеницю в сівозмінах доцільно роз-міщувати насамперед по чорних та ранніх зайнятих парах, після багаторічних трав на один укіс і зернобобових.

Серед зернових колосових культур найстійкішим проти вирощування в моно-культурі вважається озиме жито. Проте сталі й високі врожаї воно забезпечує лише при правильному його розміщенні в сівозмінах. Як і інші зернові, озиме жито забез-печує найвищі врожаї при розміщенні після кращих попередників. Проте, як пра-вило, кращі попередники відводять під озиму пшеницю, а озиме жито розміщують після менш цінних. У Лісостепу його вирощують по парах, зайнятих вико-горохо-вівсяними сумішками, багаторічними травами, а також після озимої пшениці, озимо-го ячменю, ярих зернових, кукурудзи на зелений корм і силос.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Останніми роками серед посівів озимих культур значне місце посідає тритика-ле. Найбільшу цінність воно має як фуражна культура, оскільки в зерні міститься протеїну значно більше, ніж у зерні інших культур — кукурудзи, ячменю, пшениці. Високий урожай зеленої маси; триваліший, ніж у жита та пшениці, період викорис-тання; добра поживність корму — усе це сприяє поширенню його в господарствах різних зон. Сорти тритикале мають високу агроекологічну пластичність до різних ґрунтово-кліматичних умов вирощування, своєю зимостійкістю вони перевищують сорти озимої пшениці. Тритикале стійкіше проти льодової кірки і перепадів темпера-тури в зимовий період, навесні швидше і краще відростає, має підвищену регенера-ційну здатність. Характерна властивість його — це висока стійкість проти ураження збудниками хвороб і пошкодження шкідниками.

Тритикале менш вибагливе до попередників, ніж озима пшениця, проте сталі й високі врожаї воно забезпечує при правильному розміщенні в сівозмінах. У районах достатнього та нестійкого зволоження правобережної частини Лісостепу кращими по-передниками тритикале є пари, зайняті багаторічними і однорічними травами, озими-ною та кукурудзою на зелений корм, картоплею ранніх сортів, горохом на зерно. До гірших попередників належать зернові колосові культури та кукурудза на силос, зібра-на в молочно-восковій стиглості, особливо за посушливого літньо-осіннього періоду.

У районах нестійкого та недостатнього зволоження лівобережного Лісостепу кращими попередниками тритикале є чисті й зайняті ранні пари, багаторічні трави на один укіс, зернобобові та картопля ранніх сортів. За високої культури землероб-ства добрим попередником є також кукурудза на силос при збиранні її на початку молочно-воскової стиглості.

У Лісостепу тритикале вирощують переважно після непарових попередників, на-самперед після кукурудзи на силос і стерньових. За даними Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва УААН, тритикале після цих попередників за врожайністю переви-щує озиму пшеницю і частково поступається озимому житу.

Степ. У цій зоні врожаї сільськогосподарських культур і насамперед озимих в основному зумовлюються запасами води в ґрунті.

Тільки чорні пари в Степу, де в передпосівний і посівний періоди стоїть суха по-года, завжди забезпечують достатні запаси в ґрунті води для одержання дружних і повних сходів озимини, доброго розвитку рослин і глибокого (до 120–150 см) укорі-нення їх восени.

Утримання ґрунту в чистому розпушеному стані при достатніх запасах води сприяє очищенню його від бур’янів, посиленню мікробіологічної діяльності, вна-слідок чого в ґрунті збільшується вміст поживних речовин у доступних для рослин формах.

Неоцінима роль чорних парів у стабілізації виробництва рослинницької продук-ції в південних районах, де забезпеченість водою найменша і різко посушлива друга половина літа та осінь (південні райони Одеської, Миколаївської і Запорізької облас-тей, Херсонська область і степова частина Автономної Республіки Крим).

У Степу вода в ґрунті нагромаджується насамперед за рахунок пізньоосінніх та зимових опадів. Тому чорний і ранньовесняний пари не можна вважати рівноцінни-ми. Кращий час оранки під чистий пар є тільки осінь.

Ефективність зайнятих парів у різних ґрунтово-кліматичних районах Степу не-однакова. У північних і північно-західних районах вони за продуктивністю озимої

3. Сівозміни в землеробстві україни

пшениці близькі до чорних, а в південних поступаються їм. Кращими з парозаймаю-чих культур є озимі та ярі злаково-бобові травосумішки, горох, кукурудза і сорго на зелений корм, багаторічні трави на один укіс. Економічна ефективність парів, зайня-тих еспарцетом на один укіс, дуже висока, а за збором перетравного протеїну з 1 га по-сіву вони займають перше місце. Такий пар, за даними дослідних станцій, забезпечує не менше ніж 85% врожаю озимої пшениці від урожаю по чорному пару, а в окремих регіонах і більше.

Цінною властивістю еспарцету як парозаймаючої культури є й те, що вирощене після нього зерно озимої пшениці за вмістом білка близьке до того, яке одержують по чорному пару.

Після багаторічних трав дворічного використання врожаї зерна озимої пшениці зменшуються.

При спеціалізації землеробства на виробництві товарного зерна сильних озимих пшениць у господарствах зони оптимальне насичення 10-пільних сівозмін озимою пшеницею знаходиться на рівні 30%. Із збільшенням частки її до 40–50% треба осо-бливу увагу звертати на поліпшення складу попередників для неї. У таких випадках необхідно не менше ніж 75% її посівів розміщувати після кращих попередників, а в сівозмінах з 50% — мати два поля чорного пару.

Озиме жито менш вибагливе до попередників та родючості ґрунтів. На супіща-них, піщаних та змитих ґрунтах воно за врожаями перевищує пшеницю. Розміщувати його доцільно після таких самих попередників, як і озиму пшеницю.

Для озимого ячменю кращими попередниками є зернобобові, баштанні, карто-пля та кукурудза. За своєчасної підготовки ґрунту озимий ячмінь дає високі врожаї також і на площах після озимих по пару.

У південному Степу непарові попередники залишають у ґрунті недостатню кіль-кість вологи і не завжди забезпечують одержання сходів озимих і добрий їх розвиток восени, що призводить до зниження урожайності. Частку озимої пшениці й озимого ячменю в озимому клині необхідно змінювати залежно від погодних умов восени: за сприятливих умов перевагу віддають пшениці, за несприятливих — озимому ячме-ню. Гірші умови для озимих культур складаються при сівбі їх після колосових хлібів. Після цього попередника краще розміщувати озимий ячмінь, який забезпечує вищу продуктивність (Гармашов В. Н. та ін., 1989).

Треба зазначити, що в південній частині Степу озимий ячмінь за продуктивністю значно перевищує повторну озиму пшеницю. Продуктивність ярого ячменю порівня-но з озимим на півдні Степу, як правило, менша на 8–15 ц/га. Це треба враховувати при визначенні структури зернових культур.