ВСТУП


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Наука в розвитку сільськогосподарського виробництва має особливо важливе значення. Це зумовлено багатьма причинами і насамперед багатогранністю і склад-ністю процесів, які забезпечують акумуляцію сонячної енергії і перетворення її в ор-ганічну речовину — джерело життя.

Процес створення врожаю пов’язаний з наявністю певних зовнішніх умов, з їх динамікою в часі з різною здатністю рослин використати ґрунтові і кліматичні умови і протистояти несприятливим фізичним та біологічним впливам.

Сучасне землеробство ґрунтується на даних та досвіді багатьох наук, насамперед біології, хімії, фізики, ґрунтознавства, економіки, кліматології та інших, які, в свою чергу, в застосуванні до агрономії диференціювались і стали її складовими частина-ми, — агрофізика, агрохімія, агроґрунтознавство, агрометеорологія, фізіологія рос-лин і рослинництво, мікробіологія, селекція, ентомологія, фітопатологія, меліорація та агролісомеліорація. Весь цей комплекс наук є найбільш ефективним при правиль-ному їх проведенні в умовах освоєння науково-обґрунтованих систем землеробства, які повинні забезпечувати високі і стійкі врожаї при одночасному підвищенні ро-дючості ґрунту і створенні сприятливих приземних умов. «У часі є нерухомість, як мистецтво — сліпа вигода або ряд господарських помилок, як наука — розрахований успіх», — писав у 1837 р. професор М. Г. Павлов.

У розвитку земних цивілізацій винятково важливу роль відіграли і відіграють світові земельні ресурси. З поверхневим шаром (ґрунтом) пов’язане життя різнома-нітного рослинного і тваринного світу. Земля з давніх-давен була місцем мешкання людей, вона їх годувала як мати своїх дітей і за що її заслужено називають «Земля-годувальниця». Хоч вік земної кори, ймовірно, становить близько 4,6 млрд років, все ж перші ознаки життя на ній з’явилися лише 1 млрд років тому.

Людина почала обробляти землю близько 8–11 тис. років тому.

За даними ООН, земельний фонд планети сягає 13 млрд 435 млн га, з них на сіль-ськогосподарські угіддя припадає 36,2%. Тепер площа сільськогосподарських угідь становить близько 5 млрд га, в тому числі ріллі — 1 млрд 424 млн га, або 27,6%, при-родних луків та пасовищ — 3 млрд 424 млн га, або 70,3%, багаторічних насаджень — 98 млн га, або 2,0%. Щороку в світі відчужується близько 25 млн га сільськогосподар-ських угідь, що еквівалентно втраті харчових ресурсів на 85 млн чоловік.

Найбільшими площами сільськогосподарських угідь володіють Китай — 496 млн га, Австралія — 466, США — 427, Бразилія — 246, Казахстан — 222, Росія — 210, Ін-дія — 181, Аргентина — 169, Монголія — 126, Мексика — 99, Канада — 73 млн га.

Україна за площею сільськогосподарських угідь (42 млн га ) входить до 12-ти най-більших країн світу, займає вигідне географічне положення, розміщена в досить спри-ятливих кліматичних умовах, має родючі ґрунти, працьовитих і талановитих людей.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Освоєння землі відбувалося поступово. За даними ООН (1994 р.), світова площа ріллі на початку 20-х років ХХ ст. становила 1345,6 млн га, з них у США — 185,7, Індії — 166; Росії — 130; Китаї — 93; Австралії — 50,8; Бразилії — 49,5; Канаді — 45,4; Казахста-ні — 35,3; Україні — 33,3; Аргентині — 25,0; Франції — 18,1; Польщі — 14,3; Німеччині — 11,5; Румунії — 9,4; Італії — 9,0; Великобританії — 6,5; Японії — 4,1; Болгарії — 4,1 млн га.

У світі спостерігається тенденція до зменшення площі землі, яка обробляться, з розрахунку на душу населення. Наприклад, у 1975 р. на 100 чол. припадало 35 га зем-лі, у 1985 — 28, у 1993 — 24, у США — відповідно 65, 67 і 64 га. У країнах Європейсько-го економічного товариства в цей період площа ріллі з розрахунку на душу населення перебувала на рівні 21 га, в Італії вона становила 16, Німеччині — 14, Великобрита-нії — 11, а в Японії — 3,3 га.

Землеробство, як відомо з археологічних даних, виникло одночасно із скотар-ством у мезоліті — неоліті. Під впливом погодних умов різних регіонів формувалися різні види землеробства: стійке — в помірному поясі з родючими ґрунтами, достат-ньою і стійкою кількістю опадів; нестійке — в умовах нестійкого і недостатнього зво-ложення; зрошуване — в посушливих районах при поливі; цілорічне — у вологих суб-тропіках і тропіках з родючими ґрунтами, де за рік одержують 2–3 урожаї культур.

Важливе значення в розвитку землеробства відіграли розвиток засобів обробіт-ку — ручних, плужних, безплужних та інтродукція із стародавніх центрів походжен-ня культурних рослин.

На початку третього тисячоліття головним завданням землеробства є одержання максимально можливої біологічної продукції з меншої площі при найменших затра-тах з метою найкращого задоволення потреб населення в харчуванні та продовженні життя людей. Для вирішення цього завдання є два шляхи: перший — екстенсивний, за якого в землеробство залучають нові площі цілинних земель, намагаючись при цьо-му одержати продукцію завдяки природній родючості ґрунтів із найменшим вико-ристанням людських ресурсів; другий — інтенсивний, за якого прагнуть одержувати постійно зростаючий обсяг продукції на староорних землях завдяки удосконалено-му обробітку ґрунту, раціональній структурі посівних площ, застосуванню новітніх технологій, сортів і гібридів, зменшенню втрат при збиранні та зберіганні врожаю за одночасного можливого скорочення оброблюваних земель.

Науково-технічний прогрес у сучасному землеробстві досяг небувалого розвитку і успіхів. Проте існують ще значні потенційні можливості підвищення продуктивнос-ті сільськогосподарських угідь. Використовуючи тільки 2 % фотосинтетичної актив-ної радіації (ФАР), в умовах України протягом вегетаційного періоду можна щорічно отримувати до 130 ц сухої маси органічної речовини з 1 га. Ці показники урожайності не є метою, вони можуть бути збільшеними, оскільки коефіцієнт використання фо-тосинтетичної активної радіації можна підвищити. Між середньою біологічною про-грамою у свій час було передбачено розроблення систем, методів і заходів, які могли б забезпечити акумуляцію 2–3% ФАР у 2000 р. Системи землеробства у вирішенні такого важливого завдання мають вирішальне значення.

Історично система землеробства, культура поля, урожайність посівів, культура людей розвиваються паралельно. Звідси — й поняття, що немає поганої землі, а лише хороші і погані господарі на ній.

Наприкінці ХХ ст., з одного боку, ще широко застосовували старі традиційні сис-теми землеробства, котрі сприяли розвитку ерозії, призводили до деградації ґрунту, а

Вступ

вже з іншого — освоювали нові сучасні системи землеробства, які ґрунтувалися на су-часних поглядах щодо теорії обробітку ґрунту, новому поколінні техніки, тенденцій до мінімалізації в технології вирощування сільськогосподарських культур та змен-шенні енерговитрат з одночасним підвищенням родючості ґрунту. За умов інтенсив-ного обробітку ґрунту на схилах за рік втрати ґрунту становлять 30–40 т/га.

У сучасних умовах близько 8% населення земної кулі займається землеробством на розораних схилових землях, де інтенсивно розвивається ерозія ґрунту, причому значна частина таких земель знаходиться в Україні. За останні майже 100 років при традиційних системах обробітку ґрунтовий покрив нашої планети став швидко втра-чатися. Він руйнується, деградує з помітною швидкістю, зростає знесення його ро-дючого шару з водою в річки, озера, моря. Ще в 20-х роках ХХ ст. річки приносили в моря сумарно близько 3 млрд т землі, в 60-х — 9, у 70-х — 24, а в кінці минулого століття і на початку цього — понад 50 млрд т.

У сучасному світі одночасно в різних регіонах функціонує велика кількість сис-тем землеробства. Сучасне та майбутнє виробництво сільськогосподарської продук-ції в основному повинно бути екологічно чистим, біологічним, природним та меншою мірою штучним і промисловим.

Землеробство, близьке до природи, або біологічне, почало поширюватися з 60-х років ХХ ст. в Німеччині, Австрії, Швейцарії, Голландії та інших країнах при вирощу-ванні польових, овочевих та плодових культур. Його основні принципи збігаються з органо-біологічним землеробством. У різних країнах розробляють системи альтерна-тивного землеробства, які мають однакову мету: одержати чисту продукцію для харчу-вання людей і чисті корми для годівлі тварин, не порушуючи, а розумно використову-ючи «сили природи»; зберегти автономні системи саморегулювання агроекосистеми, замкнутий кругообіг речовин, енергії в них, підвищувати родючість ґрунтів, викорис-товуючи для цього бобові культури і біологічний азот, рослинні рештки та сидерати, запобігати ерозії і вимиванню нітратів; не допускати ущільнення шляхом чергування культур з різною глибиною проникнення кореневої системи вирощуваних рослин.

Поняття в різних викладах — біологічне, екологічне, органічне або альтернативне землеробство — включають у себе системи вирощування культур з майже однакови-ми прийомами. Доцільним, на нашу думку, є термін біологічне землеробство, який найповніше відповідає його спрямованості з переважним використанням природних біологічних факторів, які зумовлюють величину та якість урожаю.

За умов біологічного землеробства обов’язкові такі фактори:

•          ведення землеробства з урахуванням природних чинників формування ґрунту, відновлення його родючості, формування екосистеми;

•          включення в структуру посівних площ одно- і багаторічних бобових культур з метою біологічної фіксації азоту бульбочковими та іншими бактеріями, забез-печити їхню потребу і збагатити на нього ґрунт, а не шляхом хімічного синтезу та внесенням мінеральних азотних добрив;

•          біологічне розпушення й оструктурення ґрунту кореневою системою рослин, ґрунтовими мікроорганізмами і дрібними тваринами, а не важкими знаряд-дями й механізмами при великих затратах енергії з використанням техніко-механічного розпушення;

•          боротьба біологічними методами (з використанням агротехнічних прийомів) з бур’я нами шляхом чергування культур у сівозміні. Обмеження або позбавлення

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

їх природних факторів (волога, світло, повітря, грантові поживні речовини) чи подавлення кореневими виділеннями інших рослин замість використання син-тетичних гербіцидів; • боротьба біологічними методами з хворобами і шкідниками шляхом обґрунто-ваного чергування культур, вибору стійкіших видів, сортів і гібридів відповід-но до місцевих умов та методів активації природних ворогів — шкідників, а не внесенням хімічних засобів (біоцидів — гербіцидів, інсектицидів, нематоцидів, фунгіцидів, акарицидів та ін.). Біологічне землеробство, крім активації та використання природного кругообігу речовин, що відбувається природним біологічним шляхом, забезпечує поліпшення якості продукції харчування, води, повітря та сприяє загальному оздоровленню до-вкілля, а також збереженню енергії і підвищенню природної родючості ґрунту. За умов цього виду землеробства в структурі посівних площ важливо практикувати вза-ємодоповнення культур різних біологічних видів. Особливо слід врахувати, що вро-жайність найважливіших культур при біологічному землеробстві майже ніколи не досягне рівня звичайних середніх господарств. В умовах сьогодення переведення на біологічне землеробство можна забезпечити чистою продукцією певну частину вну-трішньої потреби держави й зумовити скорочення експорту продовольства.

Альтернативна система землеробства практично не може бути використана на малородючих землях, оскільки зниження врожайності на них досягне 35–45%. При цьому важливо зберегти біологічний принцип аборигенних або адаптивних систем землеробства.

У межах сучасних моделей біологічного землеробства можна одержати відповід-ну кількість чистої продукції, проте реалізувати стратегічне завдання рослинницт-ва — забезпечити високу урожайність і найбільш високий рівень використання со-нячної енергії та інших природних ресурсів в інтересах усіх живих організмів певною мірою неможливо. Біологічне землеробство забезпечує якість продукції, довготермі-нове підтримування потенціалу родючості землі і зниження енерговитрат. Перспек-тивним і найефективнішим буде виважене поєднання його з ґрунтово-кліматичними умовами, попитом на таку продукцію, технічною оснащеністю, вимогами екології та економіки.