3.1.6. Біологічні причини чергування культур


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

В умовах інтенсифікації землеробства значення правильного чергування культур у сівозміні в оптимізації санітарного стану ґрунту значно зростає.

Заселені шкідниками й заражені збудниками хвороб рослинні рештки, що зали-шаються в ґрунті та на його поверхні після збирання культури, є одним із основних джерел поширення шкідників і хвороб у майбутньому році. Установлення оптималь-ної концентрації культур у сівозміні та вибір кращих попередників забезпечують не тільки високу врожайність, а й обмежують нагромадження шкідливих організмів. Тому при встановленні оптимальної концентрації кожної культури в сівозміні треба виходити з плану виробництва продукції та враховувати біологічні особливості куль-тури, ґрунтово-кліматичні умови, а також ступінь ураження рослин патогенами.

Виходячи з цих вимог, наукові установи встановили оптимальне насичення сівоз-мін різними культурами. Наприклад, для районів достатнього зволоження, за даними Хмельницької сільськогосподарської дослідної станції, оптимальна концентрація зер-нових і зернобобових у десятипільній сівозміні може досягати 70, а озимої пшениці —

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

40%. У районах недостатнього зволоження (Степ та південна частина Лісос тепу), за даними Інституту зернового господарства УААН, насичення зерновими не повинно перевищувати 60–65%, а в районах нестійкого зволоження — 60–70%. При порушенні цих вимог доводиться розміщувати культури не після кращих попередників і сіяти їх повторно на одному й тому самому полі. За цих умов, як правило, різко погіршується фітосанітарний стан в агроценозі.

Висока концентрація цукрових буряків посилює загрозу розмноження буряко-вого довгоносика, кореневої попелиці, нематоди, сприяє поширенню коренеїда, пля-мистості та збільшення від них втрат урожаю. Так, за даними Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції, насичення десятипільної сівозміни цукровими буряка-ми понад 30% у районах достатнього зволоження Лісостепу призводить до збільшен-ня кількості патогенних мікроорганізмів у 2,3–5,6 разу.

Повернення соняшнику раніше як через 8–10 років на поле попереднього його вирощування призводить до посилення ураженості посівів білою і сірою гнилями та несправжньою борошнистою росою й іншими патогенами.

Повторні посіви кукурудзи, безперечно, призводять до помітного погіршення фітосанітарного стану через нагромадження специфічних збудників хвороб (летюча та пухирчаста сажки), а також шкідників. Проте у виробництві трапляються посіви кукурудзи два і більше років підряд на одному полі. На таких посівах особливу увагу необхідно звернути на дотримання всього комплексу заходів захисту культури від шкідників і збудників хвороб.

У Степу повторна сівба пшениці два і більше років підряд призводить до масо-вого розмноження хлібної жужелиці, клопа-черепашки і значної ураженості посівів кореневими гнилями. За даними Інституту захисту рослин УААН, при повторній сів-бі пшениці чисельність хлібної жужелиці була більшою в 25–30 разів, пшеничного трипса — в 1,3–1,8, а пошкодженість внутрішньостебловими шкідниками — в 1,4–3,2 разу, ніж після таких попередників, як чорний пар і горох.

У разі розміщення посівів пшениці після пшениці, за даними Інституту зернового господарства УААН, ураженість кореневими гнилями незалежно від сорту була май-же в два рази вищою, ніж по пару. Пшениця має спільних із кукурудзою збудників кореневих гнилей, тому ураженість пшениці при вирощуванні після кукурудзи, осо-бливо на початку розвитку, також підвищується.

Установлено, що в збудників фузаріозу та інших хвороб льону життєздатність зберігається протягом п’яти-шести років.

При безперервному вирощуванні картоплі на одному й тому ж полі в ґрунті на-громаджуються збудники вертицильозу, звичайної і порошистої парші та інших хво-роб, унаслідок чого уражуваність її цими хворобами в 10–15 разів більша, ніж у сівоз-міні (С. А. Воробйов, 1968).

Повторні посіви та монокультура призводять до нагромадження в ґрунті шкідни-ків, особливо спеціалізованих. Так, вирощування кукурудзи на постійних площах або декілька років підряд супроводжується збільшенням чисельності ґрунтових шкідни-ків — дротяників та несправжніх дротяників, підвищується чисельність стеблового метелика і південного сірого довгоносика.

У сівозмінах, де вирощують багаторічні трави, особливо в умовах зрошення, та-кож спостерігається нагромадження дротяників. Тому доцільно після цього попере-дника висівати озиму пшеницю, а потім просапні культури.

3. Сівозміни в землеробстві україни

Чисельність спеціалізованих шкідників зростає в міру тривалості беззмінного вирощування культури. Але навіть багатоїдні шкідники, такі як лучний метелик, від-дають перевагу певній культурі, тому чер гування в сівозміні є фактором, який об-межує нагромадження шкідників.

Велике значення має сівозміна в боротьбі з нематодами. Найпоширеніші галова, пшенична, стеблова та інші нематоди. Деякі паразитують на певних культурах — ку-курудзі, вівсі, ячмені, просі. Проте в час тини з них немає вузькою спеціалізації. Так, бурякова нематода пошкоджує буряки, ріпак, рижій, бур’яни (лободу, талабан та ін.), але не уражує зернових колосових, зернобобових, кукурудзи, картоплі, багаторічних трав, сівба яких сприяє очищенню ґрунту від цього паразита.

Розміщення культури після попередника, який пошкоджується тією самою не-матодою, створює загрозу її нагромадження. Особливо великі втрати врожаю від не-матод спостерігаються при беззмінному вирощуванні та великій концентрації (до 60–80%) окремих культур у сівозміні.

Багаторічний досвід показує, що найефективнішим заходом боротьби з немато-дами є високий рівень культури землеробства і, зокрема, науково обґрунтовані сі-возміни, де культури, які пошкоджуються певними видами нематод, чергуються з культурами, що не пошкоджуються ними і таким чином сприяють очищенню ґрунту від цих паразитів.

Отже, щоб запобігти нагромадженню в ґрунті шкідників, збудників хвороб і не-матод, треба встановлювати певний інтервал повернення куль тури на попереднє міс-це вирощування, тривалість якого визначається часом, протягом якого забезпечуєть-ся пригнічення та значне придушення розмноження шкідників і розвитку хвороб у ґрунті під впливом активної діяльності ентомофагів та антагоністів, які обмежують їх поширення. Наприклад, для пшениці цей інтервал становить 2–3 роки, соняшнику — 8–10, цукрових буряків — 5–6 років.

У спеціалізованих сівозмінах, де, як правило, нагромаджуються вузькоспеціалі-зовані шкідливі організми, велику роль відіграють культури, за допомогою яких мож-ливе біологічне знезараження ґрунту. Так, за даними Інституту зернового господар-ства УААН, при беззмінному вирощуванні кукурудзи протягом чотирьох-п’яти років у ґрунті нагромаджуються збудники летючої і пухирчастої сажки. Перерва беззмін-ного вирощування кукурудзи сівбою озимої пшениці сприяє біологічному очищен-ню ґрунту від збудників цих хвороб. Пшениця не уражується летючою сажкою, але стимулює проростання спор, які гинуть під впливом кореневих виділень культури. Аналогічне явище спостерігається і з насінням вовчка соняшникового, якщо після со-няшнику висіяти кукурудзу. Вона сама не уражується цим бур’яном-паразитом, але провокує проростання насіння вовчка соняшникового, проростки якого потім гинуть.

Важливе значення має також добір культур, які, перериваючи у спеціалізованих сівозмінах тривале вирощування в одному полі певної культури, сприяють очищен-ню ґрунту від спеціалізованих шкідників. Так, розміщення цукрових буряків, горо-ху, соняшнику, безпокривних посівів багаторічних бобових трав після кількарічного вирощування озимих забезпечує майже повне очищення поля від хлібної жужелиці, хлібних трипсів, злакових мух. Тим часом при вирощуванні ярих колосових і кукуру-дзи більша частина популяцій перелічених шкідників зберігається.

Сівозміна має велике й організаційно-господарське значення в захисті рослин. Культури не тільки чергуються на одному полі, а й у просторі. Завдяки просторовій

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

ізоляції можна обмежувати розвиток хвороб. Це надзвичайно важливо для перехрес-нозапильних культур та в боротьбі з хворобами, що переносяться вітром, водою, пе-редаються рослинними рештками тощо. Так, просторова ізоляція товарних посівів зернових і круп’яних культур від насінних, а також посівів першого і другого років життя дворічних культур (цукрові буряки, овочеві та ін.) дає змогу значно обмежити ураженість насінних посівів летючою сажкою пшениці, кукурудзи, сорго і проса, до деякої міри іржею, борошнистою росою; соняшнику — несправжньою борошнистою росою, білою та сірою гнилями, а буряків першого року життя — пероноспорозом, ві-русною жовтяницею, мозаїкою, іржею.

Просторова ізоляція озимих колосових культур також зменшує можливість пере-ходу з торішніх посівів хлібної жужелиці, злакових мух. За даними Інституту захисту рослин УААН, у деяких господарствах Херсонської області чисельність шведської мухи на посівах ярого ячменю, розміщеного поряд з озимими культурами, була в 10–12 разів більшою, ніж на посівах, віддалених від озимини на відстань 1–1,5 км. Аналогічне явище спостерігається нерідко і з хлібною жужелицею. Просторова ізо-ляція однойменних посівів важлива насамперед як захід проти вузько спеціалізова-них шкідників, що не мігрують на велику відстань, а також збудників хвороб, поши-рюваних вітром.

Після збирання будь-якої культури в ґрунті й на його поверхні зали шається певна кількість рослинних решток. Вони розкладаються під впливом грибів родів Fusarium, Penicillium та ін. Якщо мінералізація рослинних решток не відбулася до сівби наступ-ної культури, то вка зані мікроорганізми, посилено розвиваючись, можуть викликати захворювання коренів молодих рослин. Прикладом цього може бути коренева гниль сходів кукурудзи, пшениці й посилене ураження сходів цукрових буряків коренеїдом у разі пізнього заорювання стерні попередньої культури чи залишеної соломи. За да-ними К. М. Хованської (1982), у районах нестійкого зволоження в таких випадках зростає ураженість сходів коренеїдом на 12%. Такий самий негативний вплив рос-линних решток на кореневу систему озимої пшениці виявлений при розміщенні її після буряків. Посилений розвиток мікроорганізмів на кореневих рештках буряків у ґрунті зумовлював ураження пшениці кореневою гниллю, що викликає значне зни-ження врожаю зерна. Коли ж рослинні рештки попередника встигають мінералізу-ватися до сівби наступної культури, негативного впливу їх на розвиток останньої не спостерігається.

Кожна культура для своєї життєдіяльності використовує з ґрунту воду і пожив-ні речовини в різній кількості. Багаторічні трави, ячмінь, соняшник, цукрові буряки дуже висушують ґрунт. У наступних культур через нестачу вологи може зменшува-тися тургор, спостерігатися в’янення, внаслідок чого знижується стійкість рослин проти ураження їх різними хворобами: коренеїдом, борошнистою росою буряків, фу-заріозною гниллю картоплі й льону, борошнистою росою зернових хлібів. За даними Веселоподолянської дослідно-селекційної станції, ураження сходів цукрових буря-ків коренеїдом значно зростало при сівбі їх після озимини, попередником якої були багаторічні трави двох років використання порівняно з ураженням після трав одно-річного використання, а також після кукурудзи на зерно порівняно з кукурудзою на зелений корм, що менше висушує ґрунт.

Дослідами встановлено, що за достатньої кількості поживних речовин для розви-тку рослин підвищується стійкість їх проти ураження багатьма хворобами. Отже, при

3. Сівозміни в землеробстві україни

розміщенні культур у сівозміні треба враховувати ступінь використання поживних речовин попередніми культурами.

Наведені дані свідчать про можливість значного обмеження шкідників і збудни-ків хвороб сільськогосподарських культур впровадженням правильних сівозмін.

При встановленні оптимальної концентрації окремих культур у сівозміні, а також інтервалу в часі повернення кожної на попереднє місце її вирощування треба врахо-вувати ступінь загрози нагромадження шкідників і збудників хвороб певною куль-турою і передбачити культури-переривачі, які сприяють знищенню нагромаджених шкідливих організмів, поліпшенню фітосанітарного стану поля.

Відомо, що в комплексі заходів боротьби з бур’янами сівозміна ві діграє першо-рядне значення. Справа в тому, що окремі культури можуть самі добре протистояти бур’янам. Це насамперед культури звичайної рядкової сівби з інтенсивним ростом на початку вегетаційного періоду (озимі, а з ярих — овес). Більшість ярих культур, осо-бливо просапні (цукрові буряки, кукурудза), не можуть протистояти бур’янам при ранньому їх проростанні. Слід додати, що і в культурах звичайної рядкової сівби при їх частому повторюванні у сівозміні й розміщенні після незадовільних попередників також може зростати забур’яненість через ослаблення росту цих культур та адапта-цію окремих видів бур’янів. При надмірному насиченні сівозміни озимою пшеницею збільшується чисельність таких бур’янів, як талабан, фіалка польова, сухоребрики, ромашка непахуча, підмаренник чіпкий, кукіль звичайний та інші, а після ярих — ві-всюг, лобода, щириця, мишій, куряче просо. У посівах багаторічних трав при їх дво-трирічному використанні зменшується кількість однорічних, але різко зростає чи-сельність багаторічних бур’янів (пирій повзучий, будяк польовий та ін.).

Нерідко, посилаючись на потребу збільшити виробництво тієї чи іншої продукції, порушують сівозміни (займають пари, розміщують озимі після стерньових попере-дників, використовують у польових сівозмінах по три-чотири роки багаторічні трави та ін.). Ці порушення намагаються під правити внесенням більшої кількості добрив та застосуванням гербіцидів. Але збільшення норм внесення мінеральних та органічних добрив сприяє доброму розвитку та збільшенню маси бур’янів, а дія гербіцидів із по-силенням забур’яненості ослаблюється.

Взаємовідношення між культурними рослинами і бур’янами залежать не тільки від біологічних особливостей, а й від ступеня їх розвитку і біоекологічної сумісності. Добре розвинуті культурні рослини сильніше пригнічують бур’яни. Тому створення сприятливих умов для росту і розвитку вирощуваних культур при застосуванні реко-мендованої агротехніки завжди супроводжується придушенням бур’янів. При цьому слід мати на увазі, що в засмічених посівах досить важко створити сприятливі умови тільки для вирощуваних культур, оскільки бур’яни, що ростуть з культурними росли-нами, також позитивно реагують, наприклад, на внесення добрив, зрошення та ін. Крім того, на багаторічних бур’янах розмножуються і зимують збуд ники хвороб сільсько-господарських культур, а рано навесні бур’яни служать кормом для комах-шкідників. Слаборозвинені культурні рослини погано справляються з бур’янами: останні обганя-ють їх у рості й пригнічують. Тому для культурних рослин дуже важливо своєчасно створити сприятливі умови, коли бур’яни знаходяться ще в перших фазах росту.

Сходи більшості культурних рослин, маючи порівняно великі вегета тивні органи, на перших порах затінюють молоді бур’яни. У подальшому взаємовідношення між культурними рослинами й бур’янами залежать від інтенсивності росту, біологічних

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

особливостей і умов їхнього розвитку. Усе це визначає ценотичне значення окремих культур при їх чергуванні в сівозміні.

Озима пшениця і особливо озиме жито, висіяні після чистого пару, ще восени гарно кущаться, утворюють добре розвинутий травостій і досить велику листкову поверхню. Такі посіви слабо заглушуються бур’янами. В той же час озимі, особливо жито, використовуються в сівозміні для придушення бур’янів, головним чином, ко-ренепаросткових, які іншими культурами слабо пригнічуються. Одночасно з цим у посівах добре розкущених озимих культур створюються сприятливі умови для пере-зимівлі озимих і зимуючих бур’янів.

Навесні після відновлення вегетації озимих, висіяних по чистих парах, бур’яни, що перезимували, відстають у рості й досить сильно пригнічуються культурними рос-линами. Сходи ранніх і особливо пізніх бур’янів, що появляються в посівах озимих, знаходяться в пригніченому стані до кінця вегетації (з коротким циклом розвитку) або до збирання врожаю озимих культур. Озимі, висіяні після пізніх, а також ранніх культур (за недостатнього вмісту вологи в ґрунті), утворюють слабкий та зрід жений травостій і погано пригнічують бур’яни. У посівах озимих, що виро щуються другий рік підряд, як правило, буває багато зимуючих і озимих бур’янів.

Більшість ярих культур слабко пригнічують бур’яни. Проте серед цих культур є такі, які з ряду причин пригнічують бур’яни досить успішно. До них належать гречка, гірчи-ця, коноплі, які з перших днів вегетації інтенсивніше нарощують масу, обганяючи слаб-кі сходи більшості бур’янів. Ячмінь, овес, яра пшениця і зернобобові слабо пригнічують ранні ярі й багаторічні бур’яни з таких причин: 1) вони утворюють сходи практично одночасно з ранніми бур’янами, малооблиствлені; 2) в окремі роки вказані ярі культури мають зріджений травостій, що призводить до сильного заростання бур’янами; 3) під ці культури, як правило, проводять лише один передпосівний обробіток у строки, коли в більшості бур’янів насіння ще не проросло. Ці самі культури за звичайного рядкового способу сівби і густого травостою добре пригнічують пізні ярі бур’яни. Зріджені посіви ярих зернобобових і зернових культур сильно засмічуються всіма видами бур’янів.

Пізні ярі культури (кукурудза, просо, чумиза, сорго) на початку вегетації ростуть повільно, мають рідкий травостій, тому слабко пригнічують бур’яни.

До групи просапних належать в основному ярі культури, які висівають з ши-рокими міжряддями. Штучне зменшення кількості культурних рослин на одиниці площі зумовлено їхніми біологічними особливостями. Одночасно в посівах просап-них культур створюється можливість для боротьби з бур’янами шляхом механічного обробітку міжрядь і частково рядків або гнізд при використанні рядкових борінок. Систематичний обробіток посівів просапних культур підвищує значення останніх в очищенні полів від бур’янів. Проте за несвоєчасного і низькоякісного проведення міжрядних обробітків у посівах цих культур створюються сприятливі умови для всіх видів бур’янів. За відсутності належного догляду просапні культури перетворюються на розсадники засмічувачів полів. Із просапних культур кукурудза більше, ніж цу-крові буряки і соняшник, засмічується багаторічними й пізніми ярими бур’янами. У посівах просапних культур, які розміщуються після озимих, погано ростуть, напри-клад, зимуючі й озимі бур’яни.

Значення однорічних трав та їх сумішок як попередників з точки зору боротьби з бур’янами визначається морфобіологічними особливостями, а також строками і спо-собами сівби цих рослин.

3. Сівозміни в землеробстві україни

Однорічні трави на зелений корм або силос сіють звичайним рядковим способом. Густий травостій злаково-бобових сумішок (овес+горох, ячмінь+горох, овес+вика) добре затінює сходи бур’янів, а раннє збирання цих сумішок на зелений корм не дає змоги бур’янам дати насіння. Сходи суданської трави спочатку ростуть повільно і слабко пригнічують бур’яни, які з’являються одночасно з культурними рослинами. Пізніше вона помітно пригнічує сходи, особливо тих бур’янів, які з’являються під час її вегетації. Однорічні кормові трави, що висіваються широкорядно (частіше для одер-жання насіння), погано пригнічують бур’яни і недостатньо очищають від них поля.

Безпокривні посіви багаторічних трав на початку вегетації не тільки не пригні-чують бур’янів, а й самі дуже сильно заростають ними. За підпок ривної сівби схо-ди багаторічних трав більше пригнічуються покривною культурою, ніж бур’янами. На другий рік життя багаторічні трави досить добре пригнічують бур’яни, особливо однорічники. Ущільнення ґрунту під впливом кореневої системи багаторічних трав сприяє пригніченню ще й таких бур’янів, як осот жовтий польовий, берізка польова, осот рожевий та ін. У посівах багаторічних трав ущільнення ґрунту добре переносять молочай лозяний, резеда жовта і буркун жовтий, які є одними з основних засмічува-чів цих посівів. Пізні ярі бур’яни з тривалим вегетаційним періодом у посівах багато-річних трав, призначених для одержання зеленого корму або сіна, підрізаються під час скошування і не встигають закінчити цикл розвитку.

Враховуючи специфічність культурних рослин і бур’янів, їх біологічні особли-вості, в землеробстві необхідно дотримуватися таких правил: на полях, засмічених пізніми ярими бур’янами, розміщувати ранні ярі культури; на запирієних і заосоче-них ділянках сіяти озимі або ярі зернові вузькорядним способом та з підвищеною нормою висіву або гречку, овес і горох, а просапні тут не слід розміщувати. Поля, сильно засмічені кореневищними і коренепаростковими бур’янами, доцільно відво-дити під чорний пар або зайнятий із сівбою озимих культур чи злаково-бобових су-мішок на зелений корм.

Таким чином, основою ефективної боротьби з бур’янами є дотримання науко-во обґрунтованих сівозмін, розроблених та рекомендованих для кожної ґрунтово-кліматичної зони з урахуванням спеціалізації господарств.