3.1.4. Вплив сівозміни на вміст поживних речовин у ґрунті


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

У сівозміні значно краще, ніж при беззмінній культурі, складаються умови жив-лення рослин. Це зумовлено рядом причин. Різні культури засвоюють поживні ре-човини з ґрунту в різному співвідношенні. Біологічні особливості рослин, а також умови їх вирощування визна чають винесення елементів мінерального живлення з урожаями різних культур (табл. 15).

Співвідношення елементів живлення, що витрачаються на створення сільсько-господарської продукції, може значно змінюватися залежно від культури і структури врожаю. Наприклад, при збільшенні в біологічному врожаї зернових частки соломи на створення 1 т продукції (зерна) витрачається значно більше елементів живлен-ня. Для картоплі, соняшнику, капусти, цукрових буряків характерне набагато більше споживання калію порівняно із зерновими культурами. Конюшина і коноплі багато споживають кальцію (табл. 16).

Як правило, в зерні міститься майже в чотири рази більше азоту і фосфору, ніж у соломі, а калію і кальцію в соломі в два-три рази більше, ніж у зерні.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Таблиця 15

Орієнтовні витрати основних елементів живлення (кг) на створення одиниці товарної продукції (Б. О. Ягодін та ін., 1989)

 

Продукція       Елемент живлення, в розрахунку на

 

            N         1 PA

юбічної           К2О

На 1 т основної продукції і відповідну кількість п

           

Зерно пшениці, жита, ячменю, вівса         30-35  10-12  20-25

Зерно кукурудзи        30-35  8-12    25-35

Зерно круп’яних культур (гречки, проса)  30-35  10-15  30-40

Зерно бобових (гороху, вики)         60-70  12-15  20-25

Волокно льону          70-90  35-45  65-80

Насіння соняшнику   55-70  25-30  170-210

На 10 т основної продукції і відповідну кількість побічної

Бульби картоплі        50-60  15-20  70-90

Коренеплоди цукрових буряків      50-60  15-20  60-100

Коренеплоди кормових буряків      45-60  10-20  60-120

Головки капусти       30-40  12-17  40-60

Помідори       30-35  10-15  35-60

На 1 т сіна

Сіно вики з вівсом    20-25  5-7      15-25

Сіно конюшини з тимофіївкою       15-20  5-8      15-25

Сіно люцерни           25-30  4-7      15-20

Таблиця 16

Середнє співвідношення поживних речовин в урожаї різних культур (Б. О. Ягодін та ін., 1989)

 

Культура        N         Р2О5   К2О    СаО

Зернові           2,5-3   I           1,5-2,2            0,5

Льон   2          I           1,5       1,0

Коноплі          2          I           1,3       3-3,5

Конюшина     3,5       I           3,0       4

Картопля       2,5-3,5            I           4-4,5   -

Цукрові буряки          2,5-3,5            I           3,5-5   -

Кормові буряки         3,5-4,5            I           4,5-6   -

Особливо високий вміст калію в основній продукції овочевих культур. Зернові культури споживають калій порівняно з азотом у такій самій кількості або дещо мен-ше і в два-три рази більше, ніж фосфору (співвідношення N : Р2О5 : К2О становить 2–3 : 1 : 2–3,5). Овочеві культури, картопля, цукрові буряки та інші коренеплоди ви-користовують калію приблизно в 1,5 разу більше, ніж азоту, і в 3–4,5 разу більше порівняно з фосфором.

Установлено, що кормові культури, особливо бобові трави, виносять з урожаєм значно більше кальцію, ніж інші групи культур (зернові, просапні; табл. 17).

3. Сівозміни в землеробстві україни

Таблиця 17

Винесення кальцію і магнію з урожаєм кормових культур у перерахунку на СаСО3 (кг на 1 т продукції)

 

Культура        СаСО  MgCO,            Сума карбонатів

Кормові коренеплоди          0,5       1,0       1,5

Кормовий люпин (зелена маса)     2,9       1,5       4,4

Конюшина лучна (сіно)       42,2     19,0     61,5

Люцерна (сіно)         45,5     7,8       53,3

Багаторічні злакові трави (сіно)      27,0     12,5     39,5

Однорічні трави (сіно)         30,0     10,6     40,6

Ячмінь (зерно + солома)      7,7       6,3       14,0

Овес (зерно + солома)         9,7       7,2       16,9

Горох (зерно + солома)        31,5     10,0     41,5

Винесення поживних речовин на одиницю врожаю основної продукції значною мірою залежить від співвідношення в урожаї між товарною і побічною продукцією. Наприклад, у зернових культур калію менше в товарній частині врожаю порівняно з нетоварною, а в коренебульбоплодах, багаторічних травах, силосних і овочевих куль-турах більша частка калію припадає на господарсько цінну частину врожаю. Так, у зерні пшениці міститься лише до 15% калію, наявного в надземній масі, а в соломі — решта 85%. І навпаки, в бульбах картоплі знаходиться не менше ніж 95% калію, а в гичці — лише до 5% загального винесення його урожаєм цієї культури.

Чим менше елементів живлення міститься в товарній частині врожаю, що ви-возиться з господарства, і більше в нетоварній, яка залишається на полі, а також у кормах, що використовуються в господарстві, тим у меншій мірі поживні речовини виключаються з біологічного кругообігу і тим кращий баланс їх складається в ґрун-тах господарства.

Коренева система рослин впливає не тільки на величину нагромадження орга-нічної речовини в ґрунті, а й на використання елементів живлення, які містяться в ньому. Рослини з потужною, глибоко проникною кореневою системою, охоплюючи більший об’єм ґрунту, при однаковому відсотковому вмісті поживних речовин, ві-зьмуть їх більше порівняно з рослинами, що мають слаборозвинуте коріння. При цьо-му елементи живлення використовуються не тільки з орного, а й з підорного шарів. Найглибше проникає в ґрунт коренева система люцерни, конюшини, люпину, соняш-нику, а неглибоко — сочевиці, гречки, конопель, квасолі.

Існує група культур, які здатні засвоювати фосфор за наявності в ґрунтовому се-редовищі тільки тризаміщених фосфатів кальцію або навіть більш складних і ще менш розчинних природних фосфоритів. Ці культури здатні засвоювати поживні речовини із таких малорозчинних сполук, як фосфоритне борошно або фосфати заліза, алюмі-нію та ін. До них належать люпин, гречка, гірчиця, а також горох, буркун, еспарцет і коноплі, які хоч і в меншій мірі, ніж перші три, але все ж таки засвоюють фосфор із фосфориту. Особливе положення перерахованих культур пояснюється двома їх влас-тивостями: значним виділенням кислот їх кореневими системами і переважанням у їхньому складі кальцію над фосфором. Це й зумовлює краще розкладання важкороз-чинних фосфатів з переходом їх у більш розчинні солі, які й засвоює коренева система.

В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик «Землеробство»

Рослини, що споживають багато катіонів, особливо кальцію, підкислюють ґрун-товий розчин і сприяють переведенню сполук фосфору в розчинний стан. Так само діють і кореневі виділення, що містять органічні кислоти.

Особливо велику роль у живленні рослин виконують бактерії, які розвиваються в бульбочках, що утворюються на корінні бобових та деяких інших рослин і здатні використовувати атмосферний азот. Результати проведених досліджень дають змо-гу оцінити значимість симбіотичної фіксації азоту бобовими культурами. Є. М. Мі-шустін (1972) наводить такі орієнтовні величини: люцерна за три роки використання зв’язує в середньому 300 кг/га азоту, а в деяких випадках — 500–600 кг/га. Близь-ко 100 кг/га (до 150–200) залишається в ґрунті після трирічного перебування цієї культури на полі. Конюшина лучна за два роки використання зв’язує за допомогою бульбочкових бактерій у середньому 150 кг/га азоту, з них 75–100 кг/га залишається в ґрунті. За найсприятливіших умов ці величини зростають в 1,5–2 рази. Люпин за вегетацію зв’язує до 150 кг/га азоту, в ґрунті ж залишається близько 30 кг/га. Буль-бочкові бактерії зернобобових культур фіксують 50–60 кг/га азоту за вегетаційний період і майже не збільшують його запасів у ґрунті, але й не витрачають їх.

Ці відмінності пояснюються неоднаковим розподілом азоту в органах названих бобових рослин. У люцерни і конюшини близько 40% зв’язаного атмосферного азоту міститься в корінні, тоді як у зернобобових він майже увесь концентрується в назем-них органах, особливо в насінні.

Дослідами і практикою доведено, що надлишок азоту в ґрунті перешкод жає роз-витку бульбочок на корінні бобових рослин. Отже, щоб використати нагромаджений бобовими культурами азот, необхідно слідом за ними висівати рослини, які належать до інших родин, особливо високовибагливі до азотного живлення.

Таким чином, чергування бобових і небобових рослин не тільки сприяє кращому використанню поживних речовин ґрунту або добрив, а й поповнює їхні запаси. Сівоз-міни, які включають бобові культури, менше потребують азотних добрив порівняно із сівозмінами без них при однакових урожаях однойменних культур. Для кращого ви-користання поживних речовин корисно чергувати рослини з різною кореневою сис-темою і різною здатністю використовувати важкозасвоювані сполуки. Ефективність такого чергування, так само як і зміна бобових та небобових культур, багато в чому залежить від застосування добрив. Вона вища, якщо добрива не вносяться, оскільки тут усі переваги і біологічні особливості рослин проявляються сильніше.

Для умов зрошуваного землеробства важливо й те, що різні рослини неоднаково реагують на підвищення концентрації солей у ґрунтовому розчині. Найчутливіші до підвищеного вмісту солей у ґрунті конюшина лучна, боби, люпин, горох, соя. Підви-щену стійкість проти засолення мають буркун, лядвенець рогатий, гірчиця, костриця тростинна, пирій сизий, суданська трава.