3. СІВОЗМІНИ В ЗЕМЛЕРОБСТВІ УКРАЇНИ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Підвищення культури землеробства передбачає впровадження у виробництво заходів, що становлять науково обґрунтовану його систему. Серед них важливе зна-чення мають правильні сівозміни, які є головною і незамінною її ланкою та посіда-ють особливе місце за різноманітним сприятливим впливом на родючість ґрунту і врожайність сільськогосподарських культур. На основі сівозмін створюють системи удобрення, механічного обробітку ґрунту і захисту посівів від бур’янів, шкідників та збудників хвороб. Безсистемне проведення цих заходів, без врахування того, що ви-рощували на полі в попередні і що буде висіяно в наступі роки, призводить до низь-кої ефективності й запущеності полів. У правильних сівозмінах краще виявляються об’єктивні закони землеробства, а дотримання їх дає змогу регулювати кругообіг еле-ментів живлення рослин у сільському господарстві.

Сівозміни забезпечують найраціональніше використання орних земель, матері-альних і трудових ресурсів. Вони є організаційно-територіальною основою сталого землеробства. Порушення їх, нехтування елементарними вимогами до чергування культур, біології ґрунту і рослин завдає непоправної шкоди культурі та сталості зем-леробства, продуктивності землі.

Сівозміна дає можливість розробляти технологію вирощування сільськогоспо-дарських культур з урахуванням їх взаємного впливу, а також післядії кожного за-ходу, що застосовується під найближчі попередники. Ось чому зростання культури землеробства може бути забезпечене тільки в разі освоєння правильних сівозмін, які відповідають конкретним природно-кліматичним умовам і спеціалізації сільськогос-подарського виробництва.

Багаторічними дослідами наукових установ вирішено ряд питань теорії й прак-тики застосування сівозмін в окремих ґрунтово-кліматичних зонах України, а саме: місце, тривалість вирощування, сумісність і період повернення культур у сівозмінах з урахуванням вимог інтенсивних технологій, збільшення виробництва рослинницької продукції; роль чорного і зайнятого парів при інтенсифікації землеробства; ступінь насичення сівозмін провідними культурами в господарствах різного виробничого на-пряму тощо.