2.6.2. Хімічні заходи захисту сільськогосподарських культур від бур’янів

Про можливість знищення рослин концентрованими розчинами солей було відо-мо досить давно. Проте тільки в кінці XIX ст. встановили, що деякі хімічні речовини можуть знищувати одні рослини, не пошкоджуючи при цьому інших. Фітотоксичні властивості були виявлені в мідного та залізного купоросу, азотнокислої міді, натрі-євої селітри, сульфату амонію, каїніту, ціанаміду кальцію та сірчаної кислоти. До-сліди, проведені на початку ХХ ст. у Франції, показали, що низьковідсоткові розчини мідного та залізного купоросу й сірчаної кислоти (6–10%) виявилися досить ефек-тивними для знищення двосім’ядольних бур’янів у посівах зернових культур, але високі дози витрат цих речовин і властивість сірчаної кислоти спричинила корозію металів, стали гальмом для їх широкого застосування у виробництві.

У середині першої половини ХХ ст. для боротьби з бур’янами почали застосовувати арсеніт та хлорат натрію, сірководень, сполуки бору, тіоціанати, сульфомат амонію, ди-нітрофеноли, мінеральні масла. В цей час використання хімічних речовин для знищення бур’янів набирає виробничого значення, особливо ДНОКу для боротьби з повитицею.

Третій етап застосування хімічних речовин для боротьби з бур’янами починаєть-ся з появи речовини під назвою 2,4-Д (дихлорфеноксиоцтової кислоти) і спрямова-ного синтезу з фітоцидними властивостями. Починаючи з 1950-х років багато фірм і хімічних концернів з науководослідними інститутами та дослідними станціями пра-цює над синтезом хімічних препаратів і вивченням їх застосування для боротьби з не-бажаною рослинністю. Фітотоксичні властивості виявлено в кількох тисяч хімічних сполук, а найефективніші з них — феноксикарбонові кислоти, триазини, фенілсечо-вини, сульфонілсечовини, карбамати — стали основою для виробництва гербіцидів — речовин для знищення бур’янів.