3.Практичні завдання.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 

Загрузка...

Вирішення теоретичних задач розширяє можливості прак-тичного застосування надбань вікової та педагогічної психології. Практична психологія спрямована на вирішення конкретних про-блем певної людини. Актуальними практичними завданнями вікової та педагогічної психології є:

1)         організація оптимальних форм дитячої діяльності та спілкування;

2)         проблема психологічної допомоги в періоди різних віко-вих криз;

3)         проблема гуманізації навчально-виховного процесу;

4)         проблема важких дітей.

2 Зупинимось на характеристиці основних напрямів сучасної вікової та педагогічної психології.

1. Психоаналіз (З. Фрейд).

Предмет дослідження: глибинні почуття і переживання лю-дини. Основу концепції складають два відкриття: відкриття безсвідомого і відкриття сексуальної основи людини.

Досвід перших дитячих переживань людини на рівні безсвідомого здійснює вплив на її доросле життя. З.Фрейд вірив,

Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій)

що “дитина – батько дорослого”. Сексуальний розвиток дитини проходить певні етапи. На кожній стадії інтереси дитини і оточу-ючих її людей зосереджені навколо якої-небудь частини тіла, що є для дитини джерелом отримання задоволення. Цей інтерес дорос-лих і отримання задоволення дитиною – критерії виділення стадій психосексуального розвитку. Характер перебігу кожної зі стадій здійснює певний вплив на формування особистісних якос-тей дитини.

На першій стадії (оральній), яка триває рік, найважливішою сферою динамічної активності є рот. За оральною стадією йде анальна. Тут основна увага зосереджується на функціях виділен-ня. Ця стадія триває впродовж другого року життя. Наступна – фалічна стадія, коли провідними ерогенними зонами стають ста-теві органи. Потім дитина потрапляє в тривалий латентний період (з 6 до 12 років). У цей час імпульси в основному витіснені та ут-римуються в цьому стані. І остання фаза – генітальна – фаза роз-винутої сексуальності (від 12 до 18 років) Часто потяги тут підпо-рядковуються лібідо, задовольняються шляхом нормальної стате-вої діяльності.

Особистість розвивається на основі 4 джерел напруги: 1) процесів фізіологічного росту; 2) фрустрацій; 3) конфліктів і 4) загроз. Прямим наслідком зростання напруги, яка виникає із цих 4 джерел, є те, що особистість повинна оволодівати новими спосо-бами редукції напруги. Ідентифікація (метод, за допомогою якого людина приймає риси іншого і робить їх частиною своєї особис-тості) та заміщення (коли об’єкт-вибір виявляється недоступним через зовнішні й внутрішні бар’єри, формується новий об’єкт, що дозволяє зняти напругу) – це два методи, завдяки яким індивід учиться вирішувати фрустрації, конфлікти і тривоги.

Е. Еріксон.

Розвиток особистості – закономірна зміна етапів, на кожно-му з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу і поведінки людини.

Становлення особистості залежить від впливу соціальних, історичних і культурних чинників, від того наскільки вона іден-тична до соціуму, що її оточує. На кожній стадії людина пережи-ває специфічну кризу, в основі якої лежить конфлікт. Людина моРозділ 1. Вікова психологія

же розвиватися або по лінії благополучного вирішення конфлікту, або по аномальній лінії.

Е. Еріксон виділяє такі стадії психосоціального розвитку:

1.         Орально-сенсорна стадія (перший рік життя) – конфлікт між довірою і недовірою до оточуючого світу. Якщо він вирішується позитивно — формується надія.

2.         М’язево-анальна стадія (від 1 до 3 років) – конфлікт між почуттям незалежності тавідчуттям сорому і сумнів (фор-мується воля).

3.         Локально-генітальна стадія (від 4 до 5 років) – конфлікт між ініціативністю і почуттям вини (формується цілес-прямованість).

4.         Латентна стадія (від 6 до 11 років) – конфлікт між праце-любством і почуттям неповноцінності (формується уміння).

5.         Підлітковий вік і рання юність (від 11 до 20 років) – конфлікт між розумінням приналежності до певної статі та нерозуміння форм поведінки, яка їй відповідає (фор-мується вірність).

6.         Рання дорослість (від 20 до 40-45 років) – конфлікт між прагненням до інтимних відносин і відчуття ізольованості від оточуючих (формується любов).

7.         Дорослість (від 40 – 45 до 60 років) – конфлікт між життєвою активністю і зосередженістю на собі, своїх до-рослих проблемах (формується турбота).

8.         Зрілість (більше 60 років) – конфлікт між відчуттям по-вноти життя і відчаєм (формується мудрість).

2. Біхевіорізм (Дж.Уотсон, Дж. Годфруа, К.Флейк-Хоб-сон, Б.Скіннер).

Предмет дослідження – поведінка людини від народження до смерті. Біхевіорісти не знаходять даних, які підтвердили б існу-вання спадкових форм поведінки. Вони вважають, що якщо є відносно незначні вроджені реакції, які приблизно однакові у всіх дітей, та за умови оволодіння зовнішнім і внутрішнім середови-щем, спрямовується формування будь-якої дитини по визначено-му шляху. Маніпулюючи зовнішніми подразниками, можна “ви-готовити” людину з будь-якими рисами.

g

Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій)

Отже, розвиток психіки залежить від стимулів, які забезпе-чує середовище. Біхевіорісти заперечують наявність етапів роз-витку дитини. Основне завдання – вивчати умови, що сприяють або заважають научінню. Існує три способи формування по-ведінки: позитивне і негативне підкріплення, покарання, відсутність підкріплення.

3. Гуманістична психологія (К.Роджерс, А.Маслоу, В.Франкл, С.Сатір, Ш.Бюлер).

Особистість – унікальна цілісна система, яка є відкритою можливістю самоактуалізації. Існує одна мотивуюча сила – праг-нення до самоактуалізації. Людина не може актуалізуватися, якщо не здатна розрізняти прогресивні та регресивні шляхи поведінки.

На думку К.Роджерса, основною перешкодою для розвитку точного сприймання, реалістичного усвідомлення себе є “умова цінності”. Як тільки дитина починає усвідомлювати себе, в ній розвивається потреба в любові та позитивній увазі. Дитина почи-нає діяти так, щоб отримати любов і схвалення, діючи інколи про-ти своїх власних інтересів. Дитина намагається бути такою, якою її хочуть бачити, а не такою, якою вона є. К.Роджерс зазначає, що люди часто формують і підсилюють образ самого себе, що абсо-лютно не відповідає реальності. Головне – віра у внутрішні сили складного організму, яким є людина.

А.Маслоу пов’язує виникнення неврозів із затуханням у лю-дині “внутрішніх сигналів” або ж їх повним зникненням. Людина, позбавлена внутрішніх підказок, шукає такі на стороні. У міру то-го як індивід все більше сприймає, розуміє і приймає в “Я – струк-туру” свої ж органічні переживання, він віднаходить, що заміщен-ня системи цінностей – це постійний процес. Для здорового при-стосування людина повинна постійно оцінювати свої переживан-ня, щоб побачити наскільки вони вимагають зміни ціннісної структури.

Більшість людей біологічно тягнуться до здоров’я. Існує ба-гато потреб, кожна з яких підпорядкована базовій тенденції ор-ганізму до становлення і самопідсилення.

Основні ідеї гуманістичної психології:

1. Людина – цілісна унікальна система і повинна вивчатися в її цілісності.

Розділ 1. Вікова психологія

2.         Людина відкрита світу, переживання людиною світу і се-бе є основною психологічною реальністю.

3.         Людське життя потрібно розглядати як єдиний процес становлення і буття людини.

4.         Людина володіє потенціями до безперервного розвитку і самореалізації, що є частиною її природи.

5.         Людина володіє певним ступенем свободи від зовнішньої детермінації завдяки смислам і цінностям, якими вона ке-рується у своєму виборі.

6.         Людина є активною, творчою істотою.