Рекомендована література


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 

Загрузка...

1.         Ануфриев А.Ф., Костромина С.Н. Как преодолеть трудности в обучении детей. – М., 1998. – 224 с.

2.         Амонашвили Ш.А. Здравствуйте дети. – М., 1988. – 208 с.

3.         Вікова психологія / За ред. Г.С.Костюка. – К., 1976. – Розділ V.

4.         Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В.Петров-ского. – М., 1979. – Гл. IV.

5.         Коломинский Я.Л., Панько У.А. Учителю о психологии детей ше-стилетнего возраста. – М.,1988. – 190 с.

6.         Матюхин М.В. Мотивация учения младших школьников. – М., 1984. – С. 10-136.

7.         Мир детства. Младший школьник. – М., 1988. – С. 178-190.

8.         Овчарова Р.В. Практическая психология в начальной школе. – М., 1998. – С. 7-71.

9.         Практикум по возрастной и педагогической психологии / Под ред. А.И. Щербакова. – М., 1987. – С. 103-121.

Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій)

1

Молодші школярі мають значні резерви розвитку. В цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання ор-ганізму. Закінчується морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, що створює умови для здійснення цілеспрямо-ваної довільної поведінки, планування і виконання програм дій. Зростає рухливість нервових процесів, спостерігається більша ніж у дошкільників урівноваженість процесів збудження і гальму-вання, хоча процеси збудження переважають. Зростає функціональна роль другої сигнальної системи, слово набуває узагальненого значення. Істотно зростає фізична витривалість дитини, але вона носить відносний характер. Працездатність мо-лодших школярів різко падає через 25-30 хв. уроку.

Зі вступом дитини до школи змінюється її соціальна ситу-ація розвитку. Зміна соціальної ситуації розвитку, що відбу-вається в молодшому шкільному віці, та зміна провідного типу діяльності, – на думку Л.С.Виготського, – сприяє становленню якісно нових відносин між дитиною і класним колективом, між дитиною і дорослим, який його навчає. Певні відносини із до-рослими і ровесниками формуються на основі того, як учень на-вчається, виконує класні доручення, поводиться в сім`ї, з дорос-лими, із однолітками, виявляє або не виявляє готовність вико-нувати доручення інших людей. Отже, соціальна ситуація дити-ни залежить від рівня задоволення соціальних потреб школяра, які реалізуються в межах взаємодії “вчитель – учень” і “учень – учень”.

Це об`єктивне становище дитини суб`єктивно (більш адек-ватно чи менш адекватно) проявляється в її настрої, домінуючих переживаннях, емоційному ставленні до школи і учбового проце-су. П.М.Якобсон зазначає, що школа у молодшого школяра вик-ликає дуже багато нових видів переживань, яких не було у дошкільників. Це, зокрема, переживання, пов’язані з перебуван-ням в учнівській групі, спілкуванням з ровесниками, з учителем, оцінка якого, похвала чи зауваження є дуже значущими для учня.

На думку Д.Б.Ельконіна, свою провідну функцію та або інша діяльність здійснює найповніше в період, коли вона скла-дається, формується. Молодший шкільний вік – це період

Розділ 1. Вікова психологія

найбільш інтенсивного формування учбової діяльності. Все, що пов’язане з грою, для школяра стає менш значущим, ніж те, що пов’язане з учбовою діяльністю. Учбова діяльність стає

провідним видом діяльності.

На основі учбової діяльності розвиваються основні новоу-творення молодшого шкільного віку: довільність психічних про-цесів, розвиток внутрішнього плану дій, рефлексія, мотив досяг-нення успіху.

В цілому молодший шкільний вік не має великих труд-нощів для роботи вчителя, але водночас треба пам’ятати, що са-ме в цьому віці закладаються основи моральної та емоційної спрямованості особистості, стилю поведінки і діяльності. Ос-новне протиріччя віку: моральний розвиток відстає від інтелек-туального.

2 Зі складного комплексу якостей, з яких складається го-товність дитини до школи, виділяється:

1.         Фізична готовність.

2.         Психологічна готовність:

а)         суб’єктивна (бажання йти до школи, готовність прийня-

ти нову позицію школяра, прагнення до неї);

б)         об’єктивна:

—        інтелектуальна (диференціація сприймання, розвине-ний пізнавальний інтерес, володіння розумовими опе-раціями, вміння виділити учбову задачу, наявність пев-ного словникового запасу, раціональний підхід до дійсності);

—        моральна (знання норм поведінки, позитивне ставлен-ня до них, їх втілення у спілкуванні, наявність якостей, необхідних для спілкування);

—        соціальна (потреба спілкуватися з дітьми, уміння підпорядковуватися інтересам дитячої групи);

—        вольова (уміння підпорядковуватися меті, досягати вирішення задачі, спостерігати, слухати, запам’ятовува-ти, розвинута дисциплінованість, сформована елемен-тарна вольова дія).

Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій)

Дуже складним для першокласника є період адаптації до школи. Найчастіше він триває від 4 до 7 тижнів. Основними при-чинами появи шкільної дезадаптації дитини можуть стати:

1.         Сам процес навчання.

2.         Особливості взаємин з учителем та однокласниками.

3.         Особливості виховання в сім’ї.

4.         Вроджені особливості центральної нервової системи, підвищена сензитивність.

Відповідно до цього, високому рівню адаптації дитини до школи сприяє: задоволеність спілкуванням із дорослими, демо-кратичний стиль спілкування вчителя, благополуччя дитини в групі, повна сім’я, високий рівень освіти батьків, врахування вчи-телем індивідуальних особливостей дитини.

Джерелами індивідуальності дитини є:

—        її спадкові особливості, які визначають потенційні мож-ливості розвитку анатомічних, фізіологічних та психічних властивостей дитини;

—        умови життя, виховання і навчання (соціальна структура суспільства, особливості національної культури, традиції, тип сім’ї, її якісні характеристики, особливості ставлення членів сім’ї до дитини);

—        внутрішня позиція самої дитини ( її інтереси, мотиви, працьовитість).

Виділяють такі категорії молодших школярів щодо розу-мового розвитку:

—        діти з нормальним розумовим розвитком;

—        діти-вундеркінди (з яскраво вираженою розумовою ак-тивністю, підвищеною потребою у розумовому наванта-женні, здатністю до самоорганізації);

—        діти із затримкою розумового розвитку (діти, які трива-лий час хворіли, педагогічно запущені діти, із сімей з іншомовного середовища, з пошкодженими аналізато-рами);

—        розумово відсталі діти (діти з органічними ушкодження-ми головного мозку). Такі діти повинні вчитися у спеціальній школі.

Розділ 1. Вікова психологія

3

Психічні процеси молодших школярів розвиваються інтен-сивно, але нерівномірно. Під впливом навчання починається пе-ребудова всіх пізнавальних процесів. Загальними характеристи-ками психічних процесів повинні стати довільність, продук-тивність і стійкість.

Домінуючою функцією в молодшому шкільному віці стає мислення. Здійснюється інтелектуалізація всіх психічних функцій. Формується нове безкорисне ставлення до знань, внутрішній план дій. Переважає наочно-образне мислення. На-вчання будується так, що відбувається перехід від наочно-об-разного до словесно-логічного мислення. У школярів форму-ються наукові поняття. Розвиток дитячого інтелекту здійс-нюється за такими напрямками: засвоєння і активне викорис-тання мовлення як засобу мислення, поєднання і взаємозбага-чення всіх видів мислення, формування понять, уміння мисли-ти логічно.

Сприймання є широким і гострим, але мало диференційова-ним. Характерним для нього є яскрава емоційність. До закінчення молодшого шкільного віку сприймання стає більш скерованим, зростає роль організованого спостереження.

У цей період краще розвинута мимовільна увага, спрямова-на на все яскраве, нове, цікаве. Характерною особливістю є слабкість довільної уваги та її нестійкість.

З 6 до 14 років у дітей активно розвивається механічна пам’ять. Дещо відстає у своєму розвитку опосередкована, логічна пам’ять. Молодші школярі оволодівають логічними прийомами запам’ятовування. Пам’ять розвивається у напрямку посилення свідомого управління і збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам’яті.

Поступово удосконалюється відтворююча уява та розви-вається творча. Формується теоретичне ставлення до мови, мова стає виразною, інтенсивною. Розвивається письмове мовлення.

Відбувається розширення знань та удосконалення умінь і навичок дитини. До закінчення періоду в більшості дітей прояв-ляються як загальні, так і спеціальні здібності до різних видів діяльності, збільшуються індивідуальні відмінності між дітьми.

Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій)

4

У молодшому шкільному віці провідною стає учбова діяльність. Провідною вона стає не автоматично. Структура учбо-вої діяльності складається поступово. Складнішими, порівняно з дошкільним періодом, стають цілі учбової діяльності, які визнача-ються змістом навчання, що значно розширюється і усклад-нюється. У школярів формуються нові дії. Серед них на перше місце виходять мислительні та мовні. Їм підпорядковуються мнемічні, практичні та інші.

Мотивація учіння молодших школярів характеризується складністю і неоднозначністю як за змістом, так і за ступенем сформованості.

У перші дні навчання в першокласників домінує інтерес до зовнішньої сторони перебування в школі (сидіння за партою, носіння портфеля і тощо). Спочатку внутрішня позиція школяра стає провідною мотивацією навчання, але утримується не довго. Як-що заняття в школі нудні – інтерес зникає, тоді замість внутрішніх мотивів з’являються зовнішні. Л.І.Божович зазначала, що особливу цінність для учнів початкових класів мають широкі соціальні моти-ви учіння. Вони розвиваються від загального, недиференційованого розуміння соціальної значущості учіння, з яким дитина приходить до 1-го класу, до більш глибокого розуміння причин необхідності вчитися, усвідомлення сенсу учіння “для себе”.

Отже, учбово-пізнавальні мотиви учіння не займають провідного місця в системі мотивації учіння молодшого школяра. Учні молодших класів переважно обирають широкі соціальні мо-тиви учіння, зокрема, перше місце посідають мотиви самовизна-чення і самовдосконалення, друге – мотиви відповідальності (у школярів перших і других класів – перед вчителем і батьками, а у третьокласників – перед однокласниками). Значне місце у моти-вації учіння молодших школярів займають мотиви отримання ви-сокої оцінки. Щодо динаміки пізнавальної мотивації у молодших школярів, то спочатку в них розвивається інтерес до процесу і змісту учбової діяльності, потім – до способів здобування знань (А.К.Маркова, В.М.Матюхіна).

Пізнавальні інтереси молодших школярів мають свою спе-цифіку, яка полягає в їх екстенсивній формі розвитку та яскравій

Розділ 1. Вікова психологія

емоційній забарвленості. Учні беруться за все нове, що зустрічається в процесі шкільного навчання, але водночас їх пізнавальні інтереси нестійкі, епізодичні, реактивні та ситуативні.

Дослідження, присвячені вивченню динаміки ставлення мо-лодших школярів до учбової діяльності, свідчать про те, що пози-тивне ставлення до учбової діяльності залишається домінуючим для більшості молодших школярів, однак до закінчення початко-вої школи збільшується кількість учнів з негативним ставленням до цієї діяльності. За результатами дослідження В.М.Матюхіної, при традиційному навчанні до третього класу в школярів не роз-вивається “обов’язок” добре вчитися, бажання займатися учбовою діяльністю.

А.К.Маркова, аналізуючи особливості динаміки ставлення молодших школярів до учбової діяльності, встановила, що інтерес до цієї діяльності зростає в 1-2 класах і знижується до 3-го класу. Цей феномен “мотиваційного вакууму” до кінця молодшого шкільного віку відмічають як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники. Ставлення молодших школярів до учбової діяльності визначається ставленням молодших школярів до власне учбової діяльності, до людей, у взаємодії з якими ця діяльність ре-алізується, і до самого себе як суб`єкта учбової діяльності.

Навчання, будучи індивідуальним за формою, завжди є соціальним за змістом. Ставлення молодших школярів до учбової діяльності значною мірою залежить від рівня задоволення соціальних потреб школяра, які реалізуються в межах взаємодії “вчитель – учень” і “учень – учень” у процесі цієї діяльності.

Результатом учбової діяльності є не тільки здобування знань, засвоєння наукових понять, а перш за все зміна самої ди-тини, її розвиток. Перехід процесів мислення на новий ступінь та зв’язана з цим перебудова всіх інших процесів і складає ос-новний зміст розумового розвитку в молодшому шкільному віці. Розвиток мислення дітей у цей період є ключем до їх розумово-го розвитку в цілому. Необхідно, щоб мислення піднялося на но-вий рівень (від наочно-образного перейшло до словесно-логічного). Тому важливо подбати про науковість змісту на-вчання, про те, щоб діти засвоїли систему наукових понять і спо-собів їх отримання.

Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій)

Учбова діяльність повинна спонукатися відповідними адек-ватними мотивами. Такими мотивами повинні стати учбово-пізнавальні мотиви. Завдання розвиваючого навчання можуть вирішитися тільки за умови виховання повноцінних мотивів уч-бової діяльності.

Для формування в учнів стійкої учбово-пізнавальної моти-вації необхідно змінити традиційний зміст навчальних предметів. Зокрема, акцентувати увагу на методологічній стороні матеріалу, загальні методи здобування знань, пізнання закономірностей. Важливою є перебудова не тільки змісту навчання, а й організації учбового процесу.

5

Особливу роль у житті молодшого школяра відіграє вчи-тель, який стає центром його життя. Характер взаємин з учителем позначається на настрої дитини, зумовлює виникнення її пози-тивно чи негативно забарвлених емоційних переживань, що, зре-штою, й визначає особливості ставлення школяра до учбової діяльності.

О.І.Киричук вважає, що до закінчення молодшого шкільного віку збільшується значення взаємин з однолітками. Тепер для молодших школярів стає значущою не тільки оцінка дорослого, а й думка товаришів. Відносини із ровесниками по-ступово набувають для молодшого школяра більшої цінності, він гостріше переживає за оцінку товаришами своїх дій, прагне домогтися їх схвалення і тим самим зайняти певне місце в групі однокласників. Якщо в перших класах вибір партнера по спілкуванню визначається для дитини в основному оцінками учителя, успіхами в навчанні, то до четвертого класу з’яв-ляється нова мотивація міжособистісних виборів, зв’язана з оцінкою особистісних якостей.

Збільшується час спілкування з оточуючими людьми та змінюється зміст спілкування, його теми і мотиви. Наприклад, з’являється ділове спілкування з батьками, пов’язане з учбовою діяльністю. Спілкування школяра з людьми, включеними в цю діяльність, ускладнюється за формою і змістом.

Розділ 1. Вікова психологія

6

Криза 7 років – це період народження соціального „Я” дити-ни. Зміна самосвідомості призводить до переоцінки цінностей. Змінюється сприймання свого місця в системі відносин. На дум-ку Л.С.Виготського криза 7 років характеризується узагальнен-ням переживань, що спричиняє формування стійких афективних комплексів. Переживання набувають нового сенсу, між ними встановлюються зв’язки. Така перебудова емоційно-мотиваційної сфери веде до виникнення внутрішнього життя дитини. Часто внутрішнє життя не відповідає зовнішньому. Дитина думає, перш ніж щось зробити, починає приховувати свої переживання. Відповідно, втрачається дитяча безпосередність.

Виникає новий рівень самосвідомості дітей – внутрішня по-зиція, яка проявляється у ставленні до себе, оточуючих людей, подій. Це характеризується тим, що в свідомості дитини виділяється система моральних норм, яких вона намагається до-тримуватися. В період від 5 до 12 років змінюється уявлення шко-лярів про мораль: від морального реалізму (непохитне, однознач-не розуміння добра і зла; бездумне виконання вимог дорослого) до морального релятивізму (у кожному вчинку можна побачити морально виправдане і те, що можна засудити; інколи можна вчи-нити не так, як вважає дорослий).

Відповідно до концепції Е.Еріксона, в цей період фор-мується таке особистісне утворення, як почуття соціальної й пси-хологічної компетентності (або ж неповноцінності), а також по-чуття диференційованості своїх можливостей. З кожним роком молодші школярі стають самостійнішими, а їх судження кри-тичнішими. Самостійність молодших школярів поєднується із за-лежністю від дорослих. Починаючи з 3-го класу в молодших шко-лярів з’являється наполегливість як вольова риса характеру.

Працьовитість виникає як наслідок успіхів при докладанні певних зусиль і отриманні заохочення за це. Ця риса розвивається у навчанні та праці.

У дитини закріплюється стійка особистісна риса – мотив до-сягнення успіху. На мотивацію досягнення успіху впливають такі особистісні утворення як самооцінка і рівень домагань. У молод-ших школярів зустрічається самоцінка різних типів. В онтогенеКутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій)

тичному плані ставлення до себе виникає дуже рано і є лінійним відображенням ставлення близьких дорослих до дитини.

Цілий ряд досліджень (Ш.О.Амонашвілі, Є.Ю.Худобіної, О.В.Хухлаєвої, О.В.Захарова, О.І.Липкіної, Р.Бернса та інших) показують, що молодший шкільний вік є важливим періодом для формування ставлення до себе. На думку І.І.Чеснокової, в цей час у дитини нагромаджуються психічні резерви для подальшого роз-витку самосвідомості. Соціальному оцінюванню в цей час підля-гають уміння, можливості та здібності, а також особистісні якості учня, які виявляються в учбовій діяльності. Молодший школяр уже оцінюється дорослими як суб’єкт цієї діяльності.

Ставлення учня до себе як до суб`єкта учбової діяльності, за дослідженням І.С.Коновальчук, включає в себе, по-перше, раціональне ставлення до себе як суб`єкта учбової діяльності, по-друге, емоційне ставлення до себе (переживання і оцінка власної значущості як суб`єкта учіння). Воно залежатиме від того, наскільки успішно “ввійде” молодший школяр у ситуацію шкільного навчання, якою мірою продуктивним виявиться його досвід міжособистісної взаємодії, сформованість учбової діяль-ності. У молодшому шкільному віці переважає емоційний харак-тер ставлення школярів до себе як до суб’єкта учбової діяльності та здійснюється поступове його когнітивне структурування впро-довж цього вікового періоду.

Б.Г.Ананьєв відзначає, що вплив оцінки вчителя на розви-ток учнів здійснюється в 2-х напрямах: а) орієнтуючому, тобто та-кому, який впливає на розумову роботу школяра, сприяє усвідо-мленню ним досягнутого рівня засвоєного матеріалу; б) стимулю-ючому – такому, що впливає через переживання успіху і неуспіху на афективно-вольову сферу учня, на формування його рівня до-магань, намірів. Становлення самооцінки залежить не тільки від успішності дитини і особливостей спілкування з учителем, а й від сімейного виховання.

Під впливом оцінки дорослих у дитини формується тип мо-тивації поведінки і діяльності, виробляється настанова на досяг-нення успіху або уникнення невдач.

Розділ 1. Вікова психологія