2.2. Конкретні методи психолого-юридичних досліджень


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 

Загрузка...

Розкриття правопорушення припускає встановлення особистос-ті порушника, особливостей його моральних підвалин, психологіч-ної основи, ціннісних орієнтацій, ступеня соціальної деградації. Вивчення особистості правопорушника здійснюється, як правило, двома етапами: дослідження правопорушення й пов'язаних з ним обставин із установленням в остаточному підсумку суб’єкта, який вчинив це правопорушення (ретроспективне вивчення), і вивчення особистості вже встановленого правопорушника для того, щоб пе-ревірити дійсність вчинення ним правопорушення, визначити при-чину, мету, мотиви й умови здійснення, вибрати тактику процесуа-льних дій, установити істину, можливість виправлення. Вивчення особистості правопорушника допомагає спроектувати поводження особистості, яка скоїла правопорушення, фактори, які впливали на неї, домогтися від неї визнання й каяття.

При дослідженні й аналізі правопорушення найчастіше застосо-вують метод спостереження. Це спеціально організоване спостере-ження, воно має спеціальну мету. Використання цього методу пе-редбачає наявність таких умов:

—        цілеспрямованість — визначення мети, завдання дослідження;

—        природні умови — типові умови спостереження;

—        наявність плану;

—        точне визначення об'єкта і предмета спостереження;

—        обмеження дослідником ознак, які є предметом спостере-ження;

—        вироблення дослідником однозначних критеріїв оцінки цих ознак;

—        забезпечення чіткості і тривалості спостереження.

Позитивна сторона цього методу полягає у збереженні природ-

них умов протікання психічних процесів. Але слід пам'ятати і про слабкі його сторони. Суть їх у тім, що:

по-перше, дослідник займає пасивну позицію (чекає, поки ви-никне явище);

по-друге, майже неможливий кількісний аналіз, що знижує на-дійність висновків;

по-третє, можливості виявлення причин психічних явищ обмежені;

по-четверте, застосування цього методу вимагає витрат і трива-лого часу.

Незважаючи на це, даний метод широко використовується у психології у взаємодії з іншими науковими методами.

Однак якщо при вивченні правопорушення в центрі уваги пере-буває вчинене правопорушення й пов'язані з ним обставини, то при дослідженні суб'єкта правопорушення — особа, яка вчинила пра-вопорушення. Об’єктом уваги при цьому є не тільки те, що безпо-середньо відноситься до правопорушення, але й емоційно-вольові особливості особи правопорушника, їх зовнішній прояв (міміка, жести, тембр і модуляція голосу), манери, одяг, житло, захоплення, умови життя, сімейні відносини, місця частого знаходження тощо. При цьому спостереження необхідно здійснювати в декількох ас-пектах, у контакті суб’єкта спостереження з іншими людьми, у зви-чній або новій для нього обстановці, у період процесуальних дій і поза ними.

Спостереження може проводитися як самим юристом, і тоді йо-го результати використаються також для вдосконалювання діяль-ності по розкриттю правопорушення (безпосереднє спостережен-ня), так й іншими особами роздільно або паралельно з особою, яка займається розкриттям правопорушення. У цьому випадку резуль-тати спостереження фіксуються, як правило, у процесуальних до-кументах (протоколах, висновках) і мають доказове значення.

Аналізуючи спостереження як метод вивчення особи правопору-шника, можливо виділити два види спостереження — безпосереднє й опосередковане. Безпосереднє спостереження здійснює особа, яка формулює висновки за результатами цього спостереження. Таке спо-стереження здійснюють при проведенні слідчих і судових дій слід-чий і суддя. Опосередковане спостереження має місце в тих випад-ках, коли ці посадові особи одержують відомості про спостереження чого-небудь іншими особами. Результати цього спостереження по-винні бути закріплені в письмових документах. Результати безпосе-реднього спостереження не завжди можуть бути зафіксовані в про-цесуальних документах і мають допоміжне значення.

Застосування методу спостереження більш ефективне в опера-тивно-розшуковій, ніж у слідчій або судовій діяльності. Оператив-ний працівник може використати приховане спостереження й про-стежувати поводження правопорушника або підозрюваного в правопорушенні, коли він поводить себе невимушено, природно.

Застосування методу спостереження працівниками суду, слідст-ва, прокуратури, адміністративних органів ускладнене тим, що приховане спостереження тут майже не застосовується. Контактне ж спостереження завжди впливає на поводження спостережувано-го, характер реагування, може викликати прагнення виглядати краще, або, навпаки, — байдужість, пасивність, бажання нагрубити і т. ін. Таке спостереження навряд чи допоможе встановити типове поводження спостережуваного, його щирі особистісні особливості.

У процесі спостереження необхідно виділяти такі ознаки пове-дінки правопорушника: симуляцію (амнезії, психічних й соматич-них захворювань), демонстрацію (зневажливого відношення, пере-ваги, чемності, допомоги і т. ін.). При цьому використовуються такі прийоми, як порівняння попереднього й сьогодення у поводженні спостережуваного, протиставлення результатів спостереження з іншим даними, класифікація та об'єднання їх.

Одна з найбільш істотних умов методу спостереження є постій-ний контроль за власним поводженням, самоспостереження, тому що спостерігач також постійно спостерігає за своїм супротивником.

Метод спостереження з метою розкриття правопорушення як певний інтелектуальний інструмент вимагає певних навичок його застосування. Вони сприяють виробленню такої інтелектуальної якості, як професійна спостережливість, яка повинна бути універ-сальною. Юрист майже завжди спостерігає за підсудним або свід-ком в ситуаціях, які вимагають глибокого знання психології, психі-атрії, педагогіки, тобто знань тих галузей науки, у яких він не є професіоналом. 3 іншого боку, йому необхідні найрізноманітніші знання, наприклад, з технології виробництва й фінансування, виго-товленню підроблених ключів, техніки копіювання в живопису, особливості поводження тварин, орієнтації на місцевості й багато інших, тобто всілякі вузькоспеціальні знання, життєві навички й досвід. Виходячи з цього далеко неповного переліку, рівень вимог до спостережливості юриста досить високий. Домагатися від юрис-та оволодіння на рівні професіоналізму всіма видами знання безпе-рспективно. Основним методом розвитку спостережливості є роз-ширення знань про способи здійснення правопорушень, прихо-вання слідів, виверти правопорушників і методи їх виявлення.

Подібним і пов'язаним з методом спостереження є метод аналі-зу результатів діяльності, тобто вивчення матеріалізованих продук-тів фізичної або інтелектуальної праці. Це можуть бути предмети, результати діяльності які безпосередньо або опосередковано відно-сяться до правопорушення. Досліджуючи особливості й способи виконання людиною певної діяльності, можна вичленувати стерео-типи («штампи»), характерні саме для конкретного індивіда, і по-тім, зіставляючи їх з даними про спосіб і характер дій, визначити їх подібність або розходження. На перший погляд здається, що цей метод може бути більше результативним у роботі експерта, а не працівника юстиції. Однак нерідко, перебуваючи в екстремальних ситуаціях, працівник органів правосуддя не має змоги звернутися до фахівців. Або ж звертається до фахівців після того, як сам про-аналізує продукти діяльності правопорушника, виділить із безлічі фактів саме ті, які підтверджують припущення про ідентичність

способів, характеру вчинених дій, операцій тощо. При цьому будь-який вид діяльності і її результати мають відбиток індивідуальних особливостей людини, її характеру, темпераменту, знань, фізичних особливостей, професійної приналежності, підготовленості і т. ін.

Метод запитань базується на цілеспрямованому одержанні ін-формації шляхом усного чи письмового опитування. Він реалізу-ється у трьох формах: бесіда, інтерв’ю, анкетне опитування.

Метод запитань вимагає заздалегідь розробленої програми пря-мих і опосередкованих запитань, чіткого планування, лаконічного формулювання, конкретності, однозначності й послідовності по-становки запитань від простих до складних.

Крім цього, необхідні розроблення надійної й простої системи критеріїв оцінок відповідей на запитання; створення дослідником умов, ситуацій, які стимулюють, заохочують обстежуваних до від-повідей; ретельні фіксація й обробка відповідей.

Метод бесіди може дати цінні результати за таких умов:

по-перше, чітке визначення дослідником мети бесіди;

по-друге, чітке планування системи запитань;

по-третє, система запитань має відповідати віковим та індивіду-альним особливостям обстежуваних, бути динамічною, тобто зміст наступного запитання має залежати від змісту відповіді на попере-днє тощо;

по-четверте, бесіда має бути невимушеною і доброзичливою;

по-п'яте, дослідник повинен уміти:

—        ставити обстежуваному прямі й опосередковані запитання;

—        приймати точку зору обстежуваного;

—        враховувати його вік і досвід;

—        виявляти до нього такт.

За допомогою бесіди виявляється відношення правопорушника до людей, цінностей, важливих подій, до власної поведінки, визна-чається загальноосвітній, культурний рівень, інтереси, світогляд, рівень правосвідомості, особистісні особливості правопорушника, тип його темпераменту, емоційні й вольові ознаки, тобто його соці-ально-психологічні й індивідуально-психологічні особливості.

Інформація, отримана за допомогою методу бесіди, досліджу-ється в таких аспектах: лексико-семантичному, фонетичному, мімі-ко-пантомімічному, емоційному.

Лексико-семантичний аспект складається у визначенні особли-востей мовлення правопорушника або підозрюваного в правопо-рушенні, який характеризує про відношення висловлювань логічної мови до позначуваного нею об'єкта і його змісту. Фонетичний ас-пект допомагає визначити характер вимови й наголосу, а в цьому зв'язку— етнічне або національне походження мовця, досконалість володіння мовою (рідною або іноземною). Міміко-панто-мімічний аспект мови свідчить про здатності передавати інформа-цію в бесіді через основний канал (вербальний) або ж потреби ви-користати й інші канали: міміку, пантоміміку, жести і т. ін. Іноді останні спеціально застосовуються для посилення впевненості.

Емоційний аспект мови тісно пов'язаний з фонетичним і мімі-ко-пантомімічним. Емоції позитивно (негативно) офарблюють мову й свідчать про задоволення (роздратованість), злість, добро-зичливість (озлобленість), спокій (страх) тощо. Характеризуючи емоційність мови, юрист може визначити відношення співрозмо-вника до теми, наявність приховуваних їм обставин, небажання акцентувати увагу на певних деталях або на подіях, періодах жит-тя і т. ін.

Бесіда з метою вивчення особистості правопорушника може проводитися як в оперативних, так і процесуальних цілях. У пер-шому випадку юрист не зобов'язаний інформувати співрозмовни-ків, що він — представник правоохоронних органів. Він може вести бесіду, створюючи у співрозмовника враження про свою принале-жність до якого-небудь іншого професійного середовища, або ж ні-чого не говорити на цю тему. Однак приховання своєї щирої ролі працівником юстиції при процесуальних діях недопустимо.

Бесіда як психологічний метод відрізняється від звичайної бесі-ди як способу обміну інформацією й може бути розцінена як метод активної, домінуючої ролі працівника правоохоронних органів. У ній повинні бути враховані дані, зібрані раніше, й які свідчать як на користь правопорушника, так і проти нього.

Іноді в процесі бесіди виникає необхідність у зміні ролі дослі-джуваного: він може з оповідача перетворитися в слухача або ж присутнього при бесіді (коли в ній беруть участь кілька працівників правоохоронних органів). Точно так само може мінятися характер бесіди; вільний і спокійний обмін думками може вилитися в диску-сію, бесіда із приблизно рівними можливостями висловитися може бути обірвана короткими й лаконічними запитаннями, можливо тривалі монологи при відповіді на них і т. ін.

3 огляду на індивідуальні психічні особливості співрозмовника, юрист може підсилювати свою мову й питання деталями або, на-впаки, використовувати чіткі висловлювання.

Бесіда має кращий результат тоді, коли вона максимально на-ближена до природних для співрозмовника умов.

У тих випадках, коли бесіда протікає в заздалегідь певних про-цесуальних рамках (у формі допиту, очної ставки), вона має специ-фічні особливості в порівнянні з «вільною» бесідою:

— значно обмежена в часі;

—        повинна фіксуватися в процесуальних документах, можли-во, з використанням технічних засобів;

—        має заздалегідь розподілені ролі;

—        як правило, проводиться в спеціальних приміщеннях тощо.

Інтерв'ю (від англ. interview — зустріч, бесіда) як метод засто-

совується для збирання первинної інформації. Це метод, за якого одна людина (інтерв’юер) намагається одержати певну інформацію від іншої людини, групи осіб за умов особистої мовленнєвої взає-модії. Дослідники застосовують цей метод з метою:

—        виведення чи формулювання робочої гіпотези на ранніх стадіях дослідження;

—        збирання даних;

—        доповнення, уточнення, розширення, контролю даних, оде-ржаних іншими методами.

Інтерв’ю як метод має три види:

—        стандартизоване інтерв’ю, в якому формулювання і послі-довність визначаються заздалегідь;

—        нестандартне інтерв’ю, в якому інтерв'юер керується лише загальним планом опитування, формулює запитання відповідно до конкретної ситуації;

—        напівстандартне інтерв’ю, яке містить певну кількість мож-

ливих запитань.

Вибір видів інтерв'ю залежить від змісту дослідження, рівня ви-вчення проблеми, підготовки дослідника. Послідовність запитань в інтерв’ю має сприяти встановленню і зміцненню контактів між ін-терв'юером і опитуваним.

Анкетне опитування використовується для збирання первинних даних здебільшого у соціальній психології. За анкетного опитування зміст запитань і спосіб відповідей заздалегідь плануються. На відміну від інтерв'ю цей метод може використовуватись і заочно. Для побудо-ви анкети (потрібна спеціальна підготовка дослідника. Анкета (фр. enguete — список питань) — методологічний засіб для отримання пе-рвинної соціально-психологічної інформації на основі вербальної ко-мунікації. Анкета є набором запитань, кожне з яких логічно пов'язане з центральним завданням дослідження. Складання анкети— процес перекладу основних гіпотез дослідження на мову запитань — складна і трудомістка процедура. Анкета повинна забезпечити отримання та-кого змісту, який правдивий по відношенню до опитуваного і значу-щий по відношенню до проблеми. Складання анкети є, як правило, колективною роботою. Перший етап в розробці анкети — визначення її змісту. Це може бути коло запитань про факти життєдіяльності опи-туваного (його знання, стан, його дії у минулому і сьогоденні і т. ін.) або ж про його мотиви, оцінки, відносини. Якгцо крім самої думки необхідно знати і його інтенсивність, то у формулювання питання вклю-чають відповідну шкалу оцінок. Другий етап в розробці анкети — ви-бір потрібного типу запитань. Питання можуть бути відкритими, та-кими, що дозволяють опитуваному будувати свою відповідь відповідно до своїх бажань як за змістом, так і формою, і закритими, такими, що допускають зазвичай лише відповіді «так» чи «ні». За фу-нкцією питання можуть бути основними або навідними, контрольни-ми або такими, що уточнюють і т. ін. Тип запитання може впливати на повноту і правдивість відповіді. Що стосується формулювання запи-тань, то фрази повинні бути по можливості короткими, ясними за сен-сом, простими, точними і однозначними. Найбільш типовими помил-ками при складанні анкети є прихована заданість відповіді, двозначність питань і т. ін. Питання повинні задовольняти звичайні критерії надійності і валідності. Останній етап в складанні анкети пов'язаний з визначенням кількості й порядку запитань. Послідовність запитань буває різною для різних типів анкетного опитування.

При їх використанні необхідно пам'ятати, що надійність даних анкетного опитування залежить від таких умов:

—        відповідність запитань програмі дослідження, її завданням;

—        вилучення «зайвих» і відбір необхідних запитань;

—        дотримання правил розвитку теми: спершу— прості запи-тання, що стосуються подій, фактів; далі — складніші запитання, що стосуються думок і оцінок обстежуваного; згодом — ще склад-ніші (вибір рішень обстежуваними тощо); наприкінці — знову про-сті запитання, наприклад про демографічні дані обстежуваного;

—        якість формулювання запитань, їх однозначність;

—        чіткість варіювання відповідей (у закритих запитаннях);

—        достатній простір для відповідей на відкриті запитання;

—        однозначність усіх елементів виміру в часі, частоті подій, зго-ді — незгоді («так», «ні») із запропонованими варіантами відповідей;

—        відсутність будь-яких натяків упорядника анкети на бажану йому відповідь обстежуваного;

—        наявність контрольних запитань;

—        комбінування прямих і опосередкованих, особистих і не-особистих запитань.

Надійність даних анкетного опитування перевіряється двома шляхами:

по-перше, повторним опитуванням за тією ж процедурою тих самих осіб (так визначається стійкість інформації);

по-друге, контролем даних анкетного опитування іншими методами:

—        опитування третіх осіб;

—        спостереження;

—        аналіз доступних документів.

Анкетний метод є порівняно економним методом збирання да-них. Він дає змогу аналізувати й обробляти дані за допомогою ста-тистики, цей метод застосовується у масових обстеженнях.

При дослідженні невеликих груп удаються до вільного формалі-зованого інтерв'ю. Анкетний метод застосовується в психології тільки в комбінації з іншими методами.

Дослідження особистості правопорушника результативне й при вивченні його соціально-психологічних зв'язків. Із цією метою мо-жуть проводитися вибіркові або пілотажні дослідження причин фо-рмування формальних і неформальних мікрогруп, їх особливостей, соціальної спрямованості. Вивченню підлягають насамперед такі мікрогрупи, як родина, робітнича група, компанія, спортивні секції, гуртки або навчальні групи. Однак варто відразу ж обмовитися, що вивчення найближчого соціального оточення — це вже не психоло-гічний, а соціально-психологічний рівень із властивими йому соці-ально-психологічними методами, анкетуванням, опитуванням, включеним спостереженням тощо.

Дослідження в юридичній психології здійснюється також за до-помогою лабораторного та природного експериментів.

Лабораторний експеримент проводиться у спеціальному примі-щенні, обладнаному сигнальними і реєструючими приладами, тоб-то він передбачає використання спеціальної апаратури. Вона дає змогу фіксувати зовнішні впливи і відповідні психічні реакції, дії, вчинки обстежуваних.

В умовах лабораторного експерименту перед обстежуваним ви-сувається завдання за лабораторних умов виконувати певні дії, які за своєю структурою є близькими до реальних дій у певній конкре-тній діяльності.

Лабораторний експеримент є одним із різновидів моделювання певного виду, частини, сторони людської діяльності. За допомогою такого експерименту можна накопичити дані, однорідні факти, що повторюються у приблизно однакових умовах, для подальшої їх математичної обробки.

Природний експеримент поєднує позитивні риси методу об'єктив-ного спостереження (природність) і лабораторного експерименту (цілеспрямований вплив на обстежуваного). Він проводиться в умовах, близьких до звичайної діяльності обстежуваного, коли він не знає, що є об'єктом дослідження. Таким чином виключаються не-гативна емоційність, напруження, негативні реакції обстежуваних.

Дослідження в юридичній психології здійснюється також за до-помогою методу тестів. Воно застосовується здебільшого з метою:

по-перше, диференціації та порівняння за певними якостями;

по-друге, профвідбору, особливо досить відповідальні професії.

Тест (від англ. test — випробування) — короткочасне стандарт-не завдання, використання якого може служити виявленню:

—        рівня розвитку певних психічних функцій (спостережливос-ті, пам'яті, мислення, уяви, уваги тощо);

—        наявності чи відсутності певних знань, умінь, навичок, пси-хічних якостей, вихованості тощо;

—        ступеня придатності чи готовності індивіда до певної професії;

—        психічних захворювань;

—        інтересів, думок, здібностей людини.

У процесі дослідження властивостей особистості правопоруш-ника застосовується біографічний метод. Сутність його полягає в збиранні й аналізі матеріалів, які характеризують життєвий шлях і розвиток психічних властивостей правопорушника. Це дає можли-вість простежити процес формування конкретної людини, глибше зрозуміти її індивідуально-психологічні якості: риси характеру, схильності, здатності і т. ін. Об'єктом бібліографічного методу ви-ступають насамперед письмові джерела, документи правопоруш-ника. Це можуть бути автобіографія, листок по обліку кадрів, пояс-нювальні записки, рапорти, доповідні, протоколи допитів і судових засідань, заяви, скарги, інтерв'ю, мемуари, листи.

Біографічний метод передбачає використання контент-аналізу як за-собу реконструкції того, що в тексті автобіографічних документів не ві-дображено, не представлене прямо. Контент-аналіз — це науковий ана-ліз змісту тексту. У ряді випадків він може використовуватися як само-стійний метод, однак при застосуванні біографічного методу вивчення особистості правопорушника відіграє додаткову, допоміжну роль.

При застосуванні біографічного методу необхідна достатня кри-тичність, тому що документи, які характеризують особистість, мо-жуть бути значною мірою необ’єктивними, неповними, однобічни-ми. Документи, написані правопорушником у різний час, можуть відображати вплив (більшою або меншою мірою) суб'єктивних і вікових станів, почуттів, бажань, пристрастей і т. ін. Доцільність та ефективність цього методу безперечні. Установлення початку про-цесу соціальної деградації може допомогти визначити особистісне відношення правопорушника (самовиправдання, самоосудження, каяття, обвинувачення обставин й інших людей) до цього факту.

Метод експертних оцінок (від лат. expertus — досвідчений фахі-вець, який здійснює експертизу) є також важливим засобом ви-вчення особистості правопорушника. Експертами можуть бути компетентні особи, котрі добре обізнані з явищами, що є предме-том дослідження.

Експертні оцінки доцільно виражати в кількісній формі. Експе-рти мають фіксувати найдрібніші елементи явища, яке досліджується. Даний метод базується на судженнях спеціалістів, які дають апріорні кількісні чи рангові оцінки явища, що вивчається.

Однак на відміну від інших зазначених методів цей метод засто-совується не юристом, а фахівцем в галузі психології. Тобто здійс-нюється опосередковане вивчення особистості правопорушника.

Метод експертних оцінок застосовується у двох формах:

—        експертних оцінок по окремих аспектах психічної діяльності (її норма й патологія) правопорушника;

—        експертних оцінок ситуації правопорушення, психологічних збудників, особливостей і станів психіки, що сприяють здійсненню правопорушень.

Виступаючи в ролі фахівця, психолог працює разом з працівни-ком юстиції й під його керівництвом. Він загалом оцінює психіч-ний стан правопорушника, викриває очевидну симуляцію психіч-них захворювань і дефектів. Фахівець-психолог може давати юристу рекомендації (виходячи з вікових і психологічних особли-востей, стану здоров'я правопорушника) про зміну його поведінки з метою встановлення контакту із правопорушником, методи впли-ву на правопорушника для того, щоб домогтися дачі ним показань і т. ін. Психолог також може рекомендувати працівникові правоохо-ронних органів ставити вимоги пред'явлення додаткових докумен-тів, допитати свідків детальніше по конкретних обставинах, викли-кати нових свідків, які допоможуть установити які-небудь особистісні особливості правопорушника або особливості його по-ведінки в криміногенній ситуації.

Більш складним і важливим з погляду доведення є застосування методу експертних оцінок у формі судово-психологічної експертизи. Якщо перша форма більше доступна й застосовна у відношенні всіх правопорушень, то друга доцільна лише в особливо складних випад-ках. При цьому внаслідок важливості судово-психологічної експер-тизи, порівняно невеликої практики її застосування, складності ви-користаних методик і значення уявного моделювання висновків вона повинна проводитися колективно, принаймні двома фахівцями.

Призначаючи судово-психологічну експертизу, необхідно визнача-ти ясні й конкретні завдання. Наприклад, часто перед судово-психологічною експертизою ставляться питання про «сильне щиросе-рдечне хвилювання», «осудності», «особливої жорстокості» і т. ін.

Судово-психологічна експертиза призначається для встанов-лення:

—        фізіологічного афекту або іншого дезорганізуючого стану;

—        мотивів правопорушення;

—        рівня інтелектуального розвитку;

—        індивідуальних особливостей психічної діяльності.

Судово-психологічна експертиза в певних випадках може про-водитися як комплексна психолого-психіатрична, медико-психоло-гічна, психотехнічна, психолінгвістична.

Психолого-психіатрична експертиза застосовується стосовно осіб, які страждали або страждають дефектами психіки, але визна-них при цьому осудними.

Медико-психологічна експертиза проводиться стосовно осіб із сенсорною недостатністю (дефектами органів зору й слуху).

Психотехнічна експертиза спрямована на дослідження профе-сійної придатності й професійних якостей, особливостей прояву особистісних характеристик у правопорушенні, якщо воно було пов'язане з виконанням функцій по роботі з машинами (автомобі-лем, краном, літаком, агрегатом тощо).

Психолінгвістична експертиза може бути викликана необхідніс-тю встановлення автора певного документа за його змістом, сти-лем, логікою викладу.

Працівник юстиції, одержавши експертну оцінку ситуації пово-дження правопорушника, інших обставин, повинен особисто оці-нити висновок або висновки консультації, тобто має місце подвійна оцінка. На психологічному рівні вона об'єктивна і є одним із прин-ципів правоохоронної діяльності.

Математичні методи у психолого-юридичних дослідженнях. Використання математичних методів будь-якою наукою є прогре-сивним явищем. Щодо математичних методів у юридичній психо-логії існує два протилежні погляди. Перший — математичні методи дають змогу перебороти всі недоліки в дослідженнях з юридичної психології. Другий — математичні методи у психології неприйнят-ні з огляду на специфіку цієї науки. Очевидно, обидва ці погляди є помилковими. Насправді математичні методи позитивно впливають на розв'язання психолого-юридичних проблем, але за умови, якщо експериментатор використовує якісний дослідний матеріал.

Математичні методи у юридичній психології застосовуються з метою:

—        обробки дослідних даних;

—        математичного моделювання психологічних явищ.

Що таке модель і моделювання? Модель (від франц. modele — міра, зразок) — відображає не те, що насправді відбувається, коли розгортається певний психологічний процес, а те, що могло бути. Модель будує гіпотетичний, ідеальний об'єкт. Вона передбачає «очищення» психологічного явища від випадковостей. Модель пов'язана з дедуктивною логікою. Моделювання — це відтворення характеристик певного об'єкта в іншому об'єкті, спеціально ство-реному для вивчення. Потреба в моделюванні виникає тоді, коли

дослідження об'єкта в даний момент неможливе, коли дослідження вимагає тривалого часу. Такі умови часто виникають при вивченні багатьох психічних явищ.

Математична обробка даних у психології базується на статис-тиці, як і всі галузі знань.

Застосування методів дослідження особистості правопорушника як динамічного процесу дозволяє деякою мірою фіксувати динамі-ку поводження або навіть стимулювати її. Так, сутність методу експерименту полягає в тім, що правопорушник без його пого-дження ставиться в заздалегідь задані умови. При цьому правопо-рушникові надається вибір варіантів поводження.

Реакція правопорушника на передану юристом інформацію мо-же бути словесною або поведінковою: за допомогою жестів, мімі-ки, рухів (постукування пальцями, олівцем і т. ін). Вона може про-являтися також у погляді, сміху, плачі, заїкуватості тощо. Результати проведеного юристом експерименту не мають доказо-вого значення (крім випадків, коли проводиться слідчий експери-мент), вони є лише носіями певної інформації, що допомагає ви-значити подальші шляхи розкриття правопорушення. Оцінка цих результатів повинна бути досить критичною, тому що залежно від особистісних особливостей, характеру експериментальної ситуації однакову реакцію можуть показувати як винний. так і невинний.

Застосування психологічних методів вивчення особистості пра-вопорушника дозволяє визначити особливості й окремі сторони йо-го психіки, зрозуміти психологію вчиненого правопорушення. До-слідження особистості є важливою складовою частиною складного й багатогранного процесу розкриття правопорушень.