1.2. Психологія в системі наук. Система юридичної психології


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 

Загрузка...

Сучасна психологія знаходиться на стику кількох наук: природ-ничі науки — психологія — соціальні науки.

Близькість психології до філософських, природничих, соціаль-них наук і наявність із деякими з них спільних проблем не позбав-ляє психологію самостійності. Багатогранний зв'язок психології з іншими науками зумовлений тим, що в центрі уваги психології є

людина. Сьогодні розвиток психології пов’язаний із максимальним розширенням зв’язків психології із суміжними науками при збере-женні психологією своєї своєрідності і самостійності.

До XVII ст. вчення про психіку розроблялось у структурі філо-софської науки. Із XVII до початку XX ст. існувала лише одна га-лузь психологічних знань. На початку XX ст. почали виділятись окремі її підгалузі.

Диференціація психологічних знань відбувалась за такими ознаками:

—        розвитком психіки;

—        конкретною діяльністю;

—        ставленням людини (як суб’єкта розвитку і діяльності) до суспільства.

До сучасної системи психологічних наук входять: 1. Загальна психологія, що вивчає загальні закономірності пси-хічної діяльності людини з особистісним розвитком. До проблем загальної психології відносяться теоретичні і експериментальні до-слідження, які виявляють найбільш загальні психологічні законо-мірності, теоретичні принципи і методи психології, її основні по-няття і категоріальний устрій. Виявити і описати загальні прин-ципи, категорії, поняття і методи психологічної науки, складові змісту предмета загальної психології можливо лише абстрагуючись від конкретних досліджень, здійснюваних в спеціальних галузях психології. Разом з тим результати досліджень в галузі загальної психології — фундаментальна основа розвитку всіх галузей психо-логічної науки. Основні поняття загальної психології характеризу-ють психічні процеси, стани і властивості. Психічні процеси охоп-люють: пізнавальні процеси — відчуття і сприйняття, пам’ять, уява і мислення; вольові процеси: мотиви, прагнення, бажання, ухвален-ня рішень; емоційні процеси — почуття, емоції. До психічних ста-нів відносяться прояви психічних процесів: пізнавальних (напри-клад, сумнів), вольових (упевненість), емоційних (настрої, афекти). Психічні властивості включають: якості розуму (здібності), стійкі особливості вольової сфери (характер), якості почуття, що закріпи-лися (темперамент). Розділення на вказані групи основних понять загальної психології умовне. Поняття «психічний процес» підкрес-лює процесуальний характер явища загальної психології, яке ви-вчається. Поняття «психічний стан» характеризує статичний мо-мент, відносну стійкість психічного явища. Поняття «психічна властивість» відображає стійкість досліджуваного явища, його по-вторюваність і закріпленість у структурі особистості. Так, афект може розглядатися і як психічний процес, оскільки в ньому вира-жена динаміка почуттів, стадіальний його характер; і як психічний

стан, оскільки він характеризує психіку в даний період часу; і як прояв психічних властивостей особистості.

2.         Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності етапів психічного розвитку і формування особисто-сті впродовж онтогенезу людини від народження до старості. Віко-ва психологія оформилася як самостійна галузь знання до кінця XIX ст. Виникнувши як дитяча психологія, вікова психологія довго обмежувалася вивченням закономірностей психічного розвитку ди-тини, проте запити сучасного суспільства і логіка розвитку науки визначили очевидною необхідність цілісного аналізу онтогенетич-них процесів і міждисциплінарних досліджень. Тепер розділами ві-кової психології є: дитяча психологія, психологія юності, психоло-гія зрілого віку, геронтопсихологія. Вікова психологія прагне до розкриття психологічного змісту послідовних етапів онтогенезу, вивчає вікову динаміку психічних процесів, що неможливе без ура-хування впливу на індивідуальний розвиток людини культурно-історичних, етнічних і соціально-економічних умов. Для вікової психології вельми істотні диференціально-психологічні відміннос-ті, до яких відносяться статева зрілість і типологічні властивості індивіда. Значне число досліджень будується на основі методу ві-кових (поперечних) зрізів: шляхом порівняння властивостей вибі-рок, які відрізняються одна від одної за хронологічним віком. Пев-ними перевагами перед порівняно-віковим методом мають лонгітюдні (подовжні) дослідження, в яких розвиток тих або інших психологічних властивостей простежується на одній і тій же вибір-ці впродовж більш тривалого періоду онтогенезу. Особливе місце в сучасній віковій психології займає група генетико-моделюючих методів, заснованих на каузально-генетичному методі Л.С. Вигот-ського. Вивчення розвитку за допомогою методу активного фор-муючого експерименту (П. Я. Гальперін) та інших повчальних ме-тодів ведеться в процесі спрямованої дії на певні властивості або сторони психічного розвитку суб'єкта. До найважливіших практи-чних завдань, які стоять перед віковою психологією, відноситься створення методичної бази для контролю за ходом, повноцінністю змісту і умовами психічного розвитку дитини, організація оптима-льних форм дитячої діяльності і спілкування, психологічна допомо-га в періоди вікових криз, у зрілому віці і старості. Вікова психоло-гія складає наукову підставу педагогічної психології.

3.         Педагогічна психологія (від гр. pais (paidos) — дитя і ago — веду, виховую) — галузь психології, що вивчає психологічні про-блеми навчання і виховання. Педагогічна психологія досліджує психологічні питання цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності і суспільно значущих якостей особистості; умови, що

забезпечують оптимальний розвиваючий ефект навчання; можли-вості обліку індивідуальних психологічних особливостей учнів; взаємини між педагогом і учнями, а також відносини в учбовому колективі; психологічні питання самої педагогічної діяльності (психологія вчителя). Зародження педагогічної психології як само-стійної галузі психологічної науки пов'язано з проникненням у психологію ідей розвитку в другій половині XIX ст. Перші успіхи експериментальної психології дозволяли сподіватися на те, що ві-домості про дані, отримані в психологічних лабораторіях, і їх за-стосування в процесі навчання істотно оптимізують педагогічний процес. В основі сучасної педагогічної психології лежить фундаме-нтальне положення про те, що суттю індивідуального психічного розвитку людини є засвоєння нею суспільно-історичного досвіду, зафіксованого в предметах матеріальної і духовної культури. За-своєння це здійснюється за допомогою активної діяльності людини, засоби і способи якої актуалізуються в спілкуванні з іншими людь-ми. Тим самим різко перебудовується спрямованість досліджень по педагогічній психології: основою її стратегії стає не реєстрація до-сягнутого рівня психічного розвитку, а активне формування психі-чних процесів і властивостей особистості. Відповідно до цієї зага-льної стратегії розробляються і інші питання педагогічної психо-логії. Так розвивається теорія поетапного формування розумових дій (П. Я. Гальперін, Н. Ф. Тализіна та інші). Вивчаються засоби і методи розвиваючого навчання, аналізуються взаємозв'язки органі-зації навчання з етапами розумового розвитку (У. У. Давидов), роль диференційованого підходу до проблеми навчання, засоби і методи контролю і оцінки учбової діяльності. Особливе місце займають роз-робки з цілеспрямованого формування необхідних властивостей особистості. 3 відомою мірою умовності, пов'язаної з реальною єдні-стю навчання і виховання, педагогічну психологію можна розділити на психологію навчання (яка досліджує закономірності засвоєння знань, умінь і навиків) і психологію виховання (яка вивчає закономі-рності активного, цілеспрямованого формування особистості).

4. Психологія праці, що вивчає психологічні особливості трудо-вої діяльності, вивчає професійно важливі якості, які стосуються певної спеціальності, психологічні основи організації праці, підви-щення продуктивності праці, стосунки у трудовому колективі. Психологія праці — наука, що вивчає психологічні закономірності формування конкретних форм трудової діяльності і відношення людини до праці. Об’єкт психології праці — діяльність індивіда у виробничих умовах і умовах відтворення його робочої сили. Су-часна психологія праці відмовилася від уявлень про існування двох розімкнених циклів: виробництва і споживання, в яких людина поперемінно і незалежно виступає спочатку як виробник, а потім як споживач. 3 позицій психології праці робочий і вільний час індиві-да тісно взаємозв'язані, так само як умови праці і відтворення ро-бочої сили. Основи психології праці формувалися під впливом ме-дицини, фізіології, техніки, соціології і т. ін. Початковим моментом включення тієї або іншої дисципліни в рішення проблем вдоскона-лення праці служило ухвалення того, що організація праці може дати більшу продуктивність, ніж її інтенсифікація, а економічні ви-трати на працівника (його освіта, медичне обслуговування, поліп-шення житлово-побутових і екологічних умов життя) обертаються прибутком у сфері виробництва. При цьому кожна з дисциплін вне-сла свій внесок у розвиток психології праці, формулювання її за-вдань. Початком формування психології праці як самостійної нау-кової дисципліна прийнято враховувати появу книг Г. Мюнстер-берга «Психологія і ефективність виробництва» і «Основи психоте-хніки». Істотний внесок у вивчення праці був зроблений I. М. Сє-ченовим, роботи якого поклали початок дослідженням раціональної організації і проектування трудової діяльності. Проте потрібен був тривалий час для того, щоб психологія праці виділила власний предмет і дала імпульс новим напрямам у вивченні праці: інженер-ній психології, авіаційній і космічній психології, ергономіці, пси-хології управління. Головні завдання психології праці на сучасному етапі безпосередньо пов'язані з суспільними завданнями вдоскона-лення виробничих відносин і підвищення якості праці, поліпшення умов життя, усунення аварійних ситуацій, демократизації і форму-вання відповідної культури праці. Сучасний розвиток психології праці ґрунтується на психології наукової організації праці. Це га-лузь психології, що вивчає закономірності вдосконалення психічної складової трудового процесу. Завдання психології наукової органі-зації праці полягають в розробці способів формування адекватних мотивів трудової діяльності, впорядкованої ієрархії цілей, довер-шених систем когнітивних дій, а також у вивченні суб'єктивного віддзеркалення людиною трудового процесу. Розвитку психології наукової організації праці сприяли визнання обмеженості дослі-джень, що охоплюють тільки зовнішні поведінкові прояви трудової діяльності (операції, прийоми, рухи), а також широке розповсю-дження професій, які не володіють виразно помітними зовнішніми ознаками (оператори систем стеження, науковці і т. ін.). Наявність внутрішніх когнітивних проявів, характерних для цих професій, зумовило створення спеціальних методик (побудова когнітивних карт, методи штучної деавтоматизації навику, асоціативний експе-римент, біологічний і психологічний зворотний зв'язок), що дозво-ляють проникнути в структуру індивідуальних психологічних переживань трудового процесу і запропонувати рекомендації по їх регулюванню і контролю. На появу психології наукової організації праці певний вплив мали інформатика, теорія і практика штучного інтелекту, когнітологія.

5.         Війскова психологія — галузь психології, яка вивчае психо-логічні особливості різних видів військової діяльності в залежності від суспільно-історичних умов, рівня військової техніки, характе-ристик особистості бійця, особливостей військового колективу, ме-тодів бойової і політичної підготовки. Ця галузь психології виникла зі створенням армії, служить інтересам забезпечення збройного за-хисту, виробляє рекомендації з удосконалювання теорії і практики вивчення, добору, навчання, виховання військовослужбовців, полі-тичної роботи, психологічної підготовки воїнів. При цьому широко використовується досвід війни, великих військових навчань, учбо-во-бойової практики. Напрями військової психології відповідають видам збройних сил. її проблеми розробляються у взаємозв’язку з соціальною психологією, психологією праці, педагогічною психо-логією і т. ін.

Соціальна психологія — галузь психології, яка вивчає зако-номірності поводження і діяльності людей, які обумовлені фактом їхнього включення в соціальні групи, а також психологічні харак-теристики самих цих груп. Протягом тривалого періоду соціально-психологічні погляди розроблялися в межах різних філософських вчень. Елементи соціальної психології складалися й усередині кон-кретних наук — у психології і соціології, а також в антропології, етнографії, кримінології, мовознавстві тощо. До другої половини XIX ст. відносяться перші спроби створення самостійних соціаль-но-психологічних концепцій: «психологія народів» (М. Лацарус, X. Штейнталь, В. Вундт), «психологія мас» (С. Сигеле, Г. Лебон), тео-рія «інстинктів соціального поводження» (У. Макдугалл). Почат-ком існування соціальної психології як особливої дисципліни вва-жається 1908 p., коли одночасно з’явилися роботи англійського психолога У. Макдугалла й американського соціолога Е. Росса, у назвах яких вживався термін «соціальна психологія». Соціальна психологія як самостійна наука містить такі основні розділи: зако-номірності спілкування і взаємодії людей (зокрема роль спілкуван-ня в системі суспільних і міжособистісних відносин); психологічні характеристики соціальних груп, як великих (класи, нації), так і малих (де вивчаються такі явища, як згуртованість, лідерство, про-цес прийняття групових рішень і т. ін.); психологія особистості (сюди, зокрема, відносяться проблеми соціальної установки, соціа-лізації і т. ін). Розгляд усіх цих проблем здійснюється на основі принципу діяльності, що означає дослідження соціально-психологічних явищ у реальних соціальних групах, об'єднаних спільною діяльністю, за умови, що зазначена діяльність опосередковує всю систему внутрігрупових процесів. Це дозволяє розглядати кожну групу як одиницю у всій сукупності суспільних відносин і розкрити механізми розвитку групи, перетворення її з дифузійної групи у ко-лектив. Соціальна психологія побудована на таких методологічних принципах, які дозволяють виконати свою основну практичну за-дачу— сприяти оптимізації керування соціальними процесами. Великого значення набуває також створення психологічної служби, яка могла б забезпечити рішення прикладних проблем соціальної психології в економіці, у системі виховання, у сфері масової інфо-рмації, у спорті, у сфері побуту тощо.

7. Психологія спорту — галузь психологічної науки, предметом якої є вивчення закономірностей прояву і розвитку психіки люди-ни, а також групових взаємодій в умовах змагальної і тренувальної діяльності. Як і багато інших напрямків психології, психологія спо-рту почала інтенсивно розвиватися в 60—70-ті pp. XX ст. (П. О. Рудик, О. Ц. Пуні та ін.), причому в цій області основні досліджен-ня були спочатку зосереджені на вивченні індивідуальних особли-востях спортсменів, здібностей і можливостей діяти в стресових умовах змагань, способів підвищення ефективності спортивних тренувань. 3 часом спектр питань, розроблюваних психологією спорту, істотно розширився. Стосовно кожного виду спорту з ура-хуванням досягнень загальної, педагогічної, вікової і соціальної психології розробляються програми спеціальних тренувальних комплексів, спрямованих на підвищення як фізичної, так і психіч-ної тренованості спортсменів, їх емоційно-вольової, етичної, мора-льної і колективістської підготовленості. У психології спорту до-сить детально досліджені закономірності ефективного формування рухових навичок і умінь, способи досягнення високих показників сили, витривалості, спритності і координованості рухів. У цих до-слідженнях вивчаються шляхи і способи формування спеціалізова-ного сприйняття спортсменів, наприклад почуття часу, почуття ди-станції, зміни швидкості руху об'єкта, передбачення миттєвого розвитку подій тощо. Крім того, приділяється увага розвиткові ме-тодів поліпшення спостережливості, уяви, стратегічного мислення, погодженої взаємодії в групових іграх і т. ін. Поглиблення цих до-сліджень йде як в області вивчення здібностей спортсменів і їхньо-го спеціального добору на різних вікових стадіях, так і по шляху виховання і формування цих здібностей у процесі тренувальної ді-яльності. Особливу проблему складають такі напрямки психології спорту, як психічна саморегуляція, керування своїм станом у пе-редстартовий період, у ході змагань і після виходу із змагальної ситуації. Цим питанням, а також відношенню спортсменів до своїх перемог і поразок приділяється більше уваги в останніх досліджен-нях. В окремий напрямок виділяються соціально-психологічні до-слідження, що розглядають проблеми формування команд, міжосо-бистісні відносини в них, прийоми і способи підвищення їхньої згуртованості і ціннісно-орієнтованої єдності, питання взаємин із тренером або тренерським колективом, з болільниками (у тому чи-слі з «спортивними фанатами») і т. ін. Основні задачі сучасної пси-хології спорту складаються не тільки в сприянні досягненню спортсменами високих спортивних результатів, а й у всебічному розвитку особистості спортсмена, у підвищенні його загальної і психологічної культури.

8. Медична психологія (від лат. medicus — лікарський, лікува-льний) — галузь психології, яка вивчає психологічні аспекти гігіє-ни, профілактики, діагностики, лікування, експертизи і реабілітації хворих. В галузь дослідження медичної психології входить широ-кий комплекс психологічних закономірностей, пов'язаних з виник-ненням і плином хвороб, вплив тих або інших захворювань на пси-хіку людини, забезпеченням оптимальної системи оздоровчих впливів, характером відносин хворої людини з мікросоціальним оточенням. Структура медичної психології включає ряд розділів, орієнтованих на дослідження в конкретних областях медичної нау-ки і практичної охорони здоров'я. Найбільш загальними з них є клінічна психологія, яка включає патопсихологію, нейропсихоло-гію і соматопсихологію. Інтенсивно розвиваються галузі медичної психології, пов'язані з психокорекційною роботою: психогігієна, психофармакологія, психотерапія, психічна реабілітація. Серед найважливіших проблем медичної психології— взаємодія психіч-них і соматичних (тілесних, фізіологічних) процесів при виникнен-ні і розвитку хвороб, закономірності формування захворювання, вивчення динаміки усвідомлення хвороби, формування адекватних особистісних установок, пов'язаних з лікуванням, використання компенсаторних і захисних механізмів особистості в терапевтичних цілях, вивчення психологічного впливу лікувальних методів і засо-бів (медикаментів, процедур, клінічних і апаратурних досліджень, хірургічних втручань і т. ін.) з метою забезпечення їх максимально позитивного впливу на фізичний і психічний стан пацієнта. Значне місце серед досліджуваних питань займають психологічні аспекти організації лікувального середовища (стаціонару, санаторію, полі-клінік тощо), вивчення відносин хворих з родичами, персоналом і один з одним. У комплексі проблем організації лікувальних заходів особливе значення має вивчення закономірностей психологічного впливу лікаря в ході проведення ним діагностичної, лікувальної,

профілактичної роботи, раціональної побудови взаємин учасників лікувального процесу.

9.         Психологія творчості — галузь психологічних досліджень творчої діяльності людей у науці, літературі, музиці, образотвор-чому і сценічному мистецтві, у винахідництві і раціоналізаторстві. Методологічною основою психології творчості є принцип істориз-му. Особливий розділ психології творчості присвячений вивченню творчої діяльності дітей. До специфічної проблематики відноситься вивчення ролі уяви, мислення, інтуїції, натхнення, надситуативної активності, індивідуально-психологічних особливостей, що вияв-ляються в процесі творчості (здатності, талант, геніальність і т. ін.), впливів на особистість її входженням у творчий колектив, факто-рів, здатних стимулювати творчу активність (групова дискусія, мо-зкова атака і т. ін.).

10.       Юридична психологія (від лат. juris — право) — галузь пси-хологічних вчень, яка вивчає закономірності і механізми психічної діяльності людей у сфері регульованих правом відносин. Під впли-вом успіхів експериментальної психології наприкінці XIX — поча-тку XX ст. були проведені перші лабораторні дослідження в галузі юридичної психології. Основні зусилля були спрямовані на ви-вчення психології показань свідків і допиту (А. Провині, Г. Гросс, К. Марбе, В. Штерн та ін.), «діагностики причетності» до злочину (К. Юнг), судової і слідчої роботи, психологічних основ професій-ного добору і навчання юристів (Г. Мюнстерберг). Дослідження з юридичної психології стали інтенсивно проводитися в 20-х pp. ми-нулого сторіччя. Були виконані численні роботи з вивчення психо-логії злочинців і ув'язнених, побуту злочинного світу, закономір-ностей формування показань свідків і причин виникнення в них помилок, з теорії і методики судово-психологічної експертизи (О. Е. Брусиловський, М. Н. Гернет, М. М. Гродзинський, О. С. Тагер та ін.), проведені оригінальні досліди по виявленню психологічних методів слідів злочину (О. Р. Лурія). Значно активізувалися наукові дослідження в галузі юридичної психології, уточнений її предмет, сформульовані юридичні принципи. Систему сучасної вітчизняної юридичної психології утворять кримінальна психологія, яка вивчає психологічні механізми злочинного поводження й особистість зло-чинця; судова психологія, яка охоплює широке коло питань, пов'язаних із судочинством; виправна психологія, яка розробляє проблеми виправлення правопорушників; правова психологія, яка вивчає правосвідомість, принципи її виховання, причини деформа-ції. У юридичній психології застосовуються всі основні методи психології (експеримент, спостереження, бесіда, анкетування, тес-тування та ін.), розробляються і специфічні для даної галузі знань

методи (наприклад психологічний аналіз матеріалів кримінальної справи і т. ін.).

11.       Патопсихологія (від гр. pathos — страждання, хвороба) — розділ медичної психології, яка вивчає закономірності розпаду психічної діяльності і властивості особистості при хворобі. Аналіз патологічних змін здійснюється на основі зіставлення з характером формування і протікання психічних процесів, станів і властивостей особистості в нормі. У цьому полягає основна відмінність патопси-хології, яка інтерпретує дані дослідження в категоріях психологіч-ної теорії, від психопатології — галузі психіатрії, яка вивчає пато-логію психіки на основі загально клінічних категорій (виникнення і результат хвороби як клінічно закономірна зміна симптомів і синд-ромів). При цьому якщо клінічні (психопатологічні) дослідження виявляються, описують і систематизують прояви порушених психі-чних процесів, то патопсихологія розкриває характер протікання й особливості структури психічних процесів, що призводять до сим-птомів, які спостерігаються в клініці. Патопсихологія вивчає психі-чні розлади в першу чергу експериментально-психологічними ме-тодами. Прикладне значення патопсихології у практиці медицини виявляється у використанні отриманих в експерименті даних для диференціальної діагностики розладів психіки, установлення сту-пеня виразності психічного дефекту в інтересах експертизи (судо-вої, трудової, військової і т. ін.), оцінки ефективності проведеного лікування по об’єктивних характеристиках динаміки психічного стану хворих, аналізу можливостей особистості хворого з погляду її зберігаючих сторін і перспектив компенсації утрачених властиво-стей з метою вибору оптимальних психотерапевтичних заходів, проведення індивідуальної психічної реабілітації. Значення пато-психологічних досліджень для психології полягає в можливості більш глибокого пізнання закономірностей функціонування і роз-витку нормальної психіки, вивчення категорій «психічної норми», «психічного здоров'я», а також факторів, що активізують або галь-мують розвиток особистості в ході її онто- і соціогенезу. Основи сучасної патопсихології закладені в працях відомих психологів О. Р. Лурії, Б. В. Зейгарника та ін.

Зоопсихологія (від гр. zoon — тварина, psyche — душа, logos — навчання) — наука про психіку тварин, про прояви і зако-номірності психічного відображення на цьому рівні. Зоопсихологія вивчає формування психічних процесів у тварин в онтогенезі і у процесі еволюції. Психічним здібностям тварин приділяли увагу вже античні мислителі. Зародження наукової зоопсихології напри-кінці XVIII — початку XIX ст. пов'язано з іменами Ж. Л. Бюффона і Ж. Б. Ламарка, а пізніше — Ч. Дарвіна. Основоположниками наукового вивчення психічної активності тварин були К. Ф. Рулье і В. А. Вагнер, що поклали в XIX—XX ст. початок матеріалістич-ному еволюційному напрямкові.

13.       Екологічна психологія (психологія навколишнього середо-вища) — міждисциплінарна галузь знання, яка формується, про психологічні аспекти взаємин людини і навколишнього середовища (просторово-географічного, соціального, культурного), органічно включена у життєдіяльність людини, і регуляції, яка служить важ-ливим фактором її поводження і соціальної взаємодії. Знаходиться на стику психології і соціальної екології як особливої дисципліни, що вивчає широке коло соціально-гуманітарних проблем взаємодії людини і навколишнього середовища. Екологічна психологія ви-вчає найбільш ефективні способи поліпшення умов життя в насе-лених пунктах, місцях роботи і т. ін.

14.       Економічна психологія (від гр. oikonomike — букв. мистецт-во ведення домашнього господарства) — галузь психології, яка ви-вчає психологічні явища, пов'язані з виробничими відносинами людей. До найважливіших проблем економічної психології відно-ситься виявлення місця особистості людини в структурі продукти-вних сил, людської праці. Людина при цьому розглядається, умов-но говорячи, як економічна реальність, тобто з погляду тих ресур-сів, якими вона володіє як творець матеріальних і духовних ціннос-тей. До числа проблем економічної психології відноситься вивчен-ня відношення людини до різних форм власності. Економічна пси-хологія вивчає психологічні умови ефективного функціонування господарського механізму, психологічні умови ефективності пла-нування тощо.

15.       Гештальт-психологія (від нім. Gestalt — образ, форма) — напрямок у західній психології, який виник у Німеччині в першій третині XX ст. і висунув програму вивчення психіки з погляду цілі-сних структур (гештальтів), первинних стосовно своїх компонентів. Гештальт-психологія виступила проти висунутого структурною психологією (В. Вундт, Е. Тітченер та ін.) принципу розчленову-вання свідомості на елементи і побудови з них за законами асоціа-ції або творчого синтезу складних психічних феноменів. Ідея про те, що внутрішня, системна організація цілого визначає властивості і функції утворюючих його частин, була застосована спочатку до експериментального вивчення сприйняття (переважно зорового). Це дозволило вивчити ряд його важливих особливостей: констант-ність, структурність, залежність образу предмета («фігури») від йо-го оточення і т. ін. При аналізі інтелектуального поводження була простежена роль сенсорного образу в організації рухових реакцій. Побудова цього образа пояснювалося особливим психічним актом

збагнення, миттєвого схоплювання відносин у сприйманому полі. Ці положення гештальт-психологія протиставила біхевіоризмові, який пояснював поводження організму в проблемній ситуації пере-бором «сліпих» рухових проб, що випадково приводять до вдалого рішення. При дослідженні процесів людського мислення основний наголос був зроблений на перетворення («реорганізацію») пізнава-льних структур, завдяки яким ці процеси здобувають продуктивний характер, що відрізняє їх від формально логічних операцій, алгори-тмів і т. ін. Хоча ідеї гештальт-психології сприяли розвитку знання про психічні процеси (насамперед розробці категорії психічного образу, а також ствердженню системного підходу), її ідеалістична методологія (феноменологія) перешкоджала детерміністському аналізові цих процесів. Психічні «гештальти» і їх перетворення трактувалися як властивості індивідуальної свідомості, залежність якої від предметного світу і діяльності нервової системи представ-лялася за типом ізоморфізму (структурного аналогу), що є варіан-том психофізичного паралелізму. Головні представники — німець-кі психологи М. Вертхеймер, В. Келер, К. Коффка. Близькі до неї загальнонаукові позиції займали К. Левін і його школа, що поши-рили принцип системності й ідею пріоритету цілого в динаміку психічних утворень на мотивацію людської поведінки, К. Гольдш-тейн — прихильник «холізму» (цілісності) у патопсихології, Ф. Хайдер увів поняття про гештальт в соціальну психологію з метою пояснення міжособистісного сприйняття тощо.

16.       Політична психологія (від гр. politika — державні або суспі-льні справи) — галузь психології, яка вивчає психологічні компо-ненти (настрої, думки, почуття, ціннісні орієнтації і т. ін.) у полі-тичному житті суспільства, які формуються і виявляються на рівні політичної свідомості націй, класів, соціальних груп, урядів, інди-відів і реалізуються в їх конкретних політичних діях. У психологіч-ній науці багато проблем, що складають предмет політичної психо-логії (політичне виховання, суспільна свідомість, психологія ідеологічного впливу, політична активність мас і т. ін.), вирішу-ються в рамках соціальної, педагогічної і вікової психології, соціо-логії, економічної науки, філософії.

17.       Психологія релігії— галузь психології, яка вивчає психоло-гічні і соціально-психологічні фактори, що обумовлюють особли-вості релігійної свідомості, її структуру і функції. Психологія релі-гії виникла наприкінці XIX — початку XX ст. (В. Вундт, У. Джеймс, Т. Рібо та інші) і накопичила значний матеріал про зміст релігійної свідомості, яка включає такі поняття, як бог (дух), рай, пекло, гріх та інші, а також про емоційні стани і почуття людини під час молитви, сповіді й здійснення інших обрядів. У психології

релігії існує кілька плинів, які базуються на різних теоретико-методологічних підставах. Вона використовує теоретичні положен-ня і методи загальної і соціальної психології, соціології, етнографії й історії релігії. Вивчення законів формування, розвитку і функціо-нування релігійної психології ведеться в таких напрямках: загальна теорія психології релігії, яка вивчає зміст і структуру релігійної свідомості, специфіку релігійних почуттів, психологічні функції релігії в духовному житті особистості і суспільства; диференціаль-на— розглядає релігійну свідомість і почуття віруючих з ураху-ванням конкретного соціального середовища й історичної епохи; психологія релігійних груп вивчає соціально-психологічну струк-туру релігійних громад, механізми спілкування, наслідування, установок і їхній вплив на свідомість, почуття та поводження віру-ючих; психологія релігійного культу досліджує вплив релігійних обрядів на психіку людини.

18.       Психологія родини і шлюбу— міждисциплінарний напря-мок у психології, який вивчає проблеми шлюбу і родини; включає дослідження в галузі соціології, економіки, етнографії, історії, юриспруденції, демографії і т. ін. Уперше систематичне вивчення було розпочато наприкінці 20-х на початку 30-х pp. XX ст. у США. Бурхливий ріст досліджень привів до того, що в 60—70-х pp. акти-вно дискутувалися питання про можливості виділення досліджень шлюбу і родини в окрему науку. Однак у зв’язку з тим, що даний об’єкт у кожній з наук розглядається зі своєї специфічної точки зо-ру, це питання залишилося відкритим. Психологічні дослідження шлюбу і родини включають: вивчення факторів, що впливають на якість шлюбу, цикл розвитку родини, рольову структуру родини, розподіл влади між членами родини, спілкування у родині, наста-нову на шлюб і родину, детермінанти вибору шлюбного партнера, психологічні особливості батьків і дітей тощо. В окрему галузь до-слідження виділене вивчення процесу й ефективності сімейного і шлюбного консультування. Ці дані слугують підставою для форму-вання різного роду соціальних і психологічних програм та рекоме-ндацій, спрямованих на допомогу родині. Вони служать джерелом розробки наукових принципів підготовки фахівців, які працюють з родиною в цілому та з окремими її членами.

19.       Психологія управління — галузь психології, яка вивчає пси-хологічні закономірності управлінської діяльності. Основна задача психології управління — аналіз психологічних умов і особливостей управлінської діяльності з метою підвищення ефективності та яко-сті роботи в системі керування. В останні роки психологія управ-ління інтенсивно розвивається. Процес керування реалізується в ді-яльності керівника, у якій психологія управління виділяє такі

моменти: діагностика і прогнозування стану й змін управлінської підсистеми; формування програми діяльності підлеглих, спрямова-ної на зміну станів керованого об'єкта в заданому напрямку; орга-нізація виконання рішення і т. ін. В особистості керівника вона розрізняє його управлінські потреби і здібності, а також його інди-відуальну управлінську концепцію, що включає надзадачу, про-блемний зміст, управлінські задуми та внутрішньо прийняті прин-ципи і правила керування. Керуюча підсистема представлена спільною діяльністю великої групи ієрархічно взаємозалежних ке-рівників. Психологія управління вивчає способи їхнього сполучен-ня, що дозволяють перетворити акти їхньої індивідуальної діяльно-сті в цілісну колективну управлінську діяльність. На способи такого сполучення впливають правові повноваження керівників, характер взаємозв'язків виконуваних ними обов'язків, особливості стимулювання їхньої праці, особисті взаємини та ін. Недоскона-лість спілкування виявляє себе в різних формах (конфлікти, відомчі бар’єри і т. ін.). Вивчення психологічних умов забезпечення ціліс-ного функціонування апарату управління — один з найважливіших напрямків психології управління. Оскільки предметом управлінсь-кої діяльності є колективна праця конкретної організації, а за умо-вами і змістом праці ці організації істотно розрізняються, психоло-гічні особливості управлінської діяльності набувають у кожному випадку специфічного характеру і підлягають спеціальному ви-вченню.

3 розвитком наукової думки та розширення людської діяльності виникають нові, різноманітні галузі психологічного знання.

Деякі психологи виділяють психологію як розділ науки, яка ви-вчає феномен «пси». Існує багато синонімів психології. Це «пара-психологія», «психотроніка» тощо. Під феноменом «пси» дослід-ники розуміють сукупність паранормальних феноменів свідомості, які до цього часу мало зрозумілі. До них вони відносять телепатію, яснобачення, телекінез тощо.

Психологія тісно взаємопов'язана з іншими науками, наприклад із педагогікою. Ці науки вийшли в різний час із філософії: психо-логія — початок XVII ст., педагогіка — XIX ст.. Психологія і педа-гогіка за своїм значенням посідають перше місце серед інших наук. Співвідношення між психологією і педагогікою аналогічне співвід-ношенню між фізіологією і медициною.

Психологія та природничі науки. Експериментальна психоло-гія розвивалася під впливом експериментальних досліджень приро-дничих наук. Перші експериментальні дослідження з психології про час реакцій виникли з потреб астрономії, вони привели до створення психофізики і психоакустики. Слід зазначити, що дослідження з психології ґрунтувалися на даних біологічних наук, зако-ну біологічної еволюції, даних фізіології.

Психологія та медичні науки. Медичні науки враховують чи мають враховувати дані психології при розробці проблем здоров'я, хвороб дітей та дорослих. На основі медицини, педагогіки, психо-логії виникли шкільна гігієна, медична психологія, нейропсихоло-гія та інші. Із врахуванням даних психології розв'язуються чи ма-ють розв'язуватись проблеми спілкування лікаря із пацієнтом, пропаганди медичних знань, узгодження медичної техніки із пси-хологічними властивостями людини тощо.

Психологія і технічні науки. Координація цих наук важлива для таких проблем, як розробка систем керування, підготовка працівни-ків у системі керування, створення роботів, комп’ютерів, систем ко-мунікації, засобів відображення інформації, для визначення, як готу-вати людину для роботи у створених технічних установах, апаратах, проблем інженерної психології, ергономіки, кібернетики тощо.

Психологія і суспільні науки. Психологія тісно пов'язана з іс-торією, економікою, соціологією, лінгвістикою, літературознавст-вом, теорією мистецтв, юридичними і політичними науками. Пси-хологічні дослідження не визначають соціальних процесів, але згадані суспільні науки не можуть розвиватись без даних психоло-гії. На основі і під впливом психологічних наук розвивалися такі науки, як соціальна психологія, юридична психологія тощо.

Зв’язок психології з конфліктологією. Конфліктологія(від лат. — конфлікт, зіткнення) — галузь соціологічних знань, спрямо-вана на дослідження методів аналізу конфліктів з використанням системно-математичних методів, дослідження конфліктів у системі соціально-економічних, соціально-політичних, міжособистісних взаємин та ін. Поняття конфлікту пов'язане в побутовому вживанні із сваркою, бійкою, суперечною сутичкою, лайкою; в концептуаль-ному вживанні — із зіткненням думок чи поглядів опонентів чи суб'єктів — учасників взаємодії; із розбіжністю, розходженням, колізією (колізія від лат. — стикаюсь), зіткненням протилежних ці-лей, сил, інтересів, прагнень; гострі суперечки й зіткнення погляді в суб'єктів розходження між правовими нормами. У конфліктології користуються поняттям консенсус (від лат. — погодження). Це по-няття означає у психології і конфліктології єдність думок, суджень, взаємну погодженість людей. На досягнення консенсусу впливає не тільки критерій науковості думки, а й суб'єктивні фактори — тиск громадської думки, засоби масової комунікації, авторитет лідера.

На початку XX ст. швейцарським психологом 3. Клапаредом у науковий побут уведене поняття «юридична психологія», що хара-ктеризувало прикладну галузь, яка активно розвивається, та досліджує прояв і використання загальних психологічних механізмів і закономірностей у сфері відносин, регульованих правом.

Як прикладна галузь юридична психологія, природно, повинна мати тісний взаємозв'язок насамперед з фундаментальними психо-логічними науками — історією, загальною й соціальною психологі-єю та ін. При цьому вони впливають на розвиток юридичної психо-логії через використання її представниками наявної у фундамен-тальних психологічних дисциплінах методології, категоріального апарата, теоретичних схем, загальних законів і механізмів виник-нення, прояву й розвитку психічних явищ. Однак у зв'язку з тим, що юридичній психології властива і своя «внутрішня логіка розви-тку», все ж виявлені специфічні закономірності надалі повинні асимілюватися й в узагальнених теоріях або концепціях, які розро-бляються у фундаментальних психологічних науках.

Для сучасної юридичної психології характерні дуже тісні взає-мозв'язки з багатьма суміжними психологічними дисциплінами: диференційною, віковою, педагогічною, медичною, інженерною психологією, психологією праці, управління тощо. Запозичаючи з даних суміжних наук багато вузлових теоретичних положень і ме-тодичного інструментарію, юридичні психологи не тільки адапту-ють їх стосовно до вирішення своїх приватних завдань, але й свої-ми науковими доробками визначають корекційно-стимулюючий вплив на побудову в зазначених галузях більш глибоких концепту-альних схем і моделей.

Відносно ж взаємозв'язків юридичної психології із суміжними науковими дисциплінами, які вивчають умови й аномальні форми індивідуального поводження (зокрема психіатрія та ін.), то вони найтісніші, адже це необхідно самі тісні контакти, щоб, по-перше, вибрати правильні орієнтири професійної компетенції (особливо відносно визначення дієздатності особистості), а по-друге, розви-нути власні теоретико-прикладні напрямки діяльності.

Особливий взаємозв'язок юридичної психології із правовими науками і юридичною практикою.

Юридична психологія по співвідношенню до всього спектра но-рмативно-правових і науково-юридичних феноменів повинна бути не окремою галуззю знань, тобто однією з безлічі наукових дисци-плін, а виступати в ролі науки, яка доповнює ці знання.

Психологічні нововведення широко впроваджуються в галузі сімейного, трудового, підприємницького законодавства. У зв'язку із цим представляється вкрай актуальним підвищити активність і с координованості дій юридичних психологів в обґрунтуванні й роз-робці психологічних основ теорії права і юридичної практики. У цьому зв'язку необхідно, по-перше, розпочати теоретико-прикладні

дослідження із всіх стадій правового регулювання, а не лише з пси-хології правозастосовної діяльності, а по-друге, у контексті розши-рених методологічних основ й уточненого предмета юридичної психології реально перетворити в перспективі об'єкт, предмет і за-вдання юридичної психології із сугубо прикладної науки в теоре-тичну поряд з філософією й соціологією права.

Відносно ж удосконалювання психологічного забезпечення різ-номанітних видів юридичної праці в останні роки (особливо при створенні різноманітних психологічних служб) відбуваються знач-ні позитивні зміни. Хочеться сподіватися, що наявні труднощі (як концептуального, так й організаційно-методичного характеру) бу-дуть успішно подоланні й у підсумку юридичні психологи не тіль-ки відстоять професійне право займати особливу позицію стосовно різних типів клієнтів-юристів, а й розширять свою «нішу» в обслу-говуванні юридичної практики. Природно, у цьому випадку необ-хідна тісна взаємодія й координування взаємозв'язків зі спеціаліс-тами таких галузей знання, як криміналістика, кримінологія, юри-дична педагогіка, соціальна робота та ін.

У структурі сучасної юридичної психології як прикладної науки можливо виділяти такі основні складові:

—        методолого-теоретичні й методичні основи, де обгрунтову-ються об’єкт, предмет, завдання, система, методологія й методи, a також розкривається історія й перспективи розвитку юридичної психології;

—        правова психологія — розділ юридичної психології, де ви-вчаються психологічні аспекти правової творчості й правової реалі-зації, психологічні закономірності й механізми правової соціаліза-ції особистості, розвитку правосвідомості і її дефекти;

—        кримінальна психологія — розділ юридичної психології, що до-сліджує психологічні особливості особистості злочинця у різних видах злочинної діяльності (насильницьких, корисливих і т. ін.), а також психологію злочинних угруповань й організованої злочинності;

—        психологія слідчої й оперативно-розшукової діяльності — розділи юридичної психології, у якому вивчаються психологічні аспекти розкриття й розслідування злочинів, а також розробляють-ся психотехнічні засоби впливу на кримінальні елементи;

—        судова психологія — розділ юридичної психології, де дослі-джуються психологічні аспекти судового розгляду, психологічні особливості особистості слідчого та інших учасників кримінально-го процесу, психологія слідчої діяльності, проблеми судово-психологічної експертизи, психологія підготовки та планування су-дової діяльності, психологія судової діяльності прокурора, адвока-та, підсудного, психологія прийняття судових рішень;

—        пенітенціарна психологія— розділ юридичної психології, де вивчаються психологічні аспекти ефективності різних видів пока-рань, психологія засуджених як умовно так і до позбавлення волі, a також обґрунтовуються заходи щодо їх ресоціалізації й реабілітації;

—        психологія цивільного правового урегулювання — розділ юридичної психології, де вивчаються психологія цивільних право-порушень, позиція сторін цивільного процесу та їх комунікативна активність, психологічні аспекти підготовки й організації такого роду справ, психологія діяльності прокурора, адвоката, когнітивна (пізнавальна) діяльність суду, судово-психологічна експертиза, психологія прийняття судових рішень у цивільних справах;

—        психологія діяльності юридичних організацій (організаційна юридична психологія) — розділ юридичної психології, де вивча-ється діяльність спеціалізованих закладів юридичного профілю.

Крім зазначених основних складових в останні роки активно почали розвиватися й такі напрямки юридичної психології, як пре-вентивна, військово-юридична, психологія юридичної праці, пси-хологія правовідносин на підприємстві та ін.