РОЗДІЛ 1 ЮРИДИЧНА психолопя В СИСТЕМІ ПСИХОЛОПЧНИХЗНАНЬ 1.1.Психологіяякнаука. Предмет і завдання юридичної психології


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 

Загрузка...

Внутрішній світ кожної окремої людини називають також суб’єктивним, підкреслюючи тим самим його приналежність конк-ретному суб'єкту, оскільки сприймає, мислить, переживає завжди певна людина. Є ще одне позначення внутрішнього, суб’єктивного світу людини — психологічний світ, психологія людини. Усі ці по-няття в даному контексті синонімічні. У буденному житті для по-значення реальності внутрішнього світу користуються також по-няттям «душевне життя людини». Душевне життя людини, або її внутрішній (суб'єктивний) світ, — це специфічна галузь науки психології.

Внутрішнє життя людини надзвичайно різноманітне. У своїй свідомості людина зберігає образи світу, в якому вона живе, має уявлення про оточуюче, розуміє й пояснює природний і соціаль-ний світи. Інакше кажучи, людина особисто формує свій світо-гляд: картину світу і образ самої себе (образ Я) у цьому світі. Але образ світу у людини відрізняється від образу, створеного в при-родознавстві і суспільствознавстві. I не тому, що у даного індиві-да він незрівнянно менш повний, менш адекватний і розчленова-ний. Людські образи, уявлення і думки, за визначенням О.Н.Леонтьєва [18], упереджені, вони пронизані емоціями, від-чуттями, переживаннями. У виразі «суб’єктивний світ людини» є ще один відтінок: людське сприйняття зовнішнього світу — це живе, емоційно забарвлене сприйняття, яке залежить від бажань, що є у суб’єкта, настроїв, що нерідко призводять до спотворення істинної картини навколишнього світу. Неможливо уявити собі людину, позбавлену відчуттів і переживань. Наш внутрішній до-свід вчить, що предмети, які не викликають емоційного відгуку в нашій душі, залишають нас байдужими, сприймаються як зовніш-ній фон.

Саме наявність вищих відчуттів — сорому, розкаяння, совісті, любові і т. ін — відрізняє людину від тварини. Цікаво, що упередженість розуму людини стала непереборною перешкодою на шля-ху створення штучного інтелекту, відтворюючого мислення люди-ни. «Розумні» машини можуть багато що: швидко рахувати, пере-бирати безліч варіантів і знаходити оптимальні, реалізувати складні програми, але вони нездатні відчувати і переживати. Але розум і відчуття не вичерпують всього різноманіття внутрішнього світу людини. Людина мислить і діє ради чогось; одна і та ж подія може глибоко торкнутися її відчуттів, а може залишити байдужим. Є ще один пласт нашого душевного життя, який пояснює складність людської поведінки, — це людські бажання, прагнення, наміри, ін-тереси, потреби. Ми завжди чогось хочемо і до чогось прагнемо. Потреби, інтереси, ідеали складають рушійні сили людської пове-дінки, активність устремлінь.

Внутрішнє життя людини усвідомлене. Людина усвідомлює свої думки, відчуття, цілі, вчинки. У свідомій вольовій поведінці вона здійснює владу над собою, підпорядковує одні мотиви іншим, ставить належне вище бажаного. У свідомості людини представле-ні інші люди, вона сама, її місце в співтоваристві.

При цьому людина стикається і з такими діями, про які вона не може дати собі ясну відповідь, рушійні причини яких не представлені в її самосвідомості. Психологічний світ людини включає в себе і несвідомі явища. До їх числа відносяться ваб-лення, звички, інтуїція тощо. Кожний з нас в тій чи іншій мірі замислювався над діями, спонукальна причина яких нам недо-статньо зрозуміла.

Ці явища складають психологічний зміст життя людини. Кож-ний з психічних процесів певний внесок в багатство внутрішнього світу, визначає специфіку проявів людської суб'єктивності.

Психологічний світ кожної окремої людини унікальний і непо-вторний, він даний йому в безпосередньому досвіді переживань. Внутрішнє життя є те, що пережите людиною, що складає його особистий суб’єктивний досвід. Але, можливо, психологічний світ замкнутий в собі, і є лише сукупністю явищ свідомості, неви-димих іншим.

Буденне життя людини пронизано безліччю психологічних зв'язків І ВІДНОСИН 3 іншими людьми і є основою для виникнення так званої побутової психології. Побутову психологію називають також донауковою, підкреслюючи тим самим, що вона передує психології як науці. Проте, вони існують одночасно. Носіями побу-тової психології є конкретні люди; кожний з нас свого роду психо-лог. Звичайно ж, всі люди розрізняються в плані психологічної прозірливості та життєвої мудрості. Одні вельми проникливі, здатні по ледве уловимих нюансах (виразу очей, позі та т. ін) проникнути

в настрій, стан, наміри людини. Інші не відрізняються такими здіб-ностями, менш чутливі до внутрішнього стану співбесідника; їх психологічний досвід не такий багатий. При цьому необхідно під-креслити, що немає жорсткої залежності між психологічною прозо-рливістю і віком людини: є діти, що добре орієнтуються в суб'єк-тивних властивостях однолітків, батьків, педагогів, і є дорослі, що погано розуміють внутрішні стани інших людей.

Основу побутової психології складають спільна діяльність, спі-лкування, реальні взаємостосунки людей. Джерелом побутової психології завжди є ті люди, з якими ми безпосередньо стикаємося. Необхідність погоджувати свої дії з діями іншого, розуміти не тіль-ки значення слів мови, а й контекст вислову, «прочитувати» в по-ведінці і зовнішньому вигляді іншого його наміри та настрій спо-нукає людину виділяти і фіксувати багатогранні прояви внутріш-нього життя.

Спочатку знання побутової психології існують невідривно від діяльності та поведінки людини, конкретне психологічне знання ніби вплетене в живу тканину дії і вчинку. У подальшому суб’єктивні стани одержують своє віддзеркалення, починають іс-нувати в людській мові. У мовних значеннях відбувається об'єктивування внутрішнього світу людини. У слові суб'єктивні переживання ніби відділяються від їх носія і стають доступними аналізу й осмисленню. 3 даною особливістю побутової психології ми стикаємося щодня. Наша мова містить велику кількість слів, що позначають психічні факти і явища. Безліч з цих слів складає поня-тійний апарат наукової психології. Звичайно, зміст термінів побу-тової психології і психологічної науки істотно відрізняється. Проте людина, що починає освоювати науку психологію, має, як правило, свій життєвий досвід і уявлення про психологію.

Існування побутової психології ставить питання про її взаємо-стосунки з науковою психологією. Це питання, крім академічного інтересу, має і практичний сенс. Якщо об'єктивно наше життя про-низане психологічними зв'язками і відносинами, якщо існує в спе-цифічних формах побутова психологія, а ми є її живими носіями, то цілком можливо допустити, що психологами ми стаємо (або не стаємо), засвоюючи психологічні уроки буденного життя. Адже на-зиваємо ж ми психологом людину, яка володіє мистецтвом розумі-ти іншу людину, здатну впливати на інших, хоча добре знаємо — психологічної освіти вона не має. Нерідко знавці людської природи зовсім не знайомі ні з теоретичними основами, ні з практичними методами психології.

Особливе значення питання про взаємостосунки побутової і на-укової психології набуває в окремих професіях. Той або інший рівень психологічної культури юриста позначається на фізичному і психічному здоров’ї, продуктивності діяльності багатьох людей. У наукових роботах виділяють цілий ряд відмінностей, вкажемо на основні з них.

Існують відмінності в об'єкті побутової й наукової психології, тобто відмінності в тому, хто і що стає джерелом психологічних знань. Об'єктом побутової психології завжди виступають конкретні люди, з якими ми безпосередньо стикаємося. Індивідуальний пси-хологічний досвід в основному і складений з досвіду спілкування та взаємостосунків з найближчим оточенням. Об'єкт наукової пси-хології історично змінювався і включав багатоманітні прояви люд-ської психіки.

Звідси слідує й інша відмінність побутової і наукової психоло-гії— відмінність у рівні узагальненості знань. Знання побутової психології приурочені до конкретних ситуацій і до конкретних лю-дей, а тому мало узагальнені. Часто вони виражаються образно, ме-тафорично. Знання наукової психології відрізняються узагальненіс-тю, фіксують факти і закономірності поведінки, спілкування, взаємодії людей, їх внутрішнє життя. Як правило, вони виражені в поняттях. Поняття вказує на істотні й постійні властивості людсь-кої психології.

Побутові і наукові психологічні знання розрізняються також способами їх отримання. Побутові знання про психологію людини отримуються шляхом безпосереднього спостереження над іншими людьми і самоспостереження. Наукова психологія для отримання нових знань та їх логічної структуризації використовує цілий арсе-нал методів: цілеспрямоване спостереження, експеримент, тести, інтерпретацію текстів, методи практичної психології і т. ін.

Різноманіття методів отримання знань наукової психології при-зводить до ще однієї істотної її відмінності від побутової психоло-гії— до наявності обширного, різноманітного матеріалу, який відо-бражає психологічні аспекти багатогранної життєдіяльності людини. Цей матеріал узагальнений, систематизований, представлений в ло-гічно не суперечливих конструкціях, поняттях, теоріях. Психологіч-ній науці властива усвідомлена тенденція до розчленованого опису психологічної реальності. Знання побутової психології не системати-зовані, фрагментарні, часто суперечать одне одному.

Істотно різні шляхи і способи передачі знань побутової і нау-кової психології. Можливості трансляції буденних психологіч-них знань від однієї людини до іншої, від старших до молодших вельми обмежені. Тут як не можна краще застосовано правило: кожен вчиться на своєму власному досвіді і на своїх помилках. 3 одного боку, існують труднощі вербалізації індивідуального

психологічного досвіду, вираження суб’єктивних переживань у мові для їх передачі, а з іншою — присутня певного роду недо-віра до істинності відомостей, що повідомляються. Сказане лег-ко ілюструється одвічною проблемою батьків і дітей, старших і молодших, коли підростаюче покоління не визнає загальнозна-чущих цінностей, норм взаємостосунків, накопиченого досвіду старшого покоління.

Науково-психологічні знання вивірені і впорядковані в науко-вих теоріях, описані в наукових працях. Існують соціально відпра-цьовані та закріплені способи й форми поповнення і збереження, відтворення і передачі науково-психологічних знань: дослідні ін-ститути, навчальні заклади, наукова література і т. ін.

Зіставлення можливостей побутової і наукової психології пока-зує істотні переваги останньої. Для продуктивної взаємодії з інши-ми потрібні фундаментальні психологічні знання, які узагальнюва-ли б відповідний досвід всього людського співтовариства, а не тільки особистий досвід. Разом з тим неприпустиме зневажливе відношення до побутової психології. Узагальнений і науково вира-жений досвід сумісної життєдіяльності людей одержує свою зна-чущість, коли він «пропущений» через внутрішній досвід, коли він перетворився на особисте надбання.

Поняття і концепції наукової психології впливають на побу-тові уявлення людей про своє психічне життя. У розмовну мову проникають наукові поняття психології, і люди починають ви-ражати свої суб’єктивні стани через ці поняття. В першу чергу це ті поняття, які описують динаміку і напруженість психічного життя, такі як «комплекс», «стрес», «компенсація», «заміщення» і т. ін. Великий вплив на буденну свідомість зробили, наприклад, роботи відомого психолога і лікаря, засновника психоаналізу З.Фрейда. Люди, які ознайомилися з його вченням про неврози, стали пояснювати свою поведінку, свої внутрішні переживання термінами і конструкціями психоаналітичної теорії, внаслідок цього практикуючі психотерапевти зафіксували істотне зростан-ня відповідних неврозів.

3 обмеженням предмета і появою спеціальних методів його до-слідження пов’язані істотні відмінності наукової і побутової психо-логії: 1) звідки і яким чином отримуються психологічні знання; 2) у яких формах вони зберігаються і 3) завдяки чому передаються, відтворюються.

Таким чином можливо дійти висновку про те, що побутова і на-укова психологія відрізняються за п’ятьма основними параметрами (див. рис. 1.1):

Побутова

ПСИХОЛОГІЯ

Наукова

X

 Конкретна

Загальна

 

Інтуїтивна

Раціональна

 

Знання необмежені

Порівняльні

характеристики

побутової

та наукової

психології

Знання обмежені

 

Заснована на спостереженні

Заснована на експерименті

 

Обмежена в

матеріалах

Необмежена в матеріалах

 

/                                                          \

 

            ПСИХОЛОГІЯ        

 

Побутова       

            Наукова

                                                          

Рис. 1.1. Співвідношення побутової та наукової психології

По-перше: побутові психологічні знання конкретні; вони при-урочені до конкретних ситуацій, конкретних людей, конкретних задач. Говорять, офіціанти і водії таксі — теж хороші психологи. Але в якому значенні, для вирішення яких задач? Як ми знаємо, ча-сто — досить прагматичних. Також конкретні прагматичні задачі вирішує дитина, поводячись одним чином з матір'ю, іншим — з ба-тьком, й знову зовсім інакше — з бабусею. У кожному конкретно-му випадку вона точно знає, як треба поводитися, щоб добитися бажаної мети. Але навряд чи ми можемо чекати від неї такої самої проникливості відносно чужих бабусі або мами. Отже побутові психологічні знання характеризуються конкретністю, обмеженістю задач, ситуаційністю, на які вони розповсюджуються.

Наукова ж психологія, як і всяка наука, прагне до узагальнень. Для цього вона використовує наукові поняття. Визначення по-нять — одна з найважливіших функцій науки. У наукових поняттях відображаються найістотніші властивості предметів і явищ, загаль-ні зв'язки та співвідношення. Наукові поняття чітко визначаються, співвідносяться одне з одним, зв'язуються в закони.

Потрібно відзначити одну особливість наукових психологічних понять: вони часто співпадають з побутовими за своєю зовнішньою формою, тобто, просто кажучи, виражаються тими ж словами. Про-те внутрішній зміст, значення цих слів, як правило, різні. Побутові терміни зазвичай більш розпливчасті й багатозначні.

Таким чином, досвідом побутової психології є індивідуальний досвід зі всіма його нюансами. Формується він випадково, і психо-логічні знання, необхідні людині для життя, використовуються 3 нього, як правило, інтуїтивно і несистематично. Наукова психоло-гія базується на досвіді, який із самого початку є абстрагованим від багатьох деталей, понятійно оформленим. Інші й шляхи, методи пі-знання — цілеспрямованого, систематизованого, інструментальний оснащеного. Для наукового психолога вдала здогадка стає гіпоте-зою, що допускає експериментальну перевірку. Звичайно, експери-мент можливий також у побутовій психології, і люди часто вдають-ся до цього ефективного засобу отримання необхідної інформації (не чекаючи відповідного випадку, а активно організовуючи його). Проте науково-психологічні експерименти відрізняються не тільки більшою строгістю своїх гіпотез, а й умовами проведення. У сучас-ній психології ці умови нерідко відокремлені від життєвої конкрет-ності і навіть можуть спотворювати її. Відрізняються і результати експериментів: ученим нерідко доводиться відмовлятися від влас-них буденних уявлень.

Слід звернути увагу на те, що, по-перше, в наукових описах психічних явищ дослідники використовували свій особистий до-свід. Проте головна цінність цих описів полягає не тільки в їх про-никливості і детальності, a у тому, що вони виявилися вдалими уза-гальненими схемами для постановки науково-дослідних задач.

Друга відмінність побутових психологічних знань полягає у то-му, що вони носять інтуїтивний характер. Це пов'язано з особливим способом їх отримання: вони отримуються шляхом практичних проб. Подібний спосіб особливо виразно помітний у дітей. Часто пе-дагоги і тренери знаходять ефективні способи виховання, навчання, тренування, йдучи тим же шляхом: експериментуючи і вміло помі-чаючи щонайменші позитивні результати, тобто в певному значенні «йдучи на дотик». Нерідко вони звертаються до психологів з про-ханням пояснити психологічне значення знайдених ними прийомів.

Ha відміну від цього наукові психологічні знання раціональні і цілком усвідомлені. Звичний шлях полягає у висуненні словесно формульованих гіпотез і перевірці логічно витікаючих з них нас-лідків.

3 викладеного можна зробити висновок, що обширний досвід побутової психології зберігається й існує відповідно до тих видів практики, з яких він одержаний і які він знаходить.

Наукова психологія систематизує знання у формі логічних не-суперечливих положень, аксіом і гіпотез. Знання спрямовано аку-мулюються, служать базою розширення та поглиблення знайдених закономірностей, і відбувається це саме завдяки наявності спеціа-льної наочної мови.

He слід розуміти точне визначення предмета наукової психоло-гії як обмеження її дослідницьких можливостей. Наприклад, науко-ва психологія активно вторгається в житейський досвід, справедли-во претендуючи на нове освоєння суспільного фактичного матеріалу. Закономірні, тому постійні вимоги точно користуватися наявним понятійним апаратам (і лише ним), це захищає досвід від «засмічення» побутовими асоціаціями.

Третя відмінність полягає в способах передачі знань і навіть у самій можливості їх передачі. У сфері практичної психології така можливість вельми обмежена. Це безпосередньо витікає з двох по-передніх особливостей побутового психологічного досвіду — його конкретного й інтуїтивного характеру.

Накопичення і передача наукових знань можлива завдяки тому, що ці знання кристалізуються в поняттях та законах. Вони фіксу-ються в науковій літературі і передаються за допомогою вербаль-них засобів. Таким чином, буденні психологічні знання, здавалося б, легко доступні. Поради людей, відточені афоризми мислителів містять згустки побутового досвіду. Проте скористатися цим досві-дом не просто: буденні знання не фіксують реальних умов, в яких вони були одержані, а ці умови є вирішальними при спробі викори-стовувати відоме іншою людиною і в новій ситуації. Тому так час-то помилки батьків повторюються їх дітьми. Власний досвід, що співвідноситься з своїми можливостями і специфічними умовами, доводиться переживати і накопичувати наново. Інша справа — до-свід наукової психології. Хоча він і не такий обширний як побуто-вий, зате містить інформацію про умови, необхідні й достатні для відтворення тих або інших явищ. Одержані знання впорядковані в наукових теоріях і передаються шляхом засвоєння узагальнених, логічно зв'язаних положень, які служать підставою для висунення нових гіпотез. Завдяки розвитку експериментального підходу нау-ковий досвід містить факти, недоступні побутовій психології.

Четверта відмінність полягає в методах отримання знань у сфе-рах побутової і наукової психології. У побутовій психології ми ви-мушені обмежуватися спостереженнями і роздумами. У науковій психології до цих методів додається експеримент.

Суть експериментального методу полягає у тому, що дослідник не чекає збігу обставин, в результаті якого виникає явище, що цікавить його, а викликає це явище сам, створюючи відповідні умови. Потім він цілеспрямовано варіює ці умови, щоб виявити закономірності, яким дане явище підкоряється. 3 введенням у психологію експерименталь-ного методу психологія сформувалася в самостійну науку.

Нарешті, п'ята відмінність, і разом з тим перевага, наукової психології полягає у тому, що вона має в своєму розпорядженні обширне, різноманітне накопичення унікального фактичного мате-ріалу, недоступному у всьому своєму обсязі жодному носію побу-тової психології. Матеріал цей накопичується і осмислюється, зок-рема в спеціальних галузях психологічної науки.

Отже, наукова психологія є системою теоретичних (понятій-них), методичних і експериментальних засобів пізнання й дослі-дження психічних явищ (донаукових), вона є переходом від необ-меженого і різнорідного опису цих явищ до їх точного наукового визначення, до можливості методичної реєстрації, експерименталь-ного встановлення причинних зв'язків і закономірностей, забезпе-чення спадкоємності результатів.

Тепер, коли ми переконалися в цілому ряді переваг наукової психології перед побутовою, доречно поставити питання: а яку по-зицію наукові психологи повинні зайняти по відношенню до носіїв побутової психології?

Уявимо собі поряд з освіченим фахівцем-психологом якого-небудь мудреця, що необов'язково живе сьогодні, якого-небудь ста-рогрецького філософа. Цей мудрець — носій багатовікових роздумів людей про долі людства, про природу людини, її проблеми, щастя. Фахівець-психолог— носій наукового досвіду, якісно іншого. Так яку ж позицію він повинен зайняти по відношенню до знань і досві-ду мудреця? Питання це не безпідставне, воно неминуче рано чи піз-но встане перед кожним фахівцем: як повинні співвідноситися у на-шій голові, у нашій душі, у нашій діяльності ці дві позиції?

Існує помилкова позиція, яку, втім, нерідко займають психологи з великим науковим стажем. «Проблеми людського життя, — гово-рять вони, — ні, я ними не займаюся. Я займаюся науковою психо-логією. Я розбираюся в нейронах, рефлексах, психічних процесах, a не в муках творчості».

Чи має ця позиція деякі підстави? Зараз ми вже можемо відпові-сти на це питання: так, має. Ці деякі підстави полягають у тому, що

згаданий науковий психолог вимушений в процесі своєї освіти зро-бити кроку в світ загальних понять.

Пошана і увага до побутового досвіду, його знання застережуть ще від однієї небезпеки. Річ у тому, що, як відомо, в науці не можна відповісти на одне питання без того, щоб не виникло десять нових. Але нові питання бувають різні. I це не просто слова. У науці існу-вали і існують, звичайно, цілі напрями, які не знаходили відповіді. Проте перш ніж остаточно припинити своє існування, вони якийсь час працювали вхолосту, відповідаючи на питання, які породжува-ли десятки інших питань.

Розвиток науки нагадує pyx по складному лабіринту з багатьма тупиковими ходами. Щоб вибрати правильний шлях, потрібно ма-ти, як часто говорять, хорошу інтуїцію, а вона виникає тільки при тісному контакті з життям.

Таким чином, науковий психолог-юрист повинен бути одночас-но хорошим побутовим психологом. Інакше він не тільки буде ма-локорисний науці, а й не знайде себе в своїй професії, просто кажу-чи, буде нещасний.

Отже, наукова психологія, по-перше, спирається на побутовий психологічний досвід; по-друге, «витягує» з нього свої задачі; на-решті, по-третє, на останньому етапі ним перевіряється.

Зв'язок наукової психології з практикою характеризується точні-стю постановки прикладних задач і методів їх рішення. Як правило, такі задачі породжувалися труднощами, які виникають у непсихоло-гічних галузях, а їх усунення виходило за межі компетенції відповід-них фахівців. Зазначимо також, що прикладні галузі могли з'являтися незалежно від становлення загальнопсихологічної науки.

Галузі психології можна розрізняти за декількома критеріями. По-перше, за сферами діяльності (зокрема професійної), потреби яких обслуговують, тобто за тим, що робить людина: юридична психологія, психологія праці, інженерна, педагогічна та ін. По-друге, за тим, хто саме цю діяльність виконує, є її суб'єктом і разом з тим об’єктом психологічного аналізу: людина певного віку (дитя-ча і вікова психологія), групи людей (соціальна психологія), пред-ставник тієї або іншої національності (етнопсихологія), пацієнт психіатра (патопсихологія) і т. ін. Нарешті, галузі психології мо-жуть визначатися за конкретними науковими проблемами: пробле-ма зв'язку порушень психіки з мозковими ураженнями (нейропси-хологія), психічних і фізіологічних процесів (психофізіологія).

Зрозуміло, що, як уже вказувалося, психолог-практик — це не просто побутовий психолог. Звичайно, він далеко не завжди має готові зразки рішення задач і повинен вивчати, винахідливо вико-ристовувати повсякденний досвід, та все ж для нього цей досвід

оформлений концептуально, а задачі досить чітко розділені на ви-рішувані і нерозв'язні. Слід підкреслити, що відносна автономія прикладних галузей від їх загальних психологічних підстав дозво-ляє встановлювати власні практичні зв'язки з іншими науками — соціологією, біологією, фізіологією, медициною та ін.

Нарешті, існують і такі психологічні тести, де грань між науко-вою й побутовою психологією важко встановити. Так, у керівницт-ві по діловому спілкуванню даються конкретні практичні поради щодо адекватної соціальної поведінки, взаємодії з іншими людьми, які роблять контакти успішними. 3 одного боку, це свого роду «підручники» побутової психології, з іншого — систематичний пе-релік результатів, що дає матеріал для наукового дослідження.

Таким чином, положення психологічної науки визначається її двома різноспрямованими традиціями. Перша з них — прагнення стати природничо-науковою дисципліною, друга— зайняти місце побутової психології. Обидві ці цілі незбагненні, але кожна з них породжує свої конкретні задачі.

3 одного боку, в порівнянні з побутовою психологією наукова є спеціальною дисципліною, яка володіє понятійним і методичним апаратом для вивчення психічного життя людини, законів її органі-зації і розвитку. Точність і регулярність фіксації одержуваного до-свіду, можливість строгої перевірки і направленого відтворення зближують її з природничими науками. 3 іншого боку, психологіч-на наука має особливості, пов'язані із специфікою об'єкта вивчен-ня — його здібністю до внутрішнього віддзеркалення своїх станів. Буденні уявлення людини про себе, будучи засобами і результата-ми вирішення реальних життєвих задач, можуть бути стійкими й існувати незалежно від їх наукових пояснень. Гуманітарний аспект психології полягає не тільки у вивченні, а й у практиці створення цих уявлень як способів подолання конфліктних ситуацій, осмис-лення і продуктивного розвитку життєвого досвіду.

Наукова і побутова психологія, зберігаючи принципові відмін-ності, вступають у необхідні взаємні зв'язки. Психологічна наука, розвиток якої можна, вслід за Л. С. Рубінштейном, представити у вигляді піраміди, сильна своєю основою. Побутове осмислення різ-номанітної психологічної реальності не зникає з появою спеціаль-ної науки і є, навпаки, постійним джерелом її життєдіяльності. Ра-зом з тим наукові досягнення активно проникають в буденне життя, пропонуючи нові, ефективні засоби запам'ятовування її за-конів, виховання і розвитку особистості.

Наукова психологія в цілому — це спроба усвідомити, регулярно осмислювати, відтворювати й удосконалювати існуючий і такий, що постійно розвивається, досвід психічного життя сучасної людини.

Юридична психологія (від лат. juris — право) — галузь психо-логічної науки, яка вивчає закономірності і механізми психічної ді-яльності людей у сфері регульованих правом відносин. На початку свого виникнення під впливом розвитку експериментальної психо-логії наприкінці XIX — початку XX ст. були проведені перші лабо-раторні дослідження в галузі юридичної психології. Основні зусил-ля були спрямовані на вивчення психології свідчень свідків і допиту (О. Провині, Р. Гросс, Д. Марбе, В. Штерн та інші), діагнос-тики причетності до злочину (К. Юнг та ін.), судової і слідчої робо-ти, психологічних основ професійного відбору і навчання юристів (Р. Мюнстерберг). Дослідження з юридичної психології стали інте-нсивно проводитися в 20-х pp. XX ст. Були виконані численні ро-боти щодо вивчення психології злочинців і ув'язнених, побуту зло-чинного світу, закономірностей формування свідчень свідків і причин виникнення в них помилок, з теорії і методики судово-психологічної експертизи (О. Е. Брусиловський, М. Н. Гернет, М. М. Гродзинський, Я. А. Канторович, A. С. Тагер та ін.), проведені оригінальні дослідження по виявленню психологічними методами слідів злочину (О. Р. Лурія). Значно активізувалися наукові дослі-дження в галузі юридичної психології, уточнений її предмет, сфор-мульовані юридичні принципи (А. В. Дулов, О. Р. Ратинов та ін.). Систему сучасної вітчизняної юридичної психології складають кримінальна психологія, яка вивчає психологічні механізми зло-чинної поведінки і особистості злочинця; судова психологія, що охоплює широке коло питань, пов'язаних з судочинством; виправ-на психологія, яка вивчає проблеми виправлення правопорушників; правова психологія, яка вивчає правосвідомість, принципи її вихо-вання та причини деформації. У юридичній психології застосову-ються всі основні методи психології (експеримент, спостереження, бесіда, анкетування та ін.), розробляються і специфічні для даної галузі знань методи (наприклад, психологічний аналіз матеріалів кримінальної справи і т. ін.).

Юридична психологія досліджує цілі і методи психологічного дослідження особистості як суб'єкта права.

Юридична психологія використовує методи і методологічні принципи загальної і соціальної психології. Структура ж юридич-ної психології, коло досліджуваних нею проблем визначаються ло-гікою правового регулювання. Практичні рекомендації у юридич-ній психології строго співвідносяться з нормами матеріального і процесуального права.

Об'єктом вивчення юридичної психології є конкретні типи лю-дей і їх спільності як суб'єкти правової активності в межах існую-чих процесів правового регулювання.

Предметом юридичної психології є дослідження і виявлення психологічних фактів, закономірностей та механізмів реалізації людьми активності в області правотворчості і правореалізації, а та-кож психологічне забезпечення праці юристів у різних сферах пра-вової реальності.

До основних завдань юридичної психології відносяться:

по-перше, методолого-теоретичне: розробка відповідно до ви-мог загальної наукової методології і гносеології проблем об’єкта, предмета, методологічних принципів, історичного розвитку, кате-горіального апарату, структури і взаємозв'язку даної дисципліни з суміжними науками, створення соціально-психологічної методики дослідження проблем боротьби із злочинністю і психологічного за-безпечення юридичної діяльності;

по-друге, аналітичне: дослідження психологічних закономірно-стей і механізмів розвитку правосвідомості, злочинних діянь інди-відуального й групового характеру, психологічної сторони процесу виправлення засуджених, проблем ефективності психологічного забезпечення правового регулювання та формування особистості суб’єктів юридичної діяльності;

по-третє, прогностичне: вироблення науково обґрунтованих припущень про можливу динаміку детермінації, психологічні зако-номірності зміни правосвідомості й злочинності як соціальних явищ, про тенденції розвитку особистості окремих категорій зло-чинців і злочинних груп, експертно-психологічні оцінки та прогно-зування ефективності правового регулювання;

по-четверте, практичне: розроблення і впровадження рекомен-дацій юридичної психології, спрямованих на підвищення ефектив-ності правотворчої, виправної, правоохоронної й пенітенціарної ді-яльності, на професійний розвиток індивідуальних і колективних суб’єктів юридичної праці, участь фахівців-психологів у юрисдик-ційному процесі, в проведенні судово-психологічних експертиз, психологічного консультування і психокорекційної роботи 3 людь-ми з девіантною поведінкою.

Розглянуті основні завдання є віддзеркаленням загальних функ-цій юридичної психології. її подальший розвиток обумовлений 30-внішніми соціальними замовленнями юридичної практики і внут-рішніми наочно-логічними закономірностями.

Юридична психологія забезпечує розуміння юристами поведінки людини як суб'єкта правовідносин, виявляє особливості психічної діяльності різних суб'єктів правовідносин, їх психічних відносин в різних ситуаціях правозастосування і правоохорони, сприяє розробці рекомендацій з удосконалення правового регулювання життя суспі-льства, сприяє пізнанню закономірностей взаємодії людини з навколишнім середовищем, вивчає особливості і умови формування соціа-льно адаптованої і девіантної поведінки особистості, озброює юрис-та системним аналізом поведінки злочинця, структурним підходом до організації слідчої і судової діяльності органів правозастосування і правоохорони.

О.В.Тімченко [15] вказує на те, що на сучасному етапі розвитку юридичної психології можливо окремо виділити екстремальну юридичну психологію як науково-практичний розділ який вивчає психологічні закономірності діяльності правоохоронних органів при виникненні надзвичайних обставин і ситуацій, пов'язаних з підвищеним професійним ризиком, небезпекою для життя та здо-ров'я, та розробляє науково обґрунтовані заходи психологічного забезпечення професійної та функціональної надійності персоналу при виконанні задач в умовах, що потребують граничної мобілізації фізичних, психологічних і моральних якостей особистості.

Виділення екстремальної юридичної психології як окремого на-уково-практичного розділу юридичної психології він пов'язує 3 особливими морально-правовими аспектами діяльності правоохо-ронців в ризиконебезпечних ситуаціях оперативно-службової та службово-бойової діяльності.

Фактично екстремальна юридична психологія здійснює синтез основ психологічних знань з питань діяльності особистості в особ-ливих умовах і основ норм права, які регулюють поведінку та взає-мовідносини між індивідами, між особистістю та суспільством в умовах надзвичайних обставин і ситуацій.

При цьому предметом екстремальної юридичної психології є вивчення загальнопсихологічних закономірностей функціонування психіки та життєдіяльності індивіда в зоні граничних можливостей організму, особистості, групи, соціуму, а також удосконалювання управління та практичної діяльності правоохоронних органів у кри-зових та надзвичайних обставинах і ситуаціях.

Виходячи з викладеного О.В.Тимченко визначає такі основні завдання сучасної екстремальної юридичної психології як окремої галузі юридичної психології:

—        визначення оцінки напруженості праці та психофізіологіч-ної «вартості» основних видів правоохоронної діяльності;

—        визначення факторів професійної незадоволеності серед праців-ників правоохоронних органів України та основних функціональних порушень психічної сфери особистості, що виникають у правоохорон-ців в процесі оперативно-службової та службово-бойової діяльності;

—        вивчення психологічних особливостей дій працівників пра-воохоронних органів у ризиконебезпечних ситуаціях оперативно-службової та службово-бойової діяльності;

—        дослідження психологічного впливу різноманітних стрес-факторів оперативно-службової та службово-бойової діяльності на правоохоронців;

—        розроблення новітніх методів і психотехнологій в межах ек-стремально-психологічної підготовки правоохоронців;

—        удосконалення професійно-психологічної підготовки пер-соналу, працівників правоохоронних органів України щодо забез-печення особистої безпеки та виживання в ризиконебезпечних си-туаціях оперативно-службової та службово-бойової діяльності;

—        вивчення психологічних особливостей забезпечення право-порядку в умовах надзвичайних обставин і ситуацій;

—        вивчення психологічних особливостей управління праців-никами правоохоронних органів у кризових та надзвичайних об-ставинах і ситуаціях;

—        психологічне забезпечення переговорної діяльності при проведенні контртерористичних операцій та звільненні заручників;

—        психологічний супровід попередження та припинення гру-пових порушень громадського порядку;

—        діагностика, профілактика та корекція негативних психічних станів, що виникають у правоохоронців під впливом ризиконебезпеч-них ситуацій оперативно-службової та службово-бойової діяльності;

—        надання екстреної психологічної допомоги правоохорон-цям, які зазнали сильного психотравмуючого впливу при виконанні професійних обов'язків;

—        розроблення сучасних методів постекстремальної роботи з правоохоронцями, психологічне забезпечення відновлювального періоду діяльності особового складу після виконання складних за-дач оперативно-службової та службово-бойової діяльності;

—        розроблення сучасних методів надання психологічної допо-моги правоохоронцям, які застосували табельну зброю та спеціаль-ні засоби для припинення правопорушень;

—        організація психологічної допомоги пораненим працівникам та членам їх сімей, а також членам сімей загиблих правоохоронців при виконанні службових обов'язків.

Методологічну основу екстремальної юридичної психології можуть скласти концептуальні підходи щодо вивчення психологіч-ного (професійного) стресу (В.О. Бодров, Л.О. Китаєв-Смик, А.Б. Леонова, Н.І. Наєнко, Г. Сельє, В.В. Суворова та ін.).

Суттєве значення для розвитку екстремальної юридичної пси-хології як окремої галузі юридичної психології мають:

—        положення, що пов'язані з розробленою у вітчизняній пси-

хології теорією єдності психіки і діяльності (Б.Г. Ананьєв, Л.С. Ви-

готський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов та ін.);

—        теоретичні положення загальної та генетичної психології що розкривають закономірності розвитку особистості як суб'єкта влас-ної життєдіяльності (С.Л. Рубінштейн, С.Д. Максименко та ін.);

—        системно-структурний підхід щодо вивчення психологічної готовності до діяльності (О.Д. Ганушкін, М.І.Д'яченко, Л.С. Нерсе-сян, В.М. Пушкін, О.Д. Сафін, М.І.Томчук та ін.);

—        концепція відстрочених реакцій на травматичний стрес (посттравматичних стресових реакцій) (Ф.В. Бассін, Д Вільсон, М. Горовиць, Л.А. Пергаменшик, Н.В. Тарабрина, Ч. Фіглі, 3. Фрейд, Д. Шпігель та ін.).

Джерела екстремальної юридичної психології як науково-практичного розділу юридичної психології складають:

—        нормативно-правові документи, що стосуються вдоскона-лення діяльності правоохоронних органів України;

—        дані про особливі психічні стани і реакції, що спостеріга-ються в ризико-небезпечних ситуаціях (Ю.О. Олександровський, Г.О. Балл, М.Д. Левітов, Л.Ф. Шестопалова та ін.), у тому числі — правоохоронної діяльності (О.М. Бандурка, С.П Бочарова, І.О. Ко-тенев, B.C. Медведєв, О.М. Столяренко та ін.);

—        праці сучасних вітчизняних психологів із теорії та практики психологічної допомоги (О.Ф. Бондаренко, В.П. Москалець, Н.В. Чепелєва, С.І. Яковенко, Т.С. Яценко та ін.).

Завдання, які повинна вирішувати екстремальна юридична психологія, визначаються різноманітністю та складністю теорети-чних і практичних проблем, що входять у сферу діяльності право-охоронних органів. Дослідження в межах екстремальної юридич-ної психології мають своєю задачею удосконалювання психоло-гічного добору та психологічної підготовки правоохоронців до ді-яльності у кризових та надзвичайних обставинах і ситуаціях, а та-кож розробку засобів захисту особового складу від травмуючого впливу психогенних факторів оперативно-службової та службово-бойової діяльності.