6.3. Колектив та його роль у виправленні засуджених до позбавлення волі


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 

Загрузка...

Працівник установ виконання покарань у своїй діяльності ма-ють справу не тільки з кожним засудженим окремо, але й з різними групами та колективами. Це може бути бригада, загін, навчальна група або група засуджених, згуртована кримінальним «авторите-том». 3 випадкової сукупності засуджених начальник загону пови-нен сформувати колектив, який допоможе йому в справі виправ-лення та перевиховання засуджених. У зв'язку з цим працівникові установ виконання покарань необхідно знати основні соціально-психологічні закономірності функціонування груп і колективів, групову, колективну психологію.

Група— це об'єднання людей у спільноти для спільної діяльності в процесі виробництва та відтворення матеріальних і духовних благ.

Суспільство складається з безлічі реальних груп, які розрізня-ються не тільки за роллю та місцем у суспільному житті, а й за ве-личиною. Так виділяють: великі суспільні групи (макрогрупи), малі соціальні групи (мікрогрупи). До макрогруп відносяться нації,

прошарки, професійні об'єднання та інші більші спільності. Подіб-ні умови життя людей, що входять у ці групи, породжують подібні соціально-психологічні явища. Завдання керування соціальними процесами, керівництва масами, завдання пропаганди (яка, як відо-мо, є одним з основних засобів управління) вимагають знання та врахування цих явищ.

Між малими і великими існують вторинні групи, у яких люди, представники різних великих груп, об'єднані єдиним виробничим ци-клом, єдиним завданням (завод, установа, навчальний заклад тощо).

До мікрогруп можна віднести шкільний клас, студентський курс, а також бригаду, загін засуджених. Іноді їх називають пер-винними групами. У них здійснюється постійне міжособистісне спілкування, контакт, взаємодія, що породжує різноманітні соціа-льно-психологічні (внутрішньогрупові) явища, які накладають від-биток на життя та діяльність людей. Тому малі групи — предмет дослідження психологічної науки. Без врахування цих явищ керів-ництво колективами ускладнюється.

Мікрогрупи — це співтовариства людей, які об’єднані спільною діяльністю або простором, часом та реальними безпосередніми вза-єминами між людьми, які розрізняються між собою за своїм суспі-льним призначенням та функціями (навчальні, трудові, ігрові і т. ін.), офіційною організацією та внутрішньою психологічною структурою (організовані та неорганізовані, із внутрішньою струк-турою, яка сформувалася чіткою, і аморфні).

Особливу виховну роль серед мікрогруп відіграють референтні групи, такі, з думкою яких людина рахується, норми та вимоги яких вона засвоює і виконує. Одна й сама особа може входити в одну або кілька таких груп.

He всяка група є колективом. Колектив — це вища форма орга-нізованої групи, яка має певну організаційну структуру об'єднання людей. Таке об'єднання створене для досягнення спільних цілей. До основних ознак колективу відносяться: свідоме об'єднання лю-дей на основі цілей і завдань; відносна стійкість, тривалість існу-вання; певна організація, що припускає наявність органів управлін-ня, дисципліни та відповідальності; єдність основних інтересів всіх членів даного об'єднання; наявність особливого типу відносин — відповідальної взаємозалежності та товариського співробітництва.

Найважливішою ознакою колективу є наявність мети. При від-сутності таких цілей будь-який, навіть високий ступінь організації групи сам по собі не перетворює її в колектив. Злочинна група не-рідко має чітку організаційну та психологічну структуру.

Колектив засуджених складається з позбавлених волі й ізольо-ваних від суспільства правопорушників. Перебування засуджених у

колективі примусове, вони не можуть самовільно залишати кримі-нальну установу, переходити з одного підрозділу в інший. Вся дія-льність людей, які перебувають в умовах позбавлення волі в колек-тиві засуджених, детально регламентується нормами установи виконання покарань.

Колективу засуджених властива і така ознака, як чітка організа-ція їх спільної трудової діяльності, навчання, режиму. Для досяг-нення поставлених цілей і управління діяльністю колектив засу-джених має необхідні органи в особі ради колективу та само-діяльних організацій, наділених відповідними повноваженнями та відповідальністю.

Колектив засуджених є колективом закритого типу; він обме-жений у зв'язках з іншими колективами, громадськими та держав-ними організаціями, у відносинах з ними він не може (не наділений повноваженнями) виступати від свого імені а діє тільки через адмі-ністрацію установи виконання покарань.

Нарешті, колектив засуджених характеризується не тільки вели-кою розмаїттям людей (національним, віковим, професійним тощо), a й різним ступенем їхньої аморальності та педагогічної занедбаності, свофідністю відносин, групових традицій, звичок та настроїв.

Особливості колективу засуджених відображаються в його ду-ховному житті та психології. В самому складі засуджених закладені передумови для виникнення негативних соціально-психологічних явищ. Однак колектив засуджених при вмілому керівництві ним може відігравати важливу роль у виправленні та перевихованні людей, які скоїли протиправні дії.

Більшого успіху в діяльності домагаються ті керівники (коло-ній, відділів тощо), які не тільки розуміють важливе значення коле-ктиву у виправленні та перевихованні засуджених, а й чітко розби-раються в його духовному житті, причинах та особливостях соціально-психологічних процесів та явищ у ньому.

Психологія колективу — одна з сторін його духовного життя, у якій специфічно (у формі сукупних думок, співпереживань, групо-вих і колективних відносин, звичок, традицій тощо) відображають-ся загальні та приватні умови життєдіяльності цієї спільності (осо-бливості контингенту, розв'язуваних завдань, розміщення, рівень і стиль керівництва і т. ін.). В силу цього психологія конкретної гру-пи, колективу не є точною копією суспільної психології.

У якому співвідношенні перебуває психологія груп, колективів і психологія особистості? Первинне відображення навколишніх умов здійснюється індивідами (зрозуміло, що їхній внутрішній світ вже сформувався під впливом сукупності загальних та особистісних фак-торів). Потім результати цього відображення об'єднуються й виникають своєрідні групові соціально-психологічні явища, не тотожні сумі індивідуально-психологічних явищ. Відомо, що в природі при об'єднанні різних предметів виникають нові, яким притаманні нові властивості (наприклад, при сплаві олова та міді виникає твердість, не властива ні тому, ні іншому металу зокрема). Подібно цьому в ко-нтактному спілкуванні індивідів виникають нові специфічні соціаль-но-психологічні явища, не властиві кожному з них окремо.

У спільній діяльності люди неминуче взаємодіють та спілку-ються. Контактне спілкування — невід'ємний елемент життєдіяль-ності будь-якого первинного колективу, воно виступає в якості од-нієї з духовних потреб людини, що спонукує її до суспільної, пізнавальної та іншої активності. В спілкуванні відбувається взає-модія особистості з безпосереднім соціальним середовищем, вини-кають прямий обмін думками, поглядами, ідеями, симпатіями та антипатіями, а також інші соціально-психологічні явища.

У колективі засуджених внаслідок деформації моральних оцінок нерідко існують протиріччя між офіційними та неофіційними фор-мами спілкування що виражається в помилковому товаристві, кру-говій поруці, заборонених контактах і т. ін.

Міжособистісні та міжгрупові відносини також мають специфі-чні особливості, які проявляються у ворожості, різного роду прихо-ваних і відкритих конфліктах, а іноді й у ворожнечі між групами. Породжується це багатьма обставинами, головним чином психоло-гічними: прагненням окремих засуджених до лідерства, егоїзмом, безпринципністю та іншими негативними якостями особистості, превалюванням емоційності у відносинах, великою залежністю їх від кримінальних традицій.

3 огляду на це досвідчені вихователі особливу увагу приділяють стабілізації складу загонів, доцільному розміщенню засуджених у житловій зоні тощо. У колоніях особливого режиму, щоб уникнути групівщини та гострих конфліктів між групами, доцільно розподі-ляти засуджених по камерах з урахуванням характеру міжособисті-сних відносин.

Формування колективу засуджених припускає нівелювання їх-ніх відносин (міжособистісних, міжгрупових). Особлива увага при цьому приділяється виявленню впливових осіб, навколо яких гру-пуються засуджені. Нерідко ці особи очолюють у колективі різні антигромадські групи та злочинні угруповання.

В індивідуальному спілкуванні спостерігаються в середовищі засуджених дві протилежні тенденції: прагнення до співробітницт-ва та прагнення до роз'єднання.

Співробітництво проявляється у всіляких формах — від внут-рішньої погодженості до стихійних колективних дій.

Важливими способами психологічного впливу групи (колекти-ву) на особистість вважаються психічне зараження, навіювання, на-слідування, конформізм, змагальність (суперництво).

Психічне зараження визначається сприйнятливістю індивідів до певних емоційних станів інших індивідів й особливо груп. Його ефект залежить від сили емоційного заряду, одержуваного особис-тістю ззовні, від ступеня контакту між людьми, а також від величи-ни аудиторії й ступеня збудженості особистості або групи.

Яскравими прикладами прояву механізму психічного зараження у взаємодії між людьми можуть служити спортивний азарт уболі-вальників на стадіоні, релігійний екстаз при відправленні релігій-них обрядів, масовий психоз націоналізму тощо.

Механізм психічного зараження нерідко використовують ва-тажки злочинних угруповань при організації масових безпоряд-ків, масової відмови засуджених від роботи, розпалюючи нена-висть у засуджених до членів активу, адміністрації. Знання механізму психічного зараження необхідно й у виховній роботі з метою створення атмосфери групового ентузіазму при вирішенні виробничих завдань, посилення групової, колективної згуртова-ності.

Навіювання — один зі способів групової інтеграції, за допомо-гою якого також досягається об’єднання групи в одне ціле за допо-могою навіювання та підтримання потрібного психічного стану, який забезпечує успіх групової діяльності.

Однак навіювання якісно відрізняється від психічного заражен-ня такими ознаками:

—        якщо зараження являє собою спосіб співпереживання людь-ми загального психічного стану, то навіювання — це однобічне за-раження, при якому особа, що вселяє, заражаючи інших і частково себе, залишається на належному рівні самоконтролю;

—        якщо психічне зараження нерідко стихійно тонізує психічний стан групи або маси людей, то навіювання — це свідомий активний вплив на особистість або групу;

—        якщо психічне зараження носить неперсоніфікований харак-тер, тобто не розраховано на конкретну особистість, то навіюван-ня — завжди персоніфікований вплив;

—        якщо психічне зараження має переважно невербальний хара-ктер (зараження поза мовним впливом — мімікою, жестами, музи-кою, діями і т. ін.),то навіювання, за винятком випадків гіпнозу, но-сить вербальний (мовний) характер.

Ефективність навіюваного впливу залежить: від вразливості особистості, що піддається впливу; ступеня розвитку в ній само-стійності та критичності мислення; наявності або відсутності твердих життєвих принципів і переконань; авторитетності особистості; обстановки, у якій проводиться навіювання.

Навіювання є важливим чинником колективного й групового життя засуджених та проявляється у всіх сферах взаємин. Воно може застосовуватися для активізації життя колективу засуджених, виробничої та учбової діяльності, у виховній роботі як фактор гру-пової психотерапії.

Однак нерідко навіювання використовується й кримінальними «авторитетами» з метою підпорядкування засуджених своєму впливу, створенню фронту протидії виховним впливам.

Наслідування — одна з найбільш масових форм соціально-психологічного спілкування, яка спрямована на відтворення інди-відом певних рис і зразків поведінки, дій, вчинків, манер. Воно су-проводжується зазвичай певним психічним станом, раціональною діяльністю й може виступати у формі свідомого й несвідомого ко-піювання зразка поведінки або ж творчого відтворення того або іншого прикладу.

Наслідування не можна розглядати як самодостатній фактор. Сам по собі механізм його впливу на особистість нейтральний і за-лежить від ідеалів — зразків для наслідування, сформованих суспі-льством, класом відповідно своїх економічних, ідейних та соціаль-них потреб.

Наслідування за своїм змістом багато в чому залежить від мік-роумов. В установах виконання покарань є багато прикладів, коли у середині тієї або іншої групи, колективу засуджених перебуває «мі-сцевий» ідеал, що не відповідає суспільному ідеалу. Завдання ви-хователя виконавчих установ у цьому випадку — вчасно розгляну-ти зразок, який прагнуть наслідувати засуджені, зрозуміти причини наслідування, характер та ступінь впливу та вжити певних, часом рішучих заходів.

Конформізм. Формування колективу засуджених пов'язане з ви-хованням колективізму, з подоланням, як правило, егоїстичних уст-ремлінь, «доцільного» й «справжнього» конформізму (згладжування розбіжностей). «Доцільний» конформізм — зовнішня згода з колек-тивом при внутрішніх запереченнях його вимог— і негативізм ви-никають частіше там, де з думкою окремої людини не рахується, де вихователь прагне нав'язати людям думки, що колектив завжди пра-вий, а особистість неправа. «Доцільний» конформізм і відкритий не-гативізм у багатьох випадках є реакцією особистості на авторитарну, а отже, антипедагогічну позицію колективу і вихователя.

«Справжній» конформізм — безконфліктна зовнішня та внут-рішня згода з колективом — результат дії механізму психологічної заразливості засудженого.

Психічні стани, пережиті засудженим, напруженість соціальних контактів, кримінальні традиції істотно підвищують конформність особистості, загострюють негативізм, у зв'язку з чим у місцях позба-влення волі спілкування часом набирає диких і виродливих форми.

Змагальність і супернщтво досить дієві як стимулятори актив-ності особистості. Уже самий суспільний контакт викликає змаган-ня й своєрідне підвищення життєвої енергії (animalspirits), що збі-льшує індивідуальну продуктивність окремих осіб.

В установах виконання покарань нерідкі ще випадки, коли пси-хологічне змагання засуджених між собою виникає не на здорових основах і протікає в морально неприйнятних формах (підпорядку-вання собі силою, хуліганські витівки, азартні ігри, вживання спир-тних напоїв тощо). Знання й врахування соціально-психологічної закономірності суперництва зобов'язує вихователя бачити, розпі-знавати критерії суперечок між засудженими, контролювати, на-правляти цей процес.

Необхідно створювати в колективі засуджених передумови для здійснення змагальності на здорових основах (активізація діяльнос-ті самодіяльних організацій, залучення всіх засуджених у колекти-вну роботу, пропаганда прикладів поведінки окремих засуджених як зразків і т. Ін.), спрямовувати змагальні сили суперництва в сфе-ру виробничої діяльності, професійно-технічного й загальноосвіт-нього навчання.

Істотним елементом психології колективу засуджених, що впливає на взаємини людей, є групова сумісність. Це явище групо-вої психології враховувалося при комплектуванні різних команд, екіпажів, ланок, бригад тощо. Групова несумісність може бути фі-зіологічною (наприклад, об'єднання в робочу пару для пиляння ni¬cy дворучною пилкою фізично сильного й слабкого засудженого) чи психологічною (наприклад, розходження в інтересах і захоплен-нях у засуджених даної групи, особливостях звичок і рисах харак-теру). Якщо один із засуджених любить співати, а іншій його захо-плення не розділяє, то це може призвести до серйозного розладу в камері, ланці, виробничій бригаді.

В умовах установ виконання покарань, коли люди з різними ха-рактерами, звичками, установками, захопленнями примусово зна-ходяться в закритому колективі; створюється ґрунт для виникнення взаємного невдоволення, ворожості, які можуть швидко перерости у ворожнечу навіть між колишніми друзями. Тому нерідко можна зустрітися із проханнями засуджених: забрати із бригади, загону, або перевести в інший колектив, клас, зміну. До цих прохань треба ставитися уважно, тому що тут нерідко відображається фактор психологічної несумісності. Цей фактор може бути однією із причин бійок, так званих «безмотивних» тяжких тілесних ушкоджень, а іноді вбивств.

Позбавлення волі руйнує сформовану раніше систему відносин людини з іншими людьми, у її спілкуванні виникає «вакуум». Стра-ждаючи від змушеної самітності, засуджений з перших днів перебу-вання в колонії починає підшукувати собі друга, товариша, одноду-мця, керуючись спільними інтересами, або загальними цілями спільної діяльності (робота на виробництві, навчання в школі), або однаковим відношенням до покарання, вимог режиму, виховного впливу, або ж почуттям симпатії, особистої прихильності. Друг може вибиратися також за національною ознакою, професійними інтере-сами, подібністю доль, віковою ознакою тощо. Спочатку, як прави-ло, засуджений орієнтується на одну людину, але тому що вона уже пов'язана з іншим засудженими, утворюється мала група.

Малі групи, таким чином, виникають самостійно, незалежно від адміністрації, стихійно. Практично в будь-якому колективі засу-джених, на будь-якій стадії його розвитку є малі групи. У виправ-ленні й перевихованні засуджених вони відіграють особливу роль: у них створюється той «мікроклімат», який відіграє нерідко вирі-шальний вплив на поведінку засуджених; тут з усією силою діють механізми наслідування, суперництва й самоствердження. У малій групі вихователеві доводиться мати справу із груповою перекона-ністю, груповими інтересами, повсякденними звичками, установ-ками, традиціями. Між вихователем і засудженим, як і між колек-тивом та засудженим, завжди стоїть мала група.

У колективі засуджених можна розрізнити три типи груп: з по-зитивною, негативною й невизначеною спрямованістю.

Групи з позитивною спрямованістю в залежності від змісту від-носин можуть об’єднувати: засуджених, які пов'язані духовними інтересами, спільністю позитивних, поглядів й особистих симпатій; засуджених, об’єднаних такими рисами, як працьовитість й ретель-ність; засуджених, які пов'язані навчанням у школі; інших засу-джених об'єднує позитивна діяльність, наприклад, участь в худож-ній самодіяльності, спорті і т. ін. Спрямованість цих різноманітних за своїми цілями груп в цілому відповідає соціальній структурі ко-лективу, їх мета збігається з загальними цілями, їх діяльність слу-жить на благо колективу й має свою специфіку. Залежно від ступе-ня активності всі такі групи можуть характеризуватися більш-менш активним позитивним відношенням до праці, режиму, вимог адмі-ністрації.

До груп з негативною спрямованістю можуть входити: засудже-ні, які дотримуються «злодійських законів і традицій»; засуджені, з нав'язаним прагненням до якого-небудь типового порушення режиму (наприклад, вживання спиртних й інших збудливих напоїв); засуджені, які знали один одного до суду як співучасників злочи-нів; засуджені, об'єднані релігійними або іншими побутовими по-глядами. Всі ці групи можуть характеризуватися відкритим або прихованим негативним відношенням до завдань установ виконан-ня покарань.

Групи з невизначеною спрямованістю в основі свого існування мають різноманітні психологічні причини, бувають різними за сво-єю структурою й ступенем невизначеності. Залежно від умов спря-мованість цих груп може стати як позитивною, так і негативною.

Виникнувши, кожна мала група проходить свій шлях розвитку; викристалізовується її певна структура, яка виражається у встанов-ленні ієрархії відносин. Будь-який член групи виконує функції від-повідно до відведеної йому ролі. У групі завжди виділяються лідер (ватажок), або «перший номер», «другі», «треті» і т. д. номери.

У процесі організації й становлення негативно спрямованої ма-лої групи нерідко виникає нездорове суперництво, а часом і боро-тьба між лідерами. Перемагає той, хто в змозі підкорити собі інших засуджених. Захопивши лідерство, ватажок всю чорну роботу до-ручає іншим засудженим, залишаючи за собою функцію організа-тора, натхненника групи, «верховного судді». Тому ні про яку щи-РУ ДРУжбу між членами негативно спрямованої малої групи не може бути й мови.

Виявлення групових лідерів пов'язане з розшифровкою ролі, яку відіграє та або інша особистість у колективі. Існує небезпека припуститися помилки в цьому, по-перше тому, що особистість може відіграти різні ролі в офіційних та неофіційних відносинах й, по-друге, тому, що лідери негативних груп і злочинних угруповань ретельно маскують своє справжнє відношення до адміністрації, установлених порядків і своєї ролі в групі. Тому іноді зусилля ви-хователів направляються не проти головних, а проти другорядних порушників режиму.

У середовищі засуджених виявляються кілька типів лідерів ма-лих груп. а змістом виконуваної ролі виділяють лідерів програміс-тів, ініціаторів й організаторів, а за способом виконання ролі не-офіційне лідерство може бути авторитарним, ліберальним, зміша-ним і рідко — демократичним. Знання типу лідерства важливе в справі підбору й формування активу, виявлення підбурювачів, а та-кож у керуванні груповою поведінкою.

Мала група, об'єднавшись навколо одного лідера, існує трива-лий час, постійно обновляючись і поповнюючись новими членами. Розвиток малих груп виражається в диференціації ролей її членів, у зміні внутрішньої структури групи. На відміну від позитивних

груп, демократичних за змістом у негативних малих групах зазви-чай процес диференціації ролей супроводжується жорстокою внут-рішньою боротьбою між членами групи.

Особливо це стосується ролі лідера. Наприклад, у випадку втра-ти неофіційного лідерства ватажок може прагнути одержати офі-ційну владу. I з цією метою іноді особливо злісні засуджені нама-гаються проникнути в самодіяльні організації й використати їх у своїх корисливих цілях. Незважаючи на внутрішньогрупову боро-тьбу й відсутність внутрішньої єдності, група стосовно «чужих» відрізняється спаяністю, єдністю дій і моральних оцінок.

По-різному протікає процес входження в групу. Якщо посилен-ня контактів усередині негативної групи пов'язане з ослабленням соціально корисних зв'язків у колективі й за його межами, то включення в позитивно спрямовану групу підсилює зв'язок особи-стості з колективом, самодіяльними організаціями, з життям суспі-льства. Пристосування засудженого до малої групи пов'язане з прийняттям внутрішньогрупових норм поведінки «внутрішньогру-пового кодексу».

У створенні злочинних угруповань знаходить прояв яскраво ви-ражений індивідуалізм особливо небезпечних рецидивістів. Ство-рюючи угруповання, покриваючи злочини й порушення інших за-суджених, особливо небезпечний рецидивіст думає насамперед про свої шкурницькі інтереси: жити за рахунок інших засуджених, під-силювати свою особисту владу, більш активно протистояти вихов-ній роботі. При безпосередній загрозі своїм інтересам він намага-ється поставити під удар «друзів».

Особливо небезпечні рецидивісти проповідують «чесність» у відношенні один до одного, взаємну «турботу», «товариство» і т. ін. Однак самі рецидивісти, які порвали зі своїм минулим, викри-вають ці «ідеї».

Таким чином, позитивно спрямовані групи підсилюють вплив вихователів на засуджених, а негативно спрямовані групи знижу-ють ефективність виправного впливу.

Перед вихователем стоїть завдання не тільки знати, як виника-ють і формуються малі групи, але й керувати позитивними, допо-магати їх росту, не допускати виникнення негативно спрямованих малих груп і злочинних угруповань. Якщо ж негативні групи все-таки виникли, то треба зуміти змінити їхню спрямованість.

У процесі спілкування в колективі засуджених виникає й форму-ється колективна (групова) думка— потужний фактор впливу на особистість, регулятор її поведінки. У колективній (груповій) думці сконцентровані погляди, переконання, інтереси й воля більшості лю-дей. Тому в ній поєднуються і переконання, і психологічний примус.

Кожному колективу властивий рівень розвитку думки який є од-ним із критеріїв оцінки зрілості колективу. Більш високий рівень розвитку колективної думки спостерігається в тих колоніях і загонах, де вміло й наполегливо пропагуються принципи морального кодек-су, ефективно формується свідомість засуджених, де взаємини від-повідають нормам установ виконання покарань. У підрозділах, де ослаблена виховна робота і порушуються норми взаємин людей, ви-никають конфліктні відносини, у наявності гострі протиріччя.

Ступінь впливу колективу на переконання, установки, вчинки й поведінку засуджених залежить від рівня розвитку, змісту й ідейної спрямованості колективної думки. Чим ідейніша колективна думка, тим вищий рівень розвитку колективу, тим ефективніший його вплив на засуджених. Це не означає, що в колективі, який стоїть на досить високому рівні розвитку, не можуть виникати протиріччя в думках окремих людей і позитивно спрямованих малих груп. Але ці протиріччя носять тимчасовий, приватний характер, зачіпають окремі питання й переборюються всім колективом свідомо, шляхом критики й самокритики з позицій інтересів суспільства.

Єдина думка в колективі засуджених — явище вкрай рідке. Як правило, у ньому є кілька думок: зріле, передове й незріле, відста-ле. Протиріччя між ними істотно утруднюють процес виправлення й перевиховання засуджених. От чому керівник колективу, прагну-чи підсилити виховний вплив на засуджених, повинен піклуватися про монолітність колективної думки. Для цього начальникам заго-нів (колоній) важливо прагнути вивчити й розуміти основну тенде-нцію в думці, виявити носіїв антигромадських поглядів й «злодій-ських традицій», розібратися в причинах того, чому думка колективу часом буває безпринципною, чому один той самий факт, той самий вчинок може викликати осуд в одних і схвалення, під-тримку — в інших.

Розвиток позитивної колективної думки та подолання негатив-них тенденцій можуть здійснюватися різними шляхами, а саме: ви-рішенням протиріч між думкам різних груп і насамперед наданням позитивній думці малих груп значення офіційної думки всього ко-лективу; рішучим подоланням негативної думки; переведенням в інші колективи, психологічною або фізичною ізоляцією носіїв не-гативних думок.

Існує ряд правил і прийомів формування колективної думки. Насамперед вихователь повинен не нав'язувати своєї думки, а, го-ловним чином, переконувати, роз’яснювати, давати поради. Варто поступово підводити засуджених до думки, що вони самі вирішили вчинити так чи інакше. А це викликає в них почуття задоволення й підвищеної відповідальності за свої дії.

Досвідчені вихователі не пускають на самоплив підготовку збо-рів колективу, засідань рад, різних диспутів і т. ін. Вони обгово-рюють на засіданні активу ті або інші факти, щодо яких повинна бути створена колективна думка, з'ясовують відношення членів ак-тиву до даного явища, продумують заходи щодо психологічної ізо-ляції носіїв негативної думки, готують для виступу на зборах коле-ктиву найбільш авторитетних засуджених, які зуміли б дати правильну оцінку.

Іноді буває корисно поговорити з одним, іншим засудженим за-довго до зборів, де повинна бути визначена колективна думка, наче мимохідь повідомити їм свою думку, дати їм привід для міркувань з метою розповсюдження думки вихователя. Буває корисним дати можливість колективу «побурлити», «переварити» різні точки зору.

Особливою турботою вихователя повинно стати прагнення пе-ребороти негативні думки, властиві як негативно спрямованим ма-лим групам, так й окремим засудженим. Поряд з роз'ясненням не-обхідності дотримуватися правильної думки необхідно на фактах з життя колонії розкрити антигромадський характер помилкових критеріїв й оцінок поведінки, розвінчати «авторитет» злісних по-рушників режиму.

До вибору форм суспільної думки не можна ПІДХОДИТИ 3 однією міркою, за шаблоном. Іноді на порушника режиму подіють збори колективу загону. Часом більш діючим засобом буде думка невели-кого кола осіб (ради колективу, зборів бригади, ланки) або однієї особи (начальника загону, начальника колонії, його заступника, представника організації, родича). Буває, що сильніше впливає на засудженого підготовлена вихователем думка одного або двох чо-ловік, особливо із числа авторитетних для нього людей.

Колективний груповий настрій. Під настроями колективу або групи розуміються спільні переживання (співпереживання) людьми певних явищ, подій, фактів. Значення колективних настроїв полягає в тому, що вони володіють великою спонукальною силою до діяль-ності. При цьому загальне піднесення, ентузіазм, захопленість є по-тужним джерелом творчої активності й працездатності людей. Не-гативні ж настрої(стан занепаду, невдоволення, невір'я в досягнення цілей) — знижують результативність діяльності як окремих людей, так і колективів у цілому.

Позитивний колективний і груповий настрій є виховним чинни-ком, оскільки впливає не тільки на ефективність праці, а й на пове-дінку засуджених, на згуртованість колективу, дисциплінованість колонії та загону.

Групові настрої мають певні особливості. На відміну від на-строю індивіда, обумовленого всією сукупністю біологічних, фізіологічних, психологічних і соціальних факторів, груповий, колекти-вний настрій за своєю природою більшою мірою детермінований соціальними факторами: умовами матеріального й духовного життя людей, їхніми відносинами й взаєминами на виробництві й у побу-ті, умовами праці й відпочинку, станом виховної роботи, досвідом і тактом керівників тощо.

Що стосується груп та колективів засуджених, то на їхній настрій істотний вплив мають діючі в установі виконання покарань режим й засоби його забезпечення (охорона, нагляд), особливості та труднощі побуту, переживання, пов'язані з фізичною ізоляцією від суспільст-ва, припинення звичних зв'язків, відірваність від дому, рідних та друзів. Безсумнівно, впливають на настрої колективів та груп засу-джених взаємини їх з адміністрацією, усталені звичаї, традиції і т. ін. Взаємодією всіх цих факторів визначаються переважні настрої груп та колективів засуджених даної установи. Груповий настрій засу-джених виникає набагато легше, ніж традиція або звичка, і проявля-ється завжди й усюди: на виробництві й у побуті, на зборах і занят-тях, у клубі, на спортмайданчику, у їдальні тощо.

Колективний і груповий настрій не являють собою просту ме-ханічну суму індивідуальних настроїв тому, що йому притаманна здатність прогресивно підсилювати почуття людей і на цій основі багаторазово збільшувати енергійну складову групу індивідів. Тут діє закономірність групової психології, яка полягає в тому, що коо-перація багатьох осіб, злиття окремих сил в одну сукупну силу створюють нову, зведену в ступінь силу, що істотно відрізняється від суми її складових.

Колективний та груповий настрої можуть швидко поширювати-ся під впливом психологічного зараження. Заразливість колектив-ного й групового настрою визначається насамперед силою впливу на індивіда тієї морально-психологічної атмосфери, яка існує в групі й колективі. Механізм психологічного зараження сам по собі нейтральний. Він однаково діє як у позитивному, так і негативному напрямку.

Вихователям важливо навчитися управляти ним, тому що внаслі-док нерозбірливості психологічного зараження з однаковою швидкі-стю можуть поширюватися й добрий почин, позитивний приклад (явка з повинною, трудовий ентузіазм і т. ін.), і негативні явища («злодійські» пісні, масовий невихід на роботу, азартні ігри тощо).

Під впливом домінуючого позитивного настрою негативна час-тина засуджених починає поводитися краще; навпаки, під впливом домінуючого в групі негативного настрою позитивна частина засу-джених може скоїти порушення, порушувати вимоги режиму. Дана особливість групових настроїв властива будь-якому колективу, і в

крайньому ступені колективу засуджених внаслідок підвищеної емоційної збудливості його членів, обумовленої позбавленням волі.

У зв'язку з обмеженням зовнішніх контактів і зростанням ролі внутрішньоколонійних зв'язків у місцях позбавлення волі настрій однієї людини швидше, ніж де-небудь, стає настроєм багатьох. Ні-де, мабуть, індивід так сильно не впливає на групу (колектив) і група (колектив) на окрему особистість, як в установах виконання покарань. Ось чому особливо гостро стоїть в колективах засудже-них проблема створення повної психологічної захищеності особис-тості, непримиренної боротьби з тими, хто намагається куражити-ся, знущатися над іншими.

Знаючи ці особливості, необхідно пильно стежити за настроєм колективу, боротися із усякими антигромадськими спонуканнями, помилковими настроями й захопленнями. При цьому важливо вмі-ти в одних випадках зберегти стихійно виниклий порив, ентузіазм, в інших — викликати піднесення настрою, розбудити ініціативу й енергію колективу засуджених, у третіх — не допустити виникнен-ня негативних настроїв. Особливе значення має психологічна так-тика боротьби з негативними явищами в колективі засуджених. Найефективнішим способом цієї боротьби служить: витіснення не-гативних настроїв створенням настроїв, що відповідають нормам права й моралі; усунення причин для конфліктів; розвиток позити-вних традицій. У колективі засуджених необхідно створювати рів-ний тон, виживати брутальність, колективну нудьгу, групове не-вдоволення.

Необхідно вчасно виявляти джерела визрівання образ, невдово-лення з боку засуджених й усувати їх ще до відкритого прояву. 3 огляду на те, що значній частини засуджених властиво применшу-вати ступінь своєї провини й вважати себе несправедливо засудже-ними, важливо постійно цікавитися, чи немає в колективі окремих осіб або груп, які намагаються посіяти невдоволення, виступити в ролі носіїв «колективної думки», і вчасно психологічно або фізично ізолювати їх від колективу.

Створення рівного тону, оптимального колективного настрою, який сприяє трудовому успіху, виправленню й перевихованню, ба-гато в чому залежить від настрою самого вихователя. Йому важли-во завжди бути впевненим, бадьорим, уміти не піддаватися негати-вним настроям, які виникають у колективі засуджених. Для підтримки оптимального настрою важливо вміти вирішувати конф-лікти у колективі.

Особливу роль у формуванні духовної атмосфери відіграють традиції як механізм наступності, стійкості тих або інших відносин. Для становлення традицій колективу необхідна активна підтримка

всіх його членів. Непорушність традицій забезпечується силою су-спільної думки. 3 одного боку, традиції — продукт соціальної вза-ємодії людей, з іншого — фактор, який регулює їхню поведінку та внутріколективні відносини. Традиції — це неписані закони, у яких проявляється воля тієї або іншої соціальної спільності.

Традиції є для колективу тим соціальним елементом, якій скріп-лює його в єдине ціле, а разом з тим надає йому своєрідність і не-повторність. Роль традиції вельми важлива та значуща для вихо-вання особистості в колективі, тому що людина засвоює звички та повсякденні надбання про суспільне буття, характерні для її соціа-льного оточення, так само природно й непомітно для самої себе, як дитина засвоює рідну мову.

У колективах засуджених насадження соціально значущих тра-дицій пов'язане з подоланням традицій кримінального середовища. Від ступеня розвитку та стійкості традицій залежить згуртованість колективу, його моральний рівень, а отже, і сила виховного впливу.

Особливе значення у формуванні колективу засуджених має рі-вень конфліктності. Під конфліктом у групі, колективі розуміється загострення взаємин, особливо напружений стан колективу, зітк-нення і боротьба протилежних думок, інтересів, смаків, настроїв, a також несумісність людей у колективі.

Конфлікти по-різному впливають на особистість. Одні можуть мати на неї позитивний вплив. Наприклад, колективне обурення й збурювання, викликані вчинком недисциплінованого засудженого, як правило, змушують порушника задуматися, під погрозою бойко-ту й втрати поваги відмовитися від подальшої недисциплінованої поведінки. Конфлікти, викликані помилковими діями колективу та адміністрації, можуть мати негативний вплив на засуджених.

Причини конфліктів бувають різні: порушення окремими засу-дженими або групами суспільних (колективних) інтересів; дії та вчинки засуджених й окремих груп, які суперечать нормам права та моралі колективу; порушення сформованих особливо шанованих звичаїв і традицій; обмеження інтересів малих груп (як позитивних, так і негативних); обмеження прав окремих засуджених, зухвалий з їхньої сторони активний протест; не. відповідність взаємин у коле-ктиві засуджених нормам права й моралі (безтактність, бруталь-ність і т. ін.); стихійний зліт негативних групових настроїв, що ак-тивізує діяльність негативно налаштованих елементів; прояв у відкритій формі антипатій та упередженості при оцінці дій і вчин-ків як груп, так і окремих засуджених; стан глибокого незадово-лення особистості, а також підвищена дратівливість і грубість окремих засуджених; патопсихологічні відхилення в розвитку осо-бистості тощо.

Найчастіше конфлікти виникають внаслідок грубого порушення засудженими норм моралі та відносин.

Також існує залежність між конфліктами та груповими настро-ями. Якщо стихійні групові настрої зможуть викликати конфлікти в колективі, то виниклий конфлікт залежно від його ходу й розвитку надалі визначає зміну настроїв у групі та колективі.

Конфлікти в колективі засуджених виникають нерідко й на базі розбіжностей в думках, переконаннях окремих осіб або груп. Однак такого роду конфлікти відіграють роль не тільки свідомого, але й підсвідомого прояву психіки. Тому одні причини конфліктів чітко усвідомлюються людьми, інші — ні.

Конфлікти можуть виникати між: групами (угрупованнями) за-суджених; особистістю та колективом; особистістю та малою гру-пою; окремими засудженими; адміністрацією та колективом засу-джених; адміністрацією та малою групою або угрупованням; адміністрацією та окремими засудженими. При цьому одні конфлі-кти виникають на принциповій основі (наприклад між передовою та відсталою частиною засуджених), а інші — на безпринципній основі (наприклад, між засудженими через неофіційні привілеї, престиж, між негативними малими групами).

Форми прояву конфліктів надзвичайно різноманітні: від прихо-ваних станів незадоволеності, які можуть бути дуже тривалими, до відкритих зіткнень інтересів, думок, смаків, тобто до «вибуху» (групових, колективних афективних дій, обурення і т. ін.).

Кожен конфлікт у своєму розвитку може проходити чотири стадії: 1) початкова стадія, яка характеризується виникненням не-гативних почуттів, зіткненням інтересів, суперечливих думок, смаків; 2) друга стадія — характеризується формуванням конфлі-ктних відносин; 3) апогей — відкрите зіткнення конфліктуючих сторін; 4) заключна стадія — вирішення виниклих протиріч. Це дуже важливо знати для профілактики, попередження та вирішен-ня конфліктів. Вирішення конфліктів, і особливо їх психопрофі-лактика, мають виняткове значення для виправлення й перевихо-вання засуджених.

Знання причин конкретного конфлікту дозволяє вибрати необ-хідні способи та прийоми його вирішення. У будь-якому колективі засуджених виникає цілий ряд конфліктів, різноманітних за зміс-том, широтою охоплення людей, ступенем виразності та глибиною. Досвідчені вихователі в першу чергу прагнуть вирішити конфлікти, які можуть глибоко відбитися на колективі та окремій особистості.

Для цілеспрямованого впливу на особистість вихователеві са-мому корисно іноді створювати конфліктну ситуацію, вміти загос-трити внутрішні та зовнішні протиріччя між особистістю й колективом, довести їх «до останньої межі, до такого стану, коли вже немає можливості ні для якої еволюції, ні для якого позову між особистістю та суспільством». Цей крайній метод загострення кон-флікту, організованого вихователем, можна назвати «вибухом». Він може виражатися в найрізноманітніших формах: у формах рішення колективу, у формах колективного гніву, осуду, бойкоту тощо. Ва-жливо, щоб всі ці форми були виразні, щоб вони створювали вра-ження крайнього опору.

Вихователь має моральне право на організацію «вибуху» лише в тому випадку, якщо в нього є повна впевненість у позитивному ре-зультаті конфлікту. Для успішного виправлення та перевиховання засуджених необхідно, щоб всі конфлікти, які виникають у колек-тиві засуджених, не заглушалися, не стиралися владою вихователя, а неодмінно вирішувалися з позицій інтересів колективу. Затушо-ваний конфлікт— це конфлікт, який став більше глибоким, «на-рив», якій неодмінно, рано або пізно, розкриється й прорветься. Та-кі затушовані конфлікти, при видимому благополуччі в колективі, особливо негативно можуть впливати на особистість.

Кожен елемент психології колективу засуджених має певні яко-сті, особливості, від яких залежить ефективність виховних впливів колективу на особистість. Тому вивченню психології колективу за-суджених, формуванню позитивних взаємин, зміцненню й росту позитивно спрямованих малих груп, формуванню високоідейної, монолітної, стійкої й гнучкої суспільної думки, турботі про підтри-мку оптимального настрою, вмілому вирішенню конфліктів досвід-чені вихователі установ виконання покарань приділяють постійну увагу.