Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
РОЗДІЛ 6 СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИПРАВЛЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ 6.1. Особистість засудженого як об’єкт кримінально-виконавчого впливу : Юридична психологія. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

РОЗДІЛ 6 СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИПРАВЛЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ 6.1. Особистість засудженого як об’єкт кримінально-виконавчого впливу


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 

магниевый скраб beletage

У сучасній науковій психолого-правовій літературі існує два основних підходи до дослідження особистості правопорушника. Перший з них пов'язаний з вивченням особистості конкретного правопорушника, злочинця, засудженого. Врахування тих або ін-ших особливостей особистості конкретного засудженого має виня-тково важливе значення для досягнення цілей кримінального пока-рання та реалізації завдань кримінально-виконавчого законодав-ства. Правильне призначення виду та розміру покарання, визначен-ня виду установи виконання покарань, організація та підтримка режиму відбування покарання, залучення засуджених у суспільно корисну працю, виховні заходи, навчання засуджених, застосуван-ня міри заохочення та стягнення, умовно-дострокового та іншого видів дострокового звільнення, здійснення різноманітних форм постпенітенціарної діяльності по закріпленню результатів виправ-лення — все це незмінно припускає глибоке знання особистості кожного засудженого.

Інший підхід до дослідження особистості засудженого пов'яза-ний із широким, узагальненим дослідженням особистості правопо-рушника взагалі.

Окремі криміналісти вважають неправомірним виділення зага-льного поняття «особистість злочинця», вважаючи, що такий під-хід може призвести до узаконення в людському суспільстві якоїсь злочинної особистості. Подібна позиція є неправильною. Виді-лення загального поняття особистості з неоднозначно визначеною позицією в окрему групу надасть можливість відокремити конк-ретні злочинні властивості і риси. Мова йде в цьому випадку про особистість, якій властиві окремі негативні риси; останні ж разом з іншими рисами, властивостями та зовнішніми факторами в ре-зультаті свідомого прийняття рішення призводять до вчинення злочину.

3 іншого боку, глибоке та всебічне дослідження особистості злочинця можливо лише на основі використання загального поня-тійного апарату, який виступає як методологічний засіб, спосіб та-кого роду дослідження. У противному випадку криміналісти та ін-ші вчені, які займаються дослідженням особистості злочинця, були б позбавлені можливості використати сучасні досягнення суміжних наук про людину та її властивості.

Узагальнений підхід до дослідження особистості злочинця до-зволяє вичленити основні її вузли, характерні умови її формування, те загальне й особливе, що поєднує і розділяє окремі категорії засу-джених, відрізняє їх від інших громадян.

Особливо важливо аналізувати та узагальнювати специфічні властивості та ознаки злісних злочинців. У цьому плані криміналь-но-виконавчі установи можуть внести значний вклад у загальні зу-силля по попередженню та профілактиці рецидиву. Загальне понят-тя «особистість засудженого» вводиться не для спрощення предмета дослідження, а з метою підвищення результативності, ці-леспрямованості дослідницької роботи на основі виявлення зако-номірностей, вузлових моментів розвитку, сутності, вичленовуван-ня елементів структури цієї сутності, у тому числі й антисоціальних властивостей, ознак, з'ясування всього того, що включає в особис-тість засудженого особливе та типове.

У будь-якому дослідженні важливого методологічного значення набуває з'ясування змісту, який вкладається в те або інше поняття. Чинне законодавство оперує такими термінами та словосполучен-нями, як «засуджений», «особистість засудженого», «засуджений, який раніше відбував покарання», «засуджений до позбавлення во-лі», «засуджений до виправних робіт» і т. ін.

Наукове дослідження особистості засудженого може бути про-ведено лише на основі сучасних підходів до вивчення особистості.

Особистість — це індивід як суб’єкт соціальних відносин та ус-відомленої діяльності; обумовлене включення в суспільні відноси-ни системна якість індивіда, що формується в процесі спільної дія-льності та спілкуванні. Ідеалістична психологія розглядає особистість як особливу незмінну духовну сутність. В «горміческій психології» (В. Мак-Даугалл), у психоаналізі (3. Фрейд, А. Адлер) особистість розглядається як сукупність ірраціональних біс-свідо-мих потягів. Біхевіоризм фактично знімав проблему особистості, що, в свою чергу, не невілювало механістичну схему «стимул — реакція». Досить продуктивні в плані конкретних методичних рі-шень концепції К. Левіна, А. Маслоу, Г. Олпорта, К. Роджерса, які визначають певну обмеженість, яка проявляється у фізикалізмі, пе-ренесенні законів механіки на аналіз проявів особистості (К. Левін),

в індетермінізмі в «гуманістичній психології» й екзистенціалізмі. Помітні успіхи західної емпіричної психології в галузі психотерапії особистості, тренінгу спілкування і т. ін. У радянській психології проблема особистості вирішується з позицій марксизму. Людину як особистість характеризує систему обумовлених життям в суспільс-тві відносин, суб'єктом яких вона являється. У процесі відобра-ження об'єктивного світу активно діюча особистість виступає як ціле, у якому пізнання навколишнього здійснюється в єдності з пе-реживанням. Особистість розглядається в єдності (але не тотожно-сті) почуттєвої сутності її носія-індивіда та умов соціального сере-довища (Б. Г. Ананьєв, О. Н. Леонтьєв). Природні властивості та особливості індивіда виступають в особистості як соціально обу-мовлені її елементи. Так, наприклад, мозкова патологія обумовлена біологічно, але породжувані нею риси характеру стають особливос-тями особистості в силу соціальної детермінації. Особистість є пе-вною ланкою, через яку зовнішній вплив пов'язаний зі своїм ефек-том у психіці індивіда (С. Л. Рубінштейн). Виникнення особистості як системної якості обумовлене тим, що індивід у спільній діяльно-сті з іншими індивідами змінює навколишній світ за допомогою ці-єї зміни перетворює і себе, стаючи особистістю (О.Н. Леонтьєв). Особистість характеризується активністю, тобто прагненням суб’єкта виходити за власні межі, розширяти сферу своєї діяльнос-ті, діяти за межами вимог ситуацій та рольових приписів (мотива-ція досягнення, ризик і таке подібне ). Особистість характеризуєть-ся спрямованістю — стійкою домінуючою системою мотивів — інтересів, переконань, ідеалів, смаків і т. ін, у яких проявляють себе потреби людини; глибинними значеннєвими структурами («дина-мічними значеннєвими системами», по Л. С. Виготському), які обумовлюють її свідомість і поведінку, відносно стійкими до вер-бальних впливів і які перетворяться в спільній діяльності груп і ко-лективів (принцип діяльнісного опосередкування), ступенем усві-домленості свого відношення до дійсності: відносини (по В. Н. Мясіщеву), установки (по Д. М. Узнадзе, О. С. Прангішвілі), диспо-зиції (по В. Я. Ядову) і т. ін. Розвинена особистість володіє розви-неною самосвідомістю, що не виключає неусвідомлюваної психіч-ної регуляції деяких важливих сторін активності особистості. Суб'єктивно для індивіда особистість виступає як його Я (образ — Я, Я-концепція), система уявлень про себе, яка визначається інди-відом у процесах діяльності та спілкування, забезпечує єдність і то-тожність його особистості та визначає себе в самооцінках, у почут-ті самоповаги, рівні домагань тощо. Образ «Я» являє собою те, яким індивід бачить себе в сьогоденні, у майбутньому, яким він хо-тів би бути і т. ін. Співвіднесення образу Я з реальними обставинами життя індивіда дозволяє особистості змінити свою поведінку та здійснювати самовиховання. Апеляція до самооцінки та самопова-ги особистості є важливим чинником спрямованого впливу на осо-бистість у процесі виховання. Особистість як суб’єкт міжособисті-сних відносин виявляє себе в трьох репрезентаціях, які утворюють єдність: по-перше, особистість як відносно стійка сукупність ін-теріндивідуальних її якостей: симптомокомплекси психічних влас-тивостей, що утворять її індивідуальність, мотиви, спрямованість особистості (Л. I. Божович); структура характеру особистості, осо-бливості темпераменту, здібності (Б. М. Теплов, В. Д. Небиліцин, В. С. Мерлін та ін.); по-друге, особистість як входження індивіда в простір міжіндивідуальних зв'язків, де взаємини та взаємодії, які виникають у групі, можуть трактуватися як носії особистості їхніх учасників. Тим самим переборюється, наприклад, помилкова аль-тернатива в розумінні міжособистісних взаємовідносин або як фе-номенів групи, або як феноменів особистості — особистісне висту-пає як групове, групове — як особистісне (О. В. Петровський); по-третє, особистість як «ідеальна представленість» індивіда в життє-діяльності інших людей, у тому числі й за межами їхньої наявної взаємодії, як результат активно здійснюваних людиною смислових перетворень інтелектуальної та афективно-потребової сфер особис-тості інших людей (В. О. Петровський). Індивід у своєму розвитку відчуває соціально детерміновану «потребу бути особистістю», тобто реалізовувати себе в життєдіяльності інших людей, продов-жуючи своє існування в них, і виявляє «здатність бути особистіс-тю», реалізовану в соціально значущій діяльності. Наявність та особливості «здатності бути особистістю» можуть виявлятися за допомогою методу відображення суб'єктивності. Розвиток особис-тості здійснюється в умовах соціалізації індивіда і його виховання.

Щодо особистості злочинця — сукупність психологічних влас-тивостей, характерних для осіб, які вчинили злочин. Вивчення осо-бистості злочинця включає у собі дослідження психологічних ме-ханізмів противоправної поведінки, мотивацій різноманітних видів особистісних злочинів, ролі та співвідношення індивідуально-психологічних і соціально-культурних факторів у формуванні осо-бистості злочинця та протиправної поведінки, впливу на нього стійких і ситуативних психічних станів. Сучасна юридична психо-логія заперечує наявність у правопорушників психологічних особ-ливостей, з неминучістю визначення вчинення злочинів. Механізм злочинної поведінки розглядається як процес взаємодії несприят-ливої для суб'єкта соціальної ситуації та комплексу його психоло-гічних властивостей. В загальній моделі особистості злочинця (О. Р. Ратінов) провідна роль приділяється дефектам правосвідомості,

ціннісно-нормативних орієнтацій, специфіці структури мотивацій-них конструктів, а також деяким конкретним психологічним якос-тям (агресивність, імпульсивність, емоційна збудливість, низький рівень інтелектуального розвитку, наркотизація, алкоголізація і т. ін.). На цій основі за психологічними критеріями виявлені подіб-ність і розходження між групами насильницьких, корисливо-насильницьких і корисливих злочинців. Результати вивчення осо-бистості злочинця використовуються для розробки заходів психо-логічної корекції особистості правопорушників.

При дослідженні особистості злочинця необхідно виявляти як ті риси та властивості, які перебувають у безпосередньому зв'язку зі злочином, так і ті, які не знайшли вираження у вчиненому злочин-ному діянні.

Більшість криміналістів не без підстав вважають, що методика вивчення особистості правопорушника повинна бути поетапною, наскрізною й відповідати вимозі цілісності. Діяльність всіх право-охоронних органів взаємозалежна й взаємообумовлена. Стосовно сфери вивчення особистості ця діяльність повинна представляти собою єдиний і безперервний процес. Спробу комплексного ви-вчення особистості злочинця до злочину, у момент його здійснен-ня, на попередньому, судовому слідстві й при виконанні покарання зробили О. О. Герцензон і ряд інших вчених. Так, В. В. Хоролець виокремлює такі загальні напрямки програми вивчення особистості правопорушника:

—        загальні біографічні й інші дані про особистість злочинця;

—        характеристика особистості під час вчинення злочину й у на-ступний період до виконання покарання;

—        характеристика засудженого до позбавлення волі в період відбування покарання.

Подібні зусилля цілком заслуговують на увагу; реалізація такої програми дозволила б ефективно вирішувати питання на всіх стаді-ях реалізації кримінальної відповідальності. За створення свого ро-ду досьє на особистість злочинця активно виступають Н. Ф. Кузнє-цова та інші вчені.

Подальша розробка різних аспектів проблеми особистості пра-вопорушника й, зокрема, методики її вивчення, на наш погляд, мо-же бути забезпечена лише на основі подальшої розробки її методо-логічних проблем. До того ж при визначенні методики вивчення особистості правопорушника окремі автори допускають відступи від вимог методологічного наукового пізнання. Так, у згадуваній програмі комплексного вивчення особистості правопорушника В. В. Хоролець не виділяє в розділ або підрозділ відомості, які відно-сяться до характеристики його індивідуальних особливостей. Тим

самим ігнорується одне з вимог діалектики — розглядати предмет у розвитку.

Правильною похідною позицією при дослідженні проблеми особистості є позиція яка пояснює найбільш загальні закони об'єктивного світу та діалектики його існування й одночасно роз-криває закони руху людського мислення до істини, визначає особ-ливості сучасного наукового пізнання, його тенденції, форми та ме-тоди збагачення новими результатами. Це універсальний, загаль-ний, типовий спосіб отримання нового знання, він акумулює зако-ни й категорії діалектики, які, будучи законами об’єктивної дійсно-сті, виступають в якості законів мислення. У цьому випадку вони виступають як найбільш загальні орієнтири пізнання основних за-кономірностей формування й розвитку особистості правопорушни-ка. Адекватність наших знань про особистість правопорушника може бути досягнута лише за умови правильного застосування за-конів діалектичного зв'язку. Зразок плідного застосування законів і категорій діалектики при дослідженні різних питань, пов'язаних із проблемою особистості, ми бачимо в сучасних працях з психології, соціології, філософії та інших наук. Особистість людини, у тому числі й засудженого, може бути правильно зрозуміла лише на ос-нові всебічного охоплення всіх її зв'язків, усього того, що її оточує й що з нею взаємодіє. Конкретний підхід у діалектичному розумін-ні є щось інше, ніж облік всіх конкретно-історичних умов, під впливом яких і відбувається формування особистості. Якщо ж ми ставимо за мету змінити особистість, її погляди, настановлення і т. ін, то треба насамперед змінити у відповідному напрямі умови її життя. Такий підхід до вивчення особистості має важливе значення для дослідження проблем, пов'язаних із всебічним і гармонічним розвитком людини, подоланням шкідливих для суспільства явищ шляхом їх виправлення та нейтралізації.

Формування особистості засудженого, його ціннісних орієнтацій проходить під суперечливим впливом різних факторів: з одного бо-ку, важлива роль у цьому процесі належить соціальним інститутам (суспільству, професійним й іншим групам, засобам масової комуні-кації і т. ін.), з іншого боку, на особистість впливають спадкові зада-тки, анатомо-фізіологічні, психічні й інші властивості, якості люди-ни. Лише з позицій діалектичного підходу стає можливим з'ясування наслідків суперечливого та різнофакторного за своєю природою ме-ханізму формування особистості, взаємодії соціального й біологічно-го в людині. Та й саме протиріччя в людському мисленні, без якого не можна уявити ні процес становлення особистості, ні процес її змі-ни, зокрема ресоціалізації, може бути розкрито лише на основі зага-льного закону діалектики — єдності й боротьби протилежностей.

Стадія виконання покарань, особливо поєднаних з виправно-трудовим впливом, повинна базуватися на більш широкому враху-ванні та вивченні властивостей і проявів особистості засудженого. Виправлення й перевиховання засудженого — це особливий про-цес, що припускає руйнування негативних антигромадських влас-тивостей та проявів і формування в нього корисних для суспільства якостей. Він, природно, може базуватися й здійснюватися лише на основі уявлення про особистість засудженого як цілісного явища, вивчення всіх її основних властивостей і проявів. Говорячи про со-ціально значущі обставини, що характеризують особистість злочи-нця, можна виділити, по-перше, ті з них, які знайшли своє вира-ження в поведінці особистості правопорушника, що передує вчиненню злочину, і, по-друге, безпосередньо пов'язані зі вчинен-ням злочину. Якщо розвинути цю думку стосовно особистості за-судженого, то варто визнати, що крім обставин, які характеризують особистість злочинця, у її зміст входять і ті властивості, ознаки, які сформувалися в процесі відбування покарання. Тим самим вивчен-ня особистості засудженого ширше й відображає не тільки ті об-ставини, які характеризують поведінку та відношення особи до злочину й у зв'язку з його вчиненням, а й ті з них, які виникають при виконанні покарання та здійсненні кримінально-виконавчого впливу.

Усвідомити сутність особистості засудженого можливо лише у зв'язку із принципом розвитку, тобто на основі врахування конкре-тних умов її життєдіяльності. Метод розвитку стосовно предмета, який нас цікавить, змушує розглядати особистість засудженого як у плані співвідношення з конкретно-історичним оточенням, так і з позицій її формування, розвитку й виправлення. У першому випад-ку необхідно бачити розходження між злочинцями в різні соціаль-но-економічні формації й навіть на різних етапах розвитку того ж самого суспільства.

Коли ми говоримо про особистість засудженого, необхідно вра-ховувати конкретні умови її формування, історичну обстановку з усіма її особливостями. Особистість засудженого не можна зрозу-міти й без врахування кримінального законодавства, тому що в різ-ні історичні періоди воно розглядає неоднакове коло діянь і має змінні властивості.

Біографія особистості — це свого роду її історія. Було б мето-дологічно неправильно обмежувати дослідження особистості засу-дженого тим або іншим періодом його життя. Щоб цілеспрямовано й найвищою мірою результативно здійснювати процес ресоціаліза-ції засудженого, треба знати всі основні етапи, фактори, умови фо-рмування його особистості. Принцип історизму вимагає з'ясування,

як досліджуване явище виникло. Це зобов'язує при вивченні осо-бистості засудженого досліджувати вплив родини на її формуван-ня. Родина має вирішальний й, як правило, позитивний вплив на формування ціннісних орієнтацій, поглядів, інтересів і переконань особистості. Але рідко ціннісні орієнтації батьків не збігаються або суперечать вимогам моральних, правових норм. Формування осо-бистості в таких родинах, природно, проходить під суперечливим впливом. У певній частини засуджених, як показують дослідження, батько або мати раніше засуджувалися за злочини, є алкоголіками або страждають психопатією й іншими психічними захворювання-ми. Недооцінювати цей фактор у роботі з попередження злочинів і виправленню правопорушників не можна.

Будь-який період життя людини характерний своїми особливос-тями й своїми труднощами. Особливо відповідальним є вік 12—15 років, коли формуються основні контури особистості, її світогляд, ціннісні орієнтації, життєві цілі, інтереси і т. ін. Орієнтації та цін-ності, які сформувалися в ці роки, як правило, більш стійкі, ніж, скажімо, ті, які сформувалася пізніше. У першому випадку в непо-внолітнього ще не сформувалася орієнтація, яка відповідає ціннос-тям суспільства, і вакуум заповнюється орієнтаціями, які супере-чать суспільним інтересам. У другому ж випадку антигромадські орієнтації особистості правопорушника, як правило, протистоять соціально корисним цінностям та нормам, які можуть бути викори-стані вихователем як основа для переорієнтації особистості засу-дженого на схвалювані суспільством цінності.

Основними віхами особистості засудженого є чинені їм злочин-ні й інші антигромадські діяння. Важливо визначити, у якому сту-пені злочин погоджується з усією лінією життя, поведінкою засу-дженого. Той або інший ступінь цієї «погодженості» може обумовити відповідний вибір засобів і методів його виправлення, у тому числі вона повинна враховуватися при визначенні виду та мі-ри покарання. Нерідко й сам злочин значно впливає на суб'єкта. Вчиняючи злочин, взаємодіючи з навколишнім середовищем, зло-чинець не тільки змінює останнє, але разом з тим змінює свої влас-ні відносини й самого себе. Винний може або «отямитися», або ж, навпаки, увірувати в «правильність» свого способу життя. У проце-сі відбування покарання в засудженого може виробитися установка на виправлення, можуть бути сформовані соціально схвалювані ціннісні орієнтації, він може виправитися. На основі принципу роз-витку з більшою вірогідністю можливо з'ясувати поведінку засу-дженого в майбутньому.

Якщо говорити про соціально-психологічні особливості особис-тості засудженого в цілому, то для неї характерна конфліктність

відносин з іншими людьми, колективом або суспільством у цілому, вимогами норм і права й інших норм суспільного регулювання. За-мість позитивного сприйняття основних форм життєдіяльності в засуджених ми бачимо «відчуження». Ступінь такого «відчуження» у засуджених, як правило, носить стійкий характер, що проявляєть-ся найчастіше в руйнуванні суспільно корисних зв'язків, ігнору-ванні й порушенні правових, моральних та інших норм суспільного життя. Виходячи з викладеного, можна виділити три основні типи злочинців: тип «соціалізованого» злочинця, «антисоціального» правопорушника та «асоціального» злочинця. Якщо перша катего-рія злочинців, як правило, не має потреби в ізоляції від суспільства, то дві останніх становлять основний контингент засуджених. Та-ким чином, за ступенем «відчуженості» засуджені можуть бути розділені, по-перше, на особи з «антисоціальною» спрямованістю, які ніби повністю замінили свій зв'язок із суспільними цінностями на систему злочинних, аморальних позицій й установок, свідомо декларують цю заміну й намагаються затвердити свою позицію відповідним актом протиправної поведінки. Це зазвичай злісні по-рушники режиму, засуджені, які завзято не бажають стати на шлях виправлення, і ті, хто після звільнення знову вчиняють злочинні ді-яння. Другу, також значну за чисельністю, групу становлять засу-джені, які не ототожнюють себе із цінностями й мораллю суспільс-тва в цілому. До цього типу варто відносити засуджених, які страж-дають дефектами волі, алкоголіків, наркоманів і т. ін.

Характер «відчуження», ступінь залучення засудженого в суспі-льно-корисну діяльність проявляються в його статусах, які розумі-ються ним як позиція, місце, сукупність прав та обов'язків. Стату-сів особистості, у тому числі й засудженого, багато. Але харак-терним для особистості засудженого є те, що більшість статусів, які він займав раніше, до позбавлення волі, замінюються новими, спе-цифічними. Наприклад, губляться такі позиції, як членство в суспі-льній і масовій самодіяльній організаціях, колишньому трудовому колективі або інших малих групах; посадовою особою втрачається займана посада, місце й характер роботи. Позбавлення волі пов'язане з виникненням для засудженого цілого ряду специфіч-них, не відомих йому раніше статусів: член колективу засуджених колонії, загону, бригади, самодіяльної організації і т. ін. Засудже-ний у межах строку судимості займає своєрідний статус, який ви-пливає з факту вчинення злочину. 3 позиції соціальної психології, це найбільш істотна характеристика особистості засудженого; ви-бір і досягнення інших статусів, якість їх виконання багато в чому залежать від того, який зв'язок між цим статусом та очікуванням, інтересами, прагненням засудженого. Для особистості засудженого

з антисоціальною спрямованістю більше типова відсутність якого-небудь конфлікту між його статусом злочинця та життєвими намі-рами. Інша оцінка повинна даватися особистості «випадкового» злочинця; у цьому випадку продовження конфліктних відносин на рівні вчинення злочинів, правопорушень засуджені не пов'язують зі свідомо поставленими антигромадськими цілями й устремління-ми. У той же час вичерпна характеристика особистості засудженого не може бути дана без врахування тих соціальних зв'язків і відно-син, які він мав до вчинення злочину й засудження (соціальне, професійне положення, судимість і т. ін.). Як правило, після звіль-нення від відбування покарання особа домагається тих статусів, які вона мала до вчинення злочину.

Статуси особистості засудженого знаходять своє втілення в сис-темі ролей. Якщо статус залежить як від особистих зусиль, так і від умов зовнішнього середовища, даних об'єктивно, то ролі залежать від самої особистості. У сучасній науковій літературі ряд авторів до-пускають змішання понять «статус» та «роль». Роль — це функціо-нування статусу. Вона визначає характер і спрямованість реалізації статусу, тому що тут уже особистість засудженого актуалізує своє відношення до рольових приписів, норм, цінностей. Коли ми гово-римо про статус засудженого як члена колективу засуджених, то яс-но, що він може розглядатися по-різному. Це виражається й у різно-му характері й ступені суспільної небезпеки злочину, відношенні до суспільно корисної праці, у відсутності в окремій частині засудже-них почуття боргу перед суспільством, патріотизму тощо. Те ж саме можна сказати про статус засудженого як батька, сина і т. ін.

Особливості особистості засудженого визначаються головним чином сукупністю соціальних ролей. Під впливом умов відбування покарання взаємини засудженого формуються у відповідні власти-вості і якості його особистості. Чим різноманітніша й більш значу-ща діяльність засудженого, тим успішніше протікає процес ресоці-алізації.

На реалізацію статусу, відношення засудженого до норм і вимог вирішальний вплив мають ціннісні орієнтації, які формуються на основі потреб, інтересів, цілей, ідеалів. Це той компонент структу-ри особистості, який являє собою деяку певну вісь свідомості, на-вколо якої концентруються помисли та почуття людини й з погляду якої вирішується безліч життєвих питань. Вчинки, мотиви поведін-ки засудженого багато в чому залежать від його ціннісних орієнта-цій. У них відбивається весь життєвий досвід, накопичений в про-цесі індивідуального розвитку, і ті соціальні умови, які його оточують. Особистість правопорушника відображає ті ціннісні орі-єнтації, які характеризують його негативне відношення до норм соціального, правового та етичного контролю. Значній частині засу-джених властива антисуспільна орієнтація. Причиною виникнення її в засуджених є те, що особистість формується не тільки під впли-вом загальнозначущих факторів, які діють у суспільстві, а й безпо-середнього оточення (мікросередовища), що має нескінченне роз-маїття емпіричних обставин, градацій і часто не відповідає загальному середовищу. Мікросередовище з негативними цінніс-ними орієнтаціями нейтралізує позитивний вплив загального сере-довища й сприяє формуванню в окремих осіб суперечливої орієн-тації, роздвоєнню особистості.

Сучасна психологічна наука виділяє два типи антисуспільної орієнтації: корисливий і насильницький. Типізація в цьому випадку проведена на основі її змісту, тобто тих цінностей, які відіграють вирішальну роль у виборі цілей і засобів протиправної поведінки. Наведені типи антигромадської орієнтації не вичерпують усього рі-зноманіття її спрямованості, численних переходів, градацій і відті-нків. В інтересах індивідуалізації виконання покарання й здійснен-ня виправного впливу варто проводити більш розгорнуту типізацію засуджених на основі змісту антигромадської орієнтації. Треба вра-ховувати й засуджених, для яких характерна порівняно не конкре-тизована антигромадська орієнтація тощо.

Різна інтенсивність прояву антигромадської орієнтації повинна обумовлювати індивідуальний підхід до відповідної категорії засу-джених. Особливі труднощі виникають при виправленні злочинців, антигромадська орієнтація яких набуває певну стійкість і ціліс-ність. Внаслідок цього вона набуває властивості антигромадської установки.

Ціннісні орієнтації перетворюються в установку тоді, коли вони набувають цілісності, стійкості і певної завершеності. Механізм формування: одна орієнтація займає у свідомості особистості па-нуюче положення, ніби витісняючи або підкорюючи інші, супереч-ливі за змістом орієнтації. Якщо перед нами антигромадська орієн-тація, то вона протидіє або може зовсім витиснути ті або інші ціннісні орієнтації правопорушника.

Розуміння антигромадської установки в системі інших цінніс-них орієнтацій засудженого має важливе значення для визначення ролі та значення інших структурних і підструктурних елементів особистості (статусів, ролей, психічних процесів, станів, властивос-тей і т. ін.). Формування й, відповідно, нейтралізація антигромадсь-кої установки залежать від багатьох компонентів: індивідуального буття, свідомості, спілкування, соціальних функцій особистості за-судженого, якості виховання, характеру його потреб, інтересів і домагань, а також і від більш загальних факторів: загальні умови

буття в колонії, рівень суспільної свідомості тощо. Нейтралізацію подібної установки не можна досягти, якщо засуджений не буде свідомо прагнути до виправлення.

Однією із принципових й у той же час складних проблем усього вчення про особистість є питання про її структуру, правильно ви-рішити яке можливо лише на основі системно-структурного підхо-ду, тобто розуміння особистості як певної системи елементів, 3 од-ного боку, і як певного елемента більш загальних систем (суспільство, колектив і т. ін.) — 3 іншого.

Під системою зазвичай розуміється впорядкована безліч елеме-нтів, об’єднаних певною структурою й утворюючою цілісною єдні-стю, здатна зберігати й змінювати свій стан.

Елементи — це речі, процеси, відносини, властивості, явища, які утворюють в сукупності дані річ, процес, відношення й власти-вість. Структура ж визначається як спосіб, закон певного зв'язку елементів.

Основне достоїнство системи методу полягає в тому, що він на-дає можливість підходити до особистості людини взагалі й засу-дженого зокрема не тільки як до складного, але й цілісного явища. Цілісність особистості засудженого виступає в якості її генералізу-ючої функції стосовно інших систем (режим, колектив, засуджені колонії, родина). 3 іншого боку, лише на основі підходу до особис-тості засудженого як до цілісного явища можна визначити роль і значення, а також механізм взаємодії різних елементів, що станов-лять її структуру або підструктурні утворення. Незалежно від того, чи йде мова при цьому про взаємодію соціальних, психологічних або біологічних її властивостей, соціально корисних або негатив-них тощо. Будь-яка властивість, яка входить до складу структури особистості або її елементів, може бути правильно зрозумілою ли-ше на основі її цілісності. Тому не можна в особистості засуджено-го вбачати тільки негативні властивості; тією чи іншою мірою в ній представлені й позитивні якості. Те ж саме у відношенні біологіч-них та соціально обумовлених властивостей особистості.

Системно-структурний підхід до аналізу якісної сторони явища веде до розуміння того, що соціальна значущість особистості зале-жить не тільки, а за певних умов і не стільки, від природи, характе-ру елементів системи особистості, а й від способу зв'язку її власти-востей, якостей між собою (особливо властивостей позитивних і негативних) і зі структурою в цілому. Чим складніша система (а особистість є однією з найбільш складних систем), тим більшого значення набувають окремі її елементи. Одна або кілька негатив-них властивостей особистості можуть мати всілякі зв'язки з інши-ми. Наприклад, жадібність може бути представлена в особистості

того, хто є прихильником надмірної економії, і в особистості роз-крадача, грабіжника, злодія, шахрая тощо. Хоча усім їм властивий цілий ряд загальних негативних, нейтральних і соціально корисних властивостей, характер зв’язку жадібності з іншими властивостями особистості й вчинених дій надає їй та або інша якість. Завдяки цьому окремі властивості особистості засудженого мають відносну самостійність.

Під впливом антигромадської установки значною мірою змі-нюються, наприклад, коло й спрямованість інтересів особистості. Для більшості засуджених, особливо рецидивістів, характерна від-сутність суспільних інтересів або досить неясне уявлення про деякі з них. У той же час для них типові особистісні інтереси. Якщо пе-ред вчиненням першого злочину людина, як правило, знаходиться перед вибором між бажаним і належним, то надалі під впливом ан-тисуспільної установки конфлікт суспільних та індивідуальних ін-тересів може бути вирішений на користь останніх. У таких випад-ках особистісні інтереси стають чільним мотивом злочинної поведінки. На основі системно-структурного підходу при дослі-дженні складних явищ можна уникнути зайвої описовості й зайвого емпіризму. Особистість, як багатопланове й винятково складне явище, характеризується незліченною кількістю властивостей, рис і проявів, і всі вони не можуть бути пізнані й поставлені на своє міс-це без застосування даного методу дослідження.

Припустимо, що система (особистість засудженого) складається з 100 елементів кожен елемент може мати 50 станів. У такому ви-падку в рамках особистості засудженого, узятої як загальна систе-ма, можуть існувати 10050 підсистем. Розібратися у всьому цьому різноманітті можна тоді, коли ми процес вивчення особистості по-будуємо на основі дослідження всіх рівнів даної системи. Як уже відзначалося, найбільш інваріантними й загальними елементами особистості засудженого є біологічно й соціально обумовлені влас-тивості. Останні, у свою чергу, включають менш загальні елементи (підструктури тощо). На основі виявлення відповідних елементів системи, аналізу їхніх взаємозв’язків можна з’ясувати розвиток і закономірності поведінки всієї системи як цілісного утворення.

Більшість філософів, соціологів, психологів визнають роль спа-дкових й інших біологічно обумовлених факторів у формуванні особистості й характеру прояву її в суспільстві. Особисті якості людини залежать як від генотипу, так і від умов соціального й фі-зичного середовища, у якому відбувається її розвиток. Вирішальне значення належить вихованню.

Структуру особистості засудженого, як різновиду людської осо-бистості, можна зрозуміти лише на основі з’ясування співвідношення таких понять, як сутність, основа, структура людської осо-бистості.

Основа особистості полягає в її соціальності. Це прихована час-тина сутності особистості, у яку входять не тільки соціальні влас-тивості, ознаки, що є визначальними, головними, а й неголовні, другорядні. Однак останні так само необхідні, як і перші. Але оскі-льки поняття структури в цьому випадку має на увазі структуру сутності особистості, то соціальне й біологічне є необхідними еле-ментами сутності особистості (у тому числі й правопорушника) .

Соціальність особистості засудженого проявляється в його дія-льності, будь вона соціально корисною або шкідливою для інтере-сів суспільства. Але діяти може тільки людина, яка володіє власти-вістю особистості. Соціальні якості повинні перетворюватися в матеріальну силу людини як істоти. Будучи опосередковано соціа-льним, біологічне, зокрема спадкове, по всіляких каналах впливає на свідомість особистості, її потреби, установки, інтереси.

Тим самим біологічне ніби вплітається в систему особистості, a не залишається чимсь зовнішнім.

3 метою ефективного пошуку шляхів і засобів виправлення та перевиховання засуджених варто глибше досліджувати роль і зна-чення біологічно обумовленої складової особистості засудженого в процесі подолання негативних і формування соціально корисних її якостей. Врахування і вміле використання цих властивостей особи-стості засудженого повинні виступати в якості однієї з умов ресоці-алізації правопорушників. Звичайно, біологічні властивості не мо-жуть виступати в якості причини злочину, негативної або позитивної поведінки в місцях позбавлення волі, так сказати, в «чистому виді». Але в той же час не можна не помітити, що вони можуть займати й більше значуще місце. Біологічна патологія лю-дини іноді стає непереборною перешкодою для її соціалізації. По-мітний вплив природних даних на поведінку тих засуджених, які схильні до афективних дій.

Тому у виховній роботі необхідно приділяти відповідну увагу природним особливостям того або іншого засудженого. При орга-нізації навчального процесу не можна ігнорувати розумові здібнос-ті, задатки до тієї або іншої діяльності засудженого, у виховній ро-боті повинні враховуватися особливості нервової системи, вік, стать і т. ін. У процесі виправлення правопорушників, проведення організаційних заходів (створення або ліквідація колоній, розробка правил відбування покарання тощо) не слід забувати, що засудже-ний, як і будь-яка людина, це частка природи. Його організм, як втілення природи, невідомою кількістю ниток зв'язаний з навко-лишнім середовищем. Його зміни або особливості можуть впливати не тільки на організм людини, а й на його психіку та поведінку. Зокрема заслуговує на увагу проблема впливу відповідних кліма-тичних, географічних умов на процес виправлення правопорушни-ків. У науковій літературі іноді можна зустріти твердження, що ефективність діяльності сільськогосподарських колоній не відпові-дає рівню сучасних вимог у силу того, що там об’єктивно складні-ше проводити в життя вимоги ізоляції й нагляду за засудженими. Однак при цьому не звертається увага на природний фактор. Необ-хідно, очевидно, враховувати й погодні умови, особливості тієї або іншої місцевості (ліс, пустеля тощо). Чим більша гармонія буде встановлена між навколишнім середовищем й організмом, тим ус-пішніше при всіх інших рівних умовах будуть відбуватися необхід-ні зміни у свідомості та психіці засудженого.

Таким чином, діалектичний підхід зобов'язує нас всебічно під-ходити до дослідження особистості засудженого, враховувати не тільки основні, але й другорядні, однак необхідні її структурні еле-менти. Принципове може проявлятися й у неголовному, тим більше воно не може бути з'ясоване при однобічному підході до досліджу-ваного явища. Незаслужене перебільшення однієї сторони й ігно-рування іншої може привести лише до неправильних висновків.

Співвідношенням природного і набутого не вичерпується пи-танням про структуру особистості засудженого. Біологічне й соціа-льне — найбільш інваріантний і узагальнений елементи її структу-ри. Залишаючись самостійними, зазначені підструктури в процесі постійної взаємодії, видозмінюючись самі, створюють пограничні підструктурні утворення.

3 метою використання типологічних та індивідуальних особли-востей особистості засудженого у виховній роботі необхідно знай-ти таку формулу структури особистості, яка б могла бути основою для вивчення особистості конкретного засудженого або окремої ка-тегорії засуджених.

Має сенс, наприклад, виділяти в структурі особистості засудже-ного процеси, стани, властивості або обставини, які відносяться до різних періодів життя засудженого, або властивості залежно від їх-ньої природи й соціальної значущості, або, нарешті, ознаки, що ха-рактеризують міжособистісні відносини та внутрішній світ засу-дженого.

Структура особистості засудженого повинна включати соціаль-но-демографічні ознаки (свого роду її статуси), соціально-психологічні (включаючи й соціальні ролі) й індивідуальні психо-логічні та біологічні дані. Якщо перші дві групи ознак складають інтеріндивідуальну структуру, то остання група — інтраіндивідуа-льну структуру особистості засудженого. Якби опустити індивідуальні ознаки особистості засудженого, то її структура була б однобі-чною, неповною й соціологізованою. У той же час в інтеріндивіду-альну структуру особистості засудженого входить не вся сукуп-ність суспільних відносин, а лише ті соціальні зв'язки й відношення, у яких протікає її життєдіяльність. Стійкість останніх формують стабільні соціальні властивості особистості засудженого й виділяють її в особливий соціальний тип.

Всі зазначені властивості, ознаки особистості засудженого не-обхідно вивчати на рівні психічних процесів, станів і властивостей, тобто виявляти роль і значення навколишнього середовища, його конкретні умови, і індивідуальні властивості людини у формуванні психічних процесів, волі та вчинків людини.

Важливе значення мають час, характер походження тих або ін-ших властивостей особистості засудженого. Якщо її індивідуальні психологічні властивості мають порівняльну стійкість незважаючи навіть на такі потрясіння, як вчинення злочину, наслідок, розгляд справи судом, засул\дження до позбавлення волі, незвичайність умов у місцях позбавлення волі, то соціально-психологічні риси в засуджених частіше перебувають у певних змінах. Тому при аналізі структури особистості засудженого необхідно виявляти ті власти-вості, які знайшли своє відображення в злочині та в інших формах антигромадської діяльності. Злочин — істотний прояв особистості в цілому. Він наче підсумовує пройдений шлях, є вираженням сус-пільної небезпеки особистості й тенденції антигромадської поведі-нки індивіда, а також свідчить про його потреби, мотиви, цілі, цін-нісні орієнтації. До позбавлення волі засуджуються, як правило, люди, які вчинили тяжкі злочини або неодноразово вчинювали зло-чинні діяння. Готовність вести й надалі антигромадський спосіб життя у цих людей більш реальна, ніж, скажімо, в інших категорій правопорушників. Тому найбільш відмітною ознакою особистості засудженого у соціальному плані є її підвищена суспільна небезпека.

Однак злочин як соціально значущий вчинок (нехай навіть тяж-кий або повторний) — не єдиний прояв особистості засудженого, тільки на його основі не можна дати вичерпну характеристику за-судженому. Виховате