Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
РОЗДІЛ 5 ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ 5.1. Загальна теорія психічних станів : Юридична психологія. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

РОЗДІЛ 5 ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ 5.1. Загальна теорія психічних станів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 

магниевый скраб beletage

Успіх виправлення засуджених до позбавлення волі залежить від врахування не тільки їх індивідуально-психологічних властиво-стей, а й тимчасових психічних станів, бо ці стани для них є пев-ною дійсністю, вони визначають їх щоденне життя в місцях позба-влення волі. Тому проблема психічних станів займає особливо важливе місце у кримінально-виконавчій психології.

Позитивні психічні стани людини (радість, бадьорість і т. ін.) стимулюють діяльність, підвищують її продуктивність. При нега-тивних же станах (туга, смуток, пригніченість і т. ін.) знижується активність психічної діяльності, знижується працездатність. До то-го ж негативні стани є передумовою міжособистісних конфліктів, порушень вимог моралі, ослаблення здоров'я.

Дослідження психічних станів людини, позбавленої волі, має іс-тотне значення для організації всього процесу виправлення злочи-нця. Чуйне відношення до внутрішнього світу ув'язненого, особли-во до переживань, що виникли під впливом самого факту позбав-лення волі, дозволяє виробити психологічно обгрунтовані заходи щодо усунення його деяких негативних і формуванню позитивних психічних станів і тим самим зробити процес виправлення най-більш ефективним.

Знання причин виникнення і динаміки різних психічних станів людини дозволяє:

—        виділяти типові психічні стани, що повторюються в схожих обставинах, і тим самим передбачати з достатньою достовірністю поведінку ув'язненого в тих або інших умовах;

—        розпізнавати нетипові для даного ув'язненого ситуативні або ви-падкові стани і тим самим уникати помилок при його характеристиці;

—        шляхом створення відповідних умов закріплювати певні пси-хічні стани і перетворювати їх на стійкі риси особистості, а також своєчасно усувати стани, здатні при відомих обставинах перероста-ти в негативні риси характеру.

Проблема психічних станів, не дивлячись на її важливість, недо-статньо вивчена. Перший імпульс до вивчення цієї проблеми дали дослідження психологів і фізіологів в галузі спорту. Цим ученим на-лежить пріоритет в розробці проблеми психічних станів. Особливо плідними виявилися їх дослідження передстартових і стартових ста-нів спортсменів. На основі вивчення цих станів були внесені істотні корективи в психологічну підготовку спортсмена до змагань.

Проблема психічних станів знайшла своє віддзеркалення в тео-рії настановлення, створеною Д. М. Узнадзе [17], його учнями і по-слідовниками, які розглядають настанову як універсальний стан го-товності людини до діяльності. «Настанова як готовність до дії є станом саме особистості в цілому — цілісно-особистісним станом, а не яким-небудь приватним психічним процесом».

Вперше в теоретичному плані увагу широкого кола фахівців-психологів до цієї проблеми привернув I. Д. Левітов [6] статтею «Проблема психічних станів». Потім проблема психічних станів стала предметом дослідження О. К. Перова [20], який з’обив спро-бу розглянути питання про розвиток рис характеру у звязку з пси-хічними процесами і тимчасовими психічними станами. П. П. Рас-попов [20] спробував знайти співвідношення між психічними станами і типологічними властивостями особистості. На конкрет-ному фактичному матеріалі він переконливо довів, що тимчасові, спочатку психічні стани, що епізодично виявляються, за певних умов закріплюються і перетворюються на риси характеру. Автор показав також, що певні риси характеру сприяють або перешко-джають закріпленню тимчасових психічних станів. Велику увагу проблемі психічних станів приділяє В. М. Мясіщев [8]. Він виділяє психічні стани в самостійну психологічну категорію і дає їм визна-чення. В. М. Мясіщев [8] вважає психічні стани одним з елементів структури особистості, ставить їх в один ряд з психічними проце-сами, властивостями і відносинами. Під психічним станом він ро-зуміє «загальний функціональний рівень, на основі якого розвива-ється процес». К. Л. Леонтьев, О. О. Лернер і Д. О. Ошанін звернули увагу на суб’єктивні стани працівника як серйозний чин-ник, від якого залежить підвищення продуктивності праці. Пізніше з’являються роботи узагальнюючого характеру. До них перш за все слід віднести монографію I. Д. Левітова [6]. В. I. Ковальов [3] зро-бив спробу не тільки узагальнити матеріал, що вже накопичився, але і конкретніше виявити співвідношення станів з психічними процесами і властивостями особистості. Його учнями проводилися пошуки певних стимуляторів, здатних формувати активні психічні стани, що значно підвищують працездатність школярів і поліпшу-ють якість виконання ними учбових завдань. Після цього проблема

психічних станів все більше віддзеркалення стала знаходити в під-ручниках і навчальних посібниках з психології.

Психічний стан — це поняття, яке використовується для умов-ного виділення в психіці індивіда щодо статичного моменту, на відміну від поняття «психічний процес».

Психічне як процес— концепція, розроблена С. Л. Рубінштей-ном [14;15] і його учнями. Вона розкриває основний спосіб існуван-ня психічного. Психічне існує перш за все як процес — пластичний, безперервний, ніколи спочатку повністю не заданий, а тому, що фо-рмується і розвивається, породжує ті або інші продукти або резуль-тати (психічні стани і образи, поняття, відчуття, рішення і т. ін). Психічне як процес не зводиться до послідовності стадій в часі, фор-муючись в ході безперервної взаємодії (діяльності, спілкуванні) ін-дивіда, що змінюється, із зовнішнім світом, і, отже, саме безперервно змінюється і розвивається, все більш повно відображаючи цю дина-мічність навколишньої дійсності, беручи участь в регуляції всіх дій, вчинків і т. ін. Так, мислення — це аналіз, синтез, узагальнення умов і вимог вирішуваної задачі і способів її рішення. У цьому безперерв-ному процесі утворюються переривчасті розумові операції (логічні, математичні, лінгвістичні тощо), які породжує мислення, але до яких не зводиться. Мислення як процес нерозривно пов'язано з мислен-ням як діяльністю особистості (з мотивацією, здібностями і т. ін.). На кожній даній стадії свого психічного розвитку людина здійснює ро-зумовий процес, виходячи з мотивів, які вже склалися, і здібностей; подальше формування мотивів і здібностей відбувається на подаль-ших стадіях розумового процесу. При цьому мислення, сприйняття і т. ін формуються переважно неусвідомлено, несвідомо. Проте на рі-вні особистісного аспекту мислення, сприйняття і таке інше людина значною мірою усвідомлено регулює протікання цих процесів. Не-розривний взаємозв'язок усвідомленого і неусвідомленого забезпе-чує безперервність психічного як процесу. Ця безперервність вияв-ляється в тісному взаємозв'язку пізнавального і афектного компо-нентів будь-якого психічного акту. Концепція психічного як процесу розкриває єдність свідомості і діяльності, оскільки психіка людей виявляється і формується в діяльності.

Один і той же прояв психіки може бути розглянутий в різних відносинах. Наприклад, афект як психічний стан є узагальненою характеристикою емоційних, пізнавальних і поведінкових аспектів психіки суб’єкта у визначений, відносно обмежений відрізок часу; як психічний процес він характеризується стадіальністю розвитку емоцій; він може розглядатися і як прояв психічних властивостей індивіда (запальності, нестриманості, гніву і т. ін.). До психічних станів відносяться прояви почуттів (настрої, афекти, ейфорія, тривога, фрустрація і т. ін.), уваги (зосередженість, неуважність), волі (рішучість, розгубленість, зібраність), мислення (сумніви), уяви (марення) тощо. Предметом спеціального вивчення в психології є психічні стани людей в умовах стресу при екстремальних обстави-нах (у бойовій обстановці, під час іспитів, при необхідності екстре-ного ухвалення рішення), у відповідальних ситуаціях. У патопси-хології і медичній психології досліджуються: патологічні форми психічних станів — нав'язливі стани, в соціальній психології — масові психічні стани (наприклад паніка).

Психічний стан — це складне, цілісне, динамічне утворення, що багато в чому визначає своєрідність всієї психічної діяльності (про-тікання процесів, прояв властивостей і якостей особистості і т. ін.) на даному відрізку часу і виявляється в підвищенні або зниженні активності особистості.

Розглянемо особливості, які властиві психічним станам: ціліс-ність, рухливість і відносна стійкість, взаємозв'язок з психічними процесами і властивостями особистості, індивідуальна своєрідність і типовість, різноманіття, полярність.

Цілісність. Всякий психічний стан хоч і відноситься переважно до якоїсь окремої сфери психіки (пізнавальної, емоційної, вольо-вої), характеризує всю психічну діяльність в цілому за певний про-міжок часу.

Наприклад, явці ув'язненого з повинною передує зазвичай стан боротьби мотивів, який хоч і є за перевагою вольовим, але містить в собі інтелектуальні і емоційні елементи. Дійсно, в стані боротьби мотивів загострюється робота мислення людини, ретельно зважу-ються всі «за» і «проти». Ув'язнений особливо гостро переживає позбавлення волі. Інтелектуальний і емоційний елементи мають іс-тотний вплив на вольову активність ув'язненого, на явку з пови-нною. Як видимий, загальний психічний стан — це складна цілісна психологічна структура, сплав елементів: вольових, пізнавальних і емоційних.

Рухливість і відносна стійкість. Як і психічні процеси, психіч-ні стани мінливі, тобто мають початок, кінець і певну динаміку (стадії протікання). Але динаміка станів менш виражена, ніж дина-міка психічних процесів. Стани стійкіші і вимірюються великими одиницями часу, чим психічні процеси. He випадково слова «стан» і «стояти» (тобто знаходитися певний час в статиці, незмінному по-ложенні) мають загальний корінь. Разом з тим психічні стани знач-но менш стійкі, ніж властивості особистості.

Взаємозв’язок з психічними процесами і властивостями осо-бистості. Ця особливість обумовлена тим, що психічні стани за-ймають ніби проміжне положення в структурі психіки, розташовуючись між процесами і властивостями особистості. Вони вини-кають тільки в результаті відображаючої діяльності мозку, на осно-ві психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових). Але раз склавшись, стани, з одного боку, впливають на психічні процеси (багато в чому, наприклад, вони визначають тонус і темп відобра-жаючої діяльності, вибірковість відчуттів, сприйнять, уваги, проду-ктивності пам'яті, мислення), з іншого — є певним «будівельним матеріалом» для формування якостей, властивостей особистості. Одночасно психічні стани випробовують на собі впливи попередніх станів, якостей, що склалися, і властивостей особистості.

Психічні процеси, стани, властивості виступають в нерозривній діалектичній єдності і зумовленості, є лише різними рівнями від-дзеркалення людиною навколишньої дійсності.

Всяке психічне віддзеркалення починається з психічних проце-сів і в цьому сенсі вони — фундамент психіки. Але якби віддзерка-лення процесами і закінчувалося, воно не було б глибоким, адеква-тним, не забезпечувало б такого, що творчо перетворює взаємодію людини з навколишнім середовищем.

Психічні процеси, повторюючись, комбінуючись, перебудовую-чись, закріплюючись, ніби переплавляються в стани. Стани ж, у свою чергу, переплавляються у властивості особистості і риси ха-рактеру, які, утворившись, починають відігравати провідну роль в психічній діяльності особистості, стають стрижнем її психіки.

Так, наприклад, на основі процесу сприйняття виникає стан здивування, зацікавленість. Ці стани потім переростають в допит-ливість, інтерес, схильність або пристрасть, які, у свою чергу, ви-значають вибірковість сприйняття, уваги та інших процесів.

Психічні стани служать фоном, який може сприяти більш рель-єфному прояву властивостей особистості і психічних процесів або їх маскуванню. Наприклад, стан вольової активності і готовності спокутувати свою провину добросовісною працею і чесним життям після оголошення вироку діє мобілізуючи на ув'язненого, підсилює і загострює перебіг всіх психічних процесів, прояв психічних влас-тивостей його особистості, створюючи тим самим сприятливі умо-ви для швидшого включення ув'язненого в ритм життя колонії. Стан психологічної лихоманки, що її зазнають в місцях позбавлен-ня волі, характеризується відхиленнями в області відчуттів і сприйнять, пам'яті і мислення, надмірним проявом вольової актив-ності і глибокими емоційними проявами.

Індивідуальна своєрідність і типовість. Психічні стани люди-ни індивідуально своєрідні, оскільки вони нерозривно пов'язані з індивідуальними особливостями особистості і її етичними якостя-ми. Нерідко між психічним станом і властивістю особистості існує

повна відповідність. Так, ув'язненому з меланхолійним темпераме-нтом властиво переважно перебільшувати усі невдачі, тлумачити все в похмурих тонах, бо найбільш типовим для нього є пригніче-ний психічний стан. Ув'язненого з розвиненими етичними якостя-ми пригнічує свідомість власної провини, а тому у нього глибше і сильніше виявляються розкаяння совісті і стан розкаяння. Буває і навпаки, коли межа особистості і психічний стан, який пережива-ється, не відповідають один одному. Те, що ми приймаємо деколи за межу особистості, нерідко виявляється не типовим для даної лю-дини, тимчасовим станом. Так, П. П. Распопов [20] відзначає, що картина поведінки, темперамент людини і дійсний тип нервової си-стеми в повсякденному житті особистості можуть і не співпадати. Наприклад, разом з «нестримністю» як стійкою властивістю холе-ричного темпераменту у деяких ув'язнених нерідко виявляється і нестримність як стан, викликаний позбавленням волі.

Разом з тим в умовах місць позбавлення волі схожі психічні ста-ни виявляються властивими великим групам ув'язнених незалежно від їх типологічних і етичних якостей. Для вперше засуджених типо-вими є одні, а для рецидивістів — інші психічні стани. Можуть бути стани, типові для всіх засуджених (пригноблення, пригніченості, очікування, туги, безвихідності, безнадійності, озлобленості і т. ін.).

Різноманіття. Наступний перелік психічних станів дозволяє го-ворити про їх надзвичайно велику кількість і різноманіття:

—        стан настороженості, зацікавленості ув'язненого в своїй долі, здивування, подиву, розгубленості;

—        стан зосередженості і неуважності, нудьги, надії і безнадій-ності, незахищеності, смутку, туги і приреченості;

—        стан активності, бадьорості, спокою, пригніченості, відчаю, страху і жаху;

—        стан втоми, безсилля, байдужості і апатії, підйому, схвильо-ваності, агресивності;

—        стан нерішучості, невпевненості, збентеження, боязкості, нері-шучості, очікування, розкаяння, розгубленості і напруженості тощо.

Полярність. Кожному психічному стану відповідає протилежний стан. Так, активності протистоїть пасивність, упевненості — невпев-неність, рішучості — нерішучість, задоволеності — незадоволеність і т. ін. Полярність станів — швидкий перехід людини з одного стану в протилежний. Ця тенденція особливо яскраво виявляється в незви-чайних умовах, наприклад в місцях позбавлення волі.

Психічні стани групують за різними підставами. Щодо відповід-ності основним станам кори головного мозку можна розрізняти оп-тимальний, збуджений і депресивний стан. Наприклад, нормальний бадьорий стан з рівновагою між процесами збудження і гальмування

може бути покладений в основу оптимального психічного стану, при якому діяльність людини активна і найбільш продуктивна.

Збуджений загальний стан правомірно розглядати як афектне, таке, що утрудняє або робить неможливим гальмівний процес. При такому стані нерідко людина втрачає над собою контроль, порушу-ється її діяльність. Особливо це стосується збудження, яке може перейти в крайній ступінь, — в афект.

Наступний, довгий, але теж послідовний ряд перехідних станів по-яснює стан депресії, а також розгубленості, апатії. Першою фазою цього ряду — зрівняльною, при якій зрівнюється ефект сильних і сла-бких подразників, добре пояснюється, наприклад, слабке реагування людей на те, що їх оточує, як результат тривалої роботи без відпочин-ку, особливо без сну, стомлення клітин кори головного мозку.

При парадоксальній фазі на сильні подразники людина реагує слабкіше, ніж на менш сильні. Відбувається це тому, що гальмів-ний стан заглиблюється, працездатність кори головного мозку зни-жується і сильні подразники виявляються надсильними, що важко переносяться ослабленими нервовими клітинами; вона або зовсім не реагує на них, або дає дуже слабку реакцію. Слабкі ж подразни-ки продовжують викликати звичайну реакцію, яка об'єктивно стає сильнішою, ніж реакція на сильний подразник. Цим можна поясни-ти явища, коли засуджений реагує бурхливим спалахом на незначні зауваження вихователя і залишається абсолютно байдужим до су-ворих заходів та дій.

При подальшому розвитку гальмівного стану кори головного мозку наступає ультрапарадоксальна фаза, коли у відповідь на по-зитивні умовні подразники виникають гальмівні реакції, а на галь-мівні подразники — позитивні реакції. Пояснюється це тим, що всякий позитивний подразник може бути непосильним для кори головного мозку — непосильним і викликати зберігаючу гальмівну реакцію. Глибоке гальмування кори головного мозку, яке виклика-ється в цьому стані позитивним сигналом, призводить до корінної зміни реакції на гальмівні сигнали. В той час, коли корковий пред-ставник позитивного подразника знаходиться в стані гальмування, кірковий представник подразника, який викликає зазвичай гальмів-ний ефект, за законом позитивної індукції збуджується, то це ви-кликає позитивну реакцію. Прикладом психічного стану, відповід-ного ультрапарадоксальній фазі, можуть служити випадки актив-ного негативізму, упертість.

За цією самою же підставою розрізняють: активний і пасивний стан; творчий і репродуктивний стан; парціальний і загальний стан (стан однієї аналізаторної або сигнальної системи або і кори голо-вного мозку в цілому); стани, які викликаються переважанням в

психічній діяльності кори головного мозку або підкірки (активність підкірки і гальмування кори породжує істеричний стан і, навпаки, гальмування підкірки при збудженні кори — астенічний і т. ін.).

За чисто психологічною ознакою стани класифікуються на інте-лектуальні, емоційні, вольові і комбіновані.

Залежно від діяльності, яку вони супроводжують, психічні ста-ни поділяються на стани в ігровій, учбовій, трудовій, спортивній та інших видах діяльності.

За роллю в структурі особистості стани можуть бути ситуатив-ними, особистими, груповими. Ситуативні стани виражають особ-ливості ситуації, які викликають у людини не характерні для неї реакції. Особовими і колективними (груповими) є стани, які харак-терні даній конкретній людині або ж колективу (групі).

За глибиною переживань розрізняють стани глибокі і поверхне-ві. Наприклад, пристрасть — глибший стан, ніж настрій.

За характером впливу на особистість, колектив (групу) стани поділяють на позитивні і негативні. Ця класифікація важлива для вихователів. Негативно діючі на людину і колектив стани нерідко бувають причиною виникнення психологічного бар’єру між вихо-вателем і засудженим, із-за якого виховні заходи виявляються або малоефективними, або взагалі безрезультатними. В той же час пси-хічний стан, який позитивно впливає на психічну діяльність, під-вищує ефект педагогічної дії.

За тривалістю протікання стани бувають тривалими і коротко-часними. Туга вперше засуджених за домівкою може охоплювати період до декількох тижнів або місяців, поки вони не звикнуть до умов позбавлення волі, не «увійдуть» в колектив. Стан очікування у звільненого з місць позбавлення волі виникає за декілька місяців до кінця терміну позбавлення волі.

За ступенем усвідомленості стани можуть бути більш або менш усвідомленими.

Психічні стани, як і всі явища психічного життя, детерміновані діями зовнішнього і внутрішнього середовища. Особливе значення в їх виникненні відіграють соціальні умови життя людини (макро-соціальний чинник).

Під впливом конкретних фактів життя і особистих обставин можуть виникати різні психічні стани. При цьому найбільш значу-щі факти суспільного життя, події викликають схожі стани у бага-тьох людей. Великий вплив на стани людей мають ідеологія, світо-гляд і т. ін.

Негативні психічні стани засуджених значною мірою поясню-ються суперечностями в їх етичних переконаннях, песимістичними поглядами, «філософією» злодія, вбивці.

Виключно значна залежність психічних станів людини від її здоров'я. Так, спостереження показують, що у важко хворих на ту-беркульоз переважають агресивні стани, які знаходять вихід в різ-них буйствах, непокорі адміністрації, нападах на медичний персо-нал, в прагненні діяти за принципом: «Мені погано — нехай і іншим буде погано». Особливо сильно дезорганізовують психіку людини, викликаючи відповідні психічні стани, алкоголь, наркома-нія, вживання інших збудливих засобів, неврегульованість життя.

Психічні стани органічно пов'язані з потребами особистості. Поки потреба людини не задоволена, вона знаходиться в стані не-задоволеності своїми потребами, а отже, і самим собою. У роботі із засудженими це треба враховувати. Позбавлення волі органічно включає обмеження багатьох матеріальних і духовних потреб, не задоволення яких неминуче викликає переважно етичні страждання і, як наслідок, важкі психічні стани, що, поза сумнівом, створює пе-вні передумови для виправлення засуджених. Разом з тим, необхід-на розумність, доцільність в обмеженні задоволення потреб, така їх міра, яка не буде викликати тяжкі переживання, страждання і не надломить психіку людини.

Психічні стани залежать від індивідуальних особливостей лю-дини. Характерно, що позбавлення волі по-різному впливає на лю-дей. Деякі засуджені не витримують невизначеності в своїй долі (наприклад, у зв'язку з наближенням того терміну відбування по-карання, після якого можливе умовно-дострокове звільнення). За-звичай це люди з холеричними і меланхолійними рисами темпера-менту. У флегматиків і сангвініків подібний стан не так рельєфно виявляється в їх зовнішній поведінці.

На психічні стани людини впливають попередні стани. Зв'язок між даним і попереднім психічним станом може бути двояким. У одних випадках попередній стан змінювався протилежним (полярним). Так, стан напруги, яку відчуває засуджений, чекаючи рішення про амніс-тію, змінювався розрядкою, якщо очікуване здійснилося. У інших ви-падках один стан змінюється схожим. Так, тимчасове озлоблення, яке виникло у засудженого в ході слідства і суду, деколи переростає в «глобальну» озлобленість на все суспільство, на інших людей.

На психічні стани засуджених впливають і умови життя в конк-ретній установі для позбавлених волі, її місце розташування (у якому районі країни, на якому місці), планування, зовнішній вигляд споруд і тюремних атрибутів — огорожа, засоби охорони і т. ін.

Сильно відображається на психічних станах засуджених мора-льно-психологічна атмосфера в колективі: стиль взаємин, внутрі-шньо колективні побутові традиції, групові настрої, здатні за зако-ном психічної індукції, «заражати» оточуючих.

Позбавлення волі по-різному сприймається і переживається вперше засудженими і неодноразово судимими, жінками і чолові-ками, молодими і літніми людьми, неодруженими і сімейними, за-судженими на короткі і тривалі терміни тощо. Але у всіх випадках в психічних станах людей, позбавлених свободи, є багато загально-го, що дає право говорити про типові стани засуджених.

Певна закономірність спостерігається в динаміці психічних ста-нів позбавлених волі. Звертають на себе увагу, наприклад, поворо-тні пункти (критичні точки), в яких з неминучістю виникає зміна або яскравий прояв типових психічних станів: арешт, пред'явлення звинувачення, віддання під суд і судовий розгляд, оголошення ви-року, рішення касаційної інстанції, відправлення в колонію, при-буття в колонію, перші місяці перебування в колонії (період адап-тації), зміна умов утримання (перехід з колоній одного в колонію іншого виду режиму і т. ін.), останні місяці перед звільненням, зві-льнення і пристосування до життя на волі. Психічні стани можуть, звичайно, змінюватися і в проміжках між критичними точками. Жодного засудженого, наприклад, не може залишити байдужим факт надання побачення.

Позбавлений волі постійно знаходиться в стані очікування слід-ства, суду, виголошення вироку, відправки в колонію, зміни умов утримання, звільнення. При цьому відбувається завчасне настрою-вання людини на майбутні умови життя і діяльності. Очікування може бути різним за психологічним змістом. Це — боязнь можли-вих страждань (наприклад, вперше засудженого страхає майбутнє відправлення в колонію, де він повинен відбувати термін покаран-ня); тривога, яка виникає у разі, коли події, що цікавлять людину, за своїм результатом невідомі (чи буде він амністований, чи звіль-нять умовно-достроково, чи помилують його, чи направлять в ко-лонію посиленого режиму утримання і т. ін.). Тривога викликається невизначеністю інформації, яка надходить, вона властива всім по-збавленим волі, але ступінь її прояву у підслідних, підсудних і за-суджених різна — від відкритої (афектної) до прихованої (яка зовні не проявляється) — залежно від суб'єктивної значущості очікува-них подій і індивідуальних якостей людини. Засуджені, наприклад, так описують стан очікування: «...коли суд виніс вирок, то я з по-легшенням зітхнув. Хоча мене і засудили до позбавлення волі, але термін дали незначний. I тут я дізнався, що родичі того, що пост-раждав, почали добиватися перегляду справи... У свідомість закра-лася тривога. He спав ночей, хвилювався. Заспокоївся, коли каса-ційна інстанція залишила вирок в силі. Але потім знову почав хвилюватися. Турбувало: а що таке колонія? У камері у нас сиділи різні люди, нагнали страху, наговорили такого, що став боятися

відправки в колонію, а особливо боявся, що в дорозі зі мною що-небудь трапиться. Виявилось, що колонія не в'язниця, але і не бу-динок відпочинку. Все підпорядковано нашому виправленню. Пра-цював чесно. Хороший у нас попався начальник загону. Зустрів, ознайомив з порядками, попередив, з ким небажано дружити, як поводитися... Але скоро і звільнення. Як поволі тягнуться останні дні і години. Чекаю звільнення і зазнаю фізичних мук. Якимсь став невпізнанним. Все мене дратує, не покидає думка: яке ж сьогодні число?». У стані очікування людина може зазнавати і нетерпіння. Воно охоплює позбавленого волі напередодні події, яка за резуль-татом для нього відома, але дуже хвилює, цікавить його. Напри-клад, особливе нетерпіння проявляють засуджені напередодні або ж незадовго до звільнення. Нетерпіння виявляється також по-різному: від бурхливої радості до афектно-гальмівних реакцій.

Людина в стані очікування характеризується підвищеною, іноді нерівномірною напруженістю й загостренням психічних і фізіоло-гічних функцій. Майбутнє звільнення і радує, і лякає новизною і невідомістю обстановки на волі. Виникає маса запитань: як і де влаштуватися на роботу; як зустріне сім'я або улюблена дівчина, колектив, друзі, товариші; як складеться подальше життя.

Особливим станом позбавленого свободи є надія на краще май-бутнє. Вона властива взагалі всім людям, але надія у засудженого особливого роду — це надія на зміну своєї долі в майбутньому, в основному після звільнення. Інший зміст має надія у підслідного і підсудного. Вона пов'язана в основному з проблемою: як би поле-гшити свою долю і уникнути строгого покарання в даний час.

Станами, протилежними надії, є безнадійність і приреченість — важкі стани, при яких людина іноді втрачає перспективу і сенс життя. У такому стані нерідко засуджені йдуть на найтяжчі злочи-ни в колонії. Особливо властиво це засудженим до вищої міри по-карання, яким вона була в порядку помилування замінена максима-льним терміном позбавлення волі, а також засудженим, які страждають на невиліковні хвороби. Безнадійність і приреченість особливо гостро виявляються у засуджених на тривалі терміни і у неодноразово судимих. У такому стані у них пригнічуються воля, мислення, пам'ять тощо, вони або зовсім не реагують, або, навпаки, бурхливо, хворобливо реагують па виховні дії.

Подолати даний стан людини, відродити надію на краще майбутнє і додати надії реальні контури — це означає певною мірою стимулю-вати засудженого до визнання своєї провини, розкаяння, бездоганної поведінки і самовиховання в процесі відбування покарання.

Властиві позбавленим свободи і такі стани, як незахищеність або уявна захищеність. Пройшовши через всі стадії кримінального

процесу як заарештованого, обвинуваченого, підсудного, засудже-ного, тобто людини, до якої суспільство пред'являє особливу вимо-гливість за скоєне, вона вважає себе беззахисною перед органами правосуддя. їй здається, що вони мають лише одну мету — як би сильніше покарати. У подальшому з такою ж упередженістю засу-джений відноситься і до вихователів та усіх працівників колонії. Упередження про уявні «каральні» домагання з боку співробітників колонії штовхає позбавлених волі на «захисні» заходи. Один з та-ких заходів — об'єднання в мікрогрупи.

Типовим станом позбавленого волі є туга. Туга за домівкою, свободою, рідними, друзями з певною силою впливає на людину — виробляє специфічну тюремну ходу, заціпенілість обличчя, підви-щену збудливість і дратує, викликає персеверацію — нав'язливе повторення одних і тих же образів пам'яті і уяви. Особливо гостро туга виявляється напередодні різних свят, сімейних торжеств (днів народження і т. ін.), після одержання листів з свободи, закінчення побачень тощо.

Від туги слід відрізняти нудьгу — стан, при якому знижується увага і інтерес до навколишньої дійсності. Нудьга властива не тіль-ки позбавленим волі. Вона добре описана в художній і науковій психологічний літературі. Але у позбавленого волі нудьга особли-вого роду. Вона викликається як зовнішніми причинами (одномані-тність життя в місцях позбавлення волі, відсутність свіжих вра-жень, сенсорний голод і т. ін.), так і суб'єктивними особливостями особистості (бідністю її духовного життя, вузькістю інтересів, об-меженістю кругозору і т. ін.). Нудьга — неприємний і обтяжливий стан, з якого позбавлені волі намагаються вийти різними шляхами. Одні зусиллям волі зосереджуються на певній діяльності (пізнава-льній, трудовій), інші шукають розваг, нерідко заборонених, треті знущаються над іншими, четверті тиняються з кутка в куток.

До типових психічних станів відноситься апатія — стан байду-жості, яка викликається не тільки одноманітністю вражень, але час-то і, навпаки, їх надмірною кількістю. Вона породжує пасивність, паралізує волю та інтелект. У такому стані засуджені стають бай-дужими до своєї долі, не хочуть вчитися в школі, трудитися, брати участь у колективному житті колонії.

Ті або інші психічні стани у засуджених, як правило, не висту-пають ізольовано, а виявляються в комплексі.

При цьому в кожен даний момент проявляється якийсь один яс-краво виражений стан, що підпорядковує собі інші. Так, на загаль-ному фоні стану очікування може часом виявлятися туга, тривога, a на тлі туги — стан нетерпіння, апатія тощо. Багато психічних ста-нів позбавлених волі мають складну структуру. Відчай засудженого, наприклад, може бути комбінацією сорому від свідомості вин-ності в скоєнні злочину і переконанням в своєму безсиллі, немож-ливості вплинути на свою долю.

Одним із складних комплексних психічних станів позбавлених волі є фрустрація — стан людини, який виражається в характерних особливостях переживань і поведінки й викликається об’єктивно непереборними (або які суб'єктивно так сприймаються і розумі-ються) труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети або до вирішення певних завдань. У фрустрації засуджених об'єднуються туга і тривога, безнадійність і приреченість, апатія і т. ін. Фрустрація виявляється по-різному і обумовлює особливу ак-тивність (агресія, примхливість, самокатування) або ж пасивність і бездіяльність людини залежно від сили і суб'єктивної значущості фрустратора (подразника, що зумовив фрустрацію), індивідуально-психологічних якостей особистості, попередніх станів, від особли-востей взаємин, які склалися (особливо між вихователями і засу-дженими, вчителями шкіл).

Психічні стани вносять істотні корективи в сприйняття особис-тості. Так, в стані очікування спотворюється сприйняття часу: по-збавленим волі здається, що час «тягнеться», і нерідко вони нама-гаються прискорити його течію, «убити час» різними, у тому числі і забороненими, розвагами, іграми.

Психічні стани мають певний вплив на об'єктивність сприйнят-тя навколишньої дійсності. Так, у стані надії засуджений починає оптимістичніше сприймати явища суспільного життя і своє стано-вище; в стані приреченості і відчаю виявляється особливий суб'єк-тивізм в сприйнятті засудженого. Під впливом апатії, нудьги істот-но притупляється пам'ять, виявляється млявість думки, нав'язли-вість уяви, нездатність зосередити увагу на якій-небудь діяльності, що повинно враховуватися при організації навчання засуджених в школі при місцях позбавлення волі.

Томливі очікування викликають відчуття роздратування і від-чаю, особливо коли надія на дострокове звільнення не виправдала-ся і термін позбавлення волі вийшов значно тривалішим, ніж думав засуджений. Очікування, нетерпіння, тривога, туга порушують сон людини. Безсоння розтягує ніч, психологічно і фізично виснажує людину, робить її дратівливою, замкнутою, розлюченою. Снови-діння позбавлених волі стають неспокійними, тривожними. При безсонні людину охоплюють найпохмуріші думки, гарячково, а де-коли хворобливо працює уява.

Важкі психічні стани можуть призводити слабовільних осіб, по-збавлених свободи, до втрати своєї індивідуальності. Зовні це ви-являється не тільки в ході, але і в тьмяному погляді, бідності мови.

He випадково багато засуджених, таких, що пробули рік і більш в колонії, нерідко стають схожими один на одного. Досвідченим працівникам місць позбавлення волі ці прояви слугують сигналом для аналізу причин, що породжують важкі стани, і вжиття заходів до запобігання небажаним вчинкам, обумовленим такими станами.

Зумовленість психічних станів засуджених сукупністю зовнішніх і внутрішніх чинників відкриває перед працівниками місць позбавлення волі перспективу управління цими станами. Мова йдеться не про те, щоб позбавлені волі взагалі не переживали безсонних ночей, очіку-вання, розкаяння совісті, туги за волею, не мучалися сумнівами, відча-єм, безнадійністю тощо. Без таких переживань втрачається гострота позбавлення волі, а колонія, дійсно, може стати «рідним домом». Ва-жливо попередити виникнення повного відчаю, не допустити перерос-тання глибоких внутрішніх конфліктів у психічні зриви.

Зняттю негативних та формуванню позитивних психічних ста-нів сприяє попередження й запобігання всіляким порушенням вза-ємин серед засуджених, а також між працівниками місць позбав-лення волі і засудженими. Практика показує, що в колоніях, де колектив засуджених недостатньо згуртований, а пануючими є по-творні відносини, формуються стани незахищеності або помилко-вої психологічної захищеності. Зняття і подолання цих станів тим успішніше, чим успішніше проводиться робота по об'єднанню ко-лективу засуджених.

Щоб жоден засуджений, яким би він не був слабосильною або са-мотньою людиною, в колективі не відчував себе відособленим і безза-хисним, вихователі прагнуть зробити загальновідомим той факт, що в даній колонії ніхто не тільки не має права, але і не має можливості безкарно знущатися, чинити насильство. 3 перших днів кожному засу-дженому в таких колоніях стає відомо, що всілякі спроби насильства одних осіб над іншими тут присікаються найрішучішим чином.

Сприяє формуванню потрібних станів встановлення працівни-ками місць позбавлення волі психологічного контакту із засудже-ним, уміння викликати його прихильність до себе. Досягається це зверненням до позитивних, етичних якостей особистості, нагаду-ванням про минулі достоїнства і заслуги, висловленням упевненос-ті, що людина виправдає надії, які покладаються на неї.

Нерідко подолання негативних станів відбувається швидше, якщо працівник місця позбавлення волі подасть якусь підтримку засудженому у вигляді конкретної поради або схвалення його дій і вчинків, спрямованих на виправлення, а також заохочення за дося-гнуті успіхи і старанність у колективній і трудовій діяльності.

Допомагають подолати стани невпевненості, тривоги і боязкості засудженого перед його звільненням дружнє напуття, побажання

успішного життя на волі як з боку працівників місць позбавлення волі, так і з боку колективу засуджених.

Велике значення в підтримці позитивних і знятті негативних психічних станів має чітка організація життя і побуту засуджених, наукова організація їх праці, навчання, відпочинку, культурно-освітньої роботи, фізкультури і спорту. Навпаки, відсутність чітко-го плану і ритму праці розхолоджує засуджених, породжує розхля-баність, безвідповідальність, нервозність і невпевненість в завтра-шньому дні. У свою чергу, ці негативні психічні стани згубно впливають на результати і ритм виробничої діяльності.

Таким чином, психічні стани, як і всі явища психічного життя, детерміновані впливом зовнішнього і внутрішнього середовища. Особливо важливе значення у виникненні певних психічних станів мають соціальні умови життя людини (макросоціальні чинники). На психічні стани людей великий вплив мають ті або інші факти суспільного життя, їх динаміка. Найбільш значущі події можуть викликати схожі стани у багатьох людей.

Негативні психічні стани ув'язнених значною мірою пояснюються суперечностями в їх етичних переконаннях, песимістичними погляда-ми, «філософією» злодія, вбивці і розбійника. Неминучість відплати за вчинений злочин викликає в одному випадку стан схвильованості, в іншому — байдужість до своєї долі або приреченість, а в третьому — стан особливої пильності, замкнутості і обережності, які допомогли б уникнути покарання. Двоїстість і суперечливість своїх психічних ста-нів відзначали багато ув'язнених, які прийшли з повинною.

На психічні стани людини значною мірою впливають взаємини, які складаються у виробничому колективі, сім'ї і найближчому оточенні. Певні психічні стани можуть виникати під впливом коле-ктивних і групових настроїв, здатних за законом психічної індукції «заражати» інших людей.

Що стосується ув'язненого, то на виникнення у нього певних психічних станів впливає безліч специфічних чинників, таких як встановлений в даній установі виконання покарань режим і засоби його забезпечення (охорона, нагляд, дія колективу ув'язнених і йо-го самодіяльних організацій, наявність або відсутність елементів подвійного життя в колективі, морально-психологічна атмосфера в мікрогрупі, заходи дисциплінарної дії і т. ін), необхідність беззапе-речного виконання вимог адміністрації і вихователів, особливості і труднощі побуту, моральні переживання, які пов'язані з фізичною ізоляцією від суспільства, припиненням звичних зв'язків, відірва-ність від рідних і друзів.

Психічні стани ув'язненого багато в чому залежать як від усві-домлення глибини своєї провини, так і від переконання в несправедливості вироку. Практика показує, що багато ув'язнених не усві-домлюють свою провину, а вирок вважають несправедливим. Це походить від невміння і небажання критично ставитися до себе, своїх вчинків. Некритичне відношення до себе викликає такі психі-чні стани, які утруднюють процес виправлення. I навпаки, коли людина стає здатною на самоконтроль, у неї виникають стани, що сприяють виправленню.

Виключно велика залежність психічного стану людини від її фі-зичного здоров'я. Відомо, що лікарі судять про початок захворю-вання по погіршенню самопочуття людини, ще до появи певних симптомів. Особливо це добре простежується на ув'язнених, які знаходяться в лікувальних установах. Спостереження, проведені в лікарні для ув'язнених, хворих туберкульозом, показують, що у них, і особливо у важко хворих, переважають агресивні стани, які знаходять вихід в непокорі, нападах на медичний персонал, в праг-ненні поступати за принципом: «Мені погано — хай і іншим буде погано». Особливо сильно дезорганізують психіку людини, викли-каючи відповідні психічні стани, алкоголь, вживання інших збуд-ливих засобів, статеві збочення.

Психічні стани органічно пов'язані з потребами особистості. Позбавлення волі органічно включає обмеження багатьох матеріа-льних і духовних потреб, незадоволення яких неминуче викликає як фізичні, так і етичні страждання і як наслідок — важкі психічні стани. Це, поза сумнівом, створює певні передумови для виправ-лення ув'язнених. Покарання, як таке перестало б існувати, якби задовольнялися всі потреби засудженого. Разом з тим потрібна ро-зумність, доцільність в обмеженні задоволення потреб, така їх міра, при якій хоч і викликатимуться важкі переживання, страждання, але разом з тим вони не надломлять психіку людини. Пам'ятаючи про дієвість психічних станів, працівники установ виконання пока-рань повинні піклуватися про ті потреби ув'язнених, повне задово-лення яких передбачене нормативними актами.

Психічні стани залежать від індивідуальних особливостей лю-дини. Характерно, що позбавлення волі по-різному впливає на лю-дей. Деякі слідчі, наприклад, прагнуть створити ситуацію невизна-ченості обвинувачених. Цієї ситуації не витримують зазвичай люди з холеричними і меланхолійними рисами темпераменту, які, як правило, самі виявляють бажання дати правдиві свідчення. Коли ж їх свідченням слідчий не довіряє, то вони нерідко вдаються до само обмови, лише б покінчити з невизначеністю. Закінчення слідства і суду, а також відправлення в колонію такі люди вважають за найбі-льше благо, оскільки при цьому закінчується стан невизначеності, який їх сильно пригноблює. На флегматиків і сангвініків ситуація

невизначеності найчастіше не справляє такої сильної пригноблюю-чої дії; вони зазвичай проявляють максимум зібраності, спокою, щоб ні жестом, ні словом не видати себе.

На існуючі психічні стани людини впливають попередні стани. Існує деяка закономірність психічних станів, — відзначає М. Д. Ле-вітов [6], — які в своїй динаміці дуже швидко розширюються. Коли людина переживає сильну радість, їй все здається милим.

Зв'язок між даним психічним станом і тим, який йому передує, може бути двояким. У одних випадках попередній стан змінювався протилежним (полярним). Так, стан напруги, у якому перебуває за-суджений, чекаючи рішення наглядової комісії з питання про умо-вно-дострокове звільнення, змінювався розрядкою, якщо очікуване здійснилося. У інших випадках між попереднім і подальшим психі-чним станом є відношення не протилежності, а схожості. Так, тим-часова озлобленість, яка виникла у засудженого в ході слідства і суду, якщо його надії не виправдалися, нерідко переростає в «гло-бальну» озлобленість, і людина на все починає реагувати за прин-ципом «Правди не знайдеш, справедливості на світі немає» і т. ін.

Велика роль звичок у виникненні і переважанні психічних ста-нів у ув'язнених. Серед них зустрічаються «скиглії», які ниють не тому, що їм нестерпно важко, а тому, що у них з часом утворилася така погана звичка, яка псує настрій і їм, і навколишнім.

На психічні стани ув'язнених особливо впливає загальна трудо-ва обстановка, ритм праці. Захопленість роботою, професійна гор-дість, виховані у ув'язнених, здатні призвести не тільки до перево-роту в їх свідомості, а й благотворно вплинути на їх психічні стани. Там же, де процвітає штурмівщина, де не піклуються про культуру виробництва, про працевлаштування засуджених, панують стани пригніченості, байдужості ув'язнених до праці. Все це негативно впливає на продуктивність праці в цілому, а головне на процес ви-правлення ув'язнених.

На психічні стани ув'язнених впливають психічні стани праців-ників місць позбавлення волі. У тих установах виконання покарань, в яких вихователі, пред'являючи справедливі вимоги до ув'язнених, поводять себе тактовно, витримано, виявляють заціка-вленість в їх долі, завжди знаходяться в бадьорому, оптимістично-му настрої, як правило, менше всіляких конфліктів і неладів, там ув'язнені спокійні, урівноважені. Там, де вихователі нерідко прояв-ляють нервозність, допускають лайку, грубість і образи, як прави-ло, переважаючими в середовищі ув'язнених є стани озлобленості, напруженості, невпевненості, агресивності, нервозності.

Фізіологічний механізм психічних станів розкритий в працях I. П. Павлова та його учнів і послідовників. Психічні стани мають рефлекторну природу, виникають у відповідь на зовнішні або внутрішні подразники. При цьому одні з них безумовно рефлекторного похо-дження, наприклад, стан голоду, спраги, тривожно-дратівливі стани при хворобі серця і печінки, а інші (переважна більшість) умовно-рефлекторного походження. Наприклад, у засудженого, який звик починати роботу в один і той же час, перед початком зміни виникає оптимальна робоча настроєність, стан упевненості і бадьорості, він з першої ж хвилини входить у ритм праці. В той же час у людини, яка працює від випадку до випадку і в різний час, виникає перед вихо-дом на роботу стан невпевненості, неприємні відчуття, небажання трудитися, на подолання яких він витрачає вольові зусилля.

І.П. Павлов, його учні і послідовники встановили, що під впли-вом сукупності зовнішніх і внутрішніх подразників можуть встано-влюватися і певний час зберігатися як окремі стани «різних пунктів півкуль», так і загальні генералізовані стани кори головного мозку, її «певний функціональний рівень». Всі ці стани головного мозку, і перш за все його кора, є фізіологічною основою психічних станів. Під станом кори І.П. Павлов розумів тимчасову її динамічну харак-теристику, тобто певне співвідношення нервових процесів збу-дження і гальмування. Ця тимчасовість станів може бути різною, починаючи із зовсім епізодичної до стійкої, типової для даної лю-дини. Стани кори мозку, виникаючи під впливом зовнішніх або внутрішніх подразників, а також попередніх станів, у свою чергу, впливають на швидкість утворення нових тимчасових зв'язків.

Зміни у співвідношенні нервових процесів збудження і гальму-вання І.П. Павлов поклав в основу класифікації станів кори, що отримали назву фазових станів. Він писав: «На одному кінці стоїть збуджений стан, надзвичайне підвищення тонусу роздратування, ко-ли робиться неможливим або дуже утрудненим гальмівний процес. За ним йде нормальний, бадьорий стан, стан рівноваги між дратівли-вим і гальмівним процесами. Потім слідує довгий, але теж послідов-ний ряд перехідних станів до гальмівного стану. 3 них особливо ха-рактерні: зрівняльний стан, коли всі подразники, незалежно від їх інтенсивності, в протилежність бадьорому стану, діють абсолютно однаково; парадоксально, коли діють тільки одні слабкі подразники або сильні, але тільки ледве, і, нарешті ультрапарадоксально, коли діють позитивно тільки раніше вироблені гальмівні агенти — стани, за яким слідує повний гальмівний стан». Учні I. П. Павлова дифере-нціювали і розділили деякі фази на цілий ряд додаткових фаз. На-приклад, I. Г. Розенталь виділив нормальну, перехідну до зрівняль-ної, зрівняльну на різних рівнях, перехідну до наркотичної, наркотичну, парадоксальну і гальмівну фази. I. I. Красногорський виділив три фази підвищеної збудливості, які назвав екстраторними.

Для фізіологічного обґрунтування психічних станів велике зна-чення мають дослідження П. С. Купалова [20] і його учнів про уко-рочені рефлекси. Існують два типи укорочених, або усічених, рефле-ксів. Перший полягає в укороченні рефлексів в останній ланці, тобто в зовнішній реакції. Зовню дію викликає певний стан нервових клі-тин, які до певного моменту не супроводжуються зовнішньо вира-женою реакцією. У другому типі усіченого рефлексу бракує не останньої, а першої ланки, тобто зовнішнього подразника. Реакція виникає як відповідь не на зовнішній або внутрішній подразник, а на функціональний стан кори півкулі. Вченням про укорочені рефлекси підкреслюють роль станів кори як агента нервової діяльності. Роль станів кори як пускового механізму стає зрозумілішою в світлі дося-гнень учених про випереджаюче збудження, акцептор дій (П. К. Анохін), локалізації функцій кори головного мозку (О. Р. Лурія).

У наш час фізіологи під станом визначають тимчасовий певний функціональний рівень кори великих півкуль, що відображає впливи внутрішнього середовища організму або зовнішніх умов і що вияв-ляється в підвищеній або зниженій психічній активності людини.

Виникаючи під впливом внутрішніх або зовнішніх подразників, стани кори, у свою чергу, можуть бути умовними подразниками що сигналізують про якісь зміни, важливі для пристосування орга-нізму до середовища. Завдяки тому, що нервова система здатна утримувати певний функціональний рівень кори і після припинен-ня дії тих зовнішніх подразників, які зумовили його настанову, і стан кори саме виступає як умовний подразник, кора великих пів-куль дістає можливість регулювати свій загальний стан, встанов-люючи функціональний рівень, необхідний для пристосування до зовнішніх умов, і, коли це треба, зберігаючи його.

Розкриттю механізму дії психічних станів допомагає вчення О. О. Ухтомського [18] про домінанту. Коли який-небудь нервовий центр знаходиться під тривалою дією важливих для організму по-дразників, у ньому, згідно з цим ученням, виникає стійке збуджен-ня, що підпорядковує собі решту всієї рефлекторної діяльності. Домінанта ніби притягує до себе всі збудження, що попадають в центральну нервову систему. Будь-яке стороннє роздратування за-мість того, щоб викликати ту рефлекторну реакцію, яка зазвичай за ним слідує, лише підсилює рефлекторну дію домінанти. Напри-клад, сторонні роздратування, які впливають на ув’язненого в стані афекту (якщо вони не дуже сильні), можуть не припинити, а, на-впаки, підсилити прояв афектного стану.

Домінанта забезпечує підтримку в корі процесу на певному рів-ні, регулюючи енергію, що йде від подразників. Дією домінанти, наприклад, підтримується увага як психічний стан. Ще I. М. Сєченов вказував на те, що заняття в дуже галасливій або абсолютно тихій кімнаті, в яку не проникають ніякі слабкі сторонні подразни-ки, йдуть менш продуктивно, ніж у приміщенні, в яке проникають подразники, не настільки сильні, щоб відвернути увагу від основ-ного заняття. Пояснення цього факту викладено у вченні О. О. Ух-томського [18] про домінанту. Увага до чого-небудь веде до підви-щення збудливості відповідного аналізатора і зниження збудли-вості інших. При увазі виникає ясність сприйняття, продуктивним стає мислення і діяльність.

Хоча домінанта виникає на основі минулих дій, відображених у мозку, вона має велике значення для регулювання поведінки люди-ни в сьогоденні.

Домінанта лежить в основі виниклого психічного стану, і вона до-помагає утримати цей стан протягом певного часу. Вчення про домі-нанту відповідає на питання про те, як поновлюється психічна діяль-ність після перерви. Будь-яка діяльність залишає слід і може бути знову легко відтворена під впливом адекватного подразника. Разом з тим цим феноменом можна пояснити явище перетворення станів (тим-часових домінант) у стійкі психофізіологічні утворення особистості.

Психічні стани характеризуються специфічним для них зовніш-нім проявом — у зміні дихання і кровообігу, в міміці, пантомімі, рухах, ході, жестах, інтонаційних особливостях мови і т. ін.

Зміна дихання. Для різних психічних станів (особливо емоцій-них) характерні свої швидкості і амплітуди дихальних рухів. Так, у стані задоволення спостерігається збільшення як частоти, так і ам-плітуди дихання; в стані незадоволення — зменшення того й іншо-го; у збудженому стані — дихальні рухи стають частими і глибо-кими; в стані напруги — сповільненими і слабкими; у стані три-воги — прискореними і слабкими; при несподіваному здивуванні миттєво стають частими при збереженні нормальної амплітуди; в стані страху спостерігається різке уповільнення дихання тощо.

Зміна кровообігу. При різних психічних станах по-різному змі-нюються частота і сила пульсу, величина кров'яного тиску, розши-рюються або звужуються кровоносні судини. Все це веде до при-скорення або уповільнення потоку крові, посилення її притоку до одних і відтоку від інших органів і частин тіла. Якщо в спокійному стані частота пульсу зазвичай складає 60—70 ударів на хвилину, то, як показують спостереження, у збудженому стані або стані на-пруженого очікування (очікування оголошення вироку, очікування побачення, виклику до слідчого на допит і т. ін.) частота пульсу може підвищуватися в дуже широкому діапазоні залежно від зна-чущості, що виникла, для ув'язненого ситуації і психічного стану.

Зміна кровообігу зазвичай супроводжується зблідненням або поче-рвонінням тіла людини.

Міміка. У повсякденному житті найчастіше висновки про пси-хічні стани ув'язненого робляться на основі його міміки, тобто ко-ординації рухів м'язів, очей, брів, губ, носа і т. ін. Міміка здатна виразити дуже тонкі відтінки переживань. He випадково досвідчені працівники приділяють особливу увагу мімічним рухам.

Мовна інтонація. Велику роль у взаєминах людей відіграє ви-раження психічних станів за допомогою підвищення або понижен-ня, або ослаблення голосу. Тому контроль за голосом може дати іс-тотні дані про психічні стани людини. При цьому динаміка мови може ослабляти сенс і зміст вимовлених слів, зводити їх нанівець (наприклад, коли людина прагне приховати свій психічний стан) або, навпаки, підсилювати сенс і зміст слів, коли людина не прихо-вує свого психічного стану. Щоб не помилитися при визначенні психічних станів ув'язнених по динаміці їх мови, слід враховувати одну особливість: багато ув'язнених не можуть спокійно, тихо роз-мовляти, як завжди говорять люди. Вони говорять підвищеним то-ном, нерідко істерично кричать, це частково пояснюється тим, що людина втратила повагу до себе і своїх співбесідників, втратила упевненість, що її мова переконлива, і тому прагне привернути ува-гу оточуючих. Істеричність особливо характерна для неодноразово судимих жінок.

Рухи і дії. Індикатором психічного стану ув'язненого нерідко служать його рухи і дії. Так, по невпевнених або млявих рухах мо-жна судити про стан стомленості, по різких і енергійних рухах і ді-ях — про бадьорий стан людини. Проте і тут не слід забувати про схильність ув'язнених до прихованих дійсних станів. Тому прямо судити по зовнішній картині діяльності про психічний стан — по-милково. Так, навіть яскраво виражена млявість рухів і дій ув'язненого в процесі праці може мати різні причини і тому бути пов'язаною з різними психічними станами. Ця млявість може бути викликана природною фізичною стомленістю, вона може бути по-яснена і хворобою, і порушенням ритму праці, і депресією, або по-гіршенням колективних (групових) настроїв.

Проте при діагностиці психічного стану ув'язненого не можна ґрунтуватися тільки на мімічних показниках, мовній інтонації, ру-хах і діях. По-перше, тому, що ці показники багатозначні (напри-клад, втома може виражатися як у загальмованості, так і в пожвав-ленні мімічних рухів), по-друге, ув'язнені дуже часто приховують свої дійсні психічні стани, по-третє, нерідко мають місце награні психічні стани, демонстрацією яких ув'язнені прагнуть досягти пе-вних вигод у правовому і матеріальному відношенні.

Правильніше уявлення про психічні стани засудженого можна отримати шляхом зіставлення всіх зовнішніх ознак і комплексного їх вивчення.