4.4. Виховна робота з умовно засудженими неповнолітніми


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 

Загрузка...

Законодавство України передбачає такі покарання, що застосо-вуються до неповнолітніх, які вчинили злочин: педагогічного і громадського характеру; примусові заходи виховного характеру; адміністративна відповідальність (унаслідок припинення криміна-льного слідства); кримінальна відповідальність. Залежно від харак-теру і ступеня суспільної небезпеки правопорушень до особи, яка вчинила таке діяння, застосовуються міри покарання, що передба-чають цивільну, адміністративну чи кримінальну відповідальність.

Поняття юридичної відповідальності неповнолітніх складне й багатогранне. Можна виділити в ньому такі аспекти: перший — правовий, нормативний; другий — характеризує відповідальність у реалізації; третій — дію відповідальності як засіб впливу на суб'єкта. Усі ці аспекти комплексно розкривають механізм відпові-дальності неповнолітніх за вчинений злочин.

Позбавлення волі як вид покарання є необхідним і дієвим засо-бом боротьби із злочинністю. Разом з тим, на його думку, воно по-єднане з багатьма негативними соціальними і соціально-психологічними наслідками. Один з них полягає в тому, що процес перевиховання злочинця протікає в середовищі, глибоко дефектно-му в педагогічному і моральному аспектах. В.В. Панкратов відзна-чає: «Система покарання з випробуванням дозволяє уникнути на-правлення неповнолітніх правопорушників до виховної колонії. Адже досвід переконує, що із ВК підліток повертається невиправ-леним. Позбавляючи, наприклад, неповнолітнього підлітка волі на три роки, юристи розуміють, що прирікають його на перебування в

гранично негативному середовищі, яке матиме на підлітка сильний негативний вплив, оскільки вирватись з цього середовища немож-ливо. Він перебуватиме в ньому 24 години на добу» [23]. Такої ж думки дотримується А. Примаченок: «…відомо, що виховує тільки справедливе покарання. У той же час у виховній колонії наявні ко-нтрасти, коли за скоєння вбивства, зґвалтування підлітки відбува-ють такий же термін, як і за важкі тілесні ушкодження, крадіжки, грабежі, розбій з проникненням у житло». 3 огляду на цей негатив-ний фактор Г. Фільченков зазначає, що для правильного вирішення питання про вибір міри покарання необхідно в найкоротший термін у повному обсязі з’ясувати всі дані про особистість підлітка, вишу-кати можливість його перевиховання без ізоляції від суспільства.

Вивчаючи проблему покарання неповнолітніх, можливо визначи-ти, що, якщо класифікувати всі ті чинники, які у своїй сукупності будуть обумовлювати необхідність призначення неповнолітнім пе-редусім кримінально-правових мір покарання, не пов’язаних з ізоля-цією від суспільства, то їх можна розділити на три групи: 1) які сто-суються характеристики злочинів, вчинених неповнолітніми; 2) які стосуються характеристики особистості правопорушника; 3) які сто-суються причин і умов вчинення злочинів неповнолітніми. Застосу-вання покарання з випробуванням можливе за наявності таких умов: незначної суспільної небезпеки вчиненого злочину та небезпечності особи правопорушника стосовно громадськості, суспільства.

Дослідження та аналіз наукової літератури вказує на певний шлях становлення у нашій країні засудження без позбавлення волі. Інститут умовного засудження вперше введений Декретом про суд № 2, що прийнятий Всеросійським ЦВК 7 березня 1918 p., а в Україні він закріплений лише наприкінці 1918 р. Пізніше умовне засудження було закріплене в ст. 38 Основ кримінального законо-давства СРСР і союзних республік у 1958 р. Відстрочка виконання вироку вперше введена в 1977 р. Сучасний Кримінальний кодекс України містить статті щодо відповідальності неповнолітніх за вчинення злочинів у частині виправлення їх без ізолювання від су-спільства. Першочергове значення в цьому має ст. 22 Кримінально-го кодексу України, згідно з якою до кримінальної відповідальності притягуються особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років. Особи віком від 14 до 16 років підлягають кримінальній відповіда-льності лише за умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і дер-жавного кордону або військовослужбовця, судді, народного засіда-теля чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійс-ненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з

діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представ-ника іноземної держави, за умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, банди-тизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, на-сильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним спосо-бом, крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспор-тних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство.

У Постанові Пленуму Верховної Ради України «Про практику призначення судами України мір кримінального покарання» вказа-но, що до осіб, які вчинили менш небезпечні злочини і здатні ви-правитись без ізолювання від суспільства, потрібно ширше викори-стовувати надані законом можливості для призначення покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. У цій постанові також вказано на необхідність звертати увагу на те, що за наявності передбачених законом підстав суди мають обговорювати питання про умовне за-судження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудже-ного до праці і мотивувати своє рішення, як того вимагає Криміна-льно-процесуальний кодекс України. Вказано, що позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Для таких неповнолітніх передбачено застосування звільнення від покарання з випробовуванням. Юри-дичною природою умовного звільнення від відбування покарання є випробування з метою перевиховання і виправлення без реального застосування призначеного покарання з наступним можливим зві-льненням від нього при виправленні засудженого або направлен-ням його для відбування покарання, призначеного вироком, коли не досягнуто мети виправлення. За своєю суттю цей вид покарання займає проміжне становище між відбуванням покарання у місцях позбавлення волі й засобами громадського впливу. Звільнення від відбування покарання з випробуванням — це своєрідне попере-дження про недопустимість вчинення подібного в майбутньому.

Правильна організація виховної роботи з неповнолітніми засу-дженими до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, зна-чною мірою обумовлена теоретичною розробленістю цього питан-ня. Можна виділити такі принципові положення у роботі з правопорушниками: по-перше, цілісне комплексне вивчення осо-бистості не заради вивчення, а для вдосконалення даної особистос-ті загалом; по-друге, вивчення соціального оточення вихованця, в якому він реально виховується; по-третє, на цій основі індивідуа-льний підхід до виховання особистості неповнолітнього. Важливим

є виховання за системою «перспективних ліній», у якій розробля-ються для кожного неповнолітнього конкретні завдання, вибір шляху їх виконання, сприяння в реалізації завдань, допомога непо-внолітньому в подоланні труднощів.

3 вивчення природи правопорушень та злочинів неповнолітніх випливає висновок, що підходити до них потрібно як до комплекс-ного явища. При цьому необхідне використання суміжних галузей наук на різних рівнях: філософському, соціологічному, соціально-психологічному, патопсихологічному.

Попередження правопорушень повинне починатися з подолання педагогічної занедбаності неповнолітнього як результату різних відхилень у розвитку його особистості. Це завдання має вирішува-тися спільними зусиллями педагогів, психологів, медиків. Розви-ваючи вчення про клінічно-педагогічне вивчення неповнолітніх з відхиленнями у поведінці, М.Певзнер виділив такі групи: психопа-тичні, частіше спадкові (психопатична поведінка має назву «орга-нічної психопатії»), що виникають унаслідок внутрішньоутробного порушення діяльності центральної нервової системи; порушення поведінки, пов'язані з відхиленням розвитку індивіда в постната-льному періоді; форми зміни поведінки, які можуть виникнути при недостатньому розвиткові емоційно-вольової сфери («психофізич-ний інфантилізм») тощо.

Складність перевиховного процесу в тому, що на певному етапі наступає «душевна криза» в неповнолітнього, коли руйнуються стій-кі неправильні погляди й переконання, ідеали, втрачається мета жит-тя. Жити по-старому підліток уже не може, а по-новому ще не вміє.

Необхідно розмежовувати поняття перевиховання і виправлен-ня. Перевиховання — це спеціальний вид педагогічної діяльності педагогів та інших її учасників, спрямований на подолання недолі-ків особистості неповнолітнього, розвиток наявних у нього позити-вних якостей і формування на цій основі нових, суспільно значу-щих корисних рис і властивостей. Виправлення — це складний психічний процес перебудови особистості, що здійснюється під впливом спеціально організованих зовнішніх впливів і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості і поведінці та приведення їх до соціальної норми.

Між процесами виховання і перевиховання є певний взаємо-зв'язок. У процесі перевиховання і виправлення усуваються негатив-ні властивості неповнолітніх правопорушників, що створює ґрунт для формування позитивних. Тому процес перевиховання і виправ-лення є органічною частиною і знаходиться в тісному взаємозв'язку з процесом виховання. Подолання негативних властивостей особис-тості і формування позитивних якостей здійснюється паралельно і є

двома сторонами єдиного процесу виховання неповнолітніх право-порушників, тобто формування особистості неповнолітнього здійс-нюється завдяки розвитку його позитивних рис із одночасним подо-ланням негативних. 3 огляду на це, вживаючи поняття «виховання» стосовно умовно засуджених неповнолітніх, розуміємо і «перевихо-вання», які є складовими частинами єдиного виховного процесу.

Досягнення мети виправлення неповнолітнього правопорушни-ка як основного шляху запобігання злочинам має багатоплановий характер. Розділяючи функції профілактики як діагностичну, реабі-літаційну, координаційну, прогностичну, можливо визначити їх суть: діагностична — це виявлення причин і факторів відхилень у поведінці; реабілітаційна— перевиховання, спрямоване на подо-лання негативних проявів у поведінці; координаційна — координа-ція зусиль усіх зацікавлених виховних інститутів у попередженні і подоланні асоціальної поведінки; прогностична— передбачення можливих негативних явищ у поведінці неповнолітнього.

Здійснювати виховання з цією категорією неповнолітніх необхід-но у таких напрямках: моральне; правове; статеве; політичне; трудо-ве; розумове; естетичне; фізичне. Особливе місце у формуванні пра-вомірної поведінки у неповнолітніх правопорушників належить підвищенню рівня їх правосвідомості. При дослідженні правосвідо-мості індивіда необхідно з'ясувати, по-перше, як сформовані в особи-стості п'ять її елементів: знання права, уявлення про право, ставлення до права, вимоги, які ставляться до виконання права, ставлення до використання права. I, по-друге, на якому рівні вони сформовані. I тут слід розрізнити: ці елементи як результат мислення; емоційне ста-влення особи до цих знань, уявлень, думок, зацікавленість відповід-ним чином до права і практики його виконання; готовність практично діяти у напрямку відповідного світогляду або ставлення.

Правове виховання повинно мати своїми безпосередніми за-вданнями: загальне підвищення знань про право, засвоєння вихову-ваним правових вимог, формування переконання в соціальній не-обхідності, корисності й обов'язковості права, формування твердих навичок правомірної поведінки.

Вивчаючи механізм кримінальних злочинів, можливо дійти висновку про те, що існує певний взаємозв'язок і взаємозумовле-ність морального і правового виховання. Мораль і право — особ-ливі диференційовані форми моральності, які виникли як тради-ція. Мораль — це регулятор поведінки, заснований на владі совісті, а право — регулятор поведінки, заснований на владі дер-жави. Регуляційна функція моралі і права має подвійну природу: дозволяти свободу мимовільної поведінки і забороняти свободу довільної.

У виховній роботі з умовно засудженими важливими є правиль-не дозування, співвідношення, сукупність застосовуваних форм, методів і засобів педагогічного впливу. Виховання повинне перед-бачати розумну єдність та виконання раціонального і емоційного, словесного і практичного, ділового і розважального в житті непов-нолітніх, а також свободи і покірливості, вимогливості і поваги. Увага, любов, турбота, відповідальне ставлення до долі неповнолі-тнього не тільки створюють необхідні умови, але є і педагогічними засобами в його вихованні.

Для практичного працівника, який здійснює виховання умовно засуджених, важливо виходити із принципу виправності неповнолі-тнього. Вчинення повторного злочину такою особою — це «еволю-ційний процес». Реальною боротьбою з цим є усунення всіх умов, факторів, негативних явищ: бездоглядності, ухилення від суспільно корисної праці, навчання, пияцтва, ненормального сімейного вихо-вання неповнолітнього.

Ураховуючи те, що кожний правопорушник характеризується ін-дивідуальними особливостями характеру та умов виховання, можли-во дійти висновку про те, що вирішення проблеми виправлення такої категорії осіб передусім в індивідуалізації процесу їх виховання. Можливо запропонувати три етапи індивідуально-профілактичної роботи: перший— період, який передує розглядові кримінальної справи в суді; другий — період після винесення вироку і набрання ним законної сили (передбачається контроль за поведінкою непов-нолітнього, організація роботи для його виправлення); третій — охо-плює період виникнення обставин, які являють собою передбачені законом основи до призупинення випробування. При цьому необхід-ний збір інформації про зв'язки неповнолітнього з метою визначення справжнього стану в його взаємовідносинах, оцінки ним свого ста-новища серед людей. Для цього потрібно: виявити джерела педагогі-чного впливу і вберегти від небажаних контактів; намітити шляхи для розширення і зміцнення корисних зв'язків.

До умов ефективності індивідуальної роботи відносять: визна-чення мети профілактичної роботи з вихованцем, його позитивних рис, на які можна спиратися у виховній роботі з ним, постійний аналіз ефективності родинних впливів, єдність колективного та ін-дивідуального впливів. До індивідуального проекту виправлення особистості входить: організація пізнавальної активності, спрямо-ваної на розвиток, тренування волі й емоційної сфери; розвиток і зміцнення позитивних комунікаційних зв'язків як в інтелектуаль-ному, так і в моральному плані; заходи з усунення конфліктних стосунків і створення позитивного психологічного мікроклімату в сім'ї; організація вільного часу, ураховуючи позитивні інтереси.

Необхідною умовою виправлення правопорушників є розуміння ними перспективи свого життя та шляхи її досягнення. Важливим аспектом виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками є допомога їм бачити свою життєву перспективу відповідно до їх ре-альних можливостей, але без несправедливого ущемлення їх прав і законних інтересів. Можливості у всіх повинні бути рівними.

Багато уваги в працях учених приділено питанню виховання правопорушників, ураховуючи середовище, яке їх оточує. Переду-сім наголошується на необхідності застосування засобів впливу на батьків і осіб, що їх замінюють, які злісно не виконують обов'язків щодо виховання дітей і своєю антигромадською поведінкою спри-яють вчиненню правопорушень.

Профілактична робота повинна проводитись насамперед у не-благополучних сім'ях, де виявлені умови для формування негатив-них якостей неповнолітніх та які сприяють прилученню їх до зло-чинної діяльності. Трагедія неповнолітнього правопорушника полягає не стільки в тому, що він народився від соціально занедба-них батьків, скільки в тому, що він повинен жити разом з ними.

Значної уваги вимагає питання впливу на виховання правопо-рушників трудових колективів. Узагальнення результатів дослі-дження проблеми виховання і перевиховання правопорушників до-зволили зробити висновок, що чим дорослішими вони стають, тим більший вплив на формування їх особистості може мати залучення до виробничої діяльності, до традицій трудового колективу. Таким чином неповнолітній немовби заглядає у свій завтрашній день і по-новому починає оцінювати ставлення до норм поведінки, законів співжиття. Отже, в організації виховання неповнолітніх велике зна-чення надається навчальним і трудовим колективам.

У виховній роботі з неповнолітніми правопорушниками слід ураховувати явище конформізму. У таких підлітків конформізм до групи, в яку вони входять, виражається більш чітко. Думка такої групи має на нього набагато більший вплив, ніж думка педагога. Тому, якщо правопорушник знаходить соціальне визнання поза на-вчально-виробничими стосунками, здійснювати на нього цілеспря-мований виховний вплив стає важко, іноді навіть неможливо.

Досліджуючи питання впливу оточення на правопорушників, можна стверджувати, що соціально-психологічне значення оточення ровесників багатопланове, і його не варто недооцінювати: це і дже-рело інформації у питаннях, про які дорослі мовчать, і важлива сфера престижу і самоствердження особистості, набуття досвіду міжособи-стісних стосунків, емоційний контакт. Мистецтво виховної роботи в тому і полягає, щоб, спираючись на особливості підліткового віку, психологічно правильно кваліфікувати різні форми протиправної поведінки засуджених, передбачати їх майбутню поведінку і на цій ос-нові визначати засоби, методи і форми виховного впливу.

Вивчивши вплив на виховання однолітків, ровесників, групи, мож-ливо детально розкрити механізм цього впливу на особистість непов-нолітнього: асоціальні дії, вчинені в групі, впливають на її норми й по-ведінку; закоренілі групові норми можуть витісняти особистісну установку, місце якої займає ситуаційна антигромадська установка.

Для виявлення ефективності процесу виховання правопорушни-ків досліджуваної категорії важливим є питання критеріїв їх випра-влення. Працюючи з неповнолітніми, засудженими без позбавлення волі, необхідно зовнішні ознаки зіставити з внутрішнім ставленням їх до своїх дій. При цьому можливо виділити вісім критеріїв, які дають можливість оцінити ступінь виправлення засудженого: став-лення до праці; участь в громадському житті; ставлення до навчан-ня; ставлення до вчиненого злочину; дотримання вимог; ставлення до референтної групи; соціальна адаптація; психологічний стан за експериментально-психологічною оцінкою.

Застосування до правопорушника звільнення від відбування по-карання з випробуванням має як примусовий, так і виховний аспек-ти. Передбачається досягнути такі цілі: виховний вплив на непов-нолітнього, профілактика рецидиву злочину, нагляд і контроль за неповнолітнім, вплив на правосвідомість правопорушника, непов-нолітніх, що його оточують, демонстрування діяльності законів держави, справедливості і неминучості покарання, захищеність громадян суспільства, в тому числі й самого правопорушника.

Координаційну діяльність з організації виховання умовно засу-джених неповнолітніх покладено на служби у справах неповноліт-ніх. При їх координаційній ролі виховання правопорушників здійс-нюється в сім'ях, педагогічних і трудових колективах, у місцях проведення дозвілля.

Служба у справах неповнолітніх є органом державної виконав-чої влади, на який покладається шляхом координації зусиль розро-бка і здійснення безпосередньо та через відповідні державні орга-ни, суспільні інститути, громадські організації заходів їх соціального захисту, запобігання правопорушень серед них та кон-троль за виконанням цих заходів, надання методичної та практич-ної допомоги з питань соціального захисту і профілактики право-порушень серед неповнолітніх. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх забезпечує проведення роботи щодо запобігання правопорушень серед таких осіб, зобов'язана виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені неповнолітніми, застосовувати з ці-єю метою оперативно-розшукові і профілактичні заходи, виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень.

Саме у компетенції працівників цих органів є проведення індиві-дуально-профілактичної роботи з умовно засудженими неповноліт-німи, організація їх виховання у трудових і навчальних колективах, контроль за проведенням дозвілля, робота із сім'ями даної категорії осіб для залучення неповнолітніх до активної громадської діяльнос-ті, інші форми роботи, що мають вплив на правопорушників.

Певну профілактичну роботу проводить суд. Він не тільки здій-снює судове розслідування злочинів та призначення на його основі справедливого покарання, а й виявляє причини, обставини, що при-звели до антигромадського вчинку неповнолітнього та усунення їх згідно з визначеними законом повноваженнями. Суд приймає рі-шення про умовне засудження при забезпеченні необхідних гаран-тій виховання правопорушників. Для цього ним можуть бути вине-сені окремі ухвали, спрямовані на усунення обставин, що сприяють вчиненню повторних злочинів. Вони стосуються недоліків: попере-днього слідства, діяльності органів внутрішніх справ чи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, виховання дітей батьками або особами, що їх замінюють, виховної роботи установ, організацій, підприємств, де навчається чи працює неповнолітній.

Серед форм діяльності з координування зусиль міліції, суду й інших державних органів і громадських формувань, спрямованих на попередження рецидивної злочинності та її причин, можна ви-ділити такі, як: спільне вивчення стану і динаміки рецидивної злочинності неповнолітніх, розробка і здійснення заходів у боро-тьбі з нею; підвищення рівня спеціальної підготовки працівників, які беруть участь у боротьбі з рецидивом; узгоджене ведення пра-вової пропаганди.

Вирішальна роль сім'ї у вихованні умовно засудженого неповно-літнього визначається такими факторами: більшість свого часу він проводить у сімейному колі; батьки мають змогу постійно бути по-руч, допомагати йому, здійснювати за ним нагляд, контролювати; впливом сімейних стосунків, матеріальною залежністю; впливом специфічної емоційно-почуттєвої атмосфери між батьками і дітьми.

У педагогічно неспроможній сім'ї батьки намагаються вихову-вати дітей в міру своїх можливостей. Причиною упущень у вихо-ванні є те, що у них відсутні елементарні педагогічні, психологічні, правові й медичні знання з питань виховання своїх дітей. При гли-бокому вивченні правопорушника та його зовні благополучної сім'ї (створені всі необхідні умови для проживання), виявляються завуа-льовані негативні тенденції у вихованні: неадекватний вибір мето-дів виховного впливу; відсутність взаєморозуміння і спільності ін-тересів між батьками і дітьми; вади стилю взаємовідносин, які в основному є догматичними (батьки вимагають від дітей дотримання власних життєвих норм, не підтримують їх у пориваннях і праг-неннях, не приділяють уваги розвиткові їх індивідуальності).

До педагогічно неспроможних можна віднести й деякі неповні сім'ї умовно засуджених неповнолітніх. При організації їх виправ-лення доводиться стикатися з труднощами, пов'язаними з тим, що немає батька. Відсутність батьківського впливу негативно познача-ється на вмінні хлопців-правопорушників аналізувати свою поведі-нку, правильно обирати друзів, знайомих, на їх дисциплінованості, нормах поведінки. До виховної роботи з такими неповнолітніми підходять з розумінням того, наскільки важливим для хлопців є чо-ловічий вплив, а також педагогів і працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Педагогічно пасивними є ті сім'ї, в яких позиція батьків щодо виховання дітей є нестійкою чи невизначеною. А в цілому— по-милковою. Такий тип сімей характеризується: суперечливістю ба-тьківських вимог; відчуженістю стосунків між членами родини; не-достатнім контролем за поведінкою дітей з боку батьків.

Сім'ями цього типу є і такі, в яких упущення мають тимчасовий характер. Це буває, якщо тривалий час один з батьків або обоє від-сутні, а піклування про дітей покладено на близьких родичів чи знайомих; в сім'ї, родині відбулись події, які вимагають від її чле-нів максимальної віддачі сил, а неповнолітні при цьому залиша-ються без нагляду. Це певною мірою пояснює випадковий характер вчинення правопорушень неповнолітніми, не схильними до цього.

Педагогічно пасивними є ті сім'ї, в яких обоє батьків або один з них для умовно засудженого неповнолітнього є нерідними. Стосунки в таких сім'ях між її членами часто напружені, конфліктні, навіть недоброзичливі, що негативно позначається на вихованні дітей.

Антипедагогічними є сім'ї тих умовно засуджених неповноліт-ніх, батьки яких функціонально неспроможні забезпечити норма-льні умови для виховання й розвитку своїх дітей. Проявом небла-гополуччя даної категорії є пияцтво, постійні чвари, дебоші, аморальний спосіб життя батьків або одного з них. Ті з умовно за-суджених неповнолітніх, які виросли в несприятливих для вихо-вання й розвитку умовах, мають дещо деформований характер зв'язку з навколишнім середовищем, важче налагоджують норма-льні, морально ціннісні зв'язки з ровесниками, характеризуються заниженою самооцінкою.

У ставленні батьків до дітей у таких сім'ях простежуються: не-дбалість, байдужість, відсутність контролю за поведінкою дітей, грубість, цинізм, жорстокість і т. ін.

Окрім викладеного, виховання неповнолітнього правопорушни-ка в сім'ї стикається з труднощами загального характеру, пов'язаними з прагненням її членів уникнути вторгнення у сімейні стосун-ки чужих осіб, у зв'язку з небажанням батьків здійснити самоаналіз для того, щоб приступити до виховання своїх дітей, через низький рівень підготовленості до виховання. На сьогодні значні вади у ви-хованні умовно засуджених неповнолітніх батьками мають місце через їх відсутність, яка обумовлена необхідністю працювати за межами населеного пункту.

Сімейне виховання визначає поведінку неповнолітніх. Проте жодна сім'я не може вберегтись від вторгнення в цей процес суспі-льного життя. Виправлення правопорушника може бути досягнуте тільки завдяки спільності зусиль всіх учасників виховного процесу.

Організація виховання умовно засудженого неповнолітнього в колективі, де він навчається чи працює, здійснюється у співпраці пе-дагогів цих колективів з працівниками органів у справах неповноліт-ніх та безпосередньо через колектив. Така форма роботи з правопо-рушником обумовлена специфікою самого колективу, його основ-ною діяльністю, особовим складом, чисельністю членів колективу.

У роботі з такими неповнолітніми необхідна психологічна коре-кція їхніх поглядів, свідомості, а можливо і руйнування помилко-вих уявлень про моральні й правові норми. Оскільки причина важ-ковиховуваності лежить набагато глибше, ніж у стосунках з формальним колективом, у неправильно сформованих особливос-тях особистості сім'єю, школою в ранньому дитинстві, тому і вихо-вання правопорушника є складним процесом, що вимагає організа-ції його виправлення в усіх сферах життя. Умовами при цьому є різнобічність, системність, поетапність.

Напрямками виховної роботи з умовно засудженими неповнолі-тніми в навчальному колективі протягом випробувального терміну є: вирішення питання продовження навчання у разі незайнятості, допомога у навчальній діяльності, корекція поведінки неповноліт-нього в колективі, вплив на покращання стану відвідування ним за-нять, залучення до активної громадської діяльності в колективі.

У навчальних колективах використовуються такі форми виховної роботи з правопорушниками: проведення індивідуальних та групо-вих бесід педагога, профілактичних бесід з неповнолітніми в прису-тності педагогів закладу і працівників органів у справах неповноліт-ніх, розгляд неправомірної поведінки підлітка на зборах класу чи групи, винесення питання його неправомірної поведінки на розгляд ради профілактики закладу, виклик у навчальний заклад батьків у разі порушення ним дисципліни, направлення подання про недотри-мання ним норм поведінки до органів у справах неповнолітніх.

Ефективним є виховання засудженого неповнолітнього в умовах колективу, коли він залучається до активної діяльності та суспільно

позитивних відносин. Коли уміло та вдумливо керують процесом йо-го виправлення педагоги і наставники. Однак аналізуючи групові злочини, вчинені умовно засудженими неповнолітніми, дійшли ви-сновку, що в основному злочини вчинюються особами, яких об'єднує спільність навчання чи праці. Профілактична робота з такими підліт-ками вимагає детального вивчення формального колективу, його чле-нів та їх впливу на вихованця. Потрібно враховувати те, що велике скупчення в одному колективі значної кількості важковиховуваних і морально деформованих підлітків не тільки ускладнює цілеспрямо-ване їх виховання, а й об'єктивно полегшує об'єднання в стихійні не-формальні групи з антигромадською спрямованістю.

Практика виховної роботи з умовно засудженими неповнолітніми переконує, що основними вадами, які допускають педагоги та наста-вники у роботі з ними є: поверхове вивчення особистості вихованця, недостатнє виявлення мотивів негативних проявів його поведінки; відірваність навчання, праці від виховання; адміністрування; відсут-ність індивідуального підходу; недостатня взаємодія осіб, які відпо-відають за виховання правопорушника. Тому так гостро постає про-блема підбору вихователів для роботи з цією категорією осіб.

Працюючи з умовно засудженими неповнолітніми, практикують відвідування їх за місцем навчання чи праці працівником органів у справах неповнолітніх. Це проводиться у разі недостатнього інфор-мування про стан успішності чи старанності в роботі, для з'ясування того, яким є їх оточення, які зміни сталися у їхньому житті. Право-порушники сприймають такі відвідини дуже насторожено, з остра-хом. Деякі з них взагалі приховують свій вчинок, за який їх засудже-но, від ровесників, учителів, наставників. Непродуманість і нетактовність при реалізації цієї форми роботи з неповнолітнім при-зводить до негативних наслідків: розриву дружніх стосунків між ви-хованцем і колективом, пропусків правопорушниками занять чи не-явок на роботу. Ефективною така форма роботи є тільки за умови, коли необхідно посилити контроль і нагляд за неповнолітнім, а та-кож продемонструвати перед ним нагляд за його поведінкою, нага-дати про необхідність дотримання ним випробувального строку.

Виховання умовно засуджених неповнолітніх також може здійс-нюватися в умовах їх участі в неформальних об'єднаннях. Вплив на неформальне об'єднання, організація виховання умовно засудженого неповнолітнього здійснюється тільки після вивчення його структури. З'ясування спрямованості групи та місця вихованця в ній здійсню-ється для вибору оптимальних методів виховного впливу:

— умовно засуджений неповнолітній — лідер. Найефективні-шим у даному випадку є переорієнтація чи корекція інтересів гру-пи, якщо вони негативні, та підтримання інтересів, якщо позитивні;

—        умовно засуджений неповнолітній — виконавець. У виховній роботі з таким правопорушником увагу звертають на розвиток та-ких психологічних особливостей, як сила волі, вміння відстояти свою думку;

—        умовно засуджений неповнолітній з відособленою позицією. Зусилля спрямовують на оптимізацію індивідуально-профілактич-ної роботи.

Вадами роботи в організації виховання правопорушника за до-помогою та через неформальне об’єднання, що призводять до по-вторного вчинення ним злочину, є: недостатня поінформованість про зв'язки неповнолітнього; недостатнє взаєморозуміння та конт-роль з боку батьків щодо проведення неповнолітнім вільного часу, вибору друзів; відсутність співпраці працівників органів у справах неповнолітніх, педагогів і батьків. Підтверджено практикою, що майже в кожному випадку рецидиву такій поведінці неповноліт-нього сприяють особи з негативною спрямованістю поведінки, які перебувають у дружніх стосунках з ним. Тому дуже важливим є вчасне ізолювання неповнолітнього від їх впливу.

Організація виховної роботи з неповнолітніми, засудженими до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, покладається на працівників служб у справах неповнолітніх. Для практичного здій-снення цього процесу вони залучають батьків неповнолітніх, педа-гогів, де навчаються неповнолітні, представників трудових колек-тивів, у яких вони працюють, працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Для результативної організації виховної роботи з умовно засу-дженими неповнолітніми необхідно з'ясувати, що є причиною вчинення повторних злочинів. Рецидивна злочинність має прямі і зворотні зв'язки з первинною. Вона повинна вивчатися з іншими і, передусім, з проблемою профілактики злочинів серед неповно-літніх. Вивчаючи рецидиви, можливо дійти висновку про те, що генезис таких злочинів на 4/5 пов'язаний з вадами, прорахунками, помилками саме в правоохоронній діяльності, а головне — у хи-бах економічної, виховної, ідеологічної, організаційно-управлін-ської сфери.

Слід відмітити ті труднощі, які виникають у виховному процесі щодо цих осіб і ускладнюють його.

1. Оскільки виправлення умовно засудженого неповнолітнього здійснюється під впливом різноманітних факторів навколишнього середовища, засобів і умов виховання, час для цього може змінюва-тись. У випадку, коли ступінь педагогічної занедбаності правопо-рушника є незначним, а умови виховання сприятливими, термін, визначений судом, буває більшим, ніж потрібно для перевиховання. В інших випадках тривалість випробувального терміну може бути недостатньою для досягнення мети виправлення.

2.         Багатьом особам даної категорії під час випробувального строку

виповнюється 18 років. Профілактична робота з ними кримінальної

міліції та служби у справах неповнолітніх згідно з чинним законодав-

ством припиняється, а продовжують її дільничні інспектори органів

внутрішніх справ, інспекція виправних робіт. Має місце деякою мірою

порушення системності і безперервності виховного процесу.

3.         Нерідко порушуються системність та оперативність прове-дення виховних заходів стосовно умовно засудженого неповноліт-нього. 3 моменту розкриття злочину і до заведення на нього профі-лактичної справи іноді проходить значний проміжок часу (від 1—2 місяців до 1 року і більше). Упущення трапляються у випадках: не-своєчасного надходження інформації про вчинок неповнолітнього з органів внутрішніх справ до служби у справах неповнолітніх, уста-нови або закладу, де він навчається чи працює; при затриманні на-діслання органами суду рішення у справі підлітка до служби у справах неповнолітніх, до кримінальної міліції у справах неповно-літніх; від часу надходження рішення суду в органи у справах не-повнолітніх до проведення з правопорушником перших профілак-тичних заходів через несвоєчасний виклик чи відвідання його за місцем проживання у разі неявок на виклики в державну установу.

4.         Готовність неповнолітніх правопорушників до виправлення є різною. Найперше з ними працюють у напрямку усвідомлення його необхідності. Інколи це потребує значних затрат часу. Якщо не проведена ця підготовча робота, трапляються часті порушення ви-мог випробування, вчинення правопорушень. I це вимагає додатко-вих заходів виховного характеру.

Вивчення стану організації виховання умовно засуджених непо-внолітніх показало, що відсутньою є система виховної роботи з ними. Це має ряд проявів.

1.         Зміст їх виховання є недосконалим, оскільки повною мірою не враховуються особливості цієї категорії правопорушників. А та-кож увага акцентується на необхідності їх перевиховання, тобто, подоланні негативних рис, й поза увагою залишається процес фор-мування їх позитивних якостей.

2.         Враховуючи специфіку засудження без позбавлення волі, по-требує удосконалення організація виховання умовно засуджених неповнолітніх шляхом оптимального використання всіх доступних форм і методів.

Копіювання функцій у діяльності служб у справах неповнолі-тніх та кримінальної міліції. Слід зауважити, що напрямком роботи перших переважно повинні бути соціальний захист й допомога, перевірка умов проживання, профілактична робота з батьками, акти-візація роботи у переорієнтації груп негативного спрямування із залученням інших учасників виховного процесу, залучення до на-вчання й сприяння у працевлаштуванні шляхом координації зусиль відділів і управлінь виконавчої влади та інших інституцій. Напрям-ком роботи кримінальної міліції в основному повинні бути нагляд і контроль: перевірка дотримання вимог випробувального терміну, розформування груп антигромадського спрямування, притягнення до відповідальності неповнолітніх та їх батьків у разі якихось по-рушень, а також застосування заходів профілактичного характеру.

4. Неналагодженою є взаємодія у виховному процесі між орга-нами у справах неповнолітніх, педагогічними, трудовими колекти-вами, сім’єю неповнолітнього правопорушника, відсутній правиль-ний розподіл обов’язків між його учасниками.

Отже, можна вказати на ряд вад, які спричинюють вчинення ни-ми повторних злочинів: недостатня організаційна робота з усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень та злочинів; недостатній рівень сформованості у правопорушників почуття від-повідальності за вчинки; невиконання батьками своїх функцій з ви-ховання дітей; негативний вплив оточуючого їх середовища, друзів; неналежна організація проведення неповнолітніми дозвілля. Слід ви-значити також і причини, які породжені соціально-економічним ста-ном суспільства, а саме: платність послуг у сфері дозвілля; погір-шення матеріального добробуту населення; високий рівень незайнятості молоді через відсутність робочих місць; платність на-вчання; виїзд батьків за межі України з метою отримання заробітку.