4.3. Правова свідомість неповнолітнього правопорушника


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 

Загрузка...

Важко переоцінити роль свідомості в поведінці людини. Свідо-мість — це вищий рівень психічного відображення та саморегуля-ції, властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. Емпіри-чно свідомість виступає як безупинно мінлива сукупність почут-тєвих і розумових образів, які безпосередньо з'являються перед суб’єктом у його внутрішньому досвіді і зумовлюють його практи-чну діяльність. Свідомість вивчається рядом наук— філософією (основне питання філософії — питання про відношення свідомості до буття), логікою, лінгвістикою, нейрофізіологією, антропологією, соціологією, етнографією тощо. Психологія вивчає походження, структуру та функціонування свідомості індивіда. Свідомість хара-ктеризується: активністю; спрямованістю на предмет; здатністю до рефлексії, самоспостереження (усвідомлення самої свідомості), мо-тиваційно-ціннісним характером; різними ступенями (рівнями) яс-ності. Свідомість будь-якого індивіда унікальна, але не довільна — вона обумовлюється зовнішніми стосовно свідомості і незалежни-ми від неї факторами (насамперед структурами тієї соціальної сис-теми, у якій існує індивід). Вивчення свідомості зіштовхується із двома основними труднощами. По-перше, всі психологічні явища з'являються перед індивідом у тій мірі, у якій вони усвідомлюються

(у тому числі несвідоме, яке усвідомлюється або в результаті спеціа-льної процедури «доведення до свідомості», або побічно — у вигляді перекручувань свідомості). За даними самоспостереження, свідо-мість позбавлена власної психологічної специфіки — її єдина ознака полягає в тому, що завдяки свідомості перед індивідом з'являються (з тим або іншим ступенем ясності) різні явища, що становлять зміст конкретних психологічних функцій. Тому свідомість або розглядала-ся як загальна умова існування психіки та позначалася, власне кажу-чи, метафорично, або настільки ж неправомірно ототожнювалося з якою-небудь психічною функцією (найчастіше з увагою або мислен-ням). У першому випадку про конкретне (у тому числі експеримен-тальне) вивчення свідомості взагалі не могло бути мови, у друго-му — це питання підмінювався вивченням відповідної функції. Все це породжувало думку, що свідомість для наукової психології — взагалі фікція (У. Джеймс). Інші труднощі випливають із першої: свідомість (як і окремі психічні функції) не локалізується в зовніш-ньому просторі, але на відміну від психічних функцій свідомість не вдається «розчленувати» і в часі. Дослідники не змогли виявити ха-рактеристик свідомості, по яких її можна було б вивчати відомими психології методами (наприклад, вимірювати в певні одиниці часу, порівнювати свідомість за певні відрізки часу і т. ін.). Важливою для конструктивного аналізу свідомості виявилася ідея I. Канта про на-явність стійких, інваріантних структур, схем свідомості, що накла-даються на безупинно мінливий потік сенсорного, що походить від органів почуттів, інформації і організовує її певним чином.

Вибір мети вчинку, усвідомлення мотиву та ухвалення рішення, оцінка наслідків вчинених діянь прямо залежать від того, наскільки добре людина знає закон і наскільки правильно розуміє його при-значення. Той, хто усвідомлює необхідність додержуватися припи-сів права, хто перетворив отримані правові знання в послідовні принципи поведінки, той ніколи не стане порушником закону. Це справедливо для будь-якого віку, у тому числі і для неповнолітніх. Саме тому формування правової свідомості забезпечує попере-дження протиправних проявів серед неповнолітніх, а недоліки пра-вового виховання є тим чинником, який сприяє створенню психо-логічних передумов антигромадських діянь.

Зрозуміло, необхідно враховувати, що неповнолітній, вчинюю-чи так або інакше, далеко не завжди замислюється над веліннями закону. Сам характер мотивів, їхня спрямованість не містять зазви-чай чогось противоправного: бажання продемонструвати свою смі-ливість, набути авторитет у товаришів, наслідування дорослим, прагнення придбати матеріальні блага і т. ін. Оцінюючи сам мотив, неповнолітній, як правило, не думає про закон. Але, вибираючи засоби, за допомогою яких реалізуються мотиви, він повинен замис-люватися над веліннями права, співвідносити свої дії з вимогами встановленими правовою нормою. Щоб цього домогтися, необхід-но виховати в нього повагу до закону.

Формування у неповнолітніх здатності вибирати правильну лі-нію поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях немислиме без правового виховання, тобто без роз'яснення змісту та призначення законів, повідомлення необхідних правових знань, без вироблення в них звички дотримуватися закону, без виховання переконаності в необхідності та доцільності додержуватися велінь права.

Виховання правосвідомості саме і спрямовано, з одного боку, проти правового нехтування, а з іншого — проти бездушного вико-нання правових вимог. Тому відношення до закону свідчить не ли-ше про прояв певних звичок і стереотипів поведінки, але і про пев-ні риси світогляду неповнолітнього, про його моральні якості, про його відношення до суспільству в цілому.

Закон виражає ті вимоги, які суспільство пред'являє до своїх членів, держава — до громадян. Бути свідомим членом суспільст-ва — це значить бути свідомим громадянином держави, який сум-лінно виконує установлені законом обов'язки і правильно викорис-товує надані права. Ось чому правове виховання є найпершим обов'язком загальноосвітньої школи.

Однак ці безперечні положення, на жаль, не завжди стають ви-ховним принципом роботи з неповнолітніми. А це вже саме по собі не може не вплинути па правову свідомість неповнолітніх й, отже, на характер їх поведінки. Правова невихованість стає передумовою протиправної поведінки.

У більшості неповнолітніх правопорушників не тільки відсутнє чітке уявлення про правові вимоги, а й не сформоване саме поняття «закон». Для значної кількості неповнолітніх закон — це те, що не-обхідно виконувати. Для чого ж служить закон, на що він спрямо-ваний, чому його не можна порушувати — ці питання залишаються для них неясними. Більше того, у багатьох неповнолітніх правопо-рушників існує поняття про закон лише як про караючий засіб.

Незнання елементарних правових понять не можна пояснювати байдужістю підлітків та юнаків до юридичних питань. Навпаки, починаючи з підліткового віку, у молодих людей усе більше розви-вається потреба розібратися в складних відносинах між людьми, усвідомити роль суспільних, у тому числі і правових норм у регу-люванні цих відносин. Однак реалізація цієї потреби стикається з певними труднощами. Основні з них: недостатньо глибокі знання про природу суспільних явищ, про організуючу роль держави і права, про сутність і соціальне призначення правових інститутів і

норм; обмеженість життєвого досвіду, зокрема досвіду участі в здійсненні права. Завдання вихователів саме і полягають у тому, щоб нейтралізувати цю суперечливість відношення неповнолітніх до права та допомогти їм подолати труднощі пізнання правових явищ. При цьому завжди необхідно мати на увазі те, що правове виховання нерозривно повинне бути пов'язане і з іншими формами виховання — з формуванням навичок суспільної поведінки.

Недоліки правового виховання по-різному проявляються в пра-восвідомості неповнолітніх та їхній поведінці. На сьогодні виділя-ють два основні рівні «дефектності» правової свідомості неповно-літніх. Перший, при якому недоліки правового виховання хоча і є активно діючим фактором, однак носять начебто приватний харак-тер. При цьому підліток переконаний у правильності та справедли-вості правових вимог й у необхідності їхнього неухильного вико-нання, але він або не вміє застосовувати загальні вимоги в конкретній, нерідко конфліктній ситуації, або перекручено уявляє собі сам зміст деяких вимог та обмежень. Другий рівень характери-зується нігілістичним відношенням до права в цілому, до переко-нання, що вимоги та правові заборони носять лише формальний характер, а керуватися необхідно своїми бажаннями та інтересами. Цей рівень у відхиленні правової свідомості можливо визначити як активну протиправну спрямованість особистості.

Активна протиправна спрямованість неповнолітніх — це нега-тивний результат у правовому вихованні. I він, як правило, виявля-ється, коли досліджується рівень правової свідомості «важких» підлітків та юнаків.

Недооцінка правового виховання ґрунтується па помилковій то-чці зору, відповідно до якої моральне виховання нібито повністю включає виховання правове. Неповнолітнім необхідно роз'ясняти сутність моральних понять і категорій, виховувати у них повагу до моральних цінностей, а що стосується елементів правової свідомо-сті, то вони нібито автоматично виробляються на основі моральних поглядів і морального досвіду.

Головна причина такої недооцінки полягає в недостатньо чітко-му уявленні про особливості правового виховання, про те, що нор-ми права не тільки вказують на певний спосіб поведінки громадян, а й викликають у їхній свідомості вирішальні мотиви на користь ці-єї поведінки.

Таким чином правове виховання, сприяючи формуванню право-свідомості, має особливий вплив на особистість. Чим вище рівень правової свідомості особистості, тим краще в ній сформована особ-лива соціальна якість — громадянина, свідомого носія прав та обов'язків. Тому усвідомлення правових понять та правових норм

молодими людьми — це усвідомлення їхнього відношення до пра-ці, до суспільних обов'язків, до оточуючих людей.

Значний вплив на процес становлення правової свідомості мають повсякденні факти й, здавалося б, «дрібні» повсякденні відносини. Правові погляди неповнолітніх формуються найчастіше під впливом психології безпосереднього оточення та оцінок і суджень правового порядку, а також тих елементарних норм, до яких людина привча-ється з дитинства. I, звичайно, дефекти правосвідомості зазвичай ви-являються там, де мали місце відхилення від вимог цих норм.

При всьому значенні правових уявлень як регулятора поведінки особистості не можна переоцінювати або потворно перебільшувати їхню роль. Звичайно ж, було б грубою помилкою вимагати, щоб кожен підліток знав всі діючі в нашій державі закони та умів роз-биратися в них як кваліфікований юрист. Цього неможливо домог-тися, та у цьому й немає ніякої необхідності. Мова йде про те, щоб молоді люди мали загальні уявлення про найбільш важливі закони сучасної держави, знали обсяг і зміст правових вимог, вимоги до поведінки громадян, і, нарешті, засвоїли б ті похідні правові прин-ципи, без яких неможливо правильно використати надані суспільс-твом права й обов'язки. Необхідно намагатися, щоб кожен непов-нолітній знав, що йому дозволене законом, які дії та вчинки він може робити, а від чого слід утримуватися.

Ця обставина має особливе значення для неповнолітнього, який формується як особистість, вчинки та дії якого часом позба-влені внутрішньої логіки та послідовності, а життєва лінія поведі-нки ще не вироблена. Діяльність такої особистості за допомогою правового виховання саме й ставиться в певні рамки вимог закон-ності. Такого роду виховання сприяє тому, що неповнолітній по-чинає більш чітко оцінювати свої вчинки, ставить їх під правовий контроль, починає управляти власними спонуканнями, протистоя-ти негативним впливам. Важливу роль у цьому процесі відіграють не лише знання законності, а й свідоме засвоєння сутності конк-ретних державних заборон і тієї відповідальності, яку несе грома-дянин за їхнє порушення.

Саме в період соціальної зрілості частіше виявляється негативне відношення до різного роду обмежень і заборон, спроба усе самому побачити, пережити.

Тому усвідомлення молодими людьми суспільної, у тому числі й правової значущості своєї діяльності нерозривно пов'язане із правильним розумінням правових заборон. Адже утримання від дій, які суперечать інтересам суспільства, — один з показників глибини усвідомлення підлітками і юнаками прав і встановлених суспільством обов'язків. 3 іншого боку, вчинки та дії, які відповідають закону, поступово підводять молоду людину до усвідомлен-ня необхідності та обов'язку завжди діяти за законом.

Особливе значення для вибору поведінки молодої людини має роз'яснення їй сутності кримінально-правових норм. Це роз'яснення є одним із засобів попередження найнебезпечніших для суспільства вчинків, утримання підлітка і юнака від такої поведінки, яка може мати для нього тяжкі наслідки. Воно найбільш необхідно в тих випа-дках, коли у неповнолітнього перекручені моральні уявлення, коли його поведінка свідчить про відсутність поваги до вимог правових та інших соціальних норм. Але, на жаль, саме серед цієї категорії непо-внолітніх найчастіше виявляються «пробіли» у правовому вихованні.

Формування правосвідомості — складний процес, який включає ряд якісно неоднорідних етапів. Основні з них:

—        оволодіння певними правовими знаннями (засвоєння деяких основних правових принципів, загальних положень, формування елементарних правових понять тощо);

—        усвідомлення правових норм (їхнього призначення, необхід-ності суспільної та особистісної значущості і т. ін.);

—        перетворення придбаних правових знань, переконань у прак-тику поведінки, у вчинки.

Кожний із цих етапів вимагає особливого підходу та обов'язко-вого врахування специфіки вікової й педагогічної психології. Мис-тецтво вихователя саме й проявляється в умінні чітко виділити ко-жний з етапів правового виховання, домогтися їхньої послідовності та наступності, вміло використовувати засоби впливу на особис-тість молодої людини залежно від її індивідуальних особливостей.

Джерела правопорушення виявляються задовго до самого факту його здійснення. Недисциплінованість, невміння змусити себе сві-домо виконувати вимоги старших і дотримуватися правил поведін-ки виявляються в дитинстві. 3 роками вони закріплюються та наби-рають усе більш яскраві й цинічні форми, крайня з яких — правопорушення та злочин. Тому боротьба за соціально схвалену поведінку людини, звичайно ж, починається з дитинства. Людина з перших кроків життя повинна привчатися до дотримання елемен-тарних норм поведінки та відповідати за їхні порушення.

На жаль, вихователі та батьки недостатньо вимогливо й чітко реагують на взаємну брутальність між молодими людьми («аби тільки не було бійок»), на окремі цинічні оцінки тих або інших явищ, на випадки нестриманості, поблажливо дивляться як на не-минуче «вікове зло» на випадки відсутності в хлопців витримки та розумного самоконтролю, на неприборкані емоційні спалахи.

3 іншого боку, і в школі та вдома нерідко спостерігається прагнення дорослих до зайвої опіки неповнолітніх, до штучного обмеження їх від

труднощів, недовіра до самостійних їхніх рішень. У підсумку форму-ються характери молодих людей, які не здатні переборювати труднощі.

Безвольові підлітки і юнаки — це люди, обділені морально, які причиняють нещастя навколишнім, вони не вміють бути гідними громадянами.

Воля — це здатність людини, яка проявляється в самодетермі-нації та саморегуляції своєї діяльності та різних психічних проце-сів. Як основні функції волі виділяють: вибір мотивів і цілей, регу-ляцію спонукання до дій при недостатній або надлишковій їх мотивації, організацію психічних процесів в адекватну виконуваній людиною діяльності систему, мобілізацію фізичних і психічних можливостей у ситуації подолання перешкод при досягненні поста-влених цілей. Поняття „воля" було спочатку введене для пояснення спонукань до дій, здійснюваних за власними рішеннями. Потім во-но стало використовуватися для пояснення можливості вільного вибору бажань при конфлікті.

Можливість довільно регулювати дії та психічні процеси, підко-ряючи їх своїм свідомим рішенням, також виражаються наявністю волі, як і прояв у діях людини таких якостей, як наполегливість, рі-шучість, стриманість, сміливість і т. ін. Різноманіття всіх ситуацій, які вимагають термінової вольової регуляції (подолання перешкод, спрямованість дії, конфлікт мотивів, конфлікт між вимогою підпо-рядкування соціальним нормам і наявним у людини бажанням то-що), можна звести до трьох реальностей, в основі яких лежить необ-хідність: заповнення дефіциту спонукання до дій при відсутності їхньої достатньої мотивації; вибору мотивів, цілей, видів дії при їх-ньому конфлікті; регуляції зовнішніх і внутрішніх дій і психічних процесів. У соціальному аспекті воля обумовлена розвитком трудо-вої діяльності, вона може бути представлена як система різних пси-хічних процесів або як особлива внутрішня дія, яка включає особисті зовнішні та внутрішні засоби. Участь мислення, уяви, емоцій, MOTH-BIB і т. ін у вольовій регуляції призводило в історії науки до перебі-льшеної оцінки або інтелектуальних процесів (інтелектуальні теорії волі), або афективних процесів (емоційні теорії волі). Були створені теорії, у яких воля розглядалася як первинна здатність душі. Вольова регуляція поведінки та дій є довільною регуляцією активності люди-ни. Вона формується та розвивається під впливом контролю за її по-ведінкою з боку суспільства, а потім самоконтролю особистості. Во-льова регуляція проявляється як особистісний рівень довільної регуляції, яка відрізняється тим, що рішення про вольову регуляцію походить від особистості та при регуляції використання особистіс-них засобів. Одним з таких засобів особистісної регуляції є зміна змісту дій. Навмисна зміна змісту дії, яка призводить до зміни спонукання, може досягатися через переоцінку значущості мотиву, че-рез залучення додаткових мотивів, через передбачення та пережи-вання наслідків дії, через актуалізацію мотивів щодо засобів уявлю-ваної ситуації і т. ін. Розвиток вольової регуляції пов'язаний насамперед з формуванням мотиваційно-змістової сфери, стійкого світогляду та переконань людини, а також здатності до вольових зу-силь в особливих ситуаціях. Розвиток цієї здатності пов'язаний з пе-реходом від зовнішніх способів зміни змісту дії до внутрішніх.

Для того, щоб виховати людину, яка вміє розумно використати надані їй суспільством права та свободи, потрібно навчити її вольо-вими зусиллями управляти собою. А це значить, що необхідно ви-робляти навички та уміння правильної організації своєї діяльності, стимулювати найбільш позитивні дії й, навпаки, гальмувати праг-нення, які можуть призвести до негативних вчинків. Необхідно, щоб ці навички з роками переходили у послідовні принципи пове-дінки, коли кожен крок і вчинок зважується високими вимогами моралі та права. При цій умові ми виховаємо вільного громадяни-на, для якого зовнішні вимоги норм моралі та права стануть його внутрішніми мотивами поведінки.

Бути вільним — значить мати розвинену волю. Той, хто діє не за зовнішнім примусом, а відповідно до своєї волі, саме і є вільною людиною. Його воля виступає як внутрішній організуючий стри-жень, якій дозволяє вибір вчинків, керуючись певними цілями. Во-льові досягнення такої людини забезпечуються почуттям відпові-дальності та моралі колективіста.

Прорахунки та помилки при вихованні у молодих людей позити-вних вольових якостей, як правило, призводять до того, що вони не вміють, а іноді не бажають робити правильний вибір вчинку, послі-довно дотримуватися норм і правил суспільно-корисної поведінки. Тому не випадково в тих підлітків та юнаків, які допускають амора-льні вчинки, виявляються дефекти волі. Ці дефекти зазвичай вини-кають у ранньому шкільному віці і вже потім, закріпившись, висту-пають як негативні вольові риси характеру, які постійно тією чи іншою мірою проявляються у вчинках і діях. Ними найчастіше є такі риси: нерішучість, відсутність наполегливості при проведенні в жит-тя ухваленого рішення, не сформованість незалежності та самостій-ності поведінки, а також безініціативність, упертість, нестриманість.

Наявність цих рис свідчить насамперед про те, що скоєння про-типравного діяння підлітками і юнаками внутрішньо обумовлене слабкістю їхньої волі. Злочин, звичайно, скоює та молода людина, яка не володіє розумною, заснованою на ідейних принципах рішу-чістю. їй не вистачає сил побороти суперечливі почуття, які викли-кані несприятливими умовами та негативними впливами. Замість

рішучої відмови від аморальної поведінки вона проявляє або нері-шучість, або підкоряється чужій волі. Іноді, намагаючись побороти виниклий внутрішній конфлікт, неповнолітній приймає поспішне та невиважене, непродумане рішення, яке продиктоване прагнен-ням якнайшвидше позбутися неприємного йому стану напруги, який, в свою чергу, завжди передує вибору мети й лінії поведінки. У таких випадках неповнолітній нездатний виробити позитивні ва-ріанти поведінки, тому що він не навчився самостійно переборюва-ти перешкоди, не сформував самовладання й витримки, не придбав навичок стримування виникаючих поривів. Слабкість волі та відсу-тність цілеспрямованості призводить до того, що сформована кон-фліктна ситуація і навіть короткочасний негативний вплив стають для молодої людини тими перешкодами, які вона не може перебо-роти, не порушуючи моральних і правових норм.

Певну значущу роль у цих випадках відіграють й особливості емоційної насиченості неповнолітнього. Коли емоції неорганізовані та слабка воля, поведінка стає неврівноваженою і характеризується крайніми точками вагань: від героїчних вчинків до негідних і на-віть злочинних дій. Особливе значення тут має гостра враженість неповнолітніх, внаслідок якої вони часто виявляються підданими впливу негативних факторів.

Виховання у неповнолітніх розвинутої волі та уміння організо-вувати власні почуття є неодмінною умовою, яка визначає правомі-рність поведінки.

Неповнолітні правопорушники найчастіше не вбачають дефек-тів власної волі. Вони або зовсім не замислюються над нею, або не-здатні критично оцінити її. Тому безвольове підкорення обстави-нам вони розглядають як цілком нормальну в даних умовах поведінку: «так вийшло», «по-іншому діяти не міг», «як всі, так і я», «чого тут особливого» і т. ін.

Нерозвинена самокритичність у неповнолітніх правопорушни-ків доповнюється не сформованістю правильної оцінки якостей та поведінки навколишніх людей. Тут чітко проглядається вікова пси-хологічна особливість оцінки: неповнолітній судить про вчинки та слова іншої людини головним чином залежно від того, як він сам ставиться до цієї людини, і тому часто попадає під вплив більш си-льних однолітків або дорослих правопорушників, які спочатку спе-ціально підкреслюють свою нібито повагу до них, виступають у ролі доброго та справедливого заступника. У результаті критерієм оцінки вчинків неповнолітнього стають не вимоги моралі та права, а некритично сприйняті думки та дії цих осіб.

Вольові ознаки нерозривно пов'язані з уявленнями про сутність та значення вольових рис та якостей. Багато неповнолітніх порушників або недостатньо високо цінують деякі вольові якості особис-тості, або мають досить перекручене уявлення про них. Так, вияв-лено, що з 15 позитивних якостей особистості підлітки найменше цінують організованість, відповідальність, уміння володіти собою. Багато підлітків 5—8 класів допускають грубі помилки при роз-критті понять, підмінюють одну якість іншою. Вони або нічого не знають про волю, або ототожнюють її зі сваволею, впертістю і т. ін. При несприятливих обставинах такі перекручені уявлення або за-нижені оцінки значною мірою полегшують формування поверхне-вих мотивів й їхню реалізацію в безвольній поведінці.

Виховання позитивних вольових якостей у неповнолітнього пра-вопорушника необхідно починати з формування правильних, чітких уявлень про вольові якості особистості. На перших етапах вихован-ня, особливо в молодшому юнацькому віці, головну увагу необхідно приділити розкриттю сутності окремих вольових якостей, правильно ілюструвати їх прикладами з життя. Надалі ж потрібно обов'язково переходити до вироблення у неповнолітніх більш узагальнених уяв-лень про волю та вольовий образ особистості в цілому. Особливо ба-гато зусиль вимагає подолання дисгармонійності уявлення про волю. Нерідко окремі риси особистості набувають у свідомості підлітків та юнаків потворно перебільшені форми, перетворюючись у свої анти-поди. Замість сміливості— нахабність, замість наполегливості — упертість, замість ініціативи— невміння стримувати свої бажання, замість самостійності— неповага до старших і до їх вимог. Пере-кручені уявлення вже самі по собі полегшують формування рішучо-сті скоїти провину або правопорушення. Тому подолання дисгармо-нії уявлення і вчинків — першочергове завдання перевиховання, що сприяє досягненню першого етапу самовиховання неповнолітнього, ситуативного самовиховання. Воно виникає зазвичай під впливом ситуації, коли потреби в самовихованні ще нема, але вже епізодично необхідно працювати над собою, перебудовуючи елементарні понят-тя про моральну цінність особистості та її вчинків.

Успіх роботи з перевиховання неповнолітніх значною мірою за-лежить від уміння вихователя виробити в правопорушника критичне відношення до власної поведінки. Правильно оцінити себе та свої вчинки — значить задуматися над тим, який ти є і яким повинен ста-ти. Із цього й починається процес планомірного самовиховання та самовдосконалення, без якого немислимо змінити особистість. Цей етап самовиховання можна назвати пошуковим самовихованням, тобто таким, коли особистість переживає свої недоліки, шукає шляхи їхнього усунення та починає більше або менш систематично працю-вати над собою. Кожний, хто виховує та перевиховує особистість, зобов'язаний мати на увазі: сформувати правильну самооцінку — це

значить відкрити те внутрішнє джерело, яке направляє подальший розвиток особистості по правильному шляху.

Для того щоб досягти високого рівня розвитку волі, необхідно перейти до третього етапу — етапу зрілого самовиховання. Суть йо-го полягає в тому, що в неповнолітнього починає яскраво виражати-ся потреба в самовдосконаленні, і робота над собою носить система-тичний, у певному змісті плановий характер. Цей етап стає можливим лише тоді, коли самовиховання носить діючий характер: намічені заходи щодо самовдосконалення свідомо прийняті непов-нолітнім, позитивно оцінені ним та обов'язково здійсняться на прак-тиці. Коли ця умова в наявності, є всі підстави говорити про те, що неповнолітній міцно став на шлях виправлення та перевиховання, і є впевненість, що надалі він не порушить суспільних норм і правил.