4.2. Соціально-психологічні причини злочинної поведінки неповнолітніх


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 

Загрузка...

Злочин і злочинця необхідно розглядати в діалектичній єдності. Без цього неможливо розібратися в джерелах злочинного діяння, виявити механізм його вчинення. Адже злочинна поведінка, як і будь-яка поведінка людини, має дві основні групи ознак. Суб’єк-тивні — мотиви, мета, намір людини та об'єктивні — фізичні рухи і дії. Злочин, перш ніж втілитися в небезпечні для суспільства дії, проходить стадію внутрішнього, психологічного визрівання. Лю-дина спочатку вирішує, а вже потім вчиняє злочин. Рішучість осо-бистості вчинити злочин називається наміром. Вчинити злочин на-вмисно — значить усвідомлювати характер свого вчинку, передба-чати його суспільну небезпечність, наслідки та свідомо допускати їх. Характер наміру, таким чином, значною мірою свідчить про те, як злочинець ставився до вчиненого ним злочину.

При цьому намір розрізняється, насамперед, за ступенем обду-маності злочину: чи виник він раптово, чи готувався заздалегідь, задовго до вчинення злочину; чи є він наслідком зненацька сфор-мованих обставин або спеціально вибраних умов. Адже для оцінки

того, наскільки морально запущена та суспільно небезпечна особи-стість, необхідно визначити, як вона прийшла до рішення вчинити злочин. Звичайно, заздалегідь виниклий намір говорить про більшу небезпеку злочину та злочинця в порівнянні з наміром, який вини-кає раптово в якості емоційного відношення до тих або інших не-сподіваних обставин.

В залежності від особливостей наміру серед неповнолітніх пра-вопорушників закону можливо виділити три основні їх групи. Пе-рші — ті, у кого намір вчинити правопорушення та злочин виник раптово. Другі — ті, хто заздалегідь обміркував протизаконну дію, готувався до її здійснення. Треті — ті, хто іноді знали заздалегідь про вчинення злочину, а іноді намір у них виникав раптово.

Для першої групи характерно те, що противоправний намір тут ці-лком можна розглядати як своєрідну суспільно небезпечну реакцію па сформовані обставини. Неповнолітній зазвичай не обмірковує заздале-гідь злочинну дію, шляхи та засоби досягнення злочинного результа-ту. Більше того, іноді навіть за кілька хвилин до вчинення злочину він і не задумується про нього. Рішучість вчинити так, а не інакше нерідко виявляється зненацька для молодої людини і швидко реалізується у вчинку та діях. Саме тому можна говорити про намір неповнолітнього як про таку форму провини, яка виникає в залежності від ситуації, тобто як реакція на непередбачену ситуацію.

Для другої групи характерний злочинний намір, який виникає в поверхневому і суперечливому усвідомленні суспільної шкоди. Це виражається в тому, що більшість підлітків та юнаків, зважуючись на вчинення злочину, усвідомлюють лише фактичну сторону свого діяння (тобто самі дії та предмет зазіхання). При цьому вони не вміють оцінювати соціального значення свого вчинку — його шкі-дливості для інтересів суспільства.

Для третьої групи особливість злочинного наміру проявляється в його спрямованості. Вона виражається в бажанні досягнення зло-чинних наслідків та визначається метою злочину, тобто результа-том. Специфіка його полягає насамперед у тому, що підлітки або юнаки досить часто не мають чіткого уявлення про мету злочинно-го діяння. «Так захотілося», «не знаю, як вийшло», «інші робили, і я теж» — за допомогою такого роду відповідей вони нерідко пояс-нюють причини злочину. Специфіка виражається й у тому, що се-ред підлітків та юнаків, на відміну від дорослих людей, досить роз-повсюджені є протиріччя між метою діяння та засобами його досягнення. Так, у злочинах неповнолітніх нерідкі випадки, коли спрямованість наміру, його ціль не є антигромадськими. Злочинне діяння в наявності, але ціль його сама по собі аж ніяк не злочин-на — захист достоїнства товариша і свого власного, бажання надати допомогу іншій особі, прагнення утвердити себе в очах одноліт-ків і т. ін. Специфіка спрямованості наміру неповнолітніх визнача-ється тим, що психологічним джерелом цієї спрямованості та цілей діяння є вікова мотивація, тобто сукупність конкретних збудників (мотивів), якими визначається поведінка молодої людини.

Мотиви злочинних діянь, вчинених підлітками і юнаками, як правило, досить розрізнені та поверхові. Вони являють собою карти-ну з яскраво вираженою дитячою мотивацією. Мотиви злочинів не-повнолітніх значною мірою проявляються на основі групових дій. Як правило, найбільш розповсюджені престижні та наслідувальні моти-ви, а також намагання до самоствердження серед товаришів та одно-літків. Значний вплив па мотивацію має і той факт, що більшість Mo¬no дих людей вчиняють злочин в стані сп'яніння, тобто тоді, коли підліток і юнак деякою мірою втрачають контроль над вчинками і їхніми спонуканнями. Звідси досить високий відсоток і так званих невмотивованих злочинів, тобто діянь, внутрішні причини яких не-повнолітній не може чітко визначити. Звичайно, тут завжди потрібно мати на увазі й те, що мотиви злочинної, як і іншої поведінки, далеко не завжди усвідомлюються не тільки неповнолітніми, а й дорослими.

У тих випадках, коли неповнолітній чітко уявляє власну моти-вацію до злочину, нерідко виявляється, що серйозний вплив на нього мають протиріччя між рівнем домагань неповнолітніх і мож-ливостями їхнього задоволення. Підліток та юнак часто мають за-вищені домагання насамперед матеріального порядку: мати якусь річ, мати кишенькові гроші, гарний і модний одяг і т. ін. Будучи не задоволеними, ці домагання можуть обумовлювати формування корисливих за своєю сутністю спонукань, які втілюються в злочин-них зазіханнях на державну та особисту власність.

Якщо ж спробувати звести в групи найбільш важливі мотиви зло-чину неповнолітніх, то виявиться, що для більшості з них характерні:

—        прагнення (у тому числі шляхом порушення закону) проде-монструвати перед товаришами сміливість, хоробрість, рішучість;

—        безглузда рішучість вчинити виражається в необдуманому суспільно небезпечному діянні;

—        корисливе відношення до предмета домагання, заради якого неповнолітній готовий порушити правові заборони.

Таким чином, спонукають молоду людину до злочинної дії не не-усвідомлена неповага до закону, не відсутність зайнятої антигромад-ської позиції, не ідейне переконання, а інше... На першому місці для неї — перекручений, неправильно зрозумілий авторитет серед однолі-тків, що значить для правопорушника в тій або іншій ситуації більше, ніж інтереси суспільства та його членів. Порушує закон той, хто в ста-ні сп'яніння, перебуваючи під впливом групи, не вміє правильно оцінити виникле спонукання, виявляється нездатним осмислити його та в результаті втрачає почуття відповідальності за свої вчинки.

Як бачимо, психологічне джерело злочину неглибоке. Але яки-ми б поверховими й елементарними не здавалися злочинні наміри, вони все-таки настільки сильні, що в змозі диктувати неповноліт-ньому умови протиправної поведінки. Вони настільки стійкі, що цілком можуть визначати досить тривалу рішучість злочинної дії. Вони настільки діючі, що в різних ситуаціях здатні втілитися в різ-номанітні злочинні діяння. При всій наївно-дитячій мотивації ці спонукання антигромадські за своїм змістом і визначають як незна-чні, так і небезпечні для суспільства тяжкі злочини.

Правові порушення найчастіші в мікроумовах, у малих соціаль-них осередках. Адже саме в малих групах і колективах (родині, школі, різного роду об'єднаннях, а також в умовах вулиці, серед однолітків і дорослих) робить свої перші кроки людина. Саме ці колективи та групи виступають по відношенню до підлітка та юна-ка як конкретна ситуація, яка постійно і активно впливає на нього.

Родина є тим першим колективом, якій формує в людині понят-тя про те, як необхідно жити, що потрібно знати, як треба поводи-тися тощо. У родині молода людина одержує перші практичні на-вички взаємин з іншими людьми, засвоює норми, які регулюють ці взаємини. Тут уперше виникає конфлікт між «хочу» та «не можна». Все це визначає той факт, що більшість особливостей, які характе-ризують дорослого злочинця (як, втім, і будь-яку іншу особис-тість), походять корінням з ранніх років життя людини. Адже на-віть доросла людина нерідко дивиться на явища крізь призму вироблених у дитинстві оцінок та понять.

Злочин неповнолітнього — специфічний, сумний показник не-сприятливих умов життя та виховання підлітка і юнака в родині.

Найбільш важливими факторами, які негативно впливають на формування особистості в родині, є:

—        виховання неповнолітнього в умовах неповної родини (від-сутність одного з батьків);

—        дефекти в сімейному укладі, головним чином в моральній атмосфері сімейних відносин;

—        недоліки у взаєминах батьків і дітей, які виражаються най-більш яскраво в явищах бездоглядності.

Відсутність одного з батьків порушує цілісність родини як колек-тиву, спричинює послаблення виховних функцій. З'являються прога-лини в організації контролю за поведінкою дитини, як правило, зни-жується рівень вимогливості, змінюється весь психологічний клімат сімейних відносин. Але особливо негативно впливає на неповноліт-нього та зовнішня атмосфера, яка зазвичай складається навколо зруйнованої родини: справжнє і показне співчуття, осуд того, «хто вину-ватий» і т. ін. Необережні репліки, необачні вчинки, випадково пере-хоплені погляди сусідів, знайомих і родичів — все це боляче ранить підлітка і юнака. З'являються почуття особистісної ущербності і зай-вості. Це нерідко стає основою для формування негативного відно-шення до навколишнього, до норм, правил і принципів поведінки.

I справа не тільки в тому, що батько мав би серйозний виховний вплив на сина, стримав би його від аморальних та небезпечних для суспільства діянь. Головне — не були б створені ті внутрішні пси-хологічні нашарування, які визначили можливість проникнення та реалізації мотивів злочинної поведінки.

Відсутність одного з батьків підліток або юнак намагаються запов-нити шляхом наслідування іншим особам, серед яких нерідко виявля-ються злочинці. Факт відсутності одного з батьків породжує хвороб-ливий стан неповноцінності побуту і самої особистості. Звідси, з одного боку, — замкнутість, озлобленість, мстивість, а з іншого — прагнення за всяку ціну домогтися авторитету серед однолітків, довес-ти, що він заслуговує більш престижного місця і положення. I, нареш-ті, ще одна риса — специфічна форма заздрості: «якби в мене був ба-тько, я б мав такі ж матеріальні блага, як і однолітки».

Відхилення від норми в поведінці членів родини впливають на увесь духовний світ неповнолітнього, на його вчинки. Як правило, з таких родин виходять молоді люди, які перейняли в дорослих членів родини цинічне відношення до моральних цінностей, непо-вагу до оточуючих їх людей, негативне відношення до суспільних норм і правил поведінки. Зазвичай ці підлітки і юнаки найчастіше відіграють провідну роль у злочинних групах неповнолітніх.

Поведінка членів таких родин має особливо великий вплив на мотив і характер злочинів неповнолітніх. У порівнянні з іншими категоріями молодих злочинців тут значно частіше спостерігаються умисні протиправні діяння. При цьому злочин у своїй основі має, як правило, продумані й стійкі мотиви.

Брутальність, приниження людської гідності, аморальні вчинки старших у подібних родинах озлоблюють підлітка і юнака й тим самим сприяють формуванню таких мотивів, як помста, озлоблен-ня. 3 іншого боку, така сімейна атмосфера породжує своєрідну психологічну реакцію з боку неповнолітнього — відстояти власну людську гідність, затвердити себе як особистість якщо не в родині, так серед товаришів. Наявність у родині раніше засуджених осіб, a також алкоголіків, наркоманів нерідко призводить до затвердження в сімейних відносинах психології корисливості та користі. Цей факт уже сам по собі не може не мати негативного впливу на моти-вацію поведінки неповнолітнього.

Родини з відхиленнями від норми, як і неповні родини, характе-ризуються серйозними недоліками у взаєминах батьків і дітей. Свій крайній вияв ці недоліки одержують у явищах бездоглядності, тоб-то ослабленні або відсутності контролю за підлітками та молодши-ми юнаками. Бездоглядність — постійний супутник злочинів непо-внолітніх, одне із джерел суспільно небезпечних дій та вчинків.

Тяжкі наслідки, наприклад, викликає відсутність належного ко-нтролю за процесом становлення та розвитку потреб неповноліт-нього: нерозумне задоволення будь-яких примх підлітка і юнака, відсутність контролю за використанням наявних у нього грошей, невміння батьків вчасно припинити тягу до куріння, спиртних на-поїв і т. ін. Вищим мотивом їхніх учинків і дій стає егоїстичне «хо-чу», що і спонукує нерідко до порушення закону.

Важко переоцінити ту небезпеку, яка відображає такі форми бездоглядності, як надання підлітку чи юнаку волі егоїстичних дій, аморальних учинків. Небезпека полягає в тому, що вони не готові до самостійної культурної організації свого вільного часу. Культу-рне дозвілля припускає, що його учасники соціально виховані, ма-ють певну культуру. У противному випадку заняття спортом, на-приклад, цілком сумісні із правопорушеннями. Необхідно не просто заповнювати вільний час підлітка, а духовно розвивати та загартовувати його. Тоді він зможе вибрати правильну лінію пове-дінки і у несприятливій ситуації буде активно прагнути до культу-рного дозвілля, відчуваючи в цьому потребу, а не пасивно чекати, коли його почнуть розважати.

За помилки у сімейному вихованні розплачуватися доводиться дітям. Вони нерідко виявляються безпомічними при зустрічі 3 більш сильними і морально зіпсованими людьми. He маючи досві-ду спілкування з людьми, вони охоче йдуть на контакти з небезпе-чними для суспільства особами, які «ліплять» з них подібних собі по напряму думок і поведінки. Як знаряддя чужої волі підлітки стають на шлях вчинення злочинів, втягуючи в суспільно небезпе-чну діяльність своїх товаришів та однолітків.

Несприятливі умови сімейного виховання— лише початкова ланка в ланцюзі обставин, перед якими був поставлений неповноліт-ній злочинець. Чим старше стає підліток, тим ширше коло його спіл-кування і тим більша кількість різноманітних факторів впливають на нього. Більш значне місце в його житті починають займати не тільки товариші та однолітки, а й дорослі люди, які не перебувають із ним у родинних відносинах. 3 кожним роком все більше увагу підлітка привертають оточуючі люди, їхні вчинки та поведінка; усе серйоз-ніше й ближче сприймає він їхні думки, оцінки, судження. До моме-нту настання віку правової відповідальності підліток перебуває вже в

різноманітних контактах з однолітками та дорослими, він має певний досвід спілкування з людьми та починає свідомо визначати своє від-ношення до них і безпосереднього побутового оточення.

Важко перебільшити ту шкоду, яку наносять боротьбі зі злочин-ністю дорослі підбурювачі та організатори злочинів неповнолітніх. Але не можна забувати і те, що вони найчастіше втягують у злочин-ну діяльність тих підлітків і юнаків, які вже певною мірою підготов-лені до цього. Багато хто із залучених — це неповнолітні, які вихо-вувалися в несприятливих сімейних умовах і вже засвоїли з безпо-середнього побутового оточення деякі негативні риси: жадібність, користь, неповагу до старших, цинічне відношення до жінки і т. ін.

Інша справа групи неповнолітніх, які скоїли злочин самостійно, без участі дорослих. Тут груповому вчиненню злочину передують зазвичай досить тривале знайомство підлітків і юнаків, спільне проведення вільного часу, спільність занять, інтересів, захоплень. Злочинна група поступово ніби «виростає» із уже сформованих ра-ніше групових відносин. У цих відносинах негативні впливи побу-ту та вікові особливості набирають найбільш виродливих форм: підвищена емоційність виражається в невитриманості; прагнення до самоствердження — у брутальності, хамстві; бажання бути до-рослим — у цинізмі, вульгарності; відсутність трудових навичок — у зневазі до праці інших людей тощо. Цинічні оцінки та судження, будучи підтриманими групою, починають сприйматися підлітком та юнаком як правило та принципи поведінки. Звідси виникає бі-льша рішучість групи у вчиненні злочинів, її підвищена антигро-мадська активність. Це виражається, зокрема, в обов'язковій участі кожного члена групи в групових злочинах.

Підлітки і юнаки вливаються в злочинну групу, як правило, до-бровільно, без зовнішнього примусу. Адже в психології злочинної групи є, безсумнівно, елементи, які залучають неповнолітнього: лжеромантика, лжегероїка, своєрідні, найчастіше цинічні, оцінки тих або інших явищ, прямолінійні судження про заборонні сторони життя і т. ін. Виявившись під впливом цієї психології, неповноліт-ній починає усе більш істотно перебудовувати свої погляди і уяв-лення на навколишніх людей, суспільство в цілому, на особисті та суспільні цілі і завдання. В остаточному підсумку негативний вплив групи знаходить своє логічне завершення або в епізодичних злочинах, або в системі суспільно небезпечних групових дій.

Таким чином, антигромадські прояви серед неповнолітніх тісно пов'язані з існуванням злочинних груп. Ці групи — прояв вкрай не-гативного впливу на підлітків та юнаків неблагополучних умов сі-мейного виховання, а також негативного впливу безпосереднього по-бутового оточення — двору, вулиці, кримінальних елементів тощо.

Отже, на формування неповнолітнього порушника правопоряд-ку впливає безліч обставин. Одні з них відіграють роль безпосеред-ніх причин злочинних діянь. Вони визначають процес формування суспільно шкідливих спонукань і зазіхань, а також особливості їх-нього втілення в небезпечні для оточуючих дії та вчинки. Інші — виступають як умови, які визначають збереження цих причин і по-легшують їхній прояв у злочинах неповнолітніх. Вони, як правило, підсилюють дію причин злочинних діянь і є тим обов'язковим фак-тором, на якому й реалізуються причини суспільно небезпечної ді-яльності підлітків та юнаків.

До першої групи належать негативні фактори сімейного вихо-вання та побуту. Яку б категорію неповнолітніх злочинців ми не взяли, всі вони набули свій перший негативний зміст у сімейному та побутовому оточенні. Саме це оточення вносить у програму спонукальних мотивів і поведінки неповнолітнього ті негативні ри-си, які проявляються потім у злочинних і аморальних діях.

До другої групи належать фактори в організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх школах, училищах, коледжах та виробничих колективах. Недоліки такого роду виховання вже самі по собі можуть відіграти негативну роль у поведінці неповнолітньо-го. У тих же випадках, коли на молоду людину впливають при цьому ще й негативні елементи сімейних і побутових відносин, у наявності реальна основа для формування суспільно небезпечної особистості.

Неповнолітній правопорушник — мінлива й динамічна особис-тість. Навіть поверховий погляд на нього виявляє дивну непослідо-вність суджень, висновків і спонукань, нестійкість поведінки, нело-гічність учинків і дій і т. ін. У психології правопорушника має місце єдність несумісності: подвійність і суперечливість самої ос-нови особистості, її відношення до суспільства, до оточуючих лю-дей, до норм і правил поведінки.

Зрозуміло, суперечливість психології властива взагалі підлітко-вому і певною мірою юнацькому віку. Більше того, формування особистості цього віку може протікати лише на основі подолання внутрішніх протиріч, на основі їхньої єдності та боротьби.

Внутрішня суперечливість особистості правопорушника має ряд особливостей. Головна з них полягає тому, що протиріччя духовного світу виявляються в несумісній, здавалося б, у рамках однієї особис-тості соціальній спрямованості: позитивній й негативній. А це зна-чить, що в системі спонукань підлітка і юнака, які вчинили правопо-рушення, як правило, яскраво виражена внутрішня конфліктність між моральним відношенням до соціальних цінностей і корисної ак-тивності, з одного боку, і аморальним, цинічним відношенням до норм і правил, що виражається в антигромадській активності, — з

іншого. Друга особливість полягає в тому, що внутрішній конфлікт особистості вирішується в конкретних, найбільш напружених життє-вих ситуаціях на користь негативної спрямованості антигромадських устремлінь. Злочин неповнолітнього саме і є найчастіше неправиль-ним вирішенням внутрішнього конфлікту особистості, яка перебуває в стадії формування найважливіших соціальних якостей.

Антигромадські риси і якості особистості завжди переплітають-ся та взаємодіють із її позитивними рисами і якостями. Абсолютно негативних особистостей немає навіть серед найбільш закоренілих злочинців, не говорячи вже про неповнолітніх правопорушників. У їхніх поглядах завжди є елементи позитивних починань, спираю-чись на які, можливо попередити порушення соціальних норм, ви-правити і перевиховати правопорушника. Найпоширенішими серед молодих правопорушників і злочинців є такі позитивні риси, як любов до батьків, родичів тощо.

Аналіз внутрішніх протиріч особистості неповнолітнього право-порушника дозволяє зробити висновок: протиріччя проявляються в найбільш гострій формі у сфері моральної свідомості. Вони охоп-люють особистість у цілому — весь її духовний світ і знаходять най-більш яскраве вираження у відношенні цієї особистості до мораль-них норм. Роздвоєність моральних поглядів неповнолітнього, його відношення до норм моралі проявляється найчастіше в тому, що він має ніби дві моралі: одну — для суспільства, іншу — для себе. Пер-ша з них, як правило, лицемірна, прикриває неповагу до суспільства і його вимог, байдуже відношення до оточуючих людей і їх інтересів. Друга — зазвичай досить цинічна та егоїстична, що свідчить про ду-ховну вбогість, відсутність корисної для суспільства мети.

Молодій людині вдається іноді досить мистецьки маскуватися, формувати в цілому позитивне враження на навколишніх. Однак у конфліктній ситуації, яка вимагає безкомпромісного вибору між до-бром і злом, виявляються усі недоліки. Адже в порівнянні зі звичай-ними умовами людської діяльності конфліктні обставини, особливо якщо вони виникають раптово, викликають у людини стан підвище-ної психічної напруженості. А це різко знижує, а іноді й зводить на-нівець здатність маскувати свої справжні почуття, думки, наміри.

У юнацькому віці поступово переборюється подвійність мораль-них цінностей особистості. Однак і в цей віковий період досить часто виявляється внутрішня суперечливість відношення до норм моралі. Найчастіше це відбувається на тлі активного формування поглядів та критичного відношення до навколишніх явищ. У юнаків виявляється протиріччя між формально засвоєними ідеями (у тому числі і мора-льного порядку), з одного боку, і невмінням критично використати їх для пояснення явищ і для керівництва власною поведінкою, 3 іншого

боку. Нерідко таке протиріччя знаходить вихід у вчинках і діях, спрямованих проти суспільно сформованих цінностей. Внутрішня суперечливість світогляду ніби визначає роздвоєність моральних по-зицій і поступовий перехід на позиції цинізму.

Протиріччя моральної свідомості неповнолітнього Є ОДНІЄЮ 3 важливих психологічних передумов, яка визначає виникнення спо-нукань до протиправних дій і вчинків. Подвійність моралі най-більш сприяє формуванню таких мотивів антигромадської діяльно-сті, як жадібність, користь, помста, озлоблення.

Протиріччя морального плану неповнолітніх безпосередньо проявляються в логіці вчинків і дій. Точніше буде сказати, проти-річчя проявляються у відсутності такої логіки.

Роздвоєність моральних рис і відносин призводить до того, що неповнолітній стає нездатний до послідовних дій у різноманітних умовах. He маючи стійких моральних критеріїв в оцінці вчинків як навколишніх, так і своїх власних, він перетворюється в іграшку ви-падкових обставин і впливів. I хоча нерідко такий підліток або юнак має добрі наміри на майбутнє, гарні в цілому плани, він сьо-годні діє так, як йому диктує сформована ситуація. Результатом є вчинки та дії, які у протирічать життєвим планам і перспективним устремлінням молодої людини.

Найбільш підступним вираженням подвійності моралі неповнолі-тнього є лицемірна поведінка. Підліток або юнак на очах у родичів, дорослих і наставників намагається поводитися відповідно до загаль-ноприйнятих моральних вимог і норм, а виявившись поза контролем, з такою ж легкістю вчиняє аморальні вчинки. Маленька неправда завжди веде до великої неправди, аморальний вчинок — до серйозно-го порушення закону. I, здавалося б, тихий, позитивний підліток ви-являється раптом правопорушником. У таких випадках педагоги, ви-хователі, батьки, а іноді й працівники правоохоронних органів здивовано розводять руками і говорять про «несподіваний» злочин.

Практика свідчить про те, що «несподівані» порушення зако-ну — не таке вже рідкісне явище. Зазвичай близько третини непов-нолітніх злочинців — особи, які не вважалися «важкими», не були на обліку в міліції, не значилися в списках злісних порушників на-вчальної та трудової дисципліни. Вони і у своїй родині уявлялися «гарними дітьми», «слухняними й покладливими», а іноді навіть наводили їх як позитивний приклад. Такі правопорушники, як пра-вило, несподівані для оточуючих. Іноді злочини таких молодих людей оцінюються як випадкові.

У кримінальній практиці бувають і такі злочини, які є дійсно ви-падковими і тяжкими епізодами у житті підлітка або юнака. Бува-ють, але досить рідко. Значно частіше доводиться мати справу із

звичайним обманом навколишніх, з маскуванням справжньої особи-стості — морально суперечливої та лицемірної. Тому необхідно ду-же уважно підходити до оцінки «несподіваних» злочинів і осіб, які їх скоїли. Необхідно мати на увазі й те, що категорія неповнолітніх злочинців — носіїв лукавої моралі найбільш «важка» у педагогічно-му відношенні. У навчальних закладах та в трудових колективах на таких молодих людей, як правило, не звертають особливої уваги. Вони вважаються цілком благополучними, такими «середнячками», до яких найменш застосовуються заходи виховного впливу. Лукавс-тво служить їм надійним щитом, яким вони прикриваються насампе-ред від позитивного впливу. Тому такі люди мають найчастіше стійкі негативні риси. Перевиховувати таких молодих людей значно важче, ніж відвертих порушників закону, бешкетників і забіяк. У них на пе-рший план виступає інше протиріччя. Воно полягає в дисгармонії моральних і правових поглядів, уявлень, понять і оцінок.

На цьому психологічному фоні особливо чітко проявляються значні дефекти правових уявлень та оцінок неповнолітніх правопо-рушників — відсутність правильного розуміння тієї шкоди, яку во-ни наносять. Підлітки і юнаки не замислюються над шкодою, яку причиняють своїми діями. А це значить, що в більшості неповнолі-тніх правопорушників відсутнє уявлення про суспільну шкідли-вість таких вчинків і дій.

Неправильне уявлення про шкідливість діянь істотно впливає на увесь духовний світ неповнолітнього, зокрема на його моральні по-гляди. Справа в тому, що перекручені уявлення про шкідливість вчинених діянь знаходять пряме відображення у свідомості непов-нолітнього з деякими певними правильними моральними уявлен-нями, поняттями про добро, справедливість, честь, совісті і т. ін. Підліток і юнак у таких випадках сам не усвідомлює внутрішньої несумісності перекручених і правильних уявлень. Це серйозно утруднює процес виховного впливу на них. У судженнях і вчинках неповнолітніх проявляється навіть деяка цілісність і послідовність.

Однак злочин, як би його не уявляли неповнолітні, завжди за-лишається суспільно небезпечним діянням. Тому протиправна дія-льність вступає в протиріччя зі сформованими моральними устано-вками. Нерідко неповнолітній попадає в полон до власних неправильних правових уявлень, які й полегшують формування рі-шучості вчинити протиправне діяння.

Таким чином, неповнолітній правопорушник являє собою:

—        складну систему з яскраво вираженими і досить гострими за-переченнями, контрастами та протилежностями;

—        непослідовність поведінки, внутрішньо нестійку систему 3 різко вираженою залежністю від ситуації;

—        ситуація, як правило, характеризується конфліктами, які ви-магають швидких рішень, заснованих па моральних і правових принципах;

—        яскраво виражену подвійність моралі та дисгармонії мораль-них і правових уявлень, поглядів, почуттів;

—        грубі порушення моральних, правових та інших соціальних норм як прояв конфлікту між суспільством і особистістю.

Неважко помітити, що в цілому виходить досить контрастна схема з внутрішньою роздвоєністю усіх без виключення елементів. Неповнолітній правопорушник виявляється настільки суперечли-вим й у своєму духовному світі, і у своїх діях, і у своєму відношен-ні до ситуації й суспільства, що внутрішньо єдиної моделі скласти просто неможливо.

Протиріччя особистості неповнолітнього правопорушника ви-никають не самі по собі, не як результат конфліктної ситуації та непослідовності у поведінці. Внутрішні протиріччя у своїй основі можуть бути лише наслідком суперечливих зовнішніх впливів або результатом заперечень життєвого досвіду. Висновок цей цілком відповідає принциповому положенню, висунутому С. Л. Рубінш-тейном: «Особистість виступає як зв'язана воєдино сукупність вну-трішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи» [23].

Вказуючи на основу виникнення внутрішніх протиріч — соціа-льні явища зовнішнього факторастосовно особистості порядку, — ми зовсім не ігноруємо біологічного, природного фактора.

Внутрішня подвійна сутність підлітка і юнака має у своїй основі протиріччя безпосереднього його оточення. Це оточення складаєть-ся не тільки з явищ матеріального порядку, а й елементів свідомос-ті. Безпосереднє оточення створює своєрідну соціально-психологіч-ну атмосферу, яка складається з досить контрастних почуттів, су-джень, вимог і т. ін. Прямий і безпосередній контакт неповноліт-нього з цим оточенням призводить до того, що в його психології ніби трансформуються протиріччя безпосереднього оточення.

Особливості відображення у внутрішньому світі підлітка зовні-шніх протиріч значною мірою залежать від форм його спілкування. Відомо, що з часом у сферу спілкування неповнолітнього втягу-ються все нові й нові люди. Коло зв'язків та контактів розширю-ється. Уже до підліткового віку особистість постійно спілкується не тільки з членами родини, родичами та однокласниками, але й зі значним колом людей за місцем проживання. До цього періоду значно зростає й інтенсивність спілкування, напруженість психоло-гічних відносин з дорослими та однолітками. У роки ранньої юнос-ті, поряд зі зростанням значення та інтенсивності відносин з одно-літками, поступово розвивається і зростає потреба в довірливому

спілкуванні з дорослими. Такого роду спілкування включає в себе і товаришів по роботі, і наставників, і старших, більш сильних лю-дей. I якщо юнак або підліток не знайшов себе серед товаришів у класі, він буде шукати спілкування в інших місцях.

При вивченні внутрішніх протиріч неповнолітнього правопо-рушника необхідно мати на увазі, що небажані впливи середовища саме й виражаються в суперечливій моральній орієнтації на ту або іншу систему відношень. При усій різноманітності суперечливих відносин, у яких перебуває неповнолітній, уявляється можливим виділити основні з них і звести їх в декілька груп.

Перша — протиріччя внутрішньосімейні та усередині колекти-ву. He усі з цих протиріч мають прямий негативний вплив на непо-внолітнього. Адже деякі з них є неодмінною умовою вдосконалю-вання та розвитку внутрішньосімейних і внутрішньоколективних відносин. Вони виступають як неодмінна умова зміцнення родини й колективу, усунення всього того старого, що заважає внутрішній єдності цих соціальних осередків. Це ті протиріччя, у результаті подолання яких затверджуються нові, які відповідають вимогам су-часної моральності взаємин між членами родини, колективу.

Але є й інші протиріччя. Вони руйнують внутрішню цілісність, створюють несприятливі для виховання умови, призводять в остато-чному підсумку до формування духовно нестійкої особистості. Це насамперед відноситься до сімейних умов виховання неповнолітніх правопорушників. Тут внутрішні протиріччя проявляються, як пра-вило, у формі гострого конфлікту між сімейними відносинами, які відповідають вимогам моралі, і аморальною позицією, яку займають окремі члени родини. Особливо згубно впливають на внутрішній світ неповнолітнього ті протиріччя, які виражені в аморальних та ан-тигромацьких вчинках членів родини, тобто в наявності усередині родини прямих джерел антигромадських і аморальних впливів.

Однак не менш важливе значення мають «приховані» від повер-хового погляду внутрішньосімейні протиріччя. До таких протиріч відносяться насамперед дефекти в атмосфері психології родини, виродливе розуміння цінностей, які обирають члени родини.

Особливо негативний вплив на внутрішній світ і поведінку не-повнолітнього мають внутрішньосімейні протиріччя, коли вони по-силюються педагогічною неспроможністю батьків. Часто батьки не розуміють, що головне для підлітка в родині, це відчуття свого за-хисту та шанобливого ставлення до себе.

Конфлікти між батьками і дітьми створюють особливу напругу в житті неповнолітніх і призводять до того, що вони або перетво-рюються в безвільних виконавців батьківських вимог, або шукають інші форми свого самоствердження як особистості. Неповнолітній

виходить з-під впливу родини, знаходить далеко не завжди гарних друзів та наставників. Іноді результат цього — правопорушення.

Розкриття соціальної природи і психологічної характеристики протиріч особистості вносить досить важливі штрихи в «портрет» неповнолітнього правопорушника. Він з'являється як внутрішньо єдина система, у рамках якої спостерігаються важко сумісні психо-логічні риси і якості, їхня боротьба та взаємодія. I чим гостріше вну-трішній конфлікт, чим більшою мірою властива неповнолітньому подвійність внутрішнього світу, тим не послідовніша його поведінка, тим різкіше амплітуда коливання його вчинків між добром і злом.

Найбільш гострі конфлікти властиві моральній свідомості непов-нолітнього. Без перебільшення можна сказати: подвійність моралі — внутрішньо необхідна передумова більшості антигромадських діянь підлітків та юнаків. Тому головний напрямок виховної роботи із цією категорією молоді повинен включати удосконалення форм і методів насамперед морального впливу на особистість. А таке вдосконалю-вання припускає глибоке знання внутрішніх протиріч неповнолітнього і надання йому своєчасної допомоги в їхньому подоланні.

Підліткові і юнаку необхідно допомогти в тому, чого він най-більш потребує. А бракує йому внутрішньої цілісності, уміння пра-вильно розібратися у власних суперечливих поглядах, оцінках, су-дженнях. Мистецтво вихователя саме й полягає в тому, щоб вчасно помітити протиріччя особистості і допомогти затвердитися позити-вним рисам. Для цього необхідно впливати на всі сторони особис-тості: інтелектуальну (усвідомлення значущості моральних ціннос-тей), емоційну (моральні переживання та почуття), дієву (моральні вчинки та дії). Тільки такий всебічний вплив па процес подолання роздвоєності та суперечливості неповнолітнього в змозі дати ефек-тивні результати у вихованні. Вони будуть тим вищі, ніж раніше вихователь розкриє протиріччя неповнолітнього і допоможе швид-ше їх перебороти.

Потрібно завжди мати на увазі, що наявність внутрішніх проти-річ у поглядах особистості хоча й не означає неминучості здійс-нення нею антигромадських діянь, але створює для цього реальні психологічні передумови. Коли утворюється сприятлива ситуація та обставини, ці передумови реалізуються в протиправні і амораль-ні дії та вчинки. Таким чином, виховна робота по подоланню у не-повнолітніх внутрішніх протиріч цілком може бути охарактеризо-вана як рання профілактика антигромадських проявів.

Організовуючи виховну роботу з неповнолітніми, не слід роз-глядати внутрішні протиріччя внутрішнього світу в якості якогось мимовільно виникаючого негативного явища. Протиріччя неповно-літнього виникають не самі по собі, а як наслідки його суспільної

практики, його життєвого досвіду, умов, у яких формуються його риси і якості. Протиріччя в навколишніх умовах і визначають ті внутрішні протиріччя особистості, які є психологічною передумо-вою протиправних та аморальних діянь.

Антигромадська поведінка неповнолітнього, як і іншої особи, деякою мірою є наслідок двох груп протиріч: перша— зовнішні стосовно особистості (протиріччя середовища, колективів і груп), друга — внутрішні протиріччя духовного світу особистості. На ха-рактер взаємозв'язку цих двох груп протиріч істотний і прямий вплив мають виховні заходи, а також ступінь досягнутої єдності суспільних вимог. Схильність до конфліктів не випадково особливо велика в ранньому юнацькому віці. Підлітки піддаються підвище-ному тиску виховних санкцій. Вихователі завжди жадають від них «дорослого» поводження. У цьому віці виникненню конфліктів сприяє, крім того, не однакова поведінка самих вихователів, так само як і часто суперечливі виховні вимоги.

Молода людина стоїть перед вибором сфери діяльності, способу життя, ідеалів і т. ін. Тому вона найбільш потребує своєрідного еталону, специфічного зразка для наслідування, за допомогою яко-го можна було б успішно налагодити зв'язок з навколишнім світом, визначити свою життєву позицію, намітити особисті цілі і співвід-нести їх із цілями інших людей і суспільства в цілому. Приклад для наслідування, таким чином, необхідний підліткові чи юнаку, щоб зробити правильний вибір в проблемних соціальних умовах, у які його поставило життя. Помилка в герої, у прикладі, в ідеалі має тут особливо тяжкі наслідки. Вона може негативно вплинути на вирі-шення найважливіших для нього питань, від яких залежить його подальша доля. Вона може спотворити ще не сформовану особис-тість і призвести її зрештою на позиції правопорушення.

При цьому необхідно також враховувати психологічні особли-вості віку. Вони хоча і не визначають саму потребу в прикладі для наслідування, однак впливають на форму реалізації цієї потреби. Ці особливості, з одного боку, полегшують пошук ідеалу, а з іншо-го — створюють сприятливі умови для сприйняття і особистісного прийняття порочних прикладів, негативних зразків для поведінки. А це означає, що вікова психологія не тільки полегшує вибір ідеа-льних еталонів поведінки та діяльності, а й одночасно створює бі-льші труднощі для такого вибору.

Відсутність ідеалу — внутрішня передумова аморальної та про-типравної поведінки неповнолітніх. He сформованість ідеалу в під-літковому та юнацькому віці спричиняє ослаблення тих критеріїв, на основі яких виробляється вибір вчинків, породжує поверхові по-гляди про їхню суспільну значущість і моральну змістовність.

Більшість неповнолітніх правопорушників саме в силу не сфор-мованості в них ідеалу стають схильними до некритичного наслі-дування негативним прикладам. Вони легковажно, а іноді і бездум-но підкоряються виникаючим в тій або іншій ситуації мотивам і реалізують їх у небезпечних, протиправних діяннях. Таким чином, злочин і відсутність ідеалу у неповнолітнього виявляються в при-чинному зв'язку.

Відомо, що ідеал має різні форми. Основні з них дві: ідеали як образ конкретної особи, яку неповнолітній визначає втіленням кращих, найцінніших з його точки зору якостей (герой художнього твору, історична особистість, реальні люди тощо), і ідеал як уза-гальнений образ, цілісна сукупність ідеальних, на думку підлітка і юнака, якостей та найбільш істотних рис.

У неповнолітніх правопорушників у більшості випадків не сфо-рмована перша форма ідеалу. Мотивом їхньої діяльності не стало наслідування високоморальної особистості або позитивному образу із творів мистецтва. Втративши наївно дитячі еталони поведінки, вони не знайшли розумно сприйнятих і емоційно підтриманих при-кладів, які б полегшували вибір правильного способу життя. Багато хто з них або взагалі не замислюється над таким прикладом, або скептично ставиться до нього, або висувають на противагу негати-вні факти та перекручують моральні риси і якості особистості. Причинами такого психологічного явища виступають найчастіше події та обставини, болісно пережиті раніше: розчарування в близь-кій і шанованій людині, випадки обману з боку дорослих, зрада то-вариша, несправедливість і т. ін.

Катастрофа ідеалу — це трагедія для ще несформованої особис-тості, яка відбувається зазвичай на очах у вихователів і дорослих. Факти, які викликали переоцінку прикладів для наслідування, нері-дко здаються дорослим недостатньо серйозними, а переживання молодих людей — поверховими. Відсутність допомоги та підтрим-ки з боку вихователів призводить до того, що неповнолітній взагалі може втратити віру в який-небудь позитивний ідеал.

У порівнянні з іншими віковими категоріями злочинців у непов-нолітніх правопорушників частіше спостерігається ідеал у вигляді конкретної особи, яка стала прикладом для наслідування. Здається, що це вираження загальної тенденції, властивої підлітковому та мо-лодшому юнацькому віку: у цьому віці, як відзначають психологи та педагоги, найбільше інтенсивно формується ідеал у вигляді конкрет-но-почуттєвого образу, взятого часто з безпосереднього оточення. Цей процес пов'язаний з особливим психологічним станом— очіку-ванням спілкування. Уже у підлітків спостерігається підвищений ін-терес і гостра емоційність стосовно кожної нової людини — нового

вчителя, нового знайомого, новачка в класі, нових хлопці у дворі тощо. У нових людях підліток шукає підтвердження тим уявленням та образам, які в нього склалися або перебувають у стадії формуван-ня. У юнацькому віці ці відносини мають дещо інший характер: ін-терес до нового виражається в прагненні теоретично осмислити фак-ти та вивести на цій основі збірні образи та поняття. Однак це аж ніяк не означає відрив від конкретно-почуттєвих явищ. Більше того, формування моральних абстракцій саме й припускає постійне пове-рнення до життя, їх перевірку життєвими прикладами.

Життя різноманітне та суперечливе. Суперечливі та різноманіт-ні уявлення неповнолітніх про ідеал. I правопорушники часто з по-зитивним ідеалом пов'язують такі приклади для наслідування, які в найкращому разі мають замість прізвищ прізвиська, а замість єдно-сті ідеальних якостей — одну або дві досить помітних та ефектних риси. Саме неповнолітні найчастіше обирають таких осіб, які негі-дні такого відношення. Це відбувається не в силу якоїсь особливої порочності неповнолітніх, їхньої тяги до негативного, а внаслідок відсутності життєвого досвіду, невміння правильно розбиратися в людях, оцінити їх з погляду дорослої людини.

Значну роль у тому, що неповнолітній обирає в якості прикладу негативний образ, відіграють серйозні недоліки у виховній роботі з формування морального ідеалу. He можна забувати, що психологія правопорушника — лише крайня і найбільш виродлива форма психо-логії неповнолітніх. Це справедливо і відносно ідеалу. Як показують численні дослідження, не тільки в правопорушників, але й у значної частини підлітків та юнаків немає ще твердо сформованих ідеалів.

Підвищення ролі ідеалу як стимулу до діяльності нерозривно пов'язане з формуванням у підлітків та юнаків глибоко усвідомле-них цілей і життєвих планів. Як показало вивчення психології не-повнолітніх правопорушників, основний недолік — це розбіжність і навіть протиріччя між умоглядними ідеалами і тими практичними цілями, які молоді люди ставлять перед собою. Для більшості 3 них ідеал не перетворився в той образ, у співвідношенні з яким вони хотіли б побудувати своє майбутнє, згідно з яким вони повинні дія-ти сьогодні. У їхній свідомості ідеал існує сам по собі, життєві пла-ни — самі по собі. Слабшають і не перетворюються в стимул для діяльності ні ідеал, ні життєва мета. їхнє місце займають випадкові і нерідко негативні образи та спонукання. Поступово руйнуються позитивні життєві плани щодо майбутньої професії і т. ін.

Таким чином, не викликає сумніву, що подолання недоліків у формуванні ідеалів і життєвих цілей неповнолітніх має важливе зна-чення в попередженні правопорушень і злочинів. Удосконалювання цього напрямку виховної роботи в школах пов'язано насамперед з

поліпшенням діяльності no соціальній орієнтації підлітків та юнаків. Така орієнтація повинна містити в собі в органічній єдності мораль-ний ідеал і життєву мету. Для тих же, хто закінчує школу, ця мета зводиться в першу чергу до вибору професії з урахуванням своїх зді-бностей та інтересів, співвіднесених з інтересами суспільства.

Відомо, що з віком у молодих людей розширюється коло мора-льних понять і з'являється прагнення до більш узагальненого роз-гляду моральних якостей людини. Підлітки та молодші юнаки по-чинають правильно оцінювати і досить чітко усвідомлювати в іншій людині те, як вона ставиться до своїх обов'язків, як проявляє себе відносно оточуючих людей. Однак вони ще недостатньо усві-домлюють більш складні внутрішні якості, які виражають відно-шення людини до самої себе, а також якості, які характеризують за-гальну спрямованість особистості та лінію її поведінки. Звідси уявлення молодих людей про моральний облік людини закономір-но характеризуються деякою поверховістю, зовнішньою виражені-стю та недостатньою внутрішньою обґрунтованістю. А це створює передумови для нестійкості ідеальних моделей, для швидкої їхньої зміни та легкої схильності до негативних впливів.