Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
РОЗДІЛ 4 ПСИХОЛОПЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ 4.1. Особистість неповнолітнього злочинця : Юридична психологія. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

РОЗДІЛ 4 ПСИХОЛОПЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ 4.1. Особистість неповнолітнього злочинця


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 

Загрузка...

Неповнолітній порушник закону— особливий, найбільш важ-кий об'єкт виховання та перевиховання. Справа в тому, що такий неповнолітній найчастіше обтяжений уже вкоріненими негативни-ми поглядами, судженнями, негативними звичками та формами по-ведінки. Зазвичай він грубо протидіє позитивному впливу, зводячи між собою та вихователем психологічний бар’єр недовіри, відчу-ження і навіть ворожості. Зруйнувати цей бар'єр — значить ство-рити позитивні передумови для подальшого психологічного впли-ву. В такому випадку мова йде не тільки про вміння вихователя прищепити підлітку або юнаку ті або інші позитивні риси, власти-вості і якості, а й про мистецтво виправлення та перевиховання, тобто про нейтралізацію, викорінення сформованих раніше негати-вних сторін духовного життя та поведінки.

Виправлення та перевиховання — творчий процес цілеспрямова-ного позитивного впливу на розум, волю та почуття неповнолітньо-го. Застосування тих самих прийомів, методів, шаблонів, що й до до-рослих правопорушників, неприпустимі і можуть нанести тільки шкоди. Які б позитивні і корисні не були поради та досвід інших, во-ни навряд чи можуть повністю компенсувати відсутність власного досвіду та життєвих спостережень. Неусвідомлене наслідування ре-комендаціям призводить нерідко до огрубіння і твердого програму-вання живого процесу формування особистості. Вихователь повинен уміти знаходити правильний шлях, творчо використовуючи чужий досвід і орієнтуючись на власне вдумливе відношення до процесу виправлення, засноване на гарному знанні теорії і на глибокій уяві про особливості духовного світу та поведінки неповнолітнього. Ус-відомлення цих умов та знання вікових особливостей розвитку до-зволяє вихователеві знаходити правильні рішення і добиватися висо-ких результатів у вихованні та перевихованні особистості.

Вік (у психології) — категорія, яка слугує для позначення тим-часових характеристик індивідуального розвитку. На відміну від хронологічного віку, який виражає тривалість існування індивіда з

моменту його народження, поняття психологічного віку позначає певний, якісно своєрідний щабель онтогенетичного розвитку, який обумовлюється закономірностями формування організму, умовами життя, навчання і виховання. Перша спроба системного аналізу ка-тегорії психологічного віку належить Л. С. Виготському. Ключо-вими його характеристиками він уважав соціальну ситуацію розви-тку, яка відображає місце дитини в системі суспільних відносин, діяльність дитини, новоутворення в сфері свідомості та особистос-ті. Процес переходу від одного вікового щабля до іншого припус-кає глибоке перетворення всіх названих структурних компонентів віку і може супроводжуватися більш-менш вираженими конфлік-тами та протиріччями (віковими кризами).

Вікові кризи — особливі, відносно нетривалі за часом (до року) періоди онтогенезу, які характеризуються різкими психологічними змінами. На відміну від криз невротичного або травматичного харак-теру вікові кризи відносяться до нормативних процесів, необхідних для нормального, поступового ходу особистісного розвитку (Е. Ерік-сон). Вікові кризи можуть виникати при переході людини від однієї вікової категорії до іншої й пов'язані із системними якісними зміна-ми в сфері її соціальних відносин, діяльності та свідомості. У дитя-чому віці виділяють «кризу першого року життя», «кризу трьох ро-ків», «кризу 6—7 років» та «підліткову кризу» (10—11 років). Зазначені хронологічні границі криз досить умовні, що пояснюється значним розходженням індивідуальних, соціокультурних та інших параметрів. Форма, тривалість і гострота протікання криз може помі-тно розрізнятись залежно від індивідуально-типологічних особливо-стей, соціальних і мікросоціальних умов, особливостей виховання в родині тощо. Для періодів вікових криз характерні процеси переходу до нового типу взаємин, при якому враховуються нові можливості, зміна соціальної ситуації розвитку, зміна діяльності, перебудова всієї структури свідомості. Процеси переходу на новий віковий щабель пов'язані з вирішенням нерідко досить гострих протиріч. Негативізм, упертість, примхливість, стан підвищеної конфліктності та інші вла-стиві віковим кризам негативні поведінкові прояви загострюються у випадку ігнорування нових потреб дитини в сфері спілкування та ді-яльності й, навпаки, зм'якшуються при правильному вихованні. Ві-домо, що такі поворотні пункти у зрілому віці виникають рідше, ніж у дитинстві, і протікають, як правило, більше приховано, без вира-жених змін у поведінці.

У нормативно-ціннісному плані, що набуває особливого зна-чення за межами дитинства, кожний віковий період характеризу-ється специфічними життєвими завданнями, від своєчасного вирі-шення яких залежить як особистісний розвиток у цілому, так і

успішність переходу на наступний віковий етап (наприклад, вибір професії та професійна підготовка, створення родини і т. ін.). 3 хо-дом вікового розвитку пов’язані й необоротні психофізіологічні зміни, однак збігу в часі тісно взаємозалежних між собою ліній фі-зичного (фізіологічного), психічного та соціального розвитку інди-віда не відбувається. Нерівномірність темпу розвитку зазначених сторін призводить до нерідких розбіжностей у ступені фізичної, психологічної або соціальної зрілості індивіда, обумовлюючи яви-ща акселерації, психофізичного та особистісного інфантилізму, за-тримки психічного розвитку тощо. Хронологічні границі психоло-гічних вікових характеристик помітно варіюють залежно від соціокультурних, економічних та інших факторів. Необхідно розрі-зняти процеси вікового (онтогенетичного) і функціонального роз-витку (у рамках окремих психічних процесів). Для останнього ха-рактерні відносно часті, парціальні зміни, нагромадження яких, однак, і створює передумови для якісних вікових зрушень у дитячій свідомості та особистості. У ряді вікових концепцій вік розгляда-ється як сукупність різнорідних явищ росту, загальносоматичного, статевого та психічного дозрівання, зрілості та старіння, пов’язаних з багатьма складними явищами суспільно-економічного розвитку людини в конкретних історичних умовах.

Вікові щаблі відрізняються відносністю, умовною узагальненіс-тю, яка не виключає, однак, індивідуальної своєрідності психічного людини. Вікова характеристика розвитку особистості відображає певну систему вимог, запропонованих суспільством до людини на тому або іншому етапі її життя, і сутність її відносин з оточуючи-ми, її суспільне становище. Специфічні вікові характеристики ви-значаються особливостями входження дитини в групи різного рівня розвитку і в навчально-виховні заклади, зміною характеру вихо-вання в родині, формуванням нових видів і типів діяльності, що за-безпечують освоєння дитиною суспільного досвіду, системи сфор-мованих знань, норм і правил людської діяльності, а також особливостями фізіологічного розвитку.

Поняття вікових особливостей, вікових границь не має абсолю-тного значення — вікові границі рухливі, мінливі, мають конкрет-но-історичний характер і не збігаються в різних соціально-економічних умовах розвитку особистості.

У вітчизняній психології прийнята така періодизація віку: дитинс-тво (від народження до 6 років); молодший шкільний вік (6—10 ро-ків); підлітковий вік (10—15 років); юність: перший період (старший шкільний вік 15—17років), другий період (17—21 рік); зрілий вік: пе-рший період (21—35 років), другий період (35—60 років); похилий вік (60—75 років); старечий вік (75—90 років); довгожителі (90 років і більше). У психології приймаються різні за принципами побудови кон-цепції вікової періодизації. Так, у 20-ті pp. XX ст. склалися концепції розвитку психіки, орієнтовані на анатомо-фізіологічні зміни організму дитини (П. П. Блонський та ін.). В 70-ті pp. Д. Б. Ельконіним була за-пропонована вікова періодизація розвитку психіки, заснована на зміні провідної діяльності: гри (дошкільнята), навчання (молодші школярі), інтимно-особистого спілкування (підлітки), учбово-професійної дія-льності (юнаки). У 80-ті pp. A. В. Петровський запропонував концеп-цію вікової періодизації розвитку особистості, що визначається типом діяльнісно-опосередкованих відносин індивіда з найбільш референт-ними для нього групами. Безвідносно до рішення питання про детер-мінацію вікових особливостей концепції вікової періодизації в основ-ному відображають єдину точку зору психологів на визначення границь вікових етапів.

Сучасна наука виділяє два основних етапи формування особис-тості. По-перше, підлітковий вік— період розвитку дітей від 11— 12 до 15 років. По-друге, ранній (або молодший) юнацький вік — приблизно від 15 до 18 років.

Підлітковий вік — це період інтенсивного формування особис-тості, збагачення її моральних та інтелектуальних якостей, глибокої зміни психічної діяльності, удосконалення та перебудови організ-му. Це вік першого дійсно самостійного вчинку, перших відповіда-льних рішень, першої серйозної дружби. Але це також і вік, коли проявляються недбале відношення до суспільних вимог, бруталь-ність до старших, цинізм, замкнутість, упертість. Підлітковий вік, мабуть, самий суперечливий і динамічний період у житті людини.

Підлітковий вік визначають як перехідний. Це не випадково, то-му що підліток — людина, яка перебуває в стані переходу від дитин-ства до дорослості, від незрілості до зрілості. Тому в її поведінці ви-являється суперечливість і нестійкість, різкі коливання від наївно-дитячих вчинків до серйозно мотивованих дій. Людина підліткового віку виявляється, як правило, позбавленою послідовної і твердої лінії поведінки. Звідси її особлива схильність до різного роду впливів, у тому числі й таких, які ведуть із правильного шляху й служать при-чиною іноді серйозних помилок і відхилень від суспільної моралі, призводять до моральних зривів і падінь особистості.

Вчасно попередити ці зриви й падіння — завдання, яке успішно вирішується цілеспрямованим виховним впливом на внутрішній світ і поведінку підлітка, для того щоб якнайшвидше виробити в нього здатність діяти в різних життєвих ситуаціях як зріла й свідо-ма особистість.

Але щоб надати підліткові ефективну допомогу в становленні рис дорослої людини, необхідно знати складності та протиріччя особистості, що формується, особливості взаємодії її з навколишнім сере-довищем. Потрібно знати насамперед психологічні особливості віку. Зазвичай найбільш характерними особливостями бувають: емоційно виражене прагнення пізнати навколишню дійсність, висока актив-ність особистості, поява власних оцінок тих або інших подій і фактів. Ці риси часто вступають у протиріччя з малим життєвим досвідом, з відсутністю вміння переборювати невдачі, з нестійкістю і поверхові-стю першого враження. Результатом цього є надмірна різноманіт-ність пізнавальних інтересів, швидка зміна спрямованості уваги й зо-внішньої орієнтації, висока «рухливість» оцінок і самооцінки.

Перехід від дитинства до юності пов'язаний із серйозною переоці-нкою цінностей. Це виражається в тому, що уява й погляди, властиві дитячому віку, замінюються більше зрілими, самостійними (або пре-тендують на самостійність) судженнями, новими оцінками навколиш-ньої дійсності. Підсилюється також прагнення до самоствердження, до самостійної діяльності. При цьому часто спостерігаються розбіжності (розходження) між старими і новими судженнями та оцінками. Звідси роздвоєність, суперечливість тверджень і висновків, яскраво виражене намагання відмежуватися від усього дитячого, відсутність авторитету віку, відраза до необірунтованих заборон і т. ін.

Внутрішні протиріччя, гостра сприйнятливість і уразливість підлі-тка, поверховість самосвідомості та самооцінки, відсутність стійких інтересів визначають його особливу схильність до впливу певних умов. He вироблена ще здатність досить критично, вибірково оціню-вати інформацію призводить до того, що різні, іноді випадкові обста-вини можуть накладати глибокий відбиток на внутрішній світ і пове-дінку підлітка. Однак не можна сказати, уявлення підлітка рабськи прикуті до безпосередніх умов. Адже однією з особливостей підлітко-вого віку саме і є наявність допитливого розуму, фантазії.

Прагнення піддаватися мріям нерідко відводить підлітка від дійсності, створює бар’єр між ним і дорослими, а іноді й одноліт-ками. Підліток боїться руйнування мрії, болісно переживає навіть саму можливість обвинувачення його в наївно-дитячому фантазу-ванні. Він страшиться бути не зрозумілим навколишніми або стати об'єктом глузувань. Це породжує зайве самолюбство, замкнутість, недовіру до навколишніх, прагнення замкнутися в собі. А іноді на цій основі виникають дратівливість та озлобленість, які проявля-ються в спалахах агресивності й жорстокості.

Але ці риси аж ніяк не скасовують і не можуть скасувати законо-мірно властивої підліткам тяги до спілкування з однолітками та до-рослими. Тяга до дорослого часто виявляється сильнішою вікової сторожкості і недовіри. Вона виражає властиве підліткам очікування від дорослих допомоги, взаєморозуміння та емоційної близькості.

Прагнення стати дорослим — одна з характерних рис підлітка, яка впливає на його відношення до старших і на його поведінку. I це зрозуміло — майбутні можливості пов'язані з ним особисто вже сьогодні. А тому об'єктом міркувань підлітка стають «дорослі» проблеми: вибір професії, відношення до громадських організацій, держави, відношення до протилежної статі, визначення свого місця як серед однолітків, так і серед дорослих і т. ін. Підліток робить ча-сом необдумані необачні дії та вчинки, єдина мета яких — самост-вердження себе як особистості. Прагнення до самоствердження — суть внутрішніх спонукань підлітка.

Прагнення до самоствердження нерозривно пов'язане з істот-ними змінами у різних сферах життя та діяльності підлітка, в його психології, в його фізичному розвитку. У ці роки починається сис-тематичне засвоєння основ наук, що, в свою чергу, вимагає зміни звичних форм роботи та перебудови мислення, нової організації уваги та прийомів запам'ятовування. У підлітка формується таке новоутворення, як становлення самостійності. Відчуття власних духовних і фізичних сил закономірно спричиняє ствердження по-чуття власної гідності. А це почуття ґрунтується на тому, що він здатний ставити і самостійно вирішувати деякі практичні питання.

Якщо до 11—12 років безперечним критерієм істини був авто-ритет вихователя, батьків, то з початком перехідного віку підліток намагається мати власний погляд. Він критично ставиться до мір-кувань дорослих. Підліток одержує велику кількість інформації, але він ще не має припустимого погляду з цілого ряду питань про суспільні явища і норми. При цьому виникає певна невідповідність між прагненням до самостійного та критичного мислення, з одного боку, і необхідними для цього можливостями — 3 іншого. Підліток намагається перебороти цю невідповідність шляхом упертості, тоб-то намагається захистити власне міркування, погляд, якщо навіть вони неправильне. У такому випадку дорослі, які продовжують спілкуватися з підлітками в авторитарному стилі, поступово втра-чають авторитет. Замість них у підлітка з'являється коло інших ін-дивідів, які мислять однаково з ним, яких вони сприймають з пова-гою. Тому залежно від того, якими прагненнями та ідеалами володіє ця група, ми можемо виявити істотні зміни у формуванні мислення і точки зору члена цієї групи.

Для того, щоб правильно пояснити деякі особливості психології та поведінки підлітка, необхідно враховувати специфіку фізичного развитку цього віку.

Підлітковий вік — це період бурхливого розвитку організму. У ці роки відбувається різке збільшення росту й ваги людини, зростає його мускульна сила, зміцнюється кісткова та м'язова система,

удосконалюється серцевий і легеневий апарат. Підліток починає дозрівати в статевому відношенні.

Зазначені процеси впливають на активність підлітка, на його емоційність і психологію відносин. Наприклад, у підлітка з’являється така риса, як свідомість своєї сили, почуття гордості нею, прагнення вихвалятися та продемонструвати її.

Нервова система підлітка перебуває ще в стадії формування. При цьому в підлітків спостерігається деяка мінливість у вироб-ленні гальмівних реакцій, ослаблений контроль кори головного мо-зку над підкіркою (порівнянню з дорослими); не повною мірою розвинена свідомість значущості словесних подразників (другої си-гнальної системи) і т. ін. Ці особливості впливають на психологію підлітка, його поведінку. Мотиви діяльності людей цього віку часто носять характер афектів, емоційних спалахів. Лінія поведінки не-стійка, вчинки нерідко неконтрольовані свідомістю (імпульсивні), дії часто ненавмисні.

Особливе місце в розвитку підлітка займає потяг до протилеж-ної статі, що, у всякому разі до повного завершення статевого роз-витку, носить ідеалізований, романтичний характер. Підлітком ру-хають більше пізнавальні інтереси, ніж статеві. Ці потреби в такому віці йому фактично не знайомі. Тому для підлітка немає ні-чого більш природного, ніж любов до тілесної краси. Він розрізняє статеві інте’еси, потяг і фантазію. Під статевими інтересами маєть-ся на увазі зясування статевих взаємовідносин.

Фізичний розвиток особистості впливає головним чином на фо-рму прояву та функціонування тих або інших психічних особливо-стей, зміст же їх визначається соціальними факторами, тобто мате-ріальними, ідеологічними та іншими суспільними відносинами, у яких формується особистість. Необхідно також мати на увазі, що чим старшим стає підліток, тим усе менше відіграє роль у його психології та поводженні рівень фізичного розвитку. Це, зокрема, відноситься до характеристики наступного етапу життя людини.

Юність — період у розвитку людини, який відображає перехід від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Хронологічні гра-ниці юності визначаються в психології по-різному, частіше дослідни-ки виділяють ранню юність, тобто старший шкільний вік (від 15 до 18 років), і пізню юність (від 18 до 23 років). До кінця юнацького періоду завершуються процеси фізичного дозрівання людини. Психологічний зміст цього етапу пов’язаний з розвитком самосвідомості, вирішенням завдань професійного самовизначення та вступом у доросле життя. У ранній юності формуються пізнавальні та професійні інтереси, потре-ба в праці, здатність будувати життєві плани, громадська активність. У юнацькому віці остаточно переборюється властива попереднім етапам

онтогенезу залежність від дорослих і затверджується самостійність особистості. У відносинах з однолітками поряд зі збереженням вели-кої ролі колективно-групових форм спілкування зростає значення ін-дивідуальних контактів та прихильностей. Юність — напружений пе-ріод формування моральної свідомості, вироблення ціннісних орієн-тації та ідеалів, стійкого світогляду, громадянських якостей особисто-сті. Відповідальні та складні завдання, які стоять перед індивідом у юнацькому віці, при несприятливих суспільних або мікросоціальних умовах можуть призводити до гострих психологічних конфліктів та глибоких переживань, до кризового протікання юності, а також до різ-номанітних нормативних відхилень у поведінці юнаків і дівчат.

Ранній юнацький вік — це вік розквіту духовних і фізичних сил особистості. Вік досягнення того ступеня психічної, ідейної та гро-мадянської зрілості, який робить людину здатною до самостійного трудового та суспільного життя і діяльності. Юнаки у всіх сферах життя стоять перед вибором. їм необхідно обрати трудову діяль-ність. Вони повинні визначити свої цінності, виробити певний спо-сіб життя і т. ін. Цей не простий вибір. Він неминуче супроводжу-ється роздумами, сумнівами і коливанням.

Неповнолітні юнацького віку за своїм соціальним станом не на-стільки однорідні, як підлітки, які, як правило, є школярами.

Нові умови життя та діяльності істотно змінюють положення юна-цтва серед оточуючих людей, призводять до зростання їх самостійнос-ті та активності. Відбуваються значні зміни в духовному світі юнаків. Психологи, зокрема, відзначають подальший розвиток розумової дія-льності. Мислення юнаків відрізняється від мислення підлітка більш високим рівнем узагальнення, здатністю до більш глибокого пізнання закономірностей навколишнього світу. У школярів-старшокласників виникає інтерес до причинного пояснення явищ, розвивається вміння аргументувати судження, доводити істинність або хибність окремих положень, з'являється критичність мислення. Необхідно вказати на те, що у деяких юнаків критичність мислення набуває досить своєрідних, гіпертрофованих рис: фіксування уваги на негативних сторонах дійс-ності, на тому, що не відповідає ідеалу тощо.

Юність — це період специфічного щиросердечного стану, який ще називають періодом очікування спілкування. Прагнення до но-вого, потреба в близькому другу— це, видимо, ті фактори, які обумовлюють виникнення даного явища. Наявність такого стану підтверджує і те, що значна частина старшокласників розглядають сформоване у них коло спілкування як перехідне й очікують, що в майбутньому (навчання, робота) вони знайдуть нових товаришів.

Розвиток соціальних контактів, збагачення досвіду життя, удо-сконалення розумової діяльності — все це передумови формування

світогляду як системи поглядів на суспільство та природу, на ото-чуючих людей, на принципи та норми поведінки.

Відношення до правил і норм поведінки нерозривно пов'язане із процесом становлення моральної свідомості юнацтва. Саме в ранньо-му юнацькому віці відбувається перехід від знання елементарних мо-ральних понять до глибокого усвідомлення найскладніших моральних категорій — обов'язок, честь, совість, суспільне благо та ін. В цей пе-ріод люди починають розбиратися не тільки в найтонших відтінках багатьох моральних понять, але що особливо важливо — у моральній палітрі різних дій і вчинків оточуючих людей і своїх власних. Звідси висока моральна чутливість юнаків, їх оцінка і самооцінка. Іноді ці якості набувають перекручених форм. Так, моральна вимогливість юнаків нерідко проявляється у вигляді перебільшення фактів неспра-ведливості, нечесності, безпринципності. Строга оцінка виражається в прямолінійності, безапеляційному осуді, у категоричних, а іноді і об-разливих для оточуючих висновках та судженнях.

3 формуванням моральної свідомості в юнацтва спостерігається становлення правової свідомості. Людина починає замислюватися над своїм правовим положенням у суспільстві, над тими правами, якими вона володіє, над тими обов'язками, які несе. По-новому, як особисті-сно-значущі, починають сприйматися і деякі правові заборони. Однак у цілому правосвідомість у цьому віці перебуває ще в стадії форму-вання: правові поняття часто необірунтовані та несистематизовані, правові почуття нерідко поверхневі, правовий досвід обмежений.

Формування моральної та правової свідомості дуже впливає на мо-тиви діяльності молодих людей раннього юнацького віку. Ці мотиви все частіше починають проходити через фільтр моральних та право-вих оцінок, все більше «наповнюються» конкретним і важливим для особистості життєвим змістом. Все це безпосередньо проявляється у виборі лінії поведінки в різних ситуаціях, у послідовності вчинків і дій, у прагненні неухильно проводити в життя ухвалене рішення.

Елементи моральної та правової свідомості є основою для фор-мування самооцінки особистих якостей та усвідомлення самого се-бе і своєї діяльності. Юнацький вік саме й характеризується підви-щеним інтересом до себе, до свого місця серед оточуючих людей. Юнак хоче знати, хто він такий, як його сприймають навколишні, на що він здатний, як він сприймається в порівнянні з однолітками та дорослими. Тому його вчинки диктуються бажанням самопере-вірки, а також орієнтацією на думку товаришів і знайомих. Деякі ж із вчинків вступають в суперечності з нормами та загальноприйня-тими правилами поведінки. Пояснюється це значною мірою тим, що юнаки схильні часто переоцінювати свої можливості, або, на-впаки, проявляють невіру у власні сили та прагнуть будь-якими

шляхами приховати це, завоювавши популярність серед однолітків. Певну роль відіграють і, здавалося б, несумісні риси: рішучість, сміливість і прагнення перекласти свою відповідальність на плечі старших; високі, нерідко романтичні далекі цілі та дрібний практи-цизм; вимогливість до ідеалів і невміння слідувати їм і т. ін.

Конфлікти та протиріччя юнацького віку емоційно насичені. Адже вік юнака — це вік яскравих емоцій, страстей та переживань. На відміну від підлітків юнаки мають більше розвинені почуття то-вариства, дружби. He випадково психологи характеризують ранню юність як найбільш колективістський вік людини. Виникає й особ-лива емоційна проблема, викликана новими відносинами статі, по-чуттям любові. Виявляє себе здатність до маскування почуттів, до дбайливого приховування їх від чужих оцінок. Разом з тим юнак ще часто не володіє здатністю до саморегулювання емоцій, не вміє стримувати виникаючі спонукання, діє, керуючись лише безпосе-редніми враженнями. Нерідко виникаючі в тій або іншій ситуації почуття вступають у протиріччя з раціональними висновками, су-дженнями юнака, його перспективними цілями майбутнього життя.

У цілому ж, характеризуючи процес формування особистості в юнацькому віці, не можна не вбачати, що особистість у цьому пері-оді досягає першого ступеня зрілості. Дійсна зрілість прийде пізні-ше. А поки — це вік визріваючих можливостей, але можливостей, у яких видні контури дійсності: у сьогоднішньому юнакові вже чітко простежуються риси зрілої людини.

Вік 15—17 років називається ранньою юністю. За своїм психологі-чним змістом цей період життя — свофідна грань між підлітковим ві-ком і молодістю. Адже в ранній юності переплітаються риси дитячого та підліткового віку з рисами, властивими дорослій людині; поруч із рисами, властивими юнацькому віку, нерідко виступають риси інших вікових етапів, особливо підліткового, причому ця боротьба старого й нового приймає найрізноманітніші форми.

Виховуючи підростаюче покоління, необхідно формувати по-чуття відповідальності, самоконтролю, уміння оцінювати свої вчи-нки та дії з позицій суспільних інтересів. Відповідальність у будь-якій її формі — і моральній, і правовій — пов'язана з дотриманням конкретних правил. Відповідальна поведінка— це саме система таких дій і вчинків, які засновані на неухильному дотриманні пра-вил і норм поведінки. Якщо ж людина відступає від цих правил і норм, діє всупереч їхнім вимогам — у наявності безвідповідальне поводження. Притягнення до відповідальності й відбувається за здійснення безвідповідальних вчинків. Воно здійснюється для того, щоб прищепити навички відповідальної поведінки, а також попере-дити можливі порушення правил поведінки з боку інших осіб.

Найбільш гострою формою відповідальності є кримінальна від-повідальність. Вона встановлюється за вчинення злочинної дії або за бездіяльність. А це значить, що особа відповідає в кримінально-му порядку лише в тому випадку, якщо вона винна у вчиненні дій, передбачених кримінальним законом. Кримінальна відповідаль-ність, таким чином, є одним зі способів охорони інтересів суспільс-тва і його членів від злочинних зазіхань. Виражається вона в осуді злочинця від імені держави і в застосуванні до нього судом уста-нов-ленного законом покарання.

Відповідно до закону кримінальній відповідальності підлягають лише особи, яким до вчинення злочину здійснилося шістнадцять років. Як виключення допускається кримінальна відповідальність із чотирнадцяти років за вчинення окремих, найбільш тяжких злочи-нів. Таким чином, мінімальний вік щодо кримінальної відповідаль-ності співпадає зі старшим підлітковим і раннім юнацьким віком. Він і є тим віковим порогом, переступивши який, неповнолітній здобуває нову правову якість — стає особою, відповідальною з по-зицій кримінального закону.

Зазвичай уже в дитячі роки людина починає осягати зміст еле-ментарних суспільних заборон. Дитина знає, що «це не можна», «це погано», «за це покарають». У дошкільному віці зачатки дисциплі-ни формуються з позицій поваги до вимог і заборон старших. У молодшому підлітковому віці формуються основи свідомого вико-нання своїх обов'язків і пов'язаною з ними необхідністю зважати на суспільні табу. Однак тут не вистачає головного, що характери-зує відповідальність: здатності передбачати результати своєї діяль-ності та правильно визначати, яку користь або шкоду вона може принести суспільству. Така здатність формується в основному до старшого підліткового та молодшого юнацького віку.

Саме в цьому віці зміни в інтелектуальній, емоційній і вольовій діяльності призводять до утворення головної психологічної перед-умови відповідальності — розумності. Це виражається в тому, що підліток та юнак стають здатними обдумано вирішувати питання в конфліктних ситуаціях, глибоко вникати в сутність явищ. Мораль-ний і правовий досвід дозволяє молодим людям розсудливо виби-рати певну лінію поведінки, виважено розуміти наслідки своїх учи-нків, співвідносити їх із вимогами моральних та правових норм. Розумність, таким чином, виступає як психологічна основа відпові-дальної поведінки. Коли говорять «це розумна людина», то мається на увазі така людина, яка вміє розібратися в життєвих явищах, знайти суть кожного питання, виявити відповідальний підхід до справи та до людей, висловити самостійні та справедливі судження. Ці якості особливо інтенсивно формуються в підлітковому та юнацькому віці. У цьому віці також вже спостерігаються випадки коли прояву нелюдяності, аморальності, протиправного змісту.

У цілому ж, говорячи про відповідальність, не можна забувати, що мається на увазі вік неповної соціальної зрілості. Цей факт в ос-таточному підсумку й визначає особливості кримінально-правового положення неповнолітніх, специфіку призначення та виконання покарання в порівнянні з дорослими.

Кримінальна відповідальність і покарання — взаємозалежні понят-тя. Якщо кримінальна відповідальність — вимога певної поведінки, то кримінальне покарання — це особливий державний примус, який за-стосовується за порушення цієї вимоги. Факт застосування криміналь-ного покарання означає, що держава виражає негативне відношення до порушника закону, а його поведінку визнає безвідповідальною. Отже, кримінальне покарання виступає як державно-правова негатив-на оцінка рівня відповідальності особистості і її поведінки.

Застосовуючи до осіб, які вчинили злочин, ті або інші види по-карань, переслідується принаймні дві основні цілі. По-перше, втримати самого злочинця від вчинення злочину в майбутньому і тим самим виключити його повторення. По-друге, застерегти від такого роду дій інших членів суспільства.

Неправі ті, хто намагається іноді представити покарання лише як покарання за вчинене, як помста злочинцеві, а недоліки боротьби зі злочинністю, у тому числі й серед неповнолітніх, бачать у м'якості по-карання. А дехто навіть висловлюється за публічні виконання суворих покарань. Але ж покарання — це одночасно й кара за вчинене, й засіб перевиховання правопорушника. Примусити, щоб переконати; покара-ти, щоб виправити; негативно оцінити, щоб затвердити позитивні по-чинання, — от у чому діалектична сутність кримінального покарання.

Покарання — суворий засіб впливу на особистість. 3 цієї пози-ції закон установлює ряд серйозних обмежень у застосуванні захо-дів покарання до неповнолітніх злочинців. При цьому покарання у вигляді позбавлення волі вони відбувають тільки в спеціальних ко-лоніях для неповнолітніх, де встановлені особливі режимні умови, які дозволяють ефективно виправляти юних порушників закону. У тих випадках, коли мета покарання досягнута, до неповнолітнього може бути застосоване дострокове звільнення від покарання.

Сучасний кримінальний закон визнає сам факт неповноліття чинником, який пом'якшує відповідальність. Він ставить за обов'язок суду найбільш уважно та обережно підходити до призна-чення покарання неповнолітнім, широко використати умовний осуд, обирати більш м'яку міру покарання з передбачених законом. Суду також надано право відносно осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, вирішувати питання про застосування примусових заходів перевиховного характеру замість кримінального покарання. Таке рішення суд приймає лише тоді, коли визначить, що вчинений злочин не являє собою великої суспільної небезпеки, а сам неповнолітній може бути виправлений та перевихований за допомогою примусових заходів виховного характеру.

Все це свідчить про гуманізм кримінального законодавства. 3 огляду на психологічні особливості особистості воно вимагає такої охорони суспільних інтересів, при якій досягається соціальне оздо-ровлення кожного підлітка або юнака.

Кримінальне покарання неповнолітнього, як й іншої особи, завжди пов'язане з певними обмеженнями, позбавленнями та стражданнями. За вироком суду винний втрачає певні блага — права, майно, свободу і т. ін. Особливі переживання у підлітка і юнака викликають розлу-чення з рідними та родичами, ізоляція від колективу товаришів і, на-решті, сам факт публічного осуду. Серед неповнолітніх не буває бай-дужих до покарання. Хоча можна спостерігати випадки, коли неповнолітній на суді намагається хизуватися своєю сміливістю. Але часто після винесення вироку наступають депресія, відчай.

Кримінальне покарання — суворий та надзвичайний захід. Він нерідко залишається негативним, довготривалим відбитком у душі людини, приносить страждання не тільки винному, але й близьким йому людям, важко переживається педагогами та вихователями не-повнолітнього. I все-таки ця міра необхідна. Саме вона затверджує почуття відповідальності, виховує вміння протистояти негативним впливам, виробляє здатність діяти за правовими та моральними принципами, допомагає сформуватися міцному характеру.

Істотною властивістю покарання є його відповідність вчинено-му, тобто покарання залежить від скоєного злочинного діяння. Чим небезпечніший для суспільства злочин, чим більше шкоди він на-носить суспільним інтересам, тим суворіше покарання, конкретний примусовий захід , застосовуваний до злочинця. Цей принцип кри-мінального покарання відноситься й до неповнолітнього.

Неповнолітній відповідає за скоєні дії та вчинки. Суд притягає до кримінальної відповідальності підлітка або юнака не за те, що в його психології є ті або інші погляди або моральні риси, а за те, що ці риси втілилися в діяння, небезпечне для суспільства, для оточу-ючих людей, тобто за злочин.

При визначенні міри відповідальності неповнолітньому врахо-вується, таким чином, не тільки сама особистість, а й характер вчи-неного злочину. У цьому, безсумнівно, знаходить вираження мора-льна сутність покарання. Відповідність злочину й покарання — так можна визначити зв'язок між мірою відповідальності та мірою (шкідливістю) вчиненого.

Залежно від характеру вчиненого діяння призначається кримі-нальне або адміністративне покарання.

До адміністративних стягнень відносяться примусові заходи, за-стосовувані державними органами: попередження, штраф, адмініс-тративний арешт, виправні роботи. Ці міри забезпечують захист встановленого порядку шляхом офіційного осуду дій винного та створення для нього несприятливих моральних або матеріальних наслідків. На відміну від мір кримінального покарання адміністра-тивні стягнення застосовуються не за злочинні діяння, а за адмініс-тративні проступки. Це такі порушення суспільних норм і правил, які в силу їхньої малозначності та відсутності шкідливих наслідків позбавлені рис підвищеної суспільної небезпеки.

Серед проступків зазвичай виділяють в основному три групи дій, які розрізняються за ступенем їхньої шкідливості. По-перше, судові (найнебезпечніші) — такі, які знаходяться на грані злочинів: дрібне хуліганство, дрібна спекуляція і т. ін. По-друге, адміністра-тивні (менш небезпечні) — головним чином вони пов'язані 3 по-рушеннями постанов місцевих рад. По-третє, суспільні (найменш небезпечні) — ті, які порушують норми моральності та елементарні правила відносин між людьми.

Поряд з адміністративною та кримінальною відповідальністю до неповнолітнього правопорушника можуть застосовуватись спе-ціальні виховні заходи впливу. Застосовуються ці заходи комісіями у справах неповнолітніх.

Цей орган вправі зобов'язати привселюдно або в іншій формі принести вибачення потерпілому; змусити неповнолітнього від-шкодувати заподіяний збиток; передати матеріали про правопору-шення неповнолітнього в громадські організації за місцем його на-вчання, проживання для обговорення та вжиття заходів; передати неповнолітнього на поруки батькам або особам, які їх замінюють; направити у спеціальні лікувально-виховні або виховні заклади для дітей або підлітків; помістити неповнолітнього у спеціальну випра-вно-виховну установу для дітей та підлітків.

При застосуванні цих спеціальних заходів виховного впливу на неповнолітніх всебічно враховується не тільки міра вчиненого по-рушення і його наслідки, а й обов'язково береться до уваги особис-тість винного. Матеріали, розглянуті комісіями у справах неповно-літніх, досить різноманітні: сюди можуть входити й адміністра-тивні проступки, і дії, що підпадають під ознаки злочину, і вчинки, які носять характер дитячого бешкетництва.

Так, комісії у справах неповнолітніх розглядають матеріали на підлітків, які вчинили тяжкі та небезпечні для суспільства злочини, але не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність. У

їхню компетенцію також входить розгляд справ неповнолітніх, які за віком підлягають кримінальній відповідальності, але кримінальні справи на яких припинені в силу малозначності скоєного судом, прокурором або слідчим. На засіданнях комісії вирішується питан-ня про застосування заходів виховного впливу відносно осіб, які вчинили адміністративні проступки (дрібна спекуляція, дрібне ху-ліганство і т. ін.), але не досягли віку, з якого настає адміністратив-на відповідальність.

Діяльність комісій у справах неповнолітніх свідчить, що вибір засобів виховного впливу насамперед залежить від того, які діяння і на якому етапі розвитку особистості скоєні винними. Малознач-ність діяння і недостатня соціальна зрілість неповнолітнього обу-мовлюють відмову від кримінального покарання та заміну його пе-дагогічними заходами впливу.

Застосування до неповнолітніх порушників закону заходів ви-ховного характеру— один з основних напрямків у розвитку та удосконалюванні суспільних «інструментів» боротьби із правопо-рушеннями та злочинами серед підростаючого покоління. Ця боро-тьба являє собою, з одного боку, важливу складову частину діяль-ності по викорінюванню злочинності, а з іншого — невід'ємну й істотну сторону роботи по вихованню молоді.