3.2. Особливості групової мотивації злочинних дій


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 

Загрузка...

Виникнення та реалізація мотивів злочинної діяльності значною мірою залежить від того, скоєно злочин поодинці чи групою. Ця обставина накладає істотний відбиток не лише на спонукання

суб’єкта, а й на прояв соціальних детермінантів злочинності, на оцінку конфліктної ситуації, на рішучість вчинити злочин, на сам злочин і його наслідки.

Досліджуючи особливості мотивації групових злочинів, вихо-димо з того, що такі групи є не соціальними асоціаціями або колек-тивами, а специфічними малими неформальними групами.

Мала група— це відносно невелика кількість безпосередньо контактуючих індивідів, об'єднаних загальними цілями або за-вданнями. Структура малої групи, її склад, згуртованість, стиль ке-рівництва, міжособистісні відносини, соціальна перцепція, комуні-кативні зв'язки, процеси, які у них відбуваються, і т. ін експери-ментально досліджуються соціальною психологією, зокрема шко-лою «групової динаміки». Особливістю, яка відрізняє малу групу від складних і більших груп, є її відносна «структурна простота». Це означає, що в малій групі є, як правило, авторитетний лідер (якщо група неофіційна) або авторитетний керівник (якщо група офіційна), навколо якого об'єднані інші члени групи. При цьому розмір групи не має значення і може досягати декількох десятків людей. Якщо ж усередині малої групи з'являються інші лідери і ча-стина її членів починає підтримувати їх, то така мала група нерідко розпадається на дві або більше групи. Нові групи вступають між собою в між групові відносини і можуть розвиватися незалежно одна від іншої (наприклад, численні групи за інтересами усередині одного підрозділу). Якщо мала група зайнята соціально корисною і значущою для всіх її членів спільною діяльністю, яка опосередко-вує міжособистісні відносини в ній, то вона може являти собою групу високого рівня розвитку — колектив.

Неформальна група (неофіційна) — це група, яка не має юриди-чно фіксованого статусу, добровільно об'єднана на основі інтере-сів, дружби та симпатій або на основі прагматичної користі. Нефо-рмальні групи можуть виступати як ізольовані спільності або складатися усередині офіційних груп. їхні інтереси можуть мати як професійну, так і непрофесійну спрямованість. Існують також умо-вні неформальні групи, які являють собою об'єднання людей на основі спільних інтересів. Офіційні групи, зберігаючи всі свої хара-ктеристики, одночасно можуть мати кращі властивості неформаль-ної групи, що зміцнює і збагачує їх існування.

Сучасна психологічна наука щодо дослідження міжособистіс-них взаємин у групах та особливостей їх функціонування дає змогу виділити три їх види залежно від рівнів згуртованості.

Перший рівень згуртованості. Це дифузна група, за іншою те-рмінологією — конгломерат. Майже не згуртована, існує, найчас-тіше, короткий час, склад членів — випадковий, домінують найпростіші взаємини за типом симпатій — антипатій. Мету функціо-нування такої групи точніше назвати не спільною, а однаковою, бо для її досягнення, як правило, не вимагається тісної інтеграції та взаємодії. Разом з тим інколи дифузна група може локалізуватися і діяти досить активно, згуртовано, з відповідним розподілом ролей. У членів дифузної групи практично завжди відсутня подібність глибинної мотивації діяльності.

Другий рівень згуртованості. Це асоціація, за іншою терміно-логією — кооперація. Група згуртована, має постійний основний склад, існує протягом відносно тривалого часу. Мають місце як відносини типу симпатій — антипатій, так і ділові; практично зав-жди існує міжособистісний рольовий розподіл, який допомагає ефективніше здійснювати спільну діяльність. За А.В. Петровським, міжособистісні взаємини в такій групі опосередковані особистісно значущим для кожного змістом групової діяльності. Головна особ-ливість полягає в тому, що її члени мають спільну мету, досягнення якої постійно вимагає тісної інтеграції та взаємодії. Мотивація з основного виду діяльності у членів асоціації (кооперації) збігається далеко не завжди. Така група прагнутиме досягти поставленої ме-ти, проте розбіжності в глибинній особистісній мотивації не дадуть змоги досягти найвищого рівня групової згуртованості з причини надто великих відмінностей у силі і якості емоційної стимуляції в основному виді діяльності.

Третій рівень згуртованості, найвищий. (У традиційній тер-мінології — колектив). За А.В. Петровським, у такій групі міжосо-бистісні взаємини опосередковуються особистісно-значущим і сус-пільно цінним змістом групової діяльності. Має всі ті ознаки, що й асоціація, але найвищий рівень згуртованості забезпечується домі-нуванням збігу мотивації членів групи з основного виду діяльності. Идеться саме про домінування збігу мотивації, бо навряд чи й у найзгуртованіших групах, у всіх без винятку її членів, мотивація збігатиметься. Існують групи третього, найвищого рівня згуртова-ності, але з протилежним, негативним знаком, мета та ціннісні орі-єнтації яких є асоціальними (корпорації). До таких можна віднести мафіозні об'єднання, секти з антигуманною, антилюдяною спрямо-ваністю тощо.

Найбільш складні суспільні проблеми найефективніше здатні вирішувати групи третього рівня згуртованості з соціально-схвалюваними ціннісними орієнтаціями.

Як і інші малі групи, групи осіб, які вчинили злочини, підда-ються певній диференціації залежно від їхнього складу, стійкості, розмірів, загальної мети і т. ін. Нарешті, ці групи характеризуються особливого роду груповими діями. Останні є те, що створюється

зусиллями людей, які мають у певній ситуації загальну мету, яка розподіляє ролі і координує спільні дії.

Виходячи з цього, можна вичленити специфічні риси групи осіб, які скоїли злочини. Основною рисою такої групи є свідоме або неусвідомлене підпорядкування її членів загальній (у тій або іншій конкретній ситуації) злочинній меті. Ця мета може бути го-ловною. I тоді мова йде про групу з яскраво вираженою антигро-мадською спрямованістю. Така ціль може бути для групи і не голо-вною, а лише ситуативною. У подібних випадках група хоча і не має чітко певної основної мети, але психологічний клімат у ній та-кий, що обумовлює можливість при відповідних обставинах вини-кнення злочинної мети.

В основі такого психологічного клімату лежить цинічне відно-шення членів групи до соціальних цінностей, неповага до норм і правил поведінки або байдужне відношення до них.

Соціально-психологічний клімат (від гр. klima (klimatos) — які-сна сторона міжособистісних відносин, що проявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають спільній діяльності і всебічному розвитку особистості в групі. Най-важливіші ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату: довіра і висока вимогливість членів групи один до одного; добро-зичлива і ділова критика; вільне вираження власної думки під час обговорення питань, які стосуються всього колективу; відсутність тиску керівників на підлеглих і визнання за ними права приймати значущі для групи рішення; достатня інформованість членів колек-тиву про його завдання і стан справ при їхньому виконанні; задово-лення приналежністю до колективу; високий ступінь емоційної взаємодопомоги в ситуаціях, які викликають стан фрустрації в ко-го-небудь зі членів колективу; прийняття на себе відповідальності за стан справ у групі кожним з її членів і т. ін. Таким чином, харак-тер соціально-психологічного клімату в цілому залежить від рівня групового розвитку. Установлено, що між станом соціально-психологічного клімату колективу і спільною діяльністю його чле-нів існує певний зв'язок. Соціально-психологічний клімат залежить від стилю керівництва. Синонімічні поняття соціально-психологіч-ний клімат — морально-психологічний клімат, психологічний клі-мат, психологічна атмосфера колективу.

Безпосередній особистий контакт членів групи, заснований на наявності загальної злочинної мети (головної або ситуативної), a також єдність щодо відношення до соціальних цінностей і норм — одна з головних рис групи, у складі якої вчинюються злочини.

Об’єктивним показником такої групи, її істотною ознакою є специфічна групова діяльність — вчинення злочинів. Якими би

особистими мотивами не керувався той або інший учасник злочи-ну, скоєного у складі групи, які б специфічно індивідуальні пере-живання йому не були б властиві, він так чи інакше вносить свій внесок у вчинений злочин. Цей злочин і є (як групова дія) показни-ком того, що в наявності специфічна група. її учасники при вчи-ненні злочину виступають як носії дій, скоординованих і підлеглих загальній меті, яка в певному значенні нівелює індивідуальні пере-живання та мотиви.

Залежно від тривалості міжособистісних зв'язків і наявності ор-ганізуючого ядра, що дозволяє групі функціонувати тривалий час, можна виділити групи двох основних видів: постійні (стійкі) і ви-падкові. Злочини, які вчинені в складі постійної (стійкої) групи, мають велику питому вагу в загальному числі злочинів.

Якщо проаналізувати злочини, які вчинені в складі групи, сто-совно видів злочинів, то можна дійти висновку про те, що більша частина всіх злочинів вчиняється постійними групами (за винятком хуліганства в поєднанні з іншими злочинами, тяжких тілесних ушкоджень та убивств).

Мотиви злочинів, які вчинені у складі постійної групи, більш іс-тотно відрізняються від мотивів злочинів, вчинених поодинці.

Зіставлення даних про суб'єктивно усвідомлювані причини вчинення злочинів у складі групи та поодинці показало, що причи-ни групової злочинності мають істотні особливості.

По-перше, у структурі причин групових злочинів значно зростає питома вага такої причини, як «потрапив під вплив товаришів». Це, зокрема, свідчить про те, що важливим регулятором поведінки уча-сника групи є думка товаришів, їхня оцінка дій члена групи, що ви-ступають як групова думка і групова оцінка. Таким чином, можна припустити, що в структурі мотивів злочинів, вчинених у складі групи, значне місце повинні займати мотиви наслідування і пре-стижу.

По-друге, серед осіб, які вчинили злочин у складі групи, спо-стерігається значно менша частота поширеності такої причини, як «не вмів контролювати свої вчинки». Це цілком закономірно, тому що постійна група має нерідко організуючий початок, контроль вчинків і дій членів групи. Адже без такого контролю неможливий розподіл ролей у групі і координація групових дій. Варто також враховувати, що засвоєння групової психології та групових норм створює внутрішні умови для посилення самоконтролю. 3 огляду на сказане можна стверджувати те, що в структурі мотивів групо-вих злочинів значно меншим повинно бути число невмотивованих суспільно небезпечних діянь, ніж у структурі злочинів, вчинених поодинці.

Мотиви злочинів, вчинених у складі групи, характеризуються найбільш глибоким і чітким їхнім усвідомленням суб’єктами, що значно знижує частоту поширеності так званих невмотивованих злочинів.

Останнім часом одержали поширення такі види групових зло-чинів, як злочини «білих комірців», урядові злочини та організова-на економічна злочинність.

Незважаючи на те, що саме малозабезпечені становлять основну масу правопорушників, кримінальні дії не є винятково їхньою час-ткою. Безліч багатих і наділених владою людей вчиняють злочини, наслідки яких можуть бути більш значні, чим наслідки дрібних злочинів малозабезпечених.

Поняття «злочини білих комірців» уперше було уведено Здвіном Сазерлендом і означає злочину діяльність людей з більш заможних прошарків суспільства. Цей термін охоплює різні види кримінальної діяльності, включаючи несплату податків, нелегальні торговельні угоди, махінації з цінними паперами та земельною власністю, роз-трати, виготовлення та продаж небезпечних для життя продуктів, за-бруднення навколишнього середовища і, нарешті, просто крадіжки. Частоту злочинів серед «білих комірців» виміряти значно трудніше, ніж серед інших верств населення. Більшість злочинів такого роду взагалі не з'являється в офіційній статистиці. Необхідно розрізняти злочини «білих комірців» і злочини людей, наділених владою. Зло-чини «білих комірців» в основному пов'язані з використанням про-фесійного або суспільного положення для здійснення нелегальних дій. У злочинах людей, наділених владою, у кримінальних цілях ви-користовується авторитет, наданий офіційним положенням, — на-приклад, коли офіційна особа бере хабар за підтримку якоїсь дії.

Деякі види злочинів «білих комірців» впливають на набагато бі-льше число людей, ніж злочини представників інших груп. Розтра-тник може пограбувати тисячі, а сьогодні, за допомогою комп'ю-терних махінацій, і мільйони людей; зіпсовані і нелегально продані продукти та ліки можуть вплинути на здоров'я дуже багатьох, і на-віть викликати фатальні наслідки.

Спрямовані проти життя та здоров'я особистості аспекти злочи-нів «білих комірців» менш явні, ніж при вбивстві або розбійному нападі, але вони настільки ж реальні, і при певних обставинах їх-нього наслідку можуть бути набагато серйозніші. Наприклад, по-рушення приписів по виробництву нових ліків або забруднення на-вколишнього середовища можуть стати причиною каліцтв або смерті величезної кількості людей. Кількість смертей, викликаних неполадками на робочих місцях, за своїми наслідками далеко пере-вершує кількість убивств.

До урядових злочинів відносяться злочини, які вчинені державою. Держави вчинили безліч тяжких злочинів в історії, включаючи зни-щення цілих націй, тотальні бомбардування, нацистський холокост, сталінські концентраційні табори і т. ін. Однак, навіть якщо визначити злочин у термінах порушення встановленого законодавства, то ви-явиться, що уряд нерідко діє злочинним чином. Іноді ігноруються або порушуються ті самі закони, які влада зобов'язана захищати.

Міліція, державні установи, які покликані боротися із злочинні-стю, іноді самі утягуються в злочинні дії. Ця не якісь окремі ізо-льовані акти, а досить істотна кількість діянь. Такого роду злочинні дії включають залякування, побиття або вбивство підозрюваних, одержання хабарів, створення злочинної мережі, приховання або фабрикацію доказів.

Організована економічна злочинність пов'язана з діяльністю, дуже схожою на звичайний бізнес, але зміст якої незаконний. Ор-ганізована економічна злочинність — це потужний бізнес порівня-но з будь-якою сферою економічної діяльності. Національні та ло-кальні злочинні організації пропонують заборонені законом товари і послуги масового споживання; деякі кримінальні структури є транснаціональними. Організована злочинність включає, поряд з іншими, такі сфери діяльності, як азартні ігри, проституцію, значні крадіжки та рекет.

Специфічною рисою групової мотивації є найбільш яскраво ви-ражена орієнтація суб'єктів на спонукання, які пов'язані із прести-жем (прагненням надбання авторитету у товаришів), а також наслі-дуванням. Це найбільш характерно для таких злочинів, як зґвалтування, крадіжки, розкрадання в поєднанні з іншими корис-ливими злочинами.

У мотивах злочинів, які вчинені у складі групи, значну питому вагу займають корисливі спонукання (прагнення накопичення ма-теріальних благ, жадібність). Ці спонукання найбільш властиві та-ким видам злочинів, як крадіжки в поєднанні з іншими корисливи-ми злочинами, крадіжки та розкрадання, грабежі й розбійні напади.

Під впливом групової психології значно знижується питома вага суто особистісних мотивів (помста, озлоблення), а особистісне прийняття групових норм і оцінок обумовлює добровільність під-порядкування суб'єкта груповим вимогам. Це підтверджується різ-ким зменшенням числа випадків вчинення злочину (по групових мотивах) під впливом примусу.

Зазначені особливості в першу чергу властиві мотивації таких злочинів, вчинених у складі групи, як убивства, тяжкі тілесні ушкодження, а також хуліганству в поєднанні з іншими некорисли-вими злочинами.

Групова мотивація характеризується груповим прагненням вза-ємної відповідальності (поруки) членів групи шляхом вчинення но-вих злочинів і тим самим створенням умов для приховання раніше вчинених злочинів. Останнє належить головним чином до мотива-ції вбивств, тяжких тілесних ушкоджень. Прагнення приховати злочин шляхом здійснення вбивства, тяжкого тілесного ушкоджен-ня в постійній групі спостерігається майже в п’ять разів частіше, ніж серед осіб, які вчинили злочин поодинці.

V