РОЗДІЛ 3 ПСИХОЛОПЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗЛОЧИННИХДІЙ 3.1. Особистісна мотивація злочинних дій


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 

Загрузка...

Злочинна дія — це категорія, яка служить інструментом юриди-чного аналізу, пізнання явищ злочинності в їхній психолого-правовій формі. Юрист виявляє такі компоненти в діянні суб'єкта, які свідчили б про наявність ознак складу злочину, передбачених тією або іншою кримінально-правовою нормою, тобто встановлює ознаки діяння, істотні з погляду закону. Іншу позицію займає пси-холог. Його основна мета — вивчити той психологічний механізм, що внутрішньо обумовлює і детермінує злочинну дію. Спираючись на юридичний аналіз, він досліджує психологічні передумови зло-чинної дії, їхній зв'язок з іншими особливостями особистості, а та-кож із зовнішніми факторами.

3 позиції психології злочинна дія являє собою специфічну фор-му того або іншого конкретного виду дії або діяльності.

Для того, щоб зрозуміти, що передує розгортанню антигромадсь-кої дії, необхідно насамперед проаналізувати потреби та мотиви, які визначають особистість до діяльності. У загальній теорії особистості розглядається співвідношення потреб і мотивів для з'ясування внут-рішнього механізму, який спонукає до дії. Однак при цьому залиша-ється ще не ясним, чим визначений сам вибір мотиву. Це питання має дві сторони: чому люди в певних ситуаціях діють так чи інакше? I чим вони керуються, коли вибирають саме даний мотив? Поняття, яке де-якою мірою пояснює вибір мотиву, є поняття соціальної настанови. Воно широко використовується в побутовій практиці при складанні прогнозів поведінки особистості. На життєвому рівні поняття соціаль-ної настанови вживається в значенні, близькому до поняття «відно-шення». Однак у психології термін «настанова» має своє власне зна-чення, свою традицію дослідження, і необхідно співвіднести поняття «соціальна настанова» із цією традицією.

Проблема настанови була спеціальним предметом дослідження в школі Д.М. Узнадзе. Зовнішній збіг термінів «настанова» і «соціальна настанова» призводить до того, що іноді зміст цих понять розгляда-ється як ідентичне. Тим більше, що набір визначень, що розкривають

зміст цих двох понять, дійсно схожий: «схильність», «спрямованість», «готовність». Разом з тим необхідно точно розвести сферу дії настано-ви, як їх розумів Д.М. Узнадзе, і сферу дії «соціальних настанов» [7].

Доречно нагадати загальноприйняте визначення настанови, дане Д.М. Узнадзе: «Настанова є цілісним динамічним станом суб’єкта, станом готовності до певної активності, станом, який обумовлю-ється двома факторами: потребою суб’єкта і відповідною об'єктивною ситуацією» [7]. Настроєність на поведінку для задово-лення даної потреби у даній ситуації може закріплюватися у випад-ку повторення ситуації, тоді виникає фіксована настанова на відмі-ну від ситуативної. На перший погляд начебто мова йде саме про те, щоб пояснити напрямок дій особистості в певних умовах. Однак при більш детальному розгляді проблеми з'ясовується, що така по-становка питання сама по собі не може бути застосовна в соціаль-ній психології. Запропоноване розуміння настанови не пов'язане з аналізом соціальних факторів, які детермінують антигромадську поведінку особистості, із засвоєнням індивідом соціального досві-ду, зі складною ієрархією детермінантів, які визначають саму при-роду соціальної ситуації, у якій особистість діє. Настанова в кон-тексті концепції Д. Узнадзе найбільше торкається питання реалізації найпростіших фізіологічних потреб людини. Вона трак-тується як несвідоме, що виключає застосування цього поняття до вивчення найбільш складних, вищих форм людської діяльності. Це ні в якій мірі не принижує значення розробки проблем на загально-психологічному рівні, так само як і можливості розвитку цих ідей щодо соціальної психології. Такі спроби робилися неодноразово.

Сама ідея виявлення особливих станів особистості, які переду-ють її реальній поведінці, присутня у багатьох дослідників. Насам-перед це коло питань обговорювалося І.М. Мясіщевим [8] у його концепції відносин людини. Відношення, яке розуміється «як сис-тема тимчасових зв'язків людини як суб'єкта з усією дійсністю або з її окремими сторонами», пояснює саме спрямованість поведінки особистості. Відношення і є своєрідна предиспозиція, схильність до якихось об'єктів, що дозволяє очікувати розкриття себе в реальних актах дії. Відмінність від настанови тут полягає в тому, що перед-бачаються різні, у тому числі й соціальні об'єкти, на які це відно-шення поширюється, і найрізноманітніші, досить складні із соціа-льно-психологічної точки зору ситуації. Сфера дій особистості на основі відносин практично безмежна.

У специфічній теоретичній схемі ці процеси аналізуються і у роботах Л.І. Божович [7]. При дослідженні формування особистості в дитячому віці нею було встановлено, що спрямованість визнача-ється як внутрішня позиція особистості стосовно соціального оточення, до окремих об'єктів соціального середовища. Хоча ці пози-ції можуть бути різними стосовно різноманітних ситуацій і об'єктів, у них можливо зафіксувати деяку загальну тенденцію, яка домінує, що й представляє можливість певним чином прогнозувати поведінку в певних ситуаціях. Спрямованість особистості сама по собі може бути розглянута також як особлива предиспозиції — спрямованості особистості діяти певним чином. Така інтерпретація спрямованості особистості дозволяє розглядати це поняття як од-нопорядкове з поняттям соціальної настанови.

Із цим поняттям можна зв'язати й ідеї A.M. Леонтьєва [7] про особистісний зміст. Коли в теорії особистості підкреслюється особи-стісна значущість об'єктивних знань зовнішніх обставин діяльності, то у зв'язку з цим постає питання також про напрямок очікуваної по-ведінки (або діяльності особистості) відповідно до того особистісно-го змісту, який виражається в її діяльності. Така постановка пробле-ми не виключає поняття соціальної настанови з русла загальної психології, як, втім, і поняття «відношення» і «спрямованість особи-стості». Навпаки, всі розглянуті ідеї затверджують право на існуван-ня поняття «соціальна настанова» у загальній психології, де воно су-сідить із поняттям «настанова» у тім його значенні, у якому розглядалося теорією Д.М. Узнадзе. Тому з'ясування специфіки со-ціальної настанови в системі соціально-психологічного знання мож-на здійснити, розглянувши традицію становлення цього поняття не в системі загальної психології, а в системі соціальної психології.

Психологічні характеристики злочинних діянь різні в залежнос-ті від того, за допомогою якого виду дій ці діяння вчиняються.

У психології зазвичай розрізняють рефлекторні, імпульсивні, інстинктивні та вольові дії. Перші два види дій (рефлекторні та ім-пульсивні) походять із органічних імпульсів і здійснюються неза-лежно від свідомого контролю. Психологи вважають, що ці види дій не відіграють істотної ролі в поведінці людини, хоча не повинні повністю ігноруватися.

При характеристиці психології поведінки суспільного суб’єкта особлива увага повинна бути приділена імпульсивним і вольовим діям. При цьому специфічним видом дії є вольова дія, яка являє со-бою цілеспрямований, свідомо регульований акт, суб'єктом якого є людина. Імпульсивна дія виникає головним чином у тих випадках, коли людина діє не на рівні інстинктів, але ще й не на рівні вольо-вої дії. Імпульсивність — це така якість дії, яка виражається в тім, що людина, втрачаючи здатність до самоконтролю і самоаналізу, діє за спонуканням.

Теоретичні положення сучасної психології про види людських дій дозволяють вирішити питання про співвідношення соціального

та біологічного в детермінантах поведінки взагалі і злочинної дії зокрема.

Виходячи з цих положень, слід підкреслити, що в психології злочинного діяння не відіграють істотної ролі нижчі рівні дій — рефлекторні та інстинктивні. Вбачати в них причину злочинного діяння суб'єкта— значить апріорно визнавати психічну неповно-цінність цього суб’єкта.

Однак це зовсім не означає, що при вивченні детермінантів зло-чинної поведінки необхідно повністю нівелювати біологічний фак-тор. Біологічні якості особистості повинні враховуватися при хара-ктеристиці психології злочинного діяння, як і при характеристиці вищих і нижчих рівнів будь-якої іншої дії індивіда. Але враховува-тися вони повинні аж ніяк не як біологічно обумовлена тенденція, яка закономірно призводить до злочину, а як комплекс емоційних, вольових та інтелектуальних особливостей особистості, що накла-дають певний відбиток на дії суб’єкта. Це варто мати на увазі при характеристиці вольової і особливо імпульсивної дії.

Імпульсивна дія являє собою насамперед своєрідну афективну розрядку, пов'язану з афективним переживанням. У такій дії бурх-ливо проявляється короткочасна емоція, яка викликана тими або іншими конкретними умовами та обставинами, які в свою чергу виступають як сильні подразники.

Людина, яка вчинила злочин у стані афекту, не замислюється над наслідками вчиненого, не оцінює мотиви, які спонукують її діяти так, а не інакше, не зважує можливості запобігання тяжких результатів цих необдуманих дій. Більше того, тут нерідкі випадки, коли навіть через значний час після вчинення злочинної дії суб'єкт не може досить по-вно та чітко охарактеризувати мотиви свого злочинного вчинку.

Це пояснюється зокрема, тим, що імпульсивно-афективний стан викликає порушення свідомого контролю за процесом вибору дії. Людина ніби втрачає контроль над власними вчинками і стає слух-няним знаряддям того імпульсу, який вимагає певної розрядки. У таких випадках порушуються узагальнені схеми дій та «включа-ються» мимовільні, органічно детерміновані реакції і неусвідомлені потяги. Злочин, вчинений у результаті подібного стану, характери-зується як вчинений в стані сильного щиросердечного хвилювання.

Підкреслюючи необхідність врахування біологічного фактора в характеристиці афективних дій, разом з тим не можна недооціню-вати ролі соціальних детермінантів. Злочин, вчинений в результаті такої дії, саме тому і є злочином, що суб'єкт, маючи соціальні якос-ті особистості, міг не допустити афективного спалаху і його об'єктивізації в суспільно небезпечне діяння. Суб'єкт безсильний, як правило, тоді, коли афект опанував ним (саме в цей період дії

«вириваються» з-під контролю свідомості), але в змозі подолати його на самому початку завдяки внутрішньо засвоєній системі со-ціального контролю. Стримуючі механізми можуть «включитися» і на стадії реалізації афекту в дію.

Вольова дія може перейти в імпульсивну і, навпаки, імпульсив-на — у вольову. У своїй сутності ці переходи обумовлені соціаль-ними якостями особистості. Чим частіше у правопорушників спо-стерігаються дефекти волі, ослаблення внутрішньої системи соціального контролю, не сформованість здатності чітко оцінювати виникаючі спонукання та сформовану конфліктну ситуацію, тим більша вага імпульсивних дій.

Однак імпульсивні дії — це лише один і далеко не головний вид дій, через які реалізуються злочинні діяння. Більша частина цих ді-янь здійснюється через вольові механізми.

У злочині як результаті вольової дії можна виділити три основні етапи.

Перший. Визначення злочинної мети, прагнення до її досягнен-ня. На цьому етапі відбувається, як правило, оцінка реальності до-сягнення поставленої злочинної мети.

Другий. Поява мотивів, їхня боротьба, яка закінчується ухва-ленням рішення. Як мотив злочину тут виступає внутрішнє бажан-ня індивіда вчинити те або інше антигромадське діяння. Таке спо-нукання стає домінуючим не відразу. Оцінка й вибір того або іншого мотиву нерідко супроводжуються важкою внутрішньою бо-ротьбою мотивів.

Третій. Об’єктивізація прийнятого індивідом рішення в суспі-льно небезпечне діяння. Цей етап у психології зазвичай називають здійсненням ухваленого рішення.

Зрозуміло, виділені етапи вольової дії умовні. В дійсності гра-ниці між ними досить рухливі, як і всякі границі в межах єдиного динамічного процесу. Більше того, залежно від особливостей осо-бистості кожний із зазначених етапів може мати в конкретних ви-падках індивідуальні риси.

Однак більш-менш чітка диференціація вольової дії необхідна для зіставлення її структури зі структурою дії імпульсивного хара-ктеру (див. рис. 3.1).

Схема наочно показує істотні розходження в структурі вольової та імпульсивної дії. Остання в порівнянні з вольовою має спрощену структуру. Тут відсутні усвідомлена мета, чітка оцінка можливос-тей її досягнення, а так само пов'язана із цією оцінкою боротьба мотивів. Стадія ухвалення рішення безпосередньо «зливається» з початковими спонуканнями (імпульсом), який, послаблюючи (дез-організуючи) контроль свідомості, стрімко переходить у дію.

Вольова дія

Імпульсивна дія

 

Усвідомлення факторів, стимулюючих формування мети

Усвідомлення діють в якості

факторів, які подразника

 

Намагання досягти її

Виникнення мотиву та імпульсу

 

Оцінка можливостей досягнення мети

Об'єктивізація первинного подразника у дію

Виникнення мотивів по

відношенню

до реалізації можливостей

Боротьба мотивів та їх вибір

Прийняття домінуючого мотиву

Здійснення прийнятого рішення

Рис. 3.1. Структура вольової та імпульсивної дії

Разом з тим у структурі вольової та імпульсивної дій є загальне. Таким загальним моментом є насамперед мотив. Виявлення сутно-сті мотиву імпульсивних і вольових дій є необхідною умовою для встановлення соціальної природи злочинних діянь. Дослідження мотивів дозволяє простежити зв'язок внутрішніх потреб із зовніш-німи факторами. Як видно зі схеми, у якості останніх виступають фактори, які стимулюють формування мети і виступають у ролі си-льного подразника, що викликає похідне спонукання імпульсивно-го характеру. Мотив злочинної дії, як і всякий мотив, не є проста автоматична реакція на зовнішній фактор (подразник). Внутрішнє спонукання, викликане тим або іншим фактом дійсності, завжди опосередковано досвідом людини, тими рисами і якостями, які сформувалися раніше. Тому знання мотиву допомагає пізнати вза-ємозв'язок всіх компонентів системи «причини злочину — злочин-не діяння — особистість злочинця».

Вивчення мотивів є також необхідною умовою розкриття пси-хологічної природи людських дій взагалі і злочинних дій зокрема. Встановити мотив злочину — це значить встановити, що спонукає суб’єкта вчинити суспільно небезпечне діяння, яка психологічна підстава злочину, що внутрішньо спрямовує особистість на його вчинення.

Необхідно вказати на те, що вивчення мотивів дозволяє розгля-дати імпульсивні й вольові дії в межах єдиного процесу злочинної діяльності. Справа в тому, що ні імпульсивні, ні вольові дії не є ізо-льованими актами. Вони входять у більш загальне ціле, тобто в дія-льність особистості. Мотиви цієї діяльності на відміну від мотивів дій мають узагальнений характер, виражаючи позицію особистості стосовно суспільних вимог. Мотиви злочинної діяльності ніби трансформують у собі те головне, істотне, що властиво мотивам окремих злочинних дій вольового та імпульсивного характеру.

Будь-яка поведінка, у тому числі й злочинна, здійснюється при дотриманні щонайменше трьох основних умов. По-перше, повинна існувати деяка безліч можливостей діяти певним чином, причому кожна із цих можливостей повинна відповідати загальним умовам, що має значення для результату вибору. По-друге, ці можливості повинні бути реальними. По-третє, повинна виникнути необхід-ність акту вибору— сукупність певних зовнішніх та внутрішніх для суб'єкта причин. Внутрішньою передумовою всякого рішення, що спонукає особу здійснити той або інший конкретний вибір, і яв-ляється структура мотивів.

Досліджуючи мотиваційну структуру злочинних діянь, вчине-них, наприклад, молодими людьми, виходимо насамперед з насту-пного: мотив — це те, що уявляється самому суб'єктові безпосере-дньою основою для злочинного діяння.

Злочинне діяння не визначається зазвичай одиничними, окре-мими мотивами. Дійсні спонукання суб'єкта, як правило, являють собою складну систему різних за змістом та силою мотивів. Більше того, злочин нерідко є результатом об'єктивізації не одного, а декі-лькох одночасно домінуючих мотивів.

Різноманіття такого роду мотивів обумовлює необхідність об’єднання їх у певну систему. У юридичній психології вже були спроби класифікації мотивів злочинної діяльності. При цьому де-які автори прагнули домогтися найбільш чіткого відокремлення груп мотивів. Такі групи виділялися на основі наявності деяких загальних властивостей, що протиставлялися розходженням (від-мінностям).

Визнаючи теоретичне значення та практичну цінність такої кла-сифікації, не можна разом з тим не помітити, що вона базується головним чином на принципах формальної логіки, в той час як для соціально-психологічного дослідження необхідна типологізація, заснована на принципах діалектичної логіки. Останнє, зокрема , означає, що основну увагу необхідно приділяти розкриттю внутрі-шніх зв'язків і відносин між виділеними групами мотивів. Важливо встановити не тільки те, які групи мотивів об'єктивізуються в зло-чинних діяннях, а й яка питома вага кожної із цих груп у загальній системі мотивації. Доцільно виділити сім основних груп мотивів, які займають найбільше значення в мотивації злочинів, вчинених молодими людьми.

Найбільша питома вага в структурі мотивів, виявлених зі слів злочинців у віці 18—25 років, займають мотиви, які молода людина затрудняється точно визначити. Найбільш значна частота розпо-всюдженості таких мотивів серед осіб, які вчинили хуліганство (53,1 %), грабежі та розбійні напади (50,6 %). Частота поширеності цих мотивів серед молодих людей, які вчинили вбивства і тяжкі ті-лесні ушкодження, дорівнює 35 %, крадіжки, розкрадання — 44,1 % та крадіжки і розкрадання разом з іншими суспільно небез-печними діяннями — 44,4 %. Велика питома вага чітко не усвідом-лених мотивів дозволяє прийти до висновку про те, що характер-ною рисою мотиваційної сторони злочинів, вчинених молодими людьми, є їх ситуативність та імпульсивність.

Друге місце в загальній структурі мотивів займає такий мотив, як «помста, озлоблення». Висока питома вага цих мотивів свідчить про те, що значна частина (майже кожен дев'ятий) злочинців у віці 18—25 років перебувала в момент вчинення злочину в стані гост-рого особистісного конфлікту з оточуючими людьми. Частота роз-повсюдженості цього мотиву серед осіб, які скоїли тяжкі тілесні ушкодження, убивства, дорівнює 28,1 %, хуліганство— 18,6 %, a хуліганство разом з іншими злочинами — 16,5 %. Найменша часто-та поширеності цього мотиву спостерігається серед осіб, які вчини-ли зґвалтування (1,3 %), крадіжки та розкрадання (2,1 %). Таким чином, на відміну від чітко неусвідомлених мотивів «озлоблення і помста» — це мотиви, характерні лише для окремих видів злочинів (головним чином для злочинів, спрямованих проти особистості).

Третє місце в загальній структурі мотивів займає «жадібність, намір придбати матеріальні блага», тобто корисливий мотив. Відпо-відно до загальної тенденції — збіг змісту мотивації і діяльності — зазначений мотив характерний для осіб, які вчинили корисливі зло-чини: крадіжки та розкрадання (29,5 %), крадіжки та розкрадання ра-зом з іншими злочинами (24,8 %), грабежі та розбійні напади (17,8 %). Для інших видів злочинів частота поширеності цього моти-ву коливається від 0,3 до 2,2 %. Підкреслюючи, що корисливий мотив — характерна риса психологічної сторони корисливих злочинів, не можна не вбачати існуючі тут протиріччя (розбіжності) між MOTH-BOM і такою об'єктивною ознакою злочинного діяння, як його ре-зультат. Мотив «жадібність, прагнення придбати матеріальні блага» не перевищує 1/3 у загальній структурі мотивів злочинів, які можуть бути названі корисливими у зв'язку з результатами. Звичайно, сам по собі факт деякої розбіжності змісту мотиву й результату його зло-чинного здійснення цілком закономірний. Однак у цьому випадку така значна «розбіжність» мотиву і злочинного результату є досить специфічним явищем. Це протиріччя мотивації та злочинних резуль-татів може бути оцінене як одна з істотних рис мотиваційної сторони злочинів, скоєних молодими людьми.

Щодо таких груп мотивів, як «прагнення авторитету у товари-шів» та «наслідування іншим особам», варто вказати, що вони по-ширені головним чином серед осіб, які скоїли зґвалтування (20,9 %), хуліганство разом з іншими злочинами (18,5 %), грабежі і розбійні напади (15,9 %). В інших випадках частота розповсюдже-ності цього мотиву виглядає так: серед крадіжок разом з іншими злочинами— 14,8 %, крадіжки, розкрадання— 13,8 %, хуліганст-во — 9,4 %, убивства, тяжкі тілесні ушкодження — 6,8 %.

У цілому ж стосовно досліджуваної категорії осіб зазначені мо-тиви можуть бути охарактеризовані як «рецидив» мотивації, влас-тивої неповнолітнім. Саме ці групи мотивів дозволяють простежи-ти тісний зв'язок у розвитку мотиваційної сфери осіб, які вчинили злочин у віці 18—25 років, з мотивами злочинів неповнолітніх.

Зіставлення структур мотивів злочинної діяльності молодих людей і неповнолітніх дає можливість виявити тенденції у розвитку мотивів злочинів залежно від віку злочинців. Порівняння дозволи-ло насамперед установити ті зміни в структурі мотивації злочинних діянь, які безпосередньо пов'язані з віковим розвитком особистості і деякою мірою виражають особливості цього розвитку. Тут най-більш показовими є три групи змін.

По-перше, із загальної структури мотивації досліджуваної кате-горії виключаються наївно-дитячі мотиви, властиві неповнолітнім: «бажання пригод, чогось особливого», «прагнення здаватися смі-ливим». Виключення такого роду мотивації є закономірний наслі-док тих загальних змін мотиваційної сфери, які відбуваються в процесі переходу від підліткового до юнацького віку. Юнак у міру накопичення життєвого досвіду і знань поступово відмовляється від підліткових мотивів діяльності, його вчинки стають усе більше мотивованими і самостійними.

По-друге, серед молодих людей (у порівнянні з неповнолітніми) зростає частота поширеності мотивів, обраних у результаті самостійно ухваленого рішення. Відповідно до цього різко знижується (більш ніж у шість разів) число мотивів, які виникли в результаті наслідування. Самооцінка, яка вже сформувалася до цього віку (як правило, завищена), обумовлює істотне зниження питомої ваги та-кого мотиву, як «прагнення придбання авторитету в товаришів». Вчинивши злочинне діяння і віддаючи при цьому перевагу тому або іншому мотиву, юнак на відміну від неповнолітнього головний акцент робить на особисто значущих цілях та власних внутрішніх переживаннях, а не на зовнішніх стосовно нього думці, судженнях.

По-третє, серед молодих людей значно зростає питома вага мо-тивів, які виражають усвідомлений конфлікт між суб'єктом злочи-ну та оточуючими людьми, суспільством. Мотив «помста, озлоб-лення» спостерігається в цій групі в шість разів частіше, ніж серед неповнолітніх. Здається, що це пов'язано не тільки з особливостя-ми вікової психології, а й з особливим положенням суб’єкта. Мо-лода людина, як ми вже зазначали, переживає гострі конфлікти, ви-кликані необхідністю життєвого самовизначення, труднощами адаптації, подоланням закономірного для цього періоду життя про-тиріччя між ідеалом і дійсністю. Психологічною реакцією на ці протиріччя і є зазначені вище мотиви.

У структурі мотивів злочинних діянь, вчинених неповнолітніми та молодими людьми, є певна наступність. Це виражається в збе-реженні значної міри корисливих мотивів, у досить високій (незва-жаючи на різке скорочення) частоті поширеності специфічно віко-вої мотивації— «прагнення здобути авторитет у товаришів», a також у наявності елементів наслідування.

Слід також зазначити, що серед неповнолітніх і серед молодих людей домінуючим є не чітко виражений мотив. Більше того, число «безмотивних» злочинів, вчинених молодими людьми (у порівнян-ні з неповнолітніми), значно зростає (на 11,8 %), тобто зростає пи-тома вага злочинів, вчинених під впливом ситуації, ненавмисно.

Вивчення питання про структуру мотивації злочинних діянь має велике значення для вирішення практичних проблем виховання молоді й попередження суспільно небезпечних діянь. Це обумовле-но насамперед тим, що мотиваційна сфера визначає саму сутність дій і вчинків суб’єкта. Тому вихователь, впливаючи на внутрішні спонукання правопорушника, тим самим впливає на його духовний світ, на його поведінку.

Серед проблем виховання молоді та попередження злочинів ва-жливе місце займає проблема формування в молодих людей мора-льних мотивів, які визначають правильну оцінку діянь і їхніх нас-лідків. Практично важливо формувати в молодих людей у першу чергу такі мотиви, як моральна потреба в діях, заснованих на глибоко усвідомленій суспільно корисній меті, високий моральний престиж серед оточуючих, прагнення до самоствердження тощо.

He менш важливе значення у вихованні молоді та попередженні злочинів має діяльність по формуванню спонукань матеріального порядку. Матеріальний фактор може стати сильним подразником корисливих злочинів, якщо він пов'язаний з бажанням до збагачен-ня, до одержання нетрудових доходів і т. ін. Тому в процесі вихо-вання молодих людей варто звертати особливу увагу на формуван-ня міцних зв'язків між спонуканнями матеріального порядку та моральним фактором. Потрібно домагатися, щоб матеріальні спо-нукання суб'єкта, перш ніж вони об'єктивізуються в діяння, підда-валися внутрішньому «відбору» на основі високих моральних оці-нок. Це має особливе значення в процесі нейтралізації таких мотивів злочинної діяльності, як жадібність, прагнення накопичити матеріальні блага, користь.

У процесі виховання молоді повинні враховуватися вікові зміни у сфері мотивації, що закономірно проявляються у мотивації зло-чину. Для вихователя важливо знати, які мотиви злочинних діянь у міру збільшення віку усе менш детермінують поведінку, які, навпа-ки, закріплюються, які трансформуються в інші мотиви. В залеж-ності від цього вихователь повинен вишукувати нові прийоми й за-соби впливу на особистість молодого злочинця, на мотиви його поведінки. Врахування такого роду змін має значення і для органі-зації профілактичних та попереджувальних заходів.

Підкреслюючи закономірні зміни мотиваційної сфери та виді-ляючи особливості вікової психології, варто мати на увазі, з одного боку, що ці зміни не скасовують загального соціального змісту мо-тивації злочинних діянь. Вони впливають головним чином лише на форму її організації, тобто структуру. 3 іншого боку, потрібно вра-ховувати, що при зміні мотиваційної сфери спостерігається певна наступність у розвитку як окремих мотивів, так і структури моти-вації в цілому. Отже, при теоретичному аналізі мотивації злочин-них діянь і практичному використанні результатів цього аналізу необхідно враховувати як загальний антисоціальний зміст мотива-ції, так і особливості вікової психології, яка знаходить своє відо-браження в мотивах конкретних видів злочинних діянь.

Залежність мотивів злочинних діянь від навколишнього середо-вища обумовлює необхідність проведення факторного аналізу мо-тивації. Сутність такого аналізу полягає в тому, що дослідник по-винен установити, які компоненти середовища і як саме впливають на формування мотивів злочинної поведінки.

На мотиви злочинної діяльності, як і на особистість у цілому, мають значний вплив умови сімейного виховання. Сюди входить

значна група факторів: склад родини, у якій виховувалася ця особа, матеріальна і житлова забезпеченість родини, рівень освіти та культури батьків, особливості відносин усередині родини, її психо-логічний клімат, відносини родини до оточуючих людей і т. ін. Із цих факторів найбільш істотний вплив на мотивацію злочинних ді-янь має відсутність одного або обох батьків і відхилення від норми в поведінці членів родини.

Відсутність одного або обох батьків у молодих людей, які вчи-нили злочини, найбільше тісно пов'язане з такими мотивами, як «жадібність, прагнення накопичити матеріальні блага», а також «наміри набуття авторитету у товаришів» та «наслідування іншим особам».

Із загальної кількості осіб, які вчинили злочини за мотивом «жадібність, прагнення накопичити матеріальні блага», молоді лю-ди, які не мали одного або обох батьків, становлять 46 %. При цьо-му в структурі мотивів злочинів, вчинених такими особами, питома вага цього мотиву в півтора рази вище, ніж в осіб, що мали обох батьків. Варто особливо підкреслити, що корисливі спонукання в осіб, які не мали одного або обох батьків, найбільше тісно пов'язані з вчиненням тяжких злочинів проти особистості. Так, із загальної кількості вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, вчинених з корис-ливих мотивів, на частку осіб, що не мали одного або обох батьків, доводиться 71,5 %.

3 числа молодих людей, які вчинили злочини за мотивом «праг-нення набуття авторитет у товаришів», особи, що не мали одного або обох батьків, становлять 46,8 %. Таких осіб особливо багато серед тих, хто вчинив злочин проти особистості. Так, із загальної кількості молодих людей, які вчинили тяжкі тілесні ушкодження, убивства, такі особи становлять 68,1 %, а із числа тих, що скоїли зґвалтування, — 63,6 %.

Найбільша кількість осіб (49,9 %), які не мали одного або обох батьків, серед молодих людей, які вчинили злочини внаслідок реа-лізації мотиву «наслідування іншим особам». Яскравіше всього проявляється зв'язок досліджуваного фактора із зазначеним MOTH-BOM у випадках вчинення хуліганства разом з іншими некорисли-вими злочинами: кількість таких осіб становить 80 %.

Таким чином, особливе значення має психологічний аспект зв'язку між мотивами злочину і відсутністю в дитячому та юнаць-кому віці одного або обох батьків. Останнє спричиняє, як правило, відсутність належного авторитету в родині, прикладу, який варто наслідувати. Відсутність батьків нерідко породжує хворобливий стан «ущербності» побуту і самої особистості, прагнення за всяку ціну довести, що юнак гідний більш престижного місця та положення. Нарешті, цей факт нерідко обумовлює специфічну форму заздрості: «Якби в мене були батьки, я б мав такі ж матеріальні блага, як і однолітки». I хоча при цьому часто матеріальне стано-вище особистості, яка не має одного або обох батьків, не відрізня-ється від матеріального становища його однолітків, це не «знімає» вказаного психологічного феномена.

Другим істотним фактором є відхилення від норми в сімейних відносинах. Цей фактор характеризує насамперед морально-психологічну атмосферу родини, у якій виховувався і, як правило, проживав на момент вчинення злочину підліток.

Досліджуючи взаємозалежність відхилень від норми в сімейних відношеннях і мотивації злочинних діянь, було встановлено, що ці відхилення найбільше тісно пов'язані з такими мотивами, як «праг-нення набуття авторитету у товаришів», «жадібність», «прагнення накопичити матеріальні блага», «помста, озлоблення». Так, із зага-льної кількості осіб, які вчинили злочин за мотивом «прагнення надбання авторитету у товаришів», 74,3 % складають особи, які ви-ховувалися в родинах з відхиленнями від норми. На частку таких осіб, які вчинили злочин за мотивом «жадібність, прагнення нако-пичити матеріальні блага», доводиться 70,8 %, за мотивом «помста, озлоблення» — 51,2 %.

Брутальність, приниження людської гідності, аморальні прояви старших озлоблюють особистість молодої людини і тим самим сприяють формуванню такого мотиву, як «помста, озлоблення». Така сімейна атмосфера породжує також природну для молодої людини тенденцію — відстояти власне достоїнство, затвердити се-бе як особистість якщо не в родині, то серед товаришів. Набираючи виродливої форми, ця тенденція проявляється у вигляді мотиву злочинної діяльності — «прагнення надбання авторитету у товари-шів». Наявність у родині раніше судимих, а також деградуючих особистостей (алкоголіків, наркоманів і т. ін.) нерідко призводить до ствердження в сімейних відносинах неприхованої корисливої психології. А цей факт уже сам по собі не може не мати певного впливу на мотивацію поведінки молодої людини.

Наступна група факторів — це матеріальні та житлові умови, у яких перебувала молода людина. Тут необхідно відразу підкресли-ти: названі фактори у цілому не змінюють структури мотивації, a впливають лише на окремі мотиви і відповідно на особистість. Ці обставини варто мати на увазі, коли мова йде про матеріальну за-безпеченість осіб, які вчинили злочин. Матеріальна забезпеченість молодих людей має істотний вплив на мотивацію таких злочинів, як крадіжки, розкрадання, крадіжки та розкрадання разом з іншими злочинами (перша група) і хуліганство, а також цей злочин разом з

іншими злочинами (друга група). Для першої групи характерними є зміни в частоті розповсюдженості і питомій вазі мотиву «жадіб-ність, прагнення накопичити матеріальні блага»; для другої гру-пи — зміни мотиву «помста, озлобленість».

Залежність частоти поширеності корисливого мотиву від мате-ріального забезпечення молодих людей зовсім не слід розуміти спрощенно (чим менш забезпечений підліток, тим більше йому властива жадібність і т. ін.). Тут мова повинна йти про те, що низь-ка матеріальна забезпеченість створює умови для виникнення най-більш гострої форми протиріччя між рівнем домагань суб'єкта і тими матеріальними можливостями, які в нього є для задоволення цих домагань. Це протиріччя при несприятливих обставинах слугує основою для виникнення корисливих спонукань.

Протиріччя між рівнем домагань суб’єкта і матеріальними мож-ливостями їхнього задоволення може також викликати таку психо-логічну реакцію, як невдоволення власним положенням і оточую-чими людьми. Таке невдоволення іноді супроводжується озлоб-ленням і помстою. Імовірно, саме тому молоді люди, матеріально менш забезпечені, частіше вчиняють хуліганські діяння з мотивів «помста, озлобленість».

Аналіз загальної структури мотивації показав, що серед осіб, які проживали у гуртожитку, частота поширеності таких мотивів, як «намагання придбати авторитет у товаришів» і «наслідування ін-шим особам», у півтора рази вище, ніж у молодих людей, які про-живають в інших житлових умовах. Серед осіб, які проживали на приватній квартирі, частота мотиву «помста, озлоблення» майже у два рази вище, ніж серед інших осіб.

Дослідження мотивації залежно від видів злочинів свідчить про наявність зв'язку між мотивами вчинення злочинів конкретних видів і житлових умов молодих людей до вчинення злочину. Виявилося, що особи, які проживали в гуртожитку, найчастіше із мотивів «праг-нення надбання авторитету у товаришів» і «наслідування іншим осо-бам» вчиняють такі злочини, як хуліганство разом з іншими некори-сливими злочинами і зґвалтування. Особи, що проживали на приватній квартирі, найчастіше реалізують мотив «помста, озлоб-лення» у таких злочинних діяннях, як тяжкі тілесні ушкодження, убивства, хуліганство разом з іншими злочинами, хуліганство.

У цілому ж треба ще раз підкреслити, що житлові, як і матеріа-льні, умови найяскравіше проявляються як фактор, що впливає на мотивацію лише окремих видів злочинів.

Далеко нерівномірний вплив на мотивацію злочинів різних ви-дів і таких факторів, як рід занять молодих людей і стаж професій-ної діяльності. Найбільше коливання кількості злочинів різних видів у загальній структурі злочинів для групи молодих людей, які на момент арешту не вчилися і не працювали. Серед цих осіб найбі-льше таких, які вчинили крадіжки, розкрадання, грабежі, розбійні напади, а також крадіжки і розкрадання разом із іншими злочина-ми. Показово, що питома вага таких злочинів трохи вища в групі злочинів, вчинених особами, які тільки вчилися, але не працювали. Уже на основі цих даних можна припустити, що для вказаних кате-горій молодих людей властиві деякі особливості у мотивації зло-чинних діянь, і в першу чергу в частоті поширеності корисливої мотивації.

He можна не враховувати, що трудовий, як і будь-який інший, колектив створює ту психологічну атмосферу, від якої істотно за-лежить ціннісна орієнтація особистості, яка знаходить своє безпо-середнє втілення в мотивах діяльності. Чим нормативно чіткіше сформульовані моральні та правові компоненти цієї атмосфери, тим менш проявляються такі мотиви злочинних діянь, як «із набут-тя авторитету у товаришів» і «наслідування іншим особам» (в останньому випадку маються на увазі члени колективу). Ця залеж-ність найбільше повно виражається в тих випадках, коли молода людина безпосередньо, тісно пов'язана з життям колективу. У мо-лодіжних колективах думка товаришів особливо яскраво виступає як фактор, який впливає на мотивацію.

Також можна вказати на певну залежність мотивації від місця навчання, що безпосередньо пов'язано з культурними цінностями. Насамперед тут становить інтерес загальноосвітній фактор. Най-більш чітко простежується зв'язок між рівнем освіти молодих лю-дей і частотою поширеності таких мотивів, як «намагання набуття авторитету у товаришів», «наслідування іншим особам», «жадіб-ність, прагнення накопичити матеріальні блага». Чим нижче рівень освіти злочинців, тим вище частота поширеності цих мотивів.

Вивчення частоти поширеності зазначених мотивів (в залежнос-ті від рівня освіти) по кожному виду злочинних діянь показало, що мотив «жадібність, прагнення накопичити матеріальні блага» спо-стерігається найчастіше при вчиненні таких злочинів, як крадіжки та розкрадання. Для мотивів «наслідування іншим особам», «праг-нення надбання авторитету у товаришів» характерний тісний зв'язок з рівнем освіти осіб, які вчинили зґвалтування, грабежі, розбійні напади.

Про рівень культури молодих людей свідчить також ступінь змістовності та корисності їхнього дозвілля.

Розподіл мотивів злочинних діянь істотно залежить ВІД ТОГО, 3 ким молоді люди проводили свій вільний час. Найбільш чітко усві-домлювали спонукання до злочинної діяльності ті індивіди, які

проводили своє дозвілля в колі осіб, об'єднаних протиправною дія-льністю, і осіб, раніше судимих. Ця залежність найяскравіше про-являється стосовно до таких видів злочинів, як хуліганство, грабе-жі, розбійні напади.

Названий фактор впливає й на частоту розповсюдженості кори-сливих мотивів. «Жадібність, прагнення накопичити матеріальні блага» — мотив найбільше властивий молодим людям, які прово-дять своє дозвілля з особами, об'єднаними протиправною діяльніс-тю і раніше судимими.

Мотиви «прагнення надбання авторитету у товаришів», «наслі-дування іншим особам» також залежать від того, з ким проводив вільний час засуджений. Це й зрозуміло, оскільки особи, з якими він пов'язаний антигромадською діяльністю, а також раніше суди-мі — саме та категорія людей, яка нерідко впливає на вибір мотиву злочинного діяння. Особливо це стосується мотивації таких право-порушень, як хуліганство, тяжкі тілесні ушкодження, убивства, зґвалтування. Частота поширеності зазначених мотивів у три-чотири рази вища, ніж серед осіб, які проводити вільний час із то-варишами по роботі, рідними та родичами.

Виявлення характеру зв'язку між елементами середовища і ви-ховання, мотивацією і видами злочинних діянь дозволяє зробити деякі узагальнення які мають певне значення для правильної орга-нізації профілактичних заходів.

Відомо, що ефективність діяльності, спрямованої на попере-дження злочинності, значною мірою залежить від цілеспрямовано-сті конкретних профілактичних заходів, від того, наскільки ці захо-ди адекватні умовам їхньої реалізації і конкретних адресатів — особам, які виявили схильність вчинення того або іншого виду пра-вопорушень. Ці висновки характерні не для всіх вікових категорій злочинців, а лише для злочинців віком 14—25 років. Ця обставина повинна бути врахована при оцінці репрезентативності висновків і можливості їхнього використання для вдосконалювання профілак-тичних заходів.

Зіставлення загальної структури мотивації злочинів, вчинених молодими людьми та неповнолітніми, приводить до парадоксаль-ного, на перший погляд, результату. Виявляється, що число невмо-тивованих злочинів серед молоді значно вище числа таких злочинів серед неповнолітніх. Але логіка формування й розвитку особистос-ті така, що перехід від підліткового до юнацького віку закономірно спричиняє зростання частки усвідомлених мотивів діяльності вза-галі і її різних видів зокрема. Напрошується висновок, що злочинні діяння, їхня мотиваційна сфера підлеглі іншим закономірностям, що суперечать загальним тенденціям розвитку особистості. У дійсності це не так. Для пояснення й аналізу отриманого результату по-трібно насамперед уточнити деякі вихідні положення.

По-перше, необхідно вказати, що мова йде не про невмотивова-ні злочини як такі, а про уявлення суб'єкта, начебто його діяння не викликане ніякими мотивами.

По-друге, необхідно мати на увазі, що тут ми маємо справу з особливим діянням — злочином, який виражає специфічне відно-шення суб'єкта до соціальних цінностей.

По-третє, не можна не враховувати, що в конфліктних ситуаці-ях, пов'язаних з високою напругою особистості (саме це, як прави-ло, характеризує психологію злочинного діяння), найбільш часто спостерігаються прояви «помилкової» свідомості і самосвідомості. Отже, коли ми говоримо про невмотивованість злочинів, мається на увазі певна характеристика уявлення суб’єкта про специфічні діян-ня і те, що його спонукує в особливих умовах конфлікту.

Факт невмотивованості має філософське та психологічне пояс-нення. 3 погляду філософії, не існує взагалі таких діянь, які б не спонукалися зовнішніми та внутрішніми детермінантами. Однак особистість не у всіх випадках чітко уявляє ті дійсні фактори, які визначають зміст і спрямованість її дій.

Суб'єкт може не усвідомлювати своїх справжніх мотивів у пе-ршу чергу в силу особливостей впливу на його поведінку зовніш-ньої суспільної детермінанти. Ця детермінанта може знаходити своє опосередкування в діяннях, минаючи самосвідомість індивіда і навіть всупереч їй. Справа в тому, що суспільний фактор впливає безпосередньо на потреби, інтереси, нахили особистості, які мо-жуть мати і неусвідомлений характер. Навіть будучи неусвідомле-ними, ці психологічні феномени в стані визначати не тільки окремі дії і вчинки особистості, але й спрямованість її діяльності. У таких випадках справжня спонукальна причина поведінки залишається ніби схованою від свідомості індивіда. Звідси й виникає уявлення, начебто вчинок (дія, діяльність) скоєний без наявності мотиву.

Особливості усвідомлення мотивів залежать як від особистісно-го фактора, так і від специфіки тієї конкретної ситуації, у якій діє індивід. В особистісному аспекті невмотивованість виступає як один з важливих компонентів духовного світу особистості, спрямо-вана на руйнування і заперечення соціальних цінностей. Більше то-го, в особистісному плані відсутність мотиву є не що інше, як зна-чуща риса цинічного відношення суб'єкта до власного цинічного діяння. Характерним для цинізму є саме таке заперечення та руй-нування цінностей, що у поведінці індивіда мотивується не ідеєю, яка затверджує якусь іншу систему цінностей, а його інтересами або уявленням, начебто його вчинки зовсім не мають мотивації, являються самоціллю. Ця позиція викликана, з одного боку, психоло-гічно обґрунтованим прагненням до самореабілітації, з іншого бо-ку, вона є наслідком особливого емоційного стану, викликаного конкретною ситуацією. Така ситуація нерідко вимагає швидких не стільки раціональних, скільки емоційних рішень.

Показник кількості невмотивованих злочинів серед неповноліт-ніх значно нижчий, ніж серед молоді. Однак це зовсім не означає, що злочинність неповнолітніх носить більше свідомий характер. Для неповнолітнього невмотивованість є щось інше, чим для стар-шого віку. Підліток розуміє невмотивованість як абсолютну без-причинність, як відсутність спонук до злочинної діяльності. Інши-ми словами, відсутність злочинного мотиву є наслідком ще не сформованого вміння оцінити внутрішні спонукання вчинку і ті причини, які їх опосередковують. Тому відсутність мотиву злочи-нів у неповнолітніх більш-менш адекватний показник ненавмисно-сті злочину, їхньої імпульсивності та невміння суб’єкта навіть рет-роспективно оцінити свої спонукання і їхні причини.

Інша справа щодо невмотивованих злочинів серед молоді. Осо-бливість їх у тому, що суб'єкти (на відміну від неповнолітніх) в змозі провести більш-менш чітку межу між безпосередніми моти-вами злочину та більш глибинними факторами, що іноді далеко відстоять у часі від злочину, але які мають на нього істотний вплив. Якщо для неповнолітнього пояснення підстави злочинного діяння закінчується вказівкою на безпосередні спонукальні начала, то для молодої людини (у віці 18—25 років) уявлення про мотив злочи-ну — сходинка до усвідомлення більш глибинних причин. У якості таких для нього виступають і зовнішні фактори, і особисті риси та якості. Причому ці причини (у порівнянні з безпосередніми моти-вами), як правило, більш усвідомлені.

Безпосередні мотиви для молодих людей є засобом, що пояснює їх відношення до самої діяльності, до її цілей і кінцевого результа-ту. Причини ж цих мотивів мають для таких молодих людей особи-стісне значення як засіб самооцінки та самовиправдання. I якщо відношення до безпосередніх спонукальних мотивів часто є недо-статньо усвідомленим, то відношення до причин скоєного злочину, як правило, носить раціональний, оцінний характер. Тому виявити дійсну питому вагу так званих невмотивованих злочинів можливо лише за умови встановлення зв'язку між уявленням молодих людей про безпосередні мотиви злочинів та їхні причини.

Зв'язок між мотивами злочинів і їхніми причинами виражається в тому, що зовнішні фактори та внутрішні якості особистості істот-но впливають на домінуючі мотиви злочинних діянь, причому цей вплив нерідко усвідомлюється молодими людьми. Так, така причина, як матеріальні труднощі в родині, найбільш істотно впливає на формування мотиву «жадібність, прагнення накопичити матеріаль-ні блага». Така риса особистості, як неповага до оточуючих людей, найтісніше пов'язана з мотивом «помста, озлоблення». Легка схи-льність впливу товаришів найчастіше обумовлює формування та-ких мотивів, як «прагнення надбання авторитету у товаришів», «наслідування іншим особам».

Багатьом молодим людям властиве протиріччя (розбіжність) між безпосередніми спонуканнями та усвідомленням тих причин злочинного діяння, які одночасно перебувають в основі цих спону-кань. Тут спостерігаються головним чином дві особливості. По-перше, у розумінні багатьох молодих людей причини злочинів іс-нують ніби самі по собі, поза безпосереднім зв'язком з мотивами вчиненого злочину. Це відноситься насамперед до такої причини, як використати правильно свій вільний час. По-друге, деякі молоді люди ототожнюють причини злочину лише з тими особистими якостями, які не дозволили їм у даній конфліктній ситуації утрима-тися від виниклого спонукання до злочину. Це відноситься до такої причини, як невміння контролювати свої вчинки.

Показником незрілості особистості є й так звані безмотивні вчинки та дії. Це певного роду протиріччя між свідомо прийнятими раніше намірами і неусвідомленими прагненнями, які виникають у конфліктній ситуації. Однак слід зазначити, що сама по собі наяв-ність непевних мотивів зовсім не означає повної відсутності в мо-лодих людей усвідомлених і підготовлених попереднім життям на-мірів вчинити антисуспільне діяння. Ці наміри є закономірним наслідком невміння правильно використати свій вільний час, нега-тивні впливи товаришів, звички до алкоголю, небажання трудитися і т. ін.

He можна ігнорувати й той факт, що майже дві третини молодих людей, які не зуміли чітко визначити мотив злочину, пов'язують цей невизначений мотив з такою особистісною рисою, як невміння контролювати свої вчинки. Це є свідченням того, що значна части-на злочинів, вчинених молодими людьми, мала ситуативний і на-віть імпульсивний характер. Адже саме в силу імпульсивності суб’єкт виявляється не в змозі чітко зафіксувати виникле спону-кання, а негайна реалізація його в злочинну дію суб'єктивно усві-домлюється як невміння проконтролювати і стримати це спонукан-ня.

Якщо зазначений причинно-мотиваційний зв'язок дійсно свід-чить про ситуативний та імпульсивний характер вчинених злочи-нів, то, імовірно, повинна спостерігатися певна залежність між від-сутністю мотиву, породженою невмінням контролювати свої

вчинки, і видами злочинів. Частота поширеності названих ознак повинна бути вищою для тих злочинів, які, як правило, вчинювали-ся ненавмисно, у результаті ситуативно виникаючих психічних станів, а також внаслідок спонукань, заснованих на біологічних по-требах.

Вивчення відсутності мотиву як однієї з особливостей суб'єк-тивної сторони суспільно небезпечних діянь має вагоме практичне значення.

Значне число злочинів, які вчиняються молодими людьми, є на-слідком реалізації нестійких спонукань, породжуваних головним чином сформованою на той час обставиною. Ці злочини нерідко є несподіваними не тільки для оточуючих, але і для самих винних. Виявити заздалегідь схильність суб'єкта до вчинення таких злочи-нів нелегко, а це вже саме по собі утрудняє правильне та ефективне використання заходів попереджувального впливу. Отже, величезну роль у попередженні злочинів серед молоді покликана відіграти рання профілактика антигромадських проявів. У цьому плані слід особливо зазначити необхідність постійного вдосконалювання за-ходів, спрямованих на виховання у підростаючого покоління здат-ності до самостійних, відповідальних рішень у конфліктних ситуа-ціях, уміння протиставити безпосередньо виникаючим у тій або іншій ситуації спонуканням раніше засвоєні принципи поведінки.

Відомо, що злочину передує боротьба мотивів. Боротьба MOTH-BIB злочинної діяльності — це процес подолання внутрішніх про-тиріч між спонуканнями різної сили, а також процес подолання протиріч між злочинними намірами та стримуючими починаннями.

Вагання як відбиття внутрішньої боротьби мотивів найбільш притаманне особам, які вчинили корисливі злочини. Це не випад-ково, тому що насамперед крадіжки та розкрадання характеризу-ються із суб'єктивної сторони навмисністю, попереднім визначен-ням мети і засобів її досягнення, що само по собі нерозривно пов'язане з визначенням мотивів.

Такі злочини, як хуліганство, тяжкі тілесні ушкодження, убивс-тва, нерідко вчиняються в результаті раптово виниклого і повільно реалізованого наміру, часто пов'язані з особливими психічними станами (афектами, бурхливими емоційними спалахами, станами алкогольного сп'яніння і т. ін.).Тому тут рідше спостерігаються ви-падки внутрішніх вагань.

Вагання перед вчиненням злочину нерідко є боротьбою між ро-зумовими судженнями і оцінками й тими почуттями, які виникають у конфліктній ситуації. Останнє характерно для тих випадків, коли уявлення індивіда про причину, яка обумовлює його злочинну по-ведінку, виправдується раціонально виведеними доводами, але викликає негативні почуття і емоції або, навпаки, коли уявлення про причину і мету злочину викликає позитивні емоції та почуття, але не виправдується розумовими доводами. Злочин часто вчиняється саме тоді, коли уявлення суб'єкта про причину суспільно негатив-ного діяння (ще не зробленого) внутрішньо виправдовує це діяння, оцінює його як можливе та обґрунтоване в даній ситуації, тобто ко-ли внутрішні вагання переборюються суб'єктом завдяки специфіч-ному змісту його уявлення про причину злочину.

Вагання перед вчиненням злочину властиві в основному тим лю-дям, які вчинили злочин під впливом зовнішніх факторів. У цих ви-падках суб'єкт розглядає відповідні фактори як детермінанти, що впливають на вибір особистої поведінки, але похідні від обставин та інших осіб, а тому не завжди особисто прийнятні. Більше того, вони нерідко сприймаються суб'єктом як зовнішній примус, якому він слідує лише після серйозних вагань і внутрішньої боротьби мотивів.

У тих випадках, коли причиною злочинного діяння є усвідомле-ні особистісні якості, індивід, як правило, випробовує менше вага-ється. Це й зрозуміло, тому що тут причина злочину вже особисто прийнята, під обраний мотив підведені відповідна основа та само-виправдання.

Підкреслюючи вплив усвідомлених причин на вагання суб'єкта, не можна абсолютизувати характеру цього зв'язку. Внутрішні ваган-ня не вичерпуються боротьбою між прагненнями, які мають емоцій-не визначення, і розумовими судженнями та оцінками (причинами). Нерідко внутрішня боротьба відбувається як боротьба між різними почуттями, нахилами тощо, кожне з яких може не мати достатньої раціональної основи. Тому для одержання більш повного уявлення про характер вагань суб'єкта та виявлення безпосереднього резуль-тату цих вагань (домінуючого мотиву) необхідно виявити зв'язок за-значених вагань зі структурою мотивів злочинних діянь.

Таким чином, вагання як внутрішній стан особистості передує головним чином тим мотивам, які безпосередньо не пов'язані з ме-тою злочину. Ці мотиви (як і причини) насамперед відображають орієнтацію особистості на зовнішні фактори, а також на побічні ре-зультати злочинного діяння (престиж в очах товаришів, прагнення бути схожим на інших осіб). Тут боротьба мотивів (вагання) є від-биттям зрушення, що відбувається, мотивів (переміщення мотиву на один з результатів діяльності і результат цього зрушення).

Одночасно потрібно відзначити, що внутрішні вагання най-менш властиві тим суб'єктам, у яких вихідне спонукання чітко визначене (помста, озлоблення) і виступає як домінуючий мотив, спрямований на досягнення злочинної мети. Вагання не характер-ні і для тих злочинів, які вчиняються під впливом безпосередньої

ситуації і не мають чітко певного мотиву, тому що ситуативність поведінки, як правило, виключає вдумливу оцінку спонукань, співвіднесення їх із цілями діяльності і наявних реальних можли-востей досягнення цих цілей.

Найбільшу питому вагу серед факторів, які викликають вагання перед вчиненням злочину, займає усвідомлення бажаної відповіда-льності за діяння і острах цієї відповідальності. Остання проявляєть-ся як стримуючий фактор головним чином у випадках вчинення умисних злочинів, для яких взагалі властива найбільша частота ва-гань. Такими злочинами є крадіжки, розкрадання, а також ці види злочинних діянь разом з іншими злочинами. Частота поширеності цієї ознаки не має прямого зв'язку з мірою кримінального покарання.

Існують стримуючі фактори, які виконують функцію своєрідних «гальм», що перешкоджають негайній реалізації виниклих спону-кань. Ці стримуючі фактори можуть бути зовнішніми, і тоді на першому місці закономірною буде їхня примусова сила, яка зму-шує індивіда незалежно від його суб’єктивного бажання діяти так, а не інакше. Такими факторами можуть бути різні соціальні норми, діяльність державних органів і громадських організацій, суспільна думка і т. ін.

Але будь-яка особистість, у тому числі й злочинець, діє не тіль-ки і не стільки під впливом зовнішньої примусової сили, скільки в результаті свідомо ухваленого рішення, яке відповідає раніше сфо-рмованим поглядам, уявленням, оцінкам. Діяння суб’єкта завжди є вираженням певних внутрішніх рис його духовного світу, який сформувався під впливом зовнішніх факторів. Інакше кажучи, тут простежуються діалектика взаємозв'язку зовнішніх факторів у вну-трішні, а потім їхня об’єктивізація в діянні.

Провідну роль у системі прийнятих особистістю цінностей ма-ють суспільні та групові норми. Завдяки їм суб'єкт оцінює і зважує виникаючі мотиви і тим самим координує свої дії з діяльністю ін-ших людей і соціальних інституцій. Чим глибше засвоєні індивідом соціальні норми, тим твердіше основа для подолання особистістю небажаних для суспільства мотивів.

Внутрішня система соціального контролю містить у собі різні і далеко не однопорядкові компоненти. Більше того, в залежності від виду діяльності один і той самий елемент системи може відігравати різну роль і виконувати різні функції.

Подолання вагань перед вчиненням злочину на користь того або іншого мотиву значною мірою залежить від сформованості в осо-бистості внутрішньої системи соціального контролю. Чим глибше засвоєні індивідом соціальні норми та суспільні цінності, тим міц-ніша основа для зняття мотивів злочинної діяльності.

Важливими компонентами внутрішньої системи соціального контролю є усвідомлення суб'єктом шкідливості своїх дій і його відношення до правових наслідків скоєного діяння (покарання). Розвиненість цих компонентів впливає на внутрішні коливання суб’єкта, їхні причини, а також на мотиваційну сферу злочинної ді-яльності.

Чим глибше злочинець усвідомлює шкідливість своїх дій, тим ефективніше це усвідомлення виступає як стримуючий фактор, a отже, і як фактор, який обумовлює величину частоти вагань перед вчиненням злочину. Злочинні дії вчиняються без внутрішніх вагань найчастіше в тих випадках, коли злочинець не замислюється над заподіяною шкодою, значно рідше, якщо суб'єкт вважає, що його діяння завдають шкоди лише окремим особам, і рідше всього, коли суб’єкт усвідомлює шкоду суспільству.

Такого роду залежність спостерігається між ваганнями суб'єкта перед вчиненням злочину і відношенням його до правових наслід-ків скоєного діяння (покарання). Характерними рисами молодих злочинців є відсутність чітко сформованих уявлень про майбутнє покарання.

Зазначені дефекти системи внутрішнього контролю істотно впливають на реалізацію всіх без винятку мотивів злочинної діяль-ності. Однак найбільше вони полегшують реалізацію ще не сфор-мульованих мотивів, а також спонукань наслідувального характеру. Особливо часто це проявляється при вчиненні таких злочинів, як хуліганство, рідше — грабежів, розбійних нападів, тяжких тілесних ушкоджень, вбивств.

Дефекти в системі соціального контролю свідчать про не сфор-мованість важливих елементів правової свідомості особистості і недостатньо високої ефективності впливу на неї загрози відповіда-льності та осуду громадськості. Все це обумовлює необхідність по-кращання правового виховання.

Необхідно насамперед удосконалити систему правової інфор-мації. Було б доцільно внести відповідні зміни в шкільні програми, а також у програми профтехучилищ, технікумів, вузів. Поліпшення правового виховання в цілому допоможе підвищити значення цієї форми в загальній системі виховання.