1.3.2. Функціональна структура господарств регіонів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 

Загрузка...

Функціональними складовими соціально-економічних регіонів є різні види господарської діяльності людей. У функціональній структурі виділяють головні галузі, супутні галузі, додаткові й обслуговуючі галузі, місцеві галузі (види діяльності).

Суспільний поділ праці (галузевий і територіальний) обу-мовлює необхідність різної спеціалізації окремих територіаль-них ланок народного господарства.

Під господарською спеціалізацією регіону розуміють пе-реважний розвиток у ньому певних галузей виробництва, як правило, великомасштабних, які найбільш ефективно викори

стовують місцеві природні й економічні ресурси та умови для задоволення народногосподарських потреб. Спеціалізація регіону вказує на його характерний виробничий напрямок, участь у державному розподілі праці.

З визначенням спеціалізації регіону зв’язані й визначення галузей спеціалізації. Галузі спеціалізації (головні галузі) — виробництва, що відіграють провідну роль в економіці регіону, визначають його місце в державному поділу праці й складають основу регіонального комплексу.

Супутні галузі регіону покликані здійснювати дивер-сифікованість головних виробництв на основі паралельної або наступної переробки сировини, відходів виробництва, а також для досягнення технологічної завершеності й повноти основ-них циклів виробництва й послуг.

Додаткові галузі (види діяльності), як правило, не пов’язані технологічно з головними галузями, вони вирішують місцеві соціально-економічні завдання, але в певних умовах можуть стати і галузями спеціалізації.

Обслуговуючі галузі (інфраструктурні) поставляють гос-подарству регіону воду, електроенергію, будівельні матеріали, забезпечують потреби в ремонті, транспортно-комунікаційних засобах, підготовці кадрів, охороні здоров’я, організаціі відпо-чинку й т. ін. Це виробнича й соціальна інфраструктура, що є складовою частиною й умовою комплексного розвитку регіону.

В основі розподілу галузей регіону на галузі спеціалізації й галузі місцевого значення лежить аналіз народногосподарсь-кого значення галузі. Галузі, що мають більш ніж місцеве зна-чення і беруть участь у загальнодержавному розподілі праці, відносяться до галузей спеціалізації. Матеріальним виражен-ням міжрегіонального значення галузі є вивіз її продукції за межі регіону.

Для великого міста аналогом поняття галузі спеціалізації є поняття містоутворюючої галузі. Діяльність належить до містоутворюючої галузі тоді, коли зовнішні господарські

Розділ 1

зв’язки зайнятих нею підприємств і установ превалюють над внутрішніми за масштабами і роллю в забезпеченні збалансо-ваного відтворення на території міста. Ознакою цього служить використання продукції містоутворюючих галузей переважно іногородніми споживачами і її виробництво із застосуванням сировини, комплектуючих виробів тощо, які переважно надхо-дять ззовні.

Проявом орієнтації іншої частини економіки міста є ви-пуск продукції або надання послуг, споживаних переважно усередині міста, або забезпечення зайнятості його населення як основної функції . Це, власне, і є міське господарство.

Таким чином, основні властивості, що характеризують га-лузі сформованої спеціалізації, — це наявність вивозу про-дукції даної галузі за межі регіону й високий ступінь концент-рації виробництва галузі в даному регіоні. Для аналізу й оцінки ознак сформованої спеціалізації використають дві гру-пи показників.

Серед виробничих найбільш універсальним і інформатив-ним є індекс рівня спеціалізації або коефіцієнт локалізації, що розраховується на основі зіставлення галузевої структури гос-подарства регіону з аналогічною структурою господарства країни в цілому. Якщо відношення питомої ваги галузі в регіоні до питомої ваги цієї галузі в господарстві країни перевищує одиницю, то дана галузь вважається галуззю спеціалізації. Але індекс рівня спеціалізації відображає лише одну зі сторін тери-торіальної спеціалізації, показуючи ступінь сконцентрованості виробництва даної галузі в даному регіоні, що не завжди пов’язано з вивозом і міжрегіональним значенням продукції.

Вивізна концепція найбільш послідовно відбита ко-ефіцієнтом рівня розвитку галузі в регіоні, що являє собою відношення обсягу зробленої в регіоні продукції даної галузі до обсягу її споживання в даному регіоні. Якщо коефіцієнт більший одиниці, тобто продукції виробляється більше, ніж необхідно для місцевого споживання, пропонується вважати дану галузь галуззю спеціалізації.

 

Сучасна спеціалізація регіонів і великих міст є наслідком недостатньо координованих процесів розміщення окремими галузями свого виробництва на території країни. Зокрема й із цієї причини, тобто через недооблік при обґрунтуванні розміщення власне регіональних факторів ефективності відтворення, пов’язаних зі спільним розміщенням галузей у регіоні, спеціалізація, що склалася, не завжди ефективна.

За ознакою ефективності розміщення безліч галузей спеціалізації може бути розділена на 4 групи:

1)         галузі сформованої (фактичної) спеціалізації, у яку включені всі галузі спеціалізації, розміщені в цей момент у регіоні;

2)         галузі ефективної спеціалізації, у яку включені ті га-лузі, розміщення яких у регіоні доцільно за народногоспо-дарськими критеріями;

3)         галузі перспективної спеціалізації — ті галузі ефектив-ної спеціалізації, які поки не розміщені в регіоні;

4)         безперспективні галузі спеціалізації — ті галузі, розміщення яких у регіоні не виправдане з народногоспо-дарських позицій.

У теорії регіональної економіки, крім розглянутої нами вище класифікації галузей, існує ще декілька систематизацій функціонального розподілу галузей і виробництв у сфері ма-теріального виробництва.

Так, у радянський час одержав розвиток функціональний поділ галузей матеріального виробництва на групу А — вироб-ництво засобів виробництва й групу Б — виробництво пред-метів споживання.

У статистичних довідниках використовується поділ галу-зей промисловості на видобувну й обробну. Видобувна промис-ловість включає галузі гірничодобувної індустрії, лісозаготівлі, розробку будівельних матеріалів, морський і мисливський про-мисел, гідроенергетику, магістральні водоводи. До обробної промисловості відносять підприємства з ремонту машин і проРозділ 1

мислового устаткування, теплоелектростанції, галузі й вироб-ництва для переробки сільськогосподарської сировини.

Класифікація галузей і видів діяльності, виконана за прин-ципом послідовності переробки первинних продуктів, знахо-дить своє відбиття в секторній моделі структури народного господарства. До первинного сектора відносяться галузі й ви-робництва, у яких суспільство безпосередньо привласнює при-родні ресурси або ж за допомогою природних способів вироб-ництва (земля) одержує первинну продукцію. Первинний сек-тор виробництва охоплює сільське господарство (землеробст-во й тваринництво), гірничодобувну промисловість, лісове гос-подарство, рибний і мисливський промисел, заготівлю природ-них продуктів (гриби, ягоди, лікарські трави й ін.).

Вторинний сектор економіки включає галузі переробної промисловості, а також будівництво. Третинний сектор пред-ставлений сферою послуг. Сферу керування й інформації відносять до четвертинного сектора господарства.