1.3. Структура народного господарства регіонів 1.3.1. Галузева структура господарства регіонів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 

Загрузка...

Народногосподарський комплекс країни включає дві сфе-ри — виробничу й невиробничу.

Підприємства виробничої сфери виробляють продукцію, тим самим забезпечуючи себе, а також невиробничу сферу й населення різноманітними товарами. Підприємства й ор-ганізації невиробничої сфери надають послуги матеріального й нематеріального характеру. Розвиток і співвідношення сфер характеризують показники зайнятості в кожній сфері. В УкРозділ 1

раїні зайнятість у виробничій сфері в три рази перевищує зай-нятість у невиробничій сфері, що свідчить про низьку продук-тивність праці у виробничій сфері й про відсталість невироб-ничої сфери. У виробничій сфері в основному (90%) ство-рюється національний доход країни. Власне кажучи, це перша велика диспропорція в структурі народногосподарського ком-плексу країни. Перехід господарства України до ринкових умов, приватизаційні процеси вносять зміни в сформовану пропорцію між виробничою й невиробничою сферами у бік збільшення чисельності зайнятих в останній. Підприємства, які формуюють обидві сфери народного господарства, поєдну-ються в галузі.

Єдиного визначення поняття “галузь” не існує. Її визнача-ють і як сукупність підприємств, пов’язаних виконанням постійної функції в системі суспільного відтворення, і як пев-ний вид господарської діяльності, і як сукупність якісно од-норідних господарських одиниць. Критерії, на основі яких підприємства групуються в галузь, найрізноманітніші: спільність технологічного процесу (хімічна промисловість), спільність процесу й продукту (металургія), спільність сиро-винної бази (лісова й деревообробна промисловість), спільність споживача (текстильна, харчова). Є галузі, які кілька видів продукту переробляють в один (електроенергети-ка), а є галузі одноресурсні, але із широкою гамою товарів, які вони випускають (нафтопереробна промисловість).

Поява нових видів діяльності приводить до формування нових галузей. В 1940 р. у народному господарстві України бу-ло близько 150 галузей, 1990 р. — близько 500 [11].

Виробнича сфера народного господарства України вклю-чає 8 великих секторів: промисловість, будівництво, сільське господарство й лісове господарство — (безпосередньо виготов-ляють продукцію), транспорт і зв’язок, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, заготівля й збут (доводять цю продукцію до споживача).

 

Кожний сектор містить у собі укрупнені (комплексні) га-лузі, кожна з яких, у свою чергу, складається із простих галу-зей, прості галузі можуть ділитися на підгалузі й види вироб-ництв. За класифікацією Міністерства статистики України промисловість поєднує 16 укрупнених галузей: електроенер-гетика, паливна, чорна металургія, кольорова металургія, хімічна й нафтохімічна промисловість, машинобудування й металообробка, будівельних матеріалів, легка, харчова, поліграфічна й ін. Машинобудування й металообробка вклю-чає близько 60 простих галузей, хімічних і нафтохімічних — 15, будівельних матеріалів — 15 і т.д.

Співвідношення секторів народного господарства за зай-нятістю, національним доходом й валовим суспільним про-дуктом показує, що промисловість далеко відірвалася від інших секторів і займає лідируюче становище: у промисло-вості (разом з будівництвом) зайнято близько 50% працівників всієї виробничої сфери, створюється 60% валово-го суспільного продукту й понад 40% національного доходу. Це друга диспропорція в структурі народного господарства країни, що свідчить про резерви в процесі необхідної струк-турної перебудови господарства.

Щодо структури промисловості, то більшість галузей вхо-дить у важку індустрію (паливно-енергетичний комплекс, ме-талургія, машинобудування, хімічна й лісова промисловість, будівельні матеріали). 89% основних виробничих фондів зосе-реджено у важкій індустрії й 11% — у легкій (легка й харчова промисловість), 80% — у важкій індустрії й 20% — у легкій індустрії. Таку однобокість розвитку можна назвати третьою серйозною диспропорцією в галузевій структурі господарства.

У невиробничій сфері виділяються галузі, які надають ма-теріальні й нематеріальні послуги населенню, й галузі, які об-слуговують суспільство в цілому.

До першої групи належать: житлово-комунальне госпо-дарство, побутове обслуговування, соціальне забезпечення й

Розділ 1

страхування, охорона здоров’я, фізична культура і спорт, освіта, культура, мистецтво.

До другої групи належать: державне керування, керування суспільними й кооперативними організаціями, військовий (оборонний) комплекс, охорона громадського порядку. Слід зазначити, що галузі невиробничої сфери традиційно форму-валися за залишковим принципом. Соціально-економічна оцінка цієї сфери вкрай негативна, вимагає серйозної перебу-дови й розвитку. Як ми вже відзначали, у розвитку невиробни-чої сфери намітилися позитивні зрушення. Сфера дуже при-ваблива й перспективна для припливу вітчизняного й закор-донного капіталу завдяки швидкому його обороту й порівняно невеликим витратам. Крім того, невиробнича сфера благо-творно діє на економіку вже тим, що може необмежено утягну-ти ті трудові ресурси, які неминуче будуть вивільнятися з га-лузей промисловості, особливо важкої індустрії.

Таким чином, деформована структура народногосподарсь-кого комплексу України в цілому може бути оцінена як еко-номічно неефективна, соціально неприйнятна, екологічно не-безпечна. Тому завдання структурної перебудови економіки є більш ніж актуальним і своєчасним.