1.2. Територіальний розподіл країни 1.2.1. Адміністративно-територіальний поділ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 

Загрузка...

Адміністративно-територіальний устрій — розподіл тери-торії держави на певні частини з метою раціональної ор-ганізації управління народним господарством і соціально-культурним будівництвом на місцях. Ст. 132 Конституції Ук-раїни говорить: “Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднан-ня централізації і децентралізації у здійсненні державної вла-ди, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, еко-логічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій” [7].

Адміністративно-територіальний устрій України має дав-ню багатовікову історію. Оскільки українські землі часто на-лежали іншим країнам: Польщі, Туреччині, Росії, Литві, Авст-ро-Угорщині, то й адміністративно-територіальний устрій

 

відображав традиції й інтереси цих країн. Так, напередодні першої світової війни на території України, що належали Росії, було 9 губерній: Київська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Волинська, Подільська, Єкатиринославська, Хер-сонська й Таврійська Кожна губернія ділилася на повіти й во-лості. Професор О. Шаблій відзначає, що сучасна Україна ус-падкувала досвід української держави, що виникла як після лютневої революції 1917 р., так і після розпаду Австро-Угор-щини в листопаді 1918 р. Тому процес формування її сучасно-го геополітичного устрою варто розглядати, починаючи із ча-су існування цих держав — Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, УРСР [8].

У березні 1918 р. Радою Міністрів УНР були скасовані гу-бернії й повіти й установлений розподіл УНР на землях, які складалися з волостей, а ті, у свою чергу, із громад. В основу розподілу був покладений історико-географічний і національ-но-культурний принципи: Київ з околицями, Древлянська (м. Коростень), Болоховська (м. Житомир), Азовська (м. Маріуполь), Половецька (м. Бахмут) землі, Волинь (м. Луцьк), Погір’я (м. Рівне), Поросся(м. Біла Церква), Черкаси, Побужжя (м. Умань), Поділля (Кам’янець), Брацлавщина (г. Вінниця), Подністров’я (м. Могильов), Помор’я (м. Мико-лаїв), Одеса з околицями, Низ (Запоріжжя), Січ (Катерино-слав), Запоріжжя (м. Бердянськ), Нове Запоріжжя (м. Хер-сон), Донеччина (м. Слов’янськ), Сіверщина (м. Стародуб), Чернігівщина (м. Чернігів), Переяславщина (м. Прилуки), Посім’я (г. Конотоп), Посулля (м. Ромни), Полтавщина (м. Полтава), Самара (м. Кременчук), Слобожанщина (м. Суми), Харків з околицями. Законом про територіально-адміністра-тивний розподіл передбачалися національно-персональні ав-тономії (російська, польська, єврейська). Однак цей закон не вдалося реалізувати, у квітні 1918 р. після державного перево-роту, здійсненого гетьманом Павлом Скоропадським, була проголошена Українська держава й відновлено старий

Розділ 1

адміністративно-територіальний поділ України на губернії й повіти.

У Західно-Українській Народній Республіці був збереже-ний австрійський розподіл на повіти. Крім того республіка бу-ла роз’єднана на три військових області — Львівську, Тер-нопільську, Станіславську, а кожна з них — на чотири округи.

Політико-адміністративний устрій України в складі СРСР також не раз змінювався. У 1922 р. була скасована чоти-риступінчаста адміністративна система (губернія, повіт, во-лость, село), а уведена триступінчаста (округ, волость, село). Скоротилося число губерній з 12 до 9. Менше стало округів і волостей.

У 1930 р. були ліквідовані округи, а основними одиниця-ми стали адміністративні округи. В 1923 р. сформовані адміністративні області, кожна з яких включала десятки рай-онів. У післявоєнні роки чисельність адміністративних рай-онів постійно змінювалася, спочатку їх розділяли, в 60-і рр. — укрупнювали. Адміністративно-територіальний устрій західної частини України відрізнявся від східної частини, то-му що перша перебувала під впливом Польщі, Румунії, Чехо-словаччини. На території українських етнічних земель були створені воєводства: Львівське, Тернопільське, Волинське, Поліське, Люблінське. Після першої світової війни Закарпат-тя ввійшло до складу Чехословаччини, одержавши політичну автономію, що, однак, не була реалізована. Старі одиниці до-воєнного угорського розподілу земель були ліквідовані, За-карпаття розділене на 14 повітів, ті — на 478 громад. Перед, під час і після Другої світової війни на західних землях України виникли області: Львівська, Дрогобицька, Тернопільська, Станіславська (у 1961 р. — Івано-Франківська), Волинська, Рівненська (1939 р.), Чернівецька (1940 р.), і Закарпатська (1945 р.) [8].

Сучасну систему адміністративного устрою України ста-новлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста,

 

райони в містах, селища й села. Адміністративна область — це більша частина території України, що має чіткі певні межі та систему органів місцевої влади й управління, які перебувають в обласному центрі. Адміністративних областей в Україні 24, крім того виділені два міста з особливим статусом — Київ і Се-вастополь. Кожна область і Крим діляться на адміністративні райони, у середньому по 19 районів на одну область, середня площа області України становить 24 тис. км2 (без урахування Криму).

Кримська автономія була створена в 1921 р., мала 20 адміністративних районів, у тому числі 11 — національно-те-риторіальних: 6 — татарських, 2 — німецьких, 2 — єврейських, 1 — український. Під час війни всі ці райони були ліквідовані й АРСР перетворилася в область Росії. В 1954 р. Крим був пе-реданий Україні, а в 1991 р. була відновлена автономія Криму. За станом на 01.09.2005 р. в автономії розташовані:

—        11 міст республіканського значення (з населенням, тис. чол.): Алушта (52,6), Армянськ (25,2), Джанкой (40,4),Євпа-торія (121,8), Керч (152,2), Красноперекопськ (30,8), Саки (27,0), Сімферополь (363,4), Судак (28,7), Феодосія (106,5), Ялта (142,6);

—        5 міст районного значення: Алупка, Бахчисарай, Білогірськ, Старий Крим, Щолкіне;

—        56 селищ міського типу;

—        956 сільських населених пунктів;

—        14 районів: Бахчисарайський (90,7), Білогірський (64,7), Джанкойський (78,7), Кіровський (55,7), Красно-гвардійський (91,5), Красноперекопський (30,8), Ленінський (66,1), Нижньогірський (53,4), Первомайський (38,0), Раз-дольненський (35,6), Сакський (78,3), Сімферопольський (149,9), Совєтський (35,1), Чорноморський (32,6).

Територіально-адміністративний устрій України, сформо-ваний в умовах командно-адміністративної системи, характе-ризується надзвичайно громіздкою структурою (мал. 2). ВласУКРАІНА

Автономна Республіка Крим

Області

Міста зі спеціальним статусом

 

I Райони

^         

Міста

республіканського

значення

Райони

Міста обласного значення

Райони міста

 

Міста районного значення

Селищні ради

Сільські ради

Міста районного значення

Селищні ради

Сільські ради

Міста районного значення

Селищні ради

Сільські ради

 

Райони міста

Міста районного значення

Селищні ради

Сільські ради

Райони міста

Міста районного значення

 

Район             Селищні ради                        Сільські ради

 

Селищні ради

Міста районного значення

Селищні ради

Сільські ради

Селищні ради

Сільські ради

£

 

to

Мал. 2. Схема сучасного територіально-адміністративного устрою України.

 

не кажучи, він має три-чотири щаблі: область—район—сільра-да або область—район—міськрада—райрада міста. Схема побу-дована за принципом матрьошки: місто в місті, у місті — рай-он, у районі — населений пункт. Яскравим прикладом є Ялта й Севастополь, які включають кілька десятків територіальних одиниць і відповідне структурування органів місцевого само-врядування. У такій хаотичній схемі дуже складно здійснити розрахунок і провести облік ефективності використання бюд-жетних коштів, розподіл й використання ресурсів, а також розподіл повноважень.Така система малоефективна, забюро-кратизована, з великим штатом працівників. Тому питання про проведення територіально-адміністративної реформи ак-туальне і активно дискутується серед учених, депутатів, у місцевих органах влади.

Для того, щоб територіально-адміністративний устрій відповідав інтересам українського народу, кожній окремій те-риторіальній частині України необхідно надати права в її са-моврядуванні, що дозволяє забезпечити реалізацію інтересів і потреб населення. Суть адміністративно-територіальної ре-форми полягає в повній передачі повноважень і ресурсів на місця, до місцевого самоврядування, влада повинна бути пере-дана безпосередньо туди, де відбувається контакт людини й першого владного інституту. Населення постійно зіштов-хується з величезним комплексом проблем, таких як дороги, освітлення, опалення, гаряча й холодна вода, дахи, дитячі сад-ки, місцевий транспорт, санітарний і ветеринарний контроль, турбота про інвалідів, підростаюче покоління й т.ін. Зробити ці послуги вчасно і якісно держава не в змозі, тому що перебу-ває далеко від цих проблем. І тільки один інститут може ре-алізувати ці послуги — це місцеве самоврядування. Але серй-озним гальмом у реалізації функцій місцевого самоврядуван-ня є територіальний устрій країни, що не дає ні повного ком-плексу повноважень, ні необхідних ресурсів для надання насе-ленню соціально-економічних послуг.

Розділ 1

Сьогодні в Україні 27 тисяч сіл, а сільських рад — близько 10 тисяч, тобто, у середньому, на три села приходиться одна сільрада. У кожному регіоні свої особливості: у південних і східних — це співвідношення становить 6, а іноді й 8 населе-них пунктів, у центрі й заході — ця цифра зменшується до од-ного населеного пункту. Одна з основних ідей реформи — вла-да повинна прийти в кожне село, селище.

Територіально-адміністративний розподіл України пови-нен стимулювати ефективну роботу всіх ланок державної вла-ди (законодавчої, виконавчої і судової) і органів місцевого са-моврядування, гарантувати права й свободи людини.