8.4. Еколого-економічна безпека регіону


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 

Загрузка...

Розвиток продуктивних сил у межах територіальних сис-тем спричиняє посилення протиріччя між ступенем задово-лення потреб населення й природною можливістю відносно темпів економічного росту. Зміна економічної ситуації в Ук-раїні, збільшення масштабів і концентрації виробництва спри-чинили появу нових регіональних природно-техногенних комплексів. У результаті взаємини, що формуються, у системі “природа—населення—господарство” набувають особливої ди-намічності і вимагають постійної адаптації використовуваних методів вибору стратегії територіального управління.

Аналіз стану навколишнього природного середовища в Україні з позиції обґрунтування процесу екологізації суспільного розвитку свідчить про існування цілого ряду фактів, що говорять про його неблагополуччя. Серед них вар-то виділити:

            Розділ 8

♦          перевищення санітарних норм середньорічної концент-рації в повітряному середовищі формальдегіду в 4 рази, фенолу й аміаку — в 2 рази, діоксиду азоту — в 1,5 рази. Рівень забруднення атмосфери перевищує ГДК в 18 містах з 52. Серед найбільш забруднених міст — Кри-вий Ріг, Маріуполь, Запоріжжя, Красний Луч, Горлівка, Стаханів. Основними джерелами забруднен-ня атмосферного повітря виступають підприємства ме-талургії (36%), і енергетики (32%). Крім того, у великих містах і АРК 60-70% загального обсягу викидів в атмо-сферу становлять викиди автотранспорту;

♦          зміна якості й запасів підземних вод, спостережувана в Лисичанську, Рубіжному, Білій Церкві й Херсоні;

♦          перевищення санітарних норм забруднення поверхне-вих вод фенолами, сполуками азоту, важкими метала-ми, органічними речовинами в басейнах рік Сіверський Донець, Дністр, Дунай, Дніпро, Тисмениця;

♦          деградацію ґрунтів, зменшення площ родючих земель внаслідок забруднення мінеральними добривами, збільшення площ еродованих земель на 80 тис. га щорічно;

♦          скорочення чисельності багатьох видів рослин і тварин, запасів мисливських і рибних ресурсів;

♦          збільшення обсягів промислових і побутових відходів, щорічний приріст яких на одиницю площі більший, ніж у США й державах ЕС;

♦          збільшення антропогенного впливу на лісові насаджен-ня, особливо в Донецькому регіоні, а також у районах розміщення теплових електростанцій [21] .

Особливу тривогу в розв’язанні питання екологізації суспільного розвитку викликає проблема радіоактивного за-бруднення території в результаті Чорнобильської аварії.

Таким чином, під впливом інтенсивного природокористу-вання відбулися значні зміни природно-ресурсного по-тенціалу в багатьох регіонах України, які поставили під загро-зу екологічну безпеку держави.

 

Вищевказані факти є складовими комплексу екологічних проблем, вирішення яких можливе лише на основі створення науковообгрунтованої стратегії економічно збалансованого розвитку, одним з напрямків якої виступає підвищення еко-логічної безпеки регіонального розвитку.

У Законі України “Про охорону навколишнього природ-ного середовища” екологічна безпека визначається як стан на-вколишнього середовища, що забезпечує запобігання погіршення екологічної ситуації й виникнення небезпечних ситуацій для здоров’я населення [20].

Визначення даного поняття деякі вчені починають із роз-гляду загальної категорії — безпеки. Так, відповідно до дер-жавного стандарту України безпека — це відсутність неприпу-стимого ризику, пов’язаного з можливістю завдання збитків [20-22].

Враховуючи це, екологічну безпеку варто розглядати як сукупність процесів, дій і станів, які здатні привести до виник-нення еколого-економічного збитку стану навколишнього природного середовища. Екологічна безпека, проявляючись у вигляді комплексу станів, забезпечує екологічний баланс як у межах регіонів, так і держави в цілому.

Системний аналіз поняттєво-категоріального апаратуа проблеми формування екологічної безпеки дозволяє виділити такі її види:

♦          техногенну екологічну безпеку, що припускає знижен-ня ризику забруднень внаслідок діяльності промисло-вих підприємств;

♦          безпеку, що попереджує появу потенційно можливих надзвичайних ситуацій, обумовлених антропогенною діяльністю;

♦          безпеку виникнення надзвичайних ситуацій природно-го походження, засновану на виникненні геофізичних, геологічних, гідрологічних небезпечних явищ;

♦          безпеку, що виникає в результаті зміни способу життя людини.

            Розділ 8

У загальному вигляді екологічна безпека припускає за-безпечення екологічної рівноваги. Слід зазначити відсутність єдиного підходу до вирішення проблеми забезпечення еко-логічної безпеки, особливо у зв’язку з формуванням механізму її забезпечення. Аналіз існуючих підходів забезпечення еко-логічної безпеки в системі регіонального розвитку дозволяє виділити основні характеристики даної категорії, серед яких:

♦          масштаб поширення, що характеризує обстановку в ло-

кальній, регіональній і глобальній системах;

♦ обов’язковість забезпечення природної рівноваги й екологічних благ;

♦          попередження екологічних проблем і вжиття заходів з досягнення якості навколишнього середовища;

♦          оцінка можливого негативного впливу на природне се-редовище;

♦          здійснення заходів щодо захисту навколишнього сере-довища.

Оптимізація регіонального управління з метою досягнен-ня екологічної безпеки передбачає врахування пріоритетів як регіонального, так і загальнонаціонального характеру.

На першому етапі формування стратегії забезпечення еко-логічної безпеки — необхідне вирішення екологічних проблем, обумовлених порушенням нині існуючих норм природокорис-тування. На другому етапі — обов’язкова екологізація вироб-ництва й мінімізація ресурсокористування, приведена до гра-нично допустимих норм. На третьому етапі — вирішення пи-тання гармонізації екологічних і демографічних проблем [22].

Найважливішим етапом у процесі реалізації стратегії еко-логізації регіонального розвитку є розроблення критеріїв еко-логічної безпеки виробництва й принципів її забезпечення, се-ред яких слід відзначити:

♦          відмову від відомчого підходу із забезпечення еко-логічної безпеки;

♦          обов’язкове врахування щільності населення, основних фондів і екологічної ємкості регіонів;

 

♦          прогнозування наслідків екологічних катастроф;

♦          незалежність і комплексність проведених екологічних експертиз;

♦          превентивність у прийнятті управлінських рішень.

Реалізація вищевказаних аспектів екологічної безпеки в

межах держави є головною передумовою формування якісно нового етапу суспільного розвитку, обумовленого ступенем задоволення потреб населення, в тому числі — у здоровому, безпечному для життя існуванні.

Наявність тісних взаємозв’язків у межах територіальної еколого-соціально-економічної системи спричиняє не-обхідність використання інструментів її досягнення як еко-логічного, так і економічного характеру, серед яких особливу роль відіграють: [23]

— плата за забруднення навколишнього природного середо-вища. Цей інструмент раціоналізації природокористування по-кликаний компенсувати еколого-економічний збиток, створю-ваний підприємствами й організаціями в процесі їхньої діяль-ності. Платежі за забруднення виступають коштами покарання підприємств-забруднювачів і коштами реалізації принципу “забруднювач платить”. В Україні уведено три види плати: за викид в атмосферу забруднюючих речовин, за скидання у водні об’єкти забруднюючих речовин, за розміщення твердих відходів. Залежно від ступеня впливу на навколишнє середови-ще встановлюються два види нормативів оплати: за гранично припустимі викиди (скидання, розміщення відходів) забруд-нюючих речовин у навколишнє середовище й за перевищення цих показників. Сучасні нормативи плати за забруднення на-вколишнього середовища в Україні досить низькі, однак уже їхнє існування відіграє важливу роль в адаптації економіки до екологічних обмежень, а також у процесі зміни психології по-водження виробників. Інакше кажучи, платежі, з одного боку, повинні бути відчутними для підприємств із позиції мотивації їхньої природоохоронної діяльності, а, з іншого, — повинні бу-ти джерелом відшкодування суспільно припустимого еко-номічного збитку, що відповідає нормативному забрудненню

Розділ 8

навколишнього середовища. Економічні проблеми забруднен-ня нині мають невизначений характер, оскільки невідомі ні строки, ні масштаби дії забруднення. Набагато ефективніші впровадження в економіку прогресивних безвідхідних техно-логій, удосконалювання заходів щодо утилізації відходів, прийняття й дотримання міжнародних норм з охорони навко-лишнього середовища;

—        плата за використання природних ресурсів. Деякою мірою плата за природні ресурси є аналогом екологічного по-датку. Серед платежів за природні ресурси можна виділити пла-ту за право користування природними ресурсами, їхнє відтво-рення й охорону. Плата за право користування природними ре-сурсами практично призначена для власника даних природних ресурсів і заснована на вилученні абсолютної ренти;

—        система економічного стимулювання природоохоронної діяльності, що сприяє формуванню еколого-доцільного пово-дження виробника й споживача, а також використанню в цих цілях механізмів попиту та пропозиції. Стимулювання опти-мального природокористування включає: оподатковування, субсидування, пільгове кредитування природоохоронної діяльності, прискорену амортизацію природоохоронних фондів та інші заходи. Більшість цих напрямків довела свою екологічну ефективність у багатьох країнах світу. Особливо широко використовуваним і ефективним інструментом вважа-ються податки. Екологічні (або “зелені”) податки покликані вирішити принаймні два завдання: зробити вартість продукції більш адекватною стосовно витрат, у тому числі природних ресурсів, і збитку навколишньому середовищу й сприяти ком-пенсації екологічного збитку забруднювачем. Багато уваги приділяється введенню “зелених” податків у США, де з метою скорочення виробництва фреонів, що руйнують озоновий шар, був уведений податок на їхній продаж. За свідченням американських фахівців, введення навіть обмеженого числа “зелених” податків дозволяє щорічно одержувати додатково у федеральний бюджет до 100 млрд доларів. У Норвегії, напри-клад, за рахунок податків на мінеральні добрива й пестициди

 

фінансується програма розвитку сільського господарства. У процесі вдосконалювання податкової системи України слід за-значити необхідність зміни пропорцій на користь збільшення питомої ваги податків, пов’язаних із природокористуванням, насамперед плати за право користування природними ресур-сами, “зелених” податків. За деякими оцінками частка “зеле-них” податків повинна скласти 30–50 % дохідної частини дер-жавного бюджету [21]. Це дозволить більш адекватно врахову-вати вплив на навколишнє середовище, деградацію природних ресурсів і забезпечити зниження ресурсоємкості економіки.

Удосконалювання потребує система державного субсиду-вання природокористування. Ці грошові допомоги повинні надаватися з метою стимулювання еколого-доцільної діяль-ності. До останнього часу в Україні державні субсидії фактич-но сприяли руйнуванню природного середовища, стимулюю-чи розробку нових родовищ, використання енергоємних тех-нологій в економіці й комунальному господарстві, застосуван-ня в сільському господарстві пестицидів, мінеральних добрив;

—        екологізація ціноутворення. Ціноутворення повинне

враховувати рівень екологічної безпеки продукції. Екологічно

чиста продукція має нижчу ціну і краща для споживача в

порівнянні з продукцією, виробництво якої пов’язане з нега-

тивним впливом на навколишнє середовище;

—        створення екологічних фондів. Головна мета формування

екологічних фондів — створення централізованого джерела

фінансування природоохоронних потреб незалежно від дер-

жавного бюджету. Ці фонди відіграють роль підтримуючої

фінансової структури, що доповнює державні витрати на еко-

логічні цілі. Однак у зв’язку з дефіцитом коштів в економіці,

недостачею державних інвестицій екологічні фонди стали ос-

новним джерелом фінансування природоохоронної діяльності

підприємств. Серед основних завдань екологічних фондів —

фінансування й кредитування програм і науково-технічних

проектів, спрямованих на поліпшення якості навколишнього

середовища й забезпечення екологічної безпеки населення,

мобілізація фінансових ресурсів на природоохоронні заходи,

Розділ 8

впровадження екологічно чистих технологій, сприяння еко-логічному вихованню й освіті. Джерелами формування еко-логічних фондів виступають платежі підприємств за викиди, скидання забруднюючих речовин і розміщення відходів, штра-фи за аварійне забруднення, кошти за відшкодування еко-логічного збитку при порушенні природоохоронного законо-давства, добровільні внески. Найбільший внесок у фонди (до 85 %) формується за рахунок платежів за забруднення навко-лишнього середовища;

—        екологічне програмування. Екологічні програми являють собою ув’язані за ресурсами, виконавцями і строками комплек-си заходів, спрямовані на ефективне вирішення екологічних проблем. Залежно від мети реалізація екологічних програм можлива на міжнародному, національному й регіональному рівнях. У реалізації програм значну роль відіграє держава, тому що необхідність швидкої концентрації значних ресурсів, складність проблеми й невизначеність економічної ефектив-ності роблять доцільним використання прямого регулювання при підтримуючій ролі ринкових інструментів;

—        продаж прав на забруднення. Ринок прав на забруднен-ня в Україні активно формується. Одним з найважливіших принципів функціонування цього ринку виступає реалізація права на продаж різного роду викидів і скидань. У випадку введення твердих ставок податків на забруднення в різних державах світу слід очікувати широкого використання торгівлі правами на забруднення між ними, що буде сприятли-во позначатися на охороні навколишнього середовища внаслідок додаткового припливу фінансових ресурсів з розви-нутих країн;

—        система “застава-повернення”. Ця система є одним зі старих і перевірених економічних інструментів із забезпечен-ня екологічної безпеки, і заснована на оплаті покупцем додат-кової вартості товару, що потім повертається до нього назад (повернення порожніх пляшок, повернення витрачених елект-ричних батарейок, різного роду пластикових контейнерів).

 

Даний інструмент дозволяє знизити надходження відходів у навколишнє середовище, у тому числі й токсичних, зберегти значні кошти й ресурси за рахунок утилізації;

— екологічне страхування. Економічним механізмом за-побігання або зм’якшення наслідків аварій є екологічне стра-хування відповідальності підприємств-джерел підвищеного ризику за заподіяння збитків у зв’язку з аварією, техно-логічним збоєм або стихійним лихом, що приводить до забруд-нення навколишнього середовища. Створювані страхові ком-панії дозволяють компенсувати збитки, що утворюються в за-страхованого підприємства й третіх осіб у результаті забруд-нення навколишнього середовища, економічно стимулювати запобігання аварій за рахунок збільшення протиаварійних ви-трат з боку страхової компанії при зменшенні витрат самого страхувальника, підвищити ефективність використання коштів, зосереджених у страхових фондах.

Використання всього спектру інструментів як адміністра-тивного, так і особливо економічного характеру підвищує ефективність державного регулювання в сфері природокорис-тування, і забезпечує досягнення екологічної безпеки регіонального розвитку.