Розділ 5. ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНИМ І СОЦІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ МІСТ 5.1. Основні функції й завдання управління на рівні міських утворень


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 

Загрузка...

До визначення поняття “місто” в різних країнах і в різні часи підходили по-різному. У більшості країн Західної Євро-пи найпоширенішою і офіційно прийнятою ознакою визна-чення міста служила кількісна теорія. Відповідно до цієї теорії “містом називається значне й тривале скупчення людей на порівняно незначній території” [1]. У роботах вітчизняних учених відзначено, що використання лише кількісної теорії для визначення поняття міста недостатньо, тому що місто є од-ночасно й політико-адміністративною, і соціальною, і еко-номічною категорією [6,8,12]. Місто являє собою цілісну про-сторову соціально-економічну систему, що є первинним еле-ментом територіального поділу праці й місцем життєдіяль-ності значної частини населення країни. Міста відіграють виз-начальну роль у поступальному суспільно-економічному роз-витку: удосконалюванні техніки й технології, підвищенні ефективності матеріально-технічної бази людської діяльності; росту професійного й кваліфікаційного рівня працівників; по-силенні участі держави в розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і ролі в міжнародному поділі праці; формуванні по-вноцінної сфери обігу й фінансово-кредитної системи; ство-ренні умов для духовного й творчого розвитку людей.

Механізм управління регіональним розвитком , що сфор-мувався в 30-і рр., коли найважливішим стратегічним завдан-ням було створення важкої промисловості, визначив напрям-ки розвитку багатьох міст і методи управління ними. Принцип пріоритету галузевої системи управління був загальновизна-Розділ 5

ним, а процес управління регіональною економікою носив другорядний, підлеглий характер. Територія розглядалася як сукупність підприємств і матеріальних ресурсів, що виділя-лись на розвиток підприємств. Галузеві матеріальні ресурси використовувалися також і на створення й функціонування об’єктів невиробничої сфери. Основним методом акумуляції коштів для будівництва об’єктів загальнорегіональної інфрас-труктури був метод участі на паях, що представляв собою на-туральний внесок підприємств у будівництво або ремонт об’єктів загальноміського призначення, будівництво житла й установ невиробничої сфери.

До негативних наслідків адміністративно — розподільної системи й пріоритету галузевого управління можна віднести:

—        Хронічне відставання розвитку соціальної інфраструк-тури, кошти на яку виділялися за залишковим принципом.

—        Відсутність комплексності в розвитку територій. В умовах, коли кожна галузь самостійно вирішує питання свого розміщення й масштаби розвитку своїх підприємств, важко го-ворити про збалансованість між різними елементами регіональної економіки й загальнорегіональних ресурсів.

—        Невідповідність між правами, відповідальністю регіональних органів влади й можливостями їхньої реалізації. Це проявлялося у відсутності економічної залежності між ефективністю діяльності виробництв, що розміщаються на те-риторії, і економічними можливостями соціально-економічно-го розвитку цієї території. Завдання й функції органів уп-равління регіонами всіх рангів, включаючи міста, законодавчо перевищували ті реальні можливості, які вони мали у своєму розпорядженні, тому що ключі до розв’язання цих завдань бу-ли в руках керівництва міністерств.

—        Безоплатне використання регіональних ресурсів. Регіональні ресурси: земля, вода, повітря, праця, регіональна інфраструктура у вартість виробленої продукції включалися лише частково й відповідно економічна основа для їхнього відтворення й раціонального використання не створювалася.

 

— Відсутність визначеності у функціях управління на регіональному рівні. Особливістю старої системи управління була невизначеність об’єкта управління, декларація функцій регіональних органів влади й повна відсутність механізму їхньої реалізації. Наприклад, комплексний розвиток території включався в завдання управління регіонів усіх рангів. Однак комплексний план соціально-економічного розвитку являв собою набір галузевих рішень і автоматично не забезпечував досягнення соціальних інтересів розвитку території, так само як і раціонального використання її ресурсів.

Відмова від адміністративно-розподільної системи й пе-рехід до ринкових відносин принципово змінює, насамперед механізм формування матеріально-фінансових ресурсів, що забезпечують процес регіонального відтворення. Управляти містом — це управляти його соціально-економічним розвит-ком і функціонуванням. Економічні й соціальні процеси, що відбуваються в містах, залежать від рішень, прийнятих на всіх рівнях управління: державному, регіональному, міському й на рівні господарських структур. Тому формування концепції уп-равління містом при його переході до економічної са-мостійності вимагає визначення сукупності функцій, здійсню-ваних на міському рівні територіальної системи.

Місто є частиною єдиного народногосподарського ком-плексу, елементом мережі населених місць і одночасно цілісною системою.

Усередині міста можна виділити такі підсистеми:

1.         Містоутворююча база, що включає сукупність розташо-ваних у місті підприємств, установ і організацій різних галузей народного господарства, що визначають функції міста в суспільному поділі праці. Залежно від особливостей міста містоутворююче значення мають промисловість, наука й на-укове обслуговування, підготовка кадрів з вищою й середньою фаховою освітою, санаторно-курортні, оздоровчі установи, ту-ризм та інші види містоутворюючої діяльності.

Демографічна підсистема, що включає населення міста, для якого місто є середовищем проживання. Основними ха-Розділ 5

рактеристиками демографічної підсистеми є статевовікова й соціальна структура населення, кількісний і професійний склад трудових ресурсів.

3.         Ресурсно-екологічна підсистема, що характеризується показниками стану й використання території міста, водних джерел, повітряного басейну, рослинного покриву й т.ін.

4.         Інфраструктурна підсистема, що складається з об’єктів виробничої й соціальної інфраструктури (транспорт, зв’язок, охорона здоров’я, освіта, культураі т.ін.), що забезпечує нор-мальні умови для проживання населення й функціонування об’єктів, розташованих у місті.

5.         Інженерно-планувальна підсистема, що включає різні за виконуваними функціями міські території (житлові, вироб-ничі, комунальні зони), об’єднані в єдине ціле системою за-гальноміських транспортних і інженерних комунікацій.

Взаємозалежне формування містоутворюючої бази, демо-графічної, ресурсно–екологічної, інфраструктурних, інженер-но-планувальної підсистем, що забезпечують ефективну участь міста в суспільному поділі праці й сприятливі умови для проживання населення й функціонування об’єктів у місті, означає його комплексний економічний і соціальний розви-ток. Управління економічним і соціальним розвитком міста здійснюють міські органи влади, до компетенції яких відно-сять функції формування й підтримки середовища життєдіяльності населення, збереження сприятливої еко-номічної обстановки, а також створення нормальних загально-економічних умов для діяльності підприємств і організацій (включаючи розвиток виробничої й ринкової інфраструктур, розробку обґрунтованих нормативів, що визначають взаємодії різних структур, представлених на території міста).

Соціально-економічні функції міської адміністрації в кінцевому рахунку полягають у відтворенні й раціональному використанні регіональних ресурсів і підтримці рівноваги соціальної, економічної й природної систем.

На міські органи влади покладають функції розроблення науково обґрунтованої стратегії соціально-економічного розвитку міста і її реалізації через економічні методи й важелі — економічні нормативи, податкову політику, формування регіональних замовлень, політику пільг, стимулів та ін.

Розвиток системи управління в цілому спрямований на досягнення самофінансування територіальних структур усіх рангів. Тому міська влада не повинна самоусуватися від вико-нання функцій по керівництву основними сферами діяльності міського господарства й соціально-побутової облаштованості. У її завдання входять: прогнозування структури використання праці; прогнозування й оцінка економічної, соціальної й еко-логічної ефективності нових і діючих виробництв; стимулю-вання розвитку інфраструктурних і посередницьких послуг.

Основні завдання, які покликані вирішувати міські органи влади, у широкому змісті пов’язані з благоустроєм території міста й створенням сприятливих умов для життєдіяльності населення й розвитку підприємницьких структур.

Завдання, які покликані вирішувати міські органи влади, можна розділити на шість основних груп:

1.         Раціональне використання міської території й регулю-вання земельних відносин відповідно до земельного законо-давства. У цю групу входять завдання планування раціональ-ного використання території; планування міста; регулювання будівництва громадських і приватних будинків; розвитку жит-лового будівництва; озеленення території міста.

2.         Інженерна облаштованість території міста й розвиток об’єктів загальноміської інфраструктури. Ця група завдань вирішує питання дорожнього будівництва (мости, бруківки, шосе, набережні); розвитку міського транспорту, облаштова-ності вуличного руху; освітлення; електро- і теплопостачання; водопостачання; очищення міста; санітарно-гігієнічної служ-би; готельного господарства.

Соціально-економічні завдання міських органів влади включають регулювання таких процесів, як забезпечення по-треб населення в широкому спектрі соціальних послуг, що виз-начають умови життя людей (розвиток сфери охорони здоРозділ 5

ров’я й профілактики, житлово-комунальне й побутове обслу-говування, торгівля); формування споживчого ринку товарів і послуг, що задовольняють платоспроможний попит населення.

4.         Забезпечення безпеки й прав громадян міста. У завдан-ня цієї групи входить організація судочинства; правоохоронна діяльність; пожежна справа; організація державного контролю за охороною природи й раціональним використанням природ-них ресурсів.

5.         Забезпечення зайнятості населення, що включає ство-рення біржі праці; організацію центра міської служби зайня-тості; організацію громадських робіт.

6.         Створення фінансової бази розвитку міста. Завдання цієї групи включають розроблення міського бюджету, форму-вання позабюджетних фондів для вирішення соціально-еко-номічних завдань розвитку міста; залучення інвестиційних коштів на територію міста шляхом формування сприятливого інвестиційного клімату.

Планування розвитку міст здійснюється на різних галузе-вих і територіальних рівнях. Питання розвитку міст у тій або іншій мірі вирішуються в багатьох передпланових проектно-планувальних і планових документах.

Інформаційно-методичною базою планово-управлінських рішень з розвитку міст є такі передпланові документи, як регіональні комплексні програми НТП, Генеральна схема роз-витку й розміщення продуктивних сил країни, Генеральна схе-ма розселення на території України, регіональні схеми розсе-лення. У них визначаються, насамперед, вимоги до прогноз-них і цільових нормативів та параметрів на рівні народного господарства й регіонів, які, з одного боку, виділяють можливі масштаби економічного й соціального розвитку міст, а з іншо-го, — кількісні характеристики, на досягнення яких повинен бути спрямований розвиток міст.

У проектно-планувальних роботах, насамперед у схемах районного планування й генеральних планів міст, обґрунтову-ються планувальні умови розвитку окремих міст і систем роз     

селення, визначаються перспективи розвитку міста, чи-сельність населення, його планувальна організація, принци-пові рішення з формування інфраструктурної підсистеми, охорони навколишнього середовища й т.ін.

Багато питань розвитку міст визначається на галузевому рівні. Насамперед на галузевому рівні планується розвиток містоутворюючих об’єктів.

До програмних документів відносять програми еко-номічного й соціального розвитку міст. Розробленню програм повинні передувати:

1.         Оцінка досягнутого рівня економічного потенціалу й недоліки в його розвитку.

2.         Характеристика сформованої соціальної структури на-селення міста й основних напрямків її регулювання.

3.         Прогнозна оцінка демографічних, територіальних, вод-них та інших ресурсів міста.

4.         Визначення на перспективний період місця міста в те-риторіальному поділі праці і його ролі у перспективній сис-темі розселення, адміністративно-господарському і культур-но-побутовому обслуговуванні територій, що тяжіють до ньо-го.

5.         Визначення основних напрямків удосконалювання його галузевої структури й міжгалузевих пропорцій.

6.         Етапи здійснення основних напрямків розвитку міста й визначення необхідних розмірів капітальних вкладень.

Програми економічного розвитку повинні забезпечувати:

♦          економічно доцільне підвищення ролі міста в суспільному поділі праці;

♦          створення умов для гармонійного розвитку особис-тості;

♦          раціональне використання трудових, матеріальних, фінансових і природних ресурсів міста, збереження на-вколишнього середовища й поліпшення його стану;

♦          задоволення потреби в інженерному устаткуванні всіх об’єктів, розташованих на території міста.

Розділ 5

При розробленні програми необхідно враховувати спе-цифічні особливості міст: розміри, народногосподарські функції, регіональні умови.

Завдання, зміст і структура програми економічного й соціального розвитку визначаються на основі розмежування функцій між підприємствами, з одного боку, і місцевими рада-ми — з іншого при сполученні інтересів галузевого й тери-торіального розвитку.

Відповідно до компетенції міських рад в області програму-вання можуть бути виділені дві групи об’єктів:

1 група — об’єкти містоутворюючого значення й 2 група — об’єкти обслуговуючого значення, покликані задовольняти потреби міського населення і які забезпечують загальногоспо-дарські умови розвитку об’єктів містоутворюючого значення.

Розвиток галузей містоутворюючого значення планується відповідними міністерствами й відомствами, підприємствами, що мають для цього необхідну інформацію й ресурси з ураху-ванням пропозицій місцевих рад.

Розвиток галузей обслуговуючого значення, використан-ня трудових, територіальних і інших міських ресурсів плану-ються міськими радами.

Програма економічного й соціального розвитку міста включає такі розділи:

I.          Розвиток галузей (об’єктів) народного господарства містоутворюючого значення: промисловість, наука й наукове обслуговування, вузи й середні спеціальні навчальні заклади, транспорт і зв’язок, інші організації й установи містоутворюю-чого значення.

II.        Планування розвитку об’єктів народного господарства обслуговуючого значення: житлове господарство, комунальне господарство, транспорт і зв’язок міського призначення, охо-рона здоров’я, фізкультура й соціальне забезпечення, народна освіта, культура й мистецтво, торгівля й громадське харчуван-ня, служба побуту.

 

III.       Планування раціонального використання ресурсів

міста:

♦          перспективи росту населення й планування викорис-тання трудових ресурсів;

♦          раціональне використання природних ресурсів і охоро-на навколишнього середовища;

♦          використання вторинної сировини;

♦          капітальне будівництво, зведений фінансовий баланс міста.

 

IV.       Планування соціального розвитку й рівня життя насе-лення.

V.        Планування вдосконалювання управління комплек-сним розвитком міста.

При складанні I розділу плану з розвитку галузей (об’єктів) народного господарства містоутворюючого значен-ня проводяться:

♦          узагальнення основних показників проектів програм об’єднань, підприємств і організацій;

♦          аналіз відповідності узагальнених планових показників ресурсам міста й перспективної концепції його розвит-ку, визначеної на передплановій стадії; розроблення й подання у відповідні органи пропозицій за результата-ми розгляду проектів планів об’єднань, підприємств і організацій.

У підрозділі “Промисловість” узагальнюються дані за об-сягами виробництва продукції у вартісному й натуральному вираженнях (за видами продукції, найбільш характерними для даного міста). При аналізі проектів плану звертають увагу на включення заходів зі зміни спеціалізації, концентрації й об’єднання виробництв із однорідною або спорідненою про-дукцією, по виведенню з міста або перепрофілюванню окре-мих виробництв і підприємств, що погіршують умови прожи-вання населення, а також об’єктів, що нераціонально викорис-товують трудові, територіальні й інші ресурси. Якщо виникне потреба, з зазначених та інших питань розробляються пропо      Розділ 5

зиції й повідомляються відповідним підприємствам і ор-ганізаціям.

У підрозділі “Транспорт і зв’язок” показано намічуваний ріст обсягів перевезень різними видами транспорту й найбільш загальні показники роботи підприємств зв’язку. Крім того, розробляються пропозиції, у яких повинна бути звернена увага на взаємодію різних видів транспорту, ув’язу-вання роботи транспорту з діяльністю підприємств і установ міста, відповідність планованого росту вантажообігу транс-портної мережі парку рухомого складу, виведення транзитних потоків вантажів за межі міста.

У підрозділі “Наука й наукове обслуговування” характе-ризується розвиток у планованому періоді наукових установ академічного й галузевого профілю, конструкторських, про-ектних організацій з росту обсягу робіт і чисельності кадрів.

У підрозділі “Вищі й середні спеціальні навчальні закла-ди” відображають такі позиції: чисельність студентів на плано-ваний період, обсяг НДР. При необхідності розробляються пропозиції з будівництва нових, розширення або частковій пе-респеціалізації діючих вищих і середніх спеціальних навчаль-них закладів.

При складанні II розділу програми з розвитку галузей (об’єктів) народного господарства обслуговуючого значення провадяться:

♦          визначення потреби на плановий період в об’єктах і ви-дах обслуговування й пропорцій у їхньому розвитку, доведення зазначених показників до об’єднань, підприємств і організацій відповідних міністерств і відомств для їхнього врахування при підготовці проек-ту програми;

♦          аналіз відповідності проектів планів підприємств і ор-ганізацій з розвитку об’єктів обслуговуючого призна-чення потребам міста й розробленню пропозицій з їхнього коригування;

обґрунтування спільного використання коштів підпри-ємств, установ, що виділяються на житлове, комуналь

не, дорожнє, культурно-побутове будівництво, а також

будівництво об’єктів освіти, охорони здоров’я, торгівлі

й громадського харчування.

Програмами розвитку всіх галузей обслуговуючого зна-

чення передує аналіз рівня розвитку кожної галузі, що вклю-

чає оцінку технічного стану об’єктів і їхнє можливе вибуття

протягом періоду, ступеня забезпеченості жителів різними ви-

дами обслуговування, характеру розподілу установ на тери-

торії міста й районів.

Поряд із зазначеними загальними положеннями з плану-вання галузей обслуговуючого значення при складанні окре-мих підрозділів необхідно враховувати:

♦          у житловому господарстві — обсяг житлового фонду, що підлягає капітальному ремонту, потреби в будинках з різним набором квартир для родинного заселення (на основі аналізу соціально-демографічного складу осіб, забезпечуваних житловим фондом у планованому періоді);

♦          у комунальному господарстві — вирішення проблем ге-нерального плану міста й необхідність реалізації спеціально виконаних на його основі схем за окремими видами інженерного устаткування й транспорту (схеми газо,- тепло-, водопостачання й каналізації). Розроб-лення даного підрозділу повинне здійснюватися в тісному ув’язуванні з оцінкою раціонального викорис-тання природних ресурсів і охорони навколишнього се-редовища;

♦          у охороні здоров’я — необхідність надання спеціалізо-ваної допомоги, доцільність кооперації коштів і ре-сурсів невеликих підприємств та організацій міста для створення будинків відпочинку, піонерських таборів, профілакторіїв.

Джерелами коштів для фінансування витрат на утриман-ня і розвиток міста є бюджет міста, кошти підприємств і дохо-ди населення. Ці кошти в сумі утворять потенціал самофінанРозділ 5

сування; це означає, що всі витрати на утримання і розвиток міста, з яких би джерел вони не надходили, повинні бути “за-робленими”, тобто в остаточному підсумку покриватися част-кою доходів від господарської діяльності в місті. Якщо цих коштів недостатньо для реалізації наміченої стратегії розвитку міста, тоді можуть бути залучені додаткові зовнішні кошти, наприклад, кредити банків, позикові кошти, дотації вищестоя-щих бюджетів, кошти зовнішніх інвесторів, що бажають розмістити в місті нові виробництва й виплатити відповідні суми за право користування ресурсами міста й т.ін. (мал.6).

 

            Джерела коштів для

фінансування утримання і

розвитку міста                      

                                                                      

                                                                                             

Бюджет міста            Кошти підприємств  Кошти населення     Власні прибутки

підприємств і

соціальної

сфери  Кредити банків         Зовнішні інвестиції

'           '                       tt          1

Потенціал самофінансування («зароблений» прибуток) Залучені засоби

Мал. 6. Модель формування коштів для фінансування витрат на утримання і розвиток міста.

Важливим елементом у системі джерел самофінансування є бюджет міста. Він формується, головним чином, за рахунок податку на доходи підприємств і організацій всіх форм влас-ності, податку на додану вартість, прибуткового податку з на-селення. Таким чином, збільшення бюджету залежить від зро-стання доходів населення й прибутку підприємств, а також від підвищення ефективності використання територіальних ре-сурсів і підприємницької діяльності.

 

Другою складовою потенціалу самофінансування є дохо-ди населення, що включають як заробітну плату по всіх галу-зях народного господарства, так і доходи непрацюючого насе-лення (пенсіонерів, студентів, непрацюючих жінок, що догля-дають за дітьми, самотніх матерів, що доглядають за дітьми з 6 до 16 років, дітьми з 0 до 16 років та інших категорій).

Частина повних доходів використається населенням на поточне споживання, а частина доходів (нагромадження) мо-жуть бути спрямовані на викуп і будівництво житла, оплату послуг охорони здоров’я й освіти підвищеної якості. Досить масштабними можуть виявитися інвестиції населення, пов’язані із приватизацією місцевого, насамперед житлово-ко-мунального господарства, торгівлі, громадського харчування й ін. Ці кошти населення замінять бюджетні кошти, визволивши їх для інші цілі. Обсяги реального внеску населення в по-тенціал самофінансування міста визначаються загальним об-сягом поточних доходів населення й сумою наявних заощад-жень, кон’юнктурою ринку товарів повсякденного попиту й послуг, умовами, на яких будуть здійснюватися приватизація місцевого господарства й функціонування платної частини освіти й охорони здоров’я.

Третьою складовою частиною потенціалу самофінансуван-ня є кошти підприємств, розташованих на міській території.

Кошти на утримання і розвиток міста надходять від підприємств за трьома основними напрямками: по-перше, підприємства оплачують витрати на утримання об’єктів соціальної сфери й інженерної інфраструктури, що перебува-ють у власності (на балансі) підприємства й добровільно бе-руть участь у фінансуванні комунальних об’єктів, наприклад, шкіл, лікарень, дитячих будинків, міського транспорту й т.ін. По-друге, підприємства направляють свої кошти на будівництво нових соціальних об’єктів, що перебувають або у власності підприємства, або в комунальній чи спільній акціонерній власності, і, по-третє, через систему податків кош-ти підприємств надходять у міський бюджет.

Розділ 5

При цьому слід зазначити, що фінансовий внесок підприємств на утримання і розвиток міста як в абсолютних величинах, так і на одиницю територіальних ресурсів — на 100 працівників, на 1 га займаній площі, на 1 т викидів в атмосфе-ру — нерівномірний. Розрахунок фінансового внеску підприємств на одиницю територіальних ресурсів дозволяє виділити групи підприємств, з погляду територіального само-врядування, що є найбільш й найменш ефективними і що да-ють місту найбільшу й найменшу віддачу. З погляду розвитку міста й участі в цьому розвитку підприємств показник пито-мого фінансового внеску об’єктивно відображає ефективність використання територіальних ресурсів.

Цей показник менш реагує на галузеву специфіку ціноу-творення й рентабельність виробництва й тому придатний для міжгалузевих порівнянь. Тому показник питомого фінансово-го внеску може бути використаний як визначальний орієнтир при укладенні договорів на використання міських ресурсів то-му або іншому підприємству, наданні йому з боку міста пільг, знижок з податків, додаткових соціальних послуг трудящим.

Завдання міськради полягає в тому, щоб максимально ви-користати потенціал самофінансування для реалізації вироб-леної стратегії розвитку міста, а також залучити зовнішні дже-рела — кредити, дотації й цільові кошти вищестоящих бюд-жетів. Вирішуючи це завдання, важливо опиратися на стра-тегію поєднання різних джерел коштів, уникати надцент-ралізації коштів у бюджеті міста, залишити підприємствам і населенню простір для самостійних рішень, створивши їм дійові стимули до участі у фінансуванні міста.

Інструментом узгодження інтересів соціального розвитку міста з економічними інтересами підприємств можуть стати знижки з податків і пільги за платежами. Наданням знижок і пільг підприємству міськрада визнає його внесок в утримання і розвиток міста, дотримання ним територіальних інтересів, підтверджує його необхідність, профільність. Підприємство, одержуючи пільги за платежами, по-перше, забезпечує додат

кові кошти для розвитку виробництва, поліпшення еко-логічних параметрів, а також надходження у фонд споживан-ня; по-друге, переконується в погодженості своєї науково-технічної й соціальної політики з концепцією розвитку тери-торії. Система знижок є інструментом ефективного саморегу-лювання дохідної частини бюджету міста, тому що дозволяє місту самостійно визначати необхідний ступінь централізації коштів підприємств у бюджеті міста, ураховувати економічне становище підприємств. Так, міськвиконком може надати знижки підприємствам, що перебувають у важкому фінансо-вому становищі, але необхідних місту (міськмолокозавод, за-вод продтоварів, ТЕЦ і т.ін.).

З іншого боку, підприємствам одноразово або на якийсь строк можуть бути надані знижки й пільги, якщо їхній рівень внеску вищий за середній рівень усіх підприємств, які вжива-ють дійових заходів до розв’язання проблем розвитку міста.

Система знижок повинна бути гнучкою і такою, що може оперативно перебудовуватися відповідно до зміни критеріїв і пріоритетів розвитку міста, у кількісному вимірі тісно пов’яза-на з потенціалом самофінансування.

Проводячи активну фінансову політику, міськрада повинна створити такі умови, щоб у підприємств, населення, зовнішніх інвесторів була зацікавленість у тій або іншій формі вкладати кошти у фінансування міста. Від активності й уміння Ради зале-жить ступінь використання потенціалу самофінансування й масштаби залучення зовнішніх джерел, що виявиться в розмірі надходження з таких джерел, як: 1) доходи від експлуатації міської інфраструктури; 2) доходи від здачі в оренду й продажу комунальної власності; 3) доходи від продажу й здачі в оренду земельних ділянок, експлуатації міських територіальних ре-сурсів; 4) кошти, отримані від підприємств і населення на ініційовані міськрадою заходи; 5) одержання від вищестоящих бюджетів цільових коштів на заходи, обґрунтовані Радою, й ін.

Для визначення орієнтирів фінансової політики міста найбільше значення має співвідношення між зовнішніми й

Розділ 5

внутрішніми джерелами, а також між коштами підприємств, населення й бюджету.

Можна сформулювати три можливі стратегії фінансової політики міста:

1)         опора на кошти бюджету міста, утворені відповідно до законодавства України, і залучення додаткових коштів підприємств тільки в обсязі коштів, уже використовуваних для утримання відомчої соціальної сфери;

2)         більше активне залучення додаткових коштів підприємств, що мають високий економічний потенціал, при цьому форма залучення коштів може бути різною — від мобілізації цих коштів у загальноміські позабюджетні фонди до власних витрат підприємств, наприклад, на будівництво або утримання житла своїм працівникам, заводську медицину й т.ін.;

3)         стратегія, що припускає мобілізацію на розвиток міста додаткових коштів населення.

Останнє може також досягатися різними шляхами — від скасування дотацій та відповідно зростання плати за окремі послуги (житло, транспорт і т.ін.) до збільшення вартості жит-ла, призначеного для приватизації. Певна, причому значна, ча-стка житла повинна будуватися для безкоштовного або зі значною знижкою надання малозабезпеченим і багатодітним родинам, інвалідам та іншим соціально незахищеним жителям міста. Прийняті стратегії повністю відповідають тенденціям соціально-економічної перебудови нашого суспільства, а та-кож правам міста реалізовувати різні, виходячи з місцевої спе-цифіки й реалій, шляхи розвитку й залучення джерел коштів. Опора тільки на міські бюджетні кошти недостатня для одер-жання мінімально необхідних темпів розвитку соціальної інфраструктури.

Необхідна мобілізація додаткових коштів підприємств і населення; масштабність використання міськрадою еко-номічного інструменту управління у вигляді знижок з податку на дохід підприємств і кооперативів у місцевий бюджет; мас

штаби щорічної здачі в оренду й продажу комунальної влас-ності, залучення зовнішніх коштів і позик.

В умовах фінансової самостійності важливе значення має визначення фінансових потреб для утримання й розвитку га-лузей соціального обслуговування населення, інженерних ко-мунікацій та інших видів міського господарства, необхідних для нормального функціонування. Власне кажучи, раніше за-вдання визначення обсягу потрібних витрат на розвиток міста не ставилося на порядок денний, тому що фінансування різних об’єктів міста, їхнього розвитку й відтворення здійсню-валося безліччю міністерств, відомств, установ територіально-го управління різних рівнів. Скоординувати й тим більше підпорядкувати всі ці ресурси єдиній меті — забезпеченню гідних умов життєдіяльності городян — не вдавалося, незва-жаючи на введення різних новацій у систему територіального планування й управління. У значній мірі це пов’язано з таки-ми моментами:

♦          крайньою обмеженістю коштів на соціальні цілі й містообслуговуючі галузі в державному бюджеті країни;

♦          недостатнім ступенем самоврядування міста, тобто не-повною підпорядкованістю місту основних об’єктів га-лузей обслуговування;

♦          відсутністю належного почуття хазяїна й відповідаль-ності за закріплення за містом об’єктів соціальної сфе-ри, що є не комунальною, а загальнодержавною власністю;

♦          відсутністю у міста права маневрування в часі й між га-лузями соціальної сфери коштами розвитку й утриман-ня міста через їх тверду цільову спрямованість, обумов-леною вищестоящими державними органами.

В умовах посилення фінансових важелів управління в на-родному господарстві уявляється правомірним як критерій ступеня самоврядування містом прийняти питому вагу фінан-сування міським бюджетом поточних дотаційних витрат на утРозділ 5

римання об’єктів соціальної сфери, що перебувають у місті. Аналіз усіх джерел поточного фінансування соціального ком-плексу міста дозволяє встановити його ступінь самоврядуван-ня. При цьому по різних галузях соціальної сфери ця величи-на істотно варіюється. Так, співвідношення відомчих і бюд-жетних витрат в охороні здоров’я становить 1,2% і 98,8%, у на-родній освіті відповідно 30% і 70%.

Якщо відносно житлово-комунального господарства висо-кий відсоток позабюджетних коштів можна пояснити тим, що значна частина житла перебуває у віданні підприємств і насе-лення, що цілком припустимо й навіть перспективно, то об’єкти, наприклад, фізкультури і спорту, що перебувають у власності підприємств або обласних й республіканських ор-ганів, навряд чи можуть забезпечити городянам якісне задово-лення їхніх культурних потреб і тим більше управління ком-плексним розвитком цієї сфери.

Якщо взяти показник ступеня самоврядування на озб-роєння в якості управлінського, то надалі по ньому можна бу-де відслідковувати зрушення в переході міста до самовряду-вання й самофінансування. Так, під час формування кому-нальної власності й зміцнення бюджету ступінь самовряду-вання повинен підвищитися.

Щоб порівняти можливості економіки міста з необхідними витратами на його утримання, виконують різноманітні про-гнозні розрахунки витрат на розвиток і утримання соціальної сфери міста. При наявності таких прогнозів у процесі обґрунту-вання рішень і розвитку міста вирішується нібито зворотнє за-вдання — вибір варіанта розвитку, що буде посильний місту.

При розрахунку прогнозу потрібних витрат ураховуються такі тенденції:

а) тенденції розвитку самих соціальних потреб, що вира-жаються в соціальних нормативах; б) тенденції зміни обсягу потреб, обумовлені ростом населення; в) тенденції зміни вар-тості будівництва й загального подорожчання ресурсів у зв’яз-ку з інфляцією.

 

Слід зазначити, що розроблення прогнозів, покликаних виявити соціальні цілі й зробити їх реальними за економічни-ми можливостями, здійснюється в умовах політичної, еко-номічної й соціальної ситуації, що швидко змінюється в місті й у країні в цілому. Ця обставина визначає вибір факторного методу прогнозування як більш достовірного у порівнянні з екстраполяційним. Як основні фактори при прогнозі капіталь-них вкладень і поточних витрат на утримання соціальної сфе-ри приймають: нормативи забезпеченості населення соціаль-ними об’єктами й соціальними послугами, динаміку росту чи-сельності населення, швидкість ліквідації відставання від нор-мативів, зростання потужності галузей соціальної сфери, інфляцію.

Активна роль міськради в розвитку міста повинна прояв-лятися, зокрема, у ступені використання потенціалу са-мофінансування міста. І якщо потенціал розглядається як ко-шти, “зароблені” містом у цілому, то ступінь його використан-ня — як обсяг залучення додаткових, зовнішніх джерел — є ре-зультатом організаційно-управлінських зусиль міської влади, їхнього вміння організувати діяльність місцевого господарст-ва, вигідно розпорядитися територіальними ресурсами, ре-алізувати вільні кошти підприємств і населення.

Модель утворення й витрати коштів на розвиток соціаль-ної сфери міста в ринкових умовах несе в собі ідею тісної взаємодії в трикутнику: міськрада-підприємство-населення, ґрунтується на власних ресурсах й ініціативі та дозволяє ре-ально оцінити, скільки місто виробляє, скільки коштів витра-чає на забезпечення умов життєдіяльності городян, скільки й з яких джерел варто залучити додаткові ресурси.