3.2. Принципи й методи регіонального управління


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 

Загрузка...

Управління регіоном — це управління його розвитком і функціонуванням. Специфіка регіонального управління за-ключається в тому, що воно відрізняється від усіх інших видів управління на адміністративній території й виражається інте-грованою функцією галузевого, державного, місцевого (само-врядування) і міжгалузевого управління.

Управління регіоном опирається на розуміння того, що: а) регіон має складну структуру; б) складені елементи регіональ

ної системи вимагають для свого управління розробки спе-цифічного механізму управління; в) ці механізми повинні бу-ти взаємно несуперечливі. Управління на регіональному рівні опирається на певну систему методологічних принципів [4].

1.         Принцип цільового управління. Ціль управління випли-ває з інтересів, властивих об’єкту управління. Тому що об’єктом управління є регіон, то його інтереси визначаються інтересами населення, що проживає на його території (ма-теріальне благополуччя, можливість духовного розвитку, фізичне здоров’я й загальний високий рівень якості життя). При цьому мета розвитку регіону повинна бути кількісно виз-наченою, конкретною й проранжированою за строками досяг-нення.

2.         Принцип використання регіональних переваг у тери-торіальному розподілі праці. Суть його полягає в тому, що си-стема управління регіональним розвитком повинна забезпечу-вати використання природно-кліматичних і соціально-еко-номічних переваг регіону в територіальному розподілу праці й у той самий час сприяти комплексному розвитку регіональної економіки. Дія цього принципу проявляється в активізації факторів використання можливостей, породжуваних тери-торіальною близькістю промислових підприємств. Це дає, по-перше, агломераційний ефект при будівництві й реконст-рукції, що виникає за рахунок економії при створенні й ек-сплуатації міжгалузевих виробництв загального користуван-ня. По-друге, територіальна близькість є передумовою ство-рення й експлуатації міжгалузевих виробництв, що спеціалізуються на обслуговуванні всієї промисловості регіону незалежно від її відомчої підпорядкованості. Ефект у цьому випадку виникає в силу спеціалізації й кооперації, що дозволяє виробляти дану продукцію з меншими витратами, ніж при роздробленому, дрібному виробництві. Аналогічним буде ефект при організації кооперування й комплексування виробництва на території регіону, що дозволяє повніше вико-ристати відходи, заощаджувати на транспортних витратах.

Розділ 3

Система управління регіоном повинна забезпечувати ефективне використання комплексу регіональних ресурсів — трудових, паливно-енергетичних, матеріально-сировинних, економіко-географічних, земельних, кліматичних, біологічних і т.ін. — як шляхом росту ефективності їхнього використання в кожній з галузей, так і шляхом внутрірегіонального перероз-поділу на користь виробництв, що використають їх найбільш ефективно. Росту народногосподарського ефекту сприяє роз-ширення споживання щодо дешевих і надлишкових регіональ-них ресурсів. При цьому ефект виникає за рахунок економії у порівнянні з використанням цих ресурсів в інших регіонах, де вони більше дефіцитні або дорогі.

3.         Принцип поєднання інтересів усіх структур, що бе-руть участь у процесі регіонального відтворення. Цей принцип відображає наявність власних інтересів у кожній структурі й припускає наявність об’єктивних протиріч між ними. Головна вимога до механізму управління суспільним відтворенням — створення таких умов діяльності, при яких досягався б певний баланс інтересів всіх структур, взаємодіючих у процесі регіонального відтворення.

4.         Принцип економічної самостійності характеризує не тільки відсутність директивного втручання держави в справи регіонів. Він відображає визнання різних форм власності й економічної самостійності всіх власників. Крім того, еко-номічна самостійність означає необхідність чіткого розподілу повноважень і функцій управління між різними рівнями вла-ди й створення фінансово-економічних умов для їхньої ре-алізації.

 

5.         Принцип самофінансування означає, що розвиток регіону повинен здійснюватися, насамперед, за рахунок до-ходів, що утворяться на самій території.

6.         Залежність між ефективністю економічного розвитку регіональної економіки й формуванням ресурсної бази соціаль-ного й загальноекономічного розвитку регіону. Відповідно до цього принципу повинні бути враховані й задіяні економічні

           

інтереси, що стимулюють розвиток економіки й зростання її ефективності.

7. Принцип відповідальності за реалізацію функцій уп-равління, що представляє суть і зміст управління на рівні регіону даного рангу.

Реалізація всієї системи принципів дозволить створити передумови для формування надійної й стійкої системи уп-равління. Усі ці принципи повинні бути покладені, насампе-ред, в основу законодавчих і нормативно-правових актів, що створюють контури системи управління регіональною еко-номікою й визначать вибір конкретних інструментів і важелів механізму управління.

Форми й методи управління соціально-економічними процесами на регіональному рівні визначаються, з одного бо-ку, загальнодержавною економічною політикою, а з іншого, — регіональною політикою, що враховує особливості розвитку регіонів. У наукових працях економістів-регіоналістів [4,5,6,7,8,9] аналізуються найрізноманітніші методи уп-равління регіональною економікою. Залежно від ознак, покла-дених в основу класифікації, виділяють такі групи методів уп-равління:

1.         За характером впливу на ринкові процеси — прямі й не-прямі.

2.         За широтою впливу — загальноекономічні й селек-тивні.

3.         За каналами впливу — економічні й адміністративні.

4.         За політикою дії і формами реалізації — податкові, бю-джетні, кредитно-грошові, цінові, антимонопольні, зовнішньо-економічні, інституціональні.

Основні форми прямого впливу на розвиток економіки регіону включають:

♦          розробку планів і прогнозів;

♦          бюджетне фінансування економічних і соціальних цільових програм, інвестиційних проектів;

♦          розміщення на підприємствах регіону замовлень для загальнорегіональних потреб;

Розділ 3

♦          надання субвенцій для окремих підприємств, що пра-цюють у складних соціально-економічних умовах;

♦          здійснення націоналізації або приватизації підприємств і т.ін.

До форм непрямого впливу на процеси економічного роз-витку регіону відносяться:

♦          створення умов для залучення з інших регіонів

і з-за кордону інвестицій для реалізації завдань регіонального розвитку;

♦          компенсація додаткових витрат, які ті або

інші господарюючі суб’єкти зазнають при вирішенні регіональних проблем;

♦          надання податкових пільг підприємствам, що викону-ють соціальні функції;

♦          введення диференційованих норм амортизації для при-скорення технічної реконструкції й модернізації вироб-ництва;

♦          регулювання цін на продукцію держсектора, підпри-ємств-монополістів, на соціальнозначущі товари й т. ін.

Регіональні органи управління залежно від необхідної ши-роти впливу на соціально-економічні процеси можуть викори-стовувати загальноекономічні або селективні методи керуван-ня. При цьому на основі загальноекономічних методів (бюд-жетно-фінансових, цінових, кредитно-грошових й ін.) забезпе-чується вплив на всіх суб’єктів економіки регіону, а селек-тивні методи носять цілеспрямований, вибірковий характер і забезпечують вплив на окремі групи суб’єктів (наприклад, ре-гулювання ставок різних місцевих податків і зборів, що мають цільове призначення).

У системі методів управління соціально-економічним роз-витком регіону важливе значення має вибір оптимального поєднання адміністративних і економічних методів.

Адміністративні методи управління економікою регіону базуються на властивих регіональній системі відносинах вла-ди й підпорядкування. Регіональні органи, наділені владою,

           

здійснюють адміністративну діяльність, завдання якої полягає в координації напрямків діяльності господарюючих суб’єктів регіону. Адміністративні методи дозволяють забезпечити ре-алізацію загальнорегіональних інтересів (інтересів регіональ-ної системи як єдиного цілого), перевагу цих інтересів над інтересами окремих суб’єктів регіональної економіки.

Адміністративні методи управління здійснюються у формі:

♦          прямих адміністративних розпоряджень, постанов, що мають обов’язковий характер, адресованих суб’єктам регіональної економіки, що впливають на конкретно сформовану ситуацію;

♦          установлення правил, що регулюють діяльність функціонуючих у регіоні підприємств і організацій різних форм власності (нормативне регулювання);

♦          розробки рекомендацій, а також впливу, здійснюваного за допомогою контролю (наприклад фінансово-бюджетно-го) і нагляду (наприклад нагляду за дотриманням держав-них стандартів).

В основі адміністративних методів лежить дотримання обов’язковості виконання приписів, а також можливість засто-сування примусу відносно окремих підприємств, що порушу-ють установлені правила.

Регіональні органи управління наділені правом викорис-тання широкого набору адміністративних методів управління, що впливають як на діяльність окремих підприємств і ор-ганізацій, так і на регіональну економіку в цілому. До адміністративних методів управління належать:

♦          визначення умов придбання, створення, перетворення об’єктів муніципальної власності;

♦          затвердження переліку об’єктів муніципальної влас-ності, придбання, створення й перетворення яких вима-гає згоди місцевої адміністрації;

♦          визначення умов і порядку роздержавлення й привати-зації муніципальних підприємств;

            Розділ 3

♦          установлення порядку й умов створення або перетворен-ня об’єктів інфраструктури, розміщення їх на території;

♦          визначення порядку державної реєстрації комерційних організацій;

♦          установлення порядку ліцензування окремих видів діяльності;

♦          визначення правил користування природними ресурса-ми, припинення діяльності підприємств у випадку по-рушення екологічних, санітарних, будівельних норм;

♦          визначення порядку надання й вилучення земельних ділянок;

♦          розміщення підприємств різних форм власності на те-риторії.

Серед методів адміністративного керування найбільш діючими є:

♦          обмеження масштабів і сфер діяльності окремих вироб-ників (обмеження виробництва певних видів товарів, обмеження частки окремого виробника на ринку);

♦          пряма участь у діяльності підприємств (пряма участь у розробці проектів і фінансуванні, втручання в уп-равління у випадку, якщо держава володіє контроль-ним пакетом акцій);

♦          участь у формуванні попиту на окремі види товарів (держзакупівлі, прямі субсидії й субвенції виробникам, пряме фінансування розробок нових видів товарів).

За допомогою адміністративних методів регіональні орга-ни можуть здійснювати управління й регулювання процесів приватизації, формування й розвиток муніципальних підприємств і організацій, розміщення нових підприємств на території регіону, залучення іноземного капіталу, використан-ня регіональних природних ресурсів, а також соціальних про-цесів. Адміністративні методи повинні використовуватися в комплексі з економічними методами, оптимальне сполучення з якими в єдиній системі може забезпечити нормальне функціонування економіки регіону.

 

Основні відмітні риси адміністративних і економічних ме-тодів управління економікою регіону полягають в наступному.

Адміністративні методи засновані на конкретно-адресних завданнях, орієнтованих на досягнення цілей системи шляхом формування її чіткої структури, створення умов для прийнят-тя й реалізації управлінських рішень. Вони виражають пря-мий вплив на керовані об’єкти, маючи на меті переважно інте-реси органу управління. Основна частка відповідальності за прийняття рішення лягає на орган управління, права керова-них об’єктів можуть бути обмежені. Адміністративні розпоря-дження, як правило, однозначні, вимагають обов’язкового ви-конання, не допускають істотних відхилень від розпоряджень. На відміну від адміністративних економічні методи базуються на загальних правилах поведінки, вибору варіантів еко-номічної стратегії. Вони впливають на об’єкти управління, ураховують економічні інтереси підприємств різних форм власності. Економічні методи припускають повну са-мостійність суб’єктів економіки регіону при високій відповідальності за вжиті дії і їхні наслідки, спонукують суб’єкти до підготовки альтернативних рішень і вибору опти-мального з погляду інтересів кожного суб’єкта й з урахуван-ням припустимого економічного ризику. Сутність еко-номічних методів полягає в тому, щоб шляхом непрямого впливу на економічні інтереси суб’єктів економіки регіону за допомогою таких інструментів, як податки, кредити, суб-венціїтощо, створювати механізми їхньої орієнтації на ефек-тивний режим функціонування регіональної економіки по можливості без прямого втручання органів управління, але у встановлених цими органами рамках. Економічні методи уп-равління засновані на використанні системи стимулів, що пе-редбачають економічну зацікавленість і відповідальність підприємств та організацій регіону за наслідки прийнятих рішень й спонукають підприємства брати участь у виконанні завдань комплексного соціально-економічного розвитку регіону.

            Розділ 3

До інших економічних методів управління належать:

♦          регулювання цін і тарифів на певні види товарів та по-слуг (стримування цін на сировину, енергоносії, дворівневі ціни для виробників і споживачів);

♦          стимулювання збільшення пропозицій певних видів то-варів (надання пільг виробникові, дотації на оплату спожива-них ресурсів, дозвіл прискореної амортизації, зниження ста-вок або повне звільнення від податків, дозвіл на утворення не-оподатковуваних страхових фондів, допомога в підготовці персоналу);

♦          стимулювання інвестиційної діяльності виробників (державні гарантії під кредити комерційних банків, надання на пільгових умовах в оренду або продаж із знижкою об’єктів державної власності — ділянок землі й виробничих фондів, за-безпечення вільного доступу до державних патентів та іншої науково-технічної інформації, створення спеціальних регіональних фондів для переспеціалізації виробництва, спри-яння створенню різних форм взаємодії науки з вироб-ництвом);

♦          стимулювання обмеження попиту на окремі види про-дукції (регулювання цін, зняття пільг за цими товарами).