2.2. Державне регулювання регіонального розвитку


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 

Загрузка...

Механізм управління процесом соціально-економічного розвитку регіону визначається системою важелів, що викори-стовується як на державному, так і на регіональному й місце-вому рівнях для формування економічного простору, що роз-вивається за законами ринкової економіки. Важелі цього ме-ханізму повинні, з одного боку, сприяти формуванню ринко-вої системи як більше сприятливої для розвитку економіки, забезпечувати ріст ефективності виробництва.

З іншого боку, ринок не тільки не в змозі вирішити більшість регіональних соціальних і екологічних проблем, а й сприяє їхньому поглибленню, тому важелі механізму уп-равління повинні обмежувати розвиток ринкових відносин при рішенні тих проблем, які не можуть вирішуватися за допо-могою ринку. Державне регулювання не слід ототожнювати з адміністративно-розподільними відносинами. Механізм дер-жавного регулювання настільки правомірний, наскільки зберігаються за державою функції управління економічними процесами й, зокрема, функція формування й зміцнення рин-кового простору країни і її ефективне включення у світову економіку.

У регіональній економіці виділяється ряд механізмів уп-равління процесами соціально-економічного розвитку регіону [7, 12].

1. Механізм, заснований на використанні важелів саморе-гулювання. У цьому випадку головна функція держави поля-гає в тому, щоб визначити економіко-правові умови діяльності для всіх суб’єктів ринкових відносин, самі ж відносини регу-люються ринком.

Розділ 2

2.         Механізм державного регулювання. У цьому випадку функції держави значно ширші, вони не обмежуються лише областю законодавства, а включають участь держави у всіх фа-зах відтворювального процесу.

3.         Механізм стихійного регулювання, що характери-зується як пасивною роллю держави в управлінні ринковою системою, так і відсутністю передумов для використання ва-желів саморегулювання. Результатом використання цього ме-ханізму може бути поглиблення економічної кризи, посилен-ня розбалансованості ринкової системи, гіперінфляція й т. ін.

Тому в умовах становлення ринкових відносин успішною передумовою соціально-економічного розвитку регіонів є збе-реження державного регулювання. Державне регулювання ви-користається в інтересах усього суспільства як для активізації потрібної йому діяльності, так і для обмеження небажаних її форм.

Регіональна політика становить методологічну основу си-стеми державного регулювання регіонального розвитку.

Державне регулювання регіонального розвитку — це ціле-спрямована діяльність держави в особі відповідних законодав-чих, виконавчих і контролюючих органів, які за допомогою си-стеми різних підходів і методів забезпечують досягнення по-ставленої мети й вирішення намічених економічних і соціаль-них завдань, що відображають конкретний етап розвитку регіональної економіки [8]. Державне регулювання регіональ-ного розвитку являє собою систему, що характеризується ря-дом аспектів, серед яких:

♦ методологічний, що представляє державне регулюван-ня регіонального розвитку як сукупність принципів, форм, підходів і методів, використовуваних у процесі регіонального управління. Саме методологічна обґрун-тованість державного регулювання економіки регіонів забезпечує дієвість заходів регулювання, спрямованих на досягнення поставлених цілей;

 

♦          організаційний, що забезпечує єдність розгляду техніко-економічних, соціальних і екологічних відно-син у процесі розвитку регіону через функції органів управління;

♦          соціально-економічний, що забезпечує аналіз регіональної системи на основі існуючих форм влас-ності й перспективного економічного потенціалу тери-торії [8].

Будучи найважливішою складовою частиною управління соціально-економічним розвитком, державне регулювання регіонального розвитку ґрунтується на специфічних зако-номірностях розміщення продуктивних сил, тому що саме за-кономірності розміщення продуктивних сил визначають відносини між продуктивними силами й територією. Найваж-ливішу роль відіграють такі закономірності, як:

♦          комплексний розвиток господарства регіонів, що при-пускає поєднання галузей ринкової спеціалізації, які мають за-гальнодержавне значення, галузей, що доповнюють тери-торіальний комплекс, а також інфраструктурних галузей. За-вданням регулювання у цьому випадку виступає забезпечення пропорційного розвитку всіх трьох груп галузей, зміцнення зв’язків між ними;

♦          вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, що являє собою постійне й перспективне завдання державного регулювання регіонального розвитку. Наявність природно-географічних, історичних, економічних, соціально-демографічних розходжень регіонів сприяє формуванню спе-цифічних умов їхнього самозабезпечення. Тому головними орієнтирами процесу вдосконалювання регіонального розвит-ку повинно бути врахування специфіки регіонів у здійсненні структурної, фінансової, соціальної, зовнішньоекономічної політики в умовах ринкових перетворень;

♦          територіальний поділ праці між регіонами й у їхніх ме-жах. Раціональний територіальний поділ праці між регіонами

            Розділ 2

є необхідною умовою територіального розвитку в умовах рин-кової економіки. Державне регулювання регіонального роз-витку повинне враховувати ринкову спеціалізацію держави й існування міждержавного й внутрішньодержавного обміну. На сучасному етапі економічного розвитку в умовах станов-лення ринкових відносин особливо важливе подальше вдоско-налювання розподілу праці між регіонами шляхом об’єднання й узгодження їхніх трудових зусиль і правильного сполучення з інтересами держави.

Державне регулювання регіонального розвитку вирішує такі завдання:

♦          структурну перебудову економіки регіонів на основі визначення соціально-економічних, науково-технічних, екологічних і демографічних пріоритетів;

♦          реконструкцію економіки промислових регіонів і вели-ких міських агломерацій, модернізацію їхньої інфраст-руктури, оздоровлення екологічної ситуації;

♦          подолання відставання окремих регіонів за рівнем і якістю життя населення;

♦          стимулювання розвитку експортних і імпортозамінюю-чих регіональних виробництв, що мають для цього найбільш сприятливі умови;

♦          розвиток міжрегіональних і регіональних інфраструк-турних систем, що стимулюють регіональні структурні зрушення й забезпечують ефективність регіональної економіки;

♦          забезпечення повного й збалансованого використання природно-ресурсного потенціалу регіонів;

♦          розвиток найбільш ефективних галузей виробничої й соціальної сфери регіонів з урахуванням загальнодер-жавних інтересів;

♦          підвищення рівня добробуту населення й поліпшення демографічної ситуації;

♦          удосконалювання розвитку регіональної й міжрегіональної інфраструктури;

 

♦          поліпшення стану навколишнього середовища й збере-ження генетичного фонду живої природи;

♦          забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів [9].

Об’єктами державного регулювання регіонального роз-витку виступають численні і якісно різні таксономічні одиниці державного, регіонального й муніципального рівнів. Су-купність таксономічних одиниць являє собою єдину складну систему територіальної організації господарства, що формує основу регіонального управління економікою. У регіонах створюється весь комплекс умов життєдіяльності населення, здійснюється відтворення трудових ресурсів, визначаються пропорції між секторами й галузями економіки. У межах регіонів перетинаються загальнодержавні, галузеві, місцеві інтереси, узгодження яких є однією з найбільш складних про-блем суспільного розвитку.

Серед суб’єктів державного регулювання регіонального розвитку варто виділити органи державної влади, представ-ницькі органи й органи місцевого самоврядування. Основним засобом реалізації державної регіональної політики виступає управління — цілі, завдання й методи якого визначаються на ос-нові загальноприйнятих принципів розвитку продуктивних сил і особливостей розвитку окремих галузей господарства [11].

Регіональний розвиток базується на існуванні механізму, в основі якого наявні протиріччя — внутрішнє і зовнішнє, які відіграють роль пружини зростання.

Основне зовнішнє протиріччя регіонального розвитку це протиріччя між центром і регіонами. Однак це протиріччя діалектичне, і в певних умовах виконує або роль найваж-ливішого важеля розвитку, або фактора серйозного гальму-вання. В умовах, коли протиріччя регіону й держави приво-дить до мобілізації ресурсів і пошуку нових, більше ефектив-них співвідношень інтересів держави й регіонів, протиріччя працює як спонукальна сила розвитку, як фактор зміцнення єдності державних і регіональних пріоритетів. Коли ж екоРозділ 2

номічна політика центру й регіонів підсилює нерівновагу й ви-магає втручання ззовні для посилення попиту та пропозиції, протиріччя має гальмуючий характер впливу на регіональний розвиток.

Основним внутрішнім протиріччям регіонального розвит-ку є вузькість спеціалізації виробництва й широта комплекс-ності регіонального споживання. Найбільші втрати має еко-номіка регіонів з надмірно вузькою спеціалізацією. Чим вужча спеціалізація, тим гостріше виникає необхідність зовнішньое-кономічного співробітництва регіонів для забезпечення широ-кої номенклатури споживання. Своєрідність регіонального розвитку полягає у виконанні посередницької функції між мікро- і макроекономічним рівнем функціонування еко-номічної системи.

Становище регіону завжди подвійне: тут діють начебто дві тенденції — відцентрова й доцентрова. Ці тенденції проявля-ються головним чином у політиці, економіці, у якій визначаль-ний мотив — інтеграційний, мотив єдиного економічного по-ля, обумовлений ринковою конкуренцією.

Зміцнення єдиного економічного простору України є най-важливішим завданням державного регулювання економіки регіонів, вирішення якого можливе за допомогою створення ринку капіталів, розвитку системи акціонерних компаній, фондових бірж, комерційних банків, фондів товарних і сиро-винних ресурсів.

При посиленні регіональної спрямованості процесу ре-формування економіки державне регулювання повинне бути спрямоване на просторову інтеграцію України, проведення твердої державної податкової політики, раціоналізацію вико-ристання унікальних природних ресурсів у ряді регіонів за ра-хунок держави, складання й реалізацію найважливіших регіональних цільових програм.

Зовсім очевидно, що економічна політика держави й регіонів не повинна протистояти одна одній. У цьому процесі з боку державних органів управління повинні бути забезпе   

чені регулювання, контроль і керівництво регіональним роз-витком. Успіх становлення ринкових відносин і ефективності проведення економічних реформ залежить від конкретних дій органів управління щодо вирішення проблем в окремих регіонах. Державне регулювання територіального розвитку виключає уніфікований підхід до проведення ринкових ре-форм у регіонах, вимагає гнучкості в проведенні регіональної політики, і в той же час єдності загальних принципів функціонування ринку на всій території держави.

Держава як основний суб’єкт реалізації державної регіональної політики покликана виконувати такі функції:

♦          забезпечення функціонування ринкового господарства в регіоні;

♦          розробка конкретних “правил гри” у ринковому про-сторі регіону й контроль за їхнім дотриманням;

♦          забезпечення стабільного розвитку еколого-соціально-економічної системи регіону;

♦          обґрунтування основних стратегічних і тактичних цілей регіонального розвитку з обов’язковим тимчасо-вим контролем їхнього досягнення;

♦          визначення пріоритетів регіонального розвитку й підтримка конкурентного простору;

♦          вибір і обґрунтування шляхів досягнення поставлених цілей регіонального розвитку [8].

Державне регулювання регіонального розвитку повинне охоплювати весь комплекс законодавчих, адміністративних, соціально-економічних заходів, здійснюваних державними й місцевими органами управління.

Застосування системи інструментів державного регулю-вання регіонального розвитку повинне бути засноване на принципах:

вибірковості використання системи регуляторів у відно-шенні тих або інших суб’єктів господарської діяльності на даній території. Причому такими суб’єктами можуть бути га-лузеві й територіальні утворення;

Розділ 2

обов’язковості використання системи економічних регу-ляторів, що мають стимулюючий характер;

обмеженості системи регулювання регіонального розвит-ку тимчасовими рамками, особливо в плані надання дотацій і пільг;

необхідності врахування територіальної специфіки в про-цесі державного регулювання регіонального розвитку.

Одним із ключових інструментів впливу на рішення соціально-економічних проблем регіонів виступають місцеві бюджети й міжбюджетні трансферти. Джерелами формування місцевих бюджетів є місцеві податки й збори, що уводяться са-мостійно органами місцевого самоврядування, а також дер-жавні податки й збори, передані в місцевий бюджет. Із прий-няттям у 2001 р. Бюджетного кодексу розмежовані доходи й витрати державного й місцевого бюджетів, обґрунтовані прин-ципи й механізм формування міжбюджетних трансфертів. Од-нак загальне положення місцевих бюджетів, особливо на рівні територіальних громад, сіл, селищ, міст, залишається надзви-чайно складним. Тому регулювання повинне супроводжувати-ся твердим контролем витрати коштів, що надходять у регіони, насамперед з державного бюджету й з інших джерел. Особливе значення в системі інструментів реалізації держав-ної регіональної політики належить непрямим методам фінан-сового й грошово-кредитного регулювання. Так, одним з ме-тодів стимулювання регіонального розвитку, що сприяють структурній перебудові економіки й пожвавленню вироб-ництва, може стати використання інвестиційного податкового кредиту, що направляє в депресивні регіони або інвестиційно привабливі галузі. Важливу роль повинні відігравати подат-кові пільги, а також введення регіонально-диференційованої амортизації, що створює умови для фінансування прискореної модернізації виробництва.

Цільові програми територіального розвитку є одним з найбільш популярних інструментів державного регулювання,

           

так само як і прогнози регіонального розвитку. 3 ініціативи уряду були розроблені комплексні програми соціально-еко-номічного розвитку Карпатського, Подільського, Придніпровського регіонів, а також Українського Причорно-мор’я й Полісся на 1996-2000 pp. Крім того, місцевими орга-нами влади були запропоновані довго- і середньострокові про-грами соціально-економічного розвитку. Рішенням уряду бу-ли схвалені програми no АРК, містах Севастополю, Великій Ялті, Києву, а також Донецькій, Луганській, Херсонській об-ластях [10]. Ці програми носили цільовий характер і фінансу-валися частково з державного бюджету. Однак жодна із цих програм не була реалізована в повному обсязі. Фінансування запланованих заходів як з державного, так і з місцевих бюд-жетів здійснювалося всього на 15-50 %, а відсутність чітких критеріїв оцінки виконання програм знижувало їхню дієвість як інструмента державного регулювання регіонального роз-витку. Серед факторів, що негативно впливають на хід вико-нання програм регіонального розвитку, слід зазначити:

♦          відсутність відпрацьованої системи відбору цільових державних і регіональних програм, недостатня аргу-ментованість їхнього здійснення;

♦          слабке пророблення регіонального аспекту в галузевих державних програмах;

♦          відсутність моніторингу регіонального аспекту галузе-вих програм;

♦          велику кількість другорядних програм, що входять у перелік державних цільових програм, але не вимагають термінової реалізації;

♦          слабко пророблений механізм реалізації як державних, так і регіональних програм;

♦          недостатній контроль виконання програм.

Державне регулювання регіональних програм повинне пе-

редбачати створення спеціальних фондів регіонального роз-витку, стимулювання залучення приватних вітчизняних та іноземних інвестицій, надання податкових пільг, установлен Розділ 2

ня пільг з орендної плати при вилученні земельних площ під будівництво нових підприємств, екологізації ціноутворення. У управлінні регіональними програмами особливо важливе розмежування компетенції між державними й місцевими орга-нами влади. Так, державні органи повинні регулювати проце-си створення нових виробництв, організувати міжрегіональні економічні зв’язки. Увага місцевих органів управління повин-на бути зосереджена на створенні раціональної структури гос-подарства, використанні природних ресурсів, вирішенні соціально-демографічних і екологічних проблем, здійсненні економічних реформ. При основній важкості робіт з керуван-ня державними регіональними програмами, покладених на ви-конавчу владу, частину регулюючих функцій варто передава-ти безпосереднім виконавцям програм. З цією метою доцільно створювати на договірних засадах спеціальні державні, при-ватні, змішані, незалежні компанії, агентства.

Поряд із програмами важливим інструментом державного регулювання регіонального розвитку є комплексні прогнози розміщення продуктивних сил України на короткострокову й довгострокову перспективу, які повинні тісно погоджуватися з генеральною схемою розселення населення. Прогнози містять у собі економічні, науково-технічні організаційні захо-ди, що забезпечують вирішення певних територіальних про-блем, наприклад залучення в господарський обіг нових ефек-тивних природних ресурсів або ж вирішення інших, важливих для держави в даний період часу проблем.

Удосконалювання існуючої системи державного регулю-вання регіонального розвитку повинне бути засноване на до-триманні принципів:

♦          адекватності об’єктивно існуючим умовам функціону-вання й стану економіки регіону в той або інший період;

♦          комплексності системного аналізу регіональної ситу-ації, що враховує всю розмаїтість еколого-соціально-економічних процесів;

 

♦ цілісності, що припускає існування об’єктів, цілей, за-вдань і механізмів державного регулювання регіональ-ного розвитку.

Державне регулювання повинне здійснюватися на різних рівнях управління — національному, регіональному й місцево-му. Національний рівень регіонального управління припускає організацію виробництва, реалізацію великомасштабних про-грам, організацію міжрегіональних і міждержавних еко-номічних зв’язків. Регіональні й місцеві органи основну увагу повинні приділяти використанню локальних ресурсів, раціоналізації структури господарства, вирішенню еко-логічних і соціальних проблем.

Фундаментом регіонального розвитку повинна стати са-мостійність регіонів у визначенні перспективних цілей і мож-ливостей фінансування заходів щодо їхньої реалізації, насам-перед за рахунок власних джерел.

У розвинутих регіонах потрібна підтримка господарських починань, створення системи стимулів для їхнього зміцнення. Для депресивних регіонів передбачається участь державних органів влади в програмах з структурної перебудови, створен-ня вільних робочих місць, проведення заходів щодо фінансо-вої допомоги й забезпечення соціальних стандартів життя на-селення. Будь-яка сфера діяльності державних органів влади — економіка, соціальна сфера або екологія повинна обов’язко-во мати регіональний зміст.

Логіка демократичних перетворень, побудова громадянсь-кого суспільства вимагає формування державної регіональної політики на основі залучення в цей процес суб’єктів суспільних відносин на регіональному й місцевому рівнях, у тому числі територіальних громад, органів виконавчої влади, суб’єктів підприємництва, недержавних організацій і гро-мадськості.

Заходи щодо вдосконалювання державного регулювання територіального розвитку повинні бути насамперед спрямоРозділ 2

вані на відновлення керованості функціонування економіки регіону.

Макроекономічне регулювання повинне бути доповнене мікроекономічним, котре припускає децентралізацію процесів управління реформами, активізацію економічної діяльності на місцях, особливо відносно розвитку підприємництва, створен-ня різноманіття форм власності, конкурентного ринкового се-редовища.

Визначаючи найважливіші напрямки економічної політи-ки регіону, не можна не відзначити актуальність інтеграційно-го процесу. Регіон як частина цілого виділяється цілісністю системи виробництва, розподілу, обміну й споживання. Регіон — це не автократичне замкнуте господарство, а відкрита підси-стема. Саме це робить його здатним здійснювати власний еко-номічний ріст при посиленні економічних зв’язків з іншими регіонами й державами. Чим тісніші економічні зв’язки з іншими регіонами й державами, тим більшою мірою са-мостійним і якісним буде регіональне відтворення.

Успішність реалізації економічної політики регіонального розвитку багато в чому буде залежати від поєднання роз-маїтості конкретних підходів до вирішення проблем в окремих регіонах і єдності загальних принципів функціонування ринку в межах держави. Особливо доцільне формування правового й організаційного механізму вертикальних і горизонтальних взаємодій суб’єктів господарювання й органів управління, сприяння суспільному й територіальному розподілу праці, розвитку єдиного ринкового простору, розроблення заходів щодо подолання розпаду міжрегіональних господарських зв’язків.

Для успішного здійснення економічних реформ в Україні необхідне забезпечення раціонального поєднання розмаїтості конкретних підходів до вирішення проблем в окремих регіонах і єдності принципів функціонування ринку на всій території держави, норм взаємодії господарюючих суб’єктів.

 

Однією з головних умов стабілізації української економіки в перехідний до ринкових відносин період є згладжування регіональних диспропорцій, і головну роль у цьому повинне відігравати державне регулювання. Державна регіональна політика повинна враховувати процеси, що відбуваються у світовому вимірі. Глобалізація, інноваційна спрямованість розвитку, посилення конкуренції в залученні капіталу стосу-ються не тільки держави, а й її регіонів, що може викликати поляризацію регіонального розвитку. Економічне відроджен-ня регіонів можливе на основі концентрації зусиль бізнесу, уп-равлінської еліти, місцевого самоврядування, та не повинно зводитися до забезпечення автономії регіонів.

Розмаїтість застосовуваних інструментів регулювання регіонального розвитку покликано забезпечити створення раціональних і взаємовигідних відносин між державою й місцевими органами влади, адаптувати до сучасних умов здійснення реформ, наблизити механізми регулювання регіонального розвитку до норм і стандартів Європейського Союзу з метою інтеграції економіки України у світовий еко-номічний простір.