Розділ 2. УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ В УПРАВЛІННІ РЕГІОНОМ 2.1. Регіональна державна політика й політика регіонів України


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 

Загрузка...

Регіоналізація управління економікою означає децент-ралізацію управління, при якій центральні органи влади делегу-ють регіональним органам повноваження й відповідальність за ефективне прийняття рішень із питань розвитку відповідного регіону. Регіоном у цьому випадку виступає адміністративно-територіальна одиниця — область, район, місто. Необхідність регіоналізації викликана ростом масштабів суспільного вироб-ництва, ускладненням управління й зменшенням можливості враховувати в центрі особливості кожного регіону.

Особливості в розвитку регіонів України, регіональні відмінності єдиного господарського простору обумовлені різними історико-географічними передумовами господарсько-го освоєння східних і західних територій, природно-ресурсним потенціалом, розселенням населення й демографічною ситу-ацією. У роботах вітчизняних і закордонних регіоналістів [7] до найпоширеніших причин регіональних відмінностей (нерівностей) належать:

♦          розходження природно-кліматичних умов життя й підприємництва в окремих регіонах країни;

♦          масштаби, якість і напрямки використання природних ресурсів, які визначають “продуктивність” регіонів. Цей фактор впливає не тільки на сільське господарство, рибальство, видобуток копалин і лісове господарство, а й на умови розміщення промисловості й життя людей;

♦          периферійне або глибинне положення регіону, внаслідок чого підвищуються транспортні витрати,

 

ростуть ціни й звужується ринок збуту. Погані транс-портні й комунікаційні зв’язки периферійного регіону утруднюють його економічний розвиток;

♦          застаріла структура виробництва, запізнювання із вве-денням інновацій;

♦          агломераційні переваги (велике перетинання в регіоні міжгалузевих зв’язків) і агломераційні недоліки (пере-населення);

♦          тенденції в економічному розвитку країни (у періоди економічного росту в так званих відсталих регіонах ви-никають нові фірми, що спричиняє господарську ак-тивність, а на стадії стагнації активність падає);

♦          стадія технологічного розвитку, що впливає на ті або інші види виробництва товарів (сировинні ресурси, проміжні продукти, товари кінцевого споживання, по-слуги й т.ін.);

♦          політичні умови, форми загальної й регіональної політики, інституціональні фактори: ступінь регіональ-ної автономії, історія розвитку й т. ін.;

♦          фізичні фактори розміщення: наявність або відсутність гаваней, аеропортів, транспортних систем, промисло-вих площадок, забезпеченість телекомунікаційними си-стемами й ін., тобто виробнича інфраструктура;

♦          великий зовнішній контроль над фірмами або мала пи-тома вага фірм, заснованих місцевими підприємцями;

♦          соціально-культурні фактори: ступінь урбанізації, освіченість населення, наявність наукових центрів і т. ін.

Регіональні відмінності визначають територіальну струк-туру народногосподарського комплексу України, що характе-ризується значними диспропорціями. Співвідношення показ-ників загальної площі в областях України становить 1:4 (мінімальна площа 8 тис. кв. км, максимальна — 34 тис. кв. км), щільності населення — 1:5 (мінімальна щільність 44

            Розділ 2

чол/кв.км, максимальних 202 чол / кв.км), обсяг промислово-го виробництва на 1 жителя — 1:6 (мінімальний обсяг 41460 грн., максимальний — 234916 грн.), валова продукція сільсько-го господарства на 1 жителя — 1:4 (мінімальна величина 368 грн., максимальна 1404 грн.), забезпеченість житлом — 1:1,3 (мінімальна площа 16,4 кв. м, максимальна 21,5 кв. м).

Економічний потенціал держави концентрується голо-вним чином у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Харківській і Київській областях, у яких зосереджено 47% всіх основних фондів України, а разом з Одеською областю на них доводиться майже 60% обсягів промислового виробництва [1]. Така нерівновага загальноекономічних і соціальних індика-торів у регіонах України підсилює політичну напруженість у державі й спричиняє необхідність вжиття заходів, які змогли б забезпечити ефективне державне регулювання процесів регіонального розвитку країни.

Регіоналізація управління економікою країни здійснюється у таких напрямках:

♦          врахування у рішеннях центральних органів влади інтересів регіонів, яких ці рішення стосуються;

♦          у рішеннях центральних органів повинен переважувати консенсус між центром і регіонами над централізова-ним диктатом;

♦          послідовне здійснення всіма органами влади державно-регіональної політики;

♦          неухильне підвищення самостійності регіонів у вирішенні власних проблем;

♦          формування дієвого місцевого самоврядування.

Регіоналізація управління соціально-економічними про-

цесами є світовим явищем. Якщо в США регіоналізація уп-равління закладена в Конституції, то у країнах Західної Євро-пи вона почала розвиватися після другої світової війни, і важ-ливим етапом регіоналізації є прийняття Європейської Хартії про місцеве самоврядування. У Страсбурзі 15 жовтня 1985 р.

 

країнами Ради Європи було проголошено, що “органи місце-вого самоврядування, у межах, установлених законом, мають повну свободу дії для здійснення власних ініціатив з будь-яко-го питання, що не виключене з їхньої компетенції й не внесене у компетенцію іншого органу влади”. Україна приєдналася до цієї Хартії у вересні 1996 р., тому формування регіональної політики в Україні повинно проходити відповідно до поло-жень Європейської Хартії, а чинне законодавство й норма-тивні документи повинні відповідати їх вимогам.

Під регіональною політикою розуміється система цілей і завдань органів державної влади з управління політичним, економічним і соціальним розвитком регіонів країни, а також механізм їхньої реалізації. Регіональна політика держави — це дії держави, спрямовані на вирівнювання умов діяльності регіонів і їхніх результатів, підвищення ефективності викори-стання регіональних ресурсів і можливостей, створення умов підвищення ефективності діяльності регіонів.

Регіональну політику держави варто відрізняти від внутрішньої політики, що здійснюється органами управління регіону самостійно з урахуванням загальнодержавних інте-ресів. Внутрішня політика регіонів спрямована на викорис-тання всіх ресурсів конкретного регіону для підвищення доб-робуту населення, удосконалення структури матеріального виробництва, поліпшення стану навколишнього середовища, розвиток соціальної інфраструктури, сприяння розвитку підприємництва, економічного й соціального росту регіону.

Державна регіональна політика й політика регіонів — це дві частини цілого, які взаємодоповнюють і збагачують один одного. Практика показує, що інтереси окремих територій да-леко не завжди збігаються з інтересами держави в цілому й нерідко суперечать інтересам сусідніх територій. У цьому ви-падку регіональна політика являє собою своєрідний ком-проміс між регіональними інтересами держави й місцевими інтересами самих регіонів, а її гармонія складається саме в

            Розділ 2

компромісі загальноукраїнських і регіональних інтересів, еко-номічній ефективності й соціальній справедливості.

До цілей регіональної політики держави відносяться:

♦          створення єдиного економічного простору;

♦          забезпечення єдиних мінімальних соціальних стан-дартів і рівного соціального захисту, гарантування соціальних прав громадян, установлених Конституцією України, незалежно від економічних можливостей регіонів;

♦          вирівнювання умов соціально-економічного розвитку регіонів;

♦          запобігання забрудненню навколишнього середовища, а також ліквідація наслідків його забруднення, ком-плексний екологічний захист регіонів;

♦          пріоритетний розвиток регіонів, що мають особливо важливе стратегічне значення;

♦          максимальне використання природно-кліматичних особливостей регіонів;

♦          становлення й забезпечення гарантій місцевого само-врядування.

Цілі регіональної політики в значній мірі визначають і формулюють цілі й завдання економічної, соціальної, науко-во-технічної, екологічної, демографічної й національної політики.

Економічна політика формується з урахуванням еко-номічного стану країни й регіонів. Її метою є раціональне ви-користання розмаїтості економічних можливостей регіонів, ефектів регіональної агломерації, об’єктивних переваг тери-торіального поділу праці й економічної кооперації регіонів.

У регіональному управлінні економічна політика займає провідне місце, тому що вирішення соціальних, економічних демографічних і інших проблем регіону можливе в необхідно-му обсязі тільки при наявності відповідних економічних пере-думов: фінансових, кредитних і матеріальних ресурсів. Важли

вим напрямком регіональної економічної політики є досягнен-ня економічного й соціального розвитку регіону, забезпечення добробуту населення в умовах економічної самостійності регіону. Під самостійністю регіону розуміється наявність по-вноважень і ресурсів для вирішення органами регіонального управління всіх своїх регіональних проблем. Регіональна економічна політика включає:

а)         бюджетну й податкову політику, що дозволяє здійсни-

ти заходи щодо зміцнення місцевих бюджетів і розширення

прав місцевих органів виконавчої влади й органів самовряду-

вання в бюджетній політиці, збільшення частки закріплених

доходів у бюджетах всіх рівнів і встановлення науковообґрун-

тованих нормативів відрахувань місцевим бюджетам від дер-

жавних податків;

б)         планування, прогнозування й програмування соціаль-

но-економічного розвитку регіону;

в)         розміщення продуктивних сил і структурні перетворен-

ня в регіоні;

г)         політику розвитку регіональних комплексів (агропро-

мислового, будівельного, транспортного);

д)         контрольно-економічну діяльність та інформаційне за-

безпечення.

Метою соціальної політики є підвищення добробуту й за-доволення потреб життєдіяльності всього населення. Здійснення соціальної політики перебуває в безпосередній за-лежності від економічних можливостей країни, тієї частини національного доходу, яка виділяється на споживання. Соціальна політика держави й регіону має загальну еко-номічну й правову основу, покликану забезпечити реалізацію прав та інтересів громадян України. Цілі сучасної регіональної політики в соціальній сфері — забезпечення достатнього рівня добробуту в кожному регіоні, створення приблизно однакових життєвих шансів для всіх громадян, реалізація права вільного вибору місця проживання й трудової діяльності. Надмірні

            Розділ 2

регіональні контрасти в соціальних умовах — загроза існуван-ню демократичної держави, що веде до її розпаду. Регіональна політика покликана послабити внутрішню соціальну напругу, зберегти цілісність і єдність країни [1].

Таким чином, регіональна соціальна політика вира-жається в реалізації централізованої соціальної політики й за-безпеченні соціального захисту різних верств населення регіону.

Регіональна науково-технічна політика визначається відношенням держави до науково-технічних проблем як скла-дової частини регіональної політики держави. Відношення держави до існуючих, виникаючих і можливих протиріч про-дуктивних сил регіону складається із цілеспрямованої діяль-ності центральних державних органів регіонального уп-равління шляхом вибору пріоритетних напрямків науково-технічного розвитку і їхньої реалізації за допомогою системи правових, організаційно-технічних і економічних заходів, що дає регіонам відносно однакові стартові умови, ефективність виробництва й екологічну безпеку. Забезпечення державою оп-тимальної рівноваги в розвитку всіх регіонів дозволить уник-нути конфліктів і домогтися цілісності країни. Така стратегічна мета регіональної науково-технічної політики, а основне за-вдання виражається у виявленні нових технологій. Регіональні науково-технічні програми розробляються за тими пріоритет-ними напрямками, які мають основне значення для розвитку відповідного регіону. Вони можуть мати самостійне значення або бути складовою частиною державної програми.

Ціль екологічної політики — створення безпечних умов життя людини й відновленні природного середовища. До цілей екологічної політики відносять:

♦          гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів, за-хисту населення й навколишнього середовища;

♦          зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків ка-тастрофи на ЧАЕС;

 

♦          поліпшення екологічного стану басейну Дніпра і якості питної води;

♦          стабілізацію й поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

♦          попередження забруднення Чорного й Азовського морів і поліпшення їхнього екологічного стану;

♦          екологізацію технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві й на транспорті.

При визначенні пріоритетів в окремих регіонах потрібно вживати заходи щодо зменшення трансграничних перенесень забруднюючих речовин, поліпшення стану деградованих зе-мель, рекультивації порушених природних ландшафтів, бо-ротьби з водною ерозією й хімічним забрудненням земельних ресурсів, заощадження біологічної розмаїтості флори й фауни. Заслуговують на увагу заходи щодо зниження аварійності гос-подарської діяльності, захворюваності населення у зв’язку з високим техногенним навантаженням території.

Демографічна політика розглядається як складова частина регіональної політики держави й розробляється у взаємозв’яз-ку з економічними, соціальними й екологічними факторами розвитку. Вона враховує особливості дії всіх факторів в окре-мих регіонах, а також специфіку демографічної ситуації в кож-ному регіоні й конкретизує напрямки її реалізації. Формуван-ня регіональної демографічної політики повинне враховувати сполучення довго- і короткострокових цілей. Короткострокові цілі досягаються шляхом підготовки законодавчих і норма-тивних актів, що стосуються підвищення прав і надання пільг різним верствам населення. Довгострокові цілі розробляються щодо проблем, які вимагають тривалого часу для їхнього до-сягнення: формування статте-вікової структури населення, створення додаткових робочих місць, зміну екологічної ситу-ації в регіоні, підвищення безпеки праці.

Національна політика в Україні повинна бути спрямована на здійснення конституційних, громадських, політичних, екоРозділ 2

логічних і соціальних прав і свобод незалежно від статі, раси, національності, віросповідання, майнового й посадового поло-ження, належності до громадських об’єднань згідно із загаль-новизнаними принципами й нормами міжнародного права. Регіональна національна політика ґрунтується на цих умовах з урахуванням особливостей регіону.

Основним завданням гуманітарної політики є духовний розвиток суспільства, його моральний стан і фізичне здоров’я. Гуманітарна політика повинна бути спрямована на формуван-ня вільної, відкритої, ініціативної особистості, виховання національного, патріотичного обов’язку, створення сучасного культурного фундаменту суспільства. Сильна, демократична, правова, незалежна Україна повинна стати ідеалом всіх соціальних груп, етносів, партій, громадських об’єднань, кон-фесій.

Таким чином, регіональна політика виступає у формі дер-жавного втручання в різні підсистеми регіону, формуючи при цьому й різні види політик, розглянутих вище. Державне втру-чання в розвиток регіонів має на меті:

а)         “справедливість”, тобто таке розміщення (просторова

організація) економічної діяльності, при якому жителі всіх

регіонів мають більш-менш рівні можливості досягти бажано-

го добробуту;

б)         “ефективність”, що вимагає раціонального використан-

ня виробничого потенціалу кожного регіону з метою загально-

національного добробуту.

Обидві ці мети можуть бути як сумісними, так і конфліктними. Як правило, у період економічного росту пере-важає перша мета, у період криз — друга. Необов’язково, щоб у політиці державних органів різних рівнів територіальної ієрархії домінувала яка-небудь одна мета. Однак певна погод-женість у регіональних політиках, що проводяться державною й регіональною владою, повинна бути, інакше регіональні нерівності будуть наростати.

 

Вивчення досвіду вирішення регіональних проблем і ме-ханізмів реалізації регіональної політики Європейського Сою-зу (ЄС) може надати дієву допомогу Україні, наблизивши її регіональну політику до регіональної політики в ЄС.

Виішення регіональних проблем відбувається як на рівні Союзу, так і на національному рівні. У ЄС створений Комітет регіонів, що визначає найбільш гострі проблеми регіонального розвитку й пропонує Раді міністрів ЄС шляхи їхнього вирішення.

Основними принципами регіональної політики в ЄС є:

♦          надання фінансової допомоги регіонам з яскраво вира-женим відставанням в економічному розвитку;

♦          проведення погодженої політики між ЄС, національни-ми урядами й місцевими органами влади при підго-товці планів регіонального розвитку, визначенні стра-тегічних цілей структурної політики ЄС і т.ін.;

♦          визнання мультиплікаторної ролі інститутів ЄС, які стимулюють приватні капіталовкладення в слаборозви-нуті регіони й представляють ресурси тільки як допов-нення до національних програм;

♦          вирішення конкретних завдань на рівні (регіонально-му, національному, міждержавному), який є найбільш ефективним;

♦          тісна координація регіональної політики з іншими на-прямками економічної політики ЄС;

♦          узгодження регіональної політики ЄС із макроеко-номічною соціальною політикою кожної із країн — членів Союзу;

♦          пряма взаємодія між державами ЄС при реалізації ни-ми національної регіональної політики [3].

Основний напрямок регіональної політики ЄС — сприян-ня соціально-економічній конвергенції країн і регіонів, тобто вирівнювання територіальних диспропорцій шляхом підтрим-ки неконкурентоспроможних регіонів. Саме на створення

            Розділ 2

сприятливих умов для підприємств, що адаптуються до єдино-го ринку й до більшої конкуренції, і спрямована основна час-тина заходів співтовариства. У той же час кожна країна — член ЄС має власну регіональну політику, ціль якої може не збіга-тися із загальною метою регіональної політики ЄС.

У регіональній політиці ЄС виділяються такі основні цілі: Ціль 1 — сприяння структурній перебудові й розвитку відсталих регіонів. До них відносяться регіони, де вироб-ництво валового внутрішнього продукту в розрахунку на 1 чол. складає менш 75% середнього рівня в Європейському співтоваристві. Список регіонів, що підпадають під ціль 1, пе-реглядається кожні 5 років. Ціль 1 поширюється повністю або частково на 7 країн: Грецію, Ірландію й Португалію повністю, Італію й Іспанію — частково, заморські департаменти Франції й Північну Ірландію. На початку 90-х рр. на цій території про-живало 21,5% населення Європейського співтовариства.

Ціль 2 — сприяння перебудові й розвитку депресивних ареалів, прикордонних ареалів, частин ареалів, включаючи ареали ринків праці й міста (агломерації) з високим без-робіттям і рівнем промислового розвитку, що знижується. Під мету 2 попадають ареали, де:

♦          середня частка безробітних за останні три роки внаслідок скорочення числа зайнятих у промисловості вище середньої величини в Європейському співтова-ристві в цілому;

♦          частка промислових робітників у загальній чисельності зайнятих, починаючи з 1975 р., дорівнює або перевищує середній рівень у співтоваристві;

♦          за останні три роки спостерігалася істотна втрата робо-чих місць або скорочення життєво важливих секторів економіки, що тягнуть за собою серйозне загострення

проблеми безробіття. Крім того, ціллю 2 були охоплені громади, у яких без-

робіття внаслідок значного скорочення числа зайнятих у про-

мисловості була вище середньої в ЄС принаймні на 50 %.

 

На основі цих критеріїв був складений список ареалів, що переглядається кожні три роки. По закінченні трьох років комісія ЄС за участю Європейського парламенту може змінити критерії відбору ареалів у рамках цілі 2.

Ціль 2 охоплює повністю або частково 60 регіонів (за ви-нятком Греції, Ірландії й Португалії, які повністю попадають під ціль 1), у яких зосереджено близько 16% населення співто-вариства.

Ціль 3 — боротьба з довгостроковим безробіттям. Кри-терієм тут служить кількість осіб старше 25 років, що шукають роботу й перебувають без роботи понад 12 місяців.

Ціль 4 — допомога із включення молоді в трудове життя. Критерій відбору -молодь до 25 років , що шукає роботу.

Ціль 5 — сприяння проведенню реформи загальної аграр-ної політики з виділенням двох самостійних цілей (5а й 5б):

5а — модернізація й розвиток обслуговуючих сільське гос-подарство виробництв (заготівля, переробка й збут продукції сільського й лісового господарства);

5б — сприяння розвитку сільських ареалів. Комісія ЄС ус-тановила такі критерії виділення ареалів, яким виявляється сприяння в рамках мети 5б:

♦          більше висока частка зайнятих у сільському госпо-дарстві в загальній чисельності зайнятих у порівнянні із середньою в співтоваристві;

♦          низький рівень доходів у сільському господарстві;

♦          низький рівень соціально-економічного розвитку, об-числений на основі валового внутрішнього продукту.

Сприяння Європейського співтовариства може поширю-ватися й на інші сільськогосподарські ареали, що характеризу-ються низьким рівнем соціально-економічного розвитку, при цьому висуваються такі критерії:

♦          низька густота населення й (або) значна тенденція населення до переселення;

♦          окраїнне або острівне положення ареалу стосовно вели-ких центрів економічної й суспільної діяльності;

Розділ 2

♦          чутливість розвитку сільського господарства до рефор-ми аграрної політики Європейського співтовариства (погана структура сільськогосподарських підприємств і вікова структура зайнятих у сільському господарстві);

♦          надмірне навантаження на навколишнє середовище;

♦          місце розташування сільськогосподарських ареалів усередині гірських областей і т.ін.

Ціль 5б поширюється на 56 ареалів і охоплює близько 5% населення співтовариства.

Можна назвати три групи основних інструментів прояву регіональної політики ЄС:

1)         Європейський фонд регіонального розвитку;

2)         широке коло фінансових установ і фондів, кошти яких можуть використатися в регіональних цілях:

 

♦          Європейський інвестиційний банк;

♦          Європейський соціальний фонд;

♦          Європейський комітет вугілля й сталі;

♦          Європейський сільськогосподарський фонд уп-равління й гарантій (відділення, управління);

3)         інші засоби координації:

♦          політика конкуренції;

♦          регіональні податки;

♦          плани-пропозиції регіонального розвитку країн— членів ЄС;

♦          концепції спільного розвитку;

♦          оперативні програми й ініціативи співтовариства;

♦          періодичні доповіді;

♦          пріоритети (і стимули) у регіональній політиці країн ЄС.

Європейське співтовариство надає допомогу населен-ню й підприємцям у тих або інших ареалах шляхом надання субсидій і позичок. Субсидії виділяють в основному три структурних фонди:

1) Європейський фонд регіонального розвитку (European Regional Development Fund — ERDF), створений в

 

1975 р. з метою сприяння скороченню соціально-економічних розходжень між регіонами співтовариства (4,5 млрд екю в 1989 р.);

2)         Європейський соціальний фонд (European Social Fund — ESF), завдання якого — сприяти зайнятості (3,5 млрд екю в 1989 р.);

3)         Відділення управління при Європейському сільськогосподарському фонді управління й гарантій (Guidance Section of the European Agricultural Guidance and Guarantee Fund — EAGGF). Призначення фонду — сприяти прискоренню пристосування структури сільського госпо-дарства окремих країн і регіонів до умов загальної аграрної політики ЄС, сприяти розвитку сільських ареалів (1,5 млрд екю в 1989 р.).

Джерелами позичок ЄС є такі установи, як:

♦          Європейський інвестиційний банк (European Investment Bank- El);

♦          Новий інструментарій співтовариства (New Community Instrument — NCI);

♦          Європейське товариство вугілля й сталі (European Cool and Steel Community — ESCS);

♦          Європейське атомне товариство (Euratom).

Перевага в розподілі коштів віддається комбінації

(поєднанню) субсидій і позичок, виділюваних на окремі захо-ди, що дозволяє підвищити результативність наданої допомо-ги. За інвестиціями в інфраструктурні проекти поєднання субсидій і позичок установлюється залежно від прибутко-вості проекту. Для інвестицій, у результаті яких очікуються значні доходи, існують верхні межі розмірів субсидій співтовариства.

Для інвестицій в інфраструктурні проекти, при яких дохо-ди невеликі (наприклад, у водне господарство, у близьке авто-мобільне або залізничне сполучення), а також для інвестицій у проекти, де немає доходів (безкоштовні дороги, інфраструкРозділ 2

турні проекти в області охорони здоров’я, культури й вихован-ня й т.ін.), немає й специфічних верхніх меж, крім тих, які встановлені загальними правилами співтовариства в рамках структурних фондів.

Співвідношення різних субсидій і позичок для інших про-ектів повинне відповідати таким правилам: 50 % загальних ви-трат може покриватися у формі субсидій одного або декількох структурних фондів, 70 % при поєднанні субсидій і позичок для фінансування тих же самих проектів (ця верхня межа в дея-ких випадках може бути підвищена, але не повинна становити більше 90% загальних витрат). Крім того, можуть залучатися й інші фінансові джерела.

Підхід співтовариства, суть якого в тому, що будь-яке до-сягнення й області регіонального розвитку розглядається як результат спільних зусиль районів країн-учасниць і комісії співтовариства, базується на трьох принципах: партнерстві, субсидіарності й додатковості.

Партнерство визначається як тісне співробітництво між комісією співтовариства й країною, що її представляють на національному, регіональному, локальному й іншіх рівнях компетентні органи. Воно поширюється на підготовку, фінансування, реалізацію, супровід і оцінку заходів співто-вариства. Зміст партнерства в тому, що різні економічні аген-ти, орієнтуючись у своїх діях на офіційні стратегії й програми, досягають загальних цілей як один партнер. Природно, парт-нерство не виключає певної децентралізації спільних дій, при якій краще враховуються реальні економічні умови і тим са-мим створюється основа субсидіарності.

Субсидіарність — перенесення компетенції на той рівень (більш високий або більш низький), на якому найбільш ефек-тивно вирішуються проблеми.

Додатковість — спільне фінансування заходів. При цьому збільшення фінансових коштів структурних фондів співтова-риства і їхня концентрація в певних країнах або регіонах дося

гають свого ефекту, коли витрати відповідних країн, тобто національні витрати, щонайменше, залишаються постійними. Заходи співтовариства доповнюють відповідні національні заходи або сприяють їм.