7.2. Система управління собівартістю продукції (послуг)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 

Загрузка...

Витрати, пов’язані з діяльністю підприємства, не можна розглядати як твердо фіксований показник або як сферу, що не підлягає впливу. Вони можуть бути і пови-нні стати об’єктом управління.

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

Для вітчизняних практиків управління, як правило, є недостатньо відомими по-няття: управління вартістю, управлінський облік і контроль; зміст ефективних ме-тодів управління витратами, їх відмінність від звичайного обліку і розподілу витрат.

Навіть у країнах ринкової економіки принципи і методи управління витратами сформувалися в особливу сферу знань зовсім недавно, в 70-х рр. XX ст. В умовах ви-сококонкурентної глобальної економіки виробники стали розуміти, що їх прибуток опинився в жорстких лещатах міжнародної конкуренції за кращу ціну і кращу якість. А тому підприємства, яким не вдається впоратися з проблемами визначення, можли-вого передбачення розміру витрат, приречені на банкрутство.

В умовах реформування економіки України фахівці і менеджери, які здійснюють облік, аналіз і планування витрат, несуть велику відповідальність за забезпечення такої системи обліку і передбачення витрат, при якій на виході залишалися б точні облікові дані, необхідні для управлінських цілей, визначення показників ефектив-ності, прийняття стратегічних рішень щодо ціноутворення, складу продукції, техно-логічних процесів, розробки нових виробів. Саме вони повинні знати, як здійснювати аналіз даних про витрати для цілей господарського планування і контролю, для при-йняття тактичних рішень.

Основне завдання створення на підприємстві системи управління витратами по-лягає в тому, щоб поєднати ці інтереси і створити саморегулюючий механізм їх фор-мування і зміни.

Функції системи управління витратами визначаються завданнями, які на неї по-кладаються:

1)         організація інформаційного забезпечення відповідно до змісту, складу і струк-тури витрат та цільових орієнтирів;

2)         оцінка можливостей формування витрат у поточному і планованому періоді діяльності відповідно до умов функціонування підприємства;

3)         повний аналіз витрат в динаміці і за поточний період;

4)         прогнозування розміру і рівня витрат, застосовуючи можливі методи при різ-них обсягах виробництва і цільової суми прибутку;

5)         планування діапазону допустимих меж рівня витрат, тобто їх максимального і мінімального значення;

6)         нормування витрат у розрізі статей витрат;

7)         забезпечення своєчасного доведення планованого рівня витрат до виконавчих підрозділів, центрів відповідальності, окремих осіб;

8)         контроль і оперативне управління витратами з урахуванням змін умов функці-онування підприємства та зміни кон’юнктури товарного ринку;

9)         вдосконалення обліку витрат та пошук резервів подальшого їх зниження.

Якість управління витратами на підприємстві характеризується показником їх

керованості, тобто можливості оперативного і динамічного впливу на розміри витрат відповідно до змін системи економічних методів і засобів.

Слід відзначити, що на практиці іноді зустрічається застаріла точка зору, згідно з якою витрати на підприємстві повинні бути знижені будь-якою ціною до самого низь-кого рівня. І кожна пропозиція підвищити витрати на рекламу, збільшити чисель-ність оперативного персоналу, підвищити кваліфікацію робітників розглядаються як марнотратство. А відмова від таких пропозицій викликає звуження можливостей для подальшого розвитку підприємства, зниження продуктивності праці, уповільнення

Тема 7. Методологія розрахунку собівартості продукції (послуг)

темпів виробництва і реалізації продукції та отримання прибутку. Проте в останній час, як свідчить зарубіжний досвід, все більшого розповсюдження набула інша точка зору щодо управління витрат, а саме їх оптимізація. Потрібно і можливо йти на до-даткові витрати з метою збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції, залу-чення нових постачальників і покупців, підвищення якості обслуговування, створен-ня іміджу підприємства.

Ефективне управління витратами повинно передбачати зменшення і усунення тих витрат, які не є доцільними, результативними для підприємства, тобто які не сприяють збільшенню обсягів виробництва і реалізації продукції, отриманню цільо-вого розміру прибутку [6, С. 29].

Щоб оптимізувати витрати на підприємстві при їх формуванні, доцільно забез-печити виконання таких умов:

—        приріст загальної суми витрат не повинен перевищувати приріст виручки від реалізації (доходів);

—        мінімальний рівень (середніх) витрат повинен досягатися при такому обсязі виробництва і реалізації, коли граничні витрати за своїм розміром дорівнюють середнім витратам. Подальше збільшення обсягів діяльності призведе до зрос-тання розмірів середніх витрат, що не є ефективним;

—        зниження витрат не повинно викликати негативних явищ: зниження якості продукції (робіт, послуг), а як наслідок, погіршення якісних показників діяль-ності підприємства;

—        розмір витрат повинен бути пов’язаний із забезпеченістю підприємства ресур-сами, прогнозовані значення витрат повинні визначатися з врахуванням об-межень по ресурсах, розрахунки забезпечувати найбільш оптимальне їх вико-ристання;

—        має досягатися відповідність зміни витрат змінам обсягу і особливостей діяль-ності підприємства, його цільових орієнтирів, вимог покупців до якості і асор-тименту продукції тощо.

Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсисте-мами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці).

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов’язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами роз-робляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних ма-теріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

Встановлені норми витрат — це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечен-ня режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підроз-ділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку. Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

підрозділів з використання ресурсів, з’ясовувати причини відхилень фактичних ви-трат від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства до їхнього зниження [7, С. 19].

Управління витратами на підприємстві передбачає їхню диференціацію за міс-цями та центрами відповідальності. Місце витрат — це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рі-вень. На практиці вважають, що центр відповідальності збігається з місцем витрат, хоча це не обов’язково. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійсню-ється за функціональною та територіальною ознаками. У першому випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, дослідження й підготовка виробництва, матеріально-технічне забезпечення, виробництво, технічне обслуговування виробництва, управління). Територіальні місця витрат і центри від-повідальності включають організаційні підрозділи підприємства (відділи, дільниці, цехи), які виокремлено просторово.

Для ефективного управління витратами потрібна інформація зокрема по об’єк-тах — про продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребу-ють визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентоспроможність про-дукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання під-приємств.

Основними передумовами управління витратами є такі напрями:

1.         В управлінні витратами найбільш важливе значення має оперативно отримана інформація про витрати, що дозволяє втручатись у виробничий процес і оптимізува-ти його.

2.         Основним принципом управління витратами є відповідність системи обліку цілям управління.

3.         Критерієм точності при обчисленні собівартості продукції повинна бути не по-внота включення витрат, а спосіб віднесення витрат на ту чи іншу продукцію.

4.         Основна увага повинна приділятись розподілу непрямих витрат і визначенню точної фактичної собівартості й прогнозні розрахунки собівартості, складання об-ґрунтованих нормативних калькуляцій та організація контролю за їх дотриманням в процесі виробництва.

5.         Виявлення відхилень до або під час здійснення виробничого процесу дозволяє менеджерам оперативно втручатись у хід виробництва і попереджувати виробничі витрати, що має велике значення у мобілізації резервів виробництва і підвищенні його ефективності.

6.         Управління витратами може бути досягнуто, якщо встановити чіткий

взаємозв’язок між величиною витрат і особами, які за них відповідають та їх контр-

олюють. Досягнення цього завдання можливе в умовах обліку витрат за центрами

відповідальності [8, С. 45].

Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати ви-робництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації у загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефек-тивність від прийняття управлінського рішення. Для цього необхідно використати економічно обґрунтовану класифікацію витрат.

Тема 7. Методологія розрахунку собівартості продукції (послуг)

Вичерпані (спожиті) витрати — збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати — збільшення зобов’язань або зменшення ак-тивів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в май-бутніх періодах. Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати — у звіті про фінансові результати.

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду.

Витрати на продукцію — витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом про-дукції або з придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів), пов’язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість. Витрати періоду — витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Важливою ознакою витрат як у виробничій, так і у невиробничій сфері є характер їх зв’язку з певним об’єктом: продукцією, підрозділом, проектом.

Залежно від характеру цього зв’язку витрати поділяють на прямі та непрямі. Під прямими розуміють такі витрати, які пов’язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо від-несені на собівартість відповідної продукції. Прямими витратами називають еконо-мічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продук-ції прямо, безпосередньо відповідно до обґрунтованих норм та нормативів. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата працівників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати тощо. Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов’язані з виго-товленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки. Їх включа-ють до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання і експлуата-цію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати. Отже, непрямі ви-трати — витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом.

Основні витрати — витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати. До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні на-півфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути без-посередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Витрати на оплату праці інших

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал) і на заробітну плату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу про-стою, додаткові виплати), включають до складу виробничих накладних витрат. До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на со-ціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація [10].

Накладні витрати — витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним про-цесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва. Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація та страхуван-ня основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг. Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретною продукцією, так як вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їх пов’язують з конкретною продукцією набли-жено, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятої бази (пропорційно до заробітної плати основних робітників, суми прямих витрат, трудомісткості, завантаження обладнання). Накладні витрати можна поділи-ти на виробничі та невиробничі.

До виробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази. По відношенню до обсягу виробництва виробничі накладні витрати поділяються на змінні, постійні та умовно-змінні. Прикладами змінних виробничих накладних витрат є витрати на допоміжні матеріали, на дрібне оснащення та інструменти, на опалення, освітлення та споживання електроенергії. Розмір цих витрат зростає або зменшується прямо пропорційно до кількості виготовленої продукції. Частина виробничих накладних витрат, що називаються постійними, залишається практично незмінною протягом звітного періоду незалежно від коливань обсягу випуску продукції. Це, наприклад, страхові внески, орендна плата, заробітна плата майстрів, амортизаційні відрахуван-ня на обладнання. До умовно-змінних накладних виробничих витрат варто віднести плату за користування телефоном (основна плата плюс плата за міжміські розмови), за комунальні послуги. До невиробничих витрат включають: адміністративні витра-ти, витрати на збут та інші операційні витрати.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати. Релевантні витрати — витрати, величина яких може бути змі-нена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні витрати — витрати, величина яких не залежить від прийняття рі-шення. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залиша-ються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при при-йнятті рішень.

Різницю між витратами, які виникають при прийнятті альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень, необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати). Дійсні витрати — витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються у бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення. Можливі витрати (втрати) — вигоТема 7. Методологія розрахунку собівартості продукції (послуг)

да, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтер-нативного рішення. Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.

Маржинальні витрати — витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Середні витрати — загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції [10].

Існують також й інші класифікаційні ознаки, що наведені в табл. 7.2.

Таблиця 7.2

Види витрат

 

Група Визначення Приклад

За періодичністю вкладів

Поточні          Витрати, які виникають у ході фінансово-господарської діяльності       Витрати по утриманню приміщень, будівель, обладнання

Одночасні      Витрати, виникнення яких визнача-ється одиничним випадком         Витрати на аудиторську перевірку

По відношенню до виробничого процесу

Виробничі      Витрати, безпосередньо пов’язані з процесом виробництва готової про-дукції         Витрати праці і матеріалів. Вироб-ничі накладні витрати

Невиробничі  Витрати, які не входять до собівар-тості товарно-матеріальних запасів           Витрати на рекламу, наукові дослі-дження

За часом розрахунку

Фактичні        Реально здійснені витрати Визначені витрати     Витрати за певний період

Планові         

            Витрати майбутніх періодів

По відношенню до продукції

Загальні (сумар-ні)    Сума витрат, які понесло підприєм-ство у процесі виробництва визна-ченого виду чи партії продукції          Загальна собівартість виробленої (реалізованої) продукції

Витрати на оди-ницю         Витрати, які понесло підприємство на виробництво одиниці продукції            Собівартість одиниці продукції

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності. Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняття управлінського рішення щодо обсягу виробництва і ціноутворення. Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний роз-мір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва. Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів, прямі витрати праці, частина виробничих накладних витрат, змінні витрати на продаж товарів та послуг.

Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Напівзмінні витрати — витрати, які змінюються, але не прямо про-порційно до зміни обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбан-ня матеріалів за умови отримання знижки у разі придбання великої партії та витрати

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

часу на одиницю продукції, що поступово скорочуються в міру зростання кваліфіка-ції робітників.

Постійні (умовно-постійні) витрати — витрати, загальна величина яких зали-шається незмінною при зміні обсягу діяльності. До них відносяться рентні плате-жі, амортизаційні відрахування. Напівпостійні витрати — витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата робітників-ремонтників за умови, що для обслуговування на кожні 1000 машино-годин роботи обладнання потрібен один ремонтник.

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників ви-діляють контрольовані та неконтрольовані витрати. Контрольовані витрати — витра-ти, які менеджер може безпосередньо контролювати або значно впливати на них. Не-контрольовані витрати –витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

Отже, система управління витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стиму-лювання їхнього зниження. Управління витратами є важливою функцією економіч-ного механізму будь-якого підприємства.

Необхідність в різних класифікаціях витрат при визначенні собівартості продук-ції (послуг), використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з усклад-ненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної орга-нізації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами, що є невід’ємною складовою управління підприємством, яка оперує даними про вит-рати.