5.2. Організація процесу управління матеріальними ресурсами


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 

Загрузка...

Інтенсивне використання принципів управління матеріальними ресурсами в еко-номіці розпочалося порівняно недавно. Десь до початку 60-х років минулого століття виробники і споживачі продукції не надавали серйозного значення створенню спе-ціальних систем, що дозволяють оптимізувати процеси управління матеріальними ресурсами.

Тема 5. Економічна сутність матеріальних ресурсів та особливості управління ними

Необхідність у проведенні досліджень у сфері просування матеріалопотоку в ка-налах розподілу; скорочення витрат по утриманню складського господарства; тран-спортування сировини, матеріалів; реалізації готової продукції виникла в результаті значного зростання витрат на утримання запасів і транспортування продукції фірм.

У зв’язку з цим в економіці сформувалася нова наука про управління матеріаль-ними ресурсами на виробництві — логістика.

Логістика — це мистецтво управління матеріалопотоком і потоком продукції від джерела до споживача.

Згідно з словником «логістика» — це наука про планування, контроль і управ-ління транспортуванням, складуванням, іншими матеріальними та не матеріальними операціями, які здійснюються в процесі доведення сировини і матеріалів до виробни-чого підприємства, внутрішньозаводської переробки сировини, матеріалів і напівфа-брикатів, доведення готової продукції до споживача відповідно до інтересів і вимог останнього, а також передання, зберігання і обробки відповідної інформації.

Мета науки управління матеріальними ресурсами — формування у фахівців те-оретичних знань і практичних навичок щодо управління матеріальним потоком на підприємстві, насамперед: організації і управління забезпеченням ресурсами вироб-ництва та їх розподілом, розміщення і управління запасами, транспортування і реалі-зації готової продукції від виробника до споживача.

В Україні логістичні системи почали знаходити застосування в практиці діяльнос-ті різних підприємств. Вони розглядаються як ефективний мотивований підхід щодо управління матеріалопотоком з метою зниження витрат виробництва. Логістична сис-тема стає основою економічної стратегії фірм, використовується як знаряддя в кон-курентній боротьбі і розглядається як управлінська логіка для реалізації планування, розміщення і контролю за фінансовими й трудовими ресурсами (див. рис. 5.4, 5.5).

Переваги логістичної системи:

1)         необхідний асортимент запасів у потрібному місці і в потрібний час;

2)         координація внутрішнього і зовнішнього транспорту, що гарантує своєчасне постачання;

3)         раціональне розміщення складського господарства і ефективне використання пакувальних матеріалів;

4)         синхронізація запасів і транспорту;

5)         висока якість обслуговування споживача.

Процес управління матеріальними ресурсами необхідно розглядати в двох аспек-тах: організаційному і технологічному.

Організаційний — організація управління просуванням матеріального потоку і забезпечення збуту вже готової продукції.

Технологічний напрямок — вдосконалення технологій транспортних перевезень, складського господарства, інформаційного забезпечення, планування і контролю, а також оптимізація витрат на ефективне функціонування кожного із цих підрозділів.

Розподіл — вид діяльності, який включає рекламу, реалізацію, транспортування продукції і надання послуг покупцям.

Фізичне забезпечення — та частина логічної системи, яка здійснює просування сировини і матеріалів від постачальника або джерела сировини до підприємства.

Фізичний розподіл — охоплює ту частину логістики, яка пов’язана з реалізацією готової продукції, а саме доставкою її від продавця до покупця.

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

У логістичних рішеннях беруть участь:

—        постачальник — виробники продукції;

—        транспортні агенти;

—        уряд;

—        споживачі;

—        комерційні оптові посередники.

Проведені дослідження у Великобританії показали, що у вартості продукту, який потрапляє до кінцевого споживача, понад 70% складають витрати, пов’язані із збе-ріганням сировини і матеріалів, транспортуванням, пакуванням тощо. Поступово прийшло усвідомлення того, що в цій сфері існує суттєвий нереалізований потенціал зниження витрат і покращання якості постачань, а отже, й підвищення конкуренто-спроможності фірми. Так, у США в 90-ті рр. витрати на логістику оцінювались у роз-мірі 15–23% валового національного доходу.

Логістичні принципи управління матеріальними ресурсами:

1)         системний підхід: всі ланки системи управління повинні працювати як єдиний злагоджений механізм;

2)         врахування витрат на протязі всього логістичного ланцюга;

3)         гуманізація технологічних процесів, створення сучасних умов праці;

4)         здатність логістичної системи адаптуватися до умов невизначеності оточуючо-го середовища, тобто її гнучкість;

5)         процес управління поєднує управління матеріальним потоком і потоком ін-формації, що з ним пов’язаний;

6)         логістична система пов’язана з управлінням матеріалами та управлінням роз-поділу.

 

                                                                                             

                        Запаси                                  

                                  

                        Посеред-ники          

Сировина, запчастини, напівфабри-кати, паку-вальні мате-ріали                   

           

           

           

 

           

            Неза-

вершене

вироб-

ництво           Готова

продук-

ція      

           

           

 

           

           

           

                        t          

 

           

           

           

                        Дистриб’ютор (реалізатор) 

 

                       

           

           

           

           

 

           

           

           

                        t          

 

           

           

           

                        Споживач     

 

           

           

           

                                  

 

                                              

                                   Логістика маркетингу          

                                                                                             

Рис. 5.4. Схема комерційної логістичної системи

Тема 5. Економічна сутність матеріальних ресурсів та особливості управління ними

Шість правил системи управління матеріальними ресурсами:

1)         вантаж — потрібна продукція (товар);

2)         якість — необхідна якість;

3)         кількість — у необхідній кількості;

4)         час — повинен бути поставлений у потрібний час;

5)         місце — у потрібному місці;

6)         витрати — з мінімальними витратами.

Логістична функція — це сукупна група логістичних операцій, спрямованих на реалізацію цілей логістичної системи. Функції логістичної системи:

1.         Формування господарських зв’язків, пов’язаних з постачанням продукції (то-варів) або наданням послуг, їх розвиток, раціоналізація.

2.         Визначення обсягів і напрямків матеріальних потоків.

3.         Прогнозні оцінки потреби у перевезеннях.

4.         Визначення послідовності просування товарів через місця складування та

оптимізація коефіцієнта ланності при організації товаропросування.

Віце-президент або керівник підприємства

Z

Обслуговування споживачів

Рис. 5.5. Типова структура підприємства та організація управління підрозділами

в комерційній логістиці

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

5.         Розвиток, розміщення і організація складського господарства.

6.         Управління запасами у сфері їх обігу.

7.         Здійснення перевезень у пункти призначення (транспортні підприємства).

8.         Управління складськими операціями.

Комплекс логістичних функцій підпорядкований єдиній меті. Критерій ефектив-ності реалізації цих функцій є ступінь досягнення кінцевої мети діяльності управлін-ня матеріальними ресурсами, що відображений в шести правилах логістики.

Функціональні сфери системи управління матеріальними ресурсами: запаси; транспортування продукції; кадри, що обслуговують виробництво; складування і складська обробка; інформація.

Фактори, що впливають на розміри матеріалопотоку:

1)         не цінові детермінанти ринкового попиту: смаки і переваги споживачів; кіль-кість споживачів на ринку; грошові доходи споживачів тощо;

2)         не цінові детермінанти пропозиції: технологія виробництва; ціна на взаємоза-мінюючі ресурси; податки і дотації; чисельність продавців на ринку тощо.

Радикальна економічна реформа, розвиток в Україні ринкових відносин обумо-вили перебудову матеріально-технічного забезпечення підприємств засобами вироб-ництва і предметами виробничо-технічного призначення.

Розвиток та використання прогресивних форм матеріально-технічного забезпе-чення, самостійність підприємств у визначенні потреби в засобах виробництва, вста-новлення зв’язків з постачальниками на їх завезення, децентралізація планування, впровадження елементів маркетингу в систему обігу засобів виробництва викликали зміни в організаційній структурі управління матеріальними ресурсами в Україні.

В управлінні матеріальними ресурсами беруть участь:

1.         Постачальники продукції.

2.         Транспортні компанії.

3.         Дистриб’ютори.

4.         Споживачі.

Потреба в системі управління матеріальними ресурсами виникає як у приватно-му, так і державному секторах економіки.

У приватному секторі споживач формує попит на продукцію виробника. Вироб-ник є постачальником продукції. Він домовляється з транспортним агентством про перевезення вантажів (продукції, товарів) з підприємства на ринок. Уряд регулює процес постачання матеріалів і сировини за допомогою правової бази, забезпечує значну частину транспортної інфраструктури, керує послугами.

Управління матеріальними ресурсами на конкретному підприємстві може здій-снюватися як централізовано, так і, навпаки, децентралізовано на рівні відділів. Управлінська відповідальність може бути розподілена між різними організаційними підрозділами або сконцентрована в одного керуючого розподілом.

Підрозділ «управління матеріалами» або «управління логістикою» несе відпові-дальність за забезпечення ресурсами процесу виробництва у потрібний момент і в певній кількості. При такій організації система управління матеріальними ресурсами підпорядкована віце-президенту або головному керівнику підприємства.

Керуючий матеріалами (або логістикою) відповідає за такі проблеми: транспорт і перевезення; контроль запасів та виробничих планів; управління продажем і замов-леннями; обслуговування споживачів та складські операції на регіональних складах;

Тема 5. Економічна сутність матеріальних ресурсів та особливості управління ними

управління складським господарством; дослідження у сфері управління матеріалами та вдосконалення логістичної системи в цілому; контроль за процесом постачання і відповідний йому інформаційний потік та систему зв’язку.

Комерційна служба на підприємстві по забезпеченню матеріальними ресурсами тісно пов’язана з іншими функціональними підрозділами: маркетингом, виробни-цтвом, бухгалтерією і фінансами. Найбільш значний вплив на систему забезпечення матеріалами здійснює політика і тактика маркетингу. Тактика маркетингу впливає на затратні показники логістики (поглиблення асортименту виготовленої продук-ції, запровадження сервісного обслуговування споживачів та маркетингової тактики продажу тощо).

Функції підрозділу управління матеріалами (або управління логістикою) на під-приємстві:

1.         Розвиток і формування логістичної системи.

2.         Розробка стратегії логістичної системи відповідно до ринкової політики під-приємства.

3.         Адміністрування і координація взаємопов’язаних функцій.

Ключові проблеми системи управління матеріальними ресурсами та їх вирішен-

ня в державному і приватному секторах економіки див. табл. 5.1.

Таблиця 5.1

Порівняння державного і приватного сектору щодо постачання матеріальними ресурсами

Приватний сектор    Державний сектор

 

Постачальник —

обслуговуюче

агентство       Управління запасами, ціноутворення, перевезення власним або найманим транспортом, планування виробницт-ва, розміщення підприємства    Укомплектованість штату, ціноут-ворення, перевезення власним або найманим транспортом, надання послуг, розміщення підприємств

Транспортне агентство        Маршрутизація перевезень, рівень обслуговування, ціни, тип парку    Тотожні

Уряд   Ціноутворення (оподаткування), пра-вове забезпечення, інфраструктура та її обслуговування        Рівень субсидування, обслугову-вання інфраструктури, ступінь регулювання та забезпечення об-слуговування

Держава з метою запобігання негативним наслідкам бізнесу намагається впли-вати на договори, вводить заходи судового або адміністративного контролю, фіксує обов’язкові договори, вводить правила щодо недобросовісної конкуренції тощо.

Втручання держави в економіку є процес об’єктивний:

По-перше, інтенсивне та екстенсивне використання природних ресурсів підпри-ємствами порушує баланс в природному середовищі. Екологічна проблема вимагає здійснення суворого контролю за дотриманням норм відходів, викидів на виробни-цтві, їх поглинанням та очищенням з метою захисту навколишнього середовища.

По-друге, держава здійснює контроль за раціональним використанням матері-альних ресурсів (дотриманням норм і нормативів їх споживання).

По-третє, держава займається економічним прогнозом і передбачливо вживає за-ходів проти дисбалансів в економіці.

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

По-четверте, з метою економічної підтримки незахищених верств населення дер-жава за допомогою податкової системи вилучає частину виготовленої продукції у підприємців.

По-п’яте, держава здійснює контроль за дотриманням правил експлуатації об’єк-тів, де застосовуються складні технології.

Органами, що регулюють виробничу діяльність підприємств, в тому числі й по-стачання та споживання матеріальних ресурсів, є: міністерства, держкомісії, агент-ства, держкомітети тощо.

Держава і підприємництво взаємопов’язані і взаємозалежні між собою. Характер відносин між ними можливо визначити як партнерський. Підприємець повинен бути самостійним у своїх рішеннях, але приймати їх з урахуванням певних меж, встанов-лених державою за допомогою законодавчої бази та нормативних актів.

Державне регулювання може бути як позитивним, так і негативним фактором, стримуючим процес соціального розвитку, пригнічуючи інтереси виробників щодо високоефективної діяльності.

Форми державного регулювання: 1) прямий контроль за діяльністю підприємств; 2) непрямий вплив.

Види прямого контролю:

1.         Контроль за розміщенням і будівництвом підприємства.

2.         Контроль шляхом фінансової участі та фінансової допомоги (дотації, інвестиції).

3.         Екологічний контроль.

4.         Санітарний контроль (виробнича безпека, гігієна праці).

5.         Пожежний нагляд (здійснюється спеціальними органами системи МВС).

6.         Контроль за якістю продукції (харчової промисловості, медикаментів).

7.         Ліцензування зовнішньої торгівлі.

8.         Трудове та соціальне законодавство.

9.         Антимонопольний контроль.

10.       Контроль за цінами.

Непрямий вплив на діяльність підприємства держава здійснює за допомогою по-датків і податкових пільг. Вона регулює оподаткування підприємств, їх інвестиційну діяльність, встановлює мінімальний розмір статутного фонду для підприємств різ-них організаційно-правових форм та встановлює порядок і форми розрахунків між окремими господарюючими суб’єктами.

Джерелами правового регулювання підприємницької діяльності є: закони, де-крети, постанови Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств, органів місцевої державної адміністрації, місцевих Рад народних депутатів, виконавчих комітетів, ор-ганів приватизації держмайна.

Розглянемо завдання та функції торговельно-посередницьких підприємств (ор-ганізацій, фірм) як учасників матеріального забезпечення

Забезпечення матеріальними ресурсами підприємства, структура каналів поста-чань і їх стабільність залежать від кількості етапів постачань.

З метою досягнення економії витрат, пов’язаних із матеріально-технічним за-безпеченням, необхідно визначити оптимальну кількість етапів для отримання про-дукції.

В системі матеріального забезпечення виділяють такі торговельно-посередницькі підприємства (або канали фізичного забезпечення):

Тема 5. Економічна сутність матеріальних ресурсів та особливості управління ними

1.         Незалежні оптові посередники — купують продукцію за свій рахунок, беруть

на себе ризик, пов’язаний із моральним старінням продукції, зі зміною кон’юнктури

ринку засобів виробництва, зберіганням товарів, скорочуючи при цьому запаси поста-

чальників, а також здійснюють транспортування продукції, надають консультаційно-

інформаційні та рекламні послуги.

2.         Збутові організації промислових компаній: оптові бази і оптові контори.

Оптові бази виконують функції, тотожні незалежним оптовим посередникам з

однією лише відмінністю, що вони збувають продукцію своєї фірми.

Оптові контори фізичних операцій з товарами не виконують, часто навіть не ма-ють їх у наявності (торгівля за зразками). Встановлюють контакти із споживачами, здійснюють збір замовлень, їх розміщення, організовують транзитні постачання про-дукції зі складів підприємств-поста-чальників. Діяльність оптових контор схожа з функціями агентів та брокерів.

3.         Агенти, товарні брокери, комісіонери та інші посередники — не купують

матеріально-технічної продукції, але виступають у ролі посередників між постачаль-

никами і споживачами, отримуючи при цьому комісійні у формі процентів від обсягу

продажів, здійснених при їх сприянні.

Брокери — найбільш рухомий тип посередника, що не вступають у довготрива-лі договірні відносини з постачальниками і споживачами. Брокер досконало знає ринок, на якому спеціалізується, має широкі ділові зв’язки, швидко виконує окремі доручення, його дохід — комісійні від клієнта. Сфера діяльності брокерів — продаж нерухомості, конструктивних і будівельних матеріалів, металопродукції, текстилю, обладнання, що було у вжитку. Кінцевий продукт їх діяльності — надання спожива-чам інформаційних послуг.

Оптові агенти — виконують функції торговельних агентів фірм-виробників. Ве-ликі підприємства користуються їх послугами, якщо обсяг продажу їх продукції в регіоні незначний. Середні та дрібні підприємства використовують агентів, коли їх продаж незначний і тримати власного торговельного агента невигідно. Головне їх за-вдання — забезпечення акту купівлі-продажу, надання інформації про попит та про-позицію на ринку. Їх функції схожі з функціями брокерів, відмінність полягає лише в тому, що, оперуючи на ринку засобів виробництва, вони можуть здійснювати та-кож складування і транспортування продукції. Оптові агенти мають широкі зв’язки, успішно реалізують нову продукцію за досить високі комісійні (10–15%, на відміну від звичайних — 4%).

Комісіонери — мають в наявності продукцію, реалізують її від свого імені, але за рахунок власника. Під свою відповідальність кредитують покупців, надають додатко-ві послуги: контроль за якістю продукції, ринкову інформацію тощо; мають контори, склади для приймання, зберігання, обробки та продажу товарів.