2.3. Підприємницький прибуток та чинники, що впливають на нього


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 

Загрузка...

У ринковій економіці підприємця цікавить, за якого обсягу виробництва він змо-же отримати максимальний прибуток. Тому, напевно, теорія прибутку знайшла своє відображення майже в усіх економічних концепціях та школах із часів класичної по-літичної економії.

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

Меркантилісти вважали, що прибуток виникає в сфері обігу, зокрема у зовніш-ній торгівлі, в результаті нееквівалентного обміну — продажу за завищеними цінами. Фізіократи доводили, що прибуток створюється тільки в сільському господарстві, де вплив природних сил призводить до збільшення споживчих вартостей понад витрати виробництва. Адам Сміт і Давід Рікардо обґрунтували ідею створення доданої вар-тості в усіх галузях матеріального виробництва. А. Сміт визначав прибуток як вира-хування із продукту праці робітника на користь капіталіста. Карл Маркс вважав, що прибуток — це перетворена форма доданої вартості, тільки додана вартість виступає як породження всього авансованого капіталу. Джерелом доданої вартості він вважав працю найманих робітників. Маркс досліджував перетворення доданої вартості у прибуток та у середній прибуток, розглядав об’єктивні та суб’єктивні межі зростання прибутку.

В економічній науці ХХ ст. можна виділити такі теорії прибутку:

—        теорія продуктивного капіталу: прибуток розглядається як результат капіта-лу — обов’язкового фактора будь-якого виробництва;

—        теорія прибутку як трудового доходу від підприємницької діяльності в усіх її проявах;

—        теорія стриманості: прибуток — винагорода капіталіста за вкладення власного споживання свого капіталу, за ризик очікування ефекту від укладених у ви-робництво засобів;

—        теорія прибутку як результату існування монополії.

Прибуток можна розрахувати як різницю між загальною виручкою та загальними витратами:

PF = TR — TC,          (2.5)

де: PF — прибуток;

TR — загальна виручка (ціна одиниці, помножена на кількість проданих одиниць продукції);

TC — загальні витрати (постійні та змінні).

Але самі витрати, як уже було зазначено, можуть бути прямими (явними) і не-прямими (неявними).

Прибуток можна розглядати з різних позицій. Для бухгалтера прибуток — це те, що залишається від загальної виручки від реалізації після оплати вартості матеріалів, палива, сировини зовнішнім (по відношенню до підприємства) постачальникам та після виплати заробітної плати працівникам. Таке трактування прибутку враховує лише явні витрати. При цьому поза межами уваги залишаються приховані (неявні) витрати, тобто платежі за аналогічні ресурси, якими володіє сама фірма і сама ж їх використовує у власному виробництві. Для фірми ці внутрішні витрати дорівнюють грошовим платежам, які б могли бути отримані за самостійно використані ресурси. Плата за підприємницьку діяльність теж виступає як елемент витрат. Мінімальна плата, яка необхідна, щоб утримати «підприємницький талант» на даному підпри-ємстві, називається нормальним прибутком. Так, для підприємця-власника нормаль-ним прибутком виступає середня ставка позичкового проценту: якби підприємець не розпочинав свою підприємницьку діяльність, а поклав кошти в банк, то саме середня ставка процента складала б для нього норму нормального прибутку, а сума процента, яка нарахована банком за рік, — його нормальний прибуток.

Тема 2. Витрати виробництва та підприємницький прибуток

Для економіста прибуток — це загальна виручка за вирахуванням усіх витрат, як прямих (зовнішніх), так і непрямих (внутрішніх, включаючи і нормальний прибуток підприємця).

Економічний та бухгалтерський прибуток дозволяють краще зрозуміти розбіж-ності між підходами бухгалтера та економіста до оцінювання діяльності фірми. Бух-галтера цікавлять перш за все результати діяльності фірми за певний (звітний) пері-од. Він аналізує минулий досвід фінансово-господарської діяльності підприємства. Економіста, навпаки, цікавлять перспективи діяльності фірми, її майбутнє. Саме тому економіст стежить за ціною найкращої альтернативи використання ресурсів, які є в його розпорядженні. Для нормального функціонування фірми потрібно поєд-нання цих двох підходів.

Якщо виплата нормального прибутку належить до витрат, то економічний (чис-тий) прибуток не є витратами, оскільки він перевищує нормальний прибуток і діс-тається підприємцю. Більшість економістів пояснює утворення економічного при-бутку ризиком, пов’язаним із невизначеністю інноваційної діяльності підприємця, та володінням монопольною владою.

Незважаючи на те, що підприємства проводять дослідження ринку, виробництво нових товарів та послуг або вдосконалення, модернізація вже існуючих можуть ви-явитися економічно невиправданими. З абсолютною впевненістю не можна сказати, чи приведе новий верстат, який тільки проектується, до зниження витрат та зростан-ня прибутку. Інновації, які свідомо здійснюють підприємці, несуть у собі такий самий ризик, як і коливання ринкової кон’юнктури (зміни у попиті та пропозиції на ринку), що відбуваються незалежно від волі й свідомості окремого підприємця. З цієї точки зору інновації як джерело прибутку — це просто особливий випадок ризику.

Якщо в суспільстві не існує законодавчого захисту винаходів, немає закону про патенти, то в умовах конкуренції інноваційний прибуток матиме тимчасовий харак-тер: конкуруючі підприємства швидко переймуть інновації і весь економічний при-буток даного підприємця буде зведено нанівець. Та в прогресивній економіці інно-ваційний прибуток може існувати постійно, оскільки нові успішні інновації будуть замінювати застарілі моделі, прибуток від яких уже «з’їла» конкуренція.

Джерелом існування економічного прибутку може бути і монопольна влада. Оскільки монополіст може не допускати конкурентів, обмежувати випуск продук-ції, впливати на ціну продукту на свою користь, то він може постійно отримувати економічний прибуток (якщо попит тісно пов’язаний із витратами). Підприємець може зменшити ризик, невизначеність (або хоча б пом’якшити їх) шляхом досягнен-ня монопольної влади. З одного боку, взяти на себе ризик в умовах постійно мінли-вої ринкової кон’юнктури і впровадити інновації — це соціально необхідні функції. З другого — викликає сумнів соціальна ефективність монопольного прибутку, який зазвичай ґрунтується на скороченні виробництва, встановленні підвищених цін і не-раціональному розподілі ресурсів.

У марксистській політичній економії всі види прибутку підприємців, які вико-ристовують найману робочу силу, розглядаються як результат експлуатації, тобто безоплатного привласнення результатів чужої праці.

У ринковій економіці підприємець шукає найбільш вигідну сферу використання власних коштів та виробничих ресурсів. Сигнал про те, в якій галузі прибуток найви-щий, він отримує за допомогою норми прибутку:

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

Норма прибутку = Величина прибутку : Вкладений капітал х 100%.

Саме за допомогою подібних сигналів ефективно розподіляються ресурси між аль-тернативними видами виробництва. Поява економічного прибутку, збільшення нор-ми прибутку в певній галузі свідчить про те, що суспільство зацікавлене у розширенні цієї галузі, бо структура суспільних потреб змінилася на користь продукції саме цієї галузі виробництва. Фактично ж винагорода у вигляді прибутку є не тільки стимулом для розширення даної галузі — вона виступає як фінансовий засіб для нарощування виробничої потужності підприємств галузі. В галузі із високою нормою прибутку по-чинається «перелив» капіталу з інших, менш ефективних галузей виробництва. Це, врешті-решт, призводить до занадто високих обсягів виробництва у даній галузі, ціна на продукцію галузі падає і норма прибутку та його величина починають зменшува-тися. Зменшення норми прибутку сигналізує про те, що галузь стає неефективною і «перелив» капіталу починається в інші галузі (наприклад, в ті, з яких капітал раніше пішов у гонитві за високою нормою прибутку; тепер тут залишилося мало підпри-ємств, пропозиція продукції скоротилася, що при сталому попиті призвело до зрос-тання рівня цін та підвищення норми й маси прибутку). Такий «перелив» капіталів із галузі в галузь відбувається доти, доки не встановлюється середня норма прибутку на капітал в усіх галузях; структура виробництва починає відповідати структурі потреб суспільства. Однак ця рівновага не може бути довгостроковою; вона існує як лінія го-ризонту — економіка прагне досягти її, намагається наблизитися, але досягти не може. Адже сама структура суспільних потреб постійно змінюється, змінюється ринкова кон’юнктура, тому подібна рівновага існує як момент у низці станів нерівноваги.

Розглядаючи норму прибутку, Карл Маркс підкреслював, що її визначають такі фактори:

1.         На норму прибутку прямо пропорційно впливає норма доданої вартості (адже, за Марксом, прибуток є перетвореною формою доданої вартості) і маса цієї доданої вартості.

2.         Норма прибутку прямо пропорційно залежить від витрат виробництва: чим нижчі індивідуальні витрати капіталу, тим вищий прибуток та норма прибутку.

3.         На норму прибутку прямо пропорційно впливає швидкість обороту капіталу. Норма прибутку розраховується за певний період, як правило, за рік, і буде тим біль-шою, чим швидше обертається капітал та чим більшу масу прибутку він приносить.

4.         Норма прибутку зумовлена (в оберненій залежності) органічною будовою ка-піталу, тобто відношенням C : V (постійного капіталу до змінного капіталу). Адже, за Марксом, додану вартість створює саме змінний капітал — отже, чим менша його питома вага в загальній структурі капіталу (тобто чим вища органічна будова капіта-лу), тим менша додана вартість, яку цей змінний капітал створює, і відповідно менша норма прибутку.

5.         Підвищення цін на продукцію даного підприємства й зниження цін на ресур-си — збільшують масу та норму прибутку; зниження цін на готову продукцію і підви-щення цін на ресурси, які потрібні для її виробництва, — зменшують норму та масу прибутку.

У будь-якому випадкові прибуток виступає як генератор виробництва. Він впли-ває і на рівень використання ресурсів, і на розподіл цих ресурсів у різні альтернативні виробництва. Прибуток, бажання отримати його примушує підприємців здійснювати

Тема 2. Витрати виробництва та підприємницький прибуток

нововведення, а це стимулює інвестиції (капіталовкладення), впливає на загальний випуск продукції та на рівень зайнятості. Отже, відбувається вплив на макроеконо-мічне становище, на рівень економічного зростання в цілому.