2.2. Особливості бухгалтерського обліку витрат, економічні витрати


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 

Загрузка...

Бухгалтерський облік витрат — це фактичне витрачання факторів виробництва (за цінами їхнього придбання) для виготовлення певного виду продукції. Витрати виробництва у бухгалтерській та статистичній звітності виступають як собі-вартість продукції. Економічний підхід до визначення витрат виробництва базується на тому, що фактори виробництва (виробничі ресурси) є рідкісними й існують аль-тернативні варіанти їхнього використання. Економічні витрати будь-якого ресурсу, вибраного для виробництва товару, дорівнюють його (ресурсу) вартості при найкра-щому з усіх можливих варіантів використання. Витрати можуть бути прямими та не-прямими (явними та неявними):

•          явні витрати приймають форму прямих грошових платежів постачальникам товарів, комплектуючих, сировини тощо, оплати транспортних послуг, виплати заробітної плати робітникам та менеджерам і т. ін. Вони пов’язані із придбан-ням ресурсів із зовні (по відношенню до фірми);

•          неявні витрати — це альтернативні витрати використання ресурсів, які нале-жать власникам фірми і які недоотримані в обмін на явні (грошові) платежі. Так, якщо під офіс чи виробниче приміщення фірма використовує свою влас-ність, значить, вона недоотримує прибуток внаслідок відмови від здавання в оренду цього приміщення.

У Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» [7] витрати на виробництво визначаються як валові витрати. Згідно із Законом до валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду в зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) і охороною праці (пп. 5.2.1 Закону). Різниця між витратами на виробництво й валовими витратами полягає в тому, що вартість при-дбання запасів знаходить своє відображення у складі валових витрат одразу ж після їх оприбуткування на склад або за фактом оплати. На витрати виробництва такі ви-датки потрапляють у міру їх списання та перенесення їх вартості на вартість готової продукції.

Особливість відображення витрат у бухгалтерському обліку полягає в поділі їх на постійні і змінні. Постійні витрати — це такі витрати, розмір яких у даний період часу не залежить від обсягів та структури виробництва і реалізації. До постійних витрат належать: відрахування на амортизацію будівель та обладнання, страхові внески, рентні платежі, оплата зобов’язань по позиках, заробітна плата керівни-цтва і провідних спеціалістів тощо. Графічно постійні витрати можна зобразити у вигляді прямої лінії, яка паралельна осі абсцис (обсяги виробництва) (рис. 2.5. та рис. 2.6).

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

S A

S A

 

/re

m

 

Рис. 2.5. Загальні постійні витрати

Рис. 2.6. Постійні витрати на оди-ницю продукції

 

S A

S A

 

m

m

 

Рис. 2.7. Загальні змінні витрати, де: S — витрати; т — кількість виробле-ної продукції

Рис. 2.8 Змінні витрати на одиницю продукції

 

T,SF+SV

s A

S A

m

Рис. 2.9. Загальні витрати, де: ткількість виробленої продук-ції; S — витрати; Sрпостійні витрати; Sy — змінні витрати

^ = ^+^

 

v

S

Sp        m

Рис. 2.10. Витрати на одиницю про-дукції:

Змінні витрати — це ті витрати, загальний розмір яких безпосередньо пов’язаний із обсягами виробництва та реалізації продукції. Сюди входять витрати на заробітну плату основної маси зайнятих, сировину, паливо, енергію, транспортні послуги тощо. Якщо постійні витрати повинні бути оплачені навіть за умов нульових обсягів ви-робництва, то змінними витратами підприємець може маніпулювати шляхом зміни обсягів виробництва (рис. 2.7 та рис. 2.8).

В аналізі часто застосовується поняття «питомі змінні витрати» (ПЗВ), що роз-раховуються як відношення змінних витрат (ЗВ) до обсягу (О) виробленої продук-ції. Постійні і змінні витрати становлять сукупні або загальні витрати (СВ), тобто СВ = ПВ + ЗВ (рис. 2.9 та рис. 2.10).

Динаміка змінних витрат при зміні обсягів виробництва та реалізації може бути різною:

Тема 2. Витрати виробництва та підприємницький прибуток

1.         Пропорційними змінні витрати називають тоді, коли їхня відносна зміна до-рівнює відносній зміні обсягу або завантаження виробництва.

2.         Якщо відносне зростання змінних витрат менше, ніж відносне збільшення об-сягів виробництва, то такі змінні витрати називають регресивними.

3.         Прогресивні змінні витрати мають місце тоді, коли відносне збільшення змін-них витрат більше, ніж обсяг виробництва.

Сума постійних та змінних витрат виробництва — це валові витрати підпри-ємства (TC):

TC = FC + VC.          (2.2)

Валові витрати з кожною новою одиницею продукції зростають на ту саму вели-чину, що й сума змінних витрат.

Ті види витрат, які визначають величину валових витрат при змінах обсягів ви-робництва (наприклад, витрати на сировину, на заробітну плату основної маси зайня-тих тощо), називають вирішальними витратами, бо саме вони беруться до уваги, коли приймається рішення про зменшення чи збільшення обсягів виробництва продукції. Заробітна плата адміністрації, охорони, орендна плата тощо не впливають безпосе-редньо на рішення про обсяги виробництва, а просто виступають як умова функціо-нування підприємства. Ці витрати називають витратами, які не визначають рішення.

Але не варто вважати, що всі змінні витрати є вирішальними, а постійні — тими, що не визначають рішення. Адже одні й ті самі витрати можуть вести себе по-різному. Наприклад, якщо за законодавством термін звільнення з роботи становить один тиж-день, то витрати на заробітну плату працівників є постійними на один тиждень; на-віть при зниженні обсягів виробництва неможливо негайно звільнити працівників. Якщо ж розглядати, наприклад, рік — то всі витрати на заробітну плату стають змін-ними. Вважається, що в довгостроковому періоді всі витрати стають змінними.

Співвідношення між виручкою від реалізації (виторгом), постійними та змінни-ми витратами впливають на прийняття рішення відносно того, чи варто продовжу-вати діяльність, чи, навпаки, треба її припинити. Розглянемо це на прикладі. Нехай постійні витрати підприємства становлять 8 млн грн, змінні витрати — 10 млн. грн, а виручка від реалізації продукції — 14 млн грн. Якщо підприємство буде продовжува-ти діяльність, то воно буде збитковим.

Для підприємця важливо знати не просто валові витрати, а витрати на одиницю продукції, тобто середні витрати. Середні витрати (ATC) — це валові витрати на оди-ницю випущеної продукції:

ATC = TC : Q.            (2.3)

Відповідно розраховуються середні постійні (AFC) та середні змінні (AVC) вит-рати:

AFC = FC : Q; AVC = VC : Q; ATC = AFC + AVC.          (2.4)

Середні змінні витрати спочатку зменшуються, досягають свого мінімального значення, а потім починають зростати. Це означає, що при малому обсязі виробни-цтва обладнання буде недовантаженим, розподіл праці — неглибоким, а технологічні процеси — недосконалими. По мірі розширення виробництва його ефективність буде зростати і змінні витрати на одиницю будуть знижуватися. Але використання все більшої кількості змінних ресурсів, урешті-решт, призведе до того, що почне діяти

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

закон спадної віддачі. З цього моменту використання ресурсів буде настільки повним та інтенсивним, що кожна додаткова одиниця змінних ресурсів буде збільшувати об-сяг виробництва на меншу величину. Закон спадної віддачі також називають зако-ном спадного граничного продукту: його дія виражається в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання кожної наступної одиниці змінного ресур-су (наприклад праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад капіталу) дає спадний додатковий або граничний продукт в розрахунку на кожну наступну оди-ницю змінного ресурсу. Наприклад, якщо кількість робітників, що обслуговує дане устаткування, почне збільшуватися, то зростання обсягу виробництва буде поступо-во зменшуватися пропорційно кількості нових робітників.

Обсяг виробництва, за яким середні валові витрати мінімальні, носить назву оптимум за витратами. Якщо брати до уваги тільки витрати, то такий обсяг виробни-цтва є найбільш вигідним для підприємства. Але це ще не означає, що варто виробля-ти та реалізовувати саме таку кількість продукції, оскільки треба ще взяти до уваги ту ціну, за якою буде реалізовуватися продукція.

На динаміку середніх витрат у довгостроковому періоді може впливати як масш-таб підприємства, так і обсяг виробництва. Як правило, в довгостроковому періоді витрати зі збільшенням підприємства спочатку зменшуються, а потім починають зростати. Це можна пояснити позитивним та негативним ефектом зростання масш-табів виробництва.

Позитивний ефект масштабу виникає тоді, коли довгострокові середні витрати фірми зменшуються зі збільшенням обсягів випуску. Позитивний ефект масштабу (економія від масового виробництва) виникає під дією наступних факторів:

•          Поглиблення спеціалізації праці робітників. Із розширенням виробництва вже немає потреби у сумісництві професій кваліфікованої та некваліфікованої праці, у витрачанні часу на перехід від одних операцій до інших. Робітники мають можли-вість досконало оволодіти певною операцією, зосередитись тільки на її виконанні, а це підвищує продуктивність праці.

•          Спеціалізація та економія праці управлінського персоналу. Тепер один фахі-вець відповідає за питання маркетингу, інший займається управлінням запасами, третій — ретельно вивчає необхідність запозичення кредиту тощо; отже, праця кож-ного, хто приймає рішення, стає більш кваліфікованою, відповідно і рішення — більш ефективними.

•          Ефективне використання основного й оборотного капіталу в цілому. У більш великого підприємства — більші можливості для використання більш продуктивного та дорогого обладнання, прогресивних технологій, найновіших наукових розроблень.

•          З’являється можливість здійснювати більш глибоку переробку сировини, ви-користовувати технологічні відходи, здійснювати диверсифікацію виробництва.

Негативний ефект масштабу виникає тоді, коли довгострокові середні витрати зростають із зростанням обсягів виробництва. Справа в тому, що велике підприєм-ство може стати некерованим, знижується оперативність і ефективність управління, зростають прямі та непрямі витрати виробництва. Великі підприємства намагаються обійти негативний ефект масштабу, створюючи автономні підрозділи, впроваджуючи комп’ютерну обробку інформації, готуючи більш кваліфіковані кадри тощо.

Постійний ефект масштабу має місце тоді, коли довгострокові середні витрати не залежать від обсягів випуску.

Тема 2. Витрати виробництва та підприємницький прибуток

Обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати, визначає оптимальний розмір підприємства. Можна виділити три основні моделі підприємств з різними кривими довгострокових середніх витрат.

ACC

ACC

ACC

 

Q

Q

Q

 

A)

Б)

B)

Рис. 2.11. Види кривих довгострокових середніх витрат

Як бачимо на рис. 2.11, довгострокові середні витрати досягають мінімуму на до-сить великому відрізку. Оптимальний розмір підприємства може варіювати в межах цього обсягу виробництва.

На рис. 2.11 довгострокові середні витрати поступово знижуються і досягають мінімуму при оптимальному обсязі виробництва й оптимальному розмірі підприєм-ства, але потім починають зростати. Така ситуація спостерігається в автомобільній, сталеварній, алюмінієвій та інших галузях. При даному обсязі споживчого попиту достатня ефективність виробництва може бути досягнута лише декількома промис-ловими гігантами. Щоб досягти позитивного ефекту, треба буде виходити за межі існуючого вітчизняного ринку. Крива ілюструє настання негативного ефекту вже навіть при невеликих розмірах підприємства, при незначному розширенні виробни-цтва. В таких галузях існуючий обсяг попиту буде підтримувати існування значної кількості невеликих виробників. Ця ситуація типова для роздрібної торгівлі, деяких сільськогосподарських підприємств, для швейної та взуттєвої промисловості.

Підприємство розширює виробництво, якщо додаткова одиниця продукції обхо-диться їй дешевше, ніж дохід, який вона принесе (ціна її продажу). Так відбувається доти, поки граничні витрати не почнуть дорівнювати граничному доходу (граничні витрати на виробництво одиниці продукції не почнуть дорівнювати ціні продажу цієї одиниці). У короткостроковому періоді граничні витрати будуть дорівнювати середнім витратам в їхньому мінімальному значенні. Оскільки підприємство сприймає ціну на свою продукцію як дану і пристосовує до неї своє виробництво, то воно буде намагатися виробляти стільки продукції (Qоптим), щоб ціна дорівнювала граничним витратам (MC).