1.3. Основні етапи розвитку науки управління ресурсами і витратами


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 

Загрузка...

Управління з огляду на ресурси і виробничі витрати — це цілеспрямована діяль-ність державних органів та господарюючих суб’єктів, направлена на екоефективне використання ресурсів і витрат на виробництво продукції (надання послуг) з метою отримання прибутку.

З часу появи перших організацій розпочало своє існування управління. Особли-вої уваги воно набуло в часи створення перших держав, зокрема Шумерії, Македонії, Риму, Київської Русі та інших давніх держав. Головними управлінцями тоді виступа-ли королі, царі, воєводи, генерали.

Однак дослідження управління як науки почали проводитися лише наприкінці XIX ст. Перший істотний крок у розвитку теорії управління було зроблено амери-канським інженером Фредеріком І. Тейлором, який опублікував у 1911 р. свою книгу «Принципи наукового управління».

Виділяють такі етапи розвитку науки управління (табл. 1.1) [14]:

Таблиця 1.1

Еволюція теорії і практики управління

 

№ з/п  Ера, століття, рік (орієнтовно)         Індивіди, етнічні общини    Основний вклад в теорію і практику управління

1          2          3          4

І етап (стародавній)

1          До нової ери 9–7 тис.           Стародавні племена «Неолітична революція» — перехід до принци-пово нової форми отримання продуктів шляхом їх виробництва (землеробство і ведення худоби)

2          5–2 тис.          Шумери, вавилонці  Створення стародавнішої писемності — клино-пису, шестидесятирічної позиційної системи рахування

Тема 1. Теоретичні засади управління ресурсами і витратами

Продовження табл. 1.1

 

3          4000-2600      Єгиптяни       Розвиток державного апарату, облік ресурсів, використання елементів планування, організа-ції і контролю при будівництві великих споруд

4          1760    Хаммурапі      Розробка збору законів Вавилонії, введення принципу мінімальної заробітної плати

5          1027-207        Китайці (період Жоу і Цинь)           Досвід централізації управління країною, орга-нізації будівництва великих споруд

6          604-562          Навуходоносор ІІ      Висока організація градобудівництва, викорис-тання матеріальних стимулів

7          6–5 століття   Сунь-цзи        Створення теорії управління у військовій справі

8          558-330          Династія Ахемени-дів          Досвід управління великою багатонаціональ-ною державою. Формування розвинутого бюро-кратичного апарату

9          5–4 століття   Греки  Використання демократичного органу — народ-них зборів — в управлінні полісами. Введення права громадянина управляти державою.

10        470-399          Сократ            Проголошення універсальності менеджменту, аналіз форм державного управління.

11        430-355          Ксенофонт     Розробка концепції «зразкового» господарства і «ідеальної» держави. Визнання менеджменту як мистецтва.

12        428-348          Платон           Класифікація форм державного управління. Спроба розмежувати функції органів управління.

13        4 століття       Каутилья        Опис моделі ідеальної держави. Визнання управління країною як науки і мистецтва.

14        372-289          Мен-цзи         Розробка теорії «гуманного управління народом»

15        356-323          Александр Маке-донський  Розвиток теорії і практики управління війська-ми, створення штабу

16        234-149          Катон Старший (Цензор)    Опис організації праці в ряді галузей землероб-ства Італії

17        116-27            Варрон           Формування керівництва по сільському госпо-дарству

18        Нова ера 1340           Італійці           Перший досвід бухгалтерського обліку за допо-могою подвійного запису операцій

19        1431    Флорентійський рід Медичі            Використання розвинутої системи бухгалтер-ських книг

20        1494    Лука Пачолі   Узагальнення практики використання подвій-ної бухгалтерії

ІІ етап (стародавній)

21        1776    Адам Сміт      Аналіз розподілу праці, характеристика обов’я-зків правителя і держави

22        1785    Томас Джефферсон   Розвиток теорії і практики державного управ-ління. Визнання важливості використання у виробництві взаємозамінюючих частин.

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

Продовження табл. 1.1

 

23        1799    Елі Уітні         Використання концепції взаємозамінюючих частин у практиці організації виробництва.

24        1810    Роберт Оуен  Ідея гуманізації управління виробництвом. Визнання необхідності навчання, покращання умов праці і побуту працівників.

25        1832    Чарлз Беббідж           Розвиток наукових методів аналізу продуктив-ності праці

26        1848    Джон С. Мілль          Аналіз розподілу праці, економічної ролі держа-ви. Розробка методів контролю використання ресурсів.

27        1871    Уільям С. Джевонс   Розробка англійського варіанту теорії гранич-ної корисності. Дослідження трудових рухів працівника.

28        1874    Людвіг фон Штейн   Розробка вчення про управління з позицій на-уки про державу.

29        1890    Альфред Маршалл    Обґрунтування неокласичного напрямку в бур-жуазній політекономії.

ІІІ етап (систематизації)

30        1896    Фредерік У. Тейлор  Обґрунтування школи «наукового менеджмен-ту». Розробка методичних основ нормування праці, стандартизації робочих операцій, підбо-ру, розстановки і оплати робочої сили.

31        1900    Гаррінгтон Емерсон Розробка принципів продуктивності праці.

32        1908    Френк і Ліліан Джілбрет (Гілбрет)  Дослідження трудових рухів, удосконалення методики хронометражу, розробка принципів організації робочого місця.

33        1910    Генрі Л. Гантт           Розробка «графіка Гантта», обґрунтування гу-маністичного підходу до управління робочої сили.

                        Гюго Мюнстерберг  Застосування психології в управлінні. Дослі-дження проблем професійної придатності, від-бору і орієнтації.

                        Вальтер Д. Скотт      Дослідження проблем психології бізнесу, ре-клами, управління робочою силою.

34        1916    Анрі Файоль  Розробка принципів організації адміністративної діяльності. Класифікація функцій управління.

35        1917    Мейер Блюмфілд      Обґрунтування руху «персонал менеджмент» або управління робочою силою.

36        1921    Макс Вебер    Розробка концепції «раціональної бюрократії», характеристика ідеальних типів володіння.

37        1923    Олівер Шелдон         Розвиток філософії і принципів менеджменту.

38        1927    Ельтон Мейо Розробка основ американської індустріальної соціології і доктрини «людських відносин».

Тема 1. Теоретичні засади управління ресурсами і витратами

Продовження табл. 1.1

 

39        1928    Лінделл Урвік            Подальший розвиток і систематизація поло-жень «класичної» школи менеджменту.

40        1930    Мері П. Фолетт         Розвиток філософії управління, аналіз стилю керівництва, лідерства.

41        1936    Джон М. Кейнс        Обґрунтування «кейнсіанства» — великої течії в західній економічній думці, розвиток теорії державного регулювання економіки.

42        1937    Лютер Гьюлик          Систематизація і популяризація «класич-ної» теорії менеджменту. Розробка системи POSDCORB.

43        1938    Честер І. Барнард      Спроба створення цілісної теорії організації. Обґрунтування школи «соціальних систем».

44        1939    Ф. Ротлісбергер, У. Діксон  Розвиток теорії «людських відносин».

45        1947    Ренсіс Лайкерт, Кріс Арджиріс та ін.         Дослідження в галузі соціальної психології, аналіз людських відносин в організаціях.

                        Джордж Б. Данціг     Створення основ для практичного застосування лінійного програмування в управлінні.

                        Курт Левін та ін.       Розробка теорії групової динаміки.

46        1949    Ноберт Вінер, Клод Шеннон          Визнання важливості використання системного аналізу і теорії інформації в управлінні.

                        Пітер Ф. Дракер (Друкер)    Розвиток «емпіричної» школи менеджменту.

47        1954    Абрахам Маслоу       Розробка ієрархічної теорії потреб.

48        1956    Мілтон Фрідмен        Основа «монетаризму» — сучасної течії в захід-ній економічній науці. Обґрунтування необхід-ності обмеження державного втручання в гос-подарські процеси.

49        1959    Фредерік Герцберг (Херцберг)        Розробка теорії мотиваційної гігієни.

50        1960    Дуглас Макгрегор     Розробка теорії двох факторів.

ІV етап (еволюція управлінської думки в ХХ столітті)

51        1885–1920 рр.           Ф. Тейлор,

Ф. і Л. Гелбрейти,

Г. Емерсон     Науковий менеджмент.

52        1920–1950 рр.           А. Файоль, Л. Урвік, Д. Муні          Класична (адміністративна) школа.

53        1930–1950 рр.           Е. Мейо, Ротсмісбергер, Г. Мюнстербах, М. Фолліт        Школа людських відносин.

54        1950–1990 рр.           Дж. Уотсон (заснов-ник), Е. Терндайк, А. Маслоу, Херцбер-гер, Д. Макгрегор            Школа поведінкових наук.

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

Продовження табл. 1.1

 

55

56

57 58   1950–1970 рр.           Н. Вінер, Глушков, Е. Квейд           Кількісний підхід (досліджувані операції).

 

            1950–1990 рр.           А.А. Богданов, Бер-таланфі, Саймон         Системний підхід.

 

            1970–1990 рр.           Модель Фідлера        Ситуаційний підхід.

 

            1985–1990 рр.           Л. Ерхард, І. Мюрдаль (швед-ська модель), Канбан (японський менеджмент)            Нові підходи.

До основних шкіл управління можна віднести:

Школа наукового управління (1885–1920) — була започаткована Фредеріком Тей-лором, Френком і Лілією Гілберт, Генрі Гапттом. Вони досліджували процес органі-зації виробництва: займалися спостереженням, замірами й аналізом виробничих про-цесів, стимулюванням трудового вкладу, нормуванням праці тощо.

Класична (адміністративна) школа управління (1920–1950), її засновником став Анрі Файоль, Він уперше сформулював гнучке визначення управління. Він керував великою французькою вугільною компанією. Практика управління допомогла досяг-ти успіхів у науці про управління, а саме:

•          розвинути принципи управління (за Файолем їх чотирнадцять);

•          описати функції управління (планування, організація, координація і регулю-вання, мотивація та контроль);

•          систематизувати підхід до управління всією організацією.

Школа людських стосунків (1930–1950) — сформована Мері Паркер Фоллет та

Ельтоном Мейо. Вони розглядали управління як забезпечення виконання роботи в системі управління за допомогою інших осіб. Школа робила акцептне управління людськими взаємовідносинами через вплив керівників на працівників.

Школу поведінкових наук (з 1950 р.) започаткували Кріс Анджиріс, Ренсіс Лай-керт, Дуглас Мак-Грегор, Фредерік Герцберг та інші вчені-біхевіористи. Особливе значення надається методам налагодження міжособистісних стосунків та підвищен-ня ефективності людських ресурсів.

Школа наук управління (з 1950 р.) виникла під час другої світової війни в Ан-глії внаслідок пошуку способів боротьби з німецьким десантом та підводним фло-том. Об’єктом дослідження школи є моделі, як форми подання реальності, і операції. Важливу роль тут відіграє застосування комп’ютерів.

Прецесійний підхід розглядає управління як процес — сукупність безперервних взаємопов’язаних дій. Ці дії є функціями управління, кожна з яких також є проце-сом.

Засновники підходу (Майкл Мескон, Майкл Альберт, Франклін Хедоурі) ви-діляють чотири функції управління, сукупність яких складає процес управління (рис. 1.4).

Системний підхід розглядає об’єкти управління як системи — сукупність взаємопов’язаних елементів, а саме структури, завдань, технології, людей і цілей.

Тема 1. Теоретичні засади управління ресурсами і витратами

Процес управління

Планування

Організація -► Мотивація

Облік

Аналіз

Контроль

Координація

Зворотний зв’язок

Рис. 1.4. Функції управління ресурсами і витратами

Усі організації є відкритими системами, тобто взаємодіють із зовнішнім середо-вищем. У середині організації існує безліч підсистем, кожна з яких має бути добре до-сліджена. Саме вивчення кожної підсистеми є особливістю і перевагою даної школи. Попередні школи досліджували лише одну підсистему (наприклад, школа поведінко-вих наук вивчала тільки соціальну підсистему).

Організацію з погляду системного підходу, тобто відкриту систему, графічно зоб-ражено на рис. 1.5.

 

Вхід     —►    Процес (господарська діяльність)   —►    Вихід

Рис. 1.5. Організація як відкрита система

Ситуаційний підхід розроблено наприкінці 60-х рр. XX ст. Він базується на виз-наченні ситуації як певної сукупності обставин, що діють на організацію протягом певного періоду часу. Управління зводиться до розв’язання певних ситуацій з метою досягнення цілей організації.

В Україні розвиток науки управління відбувався в межах адміністративно-командної системи і був направлений на вдосконалення управління цією системою. Розглянемо етапи розвитку управління за радянських часів, починаючи із 1917 по 1991 рр. [15].

I           етап (жовтень 1917 р. — березень 1921 р.) — розроблено форми й методи держав-

ного централізованого управління виробництвом, обґрунтовано організаційні мето-

ди диктатури та державного регулювання.

II         етап (1921–1928) характеризується спробою застосування госпрозрахунку як

основи економічних методів управління, появою трестів та синдикатів.

III        етап (1929–1945). У зв’язку з організацією індустріальної бази суспільного виробництва спостерігалося вдосконалення структур управління, методів підбору та підготовки кадрів, планування і організації виробництва.

IV        етап (1946–1965). У межах удосконалення форм взаємовідносин державних органів управління відбулася спроба переходу до територіально-галузевої системи управління, що призвело до поглиблення адміністрування.

V         етап (1965–1975) підтвердив неефективність реформування адміністративно-

командної системи невдалою спробою господарської реформи через посилення ролі

економічних методів управління.

VI        етап (1975–1985). Неможливість реформування адміністративно-командної

системи підсилила усвідомлення необхідності радикальної зміни економічних від-

носин.

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

VII етап (1985–1991) характеризується докорінними економічними реформами, які стосуються й галузі управління.

Проведення економічних реформ привело до зміни форм і методів управління в умовах розвитку незалежної України та переходу до ринкової економіки. Останнім часом в Україні поряд з терміном «управління» часто використовують термін «ме-неджмент».

Термін «менеджмент» походить з англійської мови і має не одне тлумачення:

1)         спосіб та манера спілкування з людьми;

2)         влада та мистецтво керівництва;

3)         уміння та адміністративні навики організувати ефективну роботу апарату управління;

4)         сукупність органів управління, адміністративних одиниць, служб та підрозділів.

Менеджмент — це цілеспрямована дія на колектив працівників або окремих ви-

конавців для виконання поставлених завдань та досягнення визначеної мети [16].

Американський соціолог Парсонс виділяє три рівні управління:

1)         технічний рівень — управління здійснюється керівниками нижньої ланки (майстром, начальником виробничої дільниці, старшим продавцем та ін.);

2)         управлінський рівень — управління здійснюється керівниками середньої лан-ки (начальник управління, начальник цеху тощо);

3)         інституціональний рівень — управління здійснюється кері вниками вищої лан-ки (директором підприємства, його заступниками та ін.).

Будь-яка теорія або вчення має свою систему принципів. Тео рія управління не є винятком.

Принципи управління — це основні ідеї, правила і орієнтири діяльності управлін-ців, у межах яких досягаються цілі організації [17].

Вперше принципи управління були сформульовані ще в 1912 р. у книзі американ-ського менеджера Г. Емерсона «Дванадцять принципів продуктивності»:

1.         Точно поставлені цілі.

2.         Здоровий глузд.

3.         Компетентна консультація.

4.         Дисципліна.

5.         Справедливе ставлення до персоналу.

6.         Повний, точний і постійний облік.

7.         Диспетчеризація.

8.         Норми і розклади.

9.         Нормалізація умов.

 

10.       Нормування операцій.

11.       Письмові стандартні інструкції.

12.       Винагорода за продуктивність. Пізніше принципи управління були розвинені А. Файолем, який виділив такі

принципи:

1.         Поділ праці.

2.         Повноваження та відповідальність.

3.         Дисципліна.

4.         Єдиновладдя.

5.         Єдність напряму діяльності.

Тема 1. Теоретичні засади управління ресурсами і витратами

6.         Підпорядкування особистих інтересів загальним.

7.         Винагорода персоналу.

8.         Централізація.

9.         Скалярний ланцюг (ієрархія).

 

10.       Порядок.

11.       Справедливість.

12.       Стабільність робочого місця.

13.       Ініціатива.

14.       Корпоративний дух.

Подальший розвиток науки управління та практика підприємницької діяльності в ринкових умовах зумовили формування сучасних принципів управління (менедж-менту). Так, до загальних принципів відносять:

1.         Поєднання демократизму і доцільного економічного централізму, що перед-бачає вирішення питань господарської діяльності підприємства (організації) само-стійно трудовим колективом, а апарат управління здійснює виключно функції ко-ординації та регулювання діяльності, забезпечує ефективне використання наявних ресурсів. При цьому держава централізовано визначає загальні економіко-правові засади будь-якої підприємницької діяльності (розробляє податкову, бюджетну, бан-ківську, валютну, кредитну системи тощо).

2.         Досягнення високої економічної ефективності будь-якої діяльності, тобто ре-зультативність та економічність у досягненні мети, що передбачає мінімальні витра-ти для одержання певного результату.

3.         Принцип стимулювання реалізується через матеріальну зацікавленість праців-ників (оплата праці, преміювання залежать від якості і результатів праці) та перспек-тиви службового просування.

4.         Єдиноначальність означає підпорядкованість працівників одному керівникові, який має повноваження щодо управління дорученою йому ланкою і несе повну від-повідальність за її роботу.

5.         Принцип науковості означає повне використання найнові ших концепцій роз-витку науки і техніки, прогресивного досвіду організації управління на провідних підприємствах. Пізнання об’єктивних економічних законів, закономірностей управ-ління, дослідження тенденцій розвитку економічних та соціальних процесів усуває суб’єктивізм під час прийняття управлінських рішень, підвищує їх ефективність.

6.         Принцип відповідної підготовки і розстановки кадрів забезпечує високий рі-вень професіоналізму в управлінні, стабільність персоналу та ефективність діяльнос-ті. Принцип відповідає сократівському правилу: «кожна людина на певному місці і кожне місце для певної людини».

Система управління використовує також низку спеціальних принципів, найсут-тєвішими з яких є забезпечення прибутковості бізнесу в поєднанні з максимальним добробутом працівників фірми, принцип самоокупності, конкурентоспроможності, зменшення витрат тощо. Управління організацією здійснюється шляхом застосуван-ня певних методів.

Методи управління — це сукупність способів і прийомів впливу на колектив пра-цівників та окремих виконавців з метою досягнення цілей організації.

Виділяють такі групи методів управління:

— економічні методи (податки, бюджет, ціни, кредит, еконо мічні стимули);

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

—        адміністративні методи (організаційні, розпорядчі, дисцип лінарні дії);

—        соціально-психологічні методи (соціальні плани, моральні стимули). На практиці всі методи управління тісно пов’язані між собою. Застосування різних методів управління зумовлене виконан ням відповідних

функцій управління.

Функція управління — це вид управлінської діяльності, зумо влений поділом праці у сфері управління.

Процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій.

Першим визначив і описав функції управління А. Файоль. Він виокремлював такі функції управління: планування, організація, розпорядництво, координування та контроль.

Радянські вчені пропонували шість функцій управління, а саме: планування, ор-ганізація, координування, стимулювання, регулювання та контроль.

Практика й дослідження процесу управління довели, що будь-який процес управління потребує реалізації чотирьох головних функцій: планування, організації, мотивації та контролю. Координування і регулювання розглядаються як складові го-ловних функцій.

Розглянемо зміст сучасних головних функцій управління.

Планування є найголовнішою функцією управління, яка створює орієнтири для діяльності організації в майбутньому.

Планування — вид управлінської діяльності, що передбачає підготовку рішень на перспективу про те, що, як, коли, ким і з якою метою має бути виконано.

Плануванню передує прогнозування, визначення цілей, стратегії, політики і зав-дань організації, що приводить до складання планів і графіків роботи на різні періоди часу (рік, місяць, день тощо).

Залежно від терміну виконання і мети виділяють стратегічне, тактичне і опера-тивне планування.

Організація — вид управлінської діяльності, спрямований на формування систе-ми заходів щодо об’єднання в часі та просторі всіх елементів господарської діяльності підприємства з метою виконання планів та досягнення цілей.

Організація як функція менеджменту передбачає:

—        раціональне об’єднання трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів;

—        формування ефективної системи управління;

—        визначення видів діяльності, необхідних для реалізації цілей;

—        розстановку і налагодження взаємодії працівників;

—        розподіл між окремими працівниками обсягу робіт, повно важень та відпові-дальності тощо.

Від організації будь-якої діяльності залежить ефективність останньої.

Мотивація — це процес створення системи стимулів, які спонукають працівників до високопродуктивної діяльності та досягнення цілей організації.

Мотивація передбачає застосування матеріальних (грошові заохочення та стяг-нення) і моральних мотивів (перспектива службового просування, можливість участі у прийнятті рішень).

Контроль — це процес спостереження і перевірки відповідності діяльності органі-зації встановленим організаційно-правовим нормам, планам, програмам, виявлення відхилень.

Тема 1. Теоретичні засади управління ресурсами і витратами

Контроль передбачає облік та аналіз процесу діяльності. У ході аналізу визнача-ються відхилення від плану, з’ясовуються причини цих відхилень, у результаті фор-мується кількісна та якісна інформація, необхідна для подальшого планування діяль-ності й коригування існуючих планів. Отже, контроль є функцією зворотного зв’язку.

В умовах ринкової економіки особливого значення набула наука управління у сфе-рі управління підприємством. Більшість підприємств займається виробництвом та реа-лізацією продукції. Отже, успішність їх функціонування залежить від якості управлін-ня виробництвом — свідомого регулювання процесу виробництва з метою підвищення його ефективності, зростання продуктивності праці, покращання якості продукції.

Важливе значення в управлінні виробництвом надається управлінню витратами, які у разі зіставлення з доходами визначають ефективність виробництва.

Нами пропонуються сучасні дослідження теорії управління витратами з II пол. XIX ст., коли в 1887 р. (табл. 1.2) [18] було опубліковано перше видання праці англій-ців Д. М. Фелса (1858–1925) і Е. Гарке (1858–1930) «Виробничі рахунки: принципи і практика їх ведення» [19]. Дана робота витримала шість перевидань і здобула на рубежі століть найбільшу популярність серед видань на дану тему.

Таблиця 1.2

Етапи розвитку теорії управління витратами

 

Назва теорії    Строк виникнення   Засновники   Основні риси теорії

1          2          3          4

«Котельний» метод  До другої по-ловини XIX століття             Враховували всі засоби, витрачені на виробництво, незалежно від ділянок їхнього споживання і цільового призна-чення, потім ці витрати розподілялися пропорційно прийнятій базі

Метод Фелса та Гарке          Друга полови-ни XIX сто-ліття      Джон Матер Фелс та Еміль Гарке  Основне нововведення полягало в тому, що всі витрати ділилися на фіксовані (зараз їх прийнято називати постійни-ми) і змінні

Метод Джона Маннома       1891 рік          Джон Манном          Введено поняття умовно-постійних, або накладних, витрат, тобто витрат, які не можуть бути безпосередньо віднесені на одиницю продукції

Метод Олександра Гамільтона Черча        Початок XX століття            Олександр Гамільтон Черч  Було запропоновано розділити вироб-ничу ділянку на декілька виробничих центрів і розподіляти накладні витра-ти між ними на основі відпрацьованих ними машино-годин

Концепція «Дірект-костінг» Середина XX століття          Джонатан Гаррісон  Базується на виключенні непрямих вит-рат, пов’язаних з періодом, і управління умовно-змінними витратами

Система «Стандарт-кост»   1936 рік          Ф. Тейлор, Г. Емерсон         Виникає система порівняння фактич-них витрат з нормованими. Основна функція — це контроль і регулювання витрат, а не їхній облік

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

Продовження табл. 1.2

 

Концепція центрів відпо-відальності         1952 рік          Джон А. Хіггінс         Основна ідея методу — це залежність ступеня відповідальності певних осіб за фінансові результати своєї роботи

Система орга-нізації праці «Канбан»         На початку 70-х pp. XX століття     Т. Оно            Зміст методу полягає в раціональній ор-ганізації виробництва та в ефективному управлінні персоналом

Метод «Just-in-time» (Точно в строк)          Кінець XX століття   Р. А. Хауелл і З. Р. Соусі      В основу встановлені відсотки від-хилень від графіка робіт і стандартів (норм)

Первинно і протягом тривалого часу витрати виявляли і враховували так званим «котельним» методом, тобто в єдиному бухгалтерському регістрі з початку звітного періоду враховували всі засоби, витрачені на виробництво, незалежно від ділянок їх-нього споживання і цільового призначення, потім ці витрати розподілялися пропор-ційно прийнятої бази.

Недолік цього методу полягав в тому, що, надаючи підсумкову суму витрат за той або інший період, він не показував її структуру і, отже, не дозволяв визначити, які витрати можуть бути знижені і на яких ділянках виробництва. Підхід до управління витратами, запропонований Джоном Матером Фелсом і Емілем Гарке, припускав створення системи, покликаної підвищити інформативність даних про засоби, що витрачаються, і посилити контроль за їхнім використанням. Основне нововведення полягало в тому, що всі витрати ділилися на фіксовані (зараз їх прийнято назива-ти постійними) і змінні. При цьому вважалося, що зміна фіксованих витрат не за-лежить напряму від різних господарських операцій або обсягу виробленої продукції. Це привело до думки, що збільшити обсяг виробництва можна при витраті менших ресурсів, ніж вважалося раніше, оскільки умовно-постійні витрати збільшуються не-рівномірно. Виділення із загальної маси витрат умовно-змінних багато в чому визна-чило можливість їх нормувати, встановлювати норму використовування ресурсів на певний обсяг готових виробів. Крім того, був встановлений більш точний зв’язок між витратами на виробництво готового виробу і його собівартістю, що дало можливість сформувати в майбутньому систему «Стандарт-кост».

Наступним етапом розвитку теорії управління витратами була класифікація Джона Маннома (1863–1955). В 1891 р. він ввів поняття умовно-постійних, або нак-ладних, витрат, тобто витрат, які не можуть бути безпосередньо віднесені на одиницю продукції, на витрати, пов’язані із закупівлею сировини; реалізацією готових виробів; безпосередньо з процесом виробництва. Таким чином, виявлення накладних витрат, пов’язаних з покупкою сировини і реалізацією готової продукції, дозволило надалі виключити їх з нормування і зосередитися тільки на витратах, пов’язаних з вироб-ництвом, а отже, більш достовірно визначати результат виробництва, не спотворений ніякими невиробничими накладними витратами.

Подальшим розвитком теорії управління витратами стали дослідження Олек-сандра Гамільтона Черча (1866–1936) по розподілу накладних витрат по продуктах залежно від продуктивності устаткування (величини машино-годин). Основні ідеї Черча по обліку робочого і машинного часу, висловлені в роботі «Адекватний розпо-діл виробничих витрат», полягали в тому, що було запропоновано розділити вироб-Тема 1. Теоретичні засади управління ресурсами і витратами

ничу ділянку на декілька виробничих центрів залежно від того, чи застосовують вони складне або просте устаткування або не застосовують його зовсім, і розподіляти на-кладні витрати між ними на основі відпрацьованих ними машино-годин. Цей метод пов’язаний з безпосередньою залежністю величини машино-годин з продуктивністю, а останньої — з обсягом продукції, що випускається. Дані ідеї дозволяли визначити собівартість продукції і планувати витрати на випуск.

На початку XX ст. підхід до розподілу умовно-постійних витрат залежно від об-сягу випуску і калькуляція продукції не мав такого значного розповсюдження на під-приємствах. Адже в даний час поняття «собівартість» і методи розподілу витрат за-лишаються таємницею для деяких керівників.

Однією з найважливіших задач подальшої роботи в області управління витрата-ми став пошук відповіді на питання: в якій пропорції слід включати в собівартість умовно-постійні витрати, тобто визначення собівартості і створення практично за-стосованих систем планування витрат і оперативного контролю за випуском про-дукції.

Переважаючим методом управління витратами на американських підприємствах в середині XX ст. стає концепція «Дірект-костінг», яка базується на виключенні не-прямих витрат, пов’язаних з періодом, і управління умовно-змінними витратами. Але якщо слідувати концепції «Дірект-костінг», необхідність розподілу накладних витрат зникає.

На початку століття німецьким вченим Шмаленбахом були введені терміни Teilkostenrechnung (облік часткових витрат) і Grenzkosten-rechnung (облік гранич-них витрат), але вважається, що родоначальником даної концепції є Джонатан Гар-рісон. Тому першість американців в цій області взагалі спірна. Інша справа, що вони змогли прив’язати передові ідеї німецьких економістів до реального господарського життя. Суть «Дірект-костінг» полягає в тому, що в основу собівартості закладаються тільки умовно-змінні витрати. Непрямі витрати виключаються з собівартості, оскіль-ки, на думку прихильників цього методу, вони викликані не стільки безпосередньо процесом виробництва, скільки перебігом часу. Це твердження викликало шок, і дов-гий час не мало широкого розповсюдження. Тільки в 1953 р. Національна асоціація бухгалтерів опублікувала опис цього методу і «Дірект-костінг» стає переважаючим методом в управлінні витратами.

Перший опис системи «Стандарт-кост» був представлений в роботах Емерсона в 1936 р. у США. З еволюцією теорії управління витратами стає очевидний факт, що для підприємства важлива не стільки собівартість продукції, точне і повне ви-значення якої і сьогодні залишається загадкою для бухгалтера і менеджера, скільки запобігання невиправданих витрат, яких можна б було уникнути. Рішенням цієї за-дачі стала поява на початку XX ст. в США, а потім і в Європі системи порівняння фактичних витрат з нормованими «Стандарт-кост».

В результаті співпраці Емерсона і Гаррісона була створена система, основною метою якої було визначення ефективності роботи підприємства і усунення неефек-тивності шляхом порівняння фактичних витрат з нормованими. При цьому дана сис-тема, на їхню думку, покликана не тільки фіксувати події минулого, але і ставити за-дачі на майбутнє, допомагати здійснювати ці задачі. Тому «Стандарт-кост» з’явилася першою управлінською системою, в якій як першочергова функція ставиться саме контроль і регулювання витрат, а не їхній облік.

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

Якщо спочатку «Стандарт-кост» був задуманий як інструмент, що виявляє не-використані резерви без зв’язку з конкретними виконавцями, то надалі виникла ідея використовувати відхилення для оцінки роботи тієї або іншої одиниці управлінсько-го персоналу. Це привело до формування Джоном А. Хіггінсом в 1952 р. концепції центрів відповідальності, тобто ступені відповідальності певних осіб за фінансові ре-зультати своєї роботи. Його робота «Облік по центрах відповідальності» направлена на наукову організацію поведінки управлінців. її мета не стільки контроль, скільки допомога управлінському персоналу в організації самоконтролю, бо передбачається, що жодна людина не стане порушувати вигідні для нього цілі і критерії.

Ідея «Стандарт-кост» трансформувалася в два положення:

—        всі проведені витрати в обліку повинні бути співвіднесені із стандартами;

—        відхилення, виявлені при порівнянні фактичних витрат із стандартами, пови-нні бути розподілені по категоріях.

У нашій країні великий внесок щодо адаптації системи «Стандарт-кост» зробили Ліберман, Жебрак та інші вчені, представивши систему нормативного обліку вироб-ництва. Основними принципами системи є складання планової калькуляції по про-дуктах на основі науково обґрунтованої нормативної бази і кошторисів, облік фак-тичних витрат і змін діючих норм, аналіз відхилень. Калькуляції використовуються для оцінки випуску продукції за місяць по цехах і підприємству в цілому, оцінки бра-ку продукції і залишків незавершеного виробництва.

Органічним розвитком «Стандарт-кост» і методів обліку по центрах відповідаль-ності стала поява методу «JT» — «Just-in-time» (точно в час), описаного і пропоно-ваного авторами Р. А. Хауеллом і З. Р. Соусі, хоча до цього аналогічна система під назвою «канбан» була упроваджена і успішно застосовувалася на японських підпри-ємствах. На відміну від традиційних аналітичних прийомів аналізу, пов’язаних з ко-ефіцієнтом використання робочого часу, устаткування, продуктивності праці, тут в основу встановлені відсотки відхилень від графіка робіт і стандартів (норм).

На початку 70-х pp. віце-президент автомобільної компанії «Тойота» Т. Оно за-пропонував систему організації праці «Канбан», яку американці сталі називати «саме вчасно», що не зовсім правильно, оскільки чинник часу не є головною становлюючою цієї системи. Основний зміст японської системи «Канбан» полягає, по-перше, в раціо-нальній організації виробництва, і по-друге, в ефективному управлінні персоналом.

Система «Канбан» одержала свою назву від металевого знака трикутної фор-ми («канбан» в перекладі означає «табличка», «знак»), який супроводжує деталі в процесі виробництва і переміщення. Суть системи полягає в тому, що на всіх фазах виробничого процесу відмовилися від виробництва продукції крупними партіями і створили безперервно-потокове виробництво. Постачальники вимушені підлашто-вуватися під ритм роботи підприємства-споживача їх продукції і вводити у себе ана-логічну систему. Система «Канбан» безпосередньо впливає на розмір складських за-пасів, скорочуючи їх до оптимальних розмірів.

США і деякі країни Західної Європи застосовували у себе систему «Канбан» для підвищення ефективності виробництва. Проте слід зазначити, що в повному обсязі ця система не була упроваджена ніде. Це пояснюється, перш за все, тим, що система, створена в Японії, орієнтована на національні цінності. Система «Канбан», розпов-сюджуючись, охоплює цілі галузі.

Сучасні тенденції в області управління ресурсами і витратами характеризуються активним впровадженням нових методів по управлінню накладними витратами. Це

Тема 1. Теоретичні засади управління ресурсами і витратами

пояснюється тим, що останніми роками частка даного елемента в структурі загаль-них витрат стрімко збільшується. До найперспективніших методів управління на-кладними витратами можна віднести побудований на базі обліку витрат по функціях функціонально-вартісний аналіз, бюджетування на нульовому базисі, формування цільових витрат організації. Особливої уваги прогресивні західні компанії почали надавати стратегічному управлінню витратами.