Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
11.1. Особливість формування виробничих витрат по виробництву сільськогосподарської продукції : Управління ресурсами та витратами. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

11.1. Особливість формування виробничих витрат по виробництву сільськогосподарської продукції


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 

магниевый скраб beletage

В Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» [1] витрати на виробництво визначаються як валові витрати. Згідно із Законом до валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду в зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) і охороною праці (пп. 5.2.1 Закону — Додаток Ж). Різниця між витратами на виробництво і валовими витратами полягає в тому, що вар-тість придбання запасів знаходить своє відображення у складі валових витрат одразу ж після їх оприбуткування на склад, або за фактом оплати. На витрати виробництва такі видатки потрапляють в міру їх списання та перенесення їх вартості на вартість готової продукції. Це має суттєве значення для обліку фактичних виробничих витрат.

Залежно від конкретних умов виробництва, структури управління, системи опла-ти праці, визначення та розподілу госпрозрахункового доходу в окремих господарю-ючих суб’єктах облік витрат може вестися в цілому по конкретних виробничих під-розділах без деталізації за окремими об’єктами (видами і групами худоби та птиці, видами виробництва). Фактичні витрати підрозділу розподіляються між окремими культурами, видами і групами худоби та птиці пропорційно до планових витрат, а за їх відсутності — до нормативних витрат згідно з технологічними картами чи укрупне-ними нормативами. В залежності від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяються на основні і накладні (рис. 11.1). Основні витрати пов’язані з безпосеред-нім виконанням технологічних операцій по виробництву продукції (робіт послуг), а накладні — з управління та обслуговування діяльності підрозділу (бригади, ферми внутрішньогосподарського кооперативу тощо).

Невиробничі витрати (адміністративні витрати, витрати на збут, інші невироб-ничі витрати операційної діяльності) не відносяться на собівартість виробленої про-дукції і покриваються за рахунок прибутку господарюючого суб’єкта.

Витрати можуть бути релевантними, ті які залежать від рішення менеджера, і не-релевантні — це витрати, що не залежать від прийняття управлінських рішень.

Виробництво сільськогосподарської продукції, як галузі рослинництва, так і тва-ринництва, характерне тим, що поряд з отриманням основної продукції (зерно, корені

Модуль 2. Функції управління ресурсами і витратами та їх особливості у галузях народного господарства

цукрових буряків, приріст, молоко) одночасно одержують побічну продукцію (соло-ма, гичка, гній, шкіри). Складність визначення собівартості такої продукції полягає в тому, що до певного моменту виробничий процес основної і побічної продукції є неподільним, оскільки витрати на виробництво всієї продукції на початковому етапі поділити неможливо. Але для того, щоб задовольнити потреби управлінського персо-налу в інформації для прийняття відповідних управлінських рішень, необхідно мати більш точні показники фактичної собівартості кожного виду продукції. При розподі-лі витрат і визначенні фактичної собівартості продукції сільськогосподарські госпо-дарюючі суб’єкти України керуються Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) сільськогос-подарських підприємств, затвердженими наказом МАП України від 18.05.2001 р. № 132 [2]. Рекомендовані підходи до визначення собівартості основної продукції не дозволяють враховувати особливості кожного виробництва і продукції, та й саме трактування основної і побічної продукції є неточним. Побічною вважається та про-дукція, що виробляється спільно з основною в одному технологічному процесі, із од-нієї вихідної сировини і має незначну ціну реалізації, а основною є продукція, заради виробництва якої організовано цей процес. Але особливістю сільського господарства є те, що в ньому побічна продукція одного виробництва може використовуватися для виробництва основної продукції іншого виробництва. Наприклад, солома, гичка цу-крових буряків, дрібна і пошкоджена картопля, нестандартні овочі можуть бути зго-довані тваринам. У такому випадку невиправдане завищення або заниження собівар-тості побічної продукції призводить до спотворення фактичної собівартості основної продукції іншого виробництва.

Матеріальні витрати

 

Накладні витрати

Витрати на оплату праці

Відрахування на соціальні заходи

Амортизація

Інші витрати

Загальновиробничі витрати

 

Загальногосподарські (адміністративні) витрати

Витрати на збут

Інші операційні невиробничі витрати

210

Рис. 11.1. Формування виробничих витрат

Тема 11. Особливості управління ресурсами і витратами в сільському господарстві

В сільськогосподарській галузі практично не буває одночасної реалізації основ-ної та побічної продукції, а тому завжди виникає необхідність розподілу її собівар-тості з метою визначення фінансових результатів. Оскільки фінансові результати цікавлять, у першу чергу, керівників господарств, а будь-який розподіл комплексних витрат є суб’єктивним, то в межах виробничого обліку підприємствам доцільно са-мостійно обирати методи розподілу таких витрат для конкретного виробництва або виду продукції. Методи, що використовуються для розподілу комплексних витрат до точки їх розподілу, можна розділити на дві групи:

—        методи, в основу яких покладено натуральні вимірники фізичних параметрів (маса, об’єм, довжина тощо);

—        методи, в основу яких покладено припущення, що розподіл комплексних ви-трат за видами продукції можна здійснити пропорційно до вартості даної про-дукції за цінами реалізації.

Поряд з методами, що використовуються у вітчизняній практиці, можна надати право вибору й методів, що визнані міжнародною практикою [3]:

—        метод використання натуральних показників;

—        метод на основі вартості реалізації в точці розподілу;

—        метод чистої вартості реалізації.

Метод використання натуральних показників — це метод розподілу комплексних витрат пропорційно до обсягу виробництва. Застосування такого методу є доцільним у випадку, коли вартість реалізації одного із натуральних вимірників основної і по-бічної продукції є наближено однакова. Тоді й собівартість кожного виду продукції може бути однаковою. При застосуванні такого методу можна скористатися коефі-цієнтами для перерахунку вартості побічної продукції в основну. Головною перева-гою застосування такого методу є його простота, а негативною рисою є викривлення показників рентабельності виробництва продукції у випадку, коли визначення нату-ральних показників, що мають однакову вартість реалізації, неможливе.

При застосуванні методу на основі вартості реалізації в точці розподілу комп-лексні витрати розподіляються пропорційно до оцінки виручки від реалізації. При цьому мається на увазі, що більш високим цінам реалізації відповідає і більш високий рівень витрат.

Застосування такого методу є доцільним у випадку повної реалізації основної та побічної продукції протягом звітного періоду. А при неповній реалізації продукції цей метод уже буде виступати як метод на основі вартості неповної реалізації в точці розподілу. І в наступних звітних періодах на формування собівартості виробництва продукції буде впливати реалізація раніше виробленої продукції. Такий підхід недо-цільно застосовувати у випадках, коли витрати на збирання побічної продукції бу-дуть перевищувати реалізаційну вартість, тому частина цих витрат буде необґрунто-вано віднесена на собівартість основної продукції. Наприклад, при збиранні зернових культур багато господарюючих суб’єктів не збирають солому через нерентабельність здійснення таких витрат.

На основі методу чистої вартості реалізації здійснюється розподіл комплексних витрат відповідно до чистої вартості реалізації в точці розподілу витрат. Чиста вар-тість реалізації визначається шляхом вирахування із реалізаційної вартості продукції витрат на її подальшу обробку. Такий метод можна застосовувати у випадках, коли визначення рентабельності видів виробництв, що здійснювали подальшу обробку продукції, неможливе.

Модуль 2. Функції управління ресурсами і витратами та їх особливості у галузях народного господарства

Таким чином, застосування різних методів розподілу комплексних витрат між різними видами основної та побічної продукції дозволить визначати за різних об-ставин вартість побічної продукції, що є наближеною до фактичної собівартості. А у випадку неможливості виявлення залежності здійснених витрат на виробництво кожного виду продукції найбільш прийнятним є розподіл витрат відповідно до отри-маної вигоди (табл. 11.1).

Можна виділити методи, які використовуються у внутрішньогосподарському об-ліку: подвійний запис, інвентаризація і документація, оцінка і калькуляція, балансове узагальнення і звітність; індексний (статистичний) метод; економічний (факторний та експрес-аналіз); математичні методи (кореляція, лінійне програмування, спосіб найменших квадратів та ін.) (рис 11.2).

 

Рис. 11.2. Методи внутрішньогосподарського (управлінського) обліку

Внутрішньогосподарський (управлінський) облік не має постійної базової струк-тури (такої як балансове рівняння в фінансовому обліку), тому облік виробничих ресурсів, фактичні обсяги виробництва потребують застосування різних моделей внутрішньогосподарського (управлінського) обліку [4].

На практиці застосовують різні моделі обліку виробничих витрат:

—        облік фактичних (минулих) витрат полягає в формуванні витрат та прибутку для визначення фактичної собівартості і прибутку від реалізації одиниці про-дукції або послуг;

облік стандартних витрат включає розробку стандартів по витратах придбання і використання матеріалів, основних фондів, витратах праці, накладних витра-тах, складанню калькуляції собівартості за нормативними витратами і обліку фактичних витрат з виділенням відхилень від нормативів. Повнота включення витрат до собівартості — одна з ознак класифікації систем обліку, яка застосо-вується на практиці. Облік повних витрат та облік часткових витрат — дві моТема 11. Особливості управління ресурсами і витратами в сільському господарстві

делі, які відповідають у внутрішньогосподарському (управлінському) обліку різним цілям;

—        облік повних витрат представлений традиційним обліком витрат на виробницт-во та калькулювання собівартості. Основним групуванням витрат і їх поділ на прямі (які відносяться безпосередньо на об’єкт калькулювання) та непрямі (які розподіляються між об’єктами калькулювання пропорційно певній базі);

—        під обліком часткових витрат розуміють підхід, коли проводиться підбір окре-мих елементів витрат, які носять прямий характер та включаються в собівар-тість окремих видів продукції. Калькуляція обмежених витрат включає лише виробничі витрати, які пов’язані з випуском продукту, собівартість якого каль-кулюється.

Важливим методологічним питанням організації внутрішньогосподарського (управлінського) обліку з метою ефективного прийняття рішень керівниками сіль-ськогосподарських суб’єктів господарювання є визначення (вибір) системи рахунків бухгалтерського обліку.

Міжнародна практика створила два основні підходи до структури плану рахунків:

—        двокруговий принцип, тобто виділення двох автономних систем рахунків від-повідно до цілей фінансового і внутрішньогосподарського (управлінського) обліку;

—        інтегрований принцип, за яким рахунки внутрішньогосподарського (управлін-ського) обліку кореспондують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи рахунків.

Перший підхід реалізований у планах рахунків майже 80-ти країн, в тому числі в більшості країн — членів ЄС (Франції, Німеччини, Бельгії, Швейцарії, Іспанії, Пор-тугалії та ін.) [5].

Другий підхід характерний тільки для великих промислових господарств країн так званої англосаксонської групи (США, Великобританії, Австралії, Канади).

Для країн англосаксонської групи характерна відсутність жорсткого регулюван-ня обліку з боку держави. Бухгалтерський облік у цих країнах є саморегульованою системою, оскільки його правила, принципи і концепції розробляються та прийма-ються професійними організаціями облікових працівників.

Наслідком цього є відсутність єдиного національного Плану рахунків. Систе-ми рахунків обираються самими господарствами цих країн самостійно, виходячи з масштабів і характеру їх діяльності. Аналіз свідчить, що в процесі історичного розви-тку в країнах із розвинутою ринковою економікою сформувались і розвивались три основні системи обліку: загальна система; переплетена система; інтегрована система.

Загальну систему обліку застосовують фермерські господарства, які вирощують однорідну продукцію. Ця система базується на періодичному обліку запасів, тобто протягом звітного періоду на рахунках запасів не відображається їх зміна (відпуск, надходження), наприкінці звітного періоду проводиться інвентаризація запасів в місцях їх зберігання і на підставі її результатів балансовим методом визначаються витрати (відпуск) відповідних запасів.

Облік витрат ведеться за елементами, кількість та сума яких визначається самим господарюючим суб’єктом. Доходи обліковуються за видами реалізованої продукції.

Наприкінці звітного періоду всі рахунки витрат і доходів закриваються через списання сальдо на рахунок «Прибутків та збитків» (в американській практиці він

Модуль 2. Функції управління ресурсами і витратами та їх особливості у галузях народного господарства

називається «Зведений рахунок прибутку»), за даними якого визначається фінан-совий результат діяльності господарюючого суб’єкта. Для визначення собівартості вирощеної продукції використовують рахунки класу 8 «Витрати за елементами». В такій системі облік виробничих витрат можна вести одночасно за статтями калькуля-ції, в розрізі різних об’єктів витрат (аналітичний облік по рахунку 23) і за елементами витрат в загальній сумі для формування фінансових результатів та складання фінан-сової звітності. Таким чином, дані аналітичного обліку по рахунку 23 становитимуть комерційну таємницю, а дані рахунків класу 8 будуть відкритими, їх можна викорис-товувати для звітності.

На приватних суб’єктах господарювання поряд з обліком витрат за елементами застосовується «Зведений рахунок виробництва», за даними якого визначається со-бівартість випущеної продукції. В дебет цього рахунку наприкінці звітного періоду списуються залишки запасів, сировини, матеріалів та незавершеного виробництва на початок періоду, а також всі елементи виробничих витрат звітного періоду. З кредиту «Зведеного рахунку виробництва» спочатку списуються залишки сировини, матері-алів та незавершеного виробництва на кінець періоду, визначені інвентаризацією. В результаті сальдо «Зведеного рахунку виробництва» являє собою виробничу собі-вартість готової продукції і списується в дебет «Зведеного рахунку прибутку».

В дебет «Зведеного рахунку прибутку» списується також залишок готової про-дукції на початок періоду і дебетове сальдо всіх рахунків елементів невиробничих витрат. За кредитом «Зведеного рахунку прибутку» відображаються доходи звітного періоду. Кінцеве сальдо «Зведеного рахунку прибутку» відображає фінансовий ре-зультат звітного періоду.

Переплетена система обліку в асоціаціях, різного виду товариствах передбачає відокремлене ведення рахунків фінансового та внутрішньогосподарського (управ-лінського) обліку, які не кореспондують один з одним.

Взаємозв’язок фінансового та внутрішньогосподарського (управлінського) облі-ку досягається за допомогою спеціальних контрольних рахунків.

У фінансовому обліку використовується «Контрольний рахунок фінансового обліку», у внутрішньогосподарському (управлінському) — «Контрольний рахунок внутрішньогосподарського (управлінського) обліку». Ці рахунки мають протилежну побудову і «дзеркально» відображають один одного.

Сума прибутку за даними внутрішньогосподарського (управлінського) обліку не збігається з величиною прибутку фінансового обліку. Це пояснюється тим, що в сис-темі внутрішньогосподарського (управлінського) обліку формується прибуток від основної діяльності, а в системі рахунків фінансового обліку відображаються ще й прибутки та збитки від фінансової діяльності, зокрема одержані та сплачені відсотки, дисконти, дивіденди тощо.

На практиці розбіжності в прибутку можуть бути зумовлені також відмінностя-ми в методах оцінки запасів. Так, наприклад, використання методу ФІФО у фінан-совому обліку, а методу ЛІФО — у внутрішньогосподарському (управлінському) об-ліку призведуть до розбіжностей в оцінці прибутку, що вимагатиме її додаткового узгодження.

Інтегрована система обліку базується на безперервному обліку запасів, тобто всі поточні зміни запасів сировини, готової продукції та виробництва відображаються на рахунках відповідних запасів.

Тема 11. Особливості управління ресурсами і витратами в сільському господарстві

В основу відокремлення рахунків для обліку витрат господарюючого суб’єкта в інтегрованій системі обліку покладено функціональну ознаку. Для цього застосову-ються рахунки, ідентичні рахункам 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі ви-трати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 39 «Витрати майбутніх періодів».

На перших двох рахунках відображаються витрати, пов’язані з виробництвом продукції.

Прямі виробничі витрати відображаються безпосередньо на рахунку 23 «Вироб-ництво», а непрямі накопичуються на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати», а наприкінці звітного періоду списуються на рахунок 23 «Виробництво» і розподіля-ються між об’єктами калькулювання.

На великих суб’єктах господарювання доцільно вести інтегрований облік.

Національні положення (стандарти) визначають мету, склад, зміст, форми, прин-ципи підготовки фінансової звітності й вимоги до визначення і розкриття її еле-ментів та статей. Ряд національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в Україні зумовлює необхідність деяких пояснень і уточнень щодо порядку їх за-стосування. Потреба в цьому пояснюється різними підходами до методики ведення обліку. Зокрема в стандарті 9 відмічено, що його норми не поширюються на запа-си продуктивної худоби та продукцію сільського і лісового господарства, коли вони оцінюються за чистою вартістю реалізації (п. 3.3). Водночас у п. 6 до складу запасів включають зазначені цінності, якщо вони оцінюються відповідно до цього стандар-ту. Подібні розбіжності спостерігаються і в міжнародних стандартах. Дія багатьох з них не поширюється на сільське господарство, так П(С)БО 2 — в якому до складу запасів не передбачено включати худобу та продукцію сільського і лісового госпо-дарства; П(С)БО 4 — за яким не передбачено нараховувати амортизацію на ліс та інші відновлювані ресурси (те ж саме стосується П(С)БО16), П(С)БО 18 — де до складу доходів не включають природний приріст худоби та продуктів сільського і лісового господарства. Унікальністю сільського господарства як галузі вважається вирощування та збирання врожаю, тобто біологічне перетворення, яке включає події відтворення, самовідтворення, що охоплюють якісні та кількісні зміни тварини або рослини, а також створення нових активів у формі сільськогосподарської продукції або додаткових біологічних активів того самого класу. У сільському господарстві з його великим діапазоном результатів та труднощами з їх відстеження з метою отри-мання змістовних даних про робочі показники поточного періоду застосовувалася послідовна база вимірювання для всіх фінансових результатів. Тому біологічні акти-ви і продукція сільського господарства (як нереалізований компонент сільськогос-подарської діяльності поточного року) мають вимірюватися із застосуванням однієї бази (в даному випадку йдеться про порядок кількісного виміру змін біологічних активів та їх оцінки).

Враховуючи особливість сільськогосподарської галузі, виникає необхідність роз-робки окремого стандарту для сільського господарства, а методологія обліку вироб-ничих витрат потребує удосконалення, що значною мірою вплине на ефективність організації внутрішньогосподарського (управлінського) обліку.

Модуль 2. Функції управління ресурсами і витратами та їх особливості у галузях народного господарства