10.3. Організація центрів витрат і відповідальності в машинобудуванні і металообробці


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 

Загрузка...

У машинобудуванні і металообробці поширені всі типи організації виробни-цтва — масове, серійне, індивідуальне. Залежно від видів продукції, її складності, ти-пів і організації виробництва застосовуються відповідні методи обліку витрат: про-стий, попередільний і позамовний.

При застосуванні будь-якого з названих методів обліку в металообробці і маши-нобудуванні, як і в інших галузях, всі витрати обумовлені технологією і організацією виробництва: технологічні витрати на матеріали, оплату праці робітників, на засоби праці і організаційно-управлінські — загальновиробничі накладні витрати.

У масових виробництвах облік витрат технологічних матеріалів пристосовують до відомого з радянських часів нормативного методу обліку витрат і калькулювання собі-вартості продукції. Але якщо в умовах нічийної власності і централізовано-планового ведення господарства нормативи були основою для списання матеріалів на виробни-цтво, то в умовах приватної або іншої недержавної форми власності дотримуватися цього правила не слід. На витрати виробництва треба списувати фактично витрачені матеріали, а на ту кількість, яка передбачена нормами. Бо фактичні витрати в маши-нобудуванні і металообробці, як і в більшості інших виробництв обробної промисло-вості, в жодному випадку не співпадуть з нормативними — вони завжди є меншими під впливом відповідних чинників, різних за мотивацією. В радянський період перед-бачали норми підвищеними, щоби покрити крадіжки матеріалів і готової продукції робітниками-несунами і злодіями-адміністраторами з компартійної номенклатури. Списували витрачання матеріалів за нормами, що й покривало і виноси робітників, і крадіжки керівників. У ринкових умовах широковідомий метод «стандарт-кост» та-кож включає «обґрунтовані» збільшення витрат над фактично необхідними, що сприяє підвищенню калькуляційної ціни продажу при укладенні угод з покупцями продукції.

Тема 10. Особливості управління ресурсами і витратами на підприємствах окремих галузей промисловості

Винятками є витрачання матеріалів на окремі замовлення або в дрібносерійному виробництві, коли кількість необхідних матеріалів можна визначити методом прямо-го підрахунку на конкретний виріб або на невелику партію виробів.

За таких умов у масових виробництвах слід визначити такий порядок відпуску матеріалів на виробництво, який був би наближеним до фактичного їх запуску у ви-робничий процес і пов’язувати його з виготовленням (випуском) готових виробів чи напівфабрикатів. У інших випадках узагальнюють відпуск (передачу матеріалів у виробництво) від можливостей їх обробки на робочих місцях або на відповідному устаткуванні. У деяких випадках доцільно вказувати в первинному документі — нак-ладній чи забірній карті — на відпуск матеріалів, час відпуску.

Це необхідно для того, щоб можна було фіксувати можливі відхилення від ви-робничого ритму, окремі факти виробничого браку або інші, які спричиняються до певних витрат тих чи інших технологічних матеріалів.

Фіксація цих фактів у первинних документах необхідна не для того, щоб шукати винних і віднести подібні втрати матеріалів за їх рахунок, як це мало місце в радян-ський період. Відображення подібних фактів у первинних документах необхідне для того, щоб по можливості попереджувати виробничі ризики і усувати подібні факти у майбутньому.

Порядок оформлення первинними документами відпуску матеріалів на вироб-ництва і, якщо це потрібно, окремо оформлення запуску матеріалів у виробництво, визначають на підприємстві ті фахівці і відповідальні особи, які відповідальні за центр витрат матеріалів. Цей порядок передбачається в заходах облікової політики і обов’язковий до виконання. Форми цих первинних документів, перелік реквізитів в них узгоджуються з головним бухгалтером підприємства.

Залежно від номенклатури використовуваних матеріалів і залежно від технології й організації виробничого процесу головний бухгалтер, за узгодженням з посадовими особами, відповідальними за витрати центру технологічних матеріалів, розробляють і затверджують у заходах облікової політики форми нагромаджувальних відомостей витрат матеріалів і частоту підрахунку проміжних підсумків у них, необхідних для оперативного управління витратами матеріалів (Додаток Б).

Водночас і у безпосередньому зв’язку з розробкою порядку документального оформлення витрат центру відповідальності за витрати матеріалів, необхідно розро-бити порядок документального оформлення витрат на оплату праці і, відповідно, всіх витрат центру на робочу силу.

Залежно від конкретних умов організації виробництв від технології виробничих процесів необхідно встановити порядок документального оформлення виробітку, оплати праці і нормування заробітної плати робітникам. Це може бути бригадна від-рядна форма оплати праці, індивідуальна відрядна, а може бути і оплата за місячними ставками робітників.

Первинними документами з обліку праці у масових виробництвах машинобуду-вання можуть слугувати відповідні дані, приведені в первинних документах на вит-рачання матеріалів, а можуть оформлятися і окремі первинні документи. Конкретні особливості залежать від умов організації виробництва і праці. Проміжні внутрімі-сячні підсумки з виробітку і оплати праці слід підраховувати в нагромаджувальних відомостях за формою, приблизно такою, яка наведена в Додатку В.

Посадові особи, відповідальні за витрати центру на робочу силу, визначаються керівником підприємства.

Модуль 2. Функції управління ресурсами і витратами та їх особливості у галузях народного господарства

Витрати центру на засоби праці в галузях машинобудування і металообробки за-ймають велику питому вагу в собівартості продукції. В окремих з цих галузей витра-ти праці робітників займають невелику частку в технологічній собівартості.

У деяких галузях масового виробництва підприємств машинобудівної промис-ловості більшість деталей виготовляється на спеціальному обладнанні, роботу якого регулює спеціаліст. Тут виникає питання, до яких витрат віднести роботу фахівця, який наглядає за роботою механізмів, що автоматично виготовляють деталі: до ви-трат на робочу силу чи до витрат на засоби праці — з догляду за механізмами.

В усіх подібних випадках ці питання слід вирішувати безпосередньо на підприєм-стві залежно від конкретних умов. Важливо домогтися основного — відповідальності за виконану роботу. Тому вдаватися в подробиці щодо організації центрів затрат і відповідальності за витрати на робочу силу і на засоби праці у масовому виробництві металообробної галузі не слід. Ці питання можуть і повинні вирішуватися на кожно-му підприємстві, зокрема, дотримуючись основної вимоги — розмежування витрат за визначальними факторами виробництв і відповідальності за витрачання виробничих ресурсів: на технологічні матеріали; на робочу силу і на засоби праці, як важливих компонентів оцінки і аналізу використання виробничих ресурсів і формування тех-нологічної собівартості продукції.

Такий підхід пояснюється також і тим, що в подібних виробництвах до засобів праці відносяться специфічне устаткування, штампи та інше, що обумовлює необхід-ність відокремлення у виробничому обліку витрат на основні засоби окремих їх видів і груп, які використовуються для виготовлення конкретних виробів чи деталей.

У машинобудуванні і металообробці виробничий процес у багатьох випадках від-бувається за методом послідовної обробки матеріалів: виготовлення деталей, вузлів на конкретних виробничих підрозділах, тобто за попередільним методом.

При попередільному методі обліку витрати обліковуються по переділах, фазах, стадіях, як, правило, у відповідних цехах чи дільницях, у розрізі центрів витрат з ви-діленням у кожному центрі необхідної номенклатури (переліку) статей витрат.

Об’єктами обліку витрат можуть бути як окремі види продукції, так і групи й серії, як і в масових виробництвах, об’єднані за ознакою однорідності матеріалів. Цей метод у машинобудуванні застосовують в умовах, як правило, неперервного, корот-кого технологічного циклу або послідовних технологічних процесів виготовлення виробів, в основному в ливарному та ковальсько-пресових цехах.

У ливарному виробництві фактичні витрати матеріалів і технологічного палива визначаються на основі первинних документів на їх відпуск зі складів безпосередньо для процесу виробництва, а енергія — відповідно до показників лічильників.

В окремих виробництвах як первинні документи використовують забірні відо-мості. На основі даних обліку і звіту про витрати матеріалів здійснюються записи в нагромаджувальну відомість витрат матеріалів і технологічного палива — витрат центру на технологічні матеріали (Додаток Б).

Підсумки нагромаджувальної відомості за місяць є основою для відображення витрат технологічних матеріалів і палива на рахунку бухгалтерського обліку 23 «Ви-робництво».

У нагромаджувальній відомості можна передбачити необхідну кількість колонок для обліку і контролю витрат конкретних видів технологічних матеріалів, палива і енергії. Відповідно до тривалості виробничих циклів та інших особливостей визначаТема 10. Особливості управління ресурсами і витратами на підприємствах окремих галузей промисловості

ються дати (періоди) підрахунку проміжних внутрімісячних підсумків, витрат техно-логічних матеріалів, палива і енергії, необхідних для оперативного контролю і управ-ління витратами центру та технологічні матеріали. Такі нагромаджувальні відомості складаються на кожному переділі окремо.

Облік центру витрат на робочу силу здійснюється на основі первинних докумен-тів з обліку виробітку або затрат часу. У ливарному виробництві це змінні або добові обсяги роботи, обумовлені технологічним процесом, а персональний склад робітни-ків наводиться у табелі.

При почасовій оплаті табелі є єдиним первинним документом, за яким визнача-ється сума заробітної плати, нарахована кожному робітникові.

На основі зазначених первинних документів здійснюються записи в нагромаджу-вальну відомість витрат центру на робочу силу. Макет такої відомості і порядок за-писів в ній наведено в Додатку В. Таку нагромаджувальну відомість необхідно вести на кожному переділі зокрема.

Облік центру витрат на засоби праці при попередільному методі виробництва в машинобудівній галузі і металообробці досить складний. У цих виробництвах вини-кає необхідність окремо обліковувати витрати на засоби праці по кожному переділу. Необхідно зосередити облік витрат на засоби праці по кожному переділу, узагаль-нювати їх в окремій нагромаджувальній відомості, яка за формою охоплювала б усі статті витрат на засоби праці і з врахуванням підрахунку проміжних, внутрімісячних підсумків за датами (періодами), необхідними для контролю цих витрат і управління ними.

Номенклатуру (перелік) витрат на засоби праці — на утримання і експлуатацію обладнання, виробничих споруд і будівель, а також малоцінних необоротних ма-теріальних активів і нематеріальних активів, тих, які використовуються для забез-печення безпосереднього виробничого процесу, необхідно розробити на кожному підприємстві зокрема, залежно від організації і технічної оснащеності виробничого процесу.

Необхідно чітко визначити персонал працівників, які зайняті на забезпечен-ні функціонування засобів праці, за функціональними обов’язками виділити їх від робітників основного виробництва і від персоналу, зайнятого організаційно-управлінськими функціями цеху (дільниці), які відносяться до загальновиробничих накладних витрат, а не до витрат на засоби праці. Первинні документи з обліку ви-робітку і оплати праці — рапорти, табелі та інші — необхідно складати окремо: для ро-бітників основного виробництва; персоналу, який обслуговує основні засоби і окремо для управлінського і обслуговуючого персоналу цеху (дільниці).

У машинобудівній галузі широко розповсюдженим є позамовний метод кошто-рису витрат виробництва окремих деталей. Об’єктом обліку витрат і калькулювання собівартості є окреме виробниче замовлення на окремі вироби або декілька (партію) виробів. Окремі замовлення можуть відкриватися на демонтаж обладнання, яке за технічними умовами не передбачається, а виконується за окремою вимогою; на вико-нання робіт шефмонтажу обладнання, виготовленого на підприємстві, і багато інших різновидностей замовлень.

Замовлення нумеруються, а при виконанні великих обсягів замовлень, різних за конструкціями і призначенням, нумерація замовлень повинна здійснюватися за певними ознаками: виготовлення замовлень на сторону; для власного капітального

Модуль 2. Функції управління ресурсами і витратами та їх особливості у галузях народного господарства

будівництва; виготовлення нестандартного обладнання; виготовлення спеціального обладнання та ін. Замовлення оформляються на підставі угод із зовнішніми замов-никами або: наказів (розпоряджень) на внутрішні замовлення.

На кожне замовлення складається кошторис витрат. За діючими регламентаці-ями це витрати на матеріали, на оплату праці з відрахуваннями і загальновиробничі витрати за нормативами, що склалися на підприємстві стосовно видів виробів осно-вного виробництва.

Після перевірки обґрунтованості витрат замовлення підписується керівником і головним бухгалтером. Один примірник замовлення передається цеху-виконавцю (відповідальній особі), другий залишається як додаток до угоди на замовлення і тре-тій знаходиться в бухгалтерії.

В умовах обліку витрат за центрами відповідальності , які в сукупності формують технологічну собівартість виробів (замовлень), витрати на матеріали, як і за інших умов, обчислюються на основі фактичних витрат на матеріали в кількості (обсягах), визначеній кошторисом. Матеріали відпускаються з центрального складу по наклад-ній за номенклатурою і в кількості, передбаченими кошторисом. Витрати на оплату праці формуються фактичні на фактичний обсяг робіт, передбачених кошторисом, з можливим відхиленням від кошторисних сум за рахунок змін в оплаті праці та ін.

Витрати на засоби праці обчислюються фактичні на обсяг робіт, передбачений кошторисом, на основі розрахунків витрат, пов’язаних з використанням обладнання, інструментів, інших малоцінних необоротних матеріальних активів, а також інших витрат, пов’язаних з використанням засобів праці на конкретне замовлення.

Таким чином можна (і необхідно) обчислити фактичну технологічну собівартість замовлення як підсумок витрат на технологічні матеріали, відрахування на оплату праці і на засоби праці.

Відповідальним за виконання замовлення наказом по підприємству або розпо-рядженням по цеху призначається працівник, який повинен забезпечити виконання замовлення в строк, він же несе відповідальність за ефективне використання всіх ви-робничих ресурсів: на технологічні матеріали, на робочу силу і на засоби праці. На-явність інформації при такому групуванні витрат спрощує можливості контролю за втратами, сприяє їх мінімізації. В окремих випадках, при виконанні великих замов-лень за обсягом можливе виділення відповідальності за технологічні витрати кожно-го з центрів і загальні по замовленню.

Фактична виробнича собівартість замовлення — це загальна сума технологічних витрат (технологічна собівартість) замовлення плюс загальновиробничі накладні ви-трати, що приходяться на замовлення відповідно до розподілу за прийнятою на під-приємстві базою.

Підприємства машинобудування і металообробки мають у своєму складі ряд допоміжних виробництв: інструментальні; з виготовлення пристосувань, штампів, ремонтно-механічні цехи (дільниці) і будівельно-монтажні підрозділи; електроре-монтні; енергетичні господарства, компресорні, транспортні комплекси, інші спору-ди. Організація обліку і контролю витрат у цих допоміжних виробництвах аналогіч-на, як і в підрозділах основного виробництва.

Тема 10. Особливості управління ресурсами і витратами на підприємствах окремих галузей промисловості