1.4. Підприємство і його місце на міжнародному ринку


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 

Загрузка...

Для того щоб визначити місце підприємства на міжнародному ринку, необхідно дати характеристику йому як суб’єкту господарю-вання.

Підприємство — це первинна, юридично самостійна ланка (або суб’єкт) господарювання, яке виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги) з метою одержання прибутку.

У нашій країні історично так склалося, що кожне підприємство має власну назву — завод, фабрика, шахта, електростанція, майстер-ня, ательє тощо; може включати кілька виробничих одиниць — заво-дів або фабрик (комбінат, виробниче об’єднання).

У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі ви-робничі одиниці називають фірмами. Під терміном «фірма» розумі-ють підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання кінцевого фінансового результату — прибутку. Кожна фірма має певне власне найменування, під яким її записують до державного реєстру країни.

В окремих країнах застосовуються більш конкретні найменуван-ня фірм. Наприклад, в Англії — компанії, США — корпорації, країнах континентальної Європи — товариства.

Кожне підприємство має головну мету свого функціонування, яку у світовій економіці називають місією. У сучасного підприємства

Модуль І. Теоретичні основи упоавління міжнародною конкурентоспроможністю

така місія полягає у виробництві продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

Кожне підприємство (фірма) здійснює ряд видів діяльності у пев-ній послідовності.

Першим таким видом діяльності є вивчення ринку товарів і ана-ліз ринкової ситуації. Такий аналіз передбачає комплексне вивчення ринку, рівня конкурентоспроможності й цін на продукцію, інших ви-мог покупців товарів, методів формування попиту та каналів товаро-обігу, зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства.

Далі на підставі результатів аналізу ринку відбувається обґрун-тування інноваційної діяльності підприємства (фірми) на перспек-тивний період. Інноваційна діяльність включає науково-технічні роз робки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, запровадження технічних, організаційних та інших нововведень, фор-мування інвестиційної політики на перспективу, визначення обсягів необхідних інвестицій тощо.

Наступним, найбільш складним за обсягом і вирішенням орга-нізаційно-технічних завдань напрямом є виробнича діяльність під-приємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в про-сторі і часі.

Найважливішими заходами, які включаються до виробничої ді-яльності, вважаються:

– обґрунтування обсягу виготовлення продукції повної номен-клатури та асортименту відповідно до потреб ринку;

– формування маркетингових програм для окремих ринків і кож-ного виду продукції, їхню оптимізацію відносно виробничих можливостей підприємства;

– збалансування виробництва необхідними матеріально-техніч-ними ресурсами;

– розроблення й дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів визначається рів нем комерційної діяльності підприємства (фірми). Від масштабів та якості саме цього напряму діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва. Необхід-ною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, роз-виток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

Завершальним напрямом діяльності підприємства (фірми) в ба-гатьох випадках вважається післяпродажний сервіс багатьох видів товарів — машин та устаткування, автомобілів, комп’ютерної, роз-множувальної, медичної, складної побутової техніки, інших виробів виробничо-технічного й споживчого призначення.

Післяпродажний сервіс включає:

– пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації (викорис-тання) куплених на ринку товарів;

– їхнє гарантійне обслуговування протягом певного терміну;

– забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під час нормативного строку служби тощо.

Такий сервіс є важливим джерелом інформації для продуцентів про надійність і довговічність виготовлених технічних засобів, а та-кож про потрібні експлуатаційні затрати. Ця інформація використо-вується продуцентами для вдосконалення виробництва продукції та її оновлення.

Кожне підприємство (фірма) здійснює також свою діяльність у двох інтегрованих напрямах — економічному і соціальному.

Економічна діяльність підприємства (фірми) включає:

– стратегічне і поточне планування;

– облік і звітність;

– ціноутворення:

– систему оплати праці;

– ресурсне забезпечення виробництва;

– зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо.

Цей напрям є визначальним для оцінювання й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві.

Важливість соціальної діяльності підприємства (фірми) визна-чається тим, що вона істотно впливає на всі інші види діяльності, результативність яких залежить від рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій працівників, дійовості мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу. Тому ефективне управління персо-налом має бути пріоритетним напрямом діяльності кожного підпри-ємства.

Світовий і вітчизняний досвід господарювання за умов ринкової економіки свідчать про те, що підприємства та інші суб’єкти госпоМодуль І. Теоретичні основи упоавління міжнародною конкурентоспроможністю

дарювання можуть створювати різні за принципами й метою добро-вільні об’єднання:

– асоціації — найпростіша форма договірного об’єднання підпри-ємств (фірм, організацій) з метою постійної координації госпо-дарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у вироб-ничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

– корпорації — договірні об’єднання суб’єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та ко-мерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

– консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капіталу для здійснення спільного великого гос-подарського проекту. Учасниками консорціуму можуть бути державні та приватні підприємства, а також окремі держави (наприклад, Міжнародний консорціум супутникового зв’язку);

– концерни — форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю. Концерн може об’єднувати підприємства різних галузей економіки і сфер діяльності (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). В сучасних умовах значно розширюється мережа міжнародних концернів;

– картелі — договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності — регулювання збуту виготовленої продукції;

– синдикати — різновид картельної угоди, що передбачає ство-рення спільного збутового органу або збутової мережі. Так само може здійснюватися закупівля сировини для всіх учасни-ків синдикату;

– трести — монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, у єдиний виробничо-госпо-дарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрача-ють свою юридичну й господарську самостійність;

– холдинги (холдингові компанії) — інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а вико-ристовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого до-бровільного об’єднання;

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

– фінансові групи — об’єднання юридично та економічно само-стійних підприємств (фірм) різних галузей народного гос-подарства. На відміну від концерну, на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансо-вої групи, координують усі сфери їхньої діяльності. В Україні поряд з добровільними функціонують інституціональ-ні об’єднання, які створені в директивному порядку міністерствами (відомствами чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України). В народному господарстві України функціонують потужні державні корпорації (наприклад, державна корпорація «Укрбудматеріали») (Економіка підприємства: Підручник / За ред. С. Ф. Покропивно-го. — Вид. 2-е, перероб. та доп. — К. КНЕУ, 2001. — С. 8–12, 28–30).

Місце підприємства (фірми) на міжнародному ринку визначаєть-ся двома основними чинниками:

1)         здатністю знайти відповідну нішу;

2)         здатністю підтримувати конкурентну перевагу над іншими фір-мами.

Дії підприємства на міжнародному ринку визначаються умовами зовнішньоекономічного контракту. При цьому повинні бути врахова-ні діючі норми міжнародного права. Стосовно зовнішньоекономічних контрактів мають значення види міжнародних договорів між країнами.

Відомі два види міжнародних договорів: 1) договори, які встанов-люють режим торгівлі між двома країнами або країни і групи країн; 2) договори, які регулюють майнові відносини, що з’являються в ре-зультаті укладання зовнішньоекономічних контрактів.

При узгодженні умов контракту із зарубіжним партнером важли-во знати, чи діють міжнародні договори між країнами, а саме — між-народні договори першого виду. Режими міждержавної торгівлі, які закріплені договорами між країнами, суттєво впливають на рівень митних платежів, що, в свою чергу, впливає на ціни.

У міждержавних договорах може визначатися номенклатура то-варів у взаємних поставках і в цьому розумінні міждержавний договір може бути базою для одержання ліцензії, якщо вони потребуються. В договорах можуть бути визначені умови платежів, валюта платежу.

Для оцінювання варіантів, у тому числі для порівняння варіантів виходу на ринок різних країн, беруть до уваги такі критерії:

Модуль І. Теоретичні основи упоавління міжнародною конкурентоспроможністю

– політична і економічна стабільність;

– витрати виробництва;

– транспортна інфраструктура;

– державні пільги і стимули;

– наявність як кваліфікованої так і відносно дешевої некваліфі-кованої робочої сили;

– наявність потрібних постачальників сировини, матеріалів тощо.

Досить суттєве значення при аналізі переваги того чи іншого ва-ріанта виходу фірми на новий міжнародний ринок має потенційна ве-личина трансакційних витрат. Необхідна особлива ретельність вибору партнерів за трансакціями. У протилежному випадку досить високі трансакційні витрати зроблять неефективним прийняття того чи іншо-го, на перший погляд, вигідного варіанта виходу фірми на новий ринок.

Успіх фірми на міжнародному ринку багато в чому залежить та-кож від принципів діяльності менеджерів, якими можуть бути:

– заповзятливість та готовність йти на строго розрахований ри-зик;

– інтуїтивне сприйняття вимог ринку;

– здатність більше працювати, ніж підлеглі;

– докладне знання своєї справи;

– гарна мотивація співробітників;

– контроль за витратами та прибутком (Экономическая страте-гия фирмы: Учеб. пособие. / Под ред. А. П. Градова. — 3-е изд. исп. — СПб.: Спецлит, 2000. — С. 380–384).

Таким чином, місце підприємства на міжнародному ринку визна-чається різними чинниками, дія яких повинна бути врахована під час виходу підприємства на міжнародний ринок.